http://www.youtube.com/watch?v=-W0NA8kfLyk

Це нове документальне дослідження історії УПА. Проаналізувавши численну кількість документів, досліджень та артефактів автор відновив реальну історію УПА, з'ясував її чисельність, місця та час народження, імена головних командирів.На думку автора – ця книжка – історія Голокосту українців, історія однієї з найбільших антропологічних катастроф в історії Європи. Книга «Проект «Україна»: Жертва УПА, місія Романа Шухевича» вийшла друком у видавництві "Фоліо". Книгу можна придбати у книгарнях міста.

Передмова

РОЗДІЛ 1
Про кого ця книга?
Як їх називали?
Яким був правовий статус вояків УПА?
Міжнародне право та радянський “закон”
Бійці УПА – “комбатанти”

РОЗДІЛ 2
Ініціатори створення УПА – Сергій Качинський, Григорій Перегіняк і Роман Шухевич
Ініціатор створення УПА – Андрій Левицький, президент Української Народної Республіки у вигнанні
Ініціатор створення УПА - Тарас Боровець (“Бульба”)
Ініціатор створення УПА - Степан Бандера
Ініціатор створення УПА - Василь Івахів
Ініціатор створення УПА - Дмитро Клячківський

РОЗДІЛ 3
Скільки було вояків УПА і ким вони були?
Скільки всього було українців напередодні ІІ Світової війни і куди вони поділися?

РОЗДІЛ 4
Українська шахівниця. 1772 – 1920 рр.
Українська шахівниця. Скільки “Україн” існувало в 1917 - 1920 рр.?
Українська шахівниця. З чим “України” вступили в 1920-ті роки
Українська шахівниця. Українська Соціалістична Радянська Республіка.
Українська шахівниця. Польська Республіка – Українська Військова Організація/Організація Українських Націоналістів: Євген Коновалець і Андрій Мельник
Українська шахівниця. Напередодні 1 вересня 1939 р.

РОЗДІЛ 5
1941 р.: перші результати “Барбаросси”
1941 р.: адміністративний поділ “Україн”
30 червня 1941 р.

РОЗДІЛ 6
1942 р.: початок ІІ Світової війни
ОУН (c-д) та УПА: проблема квантифікації
Де, як і коли створювалися УПА?
18 грудня 1943 р.
Волинський Голокост
Хто такі Провід ОУН (с-д) в 1943 р.?
На що розраховував Провід ОУН (с-д)?
Хто такі УПА в 1943 р. і яких умовах вони воювали?
Що таке Головний штаб УПА, коли він виник і як функціонував?
ОУН і Дивізія “Галичина”

РОЗДІЛ 7
1944 рік. Повторна окупація. Комуністи
1944 рік. ОУН, УПА та німці
1944 рік. Повторна окупація. Націоналісти
Українська Головна Визвольна Рада. Версії
Українська Головна Визвольна Рада. Документи
Хто такі делегати Великого Збору УГВР?
“Залишенці” УГВР
Кирило Осьмак, “президент” “України”
Народно-Визвольна Революційна Організація

РОЗДІЛ 8
1945 р. УПА й ОУН проти КП(б)У та НКВС.
КП(б)У та НКВС проти УПА, ОУН і цивільного українського населення
P.S. Що таке 20 та 24 Бригади внутрішніх війська НКВС 1945 р.?
1946 рік. УПА фактично розгромлено
1947 - 1959 рр. Винищення рештків озброєного українського підпілля.

РОЗДІЛ 9
“Порушення” “соціалістичної” “законності”
Жертва УПА

РОЗДІЛ Х
Про роль і місце Степана Бандери в історії ОУН(с-д) та УПА
50%
Епітафія
Біографічні матеріали
Ілюстрації

"У жовтні 1942 року на ­Поліссі ­постали перші збройні відділи, що дали ­початок Українській Повстанчій Армії.

1. Для зафіксування цього історичного моменту визнається день 14­го жовтня 1942 року днем постання УПА.

