Шановні громадяни України!

На нашій планеті живе близько п’яти тисяч народів. Їхній портрет, архетип, ментальність – це заплутана павутина історичних подій для етнографів. Але є одна річ, яка, на мій погляд, просто, але досить точно змальовує характер народу. Це його державні свята. Те, що об’єднує всіх, тож є важливим для всіх. 21 листопада – саме такий день. Відповідь на питання: хто такі українці та що для них головне?

Ми відзначаємо сьогодні День Гідності та Свободи. Свято, яке показує, що для нас гідність і свобода – це свято. Це наше повітря. 
Ні. Це не звучить занадто гучно. Коли хтось вирішує перекрити нам повітря – ось тоді буває занадто гучно. Коли влада не чує український народ – тоді буває занадто гучно.

Тому ми вільні. Вільні творити майбутнє. І маємо пишатися цим. Не задирати носа. Але й не опускати очей. Так. Ми заплатили й продовжуємо платити за свободу велику ціну. І ніколи не забудемо всіх, хто віддав за Україну своє життя. І ніколи не пробачимо всім, хто позбавив їх життя і хотів позбавити нас волі. Але головне, що це нікому не вдалось і ніколи не вдасться.

І час уже змінити самосприйняття й мислення. Ми не жертва, не пригнічені, не розділені, не захоплені. Ми прекрасний, сильний, сміливий, розумний, талановитий народ. Непереможний.

Саме тому, що ми маємо гідність. Для нас рабство – приниження. Втрата свободи – це втрата честі. Втрата честі – це втрата серця. Втрата серця – це втрата душі. А втрата душі для нас – це втрата життя. Тому ми готові боротися ціною власного життя. Щоб не втратити власне життя.

Для нас гідність і свобода давно вийшли за межі загального розуміння. Я ніколи не забуду історію, яку розповіли наші моряки, повернувшись додому. Вони були в полоні, але їх не полонили духом. Слідчі просили їх сміятися трохи тихіше: «Начальство не поймет». 

Тут зазвичай плачуть, а наші моряки сміються без упину. Вони сідали в автозак, співали «Ще не вмерла України…». А потім говорили водію: «Шеф, на Одесcу! В Коблево тормозни, кофейку попьем».

Вони не поводилися, як в'язні. А залишились офіцерами і бійцями. Бо не втратили гідності. І довели, що на чужині, в полоні, у в'язниці можна бути вільною людиною. Бо воля – це не відсутність кайданів на руках. Це відсутність тюрми в головах.

Це точно знав і Василь Стус. Коли Україною прокотилася хвиля арештів творчої молоді, на прем’єрі «Тіней забутих предків» Параджанова він піднявся і сказав: «Усі, хто проти арештів, встаньте». Кілька людей піднялося, потім більше, потім більше. Не всі. Але й не один. Стус знав, що зробивши це, може втратити свободу. Але знав, що не зробивши, точно втратить гідність.

Це знав і Омелян Ковч. Священик, який рятував євреїв у Голокост, видаючи їм метрики про хрещення. За це потрапив у концтабір Майданек. І щоб не втратити гідність, був змушений назавжди втратити свободу. У листі він просив вибачення у своїх дітей, що не погодився на дострокове звільнення й залишається тут. «Я потрібен тут цим людям. Відчуваючи, що скоро загинуть, вони всі приходять до мене на сповідь. Якщо піду – вони залишаться без надії. У них уже забрали гідність, честь, свободу, домівку, рідних, імена, скоро заберуть життя. Я не дам забрати в них надію».

Леонід Биков не поступився принципами й творчою свободою. За це для зйомок стрічки «В бой идут одни старики» йому дали не кольорову, а чорно-білу плівку. Чи принижувало це його гідність? Можливо. Та чи втратив він її? Ні. І зняв фільм, який обожнюють мільйони. Не кольоровий.

Але про людей, які мають гідність. І свободу.

Як і всі, хто стояв на майдані, на барикадах, на граніті. У 1990-му, у 2004-му і 2014-му.

