Один з коментарів до замітки про "як скучно ми живемо" нагадав мені одну історію про зефір, яка трапилася зі мною років десять тому.

  Ми саме будували літню кухню, і будівельну бригаду традиційно в нас годують обідом, до якого завжди йде аперетив в вигляді як зараз багато хто правильно подумає - ста грамів.

  Вдома в мене такого не водиться, ні магазинного розливу, ні тим більше самогону, тому щодня десь о десятій годині я сідала на велосипед і їхала по свіжу хлібину, якраз завозили в цей час, і півлітровку. Ціна була стабільна, я завжди брала одну й ту ж купюру, якої вистачало і ще там пару гривень решти залишалося. Того разу треба було ще пачку солі купити, і це аккурат виходило до копійки всі гроші.

  Зайшла в магазинчик наш і створила чергу - продавчиня одна, біля каси вже купувала щось жіночка, тоді я, а за мною став в чергу якийсь незнайомий мені чоловік з дорожньою сумкою на плечі, схоже якраз з того автобуса, що від'їхав щойно від зупинки.

  В черзі стояти не люблю - коли довго роздивлятися вітрини може щось захотітися , що й сталося - на прилавку стояв ящик ще не відкритого навіть свіжесенького зефіру. Я зефір не люблю, його любить молодша сестра і тому вдома він з'являється ( і швидко зникає)) часто, я можу ну половинку з'їсти, причому рожевого, але маючи великий досвід легко своїм тренованим оком бачу той зефір, який саме мені смакує, бо зефір буває дуже різним. І от в тому ящику лежить саме ВІН - ідеальний, апетитний, виблискуючий кристалами цукрової пудри рожевий зефір... Тут якраз моя черга, вітаюся з продавчинею, однокласницею старшої моєї сестри, хоча в принципі тут всі один одного знають по-любому))), перечислюю свій специфічний список "продуктів", який виставляється нею з скляним дзенькотом на прилавок переді мною, дістаю гроші...і не витримую 

  Кажу - Таня, а можеш мені два зефірчики зважити і під запис? Я ж завтра знову по оце все заїду і заодно віддам. Вона під мій монолог важить зефір - як зараз пам'ятаю що на дві гривні рівно))), а я в цей момент закінчую "а то бачиш - грошей немає"

   І тут не витримує чоловік позаду мене і з непередаваною інтонацією , такою сумішшю зневаги з гидливістю, досить голосно каже - "грошей в неї немає...а на водяру так є!" 

   Ось так зефір зробив з мене алкоголічку 

   Скільки років пройшло, а дівчата-продавчині й досі мені це пригадують

  Ну і картинка не в тему, звичайно, але...