хочу сюди!
 

Natalia

43 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «фортеця»

Замок у Старому Селі

Серед сотень старих сіл в Україні знайдеться не більше півдесятка Старих Сіл. Те, що в Пустомитівському районі на Львівщині, кілометрах у 22 від обласного центру, на доказ своєї старовини може пред’явити впливову «метрику» — замок. 



Але про все по порядку…

[ Спочатку трохи історії ][ А що зараз? ]


Дивлячись на Старосільський замок, розумієш, що найбільших руйнувань він зазнав за останні 100 років. Замок пережив не один бій, не одну облогу, не одну війну... Але зруйнували його найбільше не ядра, не кулі, не час, а банальна людська байдужість і недбалість. 

P.S. Для написання замітки я використала матеріали сайтів

http://stareselo.lviv.ua/   http://ukrainaincognita.com/   http://castles.com.ua/   http://castlesua.jimdo.com/ 

Додаткова інформація для тих, хто зацікавився:

3D-панорама замку в Старому Селі  Як доїхати в Старе Село

Cтара Cамар.

Олег Репан, Ірина Рева.

   На околицях Дніпропетровська збереглися рештки фортеці, збудованої Іваном Мазепою на місці давнішого
козацького поселення.
 

Із козацтвом в уяві українців пов’язана красива мрія про волю. Ось тільки поринути в неї ніде. Більшість Січей

пішли під води Дніпра, колишні паланкові центри запорозьких вольностей укриті сучасною забудовою. А наша

розповідь – про пам’ятку, водночас і унікальну, й типову для степового українського порубіжжя XVI–XVIII століть.

 Ідеться про Стару Самар і Богородицьку фортецю, неушкоджені вали якої досі височіють на околиці

Дніпропетровська. Степове містечко відрізнялося від більшості йому подібних тим, що від кінця XVII-го й

упродовж значної частини XVIII століття тут стояла російська залога. Втім, як і в козацьких поселеннях

(Новому чи Старому Кодаках, Самарчику чи Кальміусі), тут жили українці.

КОЗАЦЬКЕ МІСТЕЧКО

Донедавна ми взагалі не знали, де було те легендарне «старовинне запорозьке містечко Самар із перевозом»

(XVI–XVII століття), згадане в не менш легендарній грамоті польського короля Стефана Баторія. Істину було

встановлено за допомогою лопати. Археологи Дніпропетровського національного університету, не встрягаючи

у схоластичні дискусії, довели, що вже від 1520-х років Самар існувала, залишивши по собі серйозний культурний

шар.

МІСТО БОГОРОДИЧНЕ. Вигляд кінця XVII – початку XVIII ст. Реконструкція Олександра Харлана

Перенесімося ненадовго на півтисячі років углиб історії.

– Агов, хлопці, приймай! – гукає чоловік, веслуючи до берега, де в затінку, попихкуючи люльками, сидять двоє

кремезних молодиків.

Ті схоплюються, хутко прив’язують човна, заходяться вивантажувати товар. Один клунок зненацька рветься, а

з нього сувій тканини розкішної, заморської пташкою випурхує. Не встигає господар озирнутись, як той крам уже

запхнули назад, а лантух закинули коневі на круп та й повезли до торгу… Ніхто й не помітив, що випала дорогою

з дірявого лантуха товарна пломба, котра через сотні років розповість нащадкам про «штуку» іноземного сукна,

проданого в Старій Самарі.

Про це давнє козацьке місто знаємо небагато. Виникає воно на початку XVI століття в пониззі річки Самари.

Розміщення  дуже зручне. Іще за часів Золотої Орди там діяв перевіз через річку, бо ж проходив торговельний

шлях на Крим. Місто мало невелику чотирикутну дерев’яно-земляну фортецю із двома кутовими вежами на

дальшому від водойми боці.