Як ті, хто потім зустрівся в окопах на сході нашої держави, захищаючи її.

Всі. Різні. І хлопці із Західної, и пацаны с Юго-Востока.

Різномовні. Волиняни, одесситы, галицькі, дніпровські, закарпатці, буковинці. И с крестиком, и с полумесяцем, и со звездой Давида. З Харкова, з Тернополя, з Кривого Рогу, з Івано-Франківська.

Черкаси, Вінниця, Миколаїв, Чернігів, Суми, Херсон, Хмельницький, Запоріжжя. З Києва. С Донбасса, с Луганщины, из Крыма.

Всі. Різні. Але українці й українки. Захисники й захисниці. Всі, xто знає: треба бути гідним, а не здаватись. Бо здаватись українці не звикли. Тому що мають гідність. А тому – свободу!

Слава Україні

Шановні пані та панове!
Високоповажні гості України!
Наші брати, наші партнери, наші друзі!
Шановні громадяни України!
Дорогий український народе!

Я вітаю всіх нас із цим великим і важливим днем! Сьогодні ми відзначаємо 30-ту річницю проголошення незалежності України!
30-ту річницю її здобуття! А справедливіше, на мій погляд, сказати: 30-ту річницю відновлення незалежності України! Бо 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державність. А 24 серпня 2021 року Україна нарешті усвідомлює це, говорить про це, пишається цим.

Все це свідчить про одне: ми – молода країна з тисячолітньою історією.
Ми будуємо свій дім на землі, де жили й будували наші предки.
Ми не в гостях і не в приймах.
Ми – молода родина зі славетної династії Київської Русі – України.
З роду засновників. Роду хрестителів. З хороброго роду. Мудрого роду. Козацького роду. Ми не сироти й не знайди.
Ми – нащадки могутньої країни, яка була центром Європи.

Але ми маємо не тільки почуватися відповідно.
Ми маємо поводитися відповідно.
Ми – спадкоємці державності, яка існувала понад тисячу років тому.

І ми починаємо відзначати День Української Державності.
Її точкою відліку ми вважаємо рік заснування Києва. Столиці Київської Русі – України, яку недаремно називають містом, де все починається.
Тут починалося православ’я, тут взяла початок старослов’янська мова, правонаступницею якої є сучасна українська мова.
Тут почалась і наша державність. Зародження нашої державності ми будемо відзначати в день розквіту нашої державності – у день Хрещення Київської Русі – України.
І про все це я підписую сьогодні відповідний указ.

Ми також починаємо процес повернення на рідну землю видатних українців. Які жили для України. Боролися за Україну. Поховані не в Україні. Це гетьмани Запорозької Січі, діячі часів УНР, учасники визвольних змагань, діячі культури та науки й багато інших.
Ми будемо повертати не тільки своїх. Ми будемо повертати своє.
Це історичні й культурні цінності України, що перебувають за кордоном.
Ми більше ніколи й нікому не подаруємо жодного камінчика нашої історії, не дамо «окуповувати» жодну сторінку нашої історії, «анексувати» наших письменників, наших науковців, наших спортсменів, наших героїв, які перемагали нацизм.

Я приділяю чимало часу славетному минулому для того, щоб всі ми нарешті повірили в себе у майбутньому. І разом будували сильну державу. Що таке сильна країна?
Країна, яка амбітно мріє та рішуче діє.
Країна, яка не боїться слова «вперше».
А тому вперше за 30 років «Антонов» будує для держави три літаки, для армії будують гвинтокрили на українських лопатях і цьогоріч будуються нові танки.

Сильна країна відроджує військово-морський флот, військово-морські бази та будує корвети.

Сильна країна – це країна, яка приймає ракетну програму на 10 років.
Яка будує тисячі кілометрів доріг. Сотні шкіл, садочків, лікарень.
Яка першою у світі має цифровий паспорт.
Яка виконує свої обіцянки та знімає недоторканність з депутатів.
Яка вперше дає людям реальне право власності на землю.
І вперше запускає народовладдя.

