хочу сюди!
 

Татьяна

56 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «соціологія»

Рейтинги Януковича і Тимошенко валяться

ПЕРЕДАЮ ВСІМ ВЕЛИКИЙ ПРИВІТ ВІД ПРОТИВСІХІВ. НАС УЖЕ 24%.
ЩЕ + 1% ... і хай наші "чудові ДЄЄПУТАНТИ" збирають ВАЛІЗИ (якщо встигнуть) rofl rofl rofl


Про це свідчать результати опитування компанії GfK Ukraine, яке проводилося у червні 2011 року.
Також 67% населення України не довіряють президенту Віктору Януковичу.
Крім того, результати засвідчили, що якби вибори до Верховної Ради відбулися у наступну неділю, то лише 38% знали б, за яку партію проголосувати. 16% українців не брали би участі у виборах,
24% проголосували би проти всіх та ще 22% не знали б, за яку партію проголосувати.
В червні одночасно зазнала зниження готовність голосувати і за Партію регіонів (11,7% від усіх опитаних проти 14,2% у травні), і за партію "Батьківщина" (9% проти 11,3% у травні), повідомляє прес-служба компанії.
Якщо б у наступну неділю українці обирали президента, то знали, за кого б проголосувати, теж лише 38%. 26% українців не брали би участі у виборах, 22% проголосували би проти всіх та ще 14% не знали б, за якого кандидата проголосувати.
"В червні впав рівень підтримки обох ключових політиків: Віктора Януковича - до найнижчих з листопада 2008 року 13,4% (з 16,1% в травні), Юлії Тимошенко – до 9,6% (з 11,1% в травні)", - йдеться у повідомленні.
"Водночас, у Юлії Тимошенко показники довіри й далі залишаються ще гіршими: у червні 2011 року на 52% більше громадян не довіряли їй, аніж довіряли. 70% українців не довіряють Тимошенко", - наголосили у компанії.
Заступник директора GfK Ukraine Гліб Вишлінський заявив: "Розчарування українців політиками досягло багаторічного піку. Розрив між тією якістю політичного представництва, яку можуть запропонувати наявні політичні гравці, та вимогами виборців стає дедалі більшим".
Опитування проводилося протягом 02-16 червня 2011 року. Загальна вибірка опитування складає 1000 респондентів у віці від 16 років. Вибірка є репрезентативною для населення України за статтю, віком, регіоном проживання та розміром населеного пункту.
Опитування проводилось методом особистого інтерв'ю.