Виявлені товарні пломби (найранішу датовано 1524 роком) засвідчують: Стара Самар була потужним

центром комерції. Цікаво, що майже всі ці знахідки європейського походження. Скажімо, напис «GEL» на пломбі

ідентичний позначенню міста Гельдерн на золотих та срібних монетах Голландської республіки початку

XVII століття. Іншу товарну пломбу прикрашають герб Гданська та гордий напис «BESTE SORTE».

Про жваву комерцію свідчать і збережені монети – західноєвропейські, російські (як-то дротяні московські копійки

Міхаіла Фьодоровіча), польські (півгріш Сиґізмунда І, датований 1509 роком, або соліди Сигізмунда ІІІ) тощо. До речі,

 півтораки Сиґізмунда ІІІ там-таки й фальшували. Не зовсім звичною для наших місць є велика шведська монета

(половина ере Ґустава Адольфа), але і її занесло до Самарі з якимось купцем (чи козаком, котрий повоював у Європі)

. Що в жителів давнього міста водилися грошенята, підказують «монетки» із загостреним краєм та специфічною

 заглибиною під палець – знаряддя для зрізання гаманців. Злодійський інструмент археологи знайшли на території

шинку, який пропонував свої послуги й подорожнім, і місцевим.

Дещо можемо сказати про житла того часу. Археологи дослідили один із будинків середини XVII століття. Стіни

з глини та соломи, трохи заглиблені в землю, були 8 м завдовжки й 4 м завширшки. Долівка – земляна, тепло

давала гарна піч, облицьована кахлями. Шомпол, картеч, закаблуки від чобіт підказують, що тут жив козак.

Загалом у колекції археологів зберігається чимало «уламків життя» старосамарців: фрагменти зброї, натільні

хрести, люльки, застібки від одягу, прикраси. Печатка купця зі скромним написом «ПЕЧАТЬ ДОБРА ЧЕЛОВЕКА».

Цікавою знахідкою є перстень-печатка (ймовірно, адміністративного призначення), де зображено фортецю з двома

 вежами, над якими розгорнув крила одноголовий орел, увінчаний короною.

ФОРТЕЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ ТА ПЕТРА І

Богородицька фортеця, спроектована голландським інженером Фонзаліном, була збудована 1688 року під

керівництвом гетьмана Івана Мазепи на території Старої Самарі. Відтак місто отримало й нову назву –

Богородицьк (український варіант – Богородичне). Його, тодішнє, можна не лише уявити, а й побачити, завітавши

до селища Шевченка в Дніпропетровську. Фортеця навіть сьогодні вражає розмірами (загальна площа близько

10 га) та обсягами робіт. Особливо коли пам’ятати, що тракторів і бульдозерів у XVII столітті не було, н

асипання навколо неї валів (заввишки 4 м та понад кілометр завдовжки) і прокопування ровів (близько 6 м у ширину

й понад 3 м завглибшки) стало тяжким випробуванням для будівельників. До речі, споруджував місто Іван Мазепа

(за наказом російського уряду) не лише для звітності, адже просив у Петра І його собі у власність і на короткий

час справді став тут господарем.

Дерев’яно-земляне Богородичне складалося з надійного замку (власне фортеці) для військових та цивільної

житлової частини – посаду. З висоти пташиного польоту цитадель нагадує зірку чи квітку. Однак у тодішнього

пішого чи вершника шпилясті кути бастіонів, дерев’яні вежі, рови з гострими палями та високі вали фортеці

навряд чи викликали приємні асоціації. Запорожці не любили агресивних «квітів» у своїх степах і поглядали на замок

недобрим оком. Ні для кого не було секретом, що царський уряд зводив такі укріплення не так заради війни, як для

обмеження козацьких вольностей.

Якщо ж гість був немісцевим, мав важливу справу, яка змушувала охоронців люб’язно перекинути міст через рів,

 то він міг і помилуватися краєвидом, що відкривався з південної брами замку, – добре спланованим соборним

майданом із дерев’яною церквою в ім’я Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці (звідси й назва міста) та

дзвіницею.

