хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «шахта»

Соляна шахта з вівтарем





Соляна шахта  вирита на глибині 150 м. нижче рівня моря в невеликому  містечку Realmonte
 на південному заході італ.острова Сицилія.

16.09.1979-*донецька Хіросіма*.Злочин без покарання...

16 вересня  1979 року з метою запобігання частим викидам метану, вугілля та породи, у донецький шахті «Юнком» в м. Юнокомунарськ на глибині 903 м між вугільними пластами «Дев'ятка» та «Цегельний» було здійснено підземний ядерний вибух потужністю 500 тонн тротилового еквіваленту.

Правду про те, що насправді відбулося в шахті «Юнком» 16вересня 1979 року, жителі Юнокомунарівська дізналися лише через 12 років після публікації в журналі «Собеседник». Перед цим уже багато хто звертав увагу на дивні захворювання, офіційні діагнози яких явно не відповідали симптомам та ознакам. Замислювалися також, чому в містечку та довколишніх селах різко зросла смертність…

Шахта «Юний комунар» (або «Юнком») виникла ще до Жовтневої революції. Заснований наприкінці ХІХ століття металургійний завод в Єнакієвому потребував вугілля. Саме тому «Російсько-бельгійське металургійне товариство», яке у той час володіло заводом, почало видобувати паливо недалеко від виробництва. Шахта була закладена серед голого степу, в 1908 році, а перше вугілля дала у 1911. Назву підприємство отримало на ім'я глави правління АТ – Андрія Бунге. Так само стало називатися і селище біля нього. Втім під цією назвою воно проіснувало недовго, оскільки вже в 1920 році більшовики змінили назву шахти на «Юний комунар», а селище перетворилось на Юнокоммунаровськ.

Так за період з 1959 по 1979 рік тут сталося 235 викидів газу, 28 з яких закінчилися загибеллю гірників. Радянська преса, зрозуміло, не повідомляла про ці події. Тому багато хто і зараз вважає, що в Радянському Союзі виробничий травматизм був значно нижчий, ніж в незалежній Україні. Насправді це не так – жителі Юнокоммунаровська зі здриганням згадують часті похорони своїх односельців.Саме з метою зниження загазованості пластів, за офіційною версією, на шахті в 1979 році був проведений ядерний експеримент.

Вибух 1979 року так і залишився єдиним у своєму роді. Він жодного разу не був повторений, хоча небезпечних «газових» шахт і в Донбасі, і в Союзі взагалі, окрім «Юнкома», було предостатньо. Скоріш за все, експеримент і не був розрахований на досягнення тієї мети, яка сьогодні вважається офіційною. Або ті, хто його проводив, були повними ідіотами, бо піддали небезпеці тисячі людей та викинули даремно мільйони державних коштів. Або ж вибух на «Юнкомі» мав зовсім іншу мету — військову.

На користь військової версії говорить і той факт, що вся документація, пов'язана з експериментом, була свого часу вивезена до Москви і до сьогодні є секретною. Через це на сьогоднішній день немає чіткої відповіді, що саме відбувається в надрах шахти, і які надалі будуть наслідки вибуху. З цього приводу є декілька припущень, які будуть наведені нижче. Доки ж повернемося у вересень 1979 року, щоб побачити, як все відбувалося того дня.

Об’єкт «Кліваж»  16 вересня жителі вулиць, прилеглих до шахти «Юний Комунар», були вимушені на цілий день покинути свої будинки. За одними даними, їх повідомили, що будуть проводити якісь вибухові роботи на шахті, за іншими евакуацію пояснили навчаннями цивільної оборони. Нині свідоцтва очевидців різняться, але швидше за все працівникам шахти дійсно повідомляли деякі деталі майбутнього експерименту, а в селищі, де шахтарі були основним населенням, ця інформація не могла не стати загальновідомою.

Хто міг, самі виїхали з будинків до вечора, тих, кому нікуди було йти, вивезли організовано, машинами, на заміський став, де працювали польові кухні. Евакуювали найближче до шахти селище, яке називалось Стара Колонія. Довкола його оточили внутрішні війська. У новій частині Юнокоммунаровська, що складається з багатоквартирних будинків, евакуаціяне проводилася.

