На сьогодні в Україні існують три типи опозиціонерів.

Вождисти. На сто відсотків переконані,що всі проблеми в країні можна вирішити завдяки приходу до влади однієї людини -  вождя. Зазвичай аргументація таких людей зводиться до того, що їх вождь красивий, говорить правильні речі, добре одягається, завжди відстоював інтереси народу. Політичні погляди цих опозиціонерів дорівнюють поглядам їхнього вождя, тому якихось програмних цілей вони не висувають. Діяльність зводиться до публічної підтримки вождя і відповідно заперечення будь-яких інших політичних сил та лідерів. Кількість прихильників залежить від ступеню харизми вождя та роботи його піар відділу. Вождизм шкідливий для політичної системи суспільства!  

 

корупцію, українофобію, порушення людських прав. Як казав Фрідріх Ніцше : "Нігілізм - перший крок до одужання". Перед тим, як зводити новий будинок, спочатку треба знести старий, що вони і намагаються робити. Однак вони не пропонують нових ідей, альтернатив розвитку України. Тому згуртувати і повести за собою критичну масу людей, на жаль, не зможуть. Хоча, звичайно, свою роль у поваленні режиму нігілісти зіграють. 

"Історики". Опозиціонери даного штибу роблять собі ім'я завдяки акціям, приуроченим до певних історичних дат і персоналій. На відміну від нігілістів, вони не повністю деструктивні. Зазвичай "історики" висувають ініціативи по перейменуванню вулиць, встановленню пам'ятників, присвоєння посмертних звань Героя України. Вони багато чого можуть розповісти про минуле, але, як і нігілісти, не пропонують суспільству нових моделей розвитку. В кращому випадку ви почуєте певні римейки ідей 30-х років минулого століття. Я погоджусь із тезою "якщо ти не знаєш свого минулого, - в тебе немає майбутнього". Але ж ви не будете для будівництва свого будинку викликати людину, яка знає, як будувались будинки сто років тому, так? Напевно вам краще покликати будівельника.

 

Революціонери

прогнилої держави, а всю проблему зводити до неправильних прізвищ, які займають високі посади. Бути опозиціонером - це стверджувати, що порепана і покошена халупа цілком придатна для життя, а вся проблема - в поганому господарю. Ми мали багато років, щоб переконатися: це не так. Життя жорстоке і безкомпромісне. Воно швидко показало, що від зміни К на Ю, Ю на Ю і Ю на Я, ситуація навколо нас не покращується. А тому настав час для людей нової генерації.

Що ви уявляєте при слові "революціонер"? Певно щось червоного кольору: Ленін, Че Гевара, антиглобалісти... в усякому разі нічого доброго, як і зі словом "революція": крах, розруха, безлад, мародерство, анархія. Негативні образи навіяні насильницькими революціями, які по суті являють собою війну зі всіма наслідками, що звідси витікають. Та насильницькі революції є пережитком минулого, коли і демократії як такої не було, а поняття громадянського суспільства,прав і свобод людини і громадянина тільки формувалися.

розвертання. Враховуючи глобалізацію сучасного світу, розвиток правових теорій, засобів зв'язку, легкість поширення інформації та налагодження комунікацій, "розвернути" власну країну значно простіше, ніж навіть 50 років тому, не кажучи про 18-19 століття. Сучасному революціонеру не потрібен автомат!

революціонером.

не могли протиставити відчайдухам-мрійникам.

бояться, що збирають "Беркут" зі всього Києва та ховаються за парканами. Не здивуюся, якщо в кожного з них у шафі лежить зібраний чемоданчик речей, щоб у разі чого, прихопив і - в аеропорт. Тому як тільки Україною задме революційний вітерець, їх здує у закордони так, що не встигнете і попрощатися. Недаремно ж нерухомість там купляли.

ми гірші за грузин, поляків, прибалтів? Хіба ми не здатні у власній країні зробити те, що зробили вони?

думаю, що у випадку революційних перетворень та побудови держави з європейськими цінностями, Україні по силам стати в один ряд із Німеччиною, Францією, Великобританією. Як мінімум, наш потенціал – це лідер східноєвропейського регіону.

Норвегії, вчитель в Італії. Достатньо бути сміливим у своїх прагненнях. За гідне життя треба боротися. В цьому і є призначення революціонера.