Далі розміщені були 260 просторих хат, двір воєводи, 7 обійсть на 6 помешкань – для старшини й гетьмана.

Житла рядових мешканців фортеці здаються нині занадто скромними. Часто це були землянки близько 5 м

завдовжки та 4,7 м завширшки з кахляною піччю й ліжком із дощок. Вхід – дерев’яна драбина, яка спускалася вниз

приблизно на 2 м. Стіни каркасно-мазані, обшиті дошками. Дах – із дерну та очерету. Заможніші «апартаменти»

могли мати кілька приміщень, велику піч, зручне ложе, шафку з дорогою порцеляною тощо.

Нелюбов запорожців таки окошилася на Богородичному. Більшість жителів Самарі не захотіли жити поруч із

новими господарями й розійшлися. Уже 1690 року майже весь гарнізон фортеці вимер від чуми, а половина міста

згоріла. Долю своїх підлеглих розділив навіть воєвода Алєксєй Ржевскій. 1692 року до замку приходив ватажок

повстання проти Івана Мазепи Петрик із козаками й татарами. Посад йому вдалося здобути, а цитадель насилу

відбилася. Від нападників, які зуміли атакувати раптово, відстрілювалися чим могли. У пригоді стали навіть

кніпелі, які взагалі-то мають ламати корабельні щогли. Зрештою, запорожці домоглися свого, і 1711 року

укріплення було зруйновано згідно з умовами Прутського миру між Туреччиною та Росією.

СТАРОСАМАРСЬКИЙ РЕТРАНШЕМЕНТ

Однак місту на Самарі судився шлях фенікса. 1736 року зусиллями фельдмаршала російської армії Бурхарда

(Хрістофора) Мініха Богородицька фортеця була відновлена з незначними змінами. Відтоді її називали

«Старосамарський ретраншемент». Там знову заквартирувала російська залога, а також окрема кінна команда

козаків із Гетьманщини. У посаді з’явились українські поселенці.

Низовики-запорожці прагнули заволодіти якщо не фортецею, то принаймні містом. Цивільне населення посаду було

 організоване в Старосамарську сотню Полтавського полку, яку січовики 1761 року таки собі підпорядкували. Для

цього вони обрали простий метод – зробити життя місцевого люду нестерпним, а то й неможливим. Запорожці

не дозволяли ані орати, ані випасати худобу. Місцевий сотник Іван Березан був так само затятий, як і січовики,

й намагався протистояти їм силою. Та де там! І Стара Самар поволі хиріла, а мешканці переселялися до

запорозьких слобід. А щойно тут утвердилася влада Коша, то й місто відразу залюдніло.

Центром життя залишалася церква з торговельним майданом. На ньому обслуговували клієнтів крамниці й шинки.

Значну частину власне фортеці займали склади  заліза, ядер, харчів, пороху. Трохи осторонь стояв шпиталь для

залоги з невеликою лазнею, для якої московити постійно просили в Самарської паланки березові дрова.

Для війни місто придалося під час російсько-турецьких протистоянь 1735–1739-го й 1768–1774 років. Решту часу

старосамарська залога та її керівництво (очолював Стару Самар комендант, якому підпорядковувалися також

 гарнізони кількох сусідніх укріплень) байдикували. Про бажання згаяти час свідчить величезна кількість зібраних

археологами гральних фішок, виточених із битого посуду – матеріалу, якого там ніколи не бракувало.

ОСОБЛИВОСТІ МЕНТАЛІТЕТУ

Документи зберегли чимало згадок про конфлікти у фортеці й навколо неї. Наприклад, 1749 року кілька запорожців

почали розговлятися в Самарчику й вирішили продовжити в Новому Кодаку. Попри невелику відстань між цими

містами, січовиків змучила спрага, тож вони завернули з «інспекцією» до старосамарських шинків. Схоже, оковита

була тут непогана – козаки влаштували салют, побили солдатів гарнізону й погрожували спалити фортецю.

