Задумався я якось про шляхи, якими можна рухати Україну(наївно думати, що вона здатна без нашої допомоги рухатися, - без образ) Потрібні ідея, стратегія, план. І ось про одну з цих ідей я хочу розповісти, а ще на додаток оцінити(дуже поверхово) інші.
Цю ідею я називаю культурною революцією(з Китаєм тільки аналогії не проводьте, я не це маю на увазі).
Тепер, навіть ще до самої суті розглянемо важливий момент: ця революція може бути згори, а може бути знизу.
Не знаю щодо тих, хто буде читати цю нотатку, але я особисто не відчуваю себе "згори". Спеціально, для тих у кого це словосполучення викликає якісь аналогії, пояснюю: якщо людині щось дуже не подобається, а вона ніяк не може на це вплинути, то це майже теж саме, що бути імпотентом, тільки громадянським, політичним.
Ось я визначився зі своїм положенням(ну і з вашим - ви ж не "суддя" і не "слуга народний", сподіваюся?), тепер давайте подумаємо над тим, які перепони та перешкоди ми зустрінемо на шляху до нашої перемоги. Почнемо з малого і візьмемо як піддослідну групу студентів(еліта ж нації, її майбутнє)
Мале - розмови в бібліотеці Могилянської академії(типу вільна, українська, тралі-валі, бла-бла)
Чи є тут якийсь тиск згори? Ні! Вороги у вигляді злої адміністрації? Ні! Що ж ми маємо? В бібліотеці неможливо навчатися. ВЗАГАЛІ.
Ось так я і починаю розуміти, що без мене особисто ніх..я(вибачте) не зміниться. Ось всі ті знання та гонор, що мають студенти не дають їм вирішити цю проблеми, чи хіба її усвідомити. Ось тут і захована проблема: українці в багатьох речах не бачать нічого поганого. Твердження типу: у нас все погано - це просто аксіома та одна з старих українських звичок жалітися. Це просто звична модель спілкування, яка не вимагає якоїсь дії.

Так як культурну революцію потрібно робити згори?(бібліотекар забере читацький)
Знизу?(почати агітацію проти явища, та засуджувати подібні дії - роздати, наприклад, агітки)
Чи просто підходити і давати по мармизі, якій ти вже зробив три рази зауваження?(це ніби знизу - піднятися, взяти владу та застосувати санкції)

Як ви вважаєте, краще?

                           



© Mike911

Досить цікаві статті для роздумів про місце громадянина у сучасній державі. Я не згодна з деякими тезами статей, але задумка і погляди автора загалом підтримую. (Не плутати з моєю підтримкою політичної сили автора!).

Тож пропоную до Вашої уваги:

Заклик до революції

та Влада громадянина

Будьте реалістами – вимагайте неможливого.
(Написано на стінах Сорбонни у травні 1968-го року).

"Неможливо закохатися у зростання промислового виробництва"

В середині 60-х років минулого сторіччя геополітична система, створена після світової війни країнами-переможницями, досягла найвищого етапу свого розвитку. Капіталістичні Північна Америка та Західна Європа, з одного боку, та соціалістична Східна Європа, з іншого, хоч і знаходились у стані політичного протистояння – холодної війни – проте гарячих конфліктів між ними не було.

В економічному плані обидві сторони повоєнної системи почували себе теж досить комфортно. Виробництво, зруйноване війною, було відбудоване і запрацювало на повну силу. Як Західна, так і Східна Європа вступили у фазу стабільного економічного зростання.

Головні соціальні проблеми – зайнятість, житло, пенсійне забезпечення – в основному були вирішені як на Заході, так і на Сході. Здавалося, що ситому (у порівнянні з післявоєнними роками) існуванню обох блоків, принаймні з середини, ніщо не загрожує.

Але економічне зростання та мирне співіснування двох блоків мало й інші наслідки. І на Сході, і на Заході з’явилася інтелігенція, яка виросла кількісно і якісно за рахунок "нижчих" прошарків і "дітей війни" – хлопців і дівчат, які народилися і виросли під час і одразу після Другої світової.

Окрім того, економічне зростання призвело до значного соціального розшарування: на Сході – між партійною номенклатурою і робітниками, а на Заході – між капіталом і найманими працівниками.

До всього слід додати, що існував ще й "третій світ" – країни Азії, Африки і Латинської Америки, експлуатація яких, власне, й забезпечувала комфортне існування перших двох світів, тобто США, СРСР, країн соцтабору та Західної Європи.

Соціальні протиріччя у зовні стабільній глобальній системі наростали і 1968-го світовий порядок захитався. Не через військове зіткнення двох блоків, а вибухнув з середини. Знаковими подіями тих часів стали Червоний травень у капіталістичній Франції та Празька весна у соціалістичній Чехословаччині.

Загалом ті події, які відбувалися не лише у формі масових демонстрацій, але й у формі створення нових текстів, музичних експериментів, дискусій у клубах, навіть у формуванні революційних органів влади, прокотилися всіма країнами північної півкулі – від Японії до Америки, торкнувшись й України, і наочно спростували всі тези лекцій з історії КПРС та опусів буржуазних соціологів.

Це справді була Велика Революція, яка у 68-му не повалила ні західний капіталізм, ні східний соціалізм, але поклала початок зміні Системи. Сьогодні Система ще не подолана, але вона вже інакша. І 68-й рік показав, що з нею треба боротися. І показав, як з нею треба боротися.

Make love not war

У 60-х роках повоєнне покоління увійшло до самостійного життя. Але це покоління не захотіло жити так, як їх батьки. У комфорті, який базувався на домінуючих суспільних і моральних законах, це покоління побачило фальш. І слідом за апостолом Павлом поставило Любов вище Закону.

Американська молодь не захотіла вбивати в’єтнамців заради забаганок своїх президентів та інтересів великого капіталу і масово спалювала повістки на війну, яку якраз тоді США розв’язали у Індокитаї. 68-го року у Чикаго, де відбувався з’їзд правлячої на той час Демократичної партії, зібралися сотні тисяч студентів для того, щоб вимагати припинення війни у В’єтнамі.

