За що не люблю жіночок пенсійного віку, то це за безцеремонність, а розмовляти з ними доводиться часто. От вчора впіймала мене в свої чіпкі рученята одна, і давай випитувати. А я ж її знаю - пліткарка перша на всю вулицю, саме такій все-все й розповідати 

   Особливо цікава завжди тема "скільки це вже тобі років і чого й досі незаміжня", класика всіх бабських розмов. Доходимо і ми до цієї теми. А в жіночки тієї є дочка, вона після школи вискочила заміж за росіянина якогось, виїхала з ним в тьмутаракань, і років п'ять прожила там , без води і газу, народила двох дітей, і за ці роки нажившись від душі в щасливому шлюбі з алкашем, який на п'ятий рік вже бив її на постійній основі - втекла до батьків з дітьми, тут влаштувалась десь на роботу і так і живе сама з дітьми. Ми з нею знайомі , вчились в одній школі, тільки вона на пару років старша.

  От доходимо в розмові до найцікавішого, і я традиційно кажу, що де ж тих хороших чоловіків знайдеш і тяжко зітхаю 

  Тут вона робить співчуваюче скорботне лице і явно втішаючи мене каже - ну да, кого ти сидячи вдома знайдеш ( тяжке підбадьорююче зітхання)) он даже Таня на Свіштовському аж дванадцять років відробила!! і то ні з ким не познайомилася...

  Виявилося, що Тетяна працювала в кіоску ритуальних послуг на кременчуцькому Свіштовському кладовищі . Другий день не можу перестати сміятися від думки, що це найкраще , виявляється, місце, де можна зустріти достойного чоловіка