Коменданта, майора Ковальова, це так вразило, що він наказав витягнути гармати, які стояли законсервовані з

часів останньої війни.

Типовою є й історія про походеньки вояків старосамарської залоги Міхаіла Найдьонова та Філіппа Чєрнікова. Одного

чудового січневого дня 1762 року солдати вирішили розважитися риболовлею. Ловити пішли на Самару, яка саме

взялася міцною кригою, продовжили в шинку сусідньої слободи, а потім подалися до загороди з худобою місцевого

мешканця Сидора Самоткана. Господар, побачивши некликаних гостей, гукнув на допомогу сусідів і разом із ними

добряче почастував крадіїв батогами.

Риба зазвичай псується з голови, тож не дивно, що збереглося чимало справ про злочинну діяльність високих чинів.

 Старосамарський комендант секунд-майор Щєтінін уславився як ватажок, кажучи мовою міліцейських протоколів,

«організованої злочинної групи», що крала й переховувала коней, яких потім продавали на ярмарках. Інший

комендант, прем’єр-майор Рязанцев, за користування сіножатями брав із місцевих жителів хабарі худобою та

харчами. Ясно, що стосунки січової адміністрації з такою «військовою елітою» були складні. Тож зрозумілий був

подив запорожців, коли один із новопризначених начальників фортеці почав налагоджувати з їхніми представниками

нормальні робочі стосунки. Кіш одразу наказав підтримувати притомного офіцера, а для сприяння роботі негайно

вислав до Старої Самарі «дві діжки вина простого та діжку мушкателю».

Свідчення джерел про моральний стан командного складу підтверджують археологи. В одній із землянок знайдено

останки молодого чоловіка, який загинув через пожежу, а поруч із ним гарний кухоль. Знаменитий Шерлок Холмс

знічев’я вистрілював пістолетом на стіні своєї кімнати вензель королеви Вікторії. А от хаотично застряглі кулі в

стіні офіцерського житла, найімовірніше, з’явилися не від нудьги, а від великої кількості оковитої. Два поховання

молоденьких (років 16–18) дівчат, облаштовані під підлогою помешкань, не спонукають до іронії. Вочевидь, це були

наложниці, доля яких склалася ось так трагічно.

Закономірно, що знищення Січі призвело до занепаду ретраншементу, – тепер він був не потрібен. Поселення біля

закинутої фортеці також поступово занепало, причому частина люду, не схотівши сусідувати з німецькими

колоністами та поміщиками, яким щедро роздавав козацьку землю царський уряд, перебралася на Кубань, мріючи

про волю для себе і своїх дітей на чужій землі. Але сам витвір людських рук залишився і дає нам змогу уявити

життя тих, кого вже давно немає.

Язлівець - одне із найстаріших поселень Поділля

Язлівець - одне із найстаріших поселень Поділля - знаходиться у 12 км від Бучача. Спустившись з пагорба і переїхавши місток через річку Вільховець, автобус зупинився на звичайній сільській зупинці. Це був центр, а заразом і практично кінець села. Ми вийшли з автобуса і повернулися трохи назад, пройшовши повз два магазини з одного боку вулиці та дитячий садок з іншого. Нас приваблювала жовтенька табличка з надписом "Літне кафе" і стрілкою у бік вулиці, що перетинала головну асфальтовану. Вже хотілося перекусити і кави, яку ми не знайшли у Бучачі. Слідуючи за стрілкою, обіцяний заклад ми так і не знайшли...

Вдалині на пагорбі виднілися шпилі якоїсь будівлі, і ми повагавшись кілька хвилин: повертатися і розібратися куди ж показують стрілки, чи дертися вгору до цікавого і невідомого, вибрали останнє. По дорозі нам зустрілася церква святого Миколая, відреставрована зі староївірменської церкви
,
 дивна арка та річечка Вільховець.