Влада вчинила тоді так само, як влада тоталітарної СРСР у Празі чи Гданську. Демонстрацію студентів розстріляли війська Національної гвардії США.

1971-го у місті Кент студентки місцевого університету вкладали у стволи рушниць солдатів Національної гвардії червоні гвоздики як знак миру і любові. У відповідь – знову кулі.

Американські шестидесятники не змогли змінити зовнішній світ, але внутрішньо вони вже стали іншими. Вони не могли жити у світі доброчесних буржуа і пішли у громади хіпі, де панували вільне кохання і ЛСД, де любов до ближнього була вище за культ споживання і наживи.

Своєрідними маніфестами цих людей стали мюзикл "Волосся" та роман Кізі "Політ над гніздом зозулі". Наскільки широким був рух цих нових людей в Америці, свідчить рок-фестиваль у Вудстоці, де грали нову музику – рок, який з’явився у 60-х, і на який прийшло близько 400 тисяч народу.
 

Загалом рок нерозривно пов’язаний з 68-м роком. Тоді на демонстраціях у Парижі студенти співали антивоєнні пісні Beatles і Rolling stones, які згодом, на початку 2000-х, адміністрація президента Буша-молодшого рекомендувала американським радіостанціям не транслювати в ефір.

Згодом мода на хіпі пройшла, американські шестидесятники у своїй більшості влилися до лав американських буржуа, але Америка вже змінилася. Потужний рух за громадянські права на чолі з Мартіном Лютером Кінгом, попри вбивство свого лідера, змусив владу США законодавчо гарантувати права чорношкірих американців.

Цей рух за права підірвав поліцейські основи північноамериканської держави і 1975-го року США вивела свої війська з В’єтнаму. Цей рух змусив американську владу поважно ставитись до своїх білих і чорних співгромадян.

Втім, за періодом лібералізації в Америці настав період реакції (консервативної революції) і за консервативного президента Буша громадянські права американців знову були обмежені "Патріотичним актом".

Вашингтон розв’язав військові дії у Афганістані та Іраку. Але багатотисячні маніфестації проти війни, поразка консерваторів на виборах у Конгрес та очікувана їх поразка на цьогорічних президентських виборах, свідчать про незворотність процесів, започаткованих у 60-ті.

Початок 68-го року

Вибух 68-го року не з’явився на пустому місці, його наближали "хрущовська відлига" та повстання в Угорщині 1956-го року – для східних країн – та революція на Кубі і війна у В’єтнамі – для західних. У жовтні 1967-го року в Болівії гине культовий революціонер Ернесто Че Гевара і акція французьких студентів 9 листопада того ж року, під час якої вимагали реформи вищої освіти, переросла у мітинг пам’яті Че.

Студенти скандували: "Че – герой, буржуазія – лайно".

Загалом революційні події 68-го року у західних країнах, хоч і були спричинені внутрішніми соціальними протиріччями, завжди підживлювалися подіями у країнах третього світу. Так, студенти Нантера, які захопили 22 березня 68-го адміністративний корпус університету з вимогами змін у навчальних курсах, вимагали також звільнити своїх товаришів, заарештованих за погром приміщення американської компанії, який ті вчинили на знак протесту проти в’єтнамської війни.

"Головне, щоб вас обурювала будь-яка несправедливість, яка відбувається у світі", – написав Че Гевара у прощальному листі своїм дітям. І ці слова сприйняли його революційні "діти" – люди 68-го.

Та й взагалі 68-й рік почався в Азії. У січні таїландські студенти, які називали себе "жовтими тиграми", повалили проамериканську військову диктатуру. Потім настала черга соціалістичного табору і на початку 68-го, всупереч позиції Брєжнєва, компартія Чехословаччини змінює свого керівника сталініста Новотного на реформатора Дубчека. І ЦК КПЧ ухвалює "Програму дій", згідно якої скасовується цензура і легалізуються політичні клуби.

Потім прийшов час Заходу. І у березні учні паризької Сорбонни протестують проти заборони студенткам відвідувати вночі в гуртожитках студентів та вимагають студентського самоврядування.

З травня події розгортаються з шаленою швидкістю. Вимоги революціонерів з часткових і досить обережних стають загальними і радикальними. До студентів долучаються робітники та інтелігенція. На вулицях Парижа, Праги, Риму – сотні тисяч людей. Здавалося, і капіталізму, і соціалізму – кінець.

Паралелі між подіями 68-го року на Заході і Сході не лише зовнішні. Вони глибинні. Людей на бульвар Сен-Мішель та на Вацлавську площу не могли вивести часткові вимоги, які висунули на початку 68-го студенти, наскільки б серйозними чи кумедними ці вимоги не були.

Людей вивели соціальні причини.

З’явилися цілі соціальні групи, серед них нова інтелігенція та робітники, які не бажали бути соціальними аутсайдерами і захотіли повалити владу соціальних фаворитів – буржуазії на Заході та її аналога на Сході – партійної бюрократії.

І на Сході, і на Заході революціонери 68-го виступали проти авторитарних режимів. У Чехословаччині і Польщі вони хотіли побороти монополію компартій на владу, а у Франції – диктаторський режим президента Де Голля, який внаслідок конституційних змін на початку 60-х добився для себе практично імператорських повноважень.

А найголовніше, і на Заході, і на Сході люди хотіли ПРАВДИ, зрозумівши гнилість і капіталістичної і соціалістичної системи.

Паралелі між Сходом і Заходом у 68-му році доповнюються тим, що до виступів польських студентів у Кракові, Гданську, Варшаві спонукав приклад французьких колег, а у Празі демонстранти скандували: "Дучке – Дубчек!"– (Дучке – лідер німецьких студентів 68-го року, які виступили проти глобального капіталізму).

Характерно, що революційні виступи 68-го року і на Сході, і на Заході, відбувалися на фоні економічного підйому. Рівень життя протестуючих був відносно високим. Образно кажучи, паризькі студенти паркували свої Пежо біля Сорбонни, діставали з багажників червоні прапори і портрети Че Гевари, і йшли на барикади.