Така країна стає партнером НАТО з розширеними можливостями.
Таку країну офіційно підтримають інші, коли вона подаватиме заявку на вступ до ЄС. Але якщо вона буде такою країною – їй не треба просити запрошення, проситимуть її.

Ми робимо багато речей вперше, щоб час, коли Україна була великою країною, був не востаннє.
І щоб часи, коли Крим і Донбас не були окуповані, також не були останніми.
І сильна країна не чекає, що хтось вирішить її проблеми.
Проводить Кримську платформу, де збирає 46 іноземних держав.
Ми боремося за своїх людей там. Бо можна тимчасово окупувати території, але неможливо окупувати любов людей до України.
Можна створити безвихідь і змусити отримувати паспорти, але не можна паспортизувати українські серця.
Те, що люди на Донбасі й у Криму бояться про це сказати, не значить, що вони бояться про це думати.
І вони повернуться. Бо ми – родина. І єдине, що може нас розділяти, – це щедро накритий стіл. Де ми разом обов'язково піднімемо тост за те, що ми стали сильною країною.
Але не менш важливо всім нам зрозуміти, як нею залишитись.
Ми так багато сперечаємося про минуле, а це означає, що ми не робимо висновків з власної великої історії. Бо жоден ворог не завдав нам більшого удару, ніж наші власні чвари.
У чому сила українського народу? В українському народові.
Це громадяни України всіх національностей.

Без Олешківських пісків на Херсонщині, Буцького каньйону на Черкащині, базальтових стовпів Рівненщини, без Карпатських гір і териконів, Дніпра, Десни й Південного Бугу Україна не така чарівна. 

Без чашечки львівської кави ранок не такий бадьорий.
Без келиха одеського вина вечір не такий приємний.
А без чарочки домашньої наливки з будь-якого куточка України День Незалежності не такий святковий.

Рівненщина подарувала нам першого Президента України. Чернігівщина – другого. Сумщина – третього.
Донеччина подарувала нам Леоніда Бикова та Сергія Бубку.
Луганщина – Володимира Даля.
Кіровоградщина подарувала Карпенка-Карого й Кропивницького, а з ними – театр. Житомирщина – Лесю Українку та поезію.
Полтавщина – Миколу Лисенка та оперу. Тернопільщина – Соломію Крушельницьку і божественний голос. Вінниччина – Василя Стуса й незламність духу. Без Кам’янець-Подільської фортеці, волинського Замку Любарта та Аккермана на Одещині Україна не така міцна. Без лаври та Софії, костелу Святого Миколая й собору Святого Юра, ханської мечеті в Бахчисараї та синагоги у Дніпрі Україна не така багатогранна.

Дорогі громадяни!

У цей святковий день ми маємо пам’ятати, завдяки кому можемо бути тут. Це наші захисники України. Нашої незалежності. Герої, які віддали за неї своє життя!
Вшануємо їхню світлу пам'ять хвилиною мовчання!

(Хвилина мовчання)

Вони загинули заради майбутнього наших дітей, онуків.

Ми впевнені, що вони точно відзначать тут 130-ту річницю незалежності України і тисячу років незалежності нашої держави.

Для цього – пам'ятаємо про минуле, діємо сьогодні, думаємо про майбутнє!

Дорогі громадяни!

Сьогодні ми відзначаємо День Хрещення Київської Русі – України.

Це офіційна, а головне – історично справедлива назва свята, яка акцентує нерозривність двох держав. Між Київською Руссю та Україною – тисяча років і один знак. У тексті відповідного указу Президента України між ними стоїть тире. І це не просто розділовий знак. Це знак того, що Україна є спадкоємицею однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи. В її столиці, яка є столицею сучасної України, розпочалась історія християнства у Східній Європі, коли 1033 роки тому Великий князь Київський Володимир охрестив Київську Русь. Київську Русь – Україну.