Ядерний заряд для «Юнкому» був виготовлений в закритому місті атомників Арзамас-16. Це був триметровий металевий циліндр діаметром 80 см. Камерадля розміщення заряду була обладнана на глибині 903 метри між вугільними пластами. Аби недопустити викиду газоподібних продуктів вибуху, камера була перекрита залізобетонними перемичками завтовшки 6-10метрів. У результаті вибуху жителі, що залишилися в місті, відчули сильний підземний поштовх, місцями з полиць падав посуд, але в цілому жодних руйнувань нової, неевакуйованої частини Юнокоммунаровська, експеримент не приніс. Гірше було в прилеглих до шахти приватних будинках: там з'явилися тріщини і обвалилась штукатурка. На подвір’ях від страху вили собаки, ревла худоба в сараях. Лише ввечері жителі евакуйованої ділянки змогли повернутися в свої будинки. Вже наступного дня «Юний комунар» відновила роботу в звичайному режимі, і під землю спустилася шахтарська зміна ( !!! ).

У результаті вибуху в шарі піщанику утворилася овальна камуфлетна камера,в якій, за підрахунками вчених, нині поміщено 95 відсотків радіоактивних продуктів – так званий об'єкт «Кліваж». Понад 20 років після експерименту шахта працювала в звичайному режимі, а шахтарі рубали вугілля в декількох десятках метрів від епіцентра ядерного вибуху. За словами колишнього забійника, а нині вартового шахти Сергія Глазкова, сьогодні майже нікого з них вже немає серед живих.

У 2002 році шахта «Юний комунар» була зупинена як безперспективна. Зараз вона працює в режимі відкачування води.До цих пір точно невідомо, наскільки сильно вплинув вибух на здоров'я жителів Юнокоммунаровська.Смертність в п’ятнадцятитисячному містечку висока, проте подібна ситуація сьогодні спостерігається у всьому Донбасі. Тому неможливо точно сказати, в чому полягає причина вимирання «юних комунарів». Медичним обстеженням жителів не піддавали. Офіційно вважається, що підземний ядерний вибух негативно не вплинув на людей, але не всі згодні з цим твердженням. Представниця громадської організації «Громада Юнокоммунаровська» Любов Леоненко, яка довгий час займалася вивченням

історії випробувань на Юнкомі, вважає, що вибух серйозно збільшив смертність жителів селища Стара Колонія.

Поспілкувавшись з нею, я відправився в саме селище. Картина виявилася невтішною. Стара Колонія, що примикає впритул до шахти, дійсно перебуває в гнітючому стані. Впадає в очі велика кількість розвалин будинків, жителі яких чи то втекли з селища, покинувши житло, чи то померли. Втім,якщо в цьому і винна радіація, то лише частково. Подібні види мені доводилося спостерігати в багатьох містах, де були ліквідовані шахти. Набагато більше за погану екологію на людей традиційно впливає економічний фактор. 

Втім, найголовніші екологічні біди в Юнокоммунаровська можливо ще попереду. Адже ніхто не може спрогнозувати, що буде, якщо атомну капсулу в шахті розмиє ґрунтовою водою. Це ледве не сталося в 2004 році, коли уряд Віктора Януковича при згоді міської влади Єнакієва вирішив затопитишахту.

У серпні 2004 року у «Всеукраїнській технічній газеті» вийшла стаття доктора фізико-математичних наук Миколи Даньшина, який вивчав питання закриття шахти. Він наводив результати дослідження об'єкту «Кліваж», яке проводилося ще в 1990 році вченими Ленінградського НДІ. Дослідження зафіксувало часткове руйнування стінок камери, що утворилася через вибух, і повільне розчинення радіоактивної породи, що спеклася. Вердикт був однозначним: при затопленні шахти можливе винесення і потрапляння в поверхні джерела радіоактивної води з капсули та часток твердого радіоактивного розплаву.

Проте робоча група Міністерства палива і енергетики України, яка 19 травня 2004 року вирішувала питання про затоплення шахти, керувалася зовсім іншою логікою. Було вирішено, що затоплювати шахту безпечно. Найсумніше, що в числі тих, хто висловився за «брудну» консервацію, булимісцеві чиновники - представник Донецької ОДА  Каліущенко і заступник мера Єнакієва Сильванський. Якщо байдуже ставлення київських бюрократів до даної проблеми ще можна було якось пояснити, то поведінка місцевої влади повергла мешканців Юнокоммунаровська в шок.