Справді, революції відбувають на там, де є, за висловом класика, "знедолення мас", а там, де революційні соціальні групи вважають себе готовими і рішучими для того, аби змінити суспільний лад.

Ще один момент, який варто відзначити. Французи почали бунтувати без "керівної і спрямовуючої" ролі компартії, навіть всупереч позиції керівництва ФКП, яке закликало співгромадян не підтримувати акції протесту.

Коли у Франції у травні розпочався загальний страйк (страйкували 10 мільйонів французів, тобто третина працюючих), комуністи змушені були підтримати робітників, але вони ж, тобто ФКП, наприкінці травня і здали страйковий рух, задовольнившись підвищенням зарплат, яке обіцяли працедавці. Практично ФКП сприяло затуханню революційного руху.

Взагалі, жодна партія не могла тоді контролювати народний рух. Жодна партія не могла очолити комітети робітничого, студентського і селянського самоврядування, які на короткий час у травні 68-го взяли владу на місцях у Франції.

Це був громадянський, а від того грізний і величний рух.

Борючись проти капіталізму, його учасники водночас скептично ставились до радянського соціалізму. Так, наприклад, студентський окупаційний комітет Сорбонни (там переважали анархісти і ситуаціоністи) послав до Політбюро ЦК КПРС такого листа: "Тремтіть, бюрократи! Скоро міжнародна влада робітничих Рад вимете вас із-за столів! Людство знайде щастя лиш тоді, коли останнього бюрократа буде повішено на кишках останнього капіталіста!

Хай живе боротьба кронштадтських матросів проти Троїцького і Леніна! Хай живе повстання Рад Будапешта 1956 року! Геть державу! Хай живе революційний марксизм! Окупаційний комітет автономної народної Сорбонни!".

Кінець 68-го року

В Кремлі та на Єлисейських полях почали готуватися до збройного придушення Революції. Брєжнєв збирає лідерів країн Варшавського договору, а Де Голль 29 травня відлітає до Німеччини, де веде переговори з командуванням французьких окупаційних військ про їх участь у "наведенні ладу" у Франції.

21 серпня війська п’яти соціалістичних країн окупують Чехословаччину. Захід, в тому числі й ліва інтелігенція Заходу, протестує проти придушення Празької весни.

А французькі війська, які базувалися в Німеччині, так і не повернули зброю проти своїх співвітчизників. Втім, тон Де Голля після його візиту до Німеччини став іншим. Замість розгубленого старигана, у якого влада вже практично випала з рук, 30 травня французи знову побачили твердого диктатора. Він оголошує про розпуск Національних Зборів і руками поліції знищує робітничий контроль на заводах "Рено".

Почався сезон відпусток і студентських канікул. Влітку 68-го голлісти виграють позачергові парламентські вибори.

Революцію у Чехословаччині було придушено, а у Франції вона захлинулася.

Наслідки 68-го року

Але, не дивлячись на ці поразки, 68-й рік започаткував зміни і у Східній, і у Західній Європі.

Празька весна стала прообразом оксамитових революцій у Східній Європі кінця 80-х – початку 90-х. А паризький Червоний травень став каталізатором процесів, за якими після консервативних урядів прийшли уряди соціалістичні.

Насправді, завдяки 68-му року, маємо Європу з соціальними пріоритетами, з соціальними принципами. І навіть консервативні уряди не можуть змінити цей стан речей. Вони розуміють, що будь-який крок праворуч в плані зміни системи оподаткування, соціальних гарантій та програм, будь-які порушення громадянських прав викличуть у Європі масові протести на кшталт протестів антиглобалістів у першій половині 2000-х, які журналісти назвали "новим 68-м роком".

Долі людей 68-го року в Європі склалися по-різному. Після затухання Революції частина ("Brigatte rosso" в Італії, "Rote armee fraczion" в Німеччині та "Action direct" у Франції) повели терористичну боротьбу з своїми режимами.

Частина влилася у політику, приєднавшись до лівого табору (люди 68-го заснували французьку газету "Liberation", у Німеччині створили Партію зелених, яка присутня у Бундестазі, а її лідери, як Йошка Фішер, час від часу займають міністерські пости, лідер паризьких студентів Кон-Бендіт зараз є депутатом Європарламенту).

Частина, зневірившись у можливості змінити світ, приєдналися до хіпі або до інших подібних рухів. А ще одна частина перетворилася з "нових лівих" на "нових правих", як французький філософ Андре Глюксман, який, проте, постійно повторює, що 68-й рік був вимогою ПРАВДИ.

Де Голль вже 69-го року вирішив збільшити свої й без того надзвичайні повноваження за допомогою референдуму. Цей референдум він програв, хоча всі попередні "волевиявлення" давали йому незмінну підтримку.

Після цієї поразки він подав у відставку, а за рік помер. Соціалістичний президент Франції Міттеран за власною ініціативою скасував імператорські прерогативи президентської влади і 1982-го року провів реформу місцевого самоврядування. Новий консервативний президент Франції Саркозі заявив, що його завданням є ліквідація наслідків 68-го року, але, здається, йому на вдасться повернути течію суспільного життя назад.

Дубчек після того, як його зняли з усіх постів та виключили з партії, працював простим робітником, поки оксамитова революція 1989-го року не повернула його на посаду голови Федеральних Зборів Чехословаччини.

Загалом 68-й рік став явищем не лише у суспільному житті планети. Він став і культурним явищем. Свої сліди 68-й рік залишив і у кіно (окрім фільмів Формана – фільми Жана-Люка Годара і Паоло Пазоліні), і у філософії (люди 68-го тоді зачитувалися досить складними для розуміння пересічної людини працями неомарксиста Герберта Маркузе "Ерос і цивілізація" та "Одновимірна людина", а сам Жан-Поль Сартр йшов у перших лавах демонстрацій паризьких студентів).

Взагалі французька молодь розуміла свою участь у протестних акціях як "джазовий концерт на барикадах". Революція – акт мистецтва, який має приносити задоволення.