Українська правда

Синдром великого міста

Міське явище.
"Синдром великого міста" - так називають це явище американці... Ну, американці називають його коректно, нормальні-ж люди називають його просто, але більш влучно "міський пох*їзм" (вибачте за грубість, але не існує слів які можуть означити більш м'яко таке поводження )... Що це за явище? Я розповім про нього на основі практичних досліджень деяких соціальних програм, власного досвіду і досвіду моїх ближніх... Тож, поїхали!..
   Вперше я почула про цей термін в одній з американських програм,  для його  демонстрації за приклад взяли експеримент проведений в Нью-Йоркові... Посеред білого дня в одній з точок авеню (широка вулиця) одного з нью-йоркських районів було встановлено кілька прихованих камер і розроблено невеличку виставу в двох діях... Вистава дуже проста: чоловік близько п'ятдесяти років, досить посередньої зовнішності йде авеню разом з людським потоком несучи в руках паперовий пакет з апельсинами і раптом непритомніє... Звичайний трудовий день, широкою вулицею снують люди - кожен у своїх справах, і раптом один з пішоходів падає... Минає хвилина, друга... Пішохід лежить, але ніхто на нього не зважає і людський потік не припиняючи свого руху оминає "дивний об'єкт" лише зрідка кидаючи в його бік порожні погляди... Нікому навіть в голову не прийшло приділити хвилину свого часу аби дізнатися, чи "об'єкт" взагалі живий... Але зачекайте, це лише перша частина експерименту... У другій частині на "сцену" виходить ще один актор... Тож, кілька годин по-тому, та сама гамірна авеню, та сама ситуація, але тепер до "знепритомнілого" підбігає ніби-то стурбована громадянка яка починає усіляко допомагати йому... І, о диво!!! Раптом авеню застигло і згуртувалося навколо чоловіка, йому допомагало піднятися щонайменше троє осіб, а ще з-пів десятка бігали довкола і збирали апельсини які розсипалися з його пакету...
   "І що?.. - скажете ви - це ж американці, вони всі ідіоти і егоїсти..." "Справді?.." - відповім я... Та ви спершу дослухайте до кінця... Подібний експеримент свого часу проводився в одній з програм Стогнія, але там акцент робився на соціальному положенні "непритомного"... Тобто, був "потерпілий" одягнений у бідний одяг і "потерпілий" у досить не поганих одежах... "Посередність" пролежала край дороги майже годину і люди просто проходили повз нього, а за цей час можна було десять разів померти від інфаркту... "Клієнт по-дорожче" так пролежав понад 20 хвилин доки до нього не підійшла група молодиків (хто-знає, може планували обібрати) і побачивши, що дядько живий подалися своєю дорогою...
А тепер увага, особиста думка Опівнічної щодо "синдрому великого міста"... На цьому порталі я зіштовхнулася з двома статтями де під цим синдромом автори мають на увазі: "колосальний інформаційний тиск який щодня відчувають мешканці мегаполісів, і який призводить до депресій..." і далі бла-бла-бла про те які міщани бідні і нещасні через напругу на роботі і інформаційне завантаження у дома... Я вже шостий рік живу і працюю в Харкові, який не можна назвати маленьким містечком, спілкуюся з корінними харків'янами і людьми які прожили у цьому місті десятиліття і знаєте, що насправді тисне на міщан - мозок набитий дебільними серіалами і телешоу... А робота... Ну, кому ви про це говорите!? Відпрацювавши свої 8-12 годин на зазвичай нудній і абсолютно безвідповідальній роботі частину якої просиджують у "Контакті" сіра маса сідає в метро  тягнеться по-домівках де приймає ванну, готує напівфабрикати і завантажує мозок новою "дозою" тупих російських серіалів про якихось слідчих під прикриттям... Депресія, а як же без неї, коли ти міняєш прогулянку свіжим повітрям у паркові Англійського типу тупим просиджуванням перед монітора... Але, знаєте в чому іронія, маса кожен з індивідуумів якої з таким щирим захватом ладен розповідати про благородність і відчайдушність якогось кіношного персонажа в житті не здатен навіть руку подати незнайомцю який  перечипився і впав, або поцікавитися як почувається людина яка лежить у невідведеному для лежання місці... Та коли індивідууми збиваються в натовп вони перетворюються у безлике тіло під назвою "стадо" яке здатне реагувати лише коли хтось з нього виявить зародок лідерства і "спрямує стадо" - саме це демонструє нам дослід американців... Ну, американський дослід - хоча б дає надію на можливу зміну настрою у соціумі, а ось слов'янський досвід показує, що наш менталітет у глибокій... Ямі...
   Практичний досвід ближніх...
Прийшла я нещодавно з роботи до дому і не встигла переступити поріг квартири як моя молодша сестра починає скаржитися і лаятися російськими матюками просто не тямлячись від збентеження. Висловившись вона нарешті розповіла про причину свого кепського настрою... Все почалося у ранці коли вона їхала в вагоні метро на роботу... Стоїть вона собі, з ранку як завжди настрій депресивний (телевізора нема, роботу ненавидить, електрочайник до сказу доводить і взагалі все задовбало і спати хочеться)... Тож їде вона і нікого не чіпає, аж раптом парубок який стояв перед нею похитнувся і знепритомнів... Вона тільки й встигла, що схопити його під руки і разом з ним сісти на підлогу вагону... Тож,  сидить моя сестра і оніміла від збентеження озирається довкола тримаючи голову непритомного молодика на колінах... "А вони стоять втупивши телячі погляди поперед себе (далі йде потік нецензурної лайки)... Відморозилися!!! (знову лайка) І роблять вигляд ніби нічого не трапилося!.. Я вже не витримала і почала кричати... А вони знаєш, що зробили?!. Повідходили у боки і знову відморозилися..." Зрештою якийсь дядько не витримав гучних приріканнь моєї сестри (а варто відзначити, що коли вона нерву голос в неї стає нестерпно високий, особисто в мене волосся на потилиці дибки стає) і вставши з місця допоміг їй посадити непритомного на сидіння після чого сестра могла спокійно приводити молодика до тями з допомогою води яку купила шляхом до метро... Коли ж він більш-менш отямився, моя сестра жартома запитує нещасного : "Ну, що курили з ранку?.." "...А він подивився на мене розгубленими очима і слабеньким голосом відповідає: "Я... Каву попив..." і бачу парубок знову "від'їжджає"... " Далі розповідати немає сенсу, але факт лишається фактом, люди які пишно пусто-дзвонять про своє благородне радянське минуле яке нібито виховувало в них високі моральні цінності - просто по-розходилися у боки і увімкнули режим "ігнорування"... Це надзвичайно яскраве підтвердження карикатури на яку я наштовхнулася в одного блогера, все дуже просто - вагон метро з пасажирами і міркування кожного сходяться до однієї думки: "Ну, що ви сидите тут потупивши телячі очі!  Однорідна сіра маса!.. Один я мислячий і індивідуальний, а ви всі - худоба..."
  Мій власний досвід...
   Мій власний досвід надзвичайно виразно показав наскільки глибоко в'ївся соціальний пох*їзм в голови міських мешканців, наскільки природнім він є для них і наскільки смішними є їхні дорікання типу - "У містах усім на всіх наплювати і від цього почуваєшся самотнім і непотрібним навіть у натовпі..." Питання - "А особисто Ви зробили бодай щось аби це виправити?.."
   Їду з роботи в годину пік, стою в досить заповненому вагоні метро і читаю книгу... Аж раптом мені стало кепсько... Відчуваю, що зараз знепритомнію... Звісно ж, молодик який сидів не надто переймався тим фактом, що я двічі мало не впала але і в мене не було сил бодай щось сказати, я намагалася встояти і молилася аби не втрати свідомість прямо в вагоні... Щойно потяг зупинився я мов п'яний бугай кинулася на двері, а вже на платформі відключилася... Крізь чорноту відчула як хтось мене підхопив за плече і вклав на лаву... Скільки так пролежала не пам'ятаю... А ось, що чітко пам'ятаю, так це невдоволений чоловічий голос який привів мене до тями: "Спати в метро не можна..." Перша моя думка була, що це певно охорона метрополітену, але ж ні... Піднімаюся, а то пробурмотів вже не молодий пан який сидів до мене спиною і чекав на свій потяг... Як би ж я не була тоді така слабка... В мене питання до таких "розумників"... Дівчина вдягнена як офісний працівник, у окулярах, з інтелігентною зовнішністю лягла на лаві... То, що мать вашу, вона віддала останні гроші на костюм і тепер немає де спати, тому вирішила виспатися в метро!!! І це хвалена чоловіча логіка?! Чи може для більшої переконливості в тому, що людині кепсько їй треба впасти на підлогу і битися у передсмертних конвульсіях?! Чомусь охоронцям метрополітену, які проходили повз я не здалася сонною і вони відразу ж побігли за допомогою...
    Гадаю, додавати щось, уже немає жодного сенсу... "Синдром великого міста" - це по-суті синдром однієї людини (і я не виражаюся фігурально) яка не вважає за потрібне піклуватися про когось окрім себе, свого сина-роздовбая, дочки чиї клубні тусовки треба оплачувати, або онука якому на десятиліття ви хочете придбати новий ноутбук, а для цього треба напружено працювати - решта ж хай котиться до бісової матері... Або, чи є вам якесь діло до непритомного юнака коли через 15 хв. почнеться ваш улюблений серіал, а ви ще в вагоні метро...
   Синдром великого міста - це пох*їзм однієї людини...

