Рік перший. Минув.
- 30.08.21, 23:18
Майже рік тому, 9 серпня 2020 року, Білорусь сколихнули події, які стали початком кінця казки про «щасливу синьооку країну», в яку багато хто по-справжньому вірив. Саме президентські вибори 9 серпня, точніше – їх безсоромно сфальсифіковані результати, призвели до того, що зазвичай спокійні та врівноважені білоруси вийшли «на вулиці», протестуючи проти диктаторського режиму Лукашенка.
Все починалося як завжди і не передвіщувало ніякої біди для «картопляного диктатора». Лукашенко розраховував як зазвичай без непотрібних хвилювань переобратися на черговий - шостий за рахунком - президентський термін. Ніяких проблем не повинно було виникнути. Які могли бути проблеми, якщо реально рахувати голоси на виборах у Білорусі перестали ще в 2001. Демократичне народне волевиявлення «малювалося» у ручному режимі поплічниками «диктатора» на рівні, близькому до стовідсоткової народної підтримки. Тому хвилювання були зайві.
Але, с самого початку все пішло шкереберть. Несподівано для Лукашенка з’явилися незалежні кандидати, такі як банкір Віктор Бабарика, екс-глава «Парку високих технологій» Валерій Цепкало і YouTube-блогер Сергій Тіхановський. Білоруси, побачивши «нові обличчя», залюбки вистоювали черги, щоб поставити свій підпис на висування нових кандидатів. Тоді, зрозумівши що мем «Саня 3 відсотки» дуже недалекий від істини, влада злякалася перший раз. І швиденько прибрала «конкурентів» у звичний їй спосіб. Встиг втекти з країни лише Цепкало. Бабарика і Тіхановський до цих пір знаходяться «за гратами» за сфальшованими звинуваченнями. Начебто все заспокоїлось і приводів для хвилювання більше не було.
Але, скориставшись бюрократичними невідповідностями виборчого законодавства, в якості кандидата змогла зареєструватися дружина Сергія Тіхановського Світлана. Влада не надала цьому факту уваги.
«Картопляний диктатор» навіть уявити собі не міг, що білоруси підтримають «якусь домогосподарку». Ну який з неї конкурент п’ятикратному переможцю президентських перегонів?! Тому, без будь яких сумнівів, в черговий раз виборча комісія оголосила про перемогу Лукашенка на виборах з «розгромним рахунком» 80% на 10%! І не вгадала...
З’ясувалося, що незалежні підрахунки результатів виборів, майже с такою ж перевагою, але віддавали перемогу саме Світлані Тіхановській. І це вже був перебір. Якби лукашенківці оприлюднили результати з перевагою 3-5 відсотків, то, мабуть, спокійні білоруси таки дозволили «діду» залишитися на шостий термін. Та така безсовісна фальсифікація та нагле нехтування думкою громадян змогли «розбудити» людей. І Білорусь вийшла на вулиці!
Працівники деяких виборчкомів тікали через вікна. На деяких дільницях виборчі комісії не ризикнули фальсифікувати результати і вивісили протоколи з реальними цифрами голосування. Таких сміливців потім або позвільняли з роботи, або кинули за ґрати.
Уже в понеділок, 10 серпня, практично всі білоруські міста захлиснули масові протести.
І влада Білорусі злякалася вже по справжньому. А якщо лякається диктатор, то в дію вступає репресивна диктаторська система. І Лукашенко вивів війська на вулицю проти своїх громадян. До 12 серпня на вулицях білоруських міст йшли зіткнення демонстрантів з правоохоронцями, з'явилися перші загиблі. Лікарні були переповнені пораненими-протестуючими, яких хапали сотнями, після чого жорстоко били і навіть ґвалтували в слідчих ізоляторах.
Потім була двотижнева ілюзія перемоги. ОМОН зник. Мітингувальники вільно збиралися у населених пунктах та висловлювали свою думку. У центрі Мінська збиралося по 200-300 тисяч противників режиму. Але вже наприкінці вересня силовики почали знову «відвойовувати» вулиці. Мітинги розганялися все більш жорстоко, людей на них виходило все менше. ОМОН знову відчув безкарність. Протестна активність «стиснулася» до міських дворів і вулиць в мікрорайонах, а потік емігрантів з Білорусії різко виріс. У сусідні Польщу, Литву і Україну переїжджали цілими сім'ями і фірмами, з усім персоналом.
До листопада всі активні протести припинилися, а правоохоронні органи почали переслідування як рядових учасників мітингів, так і будь-яких лідерів, включаючи творчу інтелігенцію. Результат на сьогоднішній день: 4691 кримінальну справу за участь в протестах, 608 міжнародно визнаних політичних в'язнів. Мрії народу про свободу розвіяв кулями та кийками диктаторський режим Лукашенка.
Білорусь завдяки Лукашенко за минулий рік перетворилася на міжнародного вигнанця, авіаційного пірата та справжній концтабір для власного населення. На країну, спортсмени якої не бажають повертатися додому після Олімпійських ігор. Але Лукашенко не зупиняється. Диктатор підійшов впритул до межі. Білорусь стрімко падає у прірву. Складається враження, що його диктаторський режим повністю втратив гальма і діє за принципом «Чим гірше – тим краще». «Коли всі сприймають тебе як вигнанця, робиш ти щось чи ні, навіщо стримувати інстинкти? Кожен «ворожий» крок вимагає відповіді, щоб не здатися слабаком». Нажаль, така знайома будь-якому історику вивернута хвороблива логіка вже багаторазово приводила до нікому не потрібних конфліктів і воєн.