68-й рік приніс значні зміни і у системі освіти. Влада змушена була прийняти студентське самоврядування. Поширився підхід, що викладач – не істина в останній інстанції, а колега студента, який ділиться з ним своїми знаннями, водночас беручи від свого vis--vis свою порцію знань.

До речі, у травні 68-го у Сорбонні були організовані "паралельні курси", де лекції читали запрошені студентами спеціалісти з не університетського і, навіть, неакадемічного середовища, а то й самі студенти, які згодом стали відомі як визнані філософи.

68-й рік і Україна

68-й рік не оминув і терени СРСР. Тут, звичайно, не було масових демонстрацій, але вже те, що невелика група людей вийшла на Червону площу в Москві протестувати проти радянської окупації Чехословаччини, знехтувавши небезпекою репресій, говорить саме за себе.

Радянським Союзом, починаючи з середини 60-х, шириться рух дисидентів. В Києві цей рух виявляється у створенні нових, незвичних до того текстів, у виданні "Українського вісника", у колективних листах правозахисників з протестом проти політичних репресій, зрештою, в українському "поетичному кіно".

Зате потім, з початком 90-х і 2000-х, студентське голодування на граніті, "Україна без Кучми", яка вимагала скасування президентського авторитаризму Кучми, як і "Червоний травень" – президентського авторитаризму Де Голля, помаранчеві події, живо нагадали 68-й рік.

Зрештою, якщо в Україні діють ті ж самі соціальні причини, які виштовхнули людей на площі у 68-му, та ж соціальна прірва між класами і то й же авторитаризм, тепер вже ющенківського президентства, слід чекати нової революційної хвилі.

Хвилі, яка, як і в 68-му році тисячними голосами повторювала за Ленноном: "All you need is love". Чесної хвилі, яка заради любові, правди і свободи готова пожертвувати власною кар’єрою і благополуччям. Адже мотивація до Революції і палкого кохання – одна й та ж.

І насамкінець – кілька гасел, написаних студентами 68-го року на стінах Сорбонни:

ЗАБОРОНЕНО ЗАБОРОНЯТИ.
БУДЬТЕ РЕАЛІСТАМИ – ВИМАГАЙТЕ НЕМОЖЛИВОГО.
ЗАБУДЬ ВСЕ, ЧОМУ ТЕБЕ ВЧИЛИ – ПОЧНИ МРІЯТИ.
НЕМОЖЛИВО ЗАКОХАТИСЯ У ЗРОСТАННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА.
КОРДОНИ – ЦЕ РЕПРЕСІЇ.
ВСЕ ДОБРЕ: ДВІЧИ ПО ДВА ВЖЕ НЕ ЧОТИРИ.
СТРУКТУРИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, А НЕ ЛЮДИ ДЛЯ СТРУКТУР.
І найголовніше: РЕВОЛЮЦІЯ ПОВИННА ВІДБУТИСЯ ДО ТОГО, ЯК ВОНА СТАНЕ РЕАЛЬНІСТЮ.

Володимир Чемерис, для УП.

Земляки, Українці, Кияни... як це тепер гордо звучить. 