Партия регионов теряет электорат

Парламентские выборы – 2012, как известно, пройдут по новым законодательным правилам. 50% депутатского корпуса Рады будет избрано по партийным спискам, столько же – по мажоритарным округам. Новая избирательная формула – это, помимо прочего, табу (впервые, кстати, в истории независимости) на участие в выборах блоков партий, а также отсутствие в бюллетенях графы «Не поддерживаю ни одного кандидата/партию».

Комментируя в интервью «Обозревателю» причины и следствия упразднения графы «Против всех», известный социолог, директор Фонда «Демократические инициативы» имени Илька Кучерива Ирина Бекешкина, отметила: «Однако упразднение данной графы, привело к следующему. Согласно нашим последним опросам, наибольшее количество тех, кто не желает идти на выборы, сосредоточено в регионах, бывшей наибольшей поддержки ПР (более
30%). Для сравнения: в Западном регионе таких людей только 13%. Я уже не говорю о том, что падение рейтинга Партии регионов произошло, прежде всего, за счет традиционных регионов их поддержки. Если, скажем, в
октябре 2010-го в этих регионах за ПР готовы были проголосовать 60%, то сейчас 36%», - заявляет г-жа Бекешкина.

Если бы выборы проходили в следующее воскресенье, пятипроцентный проходной барьер преодолели бы 5 политических сил (проценты даны по тем,кто собирается принять участие в выборах): «Батькивщина» (18.8%),
Партия регионов (17.8%), «Фронт змин» (11.4%), Компартия (8.4%), «УДАР» (5.8%). Не определились с выбором 15,7% украинских избирателей.

Об этом свидетельствуют результаты общенационального опроса, проведенного Фондом «Демократические инициативы» имени Илька Кучерива в период с 22 ноября по 6 декабря 2011-го.

Детальнее о выборах и всевозможных рисках с ними связанными – в материале Ирина Бекешкина: Выборы-2012 – это тест на демократию 

Соціологія патріотизму.

За последние два года уменьшился уровень готовности защищать свою страну с оружием в руках (с 43 до 33%), а уровень неготовности — наоборот вырос (с 38 до 54%). Об этом свидетельствуют данные опроса, проведенного Социологической группы «Рейтинг» в августе.

При этом наблюдается четкая зависимость: чем больше человек чувствует себя патриотом, тем он проявляет большую готовность отстаивать территориальную целостность Украины с оружием в руках.

Больше всех готовы отстаивать территориальную целостность Украины с оружием в среди сторонников «Свободы» (68%) и «Батьківшини» (49%). Меньше всего готовы отстаивать территориальную целостность Украины с оружием в руках – среди сторонников Партии регионов (26%) и КПУ (20%).

ZN,UA

Нічого дивного. Для ригів і їх прибічників головне в житті гроші, нічого їх більше не цікавить. Комуністи взагалі дегенерати - чого від них чекати.

А от  чому за 2 роки стало зникати бажання захищати Батьківщину, та ще так суттєво, в цілому по Україні - не можу знайти належного поясненя.

Соціологи кажуть

Количество сторонников независимости Украины возросло с 83 до рекордных 90% ее взрослого населения. К этому привела аннексия Крыма.

Об этом в интервью ZN.UA рассказал автор исследования динамики поддержки населением суверенитета Украины в первые десятилетия ее государственной независимости президент Киевского международного института социологии (КМИС) Валерий Хмелько, сообщает Цензор.НЕТ. «И это не первый случай, когда некоторая часть граждан, не поддерживавшая государственную независимость в условиях, когда ничто не побуждает думать о возможных угрозах, в ситуациях, когда эти угрозы становятся реальными, осознает, что независимость страны представляет для нее действительную ценность», - добавил он.


Хмелько рассказал, что первое, явно не экономически мотивированное повышение численности сторонников независимости было зафиксировано во второй половине 1994 года. В первые два года независимости, в условиях значительного снижения уровня жизни, гиперинфляции их количество снизилось с 76 до 56%. Хотя экономическая ситуация продолжала ухудшаться, после президентских выборов 1994-го желающих присоединения к России стало заметно меньше (особенно на Востоке и на Юге).