 

Станіслав Полянський для Інтернет-видання "Лівий берег"

Першоджерело

Що ж за любий друг це такий, як до цього запеклого активіста помаранчевого майдану не дотягнулись загребущі руки зеків? Як йому вдається так успішно вести бізнес в умовах тотального контролю та пограбування бізнесу овочевими структурами, коли на кожен крок нюворишам дає дозвіл голова овочевого ПРитону? Як цьому талановитому палкому опозиціонеру, з палким опозиційним каналом, з палким родоводом, вдається так палко розвивати свій бізнес, можливо палка опозицію до БЮТ за часів любих друзів дає зараз свої переваги, можливо він тоді вже бачив та працював на голубу перспективу України. Якщо зараз озирнутись в той час то правий був попрошенко звичайно, бізнес у нього зараз "шепче" та й любі друзі всі шоколаді. Добре все прорахував стратег попрошенко, на виборах при перемозі ЮВТ помаранчевий авторитет кума не дав б потоптати бізнес, а при виграші овочів маємо те що маємо. Ох питань як завжди більше чим відповідей на поверхні, будемо сподіватись час зможе дати відповіді на ці складні питання, а нам залишається тільки здогадуватись. 

Доживемо та не з овочіємо то побачимо як говориться.

Попрошенко установил контроль над еще одним заводом

http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?poroshenko_ustanovil_kontrol_nad_eshhe_odnim_zavodom&objectId=152156 

Петр Попрошенко ждет трамвая

http://kommersant.ua/doc/1839389 

Попрошенко продав Криму шкільні автобуси дорожче, ніж Тобачнику

http://www.epravda.com.ua/news/2011/11/2/304115/view_print/ 

* Був головою бюджетного комітету за часів Кучми - називали голубим злодійком. На початку 2000 року залишив СДПУ(О) і створив власну фракцію „Солідарність”, а згодом — партію «Солідарність». Остання восени того ж таки року увійшла до Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом — Партія регіонів). Порошенко став співголовою утвореної партії, у березні 2001 року — заступником голови. Через півроку Порошенко залишив лави партії через принципову розбіжність поглядів. У грудні 2001 року партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Порошенко став керівником виборчого штабу блоку. Після парламентських виборів 2002 року опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» вперше одержав понад 25% голосів виборців. Це з Вікі..

** Дякую добавлю до теми, людська память має погану звичку забувати Я памятаю як Свобода бігала по міліонерах й пропонувала поділитись, попрошенко вскипів (на відміну від ахмеда, пінчурка ...), він навіть не розуміє, що вкрав свої статки у людей, якось знайду це відео, дуже показове.

Прем`єр-міністр Росії Володимир ПУТІН заявляє, що російські опозиціонери переносять практику «Помаранчевої революції» з України до Росії. (УНІАН) 

«Ми знаємо події Помаранчевої революції в Україні, до речі, деякі з наших опозиціонерів у цей час були в Україні і працювали як радники тодішнього Президента ЮЩЕНКА (радником В.ЮЩЕНКО працював Борис НЄМЦОВ – УНІАН), і вони, природним чином, переносять цю практику і на російський ґрунт», - сказав В.ПУТІН.

Він підкреслив, що щодо кольорових революцій все зрозуміло – це напрацьована схема дестабілізації суспільства, і ця схема з`явилася не сама по собі.

Прем`єр РФ відзначив, що, коли побачив білі стрічки на одязі людей в Москві, то подумав, що це пропаганда боротьби зі СНІДом. «Ось такі, пардон, контрацептиви повісили, тільки розвернули незрозуміло», - сказав В.ПУТІН і додав, що у нього перша думка виникла, що люди борються за здоровий спосіб життя.

В.ПУТІН заявив, що деякі опозиціонери, які закликали людей на мітинг після виборів до Держдуми, кричали на них: «Барани, вперед!». «Це що таке, хіба можна з людьми поводитися як з худобою?», - сказав він. (а.в. Відпрацьвана технологія)

При цьому він заявив, що за участь у мітингу на Болотяній площі навіть гроші студентам платили. «Це нормально, нехай платять, хоч хлоп`ята зароблять трошки, але все ж дозволяти принижувати себе, мені здається, це нижче за гідність», - сказав В.ПУТІН. ( а на підтримку пукіна люди виходили не за гроші, а за покликом серця)

Читати ВСІМ. До кінця.