          Беркутці, що били громадян під Києво-Святошинським рајсудом, 11.01.2014

    Привіт! Радиј вітати вас!
    Любі друзі, беркут (Aquila chrysaetos) — один з најбільших денних хижих птахів родини яструбових. Мало хто з українців бачили на волі цього вкрај рідкісного хижого птаха з розмахом крил до 2-х метрів. На сьогодні беркут повністю зник або став дуже рідкісним птахом у багатьох реґіјонах світу. Звісно сьогодні, громадяни України ј світу щоденно бачать і чують у ЗМІ не про цього рідкісного птаха, а про так званиј «Беркут» — спецпідрозділ міліції особливого призначення при обласних МВС України, якиј бере свіј родовід з тоталітарного минулого, коли 5 грудня 1988 року були створені загони міліції особливого призначення (ЗМОП). Сьогодні число беркутців у чорному в сотні разів перевищує популяцію гордих і величних птахів беркутів. Наказ про створення спецпідрозділу «Беркут» датовано 16 січня 1992 року. «Беркут» грубо паплюже ім’я однојменного рідкісного птаха, включеного до Червоної книги України. Саме ним проведено ганебну операцію з перешкоджання похорону Київського патріярха Володимира у Софіјському соборі в столиці 18 липня 1995 року. Саме ним кілька разів (о 6-ј ранку 25 листопада 2013 року, о 4-ј ранку 30 листопада 2013 року, о 1-ј ночі 11 грудня 2013 року, о 1-ј ночі 11 січня 2014 року) влада брутально протидіяла мирним демонстрантам в столиці за часів Европејської революції. Символічно, що в День горезвісного «Беркуту», підсобнику нелеґітимної влади в Україні, а саме 16 січня 2014 року о 12-ј год 38 хв, 22 роки по јого створенні, без обговорення реґіјонали ј комуністи ухвалили низку (12) скандальних Законів України, наступного дня підписані ґарантом Конституції. Ці закони знімають будь-яку відповідальність з силовиків за брутальні, незаконні дії, вчиненні ними проти мирних громадян. Влада робе вульгарниј наступ на демократію. Суспільство обурено пријнятими законами, що обмежують чинні права ј свободи громадян. До речі, голосування проходили в антизаконниј «парнокопитниј» спосіб — так ще у 2004–у році журналісти охрестили метод підняття рук замість користування електронними картками. Колись у такиј спосіб пријмали зміни до Конституції України. Тільки за Л. Кучми підняті руки бодај рахували, що зајмало деякиј час, а тут лічильна комісія встигала буквально за пару секунд — просто автоматично додавали кількість заявлених депутатів фракціј ПР (203) та КПУ (32), разом — щоразу 235. Зловіщо, що подібниј законопроект було внесено 16 січня 2013 року сумнозвісним ще по президентських виборах 2004 року «підрахуєм» С. Киваловим і того ж дня «розглянутим» у 7 профільних парламентських комітетах.
    Під час своєї промови на 7-у Нарідному Вічі «Україна без кортежів», що відбулося на Мајдані 12 січня 2014 року, п. Яценюк сказав, що опозиція вимагатиме від влади розформування спецпідрозділу МВС «Беркут». Так, «Беркут» — це не беркут і навіть не воркіт, а опудало з когута, він допомага реґіјоналам і комунякам вибудовувати жорстоку фашистську диктатуру, але скажіть, що та ліквідація дасть? Відкинемо емоції. Без зміни владної системи — нич не дасть! Чи не так? Влада, певно, вмить створе на базі старого новиј підрозділ, ще гіршиј за попередніј, і в нього ввіјдуть ті ж спецпризначенці, що «прославилися» в «Беркуті». Лише назва зміниться на якусь, либонь, схожу на росіянську. Люди добрі, все ж таки краще мати давнішиј підрозділ ніж щојностворениј! Це як наприклад: мати Державниј Славень України, якиј написано П. Чубинським 1862 року або ж — понівечениј Л. Кучмою 2003 року. Відчуваєте різницю? Звісно, краще мати давнішиј.
    Зовсім оногди українців потішила перемога революціјонерів над спецзагонами «Беркут» під Святошинським РУ ГУМВС у Києві в ніч на 11 січня 2014 року. Сталося це наступним чином. Увечері 10 січня у Києво-Святошинському рајонному суді відбулося засідання, на якому було винесено несправедливиј вирок у справі 3-х членів організації «Патріјот України» — кожен з них отримав 6 років ув’язнення. В цеј час біля суду люди зібралися на пікет. В Києві під час засідання суду близько 500 активістів від ВО «Свобода» заблокували всі виїзди з Києво-Святошинського рајсуду, розбудовано барикаду з метою не випустити автозак зі засудженими. Мітинґувальники намагаються потрапити до суду, співробітники «Грифону» супроводжують суддю. Спочатку мітинґувальників намагалися витіснити міліціянти з «Грифону», але згодом на допомогу їм приїхало 5 автобусів «Беркуту», якиј відразу вискочив з автобусів і почав жорстоко бити людеј кијками. Під судом сталися сутички. Ті, хто назива себе правоохоронцями (беркутці) били всіх, навіть жінок. Люди отримали травми голови, ніг та колін. Зокрема, кілька біјців лупили кијками 75-и річного пана, що приїхав зі Станиславова (Івано-Франківська). Коли один з міліціянтів спробував якось зупинити біјців, що били чоловіка, то теж отримав кијком по голові. «Слава Богу мене, а не когось молодого», — сказав дідусь, що стікав кров’ю. Також під Святошинським судом постраждали журналісти — фотокореспондент «LB.ua» Макс Левін, якому розбили фотокамеру та кілька разів вдарили кијками по ногах, та Олекса Чернишів. Побили ј двох нарідних депутатів-свободівців — Едуарда Леонова, якого повалили на землю та нестямно били ногами та Юрка Бублика. А одного хлопця притисли до металевого паркану, якиј своїми зубцями глибоко увіјшов јому в ногу. Відтак «Беркут» відтіснив мітинґувальників, утворивши «коридор» для автозаку.
    Згодом ці кілька автобусів з «Беркутом» підїхали під Святошинськиј РУ ГУМВС у столиці за адресою: проспект Перемоги 109. Буквально відразу прибули активісти Автомајдану і в них… зламалися автівки, заблокувавши автобуси спецпризначенців. Близько 12-ї ночі тут стояло понад сотню автомобілів. Також люди приїжджали громадським транспортом та на таксівках. Кияни блокували автобуси спецпідрозділу «Беркут», якиј кількома годинами раніше, застосовуючи грубу фізичну силу і використовуючи кијки, відтіснив людеј і депутатів від будівлі Києво-Святошинського рајсуду. Кияни оточували автобуси, вимагали добитися від «Беркуту» правди про їхні подальші дії, вимагали показати документи ј зняти маски. Швидко на місце події підіјшла ј група молодиків у масках, в касках, з палицями, цеглою в руках. В одного була навіть саперна лопатка. Час від часу ці хлопці намагалися бити вікна в автобусах та щось кидати в сторону біјців. Можливо, саме вони і прокололи колеса в автобусах. На зауваження інших учасників акції не робити цього відповідали досить грубо. Біјці стали бити людеј. Туди приїхало ще кілька автобусів з «Беркутом». Сутички почалися в кількох місцях, «Беркут», що підїхав, намагався прорватися до, заблокованих людьми, біјців і орудував кијками.
    До Юрка Луценка підіјшов начальник роти «Беркуту» мајор Добровольськиј. З’ясувалося, що јого з дружиною Іриною Луценчихою він добре зна. Показав посвідчення і сказав, що вони справді заблоковані, а колеса автобусів спущені протестувальниками, і запропонував јому пројти всередину одного з них. Вони зајшли, привіталися з біјцями. Ю. Луценко запитав: «Знаєте мене?» — «Знаємо». «Претензіј нема?» — «Нема». «Додому хочете?» — «Хочемо». Тоді він їм: «Є простиј вихід. Ось нарідниј депутат України і, відповідно до законів «Про міліцію» та «Про статус нарідного депутата», вона має право побачити ваші посвідчення. Покажіть їх їј, вона перепише прізвища, і я ґарантую вам вільниј проїзд». Вони у відповідь: «Ні, ми не покажемо. Вимоги законів знаємо, але не покажемо, оскільки це наша безпека». «Вони називали себе «кинутою 9-ю ротою». Вони говорили: «Нас знищать, нас здали, ми можемо тільки самі себе захистити, тому ми і в масках». Ще говорили, що «ми заручники між двох сил» і «нас кинули як гарматне м’ясо». Зрештою вони відмовилися показувати посвідчення, пояснюючи це в тому числі і побоюванням за свої родини. Вони говорили: «Нас порвуть».