Доля сторонников независимости еще более увеличилась с началом войны в Чечне и к концу 1996-го (совпало с появлением собственных украинских денег) достигла 71% взрослого населения. В условиях финансового кризиса 1997-1998 годов снова значительно снизилась (почти до 60%). А в 1999-2000 годах, во время второй чеченской войны, возросла до 72%, напомнил социолог. В 2003-м, когда из-за действий России в районе острова Коса Тузла возникла угроза территориальной целостности Украины, в течение одного только месяца доля сторонников украинской независимости возросла с 71 до 77%, и только после разрешения конфликта снизилась до 72%, сообщил президент КМИС.


В августе 2008-го, во время вторжения России в Грузию поддержка украинцами своей независимости возросла с 72 до 83%. Уменьшение растянулось почти на десять месяцев и остановилось на уровне 74%, рассказал социолог. «Год за годом поддержка суверенитета Украины украинцами возрастала, этот процесс стабилизировался. Сейчас же всплеск гражданского самосознания произошел в связи с прямым покушением на территориальную целостность и суверенитет страны со стороны России», - резюмировал Хмелько. Ранее Цензор.НЕТ сообщал, что почти 60% украинцев выступают за полное закрытие границы с Россией. Половина хочет визового режима.


http://m.censor.net.ua/news/299307/podderjka_nezavisimosti_ukrainy_rekordno_vyrosla_do_90_sotsiolog

52% українців : в разі погіршення треба протестувати

52% опитаних Центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова вважають необхідним вийти на вулицю із протестом у разі погіршення умов життя.

Респондентам поставили запитання, що, на їхню думку, краще - терпіти матеріальні труднощі заради збереження в
країні порядку або у випадку значного погіршення умов життя вийти на вулицю із протестом.

При цьому 23,3% респондентів уважають, що краще терпіти матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку. 24,8% не змогли відповісти.

Респондентам також поставили запитання, чи готові вони особисто взяти участь в акціях протесту для захисту своїх прав і інтересів. 44,6% респондентів готові брати участь у санкціонованих мітингах і демонстраціях, 27% готові брати участь у несанкціонованих мітингах і демонстраціях.

20,2% - готові брати участь у страйках, 14% - у бойкотах, 8,6% - готові брати участь у блокуванні руху на дорогах і залізницях. 5,8% - готові брати участь у вуличних безпорядках.

Опитування проводилося з 9 по 16 грудня, у його рамках соціологи опитали 2 008 респондентів віком від 18 років, що
проживають у всіх областях України. Статистична погрішність вибірки не перевищує 2,3%.

Підтримки української мови суттєво зросла

Частка прибічників державної підтримки лише української мови суттєво зросла. СОЦІОЛОГІЯ

Володимир Кулик
політолог, історик, журналіст, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України

(FB)

Пам’ятаєте, я нещодавно писав, що маю цікавезні дані свіжого опитування щодо мовних преференцій населення, але ще не маю дозволу їх оприлюднювати? Тепер уже маю і дозвіл, тож можу переходити до наступного тизера: наведення найцікавіших і політично найактуальніших результатів.

Головна приємність полягає в тому, що громадяни України (точніше, підконтрольних українській владі територій, якими обмежувалося опитування) переважною більшістю підтримують політику державного сприяння насамперед українській мові, і рівень цієї підтримки суттєво збільшився від попереднього опитування у вересні 2014-го.

На запитання про те, “яку мову держава має підтримувати насамперед”, 64% відповіли, що українську, 19% – що “всі мови однаковою мірою”, 10% – що “в кожній частині країни – ту мову, яку там найбільше вживають” і лише 2% – що російську.

На інше запитання, де йшлося про те, що має в першу чергу робити “державна політика в мовній сфері”: 61% відповіли, що “сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя”, 20% – “вирішити питання статусу російської мови”, а 12% – “забезпечити реалізацію прав національних меншин у мовній сфері”.

Прикметно, що частка прибічників поширення української за неповних три роки виросла аж на 11%, а підвищення статусу російської – впала на 9%.

Не варто, однак, квапитися називати ці результати свідченням переважної підтримки політики українізації.
Дослідникам мовних уявлень добре відомо, що українські громадяни зовсім не проти, щоб держава поширювала українську мову, але при цьому вони традиційно не бажали нічого змінювати у власній мовній практиці.

Тому головний інтерес становлять відповіді на ті запитання, де йшлося про взаємодію держави з громадянами, тобто про те, чого вони хочуть не для країни загалом, а для себе зокрема. Так от, тут теж є приємні новини, тобто свідчення великої підтримки реальної українізації.

На запитання про те, якою мовою “має вестися документація в державних закладах у вашому місті” (для сільських респондентів – районі), аж 68% відповіли, що українською, 19% – що обома, 11% – “на вибір (українською або російською)” і лише 1% – російською.

Тобто навіть у переважно російськомовних регіонах більшість громадян погоджується, що без української мови не обійдешся.

Важливіше, що це усвідомлення вже поширилося й на усне спілкування, для якого 59% бажає української мови, 30% – на вибір відвідувача, 8% – на вибір працівника установи і лише 2% – російської.

Звичайно, в російськомовних регіонах люди можуть очікувати, що російська буде переважною мовою вільного вибору, але навіть там багато хто погоджується на українську.

