Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос – Олег Володарський

Псалом 63

Почуй, Боже, голос мій у молитві моїй. Від лютого ворога охорони життя моє. Сховай мене від заміру злодіїв і від зграї розбійників. Вони, наче меч, нагострили язики свої і, мов стрілами, кидають словами образи, щоб таємно стріляти в неповинного; стріляють у нього несподівано і не бояться. Вони заприсяглися в злому намірі, змовляються поставити тайно сітку і кажуть: хто їх побачить? Вони вигадують усіляку неправду, вишукують, розслідують, заглядають аж до глибини серця. Але поразить їх Бог стрілою, несподівано стріла Божа вдарить їх. Самих себе поб’ють вони словами своїми; всі, хто побачить їх, підуть геть від них. І нападе страх на всіх людей, вони сповістять про діла Божі, бо зрозуміють, що то — Його діло. Звеселиться праведник у Господі і надію покладатиме на Нього. І похваляться всі праведні серцем. Слава...

Отець Володимир Андрухів, капелан 44-і окремої артилерійської бригади, гарнізонний храм Покрови Пресвятої Богородиці у місті Тернопіль. Тільки-но під’їхавши до храму, в якому, з благословення Архієпископа Тернопільського та Кременецького Нестора, ми мали знімати «Сповідь», цей чоловік одразу привернув мою увагу. Навіть на відстані відчувалася сила цієї людини. Дамаська сталь. Такі люди гнуться, але не ламаються. Зіткнувшись зі спротивом, вони стають загартованішими та міцнішими.

Людина із Молитвою всередині викликає неосяжне магнетичне тяжіння, хоча ззовні вона неприступна, наче Храм, в який прагнеш потрапити, проте нечистий плутає тобі стежку та водить навкруги, не даючи наблизитися. І нібито все добре і в нашому житті, і в житті оточуючих – робота, відпочинок, красиві фото та екзальтовані оповідки про «велике та чисте»… Не вистачає лише найважливішого – справжньої, істинної любові і шепоту щирої та сокровенної Молитви, котрі найчастіше народжуються в муках.

Отець Володимир був народжений в засланні. Батьків закинули до тюремних бараків, в яких і народився маленький, але гордий Українець. В цьому і є основна сила Заходу України. В цьому і полягає непокірність та незламність Тернопільщини. Вони загартовані смертями та болем своїх предків – ні в чому не повинних людей, котрі просто хотіли вільно жити на рідній землі та вільно розмовляти рідною мовою. Та ніхто не забутий, ніщо не забуте…

Отець Володимир ані слова не промовив про це. Із сумом говорив про батьків, розповідав про родину, про братів та сестер. З вогником в очах та іскрою в серці згадував Майдан. Промовчав про біль. Багатовіковий біль свого народу. Він лікує людські душі. Душі тих, хто зараз на передовій. 44-та окрема артилерійська бригада, котра боронить нас на надскладних ділянках фронту. І він, капелан, полишає усе, і чимдуж рушає на передову, де він так необхідний нашим воїнам. Промовчав, тому що він сильніший за цей біль. І робить все можливе і надможливе, аби його діти та онуки ніколи не пізнали цього болю.

Не вистачає слів, аби в повній мірі передати те почуття спокою та захищеності, котре я відчував біля цього священика. Зібраний із міріади уламків генетичної пам’яті, він своєю ВІРОЮ та ВОЛЕЮ перетворив їх на найміцнішу броню, котру не здолає ані ворог, ані нечистий.

На прикладі таких доль ґрунтується сприйняття слова «УКРАЇНСТВО». Жити по-українськи, думати по-українськи і молитися Богу та рідній та ніжній солов’їній. Це ДУХ Нації. Котрий, на превеликий жаль, загартовувався кров’ю загиблих Янголів.

