Голови Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської обласних рад Олексій КАЙДА, Олександр СИЧ і Олег ПАНЬКЕВИЧ висловлюють протест та обурення рішенням про визнання недійсним президентського указу про присвоєння провіднику ОУН Степану Бандері звання Героя України.

[ Читати далі ]

Те, що вона буде - вже ніхто не має сумніву. Сумнів є тільки у тому, якою вона має бути?

А я вот призываю не только не смотреть обращение Януковича, но и в Новогоднюю ночь сутки не пить и не есть в знак протеста против злочынной влады!

Нехай наше бурчання в животах почують усі гідні народи планети.

Нехай від нього наші вороги спочатку здригнуться, а потім скасують усі податки, пенсійний вік встановлять в 25 років, а житло всім надають безкоштовно. Хоча ні! Нехай взагалі доплачують справжнім українцям за те, що вони живуть у такій гарній країні. Слава Айболитам! Далі надаю приклади лозунгів, що їх треба поширювати. Голодаймо, бо ми того варті! (докажемо, що ми козацького роду) Дадімо достойну відсіч ворогам революції! (загальний лозунг) Нехай вони усі обжеруться та повиздихають (це для дуже радикальних) Свободу Луїсу Корвалану! (міжнародне) Ющенко так! (конкретика) Янукович - не так! (неконкретика) Вперед, до Бандери! (про майбутнє) Юлия - наш рулевой! (позитивний) Москаляку — під смереку! (негативний)

Пересилаю повідомлення:

Є така громадська ініціатива "Дій".
Вони пропонують цікаву ідею, яку кожен може реалізувати. Просто вируби
і не слухай новорічне привітання Януковича. Відео дивитися тут.
http://dij.com.ua/ Нехай кожен зробить свою маленьку справу - поширить
далі цей ролик.

Я не знаю, хто така ця ініціатива "Дій", але ідея сподобалася.

Приєднуюся та пропоную приєднуватися всім.

Якщо ця ідея пошириться досить добре, то її можуть помітити піплметри. Тобто, соціологічні фірми, що досліджують популярність телепрограм, отримають дані про відразу народу до брехливої та бульдозерної влади бандюків.

Метаморфози

Ситуація що зараз в Україні дуже схожа на американське "Бостонське чаювання"



Або наприклад французькі момент в історії коли ремісники податківців молотками  молотили...



На ілюстрації ви бачите як представники малого і середнього бізнесу
пи*дять молотками працівників французської державної податкової
адміністрації і скидають їх у Сену. Під роздачу також попали народні депутати аристократи, міліція та священники Французської Католицької Церкви Римського Патріархату.

До речі про священиків ...чужих, що саме цікаве

Взагалі схоже недоумки з незакінченим середнім і купленим вищим вирішили погратися в феодалізм...ну ну.

Коли купуєш в підприємця товари чи послуги не як приватна особа, а як
підприємство, тоді виникають адміністративні ускладнення. Оскільки
підприємець не дає фіскальний чек, то в нього треба на додаток до чеку
нефіскального або рахунку ще долучити копію свідоцтва про реєстрацію
підприємця та довідку про сплату податків. Якщо цих документів не буде
надано, тоді я. як покупець від імені підприємства, маю сплатити податок
на доходи фізичних осіб з витраченої суми як зі свого власного доходу.

Мені
часто доводиться подорожувати з групами іноземців, котрих треба десь
нагодувати дорогою, і ось тут і виникають складнощі. В багатьох
ресторанах за межами Києва (і навіть також у Києві, хоча не так часто)
документи просто відмовляються давати, при чому пояснюють, що не знають
про що йдеться. Після наїзду у стилі бульдозера більшість починає
«пригадувати», і навіть знаходяться необхідні копії, але бувають або
найбільш важкі випадки або на словах лагідні, котрі обіцяють все
надіслати факсом/імейлом, але згодом перестають відповідати на дзвінки
або годувати обіцянками. Загалом, співпраця з підприємцями коштує мені
десь між тисячею і двома тисячами гривень на рік. Залежить від обсягу та
частотності випадків.

