Втаємничений це дехто, хто знає щось про дещо.
Нескінченність це дещо, що ніде не починається, ніде не закінчується.
Тому Нескінченність одночасно мала б мати синонім Непочатковість.
Буття це те, що невідворотно Є.
Тому Буття одночасно мало б мати синонім Незникненність.
Всесвіт є, і він нескінченний, але більшості людей це чомусь важко уявити, тож їм кортить знати, де (і коли) початок тої Нескінченності.
Тому дехто з них, замість полювання на мамонтів, проголошує у своїх міфах Слово про Початок.
Хтось інший, замість будівництва акведука, ускладнює байку тим, що проголошує Слово про Кінець.
Дійсність потребує аби хоча б хтось її поважав.
Тому вона часом породжує тих, кому цікаве те від нескінченності, що не вмістилося в рамки Слова.
То вогнем святої інквізиції, то вогнем людського відсторонення вони освітлюють морок Невідомого.
Вони виголошують слово, таке ж непевне, як тіні, що маячать у мороці, таке ж мінливе, як примари калейдоскопічного розмаїття явищ.
Це слово відрізняється від Слова тим же, чим процес відрізняється від речі, чим зміна відрізняється від усталеності, чим вода у двох стулених долонях відрізняється від гранітної скелі.
Тим-то це слово неповне і неточне, майже нічого не пояснює, майже ні до чого не зобов'язує.
Це слово часто є насінням, з якого проростає людська недовіра, а підживлювана перегноєм традицій, стереотипів, послідом забобонів, остання дає плоди зневаги або й гніву, однак...
Це слово навчає жити без надії, дає духовні опори і духовну свободу, цінне тим, що воно містить крихти істини, відтак воно є про щось дійсне, справжнє.
Люди поділяються на тих, що:
                                                     почули і зрозуміли,
                                                     почули і не зрозуміли,
                                                     не чули.
Відповідно, перші - втаємничені, другі - нещасні, треті - щасливі.
Для перших всі поняття знецінюються на тлі пізнаного - вони замовкають, позбуваються пристрастей і просто... Просто знають.
Літературний приклад перших - Сіддхартха наприкінці життя.
Другі приречені на пожиттєвий пошук та духовні блукання, або - скотитися до релігії. Тому серед цих другом істини є той, хто йде до неї, а не той, хто прийшов, як йому здається.
Треті приречені на марнотне, бездумне але... щасливе існування. Так. Щасливе у своїй системі відліку.

пс
Якщо комусь вбачаються цитати авіценн, марків авреліїв чи інших великих розумників, то визнаю, вони справді могли бути вихідним матеріалом для якихось тез. Але через недосконалу пам'ять точно не знаю, в яких місцях цього "бульйону" ставити значок (С)