Власне, в можливості вибору немає нічого поганого, якщо тільки її буде забезпечено й для тих, хто воліє української.
А в україномовних чи змішаних регіонах більшість очевидно воліє спілкування українською, тож саме його держава має забезпечити.

Тепер найцікавіше й політично найважливіше. Вже вдруге я ставлю чітке запитання про те, “чи повинні відповідати українською мовою громадянам, які звернулися до них цією мовою”.
Так от, нині аж 70% (на 9% більше, ніж 2014-го) відповіло: “Так, на всій території України” і ще 15% – “Так, але лише в тих місцевостях, де цією мовою говорить більшість”.

Тільки 13% уважають, що чиновники “можуть відповідати тією мовою, якою їм зручніше”.

Мало того, за останні три роки радикально зросла підтримка позиції, що поважати мовний вибір громадян мають також “працівники торгівлі та сфери послуг”. Аж 54% (проти 35% 2014-го) сказали, що ті мають відповідати українською по всій Україні, й лише 26% – що так, як зручніше.

Почасти це результат боротьби фанатиків у супермаркетах, але не меншою мірою, гадаю, поширення в суспільстві думки про те, що громадянин повинен мати вибір, а чиновники й надавці послуг мають його поважати.

При цьому громадяни добре розуміють, що має бути забезпечено саме можливість спілкування українською, тому обов’язок на всій території України відповідати російською підтримали набагато менше респондентів: 31% для чиновників і 23% для сфери послуг (ще приблизно стільки ж обмежили цей обов’язок територіями переважання російської мови).

Ну, й про політичну актуальність. Ці результати недвозначно підтримують правомірність передбаченого законопроектом 5670 обов’язку вживання української мови не лише в державному секторі, а й у всіх сферах задоволення прав і потреб громадян.
Звичайно, коли дійде до реальних вимог і перевірок їх виконання, частина нинішніх прибічників українізації почне шукати виправдань для власної звички уживати переважно російської. Тому пропаганда законопроекту повинна наголошувати права громадян і обов’язок тих, хто ці права забезпечує, аби не змішати все це в одній каші буцімто вільного вибору, якого україномовці насправді здебільшого не мають.

Тепер чекайте докладних публікацій, де йтиметься не лише про сукупні дані для всієї країни, а й про преференції окремих регіональних, мовних, вікових та інших груп. Обіцяю не баритися й почати не з англомовних наукових статей, а з публіцистичних текстів українською. А поки що прошу поширювати цей анонс.

P.S. Last but not least, опитування провів 19-29 травня 2017 року Київський міжнародний інститут соціології за кошти Університету Альберти в Канаді в межах дослідницького проекту Research Initiative on Democratic Reforms in Ukraine під проводом проф. Оленки Білаш, яка героїчно змагалася з університетською бюрократією за всі дозволи й трансакції.
Дякую всім, хто зробив це знання можливим, і обіцяю не дати йому зіскніти в моєму комп’ютері

🙂

Дві "тєоріі проісхождєнія народов".

«...Есть две теории происхождения наций.

Одна - примордиальная. Согласно ей, образование нации - это естественный процесс, постоянно происходящий в природе. Аналогичный, допустим, образованию видов. В подробности она, увы, не вдается, поэтому более внятно и объяснить нельзя. Просто в какой-то момент по какой-то причине нации вдруг возникают. А потом со временем умирают.

Вторая - более современная - конструктивистская. Она считает нацию порождением самого человека. Нацию можно создать нужными действиями в сфере экономики и культуры. Более того, именно так все нации и возникли - сознательной работой.

А теперь снова про постоянных героев рубрики "русский наци-анализм". Эти глубокие спецы в области нациогенеза де-факто умудряются придерживаться одновременно (!) сразу двух теорий, несмотря на то, что они полностью противоречат друг другу.

Согласно этим высокоученым людям русская нация образовалась примордиально - тысячу лет назад, каким-то чудесным способом, с помощью мистических сил природы.

А вот украинская нация почему-то при этом образовалось конструктивистски - ее придумали и реализовали в австрийском Генштабе, а потом отполировали в ЦК КПСС.

Любая нормальная теория не терпит противоречий. Но не в этом случае. Наци-аналисты еще этим и гордятся, и выводят отсюда второсортность украинской нации - потому что она, дескать, "искусственная".

А вот русскую сразу под кустом нашли.

При этом те же люди при всей любви к естественности почему-то живут в искусственных домах, а не в естественных пещерах, и носят искусственные штаны вместо того, чтобы обрастать естественной шерстью.

UTC
- Нация - сообщество людей, способное защищать свою территорию. Национальность здесь не при чем.

- Плохое определение. Люди защищали территорию задолго до образования не то что наций, а даже и народов.

- В этом случае ваше определение лишено смысла.
Сообщество, защищающее ту территорию, которое в состоянии защитить в данный момент... тогда девятая рота в Афгане на высоте 3234 тоже была нацией.

- Ненуачо? Русская нация (не, лучше так - Великая Русская Нация, во!), известное дело, образовалась силою вещей, потому что все к тому шло, и иначе просто не могло быть. Ну, примерно как Медвед в Русском лесу вывелся сам собой, без всякого участия человека. 
А украинскую нацию, в чем не надлежит сомневаться, искусственно вывел австрийский Госде..., то бишь, генштаб - подобно тому, как человеком выведены домашние породы свинтусов, каковых в природе не было и появиться не могло. И которые, будучи сами себе предоставлены, незамедлительно впадают в дикость и бездуховность.
Шах и мат!)))