Це не частина нашої історії, це і є наша історія. Нам не треба доводити це історичними трактатами, роботами, статтями. Бо наші докази не на папері, а в металі й камені. Не в міфах і легендах, а в наших містах і на наших вулицях.

Нам легко подолати шлях до скарбів минулого завдяки трендам сучасності. Взявши електросамокат, можна дістатись і побачити Києво-Печерську лавру, Михайлівський Золотоверхий собор, Аскольдову могилу.

Вийшовши на «Арсенальній», взявши каву та пройшовши кількасот метрів, ми бачимо церкву Спаса на Берестові, яка вперше згадується в 1072 році і є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. У ній похований син Володимира Мономаха і праправнук Володимира Юрій Долгорукий. Великий князь Київський. Засновник Москви.

Щоб зануритись у світ історії власної державності, достатньо також і кількох поїздок на метро. А лише на одній «зеленій» гілці метрополітену можна доторкнутись до історії, так би мовити, без пересадок. Це Видубичі й Видубицький монастир. Це збудована Ярославом Мудрим головна брама стародавнього Києва – Золоті ворота.

І збудована іншим праправнуком Володимира – Всеволодом Ольговичем – Кирилівська церква. Створена в 1140 році на Дорогожичах, вона стала символічним місцем, що зв’язувало Київ з іншими володіннями та відгалуженням державного коріння.

Та не тільки столиця, а й уся велика Україна багата тисячолітніми пам’ятками про нього. Це Спасо-Преображенський собор, П’ятницька церква в Чернігові, Свято-Василівський собор в Овручі, Юр’єва божниця в Острі, схили Витачева.

Це Володимирський собор в українському Криму, в українському Херсонесі, де український правитель, Великий князь Київський Володимир, за однією з версій, приймав хрещення.

Це Переяслав, Луцьк, Володимир-Волинський, Галич, Новгород-Сіверський, Бахмач та багато інших міст України, збудованих за часів Київської Русі.

І це, на мій погляд, одна з речей, яка свідчить про головне – про історичну єдність усіх українців. Одна з речей, яка свідчить, що всі українці, з будь-якого куточка України, – це один великий народ. Український народ. Ці слова – не данина кон’юнктурі, а данина правді та справедливості.

Київська Русь – це мати нашої історії. 24 області України та півострів Крим – її рідні діти. І вони по праву – її спадкоємці. А двоюрідним племінникам і дуже далеким родичам не потрібно зазіхати на її спадок. І намагатися довести свою причетність до історії тисячі років і тисячі подій, перебуваючи від місць, де вони відбувалися, за тисячі кілометрів.

Не секрет, що Великий князь Київський має значну повагу серед усіх церков та конфесій. Володимир Хреститель канонізований і православною, і католицькою церквою як рівноапостольний святий. Можна сказати, що саме завдяки йому в сучасній Україні є місце всім церквам і конфесіям.

Ніде у світі фактично немає аналогів української Ради церков, до якої входять усі православні, греко-католицькі, римо-католицькі, протестантські, євангельські церкви, іудейське та мусульманське релігійні об'єднання.

І всі вони неодноразово проводять спільні молитви за Україну саме в тому місці, де я зараз перебуваю. Це Софійський собор. Величний хранитель історії української державності – історії Київської Русі.

Саме вона була історичним фундаментом для будівництва козацько-гетьманської держави. Саме вона була історичною основою в ті часи, коли в Педагогічному музеї на вулиці, що названа на честь Великого князя Володимира, Українська Центральна Рада оголосила про створення Української Народної Республіки, обрала її гербом Володимирів символ – тризуб, а валюту назвала гривнею – на згадку про першу грошову одиницю Київської Русі.

А разом усі ці три епохи були основою, коли в 1991 році Україна проголосила свою незалежність. Цьогоріч ми відзначатимемо тільки 30-річчя її здобуття. Але, як і сто років тому і як тисячу років тому, наша національна валюта – гривня. Символічно, що її новітню історію розпочав саме Великий князь, який зображений на одній гривні.

