ЗДРАВНИЦА, ОТКРЫТАЯ ДЛЯ ВСЕХ 
«У человека, находящегося вблизи реки, озера или пруда,— утверждал известный наш терапевт, академик А. Мясников,— пульс на 5 — 7 ударов меньше, частота дыхания уменьшается на 2—5 движений в минуту, а легочная вентиляция возрастает на 12 — 15 процентов. Происходит это потому, что вблизи водоемов температура воздуха ниже, меньше его запыленность, выше влажность».
А вот что пишет кандидат медицинских наук Ю. Миленушкин: «Активное пребывание на чистом воздухе заставляет человека глубоко дышать, то есть делать полный вдох и полный выдох... Благодаря этому устраняется застой крови в нижних отделах легких, который является подлинной бедой тех, кто не дышит глубоко. Устранение этих застойных явлений очень важно для сохранения работоспособности и предупреждения заболеваний сердечно¬сосудистой системы».
Рыболовный спорт увлекает, захватывает человека полностью, отвлекает его от повседневных забот и тревог, переключает его нервную систему в сферу здоровых переживаний (эмоций)».
Заслуженный врач РСФСР А. Игумнов подчеркивает еще одно важное значение рыбалки. «На лоне природы человек прежде всего встречается с тишиной,— пишет он. — Противоположностью ее, как известно, считается шум. Современная медицина установила отрицательное его влияние на организм человека, назвав крайние степени таких состояний шумовой болезнью. Разнообразные шумы, с избытком насыщающие современные города, вызывают у людей нарушения деятельности вегетативной нервной системы. Такие люди жалуются на головные и сердечные боли, па быструю утомляемость, раздражительность, бессонницу. Все это в конечном счете может завершиться гипертонической болезнью. Следовательно, пребывание на лоне природы оказывается одним из профилактических средств против подобных страданий. При ходьбе пли гребле на лодке, без которых немыслим рыболовный спорт, работают все группы мышц человека. Этот мощный двигательный аппарат (около 800 мускулов!) оказывает полезное влияние прежде всего на деятельность сердца, тренируя его».
В последние годы рыбалку — средство укрепления здоровья — стали рекомендовать врачи. Рыбалка становится одной из лечебных процедур.
Н. П. Фетинов „Вам рыболовы" М. - Советский спорт - 1990 г.

   Кстати на этом этапе у меня появился добровольный помощник, который до моего рассказа ничего не слышал об обсерватории и вместо свойственной большому числу наших соотечественников подозрительности с энтузиазмом подключился к  поискам артефактов. Теперь придется говорить - мы нашли...



     Нашли на скале наклонную плоскость.Достаточно
ровную и большую чтобы усомниться в ее естественном происхождении. В местах активно омываемых когда то водой таких больше нету. Там где эта плоскость пересекается с водной поверхностью  -прямая линия! Она может
указывать направление.



 Коллега стоит для масштаба и проверяет правильно ли я целюсь. Справа на снимке о.Хортица и видно, что арочный мост опирается  на ее скалы. Линию горизонта под мостом образуют правый берег Днепра заросший деревьями  и плотина Днепрогес (чуть -чуть, почти не видно, но так есть) .



Это фото для тех кто может задать вопрос: " А действительно ли линия прямая?"
Затем открытие мною сезона купания в Днепре. Вода холодная, но терпеть можно. Вне воды жара.
  И вот сегодня   22.06.09 я гоню свое двухколесное ТС , нужно в 4.35 быть на месте (восход 
- 4..41 ).По дороге поймал себя на мысли, что спешу и боюсь опоздать на свидание к Солнцу.
На месте в 4.39 - нормально, успел. Народу в обсерватории немного, только я и
два рыбака которые заметив у меня фотоаппарат спрятались, а потом мне
было уже не до них.


4ч 39 мин.


Еще до момента когда был сделан этот снимок, я с высоты (на уровне вершины скалы)  уже видел краешек Солнца , но стало понятно что сфотографировать одновременно и светило и линию не удастся. И мне пришлось быстро спуститься  на уровень приблизительно 1,5 метра над водой и оттуда продолжил съемки, потому то и не видно еще Солнца  на этом снимке...