16 tons - The Platters

16 tons
       Шістнадцять тон
      

Some people say a man is made outtа mud
      Хтось вважає, що людина створена із землі...
A poor man's made outta muscle 'n blood...
      Але бідна людина створена з м'язів і крові...
Muscle an' blood, skin an' bone
      м'язів і крові та кісток і шкіри,
A mind that's weak and a back that's strong
      нехитрої клепки та дужої спини.

refrain:
      Приспів
You load sixteen tons an' whaddya get?
      Відвантажуєш 16 тон і що ж ти маєш? 
Another day older an' deeper in debt
      На день стаєш старіший і глибше вгрузаєш у борги.
Saint Peter doncha call me 'cause I can't go
      Святий Петре, не клич мене, бо я не можу прийти.
I owe my soul to the company sto'
     Я продав свою душу складу (вугільної) компанії.
 
I was born one mornin' when the sun didn't shine
      Я народжений того ранку, коли не сяяло сонце,
I picked up my shovel and I went to the mine
      взяв свою лопату та подався на шахту,
Loaded sixteen tons of number nine coal
      Відвантажуєш 16 тон вугілля № 9
And the strawboss said, "Well, Bless my soul!"
      і бригадир каже тобі: Що ж, молодець, бувай здоровий!

refrain:

If ya see me a-comin' ya better step aside
      Якщо бачиш, що я йду, краще відступи в бік.
A lotta men din't an' a lotta men died
      Хтось з людей, що не зробили цього, вже мертві.
With one fist of iron an' the other of steel
      Маю один кулак залізний, другий - сталевий.
If the right one don' getcha then the left one will.
      Якщо правий кулак не влучить у тебе, то лівий - неодмінно.

refrain:

I was born one mornin' in the drizzlin' rain
      Я був народжений одного ранку, коли накрапав дощ.
Fightin' and trouble are my middle name
      "Боротьба та проблеми" - моє друге ім'я.
I was raised in the canebrake by an old mountain mine, 
      Я виріс у заростях цукрової тростини біля старої шахти
And there ain't no hard hearted womаn make me walk that line!      
      І жодна безсердечна жінка не змушує мене йти цим шляхом...

refrain:

Інша версія двох останніх рядків:
I was raised in the canebreak by an old mama lion,
Can't no high-toned woman makes me walk the line.

Пустота всередині

Одразу маю попередити, написане тут – глибоко особисте, і більшості людей має видатись нескінченно нудним і незрозумілим. Але іноді я маю потребу самовиразитись у письмовій формі, тому якщо комусь нецікаво – просто забийте.

Є таке модне слово – патріотизм, при чому далеко не завжди воно вживається у позитивному розумінні. Та частіше за все воно означає любов до рідної землі. Я хочу поговорити саме про землю, саму по собі, без людей, що її населяють. Яку частину землі можна вважати рідною? Країну? Навряд. Місто? Можливо, але не завжди. Рідне місто (у моєму випадку – Кривий Ріг) – зазвичай дуже велике і різностороннє. Словом, не можна однаково любити таку нерівномірну масу. Та і не обов’язково взагалі любити, коли річ іде про щось подібне Кривому Рогу. Скажу чесно, я його майже ненавиджу.

То ж залишається якийсь зовсім маленький клаптик землі. Не позначений на жодній карті і невідомий нікому іншому. Це – край дитинства. Тільки він здатний пробудити в людині справжнє відчуття спорідненості, можливо, давно загублене і забуте за буденною рутиною.

Багато кому про щось говорить дата 13 червня 2010 року? А я її навряд колись забуду. Якщо офіційно, відбулось наступне  - на шахті ім. Орджонікідзе у Кривому розі проводились планові вибухові роботи (не сильний в термінології, тому скажу саме так), хтось щось не розрахував, і обвалилось кілька гектарів землі навколо шахти. Власне, там давно кар’єри навколо, а частину селища давно знесли – саме там земля, під якою давно була пустота, і просіла. З одного боку, таке напевно мало б колись статись, з іншого – очевидна людська халатність, раз і шахта опинилась на межі закриття, і трасу закрили, бо тепер вона опинилась фактично над прірвою.

Тепер неофіційне. У проваллі зникла більша частина особисто моєї отієї самої землі дитинства. По якій бродив ще з хтозна-яких часів, де мій дід випасав кіз, і я міг утекти кудись туди подалі від людей, лазити поваленими деревами, або просто упасти в траву і дивитись на небо. То було так давно, що здається майже нереальним. Потім я мав усе менше часу туди повертатись, але повертався, приїжджав на велосипеді, просто щоб там побути.