    На початку 1-ї години ночі під час блокування людьми автобусів з «Беркутом» хтось почав штовхати один з них. У цеј момент раптом вискочили з автобусу біјці ј кілька хвилин били кијками тих, хто стояв поруч. Ю. Луценко як міністр внутрішніх справ став між людьми і беркутцями, щоб припинити кровопролиття. Хтось використав сльозогінниј газ. У беркутців полетіли якісь предмети. Хлопець у масці, що стояв недалеко від епіцентру подіј, кинув пляшку. Перед ним стояв ще один хлопець у камуфляжі ј з прикритим маскою обличчям, в руках тримав цеглину. Попри закриті масками обличчя, просили їх не фотографувати, а на питання, що це в них в руках і для чого, відповідали не надто ввічливо. В цеј час якијсь іншиј хлопець в масці встиг відібрати в одного з біјців щит. Дехто, кого ми називаємо час від часу «провокаторами», насправді такими себе не вважають. В своїх очах вони «герої», «вояки», «справжні» на відміну від «несправжніх» борців, українців тощо. У них своє право на правду. Поведінка цих людеј вкрај небезпечна. Вони завжди говорять, «якби не ми, хто б вас захистив», але їх захист ніколи не захища. Завжди навпаки. Десяток або декілька десятків хлопців у пов’язках наскакують, провокуючи беркутню на біјку, а потім розчиняються серед людеј, яких вони реально «підставляють». Серед натовпу, в якому вони зникають, реально неозброєні, неекіповані прості люди, жінки, старі, молодь, журналісти. Під рајвідділ прибули медики-волонтери. З’явились перші постраждалі: одному чоловікові розбили голову, ще один хлопець лежав без свідомості, у нього начебто тріщина хребта — отримав кијком по спині, а коли впав, то біјці ще ј пројшлися по ньому. В результаті зіткнення був нещадно побитиј п’ястуками та кијками (8 ударів) по голові до втрати свідомості Юрко Луценко, якого забрала «швидка» в реанімацію. Згодом дисциплінованою ходою сюди приїхали хлопці з самооборони Мајдану. Як і в «Межигірї» під час автопробігу до хатинки В. Януковича, хлопці стали щільною стіною між біјцями спецпідрозділу ј мітинґувальниками. Таким чином вони не допускали провокаціј та просто необдуманих діј деяких людеј, яким адреналін додавав куражу. Навпроти автобусів стояло најбільше людеј. У випадку, якби біјцям була дана команда всіх лупити — місце це вкрај незручне і небезпечне для мітинґувальників. За спинами — підземниј перехід, в якиј можна впасти за сильної тисняви, далі — паркан. Проходи — вузькі. Але на щастя, обіјшлося лише однією сутичкою. Приїхала Руслана, яка весь час заспокоювала людеј у масках, а також тих, хто був готовиј до занадто рішучих діј, намагалася теж не допустити провокаціј. Вона побачила біля автобусів — навколо купа незахищених людеј, а люди у масках б’ють беркутців по ногах, намагаються вдарити через голови людеј, лишаючись в недосяжності ј фактично прикриваючись людьми, ще ј провокують до біјки тих, хто тримається з останніх сил, щоб не лінчувати недолюдків в погонах.
    Активісти Автомајдану вимагали від взятих в облогу беркутців негајно зняти маски. Після цього акту агресії і побиття біјцями кількох мітинґувальників, до Святошинського РУ ГУМВС буквально протягом 20-и хвилин зїхалася велика кількість людеј. Почали приїжджати нарідні депутати, зокрема, Андріј Іллєнко, Володимир Яворівськиј та інші. Нардепи домовилися з керівництвом «Беркуту», що люди утворять «коридор» і пропустять біјців за умови, що ті знімуть маски ј шоломи. Люди скандували «Покажи ксіву — і вали додому!», «Не будь сцикуном — зніми шолом!», «Будь мужиком — зніми шолом!». Біјці не відразу прислухалися до висунутих вимог, але згодом все ж залишили заблоковані автобуси біля Святошинського РУ ГУМВС і зајшли до міліціјної дільниці. Вони виходили групами. Перші кілька біјців пројшли в РУ в шоломах, дехто з них зняв маску, дехто підняв забрало, дехто проігнорував вимоги людеј. Після того, як друга група пројшла, люди обурилися і заблокували прохід наступніј групі беркутців, що била Ю. Луценка. Вони не розступилися, доки беркутці не зняли маски. Люди кричали «Ганьба!», намагалися самі стягнути з біјців шоломи. Деякі з беркутців, оточених людьми, мали розгублениј вигляд, і якщо не видавалися наляканими, то засмученими і втомленими. Дехто навпаки активно проривався у рајвідділ, не знімаючи шоломів. Всіх їх було змушено відкрити свої обличчя. Всіх біјців, що вчинили побиття під судом, зафіксували десятки фотокамер і відеокамер. Всіх, під охороною активістів, було спроваджено цілими ј неушкодженими через «коридор» ганьби, від автобусів до РВВС. Тепер мета активістів — ідентифікувати біјців, що били людеј під судом, і притягти їх до відповідальності. Коли всі біјці опинилися на території рајвідділу, люди ще не розходилися. Але згодом, десь по 3-ї ранку, автомајданці почали потрохи розїжджатися по домівках, підбираючи тих, хто приїхав громадським транспортом чи на таксівках. Дівчина написала помадою на автобусі біјців «Не пробачу!!!». Хлопці у масках вилізли на дах автобусу, інші щось виводили чорною фарбою на боках транспорту. Цікаво, що якраз тоді вночі виповнився місяць з останнього протистояння активістів і беркутців на Мајдані, що відбулося в ніч на 11 грудня. Звичајно, перемога дісталася великою ціною, позаяк було побито багато революціјонерів, але з таких невеликих, локальних перемог складається велика перемога Еврореволюції.
    На жаль, українцями в Україні помикають як волами: геј (вперед), соб (ліворуч), цабе (праворуч). Що скаже влада, то ј вони виконують, навіть якщо то злочинні накази від Віктора Хведоровича пана Януковича. Але це ж вам, не соб-цабе, круторогі (це я до беркутян)! Все те мені нагадує фільм комедію-вестерн А. Сурикової «Людина з бульвару Капуцинів». Я дивився јого, здається, в кінотеатрі коли служив у СА СС. За тих часів подивитися кіна — було справжнє свято. Так от, усі події у фільмі розгортаються на початку XX ст. в містечці Санта Кароліна (Santa Carolina) на Дикому Заході, де несподівано з’являється місіјонер од кіна містер Ферст (Першиј), що під враженням продемонстрованих комедіј в німому кінотеатрі (синема) перетворює мешканців з пиятиків, бандитів на ґречних, мирних людеј. Але відразу після јого раптового відїзду за весільними дарунками для нареченої, јого порожнє місце зајма містер Секонд (Другиј) з іншим комплектом кінострічок: бојовиками, жахами. В результаті містечко знов кардинально змінюється на банду пияцтва, розпусти.
    Я веду до того, що в Україні коли змінюється влада тоді ј змінюється (пристосовується) суспільство (пристосуванці). Так не можна, шановні громадяни. Це огидно! Треба бути европејцями. Думаю, багатьох дратує, що т. з. меншість у парламенті керує т. з. більшістю. Це аж ніяк не демократія. Реґіјонали підкупили частину депутатів, іншу частину під загрозами приєднали до своєї фракції. В результаті комуно-реґіјональна меншість виявилася провладною більшістю в ВР. Подібне було за часів президентства В. Ющенка, якиј припинив ту практику та розпустив парламент. Тепер, на жаль, за В. Януковича, те саме відновилося. Банда реґіјоналів за суттю не українська, а значить не европејська, через те В. Янукович ніколи не підпише асоціяцію з Евроунією. І не вимагајте даремно це від нього. Потрібно просто заблокувати јого в барлозі і повалити јого нелеґітимну владу. Погодьтеся, коли під час походу Автомајдану до козлячого «Межигір’я» стоятиме міліція з перетятим «Камазами» шляхом, потрібно таким же методом відреагувати, забарикадувавши зі свого боку шлях з «Межигір’я» — приватної резиденції президента В. Януковича. Вони блокують і ми блокуємо. Все просто! Якщо їм можна, то чом нам не можна? Не впускати ј не випускати! Не пікетувати, а блокувати надовго! Українці — европејці, але влада — не европејська, через те вона не реагує на европејські мирні протести в европејськіј державі. Годі вже співати гімни ј махати прапорцями, потрібно діяти. Відаю, це буде најдієвіша акція Мајдану, якого влада вдає, що не добача. В. Янукович не реагує на голос народу. Відтак добаче та відреагує! Якщо з боку В. Януковича силовики підуть на силовиј сценаріј, то Захід повинен обов’язково застосувати санкції проти тієї паскудної банди. Будьте певні, вони програють, від В. Януковича відхиляться јого прихильники, зміниться парламентська більшість, і невдовзі потому будуть призначені перевибори до всіх гілок влади. Зокрема, насамперед треба зняти з посади М. Азарова, якиј каліче нашу мову або взагалі розмовля росіянською. Ця росіянська мова — посміховисько на весь світ. Візьміть до уваги хоча би слова: «виновный, всё, моё, никак, огурец, опёнок, пиво, побегушки, стегать, хлебец, шалить» і т. і. Не кращиј за прем’єра Д. Табачник — міністр освіти і науки, що фальсифікує історію України. А поглянте на В. Захарченка — міністра внутрішніх справ України, що наказує бити мирних демонстрантів у столиці. Загалом, Україна не ма жодного нормального міністра. Весь кабмін відправити в відставку! Ба звісно, вже новиј президент формуватиме новиј ур’яд, а В. Януковичові скажемо: «Вітю, чао!».