Справа черная - Хортица и на ночных снимках она действительно похожа на собаку которая лежит положив голову на лапы  и смотрит на всю эту катавасию...


"Свидание" состоялось. 


Днем
.

Похоже здесь задано еще одно направление, но нужен компас...

Природа снова подкинула нам сюрприз. На этот раз весьма приятный

http://video.rutube.ru/a722593ca4b925952fe381506b6651a0">

И он сказал мне:"А ты такой -же безбашенный,как и мы". 
  Побыстрячку собрались; взяли сковородку, воду,огурец,памидоры.....  Главное - купили пузырь и лимон. И двинулись на охоту. Сам не знаю,почему я повёлся на эту афёру.....Хня, что дождик малёха нас подмочил.
    






 В общем желудок это дело благополучно переварил.
  На очереди личинки древесных жуков. Кто знает как их правильно готовить - делитесь.

Жираф имеет 7 шейных позвонков, как и другие млекопитающие (только они намного больше). Причем шея животного весит 250 кг.

Взрослый жираф весит 1-2 тонны, самки в среднем в два раза легче.

Жирафы-самцы часто выясняют отношения с помощью армрестлинга, но не руками, а шеями.

Человек почитал этих животных с глубокой древности. Изображения жирафов
найдены в древних африканских поселениях и на египетских предметах
искусства

Кровеносные сосуды, расположенные в шее жирафа, чрезвычайно эластичные
и упругие. Это «сделано» для того, чтобы жираф мог наклонять голову до
земли, например, чтобы напиться воды, и при этом не потерять сознание
от ухудшения кровоснабжения.

Существует несколько видов жирафов: кордофанский, ангольский, южный, нигерийский, масайский и другие.

Детеныши жирафов в первые 3-5 месяцев жизни сбиваются в стаи,
называемые яслями, дл совместных игр. Их мамаши тем временем пасутся
неподалеку.

Язык жирафа имеет длину около 45 см.

Жирафы живут в африканской саванне и в зарослях акации на юге пустыни Сахара.

Жираф — одно из немногих животных, которое использует в основном передние ноги при беге.

Жирафье сердце весит более 10 кг.

Шаг жирафа составляет более 4 метров. Когда он спокойно идет, вам придется бежать, чтобы не отставать.

У жирафов есть «фирменные» санитары. Ими работают птицы рода Oxpecker, которые катаются на спинах животных и выбирают паразитов.

У жирафов есть родственник — животное с названием окапи. У него намного
более короткая шея, оно водится в лесах Конго и это не стадное, а
самостоятельное животное.

Новорожденные детеныши жирафа начинают свою жизнь падением с высоты 2 метра.

Несмотря на то, что большинство времени жирафы не издают звуков, их
детеныши мычат и блеют, самцы рычат при поединках, замечено также, что
они иногда храпят, стонут, шипят и издают звуки, похожие на звуки
флейты.

Стада жирафов не имеют четкой организации и иерархии. В них могут
находиться животные обоих полов и всех возрастов, доступ посторонним
открыт.

Самцы и самки едят листья с разных частей дерева во избежание борьбы за еду.

Жираф живет в среднем 20-25 лет.

Научное название жирафа camelopardalis. Оно произошло из латинского
cameleopard (camel+leopard). Такое название в Древнем Риме им дали,
потому что животные были большие, как верблюд, и с пятнами, как у
леопарда. К тому же они могут длительное время обходиться без воды, как
верблюды.

Детеныши жирафа при рождении уже имеют рога.

Время сна жирафа — не более 10 минут, причем почти всю свою жизнь он проводит стоя.

Жираф может бежать со скоростью до 50 км/ч.

Пятна на шкуре жирафа уникальны, как отпечатки пальца человека.

Самка жирафа вынашивает детеныша 14 месяцев.

За один присест жираф может выпить до 6 ведер воды.

Жираф — самое высокое животное в мире.

У этих животных хорошее зрение, что в сумме с высоким ростом позволяет
далеко видеть. Жирафы могут находиться на расстояниях до километра, и
при этом принадлежать к одному стаду.

Giraffa на языке аборигенов означает «быстроходящий».

У нас появился в семье еще один сыночек. Напрокат.