Умившись у її чистих, прохолодних та стрімких водах, ми помітно збадьорились та набралися енергії для подальшого підйому. З пагорба нам відкрилася чудова і водночас моторошна картина церкви і кладовища з білими хрестами сусіднього села Броварі. Не хотів би я милуватися нею опівночі під повним місяцем... До будівлі, що виднілася здалеку, а зараз ховалася за деревами ми ще не дійшли, тож пішли навпростець і вийшли до галявини з костелом і католицьким кладовищем. Те, що ми вважали баштою замку, виявилося каплицею Блажовських на старому цвинтарі.  Зараз знаходиться у напів зруйнованому стані без дверей та вікон, але тут вже ведуться реставраційні роботи, всередині висить розп"яття та ікони, стоять квіти. Це гарна споруда та спокійне місце.


Взагалі, у Язлівці знаходяться як мінімум 4 видатні історико-архітектурні об"єкти, розміщені, як виявилося, у трьох різних частинах села. Після оглядин каплиці, від якої відкривається панорама всього села зі зруйнованою баштою в центрі та Руїнами замку на горі з іншого кінця, ми знову спустилися в село.

Знайшли бар "Затишок", але там було зачинено, тоді ми пішли в магазин за шоколадом та водою. Поїсти та випити каву нам сьогодні явно не судилося... Мабуть хтось сильно позаздрив нашому вчорашньому обіду в Збаражі...
У 15-16-му столітті в економічно розвиненому містечку, що стоїть на торгівельному шляху між Львовом і Молдавією, оселяються вірмени. Ще і зараз можна побачити тут вірменські будиночки та церква, що відновлена з старовинної вірменської церкви святого Миколая, пам"ятки архітектури 17 століття. А також руїни колись прекрасного костелу Успіння. Серце обливається кров"ю, коли бачиш порослі травою та чагарниками стіни, на яких ще досі збереглися фрески. Ось сюди б виділии кошти на реставрацію, а не будували в Києві одну церкву поверх іншої...
 
Але найдавніша споруда - це Язлівецький замок, споруджений ще у 14 ст.


 Він височіє на високому лісистому пагорбі, на іншому боці села і оточений з трьох сторін річкою. Через своє вигідне стратегічне положення його називали Ключем Поділля. Але навіть таке вигідне оборонне положення не вберегло замок від взяття турецькими військами у 1672 році. З 1699 року, після звільнення Кам"янця-Подільського від турків, Язлівецький замок втратив своє стратегічне значення і наступний його власник Станіслав Понятовський, розібравши частину фортеці, побудував собі поряд палац. Палац на початок 19 ст почав занепадати і Марцеліна Даровська заснувала тут жіночий монастир, що проіснував до 1944 року. Зараз діяльність монастиря відновлена.
Йшли ми туди, як зазвичай, навпростець - через хитку кладку над річкою та по лісовій стежині. Назад же вийшли з головного входу і зайшли в село по головній дорозі. По карті звідси було 5-6 кілометрів до ще одного дива природи - Русилівських водоспадів, але час було повертатися, бо автобус Язлівець-Тернопіль мав відходити з Бучача о 17:50, по логіці з Язлівця мав вирушати о 17:20. Але його не було ні о 17:00, ні о 17:30. Вирішили потроху йти пішки та зупиняти попутки... Відійшовши від села метрів з 300 з"явився "спеціальний дядько" на блакитних жигулях, якого терміново викликали родичі у Бучач. Він швиденько довіз нас до автостанції у Бучачі. Ще, описуючи Збараж, я писав, що люди тут більш щирі та відкриті... Щире йому спасибі!

