хочу сюда!
 

Алёна

45 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 40-52 лет

Заметки с меткой «конкурс»

Асфальтовий змій (на конкурс)

  Цю історію я придумав ще 9 років тому, під впливом від поїздки за місто, але ніколи її не писав. Навіть зараз пишу її стисло, по пам'яті, бо клопіт з обома дітьми вистачає (до речі, сьогодні в них був один святковий бенкет з двох днів народження). Мабуть, це перше оповідання, яке я пишу українськоюua_flag, і було б дивно, якби воно було б не про драконів.





Асфальтовий змій


   Був собі якось один дракон з багровою лускою, який мешкав у непримітному кургані серед придніпровського степу. Разом із ним жив син - оздоблене лускою кольору макової квітки драконятко: ніби й слухняне, але надто допитливе, особливо до того, що стосувалося загадкових та невідомих людей. Та на заваді йому була сувора батьківська заборона літати в світлу пору дня, бо хто знає: може люди й досі за старою звичкою зберігають вдома мечі та списи, які завжди заточені до бою? А ніхто не знає, бо ніхто не перевіряв.

   І ось одного дня, поки батько мирно спав після чергової "нічної зміни" крилате змієня таємно вислизнуло з рідного кургану та відправилося у експедицію з дослідження діяльності людства. Летіло воно серед дня, летіло в тінях пагорбів, в глибинах ярів, аж раптом побачило перед собою хатини людського поселення, а перед ними - незвичну смугу з чорної багнюки, від якої в літню спеку доносився п'янкий аромат смоли. Полоскотавши чутливі драконячі ніздрі запах викликав запаморочення, від якого червоні крила здійснили неочікуваний маневр, що завершився глухим "чвяком" у таємничій багнюці, який ніхто з селян, що працював на полях, не почув.

   Після падіння невдалий дослідник ще довго не приходив до тями: надто спекотним було повітря та надто м'якою була земля під лускатою спиною. Так би драконеня й ніжилося на землі, якби не гучне торохтіння, що потроху наближалося до нього. Щойно напіввідкриті оченята побачили невідоме одоробло людської природи з великими колесами та трубою, що димить, сонько з переляку прокашлявся вогнем, відірвав своє тіло з в'язкої багнюки та розкрив крила. Чорний бруд фонтаном розлетівся навкруги, а його джерело чимдуж полетіло туди, звідки взялося.

  На щастя крилатого бешкетника, його батько увесь той час мирно хропів під масивним куполом кургану і навіть не помітив його відсутності. Крадькома пройшовши повз нього сонний син плавно приліг на тверду землю, яка після минулого сну здавалася занадто твердою.

  Увечері на нього чекав неочікуваний прочухан від батька, який запідозрив сина у польотах серед дня. Ошелешене драконятко ніяк не могло зрозуміти, яким чином його викрили, поки не побачив на лапах залишки чорної багнюки, що прилипли до нього. Як побачив він у відображенні в дзеркалі вечірнього струмочку біля дому, ними були вкриті спина й лапи, і шия, і хвіст, і крила і навіть щоки на морді. Змити їх не вдавалося, бо багнюка вже встигла затвердішати і стала схожою на каміння. З переляку забруднений змій затремтів так, що шар з каміння на ньому потріскався і почав кришитися. Батько-дракон, який стежив за цим видовищем, врешті зглянувся над сином та пробачив дитячу необачність - буде тому добрячий урок.