Історія, розказана по італійському радіо про безперервну революції в Ісландії, є яскравим прикладом того, як мало наші засоби масової інформації розповідають нам про світ.

У 2008 році на початку фінансової кризи Ісландія в буквальному сенсі збанкрутувала. Причини були згадані лише побіжно, і з тих пір цей маловідомий член Європейського союзу що називається, зник з радарів.

У міру того як одна за одною європейські країни опиняються під загрозою банкрутства, що загрожує існуванню євро, що знову ж таки, надасть найрізноманітніші наслідки для всього світу, останнє, чого можновладці бажали б, це щоб Ісландія стала прикладом для інших. І ось чому:

П'ять років чистого неоліберального режиму зробили Ісландію, (населення 320 тисяч, без армії), однією з найбагатших країн у світі. У 2003 році всі банки країни були приватизовані, і з метою залучення іноземних інвесторів вони запропонували онлайн-банкінг, а мінімальні витрати дозволили запропонувати відносно високі показники прибутковості. Рахунки, названі IceSave, залучили безліч дрібних британських і голландських інвесторів. Але у міру зростання інвестицій ріс і зовнішній борг банків. У 2003 році борг Ісландії дорівнював 200 відсоткам її ВНП, а в 2007 році становив 900 відсотків. Світова фінансова криза 2008 року стала смертельним ударом. Три головних ісландських банки — Landbanki, Kapthing і Glitnir, спливли нагору черевом і були націоналізовані, а крона втратила 85 відсотків своєї вартості по відношенню до євро. В кінці року Ісландія оголосила банкрутство.

Попри те, що слід було очікувати, в процесі безпосереднього застосування демократії криза призвела ісландців до відновлення їхніх суверенних прав, що в підсумку призвело до нової конституції. Але цього вдалося досягти через біль.

Прем'єр-міністр соціал-демократичного коаліційного уряду Гейр Хорде вів переговори з надання 2.1 мільярда доларів кредиту, до якого північні країни додали ще 2,5 мільярда. Але міжнародне фінансове співтовариство давило на Ісландію, з тим, щоб вона провела радикальні заходи. FMI і Євросоюз (возм. малося на увазі IMF, тобто МВФ; прим. Mixednews) хотіли взяти на себе цей борг, стверджуючи, що для країни це єдиний шлях розплатитися з Британією та Голландією.

Протести і сутички тривали, в кінці кінців змусивши уряд піти у відставку. Вибори були присунуті на квітень 2009 року, в результаті чого до влади прийшла ліва коаліція, яка засудила неоліберальну економічну систему, але відразу ж здалася вимогам до Ісландії погасити в цілому три з половиною мільярди євро. Це вимагало, щоб кожен житель Ісландії щомісячно платив 100 євро протягом п'ятнадцяти років, щоб погасити борги, понесені приватними особами по відношенню до інших приватних осіб. Це була та соломинка, яка переламала верблюду спину.

Те, що сталося потім, було екстраординарним. Думка у тому, що громадяни повинні платити за помилки фінансової монополії, що ціла країна повинна бути обкладена даниною, щоб погасити борги приватні, змінило відносини між громадянами та їхніми політичними інститутами, і в підсумку призвело до того, що лідери Ісландії зайняли сторону своїх виборців. Глава держави Олафур Рагнар Грімссон відмовився ратифікувати закон, який зробив би громадян Ісландії відповідальними за борги ісландських банкірів, і погодився скликати референдум.

Зрозуміло, міжнародне співтовариство тільки збільшило тиск на Ісландію. Великобританія і Голландія погрожували суворими репресіями, які призведуть до ізоляції країни. Коли ісландці зібралися голосувати, МВФ погрожував позбавити країну будь-якої своєї допомоги. Британський уряд погрожував заморозити заощадження і поточні рахунки ісландців. Як говорить Гріммсон: «Нам говорили, що якщо ми не приймемо умови міжнародного співтовариства, то станемо північною Кубою. Але якби ми погодилися, то стали б північним Гаїті.