2. Для вшанування цього моменту день 14­го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА"

Постанова Української головної визвольної ради, що керувала повстанським рухом, від 30 травня 1947­го. Розрізнені загони українських партизанів у єдине партизанське військо – Українську повстанську армію – розпочали об'єднуватися восени – на початку зими 1942 року. Днем її заснування вибрали символічну дату. Розмаху УПА почала набувати з весни 1943­го. Діяла майже до середини 1950­х

156 спеціальних груп під виглядом загонів УПА діяли в Західній Україні станом на 26 липня 1945­го. Чисельність – 1783 особи. Вони ліквідували 1980 учасників підпілля, захопили живими 1142 людей. Через неповних п'ять років після завершення німецько­радянської війни – станом на 20 лютого 1950­го – в західноукраїнських областях діяли 19 чекістських спецгруп, що нараховували 130 осіб. Упродовж 1944–1953 років радянські каральні органи знищили приблизно 153 тис. учасників і прихильників українського підпілля, коло 134 тис. – заарештували. Із західних областей УРСР до Сибіру й на Північ СРСР вивезли 66 тис. сімей – майже 204 тис. людей

"Я вважаю правильним створення спецгруп із колишніх бандитів, – заявив у травні 1945­го Микита Хрущов – тодішній перший секретар ЦК КП(б)У. – Треба їм дати одне конкретне завдання, і коли його виконають, можна сказати, що вони свою провину спокутували, і відпустити їх". Було це під час виступу на нараді секретарів обкомів, начальників управлінь НКДБ і НКВС західних областей УРСР.

Уже понад рік із Українською повстанською армією воювали радянські регулярні частини, партизанські загони, відділи армійської контррозвідки СМЕРШ, НКВС. Та чи не найефективніші були створені чекістами спеціальні агентурно­бойові групи. Під виглядом загонів УПА й боївок ОУН вони тероризували цивільне населення – щоб відвернути його в такий спосіб від українського підпілля.

Спецгрупами опікувалися районні й обласні управління НКВС та створене 1946­го Міністерство держбезпеки УРСР. Входили до них від трьох до 50, а часом й ­більше, осіб – як чекістів, так і колишніх повстанців, що склали зброю. Дехто з них повірив в обіцяну амністію, інших радянські спецслужби завербували після полону й тортур. Хтось не витримав знущань над взятими в заручники родинами, когось підкупили. Далі ­завербовані мали довести свою "відданість" радянській владі. "­Агенти­бойовики отримували завдання проникати в оунівське підпілля або в банди УПА для захоплення або фізичного знищення керівників ОУН­УПА, – дoпoвiдав Лаврентію Беpiї в липні 1945­го нaркoм внyтpiшнiх спрaв Української РСР Bасиль Pясний. – У тих випадках, коли агент­бойовик, який влився в банду або підпілля ОУН, не мав можливості фізичного знищення або захоплення керівника­ватажка, його завданням була компрометація ватажка банди або місцевого підпілля для посилення та активізації внутрішнього розкладу банди або місцевої організації ОУН".

Більшість радянських документів про спецбоївки НКВС­МДБ, що діяли під виглядом українських повстанців, знищені в архівах КДБ 1990 року. На сьогодні їх знайдено кілька десятків – передусім завдяки тому, що були розпорошені по різних фондах Галузевого державного архіву СБУ й обласних управлінь СБУ, Центрального державного архіву громадських організацій – колишній архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України – й обласних архівів.

"Особенность ОУН характеризуется прежде всего тем, что оуновцы, особенно их главари, являются опытными нелегалами и конспираторами, обладают большим многолетним опытом подпольной вражеской деятельности; они являются способными разведчиками, умеющими быстро перестраиваться в зависимости от складывающейся обстановки", – йдеться в доповідній записці, яку склав заступник начальника Другого управління, контррозвідки, МДБ УРСР підполковник Леонід Пастельняк 25 вересня 1949­го. А далі писав: "В этой обстановке агентурно­боевые группы очень часто приносят неоценимую помощь в чекистской работе по розыску и ликвидации оуновского подполья и его банд. Опыт по использованию специальных агентурно­боевых групп показывает, что их применение ­быстро дает эффективный результат при непременном условии глубокого знания агентурного дела, его фигурантов, все­сторонне продуманных комбинаций и техники применения этих групп".