- Не нацию, а язык, открыто создавали платные специалисты.
Для внедрения языка были созданы сельские школы.
Шило в мешке не утаишь.
Да и название новой национальности придумано тогда же, взамен рутенов, русинов итд.

- Э-э... а на хрена? С какой целью? И почему что-то как-то больше никто и нигде в мире не придумывал искусственных языков и не открывал для их внедрения сельских школ на территории другого государства (ну, как австрийский генштаб на землях,ивнезапно, Российской империи)?

- почему это "нигде"?
английский- искусственный язык 16 века
французский- искусственный язык 18 века
немецкий- искусственный язык 19 века
норвежский- два искусственных языка 19 века
датский- искусственный язык 19 века
иврит- искусственный язык 20 века
белорусский- искусственный язык 20 века

- Ага, ага. И все они создавались генштабами враждебных держав (вот тот же английский - гадом стать, состряпан в Мадриде иезуитами!) и внедрялись в ничего не подозревающие нации через сети сельских школ!
БУ-ГА-ГА троекратное!!!....»

УПА була більш "робітничо-селянською", ніж радянські партизани

Волинський підрозділ Армії на 79% складався з селян і на 16% - з робітників. Професійних військових - 0,3%. Три чверті повстанців мали вік від 18 до 28 років... Унікальна статистика з облікових карток УПА-Північ.

УПА була справді робітничо-селянською армією - про це історикам дозволила говорити облікова статистика УПА-Північ, знайдена в архівах.

Нові дані про лісове військо читайте в новій книзі київського історика Івана Патриляка "Перемога або смерть!", а сьогодні, з нагоди чергової річниці створення Української Повстанської армії, "Історична Правда" першою публікує найцікавіші моменти. 

Як окреслити "колективний" портрет українського повстанця

Окреслити узагальнений образ "пересічного" українського повстанця складно, адже немає достатньої кількості статистичних джерел. Чи не єдиним репрезентативним масивом відповідних матеріалів є 1 445 "Еведенційних карток" (облікових карток) воїнів УПА-Північ (групи "Богун"), що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в Києві.

Група "Богун" оперувала на території Воєнної округи "Богун", яка охоплювала територію південної частини сучасної Рівненської та північної частини сучасної Тернопільської областей.

Обкладинка альбому дереворитів "Волинь у боротьбі" головного повстанського художника Ніла Хасевича (дивіться його роботи в розділі "Артефакти") 

"Еведенційна картка" є доволі детальною анкетою з п'ятнадцяти пунктів, що дозволяють скласти загальне уявлення про основні віхи життя конкретної особи. Картки є складовою частиною "Головної Еведенційної книги", яка, очевидно, до сьогодні не збереглася.

Вони виготовлені за єдиним зразком, і це дозволяє припускати наявність наказу командування про здійснення централізованого обліку бійців УПА.

Підручник військової топографії для УПА. 1948 рік (ФОТО)

Частина карток надруковані типографським способом на щільному папері в якійсь із підпільних повстанських друкарень, а частина зроблена з допомогою друкарських машинок на тонкому "папіросному" папері. Всі документи датовані початком 1944 р. - принаймні не вдалося виявити жодної картки, в якій згадувалися б події після січня 1944 р.

"Еведенційні картки" упорядковані в алфавітному порядку, заповнені від руки (судячи з подібності почерків, картки заповнювали не індивідуально, а писарі чи командири відділів), більшість із них не мають механічних ушкоджень, текст читабельний.

Єдиним суттєвим недоліком є відсутність повністю заповнених карток - немає жодної, де б не було "порожніх" граф.

Зразок однієї з карток. "Опінія зверхників" - це "Зауваження командирів". Назва села написана з помилкою - правильно буде ПляшЕва, саме там сьогодні розміщено музей-заповідник "Битва під Берестечком" 

Як бачимо, нижні шість граф лишилися незаповненими. В окремих випадках є записи про "опінію зверхників", "кари", "поранення", "відзначення", "підвищення" або "групу крові", однак це радше виняток, аніж правило.

Завершили облік у січні 1944 р., невдовзі, очевидно, картки потрапили до рук НКВД або червоних партизанів, тому останні графи просто не встигли заповнити. А запис такого пункту як "група крові" потребував відповідного лабораторного обладнання, тому робився лише у тому випадку, якщо група крові повстанця була точно відома.

Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур (ФОТО) 

Отож, сама структура документа підказує дослідникові напрямки, за якими слід характеризувати повстанців, узагальнюючи наявні статистичні дані: місце (регіон) народження, національність, вік, освіта, соціальне походження, професія, сімейний стан, військове звання, служба в арміях іноземних держав, дата приходу на службу.

Наявний масив відомостей дозволяє відтворити достатньо адекватний "колективний образ" повстанця з Волині на зламі 1943-1944 рр.

За оцінками сучасних дослідників, в УПА-Північ наприкінці 1943 р. воювало приблизно 10 тисяч осіб. За відсутності всеохоплюючої статистики точні особисті дані близько 14,5 % вояків виглядають доволі репрезентативно. Програмні цілі УПА подобалися не лише "западенцям"

Серед опрацьованих 1 445 карток повстанців Групи "Богун" 1 133 картки належать місцевим повстанцям і 312 карток містять інформацію про вихідців з різних регіонів України, які територіально не належали до Групи "Богун", а також Росії, Білорусії, Молдови, Кавказу, Середньої Азії.