При всьому тому я маю залишки
інтелігентського виховання у дусі «вєздє єсть парядачниє люді», тому я
протягом усіх одинадцяти років, що існує ця ідіотична система не
заборонив на підприємстві, котрим керую, співпрацю з підприємцями, як це
зробила абсолютна більшість моїх колег. Також я жодного разу не написав
скарги до податкової на підприємця, через котрого сплатив зайві гроші
податку.

Я ці матеріальні втрати якось можу пережити, в моєму
бюджеті вони фігурують як неминучі, і я власне на використання цих
грошей іншим чином і не розраховую, але мене дивує, чому підприємці не
протестували раніше проти регулювання, котре їх фактично дискримінує,
провокує суб’єктів господарювання інших форм власності та статусу
оподаткування уникати співпраці з ними? Держава ніколи не була дружньою
до підприємців. Пільговий статус, котрий тепер хочуть скасувати, дали
тільки під тиском двох обставин: кризи 1998-го і масового закриття
підприємств величезного на той час державного сектору, і великого
суспільного резонансу від проблем підприємництва, котрий
розповсюджувався завдяки активній позиції багатьох підприємців, котрі
відгукувалися на ініціативи об’єднань і спільних дій. Тоді ж і ділова
преса давала трибуну підприємцям, і їм було що казати. Що зараз газета
«Бізнес»? Сотня сторінок за чималі гроші і ні про що? А тоді був
фактично рупор підприємництва, їх захисник і лобіст? Хто така тепер
Ксенія Ляпіна? Маловідомий депутат з номінальним підприємницьким
об’єднанням, що існує тільки на папері і потрібне лише для того, щоб їй
особисто увійти до складу  до «Нашої України»? А тоді була лобістом і
захисником підприємців.

Чому так сталося? А тому, що підприємці,
не конкретні особи, а як клас, не використали одинадцять років для того,
щоб стати помітною силою у суспільстві. Прийняли пільги, котрі вибороли
старші покоління підприємців, як належніе і просто заборзіли. Якщо
важко копій двох папірців наксерити, щоб клієнти були задоволені, грошей
не втрачали і наступного разу завітали, то що казати про якусь
самоосвіту, ініціативи з самоорганізації? Ну а тепер все виходить
закономірно, як і має бути за законами життя. Не стали життєздатною
формою існування - ласкаво просимо до пащі хижака! І ніякі протести не
допоможуть. Запізно пити «Боржомі».
http://kerbasi.livejournal.com/81723.html

Також дуже раджу почитати серію його статей :
kerbasi.livejournal.com/tag/цьому не вчать у бізнес-школах

Донецькі бояться, волинякам втрачати нічого. Ахметова так Ахметова, Суркіса так Суркіса... Аж київських трясе... так? А мені пофіг, я з Волині і Яник на поруч з Азаровим і з ін.. бандитами мені вибору вже який десяток років не дають.

Я амакс і валитим нафіг вас усіх орлігархів бо ви ж від мене крадете і від таких як я - ще 15 млн українців.... Крадіть і далі від своїх прихвоснів зі Східної України, але не від волиняк...

Накипіло, рано чи пізно, озветься луною. По всій україні.

З великої букви напишу коли буде того варт писати україни з великої літери

«Темні» сторінки діяльності більшовиків


Сюжети, пов’язані із темою «Ленін, гроші та революція», — невичерпні і для історика, і для психолога, і для сатирика.
Та зараз мова не про ці самі собою цікаві сюжети, а про інше. Про те, звідки діставав Володимир Ілліч шалені кошти на партійну діяльність напередодні революції і на її початку.

