У дружини після перегляду істерика від сміху )

В одному лісі жив Їжачок. Ти знаєш, які звичайно бувають їжачки — ділові та ворчливі. Полюбляють шарудіти ночами гілками в траві. А цей Їжачок полюбляв по ночах мріяти. Іноді він робив це не один... У Їжачка була знайома Зірочка.

• Це добре, коли у тебе є з ким розділити свої мрії... Загадай бажання... На жаль, вони не могли часто бачитись: іноді їм перешкоджали хмари, іноді земля поверталася не тим боком і заважала їм зустрітися.

• Подумати тільки, - говорила іноді Зірочка, - нас розлучає закон всесвітнього тяжіння.

А коли наближався ранок, Зірочка говорила:

• Мені пора...

• Я все одно буду чекати на тебе! - говорив Їжачок. - Я знаю, що це знову буде дуже довго, але я все одно буду тебе чекати! Повертайся скоріше!

• Я повернусь, ти же знаєш, - говорила Зірочка.

Після тривалої розлуки Їжачок завжди говорив:

• Зірочка, я дуже сумував за тобою! Я так довго чекав на тебе! Майже вічність...

• Ти же знаєш, як сильні іноді бувають обставини, - говорила Зірочка.

• Так, я знаю, - зітхав Їжачок...

А більше вони нічого не говорили. Вони просто мріяли... Разом...

• Так, я знаю, - посміхався Їжачок, - адже це так важливо — знати, що той, на кого ти чекаєш, обов'язково повернеться, не дивлячись навіть на всесвітні закони...

Щось я, мабуть, у дитинство впала. Знайшла в інеті декілька малесеньких казочок про їжачків, здалися такими кумедними.. , добрими. А коли я почала перекладати їх на українську мову, то помітила, що сама пишу і посміхаюся. Відчуття - немов з маленькою м'якою іграшкою-ведмедиком бавлюся. Почала писати сама про них продовження. Хочу з вами поділитися знайденим. Може кого й зачепить, як мене.

Одного разу їжачки вирішили з'їздити на екскурсію. В Ад. Всім відомо, що Аду не існує. Але їжачків це не зупиняло. Їжачки — вони ж рішучі. І з голками. Якщо чогось в природі немає — це їм не завадить. Все одно вони знайдуть. Гірше за податкову. Ті хоча б люди, їм щось пояснити можна, поплакати на плечі. А ці — звірі. Їм наплювати.

У ворота постукали. Біс, який відповідав за вхід до аду, вшкварив по нозі хвістом, і посунув заслінку оглядового віконця.

• Хто там? - сонно запитав він. І стрепенувся. За воротами нікого не було.

• Їжачки, - відповіли йому.

• Які їжачки? - не зрозумів біс.

• На екскурсію.

• Яку екскурсію? - почав нервувати біс.

• Оглядову. По Аду. - сказали з тієї сторони двірей.

• А навіщо вам екскурсія? - здивувався біс.

• Нада, - ухильно відповіли їжачки.

• А у нас обідня перерва, - зрадів біс. Так що зачинено. І взагалі, день сьогодні не екскурсійний. І тиждень. І місяць. - Потім подумав, почухав потилицю хвістом.

• І рік! - додав він. І закрив віконце.

• Ми ж все одно увійдемо, - попередили іжачки. - Ви вже краще по-доброму, відкрийте.

• Ні за що! Не увійдете ви! Наші ворота навіть не будь-який динаміт візьме!

• Ну, це залежить від кількості динаміту, - сказали за воротами.

...Коли біс летів у повітрі, він дуже, дуже, дуже некультурно висловлювався. Але було вже пізно.

По розвалинам Аду бігали і фотографувались їжачки. Та небагата кількість бісів, що уціліла, сиділа на уламках і тихесенько жаліли грішників. Вони розуміли, що Ад тільки починається. І на цей раз він буде Справжнім. Адже їжачки не терпіли напівмір і до всього відносились дуже серйозно.