    Долучајтеся до Мајдану, краяни! Розумієте, в нашому місті робиться беззаконня. Посадник (мер) нашого міста реґіјонал Віталь Војцехівськиј оголошує, що встановлені великі штрафи 15-20 тис. гривень для тих громадян, хто був і повертаються від Мајдану. Цеј, дарујте на слові, злочинець пријняв політично вмотивоване рішення ј відмовив кандидату від опозиції Леоніду Даценку друкувати політичну рекламу в газеті «Златокрај», бо мовляв не можна друкувати будь-яку критику на адресу Президента В. Януковича, воєводи (голови облдержадміністрації) С. Тулуба та провладного кандидата по цьому округу (реґіјонала) В. Коржа. Проти все те Л. Даценко переміг з величезним відривом на повторних виборах нардепів України в нашому одномандатному виборчому окрузі №197 15 грудня 2013 року. Одначе, і по ціј перемозі в нас не знають, що на моє революціјне вітання «Слава Україні!» потрібно відповідати «Героям Слава!». Я таким чином намагаюся розворушити революціјних дух в містянах, через те зараз вітаюся лише так. Натомість знајомі і незнајомці не відають як відповідати і мовчать або відповідають «Слава Україні!» або питають мене, як вони мають відповідати. І таке невігластво відбувається за 155 км від Мајдану. Що ж в такому разі говорити про далекиј Крим, Донбас, либонь, туди революція діјде аж наступного року. Людеј треба розколошкати зараз, донести правду про Евромајдан, і вони готові вијти зі своїх хат, що були скраю. Очевидно, тоді бандитськіј владі не минеться: брехня, ліцемірство, цинізм, стусани, крев. Хіба мудре українське прислів’я даремно говоре: «В купі і беззубиј собака гавка»? Не здаватися! Позаду неволя, попереду воля — це дієві заходи заохочення для Евромајдану. Наші спільні дії — кожен в своєму місті, містечку, селищі, селі, хуторі — призведуть до перемоги Евромајдану. Будь ласка, не зневірюјтеся у перемозі, і сподівання справдяться. Десятки мільјонів українців загинуло за здобуття незалежності держави, а В. Янукович може враз перекреслити цеј здобуток, якщо надалі керуватиме Вкраїною. Не слід слухати тих, хто каже, мовляв революція не ма лідера, Мајдан завершується. То не є правда! Лідер є, їх аж 3: А. Яценюк, В. Кличко, О. Тягнибок; і великиј Мајдан стоїть! Ба навіть якщо там залишатиметься 1000 чоловік, це буде гострим шпичаком в боці зрадницької влади. А якщо спробують розігнати, відразу на Мајдан вијдуть сотні тисяч революціјонерів. Заздалегіть маємо скласти план діј, і скористатися нагодою та вразити ворога під саму зав’язку, по болючих місцях, щоб мало не здалося! Зрозуміјте, Евромајдан переможе, але він поступово виснажується точковими ударами влади по революціјонерах, в тој час коли влада все більше нахабніє. Чим далі чекати, тим більшими втратами обіјдеться перемога. Від опозиції вимагаю рішучих діј, поки є свіжі сили ј нараз, бо люди не зможуть стояти довіку вічність. Мајдан в любому разі надалі протистоятиме владі та триматиметься до перемоги, яка обов’язково станеться. Мајдан виконав свою первинну місію, він зробив з народу зрілу українську націю, спопуляризував її в усьому світі. Проте тепер настав час цієї нації довести своє право на нормальне існування. Пригадајмо актуальні в сьогодення слова з приспіва Українського Славня першої публікації у львівському часописі «Мета» за №4, 1863 року:
Душу, тіло ми положимъ
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
    І насамкінець хчу сказати: вчорашні ј сьогоднішні революціјні події 19-20 січня 2014 року в Україні, зокрема на вул. Грушевського в Києві, довели, що українці козацького роду на відміну від нерішучих діј лідерів опозиції. Вони можуть сміло протидіяти кримінально-олігархічному клану ПР, що узурпував усю владу. Відбулося так, що близько 10 тис. революціјонерів з 8-о Нарідного Віча «Ні — державному перевороту!» попрямували до Верховної Ради, аби пікетувати там проти нових законів Колесніченка-Оліјника про «узаконення диктатури». Злочинні дії ПР спровокували заворушення в Києві. Почалося з того, що людям перетнули шлях загони «Беркуту» з автобусами і вантажівками. Українці заслуговують на повагу бо ведуть боротьбу за свободу і не погоджуються зі скочуванням України до рівня Білоруси. Молодці! Так тримати! Ви герої України! Вами пишається вся Україна і захоплюється весь світ! А беркутці за використовування водометів за мінусової температури повітря, світло-шумових гранат з паралітичним сльозогінним газом, за шріт, за гумові та пластикові кулі невдовзі будуть відповідати перед українським народом.
    Любіть Україну! Тримајте порох сухим! Бережіть себе! Успіхів! На все добре вам!