Далі на майже 90 сторінках тексту наводяться приклади "успішної діяльності" агентурно­бойових груп. Цей документ під грифом "Цілком таємно" міністр держбезпеки УРСР генерал­лейтенант Сергій Савченко наказав переслати всім начальникам управлінь МДБ західноукраїнських областей. Імовірно – як інструкцію.

Ось один із прикладів, які подавав Пастельняк. 5 ­червня 1949­го агент­бойовик Дрогобицького управління МДБ "Данило" повідомив, що встановив зв'язок з місцевим керівником ОУН на псевдо "Мико". Той просив його долучитися до постачання продуктів підпільникам. За тиждень "Данило" доніс, що отримав від "Мико" харчі й має передати їх керівникам районного проводу ОУН. В управлінні МДБ "Данилові" видали дозу миш'яку. Ним агент обробив продукти й відніс підпільникам. Після цього пішов додому. Коли за годину повернувся, то виявив отруєними керівника пропаганди районного проводу ОУН "Мирона", керівника збройної групи "Чорногора" й санітарку районного проводу "Селянку". Служба безпеки ОУН захопила "Данила". На допиті той заявив, що підпільників убив станичний "Мико". Того відсторонили від роботи, а на його місце призначили "Данила".

"Чтобы проверить группу в бою, я решил с ней провести операцию по ликвидации группы "Арапа", – звітував своєму керівництву 3 січня 1945­го керівник чекістської спецгрупи із колишніх підпільників майор Олександр Соколов. – Мы на заре неожиданно окружили хату, где был схрон. ­Четверо бандитов было в хате, двое – в схроне, которые были в хате стали отстреливаться из пулеметов и автоматов. Мы их всех перебили, схрон забросали гранатами, где тоже убили двоих – хату сожгли. (…) В этой же операции мне сообщил нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой "Трегуба" и ничего о появлении боевки "Трегуба" в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент (продуктовий податок. – "Країна") Советской власти. Он нас уверял, что ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с которыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли".

Купився на провокацію й голова сільради села Яблунів Станіславської області – нинішня Івано­Франківщина. Соколов продовжує: "Ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные каким­либо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и восемь повозок, оставленных ­куренем "­Резуна". Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовета ­выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем "Быстрого" из станичного села (клички его не помню). Он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется "Резуну", что мы забрали его лошадей. Тогда мы ­забрали его с собой, убили и бросили в колодец".

Згодом Соколов відвів свою спецгрупу до Чорткова – райцентру на Тернопільщині – й передав місцевому опер­уповно­важеному НКВС. Такі переведення спецгруп із одного району в інший практикували часто – щоб уникнути їх викриття й ліквідації. "Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны – на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было", – писав Соколов у тому ж рапорті. За здобутки в боротьбі з українським підпіллям керівництво НКВС і Тернопільського обкому КП(б)У представили майора Соколова до нагородження Золотою зіркою Героя Радянського Союзу.

Безчинства спецбoївок МДБ набули такого poзмаху, щo пpoкypop Укpaїнськoгo округу вiйськ МВС полковник юстиції Григорій Koшapський у лютому 1949 року надіслав Mикитi Хpyщoвy доповідну записку "О фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т. н. спецгрупп МГБ". Зокрема, писав: "В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ "Крылатым", дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого р­на Ровенской области – Паламарчука Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов "УПА", жестоко истязала Паламарчука Г.С. и его дочерей Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., обвиняя их в том, что, якобы они "выдавали органам МГБ украинских людей". "Крылатый" и участники его группы подвергали пыткам Паламарчук А. Г. и Паламарчук З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья. Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа".

У ніч на 22 липня 1948 року із села Підвисоцьке, нині Радивилівського району на Рівненщині, спецгрупа вивела до лісу місцевого жителя Федора Котловського. Його "участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива, и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов. Эти провокацион­ные действия преследовали цель: путем истязаний и угрозы лишения жизни, заставить Котловского дать показания, что он является врагом Советской власти. В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г. По заключению больницы, Котловскому Ф.Л. были нанесены тяжкие телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела".