Це дозволяє вирахувати, що немісцеві вояки становили 21,59 % загальної кількості взятого на облік особового складу, а місцеві - 78,41 %.

 Територіальний розподіл мобілізованих вояків УПА

Відтак можна з упевненістю стверджувати: УПА формувалася за територіальним принципом і більшість вояків проходили службу в рідних краях.

Місцеві повстанці більш-менш рівномірно репрезентують всі адміністративні райони, що територіально входили до Групи "Богун", тому немає підстав вважати, що в даному регіоні існували якісь виняткові території, які делегували до УПА особливо великі людські контингенти.

Різдвяні листівки УПА (ФОТО) 

Водночас доволі значний відсоток немісцевого вояцтва засвідчує: Повстанська армія мала тенденцію до перетворення на всеукраїнську збройну силу, а її програмні цілі та ідеї були близькими і зрозумілими для українців з різних регіонів УРСР та з-поза меж республіки.

Робітничо-селянська бандерівська армія

Із 1445 облікованих бійців Групи "Богун" переважна більшість - 1313 осіб (90,8 %) - були уродженцями сіл, а 132 (9,2 %) - міст і містечок.

Серед місцевих повстанців в містах та селах народилося і жило лише 20 вояків, тоді як серед тих, хто прийшов із інших регіонів України міщан виявилося 112, тобто 35,8 % від загальної кількості немісцевих повстанців.

Місце народження вояків УПА

Місце народження вплинуло й на вибір роду діяльності. Землероби переважали серед обох категорій повстанців (місцеві та немісцеві). Робітники й ремісники складали заледве шосту частину від місцевих і трохи більше чверті від немісцевих бійців УПА.

Мандик Хасман - єврей з УПА. Місцевий (ФОТО)

Серед немісцевих повстанців дещо більший відсоток робітників і ремісників зумовлений вищим рівнем урбанізації та індустріалізації на території СРСР, ніж у довоєнній Польщі.

Професії облікованих повстанців

Наведена статистика вкотре цілком спростовує абсурдне твердження радянських публіцистів і вчених про "буржуазний" характер Повстанської армії.

Радянські карикатури на "буржуазних націоналістів" (АРТЕФАКТИ) 

Аналогічно не було "буржуазним" і оунівське підпілля. Типову картину про соціальне походження учасників ОУН(б) подає звіт із району "Беріг" (територія надрайону "Долина", ВО "Заграва") за липень 1943 р.:

Соціальне походження учасників ОУН(бандерівців)

Український національно-визвольний рух був більш "робітничо-селянським" (понад 94 % - селян, ремісників й робітників перебували в УПА і понад 83 %  - в ОУН), ніж рух червоних партизанів.

Адже, згідно зі статистикою Українського штабу партизанського руху, з погляду соціальної приналежності особовий склад більшовицьких партизанів України виглядає таким чином:

Соціальне походження більшовицьких партизанів України

Також слід наголосити: отримані дані дещо суперечать розповсюдженим у літературі твердженням про те, що в УПА налічувалося 60% селян, 25% робітників і 15% інтелігенції.

Вказані цифри можуть стосуватися, скоріш за все, галицького регіону. Для Волині вони є некоректними, оскільки частка української інтелігенції та робітників у структурі населення була нижчою, ніж в Галичині, а відтак у рядах УПА-Північ інтелігенція, вочевидь, не перевищувала десятивідсоткової позначки, а робітники й ремісники становили 15-17% вояків.

Молоді комсомольці йшли в УПА більш охоче, ніж "петлюрівські недобитки" Не позбавленими інтересу є також результати аналізу вікових даних облікованих упівців.

До уваги читача - дані про вік немісцевих повстанців. Адже радянська пропаганда стверджувала, що з центральної та східної України до "банд" вступали "колишні куркулі", ті, "хто мав образу на радянську владу", "петлюрівські недобитки".

"Ще в 1930-му проти радянської влади повстав мільйон українців" (АРХІВИ) 

З цих звинувачень випливає, що немісцеві вояки УПА здебільшого мали б бути народжені ще наприкінці ХІХ або на початку ХХ ст., щоб встигнути побувати "петлюрівськими недобитками" або "куркулями".

Статистичні ж дані цілком інакші - найбільшу вікову категорію в обох групах повстанців (місцевих і немісцевих) становила молодь 1916-1926 років народження, тобто в 1944 р. їм було 18-28 років (відповідно 78,15% та 60,85%), загалом - 74,48% вояків Групи "Богун".

Вікові категорії повстанців

Бійці віком від 29 до 35 років складали другу велику вікову категорію: 13,73 % місцевих та 27,2 % немісцевих повстанців і загалом дорівнювала 18,51 % від усієї кількості облікованих.

Третя вікова категорія - повстанців віком 36-45 років. Серед місцевих упівців вони становили 4,64 %, серед немісцевих - 9,28 %, а в загальному реєстрі їхня доля сягала 6,04 %.

Найстарших вояків (віком понад 45 років) було мізерно малою. Серед місцевих повстанців статистика таких не фіксує взагалі, серед немісцевих старших бійців менше відсотка (0,96 %), а від загальної кількості 0,2 %.