    Що робити з «Беркутом» по перемозі Еврореволюції, на думку панства?

Ось так охарактеризував відомий російський блогер Ілля Варламов, який зараз знаходиться в Києві" ситуацію в Україні:
"Совершенно ясно только одно - люди вышли против Януковича.
На горящие баррикады пришли сотни людей, чтобы выплеснуть накопившуюся с годами злость и обиду. За беспредел ментов, за несправедливые суды, за коррупцию, за "золотые унитазы", за тупость и продажность чиновников."

Повна версія - http://zyalt.livejournal.com/982589.html

У м. Києві на Хрещатику збираються підписи за припинення повноважень Верховної Ради та Президента. Бажаючі долучитися до збору підписів можуть зробити це також зі сторінки http://www.spilnasprava.com/wp/?page_id=37 .

Також у наметовому містечку в приймальнях народних депутатів збираються підписи на підтримку Юлії Тимошенко, які згодом будуть передані в Адміністрацію президента, аби думка виборців враховувалася. Якщо ви не можете приїхати до Києва, аби залишити свій підпис, можете засвідчити своє бажання тут у замітці і я зв`яжуся з вами для передачі вашого підпису. Також з`ясуйте, можливо у вашому місті створено ініціативні групи зі збору підписів.

Фото-події 

Порахуй сам

Голови Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської обласних рад Олексій КАЙДА, Олександр СИЧ і Олег ПАНЬКЕВИЧ висловлюють протест та обурення рішенням про визнання недійсним президентського указу про присвоєння провіднику ОУН Степану Бандері звання Героя України.

[ Читати далі ]

Сьогодні до влади прийшла опозиція, але те що я побачив в перші дні мені геть не сподобалося.

Розпочну одразу з найболючішої теми, за що на мене накинуться з кулаками, я проти того щоб зносили Леніна. Скільки таких пам’ятників залишилося? Ніхто не скаже, за те всі знають скільки їх уже знесли. Я питав, для чого зносять пам’ятник, мені відповіли, що це символ поваленого режиму. Тоді давайте зруйнуємо метро, будинки де ми живемо, бо то все є символом комуністів. Для довідки, саме при Леніні Україна сформувалася в державу, це було ще в 1920 році.

Парламентська більшість, яка була сформована з тих самих депутатів ПР. Тобто, ті самі люди, які штампували в сліпу диктаторські закони Януковича, зараз так сам штампують закони опозиції. Тобто це люди без своєї думки, які тільки чекають доки підвернеться шанс, і вони перейдуть до іншої сили.

«На рахунках у казначейства грошей немає»,- це слова Турчинова у неділю у ВРУ, а вже сьогодні в.о. президента України Турчинов виділяє, на вибори 1,9 млрд. грн., що більше ніж у 2012 році коли було витрачено 1,2 млрд. грн., і виникає питання на що підуть ці гроші? У києві 16 мостів які перебувають у аварійному стані, і наці гроші, якщо не повністю реконструювати, то хоча б полагодити їх можна було.

Закони приймаються для людей на майдані, щоб вони «відчепилися». Для мене ситуація в ВРУ зараз саме так і виглядає, опозиція, уже влада, відміняє закон про мови, роздає посади, звільняє з посад, але жодного важливо закону прийнято не було. Досить показово, що на сьогоднішніх банківських котируваннях долар сягнув позначки 9,32 грн., що є одним з рекордів, і судячи по тому, як влада вирішує ці питання, то їй зараз не до цього. Як на мене, то найперше, що потрібно було зробити, це одразу направити в НБУ нового управлінця, але чомусь Яценюк цього не зробив, хоч він мав би це в першу чергу зробити.

Я думаю, що ситуація проясниться в найближчі декілька днів, але якщо опозиція і далі буде приймати «ліві» закони, то їх скоро самих попросять піти.