За добу чекістські бойовики забрали до лісу 17­­річну Ніну Ріпницьку з того ж села. Почали катувати: "­Допрашивая Репницкую, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии Репницкая была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении".

Наостанку прокурор Кошарський наголошував: "Как показывают факты, грубо провокационная и не умная работа ряда спецгрупп и допускаемые их учасниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу с бандитизмом, а, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности… Из приведенных выше примеров видно, что действия т.н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский, антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями".

Нарікав на спецгрупи й міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач, колишній керівник Центрального штабу партизанського руху. "За последнее время зарегистрирован ряд случаев, когда лица, состоящие в агентурно­оперативной сети органов МГБ западных областей Украины, являлись организаторами и участниками грабительских групп, – писав 9 червня 1949 року в доповідній записці міністрові внутрішніх справ СРСР ­Сергієві Круглову. – Работники МГБ вручают им ­оружие. Тех, кто имеет связь с преступниками, не контролируют, не воспитывают, в результате чего они, действуя под видом ОУНовских бандитов, занимаются грабежами и кражами у мирного населения".

 Після боїв і каральних акцій тіла вбитих воїнів УПА чекісти везли до райвідділу або обласного управління НКВС чи МДБ. Там проводили впізнання – приводили родичів, захоплених у полон підпільників, або місцевих жителів. Убитих фотографували та складали протокол упізнання. Тіла залишали лежати для залякування місцевого населення, а потім "негласно хоронили". Місця поховань були засекречені

джерело

Настоящим и единственным победителем во Второй мировой войне является Украинская повстанческая армия (УПА).Такое мнение накануне, 8 октября, во Львове высказал третий президент Украины Виктор Ющенко*, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Galinfo.

Книгозбірка "Варти"

УПА була створена14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань німецької окупаційної влади, а після 1945 року для захисту мирного населення  від російських окупантів. Головнокомандуючим УПА, з 1943р. по 1950р. був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, яка маючи розгалужену підпільну мережу, успішно і потужно протистояла німецьким і совітським каральним військам. 

     Жахливі наслідки діяльності радянської влади на Україні, голодомори, репресії, терор на Східній Україні з 1920р. по 1941р., масові вбивства, катування, четвертування людей в тюрмах НКВД на Західній Україні з 1939р. по 1941р. та не менш «миролюбна» політика Гітлера, остаточно озлобили людей проти Німеччини і Московітського більшовизму.

    Жорстокі та антилюдяні політичні системи комуністичних та фашистських загарбників сприяли державницьким та патріотичним почуттям українського мирного населення, котре масово вливалося в ряди УПА. В1944р. УПА нараховувала близько півмільйона осіб. Саме УПА врятувала населення Західної України від масового терору і повного знищення комуністичним режимом, очолюваним Сталіним. Добре організована УПА вела успішну, але кровопролитну війну із комуністичними загарбниками. УПА тісно співпрацювала з підпільною організованою мережею ОУН, отримуючи від них усю необхідну інформацію.

     УПА -  це широкомасштабний партизанський рух опору,який був дуже добре організованим, законспірованим, мобільним, скоординованим і являв собою дійсно партизанську армію відмінну від усіх інших, що діяли в Другу Світову Війну. УПА ніколи не отримувала міжнародної допомоги. Зброю, боєприпаси, уніформу діставали в бою з нацистами і більшовиками. УПА створила і володіла сіткою підпільних військових навчальних закладів. Також в кожному військовому підрозділі перебував священник, котрий виконував функції капелана.

    Усе керівництво УПА було високорелігійним і велику увагу приділяло захисту церкви на Західно-Українських землях від безбожного комуністичного режиму. УПА вела христову війну в ім'я віри, правди, справедливості з диявольським більшовизмом, котрий потопив в крові мільйони вірних християн. Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишилася в пам'яті народу і також посприяла остаточному розвалу соціалізму, краху комуністичних і соціалістичних ідей в світі.