Муж возвращался домой и увидел, как нечто перебегает через дорогу. Природное любопытство не позволило спокойно пройти мимо, тем более машин было мало, время позднее. Оказалось, что это совсем не «нечто», а маленький ежик. И наш доблестный папик приволок его домой.

Радость от этого события омрачалась тем, что никто из нас не знал, чем кормить мелкого. Зато сегодня я уже знатный ежиковед. Малышу нашему около 6 недель. Он немножко подкормился, сегодня хочу отвезти его в посадку и выпустить на вольные хлеба, подальше от дорог и машин. Жалко, конечно, но зверушке на воле будет лучше. ;)

Асканія-Нова піднялась на з 39-го 14-те місце у конкурсі «Сім нових чудес природи»

(Початок див. тут)

Вітаю всіх небайдужих, всіх охочих створити більш позитивний імідж нашої Батьківщини в світі. Триває голосування і наша Асканія потрохи піднімається догори турнірної таблиці. Але до наступного туру виходять тільки перші одинадцять учасників. Тож продовжуєм підримувати наших!

Детально в статті УНІАН

P.S.В категорії найгарніших річок голосуєм за Дніпро

Тихое утро, солнце так ярко
и хорошо и совсем и не жарко,
птички воды прилетели попить,
мне в этом мире нравится жить.
Пусть далеко от безумного города,
здесь так спокойно, нет страха и холода,
сад весь в цветах и простор для души,
смотри, наслаждайся и просто дыши.
Может лишь тут, среди милой природы,
есть настоящая жизнь и свобода.

УВАГА! Визначаються сім нових чудес природи. Серед предендентів - Аканія-Нова - український степовий заповдник. Підтримаєм наших! 

Голосувати треба за сім об'єктів. На першому місці звісно ж Асканія. Треба вказувати свій e-mail. Далі більш детально в статті з УНІАНу.

Чи буде в Україні світове чудо? 