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос. Я промовчав у відповідь. Мені було дуже складно. Це неймовірно – народитися в епіцентрі комуністичного пекла і залишитися духовно живим. Це подвиг – зберегти молитву і молитися на очах у хлопців, котрі ідуть у бій за святу українську землю. Це священно – не зламатися у вірі в Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ» з отцем Володимиром Андрухівим

https://youtu.be/l6q_BAt_Jlg

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос – Олег Володарський

Псалом 63

Почуй, Боже, голос мій у молитві моїй. Від лютого ворога охорони життя моє. Сховай мене від заміру злодіїв і від зграї розбійників. Вони, наче меч, нагострили язики свої і, мов стрілами, кидають словами образи, щоб таємно стріляти в неповинного; стріляють у нього несподівано і не бояться. Вони заприсяглися в злому намірі, змовляються поставити тайно сітку і кажуть: хто їх побачить? Вони вигадують усіляку неправду, вишукують, розслідують, заглядають аж до глибини серця. Але поразить їх Бог стрілою, несподівано стріла Божа вдарить їх. Самих себе поб’ють вони словами своїми; всі, хто побачить їх, підуть геть від них. І нападе страх на всіх людей, вони сповістять про діла Божі, бо зрозуміють, що то — Його діло. Звеселиться праведник у Господі і надію покладатиме на Нього. І похваляться всі праведні серцем. Слава...

Отець Володимир Андрухів, капелан 44-і окремої артилерійської бригади, гарнізонний храм Покрови Пресвятої Богородиці у місті Тернопіль. Тільки-но під’їхавши до храму, в якому, з благословення Архієпископа Тернопільського та Кременецького Нестора, ми мали знімати «Сповідь», цей чоловік одразу привернув мою увагу. Навіть на відстані відчувалася сила цієї людини. Дамаська сталь. Такі люди гнуться, але не ламаються. Зіткнувшись зі спротивом, вони стають загартованішими та міцнішими.

Людина із Молитвою всередині викликає неосяжне магнетичне тяжіння, хоча ззовні вона неприступна, наче Храм, в який прагнеш потрапити, проте нечистий плутає тобі стежку та водить навкруги, не даючи наблизитися. І нібито все добре і в нашому житті, і в житті оточуючих – робота, відпочинок, красиві фото та екзальтовані оповідки про «велике та чисте»… Не вистачає лише найважливішого – справжньої, істинної любові і шепоту щирої та сокровенної Молитви, котрі найчастіше народжуються в муках.

Отець Володимир був народжений в засланні. Батьків закинули до тюремних бараків, в яких і народився маленький, але гордий Українець. В цьому і є основна сила Заходу України. В цьому і полягає непокірність та незламність Тернопільщини. Вони загартовані смертями та болем своїх предків – ні в чому не повинних людей, котрі просто хотіли вільно жити на рідній землі та вільно розмовляти рідною мовою. Та ніхто не забутий, ніщо не забуте…

Отець Володимир ані слова не промовив про це. Із сумом говорив про батьків, розповідав про родину, про братів та сестер. З вогником в очах та іскрою в серці згадував Майдан. Промовчав про біль. Багатовіковий біль свого народу. Він лікує людські душі. Душі тих, хто зараз на передовій. 44-та окрема артилерійська бригада, котра боронить нас на надскладних ділянках фронту. І він, капелан, полишає усе, і чимдуж рушає на передову, де він так необхідний нашим воїнам. Промовчав, тому що він сильніший за цей біль. І робить все можливе і надможливе, аби його діти та онуки ніколи не пізнали цього болю.

Не вистачає слів, аби в повній мірі передати те почуття спокою та захищеності, котре я відчував біля цього священика. Зібраний із міріади уламків генетичної пам’яті, він своєю ВІРОЮ та ВОЛЕЮ перетворив їх на найміцнішу броню, котру не здолає ані ворог, ані нечистий.

На прикладі таких доль ґрунтується сприйняття слова «УКРАЇНСТВО». Жити по-українськи, думати по-українськи і молитися Богу та рідній та ніжній солов’їній. Це ДУХ Нації. Котрий, на превеликий жаль, загартовувався кров’ю загиблих Янголів.