Гетьманська столиця

Профком університету організував поїздку до Батурина, поїхав туди і я. Провчився ж там 5 років, плюс три роки аспірантури, до того ж працює там багато моїх знайомих, серед них і майбутня дружина.podmig
Але, що погано у таких поїздках, - ти суцільно підлягаєш розкладу групи. Неможливо більш детально зупинитися там, де тобі цікаво і пройти повз те, що тебе не дуже схвилювало. Із плюсів те, що можна поверхнево ознайомится з невідомою місцевістю, намітити собі майбутні маршрути, ну і цікава весела компанія знайомих людей.
Спершу нас повезли у відновлене родове гніздо князів Розумовських. Видно, що грошей Ющенко не пошкодував, навіть східці зробили з італійського мармуру, але тогочасною епохою ми не прониклися, експозиція була представлена переважно картинною галереєю сучасних художників на тему хто як бачить портрети Розумовсбких і інших гетьманів України та правителів сусідніх держав тієї епохи. З залів сподобалися 2 великих зали - зал засідань та столова, а також книжна шафа 18-го сторіччя. Але у самому палаці все дуже строго, користування фотоапаратом 30 грн і за групою, окрім екскурсовода постійно ходять наглядач зали та охоронець...
Більше окунутися у тогочасну епоху та звичаї можна було у будинку судового писаря Кочубея, де зберігся підвал у якому представлені воскові фігури судді та засудженого та знаряддя катувань.
Найбільше ж мені сподобалося у відновленій цитаделі Батуринської фортеці. Біля стін нас зустріла дівчина-екскурсовод у вишиванці. Цікаво розповідала про історію самого Батурина та відновлювальні роботи на цьому місці, паралельно можна було задавати питання та фотографувати фортецю ззовні та подвір"я всередині. Батуринська цитадель являє собою дерев"яні захисні стіни з трьома вежами, оборонний рів та частоколи. Всередині цитаделі дерев"яна діюча церква, будинок гетьмана, скарбниця, кілька гармат 17-18 століття та пам"ятник загиблим у батуринській різанині.
Цікава, неоднозначна та трагічна історія Української держави. І досі не можна певно сказати хто був правий, а хто ні при її творенні. Але точно можна сказати, що лише об"єднання зусиль та міцна влада можуть надалі зберегти цілісність, недоторканність та соборність нашої держави. Нажаль, і досі на берегах Дніпра, Дністра, Дінця та Тиси нема того єднання та розуміння. А це колись таки призведе до чергового руйнування та розорення.cry
По дорозі додому було ще трохи часу і ми заїхали на хутір, де жила дружина письменника Куліша, куди часто навідувався він сам та "колеги по перу". Жіночка, що працює доглядальницею та екскурсоводом цього хутору дуже своєрідно вела екскурсію, ніби все, що вона розповідає вона бачила на власні очі і просто переповідає вчорашні події на хуторі... Дуже добре, до речі, що дехто з депутатів, що родом з цих країв перейнялися історією рідного краю і відновили один з чисельних історичних куточків нашої багатої країни.

Родные Айюашники! :)


Извиняюсь за столь заезженный прикол, но НАМ НУЖНА ВАША ПОДДЕРЖКА!!!
Группа "спецпроект" очень сильно хочет попасть в качестве участника на фестиваль "Фортеця"!
На сайте указанного фестиваля мы выложили две песни, которые должны пройти по рейтингу.....
Первый тур мы прошли, остался ещё один!
Как
старожитель нашего портала, я Вас очень прошу, перейдите по указанным
ниже ссылкам, прослушайте или скачайте себе наши песенки и обязательно
проголосуйте за нас! Мы нуждаемся в Вашей помощи!

А если у Вас
появилось желание помочь нам ещё больше, разошлите эту заметку своим
друзьям! Мы будем Вам очень признательны! Ведь это не сложно!!! :)

Ссылки:

Одинокий тролль

Город

Спасибо!
С уважением и любовью к Вам, DOG!


Сторінки:
1
2
попередня
наступна