У березневому референдумі 2010 93 відсотки проголосували проти виплати боргів. МВФ негайно заморозив кредитування. Але революцію (про яку практично не писали мейнстрім-ЗМІ) було не залякати. За підтримки розгніваних громадян уряд ініціював цивільні і кримінальні розслідування щодо осіб, відповідальних за фінансову кризу. Інтерпол видав міжнародний ордер на арешт колишнього президента банку Kaupthing Сігурдур Ейнарссон, а інші банкіри, також причетні до краху, втекли з країни.

Але ісландці не зупинилися на досягнутому: вони вирішили прийняти нову конституцію, яка звільнила б країну від влади міжнародних фінансів і віртуальних грошей.

Щоб написати нову конституцію, народ Ісландії обрав 25 громадян з числа 522 дорослих, які не належать до жодної політичної партії, яких рекомендували як мінімум 30 громадян. Цей документ був справою рук не жменьки політиків, а був написаний в інтернеті. Установчі засідання проводилися он-лайн, і громадяни могли писати свої коментарі і вносити пропозиції, своїми очима спостерігаючи, як їх конституція поступово набуває форму. Конституція, яка в кінцевому підсумку народилася в рамках такої народної участі, буде представлена в парламент на затвердження після наступних виборів.

Сьогодні ті ж рішення пропонуються іншим народам. Народу Греції кажуть, що приватизація їх державного сектора є єдиним рішенням. Те ж саме загрожує і італійцям, іспанцям і португальцям.

Нехай подивляться на Ісландію. На їх відмову підкорятися іноземним інтересам, коли крихітна країна голосно і ясно заявила, що їх народ є суверенним.

Ось чому Ісландії немає в новинах.