(матеріал уніан) Кажуть: потрібна національна ідея. Щось схоже на формулу успіху, яка надихне нас, об`єднає, запалить на подвиги, а в підсумку виведе країну з кризи. Незважаючи, однак, на всі заклики, щось та ідея поки що не генерується.  Є пропозиція. Не чекати, доки інтелектуали виведуть ту формулу на своїх “круглих столах”, а діяти за теорією, так би мовити, малих справ. Тобто, справ нехай не всесвітнього масштабу, але таких, що робитимуть нашу країну кращою, життя – заможнішим, а людей – добрішими. Колись про такі справи казали, що вони “богоугодні”. Тепер так не кажуть, бо пафосність не вітається, але принаймні ми всі розуміємо, що це має працювати на країну в цілому й нікому не шкодити конкретно. Одну таку справу я знаю: давайте поборемося за те, щоб наш, український заповідник “Асканія-Нова” став одним із “Семи нових чудес природи” у світі. Є такий конкурс, і “Асканія” виступає одним з претендентів високе звання.  Амбітно? А чому ні?  Десять причин поборотись за це Що таке “Сім нових чудес природи”? Конкурс стартував минулого року, і як зрозуміло з його назви, має назвати ті самі сім найбільших чудес природи на планеті. Визначать їх Інтернет-голосуванням на сайті акції. Уже пройшли перші етапи конкурсу, зараз триває, так би мовити півфінал – з півтисячі об’єктів залишилось 252. Вони розбиті на сім груп, “Асканія” номінується в категорії “Ліси, національні парки, національні заповідники”, у нас тут 55 суперників. Аби вийти до фіналу, тобто, потрапити в число 77 об`єктів на наступному етапі (назвемо це фіналом конкурсу), треба увійти до 11 найкращих у групі.  Запитаєте, чи варте воно того? Варте. З усіх точок зору. З комерційної. Чи треба пояснювати, що поява на українській карті світового “чуда” збільшить потік туристів до країни, а це – серйозні кошти? В останні роки перед кризою туристичний ринок ріс чи не найстрімкіше з-поміж інших світових ринків – по 30–40% щороку, і деякі країни, як та ж Туреччина чи Єгипет, за короткий час завдяки туризмові досягли того, до чого інші йдуть десятиліття. За прикладами далеко ходити не треба: після проведення конкурсу “7 чудес України” потік туристів до замків чи фортець, що стали переможцями, зріс майже наполовину. Так само вигідно з точки зору політичної, чи якщо хочете, з погляду іміджу країни. Скільки ще Україна у світі асоціюватиметься хіба що зі словом “Чорнобиль”, або, на крайній випадок, з салом та горілкою? Пам’ятаємо, звісно, що не так давно про нас заговорили і як про країну “помаранчевої революції”, але тепер часто-густо згадують хіба що як про країну перманентних воєн та “розборок” у політиці. Це нас влаштовує? То чим не завдання для того, аби ми всі, помаранчеві, синьо-білі, біло-сердешні, бандерівці й східняки, забули про всі свої “фішки”, і спільно попрацювали на те, аби заповідник в херсонському степу як єдиний представник країни став світовим дивом? Важливо й із психологічної точки зору – відчути свою впевненість, побачити, що є щось таке, що об’єднує всіх нас, таких різних (див. попередній абзац). Можливо, як то мовиться, в процесі народиться та сама національна ідея, якої нам таки не вистачає (див. перший абзац цих нотаток). Важливо з точки зору екологічної – заповідник є справді унікальним куточком природи на карті країни та світу, і чим відомішим ми його зробимо, тим менше шансів, що наші загребущі олігархи всеукраїнського, херсонського чи ще дрібнішого масштабу зможуть загарбати цю територію під себе. А боятись таки треба.  Чого вартий приклад лише одного ну дуже відомого заповідника в одній з південних областей України! Доки місцевим “крутим” вистачало землі, вони не накидали оком на заповідну територію. Відтак, колектив заповідника на чолі з директором-ентузіастом, маючи мізерні кошти та таку ж увагу з боку держави, облаштовував заповідник, як міг. Але землі ставало все менше, і загребуще око накинуло на заповідну територію. На директора-ентузіаста швиденько “завели справу”, турнули з роботи, пустили ходити по судах, поставили своїх людей, і пішли-поїхали “дерибанити” ласу територію. Тож, аби такого не сталось і з “Асканією”, таки варто поборотись за звання світового “чуда”. Знищити заповідник, який буде планетарною знаменитістю, погодьтесь, буде куди важче.   