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос. Я промовчав у відповідь. Мені було дуже складно. Це неймовірно – народитися в епіцентрі комуністичного пекла і залишитися духовно живим. Це подвиг – зберегти молитву і молитися на очах у хлопців, котрі ідуть у бій за святу українську землю. Це священно – не зламатися у вірі в Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ» з отцем Володимиром Андрухівим

https://youtu.be/l6q_BAt_Jlg

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос – Олег Володарський

Псалом 63

Почуй, Боже, голос мій у молитві моїй. Від лютого ворога охорони життя моє. Сховай мене від заміру злодіїв і від зграї розбійників. Вони, наче меч, нагострили язики свої і, мов стрілами, кидають словами образи, щоб таємно стріляти в неповинного; стріляють у нього несподівано і не бояться. Вони заприсяглися в злому намірі, змовляються поставити тайно сітку і кажуть: хто їх побачить? Вони вигадують усіляку неправду, вишукують, розслідують, заглядають аж до глибини серця. Але поразить їх Бог стрілою, несподівано стріла Божа вдарить їх. Самих себе поб’ють вони словами своїми; всі, хто побачить їх, підуть геть від них. І нападе страх на всіх людей, вони сповістять про діла Божі, бо зрозуміють, що то — Його діло. Звеселиться праведник у Господі і надію покладатиме на Нього. І похваляться всі праведні серцем. Слава...

Отець Володимир Андрухів, капелан 44-і окремої артилерійської бригади, гарнізонний храм Покрови Пресвятої Богородиці у місті Тернопіль. Тільки-но під’їхавши до храму, в якому, з благословення Архієпископа Тернопільського та Кременецького Нестора, ми мали знімати «Сповідь», цей чоловік одразу привернув мою увагу. Навіть на відстані відчувалася сила цієї людини. Дамаська сталь. Такі люди гнуться, але не ламаються. Зіткнувшись зі спротивом, вони стають загартованішими та міцнішими.

Людина із Молитвою всередині викликає неосяжне магнетичне тяжіння, хоча ззовні вона неприступна, наче Храм, в який прагнеш потрапити, проте нечистий плутає тобі стежку та водить навкруги, не даючи наблизитися. І нібито все добре і в нашому житті, і в житті оточуючих – робота, відпочинок, красиві фото та екзальтовані оповідки про «велике та чисте»… Не вистачає лише найважливішого – справжньої, істинної любові і шепоту щирої та сокровенної Молитви, котрі найчастіше народжуються в муках.

Отець Володимир був народжений в засланні. Батьків закинули до тюремних бараків, в яких і народився маленький, але гордий Українець. В цьому і є основна сила Заходу України. В цьому і полягає непокірність та незламність Тернопільщини. Вони загартовані смертями та болем своїх предків – ні в чому не повинних людей, котрі просто хотіли вільно жити на рідній землі та вільно розмовляти рідною мовою. Та ніхто не забутий, ніщо не забуте…

Отець Володимир ані слова не промовив про це. Із сумом говорив про батьків, розповідав про родину, про братів та сестер. З вогником в очах та іскрою в серці згадував Майдан. Промовчав про біль. Багатовіковий біль свого народу. Він лікує людські душі. Душі тих, хто зараз на передовій. 44-та окрема артилерійська бригада, котра боронить нас на надскладних ділянках фронту. І він, капелан, полишає усе, і чимдуж рушає на передову, де він так необхідний нашим воїнам. Промовчав, тому що він сильніший за цей біль. І робить все можливе і надможливе, аби його діти та онуки ніколи не пізнали цього болю.

Не вистачає слів, аби в повній мірі передати те почуття спокою та захищеності, котре я відчував біля цього священика. Зібраний із міріади уламків генетичної пам’яті, він своєю ВІРОЮ та ВОЛЕЮ перетворив їх на найміцнішу броню, котру не здолає ані ворог, ані нечистий.

На прикладі таких доль ґрунтується сприйняття слова «УКРАЇНСТВО». Жити по-українськи, думати по-українськи і молитися Богу та рідній та ніжній солов’їній. Це ДУХ Нації. Котрий, на превеликий жаль, загартовувався кров’ю загиблих Янголів.

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос. Я промовчав у відповідь. Мені було дуже складно. Це неймовірно – народитися в епіцентрі комуністичного пекла і залишитися духовно живим. Це подвиг – зберегти молитву і молитися на очах у хлопців, котрі ідуть у бій за святу українську землю. Це священно – не зламатися у вірі в Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ» з отцем Володимиром Андрухівим

https://youtu.be/l6q_BAt_Jlg