Джерело>>>

Історія, яку розповіли по італійському радіо, про "революцію в Ісландії", що не припиняється, є яскравим прикладом того, як мало наші ЗМІ розповідають нам про світ. 2008 року на початку фінансової кризи Ісландія, дослівно, збанкрутувала. Причини цього згадувалися лише побіжно, і з того часу цей маловідомий член Європейського союзу, що називається, зник з радарів. У міру того як одна за одною європейські країни опиняються під загрозою банкрутства, що загрожує існуванню євро, що знову ж таки, матиме найрізноманітніші наслідки для всього світу, останнє, чого можновладці бажали би, це щоб Ісландія стала прикладом для інших. І ось чому: П'ять років чистого неоліберального режиму зробили Ісландію, (населення 320 тисяч, без армії), однією з найбагатших країн у світі. У 2003 році всі банки країни були приватизовані, і з метою залучення іноземних інвесторів вони запропонували онлайн-банкінг, а мінімальні витрати дозволили запропонувати відносно високі показники прибутковості. Рахунки, названі IceSave, залучили безліч дрібних британських і голландських інвесторів. Але із зростанням інвестицій збільшувався і зовнішній борг банків. У 2003 році борг Ісландії дорівнював 200% її ВНП, а в 2007 році становив 900%. Світова фінансова криза 2008 року стала смертельним ударом. Три головних ісландських банки - Landbanki, Kapthing і Glitnir, «спливли догори черевом» і були націоналізовані, а крона втратила 85% своєї вартості по відношенню до євро. В кінці року Ісландія оголосила банкрутство. Всупереч тому, на що варто було очікувати, в процесі безпосереднього застосування демократії криза призвела ісландців до відновлення їхніх суверенних прав, що в підсумку призвело до нової конституції. Але цього вдалося досягти через біль. Прем'єр-міністр соціал-демократичного коаліційного уряду Гейр Хорде вів переговори щодо надання 2,1 мільярда доларів кредиту, до якого північні країни додали ще 2,5 мільярда. Але міжнародне фінансове співтовариство давило на Ісландію, з тим, щоб вона провела радикальні заходи. IMF та Євросоюз хотіли взяти на себе цей борг, стверджуючи, що для країни це єдиний шлях розплатитися з Британією та Голландією. Протести і заворушення тривали, зрештою змусивши уряд піти у відставку. Вибори були перенесені на квітень 2009 року, в результаті чого до влади прийшла ліва коаліція, яка засудила неоліберальну економічну систему, але відразу ж здалася вимогам до Ісландії погасити в загальному три з половиною мільярди євро. Це означало те, що кожен житель Ісландії щомісячно платив би 100 євро протягом п'ятнадцяти років, щоб сплатити борги, приватних особами по відношенню до інших приватних осіб. Це була та «соломинка», яка «переламала верблюду спину». Те, що сталося потім, було надзвичайним. Думка про те, що громадяни повинні платити за помилки фінансової монополії, що ціла країна повинна бути обкладена даниною, щоб сплатити приватні борги, змінило відносини між громадянами та їхніми політичними інститутами, і у підсумку призвело до того, що лідери Ісландії зайняли сторону своїх виборців. Глава держави Олафур Раґнар Ґріммсон відмовився ратифікувати закон, який зробив би громадян Ісландії відповідальними за борги ісландських банкірів, і погодився скликати референдум. Зрозуміло, що міжнародне співтовариство тільки збільшило тиск на Ісландію. Великобританія і Голландія погрожували суворими репресіями, які призведуть до ізоляції країни. Коли ісландці зібралися голосувати, МВФ погрожував позбавити країну будь-якої своєї допомоги. Британський уряд погрожував заморозити заощадження і поточні рахунки ісландців. Як говорить Ґріммсон: «Нам казали, що якщо ми не приймемо умови міжнародного співтовариства, то станемо північною Кубою. Але якби ми погодилися, то стали б північним Гаїті ». На березневому референдумі 2010 року, 93% проголосували проти виплати боргів. МВФ негайно заморозив кредитування. Але "революцію" (про яку практично не писали провідні ЗМІ) було не залякати. За підтримки розгніваних громадян уряд ініціював цивільні і кримінальні розслідування щодо осіб, відповідальних за фінансову кризу. Інтерпол видав міжнародний ордер на арешт колишнього президента банку Kaupthing Сіґурдура Ейнарссона, а інші банкіри, також причетні до краху, втекли з країни. Але ісландці не зупинилися на досягнутому: вони вирішили прийняти нову конституцію, яка звільнила б країну від влади міжнародних фінансів і віртуальних грошей. Щоб написати нову конституцію, народ Ісландії обрав 25 громадян з числа 522 дорослих, які не належать до жодної політичної партії, яких рекомендували як мінімум 30 громадян. Цей документ був справою рук не жменьки політиків, а був написаний в інтернеті. Установчі засідання проводилися в реальному часі, і громадяни могли писати свої коментарі і вносити пропозиції, своїми очима спостерігаючи, як їх конституція поступово набуває форми. Конституція, яка в кінцевому підсумку народилася в рамках такої народної участі, буде представлена в парламент на затвердження після наступних виборів. Сьогодні ті ж рішення пропонуються іншим народам. Народу Греції кажуть, що приватизація їх державного сектора є єдиним рішенням. Те ж саме загрожує і італійцям, іспанцям і португальцям. Нехай подивляться на Ісландію. На їх відмову підкорятися іноземним інтересам, коли крихітна країна голосно і чітко заявила, що її народ є суверенним. Ось чому Ісландії немає в новинах.

З тезою, що давно вже підніматиcя  на боротьбу з бандитською владою  /яка не здатна та й не  намагається справедливо  керувати Україною/,    погодилися 57% молодих людей,  50% людей середнього і 46% старшого  віку  (результати соціально-психологічного опитування проводив Інститут соціальної  і  політичної психології АПН України)

Доктор психологічних наук,  завідувач лабораторією психології мас  Інституту соціальної і політичної психології Вадим Васютинский так прокоментував результати опитування проведених інститутом : "Молодь завжди  готова йти на барикади. Старші люди зважують, що можуть втратити,  а чого – добитися,  прибігаючи до протестних дій,  … але в даному випадку  і серед них висока доля тих, хто вважає, що слід підніматися  на боротьбу з бандитською владою".

Васютинский підкреслив, …  "що дані опитування  є репрезентативними для усього українського суспільства. У  західних областях число невдоволених владою досягає 80% і більше. Тому були опитані жителі шести міст - Донецька, Києва, Львова, Одеси, Севастополя,  Харкова. Ми  ставили своєю метою визначити точні відсотки,  а також хотіли виявити  основні соціально-психологічні тенденції  розвитку масових настроїв".