Отже, з усіх боків, погодьтесь, за перемогу “Асканії” є сенс поборотись.  Тепер про те, чи...  ...Чи є шанс у Асканії? Якщо дивитися з точки зору колоритності чи екзотичності об’єкта, напевне, шанси не беззаперечні. Ніагарський водоспад, ліси Амазонії чи Галапагосові острови, безумовно, можуть вразити уяву пересічного Інтернет-голосувальника куди більше. За ступенем розкрученості – “Асканії” також, поза сумнівами, важко тягатись з озером Тітікака, горою Сінай чи рифами Червоного моря.  Але… Шанс з`являється, якщо ми захочемо цього і об`єднаємо зусилля. Судіть самі.  “Асканія” справді унікальний об’єкт – як в Україні, так і у світі. Так би мовити, три в олдному: “Асканія” – це зоопарк, дендропарк та степ. При цьому степ – найбільший заповідний степ у Європі. Уявляєте – 11 тисяч гектарів ковилового різнотрав`я, якого ніколи не торкався плуг! А де ще відразу, на одному шматкові землі, представлені кілька континентів? В “Асканії” представлені – Північна Америка, Центральна Африка, Середня Азія і, звісно, Європа.  “Асканія” – це півтори сотні дерев та кущів з тих самих кількох континентів, це майже півтисячі видів трав. Це – рідкісні види тварин та птахів, які перебувають у напіввільному утриманні, що вкрай рідко зустрічається у світі. По паркових доріжках розгулюють павичі, токують фазани, кричать папуги. Птахи вільно вилітають зі своїх вольєрів, мандрують на десятки кілометрів і знову повертаються до домівки.  У степ же ви можете виїхати на “Газелі”, і повз вас бігтимуть зебри, ви побачите стадо бізонів, які зупиняються, аби мами погодували малят (а знайомим автора цих рядків якось пощастило побачити, як отелилась бізониха). Поруч з вами пастиметься стадо величних африканських ватусі, красивих великих корів з величезними, майже горизонтальними рогами. Ви зустрінете тут африканських страусів, оленя Давида, який сьогодні живе на планеті лише завдяки зоологічним паркам, тут живіть і найдавніші на планеті копитні, ровесники мамонтів – сайгаки. Гордість заповідника – антилопи. Як водиться, антилопи-канни досить обережні. У себе на батьківщині, в Африці, приміром, вони уникають контактів з людьми. Тут же вони настільки приручені, що дають себе подоїти.  А ще це велика помилка вважати, що степ буває красивий лише весною, коли цвіте.  – Примітивні уявлення про степ, – каже директор “Асканії”, фанатичний патріот заповідника Віктор Гавриленко. – А восени? Тут колосальна кількість птахів. Де ви ще одночасно побачите одночасно більш як сорок тисяч журавлів? Я професійний орнітолог, але бачив їх лише тут, бо тут потужний трансконтинентальний міграційний коридор, через який птахи рухаються аж із Ямалу, Нової Землі, і тут цей коридор звужується, стаючи для них зоною спокою.  В “Асканію” є заради чого їхати навіть узимку, енергійно переконує Віктор Гавриленко. Звісно, у ньому говорить директор заповідника. Але що ти йому заперечиш, коли він у барвах розписує переліт гусей? Сто тисяч гусей, хмара, неба не видно…  Де ми і хто попереду? Тепер про “розклади” в нашій, “E”-групі. Сьогодні ми на 41-тій позиції із 56-ти. Тобто аби увійти до 11 переможців у групі, нам ще треба подолати 30 сходинок. Ого-го, скажете. Але... Якщо підходити прагматично, не таке вже й нездоланне “ого-го”.  Попереду нас чимало об’єктів, які так само не мають гучної світової відомості. Якби не конкурс, чи знали б ми, приміром, про існування національного парку Лоандо із Габону? Чи лісу Гранд-Етанж у Гренаді? Або парку Вірунга з Руанди, яка досі асоціювалася хіба що з громадянською війною. Чим “Асканія” гірша? Знову таки, за рівнем проникнення Інтернету (як відомо, це десь 20 відсотків населення) ми відстаємо від так званих розвинутих країн. Але, погодьтеся, цей рівень аж ніяк не може бути нижчим від країн Африки чи Океанії, чиї номінанти на сьогодні посідають місця в рейтингу значно вищі він нас. Отже, вони змогли мобілізуватись, а ми ні? І нарешті, про “розкручені” об’єкти з тих самих “розкручених” країн, де і рівень проникнення Інтернету в рази вищий (на кшталт тих же Штатів, Канади чи Японії), і туризм розвинутіший, і, чого гріха таїти, англійською мовою володіє трохи більше населення (сайт бо конкурсу англомовний). Погодьтеся, коли починався цьогорічний Кубок УЄФА, за участю іспанських, британських, італійських та інших грандів, хто всерйоз ставився до наших “металістів-шахтарів-динам”? Кубок же, як ми тепер знаємо, поїхав до Донецька.  