Нарешті, остання категорія - неповнолітні, яким у 1944 р. виповнилося 17 років - становила 0,62 % від загальної кількості облікованих повстанців (0,52 % від місцевих і 0,96 % від немісцевих).

Діти підпілля. Вони хотіли бути в УПА і гралися у смертельну гру

Теоретично учасниками національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. (за радянським визначенням - "петлюрівцями" або "куркулями") до початку загальної колективізації в УСРР могли бути люди, народжені не пізніше 1909 р. (яким на початок суцільної колективізації сільського господарства у 1929 р. виповнилося 20 років, а в 1944 р. було 35 років).

Таких серед облікованих немісцевих бійців УПА Групи "Богун" 34 особи (10,89 %). Тобто колишнім "куркулем" або "петлюрівцем" міг бути лише кожен десятий немісцевий боєць, внесений до "Еведенційної книги" ВО "Богун".

Отже, нав'язувані багаторічною радянською пропагандою стереотипи про "петлюрівських недобитків" і колишніх "куркулів" не підтверджуються статистикою. Якщо вести мову про немісцевих бійців, то абсолютна більшість із них світоглядно сформувалися в роки більшовицької влади, вчилися в радянських школах, належали до відповідних молодіжних комуністичних організацій.

Більш того, серед червоних партизанів на території України була більша кількість людей старшого віку, ніж серед упівців.

"Красные партизаны Украины. 1941-44 гг."

Нижче, у порівняльній таблиці, наводимо статистику Українського штабу партизанського руху за 1945 р., яка подає дані на 88 тис. 75 осіб - бійців найбільших червоних партизанських з'єднань в Україні, тобто є достатньо репрезентативною.

Порівняння вікових категорій повстанців та червоних партизанів

Як бачимо, 20,2 % радянських партизанів були старші 35 років (натомість серед упівців цей показник сягає тільки 7,66 %.

Велика кількість бійців старшого віку серед червоних зумовлена умовами формування радянського партизанського руху, основою якого були оточенці (головно колишні кадрові червоні командири і політичні комісари, які не бажали здаватися до німецького полону і не могли повернутися до своїх домівок, подібно до рядових червоноармійців - учорашніх селян та робітників), залишені для роботи в підпіллі функціонери комуністичної партії й комсомолу нижчої та середньої ланок, а також перекинені з-за лінії фронту спеціально вишколені диверсанти-терористи, сапери, радисти й снайпери, навчені в структурах НКВД.

П'ятий Український фронт. До 70-річчя радянського партизанського руху 

Використані статистичні джерела дають змогу окреслити узагальнюючий портрет типового українського повстанця Групи "Богун" УПА-Північ на зламі 1943-1944 рр.

Майже з цілковитою впевненістю можна стверджувати - це був:

- українець (98,2 %),

- який, скоріш за все, народився в місцевості, яка територіально входила до ВО "Богун" (78,41 %),

- уродженець села або невеликого містечка,

- хлібороб, ремісник чи робітник (понад 90 % випадків),

- віком від 18 до 28 років (понад 70 % випадків),

- з початковою або неповною середньою освітою (близько 65 %),

- неодружений і бездітний (75 %),

- який до приходу в УПА переважно не був знайомий з військовою службою (57,86 % випадків).

***

Докладна історія боротьби українського визвольного руху від Коновальця до Кука, від зародження ідеології до загибелі останнього повстанця, крізь призму внутрішніх дискусій і без спотворень радянської чи німецької пропаганд - у новому дослідженні київського історика Івана Патриляка "Перемога або смерть! Український визвольний рух у 1939-1960 роках".

 Іван Патриляк

Кличко будет бороться за кресло мэра

Лидер партии УДАР Виталий Кличко не комментирует слухи о его отказе от участия в будущих выборах мэра Киева
в пользу участия в президентской гонке. Кроме того, информация об
отставке руководителя пресс-службы политика Ларисы Мартюшевой не
соответствует действительности. Об этом сообщила сама Мартюшева

«Вчера был разговор с Виталием на эту тему (об отказе участия в выборах
мэра, – ред.), он сказал, что мы не комментируем слухи. И я прошу всех
журналистов, которые получили эту информацию от определенных изданий,
обращаться за комментариями к этим изданиям, которые публикуют слухи на
своих страницах», – отметила она.
Напомним, ранее в интернет-СМИ со ссылкой на источники сообщалось, что
Виталий Кличко отказался от борьбы за пост мэра Киева в пользу
президентской кампании. Якобы такое решение было принято после встречи с
бизнесменом Виктором Пинчуком. Якобы Пинчук предложил раскручивать
Кличко как общенационального лидера и лидера всеукраинской партии.
Кроме того, сообщалось, что из-за прихода новой команды специалистов отправлена в отставку руководитель пресс-службы Мартюшева.
Ранее Киевский международный институт социологии провел исследование,
согласно которому наибольшую поддержку среди избирателей в Киеве могут
получить Виталий Кличко, Александр Попов и Юлия Тимошенко. За Кличко
проголосовали бы 27% избирателей, Попова – 14%, Тимошенко – 7%,
Александра Омельченко – 7%, Анатолия Гриценко – 5%. Другие кандидаты
получили бы менее 3% голосов. При этом 16% пока не определились с
выбором.
Сторінки:
1
2
попередня
наступна