За останні десятиліття опубліковані цікаві матеріали на цю тему, проте й досі багато що залишається незрозумілим. Наприклад, на початку ХХ століття на підпільну газету «Іскру» гроші давав таємничий доброзичливець (індивідуальний чи колективний), зашифрований у документах РСДРП як «Каліфорнійські золоті копальні». На думку деяких дослідників, ідеться про підтримку радикальних російських революціонерів американськими банкірами-євреями, здебільшого вихідцями з Російської імперії, та їхніми нащадками, які ненавиділи царський уряд за його офіційний антисемітизм. Під час революції 1905—1907 років більшовиків спонсорували американські нафтові корпорації з метою усунути зі світового ринку конкурентів (а саме — нафтовий картель Нобеля з Баку). У ці ж роки, за його власним визнанням, більшовикам давав гроші американський банкір Яків Шифф. А ще — сизранський фабрикант Єрмасов та підмосковний купець і промисловець Морозов. Потім одним із фінансистів більшовицької партії став Шміт, господар меблевої фабрики у Москві. Цікаво, що і Савва Морозов, і Микола Шміт врешті-решт вкоротили собі віку, а значна частина їхнього спадку дісталася більшовикам. І, звичайно, чималі кошти (сотні тисяч тодішніх рублів, або десятки мільйонів гривень, за теперішньою купівельною спроможністю) діставалися внаслідок так званих ексів — а простіше, грабунків банків, поштових відділень, вокзальних кас. На чолі цих акцій стояли двоє персонажів зі злодійськими прізвиськами Камо і Коба — себто Тер-Петросян і Джугашвілі.

Задумався я якось про шляхи, якими можна рухати Україну(наївно думати, що вона здатна без нашої допомоги рухатися, - без образ) Потрібні ідея, стратегія, план. І ось про одну з цих ідей я хочу розповісти, а ще на додаток оцінити(дуже поверхово) інші.
Цю ідею я називаю культурною революцією(з Китаєм тільки аналогії не проводьте, я не це маю на увазі).
Тепер, навіть ще до самої суті розглянемо важливий момент: ця революція може бути згори, а може бути знизу.
Не знаю щодо тих, хто буде читати цю нотатку, але я особисто не відчуваю себе "згори". Спеціально, для тих у кого це словосполучення викликає якісь аналогії, пояснюю: якщо людині щось дуже не подобається, а вона ніяк не може на це вплинути, то це майже теж саме, що бути імпотентом, тільки громадянським, політичним.
Ось я визначився зі своїм положенням(ну і з вашим - ви ж не "суддя" і не "слуга народний", сподіваюся?), тепер давайте подумаємо над тим, які перепони та перешкоди ми зустрінемо на шляху до нашої перемоги. Почнемо з малого і візьмемо як піддослідну групу студентів(еліта ж нації, її майбутнє)
Мале - розмови в бібліотеці Могилянської академії(типу вільна, українська, тралі-валі, бла-бла)
Чи є тут якийсь тиск згори? Ні! Вороги у вигляді злої адміністрації? Ні! Що ж ми маємо? В бібліотеці неможливо навчатися. ВЗАГАЛІ.
Ось так я і починаю розуміти, що без мене особисто ніх..я(вибачте) не зміниться. Ось всі ті знання та гонор, що мають студенти не дають їм вирішити цю проблеми, чи хіба її усвідомити. Ось тут і захована проблема: українці в багатьох речах не бачать нічого поганого. Твердження типу: у нас все погано - це просто аксіома та одна з старих українських звичок жалітися. Це просто звична модель спілкування, яка не вимагає якоїсь дії.

Так як культурну революцію потрібно робити згори?(бібліотекар забере читацький)
Знизу?(почати агітацію проти явища, та засуджувати подібні дії - роздати, наприклад, агітки)
Чи просто підходити і давати по мармизі, якій ти вже зробив три рази зауваження?(це ніби знизу - піднятися, взяти владу та застосувати санкції)

Як ви вважаєте, краще?

                           



© Mike911