  Вночі обидва дракони влаштували вдале полювання, а після цього вранці з посмішкою обговорювали розсип чорного каміння, що залишалося на вогняно-червоній лусці сина. Воно нагадало батьку уламки вулканічного скла, що також зветься обсидіаном, які він бачив колись на одному вулканічному острові в Середземному морі. На це син сказав:

  — Тоді нехай ці камінці залишаться на мені на все життя. Коли я підросту та побачусь з іншими драконами, то скажу, що народився з вулканічної лави! Ось побачиш, батьку, мене одразу за свого старійшину оберуть - і ти вже точно будеш мною пишатися!
  — Буде тобі, - пирхнув старший змій. — Тільки не роби дурниць. Я можу ніколи тобою не пишатися, та для мене ти завжди будеш найдорожчим скарбом.
  — Дорожчим навіть за це? - здивоване драконеня видихнуло полум'я та вказало на блискучу купу золота в закутку, яка була розміром з батьківський живіт.
  — Добре, що нагадав. Цей мотлох давно слід прибрати.

  На щастя для драконів, люди ще досить довго не навідувалися до їхньої схованки, а про випадок, що стався з чорною багнюкою, людям у селі деякий час нагадували велетенський відбиток на новітній асфальтованій дорозі, кримінальна справа про пошкодження державного майна та розповідь переляканого тракториста, який запевняв, що на власні очі бачив крилатого чорта, який пошкодив дорожнє покриття. "Перегрівся на сонці", "Напився до чортиків", - глузували з нього люди, та справжнього зловмисника ніхто так і не знайшов, бо хто з них міг подумати на дракона? На відміну від чортів, вони в цих краях ніколи не водилися.





  P.S. (підписникам) Асфальтовий змій - це прямий прототип Агнара з "Обсидіану", тільки в нього каміння не горить.smile

Дорога


     

ДорОга,  дорогий,  і дорогА.

 Яка  є суть в співзвуччі звичних слів?

І легкість мови мене  вже тривожить

 Цим чергуванням   голосних ,  основ 

 

О,  дорогА,  невже ти  стала інша,

І я до тебе  вЕрнуся   не тим?

 Від відчутя такого стине  тиша

 І розум розриває від ваганнь…

 

 Я краще промовчу– мене тривожить

Магічна сила мови  за межею,

 І поєднання нерозривних уз -

 Безправної правди з праведною брехнею.

 

  Граматика любові,  оголошу

 Всім правилам і прописам війну

 Віднині я безграмотний,  та знаю

 Середи  безлічі ту єдиність і одну:

 

Є незамінність всіх незгодних букв

 І рядки ті, що нас тепер  з'єднують

 Захопливої страсті пелену

 На полон туги ввік не проміняю.

 

Наперекір,  я розірву розлуки круг!

Повір, кохана, я не  поміняюсь,

 Хоча з такою спішністю навкруг

Всі інші нас із заздрістю схиляють...


Згадаймо, як це було...


Переможниця Євробачення -- Джамала !

Спроба друга

Присвята гарній розумній жінці...

Красива жінка відкидала пасмо
З чола. Повільно руки піднімала,
Щоб всім належати й нікому одночасно.
А плоть її сміялась і стогнала
У граціознім танці лебединім
Під поглядами сотень глядачів.
Повітря билось в пристрасті цнотливій
Об їх вуста в напрузі і лоби
І серед Всесвіту тотальної брехні,
Думок розпусних і розмов спітнілих,
Очей ненависних, без святості у мріях,
Красива жінка танцювала щирість.
І її тілом правило кохання - 
Таке велике для тендітної статури.
Бліде обличчя вдалеч відлітало
І поверталось в лебединій бурі.
Котився час назад і навскіс, прямо...
Ішли дощі, світило сонце ясно...
Красива жінка щирість танцювала,
Повільним рухом відкидала пасмо.




Ризикну...

Я приміряю сукні!

Так весело мені - я приміряю сукні!
Я приміряю: у слизьку - пірнаю, 
В блискучі - заховаюсь з головою...
Я, наче клавіша роялю, западаю,
Тебе хвилюю. І на мить зникаю,
З'являюсь. Я з тобою граюсь,
Як з котом на кухні. 