Можемо, коли захочемо… Як нам цього досягти? Насамперед, треба забути про те, що хтось з “верхів” допоможе нам. Це саме той випадок, коли ні держава, ні уряд, ні хтось інший нічим не зарадять (у бюджеті на таку справу – ані копійки, тож жоден чиновник пальцем не поворухне), якщо нас не запалить сама ідея. Грубо кажучи, маємо по-хорошому розізлитись, зібратись з силами і діяти.  У Сергія Жадана є персонаж – самотня вагітна домогосподарка як лакмус будь-якої серйозної громадської акції. Вона сидить у чотирьох стінах, готуючись до Події подій свого життя, виключена з великого світу, з усіх його справ. Але варто чимось зачепити її, завести… О, тоді проти неї важко!  Певною мірою, кожен із нас у цій справі має відчути себе такою самотньою вагітною домогосподаркою. Сказати собі: це ж треба, це в нашої “Асканії” відбере призове місце якесь озеро Тітікака? А все через мою байдужість, мою самоізоляцію, мою невключеність у конкурс “Сім нових чудес природи”? І в цій ситуації я не знайду кількох хвилин, аби зайти на сайт “Сім чудес України” та проголосувати за рідну “Асканію”? А ще не підіб’ю на це куму (сусідку, колєжанку, сваху тощо)? А ще не вплину на Мого ( чоловіка, брата, свата, коханця)? А ще не черкону по електронці пару слів Людці ( Свєтці, Лєнці, Ірці), яку занесло до Німеччини ( Ізраїлю, Італії, Португалії), аби так само зайшла на сайт та проголосувала? При цьому в нашої “самотньої вагітної домогосподарки” (а ми впевнені, що вона таки здолає свою самоізоляцію) може бути безліч облич та реальних козирів.  Якщо, приміром, ви справді є фанатом Інтернет-спілкування, зазирніть до так званих соціальних мереж на популярних сайтах “В контакте” та Facebook, де вже утворились групи підтримки України. Маєте бажання та натхнення – створіть такі групи в інших мережах. Тусуєтесь у якихось своїх групах за інтересами в Інеті (байдуже, буде це “кіношна”, туристична чи байкерська тусовка) – загітуйте людей із цих груп. Реально маєте контакти з тими, хто залишив Україну заради заробітку чи просто виїхав, вийшовши заміж – чому не нагадати їм про конкурс, тим самим давши можливість відчути свій зв`язок з Україною? Вони ж, у свою чергу, цілком можливо, загітують ще когось із нашої діаспори у своєму Вермонті, Бремені чи своїй Хайфі.  Окрема розмова – Росія. Маєте там друзів, родичів чи знайомих, закиньте їм цю тему. А тема може звучати так: ось дивись, багато хто (насамперед, політики по обидва боки кордону) намагаються посіяти між нами недовіру. Але що нам ділити? Чому ми повинні дивитись з-під лоба один на одного? Тож давай доведемо, що реально підтримуємо один одного.  Конкретно: ми, українці, підтримаємо в конкурсі озеро Байкал, яке номінується на світові чудеса від Росії у групі “Озера, річки, водоспади”. Чи не прикро, що фантастичної краси озеро йде останнім – на 59-му місці з 59-ти? А отже, наші, українські голоси зовсім не завадили б Байкалові. Ви ж, росіяни, у свою чергу, підтримайте нашу “Асканію”. А ще ми разом (адже в конкурсі треба назвати не одне, не два, а цілих сім “чудес”) підтримаємо річку Дніпро. Дніпро був поданий на конкурс від Росії як річка, що витікає саме з російської землі, але чи не символічно, що протікає вона по території Росії, Білорусі та України? А отже, сам Бог велів нам у цьому конкурсі триматися разом. Є й складніші завдання. Відверто кажучи, авторові цих рядків, котрий не є надто “просунутою” людиною в комп’ютерних справах, важко зрозуміти, чи справді прозорим, справедливим та чесним є система підрахунку голосів на офіційному сайті акції. На мій погляд, не дуже. Не бачу тут ні статистики, ні динаміки голосування, ні інших звичних як для такого роду акцій моментів. Крім того, ми практично нічого не знаємо про організаторів конкурсу. За цих умов ми фактично змушені грати в сліпу, повністю покладаючись на порядність групи невідомих нам людей. Але ж бо відомо: довіряй, та перевіряй. Нікого не закликаю бути хакерами чи Інтернет-піратами, але, якщо ви справді вважаєте технічним генієм чи, принаймні, кандидатом на це звання, доведіть це, допоможіть нам, людям нетехнічним. Cпробуйте розібратись, як все там відбувається, скільки нас відділяє від найближчих суперників попереду, скільки голосів мають лідери.  