     В УПА воювали люди різних національностей: українці,  вірмени, грузини, узбеки, азербайджанці, німці, італійці, татари. Вони переходили в УПА, протестуючи проти політичних режимів Німеччини і  Московії, переховуючись від їх спецслужб. Деякі були просто звільнені при депортації з залізничних ешелонів, при ув'язненні з тюрем гестапо, СС та НКВД. Підрозділи УПА знищували високопоставлених ворожих командирів, котрі приймали участь в каральних операціях проти мирного населення, знищували сексотів та ворогів українського народу. Два керівники найвищого командного складу ворожих армій Нацистського СА Віктор Люцце і Червоної Армії маршал Микола Ватутін, були знищені бійцями УПА.

    Каральні війська СССР жорстоко розправлялися із мирними людьми, котрі матеріально і морально підтримували борців за волю і незалежність України, а також і з членами родин воїнів УПА. Найжорстокіші катування зазнавали родичі воїнів української армії, котрі боролися в підпіллі із більшовизмом. В тому числі і родичі головного командного складу УПА. Так, вся родина Романа Шухевича, дружина і малолітні діти, були арештовані, піддані фізичним і моральним катуванням та утримувалися як заручники.

     Мирне населення високо цінувало боротьбу УПА і всіляко підтримувало військові підрозділи УПА. Завдяки підтримці мирного населення та хорошій організаційній діяльності вищого командного складу, успішні бойові дії велися до початку 50-х років і були направлені виключно проти каральної системи СССР.  5 березня 1950 року ворожі спецслужби вистежили в с.Білогорща під Львовом Головнокомандуючого УПА Романа Шухевича з відділом особистої охорони. В нерівній битві з військами НКВД вони загинули, як Герої, знищивши чимало ворогів. Рівно через 3 роки, 5 березня 1953р. помер Сталін.

    З 1950р. по 1954р. очолював УПА Василь Кук, котрий будучи пораненим в бою потрапив у полон. Практично з початку 50-х років за рішенням головного проводу ОУН активні бойові дії згортаються, деякі формування розпускаються, а організаційна мережа переводиться в глибоке підпілля і основний напрям роботи зосереджується на пропагандивно-інформаційній діяльності. Левова частка найкращих сил ОУН та УПА отримує завдання легалізуватися, щоб в майбутньому підтримати та продовжити національно-визвольну боротьбу. Це завдання було успішно виконано і основні сили були збережені від повного знищення. Останній військовий обов'язок воїни УПА виконували в жовтні 1956 року,  коли сміливо боролися на кордоні з Венгрією, щоб допомогти Венгерському анти-комуністичному повстанню. Окремі відділи діяли включно до 60-х років. Ці герої плекали ідею Української Державності протягом усього життя та передали її наступним поколінням. В наслідок чого у 1991 році і постає Незалежна Українська Держава.

          Українська Повстанська Армія була народною армією. Вона діяла в умовах бездержавності протягом багатьох років і повністю підтримувалася українським народом.

Слава Україні !!!Слава Героям України !!!

П.С.: Округи ділилися на повіти, що збігалися задміністративним поділом, повіти - на райони і підрайони, що включали 3-5 сіл. Низовими організаційними осередками були "п'ятірки" і "трійки", тобто 3-5 членів УПА, завжди добре законспірованих таким чином, що, якщо в якомусь селі було дві "п'ятірки", то вони не знали один про одного. Якщо в якійсь місцевості не було належної кількості активістів руху, то там призначався станичний. В Організації панувала військова дисципліна. Для конспірації кожен член УПА повинен був мати псевдо, ніхто не вживав справжніх імен і прізвищ. Інформація передавалася грипсами. Всі села і міста в системі інформації і зв'язку ОУН  були закодовані. Коди і псевдо часто змінювалися.

Структурами УПА в краї, в який входили Галичина і Волинь (у 30-і роки волинські землівиділилися в окремий Північно-Західний Край, а пізніше діяльність УПА поширилася на всі українські етнічні землі), керувало Крайове Керівництво, очолюване Крайовим Керівником. Виконанням рішень Керівництва займалося крайової екзекутиви (від лат. слова - "виконувати") УПА на західноукраїнських землях, яке поділялося на ряд референтуp (військову, ідеологічну, пропаганди).

Україно, Україно,
Ох ти, рідна мати,
Та чи довго над тобою
Будуть панувати?

Україно, Україно,
Як тобі здається:
Сидить ворог в твоїй хаті
Та з тебе сміється?