Що скажеш, ніжний мій суддя?
Ти в захваті, мій чоловік-дитя...
Я для кота неначе валер'янка,
Й не буде спокою до ранку,
Поки шугаю ластівкою з кручі
В глибокий виріз у короткій сукні.

"Подобається", - ти говориш ствердно.
Насправді ж загадки вирішує люстерко,
І настрій змінює щомиті 
Красива жінка в задзеркалля світі.

Ось я в сукенці, наче фея, випливаю,
І ти говориш: "Я тебе кохаю.
Ця сукня, як життя, тобі так личить,
Але без неї ти ще краща, моя кице."


лиш тому...

вона прокинулася першою від приставучих промінців осіннього сонця
вийшла на маленький балкон де стояв в деревяній кадці фікус бенжаміна
потянувшись та позіхнув вона облокотилася на перила

внизу прокидалося місто, не її місто
траспорт їздив в своєму графіку, пасажири, як завжди, спішили 

він притулився до неї всім тілом, на ньому нічого не було окрім літньої ковдри
зануривши обличчя їй в волосся та обійнявши руками за груди
від нього пахло кавою та бажанням кохатися

вгорі було декілька хмаринок та білий слід від літака
листочки вже потроху обпадали кружляючи між деревами

вона обернулася до нього та притулилася він закрив її ковдрою
- чому ти втекла від мене?
- лиш тому, щоб ще більше скучити

И мы - как берег и волна...(с)

И будем мы немногословны…

Зачем ненужные  слова,

Когда Любви призывов волны

Зовут в игру войти тела?…

Мы в этом деле – полиглоты,

Те, что общаются без слов

Язык движений, взглядов, вздохов

Раскрепощает от оков.

Касание пальцев, дуновение

Тепло ладони на груди…

Я как волна, ты – побережье

И наслаждение впереди…

Я  буду остров, ты – цунами,

Ты океан, а я  - земля..

Борьбу приливов между нами

Ведут горящие тела…

И страсти нашей нет предела,

Блажен, кто к этому привык -

Вот мой язык и твоё тело…

Моё же тело – твой язык!

Как альпинисты, в одной связке,

За шагом шаг – идём на пик

Уже вершина… как развязка

И наслаждения слышен крик…

14.09.18



Танго


                     

                                             Це танець   Пристрасті наразі

                                             Рука в руці, стегно з стегном

                                             Раптово обірвати гру,

                                             Повір,  це вже не в нашій владі. 

 

                                             Це гра  по лезу  гострого ножа

                                             Це гра, що на вістрі кинджала

                                             Де камертоном затремтіла

                                             В твоїй Душі моя Душа.

 

                                             Смичок…  струна тихенько  плаче,

                                             І понесеться Час ускач.

                                             І щастя стогін, і солодкий плач,

                                             І губи на твоїй долоні ледь  тремтячі…

 

                                             Вершаючи  природний древній акт,

                                             В Чарівний Світ відкриємо  ми дверці,

                                             Де Серце, притискаючись до Серця,

                                             Звіряє ритм, вступає в такт. 

 

                                             Любові піднесЕну Тайну

                                             Жагу шалену , що в цей час

                                             Раптово заполонила нас,

                                             Співзвучність тіл приймає танго

 

                                               

                                             Смакуйте, Танго  -  це  Кохання,

                                             Найпалкіший у світі танок,

                                             Що сягає  жагучих зірок

                                             У нестерпному злеті бажання.

А это для разрядки https://media1.giphy.com/media/CfZqMAcgljNew/200w.webp


Перемога!!! Моя подяка всім друзям)))


   В суботу, 16 червня, відбулося вручення головного призу в 100 000 грн переможцю в номінації "Село Року 2018" від програми "Сільський ревізор".
  Чесно кажучи - не вірили і не вірилось, що можемо виграти, сестра навіть відмовилась поїхати в складі офіційної делегації в Денихівку, на вручення.  Тому, коли наступного дня я дізналась, що таки ДА!!! , головний приз і почесне звання НАШІ!! - я навіть трішки емоційно поверещала smutili lol

 Моя подяка всім моїм друзям за підтримку і ТИЦЬ в потрібний квадратик.. Величезне, дуже щире ВАМ ДЯКУЮ!!!))))