Іншими словами, виступіть свого роду громадським контролером, аби наші голоси ніхто не вкрав, а суперникам не накрутив. Якщо ж виявите порушення, тут вже наша, журналістська робота – донести це до всього світу. Тим самим, в разі відхилень, змусимо організаторів проекту внести корективи в його роботу проекту, чим забезпечимо справедливе врахування наших досягнень, аби нашу перемогу ніхто в нас не відібрав. Чим не можливість застосування відповідних знань та навичок “у мирних цілях”?  Приміром, така ось задачка: ліс Монтан із Сомаліленду, невизнаної держави, яка розпадається, за кілька тижнів піднявся із 56-ї на 18-ту позицію. Хто голосує за цей об’єкт – сомалійські пірати, усе населення країни чи “просунута” сомалійська діаспора? Напевне, “просунуті” люди могли б допомогти в цьому розібратись. Якщо виявиться, що все за правилами, нам залишається лише повчитись у сомалійців умінню мобілізовуватися та згуртовуватись для досягнення спільного результату. Якщо ж не все було чесним – думати, які контрзаходи можна вжити. Одне слово, поле діяльності є для кожного. Масштаби та форми діяльності залежать від вашого бажання, фаху та азарту. Працюєте в турбізнесі – уключіть “Асканію” до своїх маршрутів чи хоча б роздайте інформацію про неї для своїх туристів. Заробляєте на хліб рекламою – скреативте щось цікаве. Коли тобі відвалюють за роботу бабло, звісно, кожен зможе. Тут же можна перевірити себе, коли хочете, на патріотизм. Зрештою, і фах не має значення. Маєте відповідні хобі – “замутіть” флеш-моб, скреативте слоган чи банер, зафільмуйте сюжет чи розішліть по Інету фото. Тим самим приєднаєтесь до людей, котрі вже щось роблять.  До Миколи Томенка, приміром. Він робить це не тому, що хтось поклав на нього такі обов’язки як на віце-спікера Верховної Ради чи представника певної політичної сили (як бачите, ми й тут про неї не згадуємо). Просто вважає це своєю справою, відтак мотається по Україні, організує фестивалі, прес-тури… Хтось дає під його ім`я медіа-ресурси, хтось підключається з власною поліграфічною чи рекламною фірмою. Від епіцентру на ім’я “Томенко” йдуть круги – банери, телеролики, флаєри. Звісно, є безліч людей, які все пояснюють тим, що “Томенко піариться”. Так воно легше, якщо в самого катма ідей та бажання щось змінювати. Приєднаєтесь тим самим і до акторів Анатолія Хостікоєва та Наталі Сумської, дуету Потапа й Насті Каменських, гімнастки Ганни Бессонової, співака Олександра Пономарьова. Ці та інші відомі люди створили комітет громадської підтримки “Асканії” (очолив комітет незмінний “двигун” “Таврійських ігор” Микола Баграєв) і так само докладають багато зусиль для перемоги нашого заповідника.  Для перемоги важливий кожен голос, кожен крок. Член того ж комітету підтримки “Асканії” гендиректор телеканалу ICTV Олександр Богуцький ініціював на каналі появу роликів про заповідник. Шоу-продюсер Олександр Бригінець організовує концерти.  А ще чимало менш відомих людей роблять свої, менш гучні, але від того не менш вагомі кроки. Добрі знайомі автора цих рядків створили туристичний сайт “Тут і там”, де підтримують “Асканію”. Ніхто не сплачував ніяких гонорарів дизайнеру Андрію Петрову, який “запустив” в Інет цікаві та креатині банери. Станіслав Лячинський, скромний чиновник в одній зі столичних установ, агітує за “Асканію” на форумах, в соціальних мережах, його можна о будь-якій порі доби запитати про останню статистику чи про будь-якого з номінантів конкурсу, і отримаєте максимум інформації. Воно йому було б треба?  Отже, до завершення голосування (7 липня) нібито є час. Але не так уже його й багато, аби перемогти. Отже, усе залежить від нас. Під лежачий камінь в Інтернеті нічого не тече. . І без наших зусиль не бачити нам в Україні світового чуда як своїх вух. Тож розізлимо самотню вагітну домогосподарку, заведемо її! Вона має сказати собі: що, ми віддамо перемогу якомусь озеру Тітікака? Чи Тітікаці ( бачите, не знаємо, як навіть правильно писати). Та ніколи! Ніякої Тітікаки. Тільки – Асканія.  А-С-К-А-Н-І-Я. Кажуть, проти неї немає зброї. Олександр Харченко, головний редактор УНІАН, член комітету громадської підтримки заповідника “Асканія-Нова” в конкурсі “Сім нових чудес природи світу” Фото УНІАН