ВИСНОВОК:  Досить  «іскри»   і  революція в  Україні  відбудеться !!!

У м. Києві на Хрещатику збираються підписи за припинення повноважень Верховної Ради та Президента. Бажаючі долучитися до збору підписів можуть зробити це також зі сторінки http://www.spilnasprava.com/wp/?page_id=37 .

Також у наметовому містечку в приймальнях народних депутатів збираються підписи на підтримку Юлії Тимошенко, які згодом будуть передані в Адміністрацію президента, аби думка виборців враховувалася. Якщо ви не можете приїхати до Києва, аби залишити свій підпис, можете засвідчити своє бажання тут у замітці і я зв`яжуся з вами для передачі вашого підпису. Також з`ясуйте, можливо у вашому місті створено ініціативні групи зі збору підписів.

Фото-події 

Порахуй сам

8 серпня 2011 року представники опозиційних партій об'єдналися в "Комітет опору диктатурі" в Україні. Заяву про створення "Комітету опору диктатурі" в Україні підписали Європейська партія України, Партія захисників вітчизни, партія "Народна самооборона", "Батьківщина", "Реформи і порядок", "Громадянська позиція", "Наша Україна", Народний рух України, "Фронт змін" та Всеукраїнське об'єднання "Свобода".

Повний текст заяви подано нижче.

"У зв'язку з загрозою, що постала перед українською демократією, ми, представники політичних партій та громадських організацій, заявляємо про об'єднання своїх зусиль у Комітеті опору диктатурі.

Репресії проти громадських діячів, арешти опозиційних партійних лідерів стали для правлячого режиму засобом усунення політичних опонентів, спробою встановлення в Україні диктатури.

Ми закликаємо всіх, кому не байдужа українська незалежність і демократія, дати відсіч цим спробам.

Ми вимагаємо негайного звільнення усіх політичних в'язнів, відновлення відкритих судових розглядів і повернення судової системи України у правове русло, а не використовувати її як засіб розправи над опонентами владного режиму".

Додати лічильник!

Даниною обкладали переможених, переслідуючи дві мети. Перша – отримання ресурсів для утримання апарату насильства, що призначений тримати у покорі переможених, компенсувати затрати на перемогу, отримати наживу. Друга – створити дефіцит ресурсів для підготовки ефективного опору переможених, так як всі сили переможених задіюються для добування ресурсів необхідних для сплати данини та забезпечення виживання себе та близьких. Зараз ми маємо ситуацію, коли банда покидьків, скориставшись глупістю народу та вкраденими у нього ж ресурсами, нав’язала свою гегемонію, з метою примноження своїх багатств. І у цьому їй допомагають різноманітні продажні хруні, що продали себе, свій народ і, самі не відаючи цього, майбутнє своїх дітей. Це тупе падло я не можу назвати інакше, як колаборантами. Таких не можна забувати. Їх потрібно запам’ятовувати поіменно, для того, щоб не забути віддячити, навіть через багато років. Повернемося до наших голубих баранів. Програвши перший бій, потративши величезні ресурси на підготовку до другого, їм, таки, вдалося добитися перемоги. На цю перемогу були потрачені величезні кошти, які зараз кровососи стараються повернути у найкоротший термін, так як все ж не впевнені, що їм вдасться панувати тут довго. Окрім того, для ускладнення мобілізації сил опору, народ обдирається до останнього. Причому, робиться це поступово посилюючи гніт, так як різке погіршення може викликати зрив, з яки вони не впораються. А так, люди звикають, терплять в надії на покращення і виправдовують свою пасивність необхідністю турбуватися про родину. Правда, я не впевнений, чи справа у турботі , чи у тупому страху. Тільки розуму не вистарчає усвідомити, що, якщо динаміка збережеться, їхня турбота може звестися до жебрацтва у буквальному сенсі цього слова. Покращення не буде, якщо його самому не вибороти!  А народ бідніє з кожним днем. Все більше та більше сил витрачається на здобування необхідного мінімуму. І все менше сили залишається для того, щоб знищити, на даний момент таких сильних, паразитів.

Не можна чекати! Потрібно діяти, поки ще є хоч якась можливість! Потрібно діяти сьогодні! Завтра може бути запізно.