 П.С. Хотіла ще сюди відео додати, але з їх фейсбук-сторінки чимось поділитись можна тільки зареєстрованим у Фейсбуціunsmile
 П.П.С. А тепер подивимось, на що ж ці гроші витрачено буде...

І був конкурс історичного оповідання «ProМинуле»


Цього року відбувся перший конкурс історичного оповідання «ProМинуле». Всього на конкурс надійшло 95 оповідань. Нещодавно було оголошено «короткі списки».

Члени журі поділилися своїми враженнями від прочитаних текстів та побажаннями для майбутніх учасників.



Віктор Разживін

літературознавець, доцент Донбаського державного педуніверситету, директор книгарні «Є» у Слов’янську.

Це перший мій досвід оцінювання конкурсу, присвяченого малій історичній прозі, хоча його тематика суголосна з моїми науковими пошуками. Перше, так зване загальне враження, поза всяким сумнівом, позитивне. Насправді порадувала кількість учасників після попереднього відбору – 78, побоювався, що буде дуже мало охочих. Безумовно, є низка досить непоганих творів – близько трьох десятків, які, на мою думку, заслуговують на публікацію вже сьогодні. Це чудовий результат.

Разом із тим, є й певні проблеми, які кристалізувалися під час читання текстів. Найбільш болючими, як на мене, є питання художності та історичності. Занадто часто помітно домінування якоїсь із цих рис, тоді як історичне оповідання поєднує їх у собі. На жаль, іноді трапляється переказ історичної події, а деколи текст навіть близько не тягне на висвітлення минулого. З особистих спостережень, абсолютно недоцільною виявилася тема подій під Крутами. Вони є знаковими для нашої історії, не раз ставали джерелом і художніх творів. Не «копаючи» глибоко, авторам дуже важко сказати щось нове. Найкраще, на мій погляд, оповідання, де модельовано ці події, у призери не потрапило, бо історична основа виглядає слабкою, та й є певний надлишок дидактизму.

У багатьох творах, як видається, ідея є дуже вдалою, але порадив би авторам звузити тематику, зважаючи на формат конкурсу. Та й без знання історичного матеріалу написати якісне історичне оповідання неможливо.



Софія Філоненко

літературознавиця, професорка Бердянського державного педагогічного інституту, літературний критик, авторка монографії про явище масової літератури

Кричуща актуальність теми Українських визвольних змагань 1917–1921 років стала складним викликом для учасників конкурсу. Прагнучи уславити національних героїв і демонізувати ворогів, автори оповідань раз-по-раз заходили на територію документалістики, есеїстики і щонайбільше публіцистики. Писати про війну та революцію у ХХІ столітті виявилося непросто, попри міцну українську традицію від Хвильового й Підмогильного до Яновського, Багряного й Довженка. Не кажучи вже про досвід зарубіжної літератури й кінематографу. Наших учасників тягло експериментувати з жанрами. Звідси «потраплянці», коли студент із Майдану чи воїн АТО переносяться акурат на 100 років у минуле, а там – усе те саме, що й тепер: ворожа пропаганда, зрада й перемога, розбрат між своїми, втрата орієнтирів.

Затягнуло авторів і у вир шпигунсько-детективно-пригодницьких історій та мелодрам. Ці експерименти далеко не завжди вдавалися (особливо мелодрами), часом бракувало професійних навичок – втримати інтригу, загострити конфлікт, здивувати розв’язкою. Тим не менше, цей факт засвідчує бажання авторів відійти від традиційного письма й говорити про важливі історичні події мовою масової культури, зрозумілої сучасній публіці.