Хай сміється, хай сміється,
Довго він не буде –
Наша славна Україна
Самостійна буде!

Примітки: 
Записали 1995 року Т. Березницька і О. Варварич у с. Яворів Турківського району Львівської області від Синюги О.І.
Джерело:
Відлуння лісу / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2000. – 197 с.

Рекомендую сайт патріотичних пісень: http://nashe.com.ua/song.htm?id=6238 

Пророчі слова !
Вояки УПА подолали совєцьких,
 і ми подолаємо дон...ких !

Слава Україні !

Подивіться документи Гестапо, хто в Німеччині бореться проти Гітлера: там немає комуністичного антигітлерівського підпілля, але чітко простежується розгалужене ОУНівське підпілля.

Комунізм це політика брехні й знущання над полеглими воїнами в другій світовій війні, яких скоти як скот гнали на смерть, але й з їх смерті зробили собі свято перемоги над загиблими. Поки 9 травня свято, доти триває приниження комуністами загиблих й знущання з живих. Нормальні люди шанують і пам'ятають цю страшну трагедію, для них це день скорботи, а для кпрс звичайно це велікая пабєда над рештками глузду здорових людей, що війна що голодомори й геноцид мали на меті велікую пабєду кпрс над простими людьми, от і вся правда.

9 травня, що для Вас означає ? 

Вона не підозрювала, що йдеться про початок "комбинации по использованию втемную жены руководителя бюро Провода ОУН Шухевича Р.Й."   У досьє на Романа Шухевича, підготовленому чекістами в березні 1947 року, у розділі родинні зв'язки читаємо: "Батько Шухевича - Шухевич Йосип Володимирович, 65 років. За професією адвокат мешкає у Львові по вул. Косанерській 18-а, паралізований, інвалід - лежить у ліжку. Мати - Шухевич Євгенія Іванівна 1883 року народження, мешкала у Львові на вулиці Косанерській 18-а, заарештована УМГБ Львівської області 5 липня 1946 року, засуджена і етапована до місця відбуття вироку суду в місто Актюбінськ. Брат - Шухевич Юрій Йосипович, 1900 року народження, інженер, вбитий в 1941 році при відході частин Червоної армії. Сестра - Шухевич Наталія Йосипівна, 1923 року народження, заарештована і засуджена, знаходиться у віддалених місцях Радянського Союзу. Дружина Шухевича Р. Й. – Шухевич-Березинська Наталія Романівна, 1910 року народження, заарештована УМГБ Львівської області. Діти: син Юрій 13 років і донька Марія 6 років, утримуються в Рудгенківському дитприймальнику Сталінської області". До повної картини того, як розправилася "гуманна" радянська влада з родиною Шухевичів, слід ще додати арешт і засудження на п'ять років таборів його тещі, Осипи Березинської, якій на той час було 64 роки. Тож нерепресованим залишиться тільки паралізований батько. Якщо іншим членам родини влада просто мстилася, то Наталію Шухевич, яка мала контакт із чоловіком до арешту, чекісти розглядали як можливість піймати самого "Вовка" – таким псевдонімом в документах спецслужба назвала командира УПА. Але слідство, яке тривало півтора роки, не дало жодної корисної інформації. Його підсумком став обвинувальний висновок від 31 грудня 1946 року, де стверджувалося, що Наталія Шухевич "будучи дружиною визначного керівника ОУН - члена головного проводу і керівника ОУН-УПА в областях Західної України в даний час, мала з чоловіком тісний зв'язок до моменту арешту органами Радянської влади, а саме: проживаючи з дітьми і матір'ю знаходилася на утриманні чоловіка, отримувала від нього матеріальну допомогу, грошима, продуктами харчування через спеціальних зв'язкових-кур'єрів, що прибували до неї від Шухевича Романа". Виключно таких звинувачень було замало, тому слідчий додав Наталії ще й членство в ОУН і в результаті запропонував як покарання 10 років таборів. 4 січня 1947 року особлива нарада при МҐБ ухвалила вирок: "Шухевич-Березинську Наталію Романівну як соціально-небезпечний елемент вислати в Кокчетавську область терміном на 5 років".