У кожного всередині має жити щось таке – невимовно рідне, таке що не повернути. Ніякими силами не повернути.

Ви можете собі уявити наступне – сьогодні, як і завжди, ви йдете своєю дорогою, а завтра її немає… Тупо фізично не існує. От і я не міг уявити.

Видовище дійсно захоплює. Особливо якщо подивитись на провалля в реальному часі і пам’ятати, як все виглядало до того як. Потріскана і скуйовджена земля, повалені дерева, розірвані пні. Розкидані у різні боки надгробки братських могил, роздавлена наче печиво асфальтна дорога. Хто забажає – у Інтернеті вдосталь фотографій.

Звісно, багато кого не вразить. А дарма. Свого часу селище ім. Горького було досить розвинене – тут працювали школи, церкви, лікарня, пошта, стадіон, кінний двір (вершечок даху якого тепер виглядає із прірви). Від більшості переліченого не залишилось і фундаменту. Це все було якихось 25 років назад – не так уже і багато навіть в межах одного людського життя.

Щоб боятися, не обов’язково жити в Кривому Розі чи іншому шахтному місті. Одна хороша людина (яка неодмінно це прочитає:) ) зазвичай згадує про український кристалічний щит, в центрі якого і знаходиться Кривбас. Коли виберуть руду, яка утримує його, зачепить багато кого…

Шкода, що того ранку я не прокинувся на якихось 15 хвилин раніше – став би свідком вражаюче жахливого видовища. А може і потрапив би у центр балу… Іноді виникає відчуття, що якби так сталося, ніхто б особливо і не помітив.

Можливо, я перебільшую. Як власне горе, так і масштаби події. Зрештою, селище стоїть ціле і неушкоджене, до нього проклали нову дорогу (а зі старою зробили як завжди у нас – дірки у колючому дроті і ходять як і раніше, незважаючи на небезпеку). Правда, селище рідіє – будинки пустіють і вмирають буквально на очах, зона обвалу зростає. Шахта після того очухалась і почала відновлюватись. На жаль для мене. Без роботи могли залишитись кілька сотень людей – а мені начхати на них (як і їм на мене). Вони додушили в мені майже всі залишки любові до цього міста і надалі не зупиниться. Такими темпами, зважаючи на розміщення покладів руди, скоро зоною обвалу стануть і рештки селища. І тоді мені вже точно не буде куди повертатись…

"Регионалов" обвиняют в трагедии на шахте.

"Ефремов – главный поставщик оборудования на шахты Луганщины" .

   Луганская областная организация Украинской народной партии обвиняет Александра Ефремова в трагедии на шахте «Суходольская-Восточная». «Лидер «регионалов» в парламенте несет за это прямую ответственность: сначала, как один из комсомольских вождей, а сегодня, как предприниматель, который является главным поставщиком оборудования на шахты Луганщины», – говорится в заявлении со ссылкой на пресс-службу УНП.

   Чтобы предотвратить повторение трагедий УНП требует «создать независимую комиссию для беспристрастного расследования трагедии на шахте «Суходольская-Восточная», а также настаивает на кардинальном изменении экономической политики в энергетической отрасли и широкого общественного контроля за этим».

   Двое горняков, которые пострадали сегодня в результате взрыва на шахте «Суходольская-Восточная», находятся в тяжелом состоянии. В больнице готовятся к приезду Президента Украины Виктора Януковича и премьер-министра Николая Азарова. Младший и средний медицинский персонал заняты уборкой больницы: моют окна, подметают коридоры. На всех подъездах к зданию стоят милицейские посты, которые пропускают к лечебному учреждению только машины «скорой помощи».

Інвестування в шахти

Інвестування в шахти дозволить збільшити видобування вітчизняного вугілля.Це єдиний ключ до переформатування вугільної галузі в нашій державі.Національна акціонерна вугільна компанія дасть можливість повністю диференціювати виробничий процес.При інвестуванні в шахти ми виконаємо ті зобов'язання,які на себе взяли - запевнив міністр Ігор Насалик.

Похороны жертв взрыва на ш. Скочинского

Сегодня были похороны парня, погибшего в результате взрыва на ш. Скочинского.
После отпевания отец Гавриил произнес проповедь, в которой напомнил многочисленным присутствующим о бренности бытия, и напомнил слова из Святого Писания, в которых говорится о том, чтобы люди заботились не о материальных благах, а накапливали сокровища на небесах.