Один професор під час своїх занять подарував по повітряній кульці кожному студенту, хто був присутній на його лекції. Потім попросив цю кульку надути,  написати на ній своє ім’я та кинути в коридор. Коли всі подаровані та надуті кулі були в коридорі, вони, звичайно, перемішались між собою. Студенти отримали нове завдання - знайти кульку з власним ім'ям. У них було п'ять хвилин на ці пошуки.

Незважаючи на гарячкову метушню і бажання виконати завдання, ніхто не знайшов свою повітряну кульку за п'ять хвилин. 

Тоді професор сказав студентам взяти будь-яку одну повітряну кульку і передати її тій людині, чиє ім’я буде написано на ній. Через п'ять хвилин у кожного в руках була повітряна кулька з власним ім'ям...

*   *   *

Ці кулі – як щастя. Ми ніколи не знайдемо його, якщо кожен шукатиме тільки своє. Але якщо ми будемо дбати про чуже щастя… ми знайдемо і своє також.