Мені особисто імпонували оповідання на основі реальних подій, узятих, приміром, із сімейної чи локальної історії, а також «мікроісторії», де зламні моменти визвольних змагань розкриті з погляду не очільників (Винниченка–Грушевського–Петлюри–Скоропадського), а людини пересічної: покоївки в готелі, пораненого бійця в шпиталі, обивателя. Автори знаходили незвичні точки зору, від людини «інакшої»: польського пана у Львові в момент стрілецького повстання, російської інтелігентки чи болгарського посла в Києві, дитини в отаманському загоні.

Загалом, прикметно, що воєнна історія розкололася на дві важливі складові – «мілітарну» (бої, засідки, полон, сутички з диверсантами, відвоювання залізничних станцій, постачання зброї) і «цивільну» (як революцію сприйняли й відчули на власній шкурі селяни та містяни).

І ці дві історії не тотожні, часом навіть далекі одна від одної у візіях того, що відбувалося в Україні. Учасники конкурсу у своїх оповіданнях охопили, здається, весь спектр поглядів і конфліктів тих часів – політичних, національних, соціальних, релігійних, психологічних і моральних. Тому окремі історії складаються у строкату мозаїку.

Я зауважила й географічні зміни: традиційні центри тогочасних подій – Київ і Львів – поступилися місцем не менш цікавим Харкову, Одесі, Вінниці, Катеринославу, Кам’янець-Подільському, Дрогобичу, Знам’янці. По обраних авторами темах можна побачити ті «гарячі точки» історії, які цікавлять сучасну людину: українізація війська, відповідальність лідерів революції і військових ватажків, реакція інших держав на українські події, моральне роздвоєння людини на війні, психологічні засади самопожертви і зради. А вибір історичних діячів: Нестор Махно, Павло Скоропадський, полковник Болбочан, Сергій Єфремов, Євгенія Бош, Микола Міхновський, Вільгельм Габсбурґ, Остап Луцький, Микола Хвильовий, Софія Русова – наочно демонструє прагнення побачити перетин політичних і воєнних перипетій і долі окремої людини, яка змогла (або не змогла) повернути колесо історії.



Віталій Михайловський

історик, дослідник ранньомодерної доби, професор Київського університету імені Бориса Грінченка.

Перший конкурс історичного оповідання «ProМинуле 2018» виявився дуже цікавим з огляду на широку палітру тем і сюжетів про українську національну революцію 1917–1921 рр. Насамперед автори оповідань не замикалися в усталених і, можливо, вже хрестоматійних сюжетах, серед яких Центральна Рада, Директорія, Крути (хоча цій події було присвячено чи не найбільше оповідань), Листопадовий чин, або ж змалювання відомих постатей на кшталт Грушевського, Винниченка, Петлюри, Скоропадського, що ввійшли в канон нашої історії. Тематика оповідань охоплювала всі українські землі: Галичину, Волинь, Поділля, Наддніпрянщину, Південь України, Запоріжжя, Крим, Полтавщину. Це дуже добрий знак, що уявлення про революційні події є загальноукраїнськими від Львова до Харкова, від Києва до Одеси та Севастополя.

Другим аспектом, який варто відзначити, є це тематична палітра оповідань і авторський фокус нарації: дуже часто оповідачами є пересічні учасники подій, непомітні на сторінках академічних видань. Деякі історії є трохи наївними, але не можна не відзначити, що всі автори щиро намагалися донести до читача свої емоції та власне бачення минулого за допомогою красного слова.

І останнє, про що хотілося б сказати після прочитання надісланих на конкурс оповідань: серед учасників конкурсу є автори з гарними і надзвичайно цікавими ідеями,  які вони вміють майстерно подати читачеві. Можливо, не всім гарні ідеї вдалося добре прописати, але те що вони є, дійсно надихає. Адже подібний жанр літератури є надзвичайно важливим для закріплення у масовій свідомості наших героїв та окреслення нашої історії.