Нашій сучасній валюті буде тільки 25 років. І водночас 1025 років буде від дня побудови Володимиром Десятинної церкви.

На кожній її плінфі було витиснуто тризуб, на її будівництво Володимир жертвував десяту частину золотих і срібних монет, на яких також був тризуб. І, як сто років тому, як і тисячу років тому, тризуб – це наш Державний герб.

У 1240 році Десятинна церква була зруйнована ханом Батиєм. А після відновлення, у 1928 році, – зруйнована вдруге, радянською владою.

Храм Спаса на Берестові був також зруйнований Батиєм у 1240 році.

Всі добудови П'ятницької церкви зруйнувала нацистська бомба в 1941 році.

Це – також частина нашої історії. Можна сказати «на жаль», але важливо зробити правильний висновок.

Ми завжди щось будуємо. Інколи хтось цим захоплюється, інколи хтось це захоплює. Але ми завжди повертаємось і завжди повертаємо.

І сьогодні ми маємо спільно прагнути одного: що збудовано – не втратити, що зруйновано – відновити, що захоплено – повернути. А все це разом і всім разом – назавжди зберегти.

А отже – зберегти себе й державу.

Пам’ятаємо про минуле, діємо сьогодні, думаємо про майбутнє.

З Днем Хрещення Київської Русі – України!

Президент України Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам’ять Тараса Шевченка з нагоди 207-ї річниці з дня народження видатного українського поета й художника.

Володимир та Олена Зеленські поклали квіти до пам’ятника Кобзареві у Києві.

«Творчість та життєва позиція Тараса Шевченка завжди єднали українців навколо боротьби за цінності свободи та справедливості. Його Заповіт пройшов крізь століття і продовжує залишатися актуальним у наші дні», – сказав Глава держави.

З нагоди Дня працівників освіти Президент Володимир Зеленський провів зустріч з учителями та директорами шкіл у Національному комплексі «Експоцентр України» в Києві.

«Тут зібрані і вчителі, і керівники тих закладів, які лідирують з року в рік і є найкращими за результатами ЗНО», – зазначив заступник керівника Офісу Президента Юрій Костюк, який відповідає за гуманітарний напрямок.

Глава держави наголосив, що педагоги – це майбутнє наших дітей, а тому – і майбутнє України.

«Ми точно будемо максимально покращувати умови, в яких працюють наші освітяни, такі завдання ми ставимо уряду», – заявив Володимир Зеленський.

За його словами, йдеться не лише про фінансове забезпечення, а й про повагу, умови роботи.

«Вчитель – складна й важлива професія, він чи вона не може зважати на те, що відбувається поза школою, в особистому житті. Він має бути завжди зібраним і завжди на сторожі безпеки та розвитку дітей. Ми хочемо боротися за освіту, хочемо допомагати», – наголосив Президент.

Т. в. о. міністра освіти і науки Сергій Шкарлет висловив переконання, що освітяни помітять найбільший за останні вісім років бюджет галузі на 2021 рік, який планується затвердити. Це – плюс 34 млрд грн.

«Ті речі, які відбуваються надалі, – це «Велике будівництво» не тільки доріг, а ще й значної кількості освітніх об’єктів. Сьогодні Президент доручив створити частину переднаукової інфраструктури. Тобто музеї та взагалі залучення дітей до наукового пошуку», – зазначив Сергій Шкарлет.

Під час розмови з Главою держави директор школи № 5 Печерського району міста Києва Світлана Олексюк зауважила: що більше зробимо для вчителя, то щасливішим і успішнішим буде кожен учень. Для цього, зокрема, необхідні визнання у суспільстві праці педагогів та повна реалізація закону про освіту.

«Нам потрібно діяти на підтримку вчителя. Нам потрібно діяти так, щоб кожна родина відчувала перспективу саме в освіті. І це означає, що для держави освіта має бути проголошена цінністю. А ті люди, які представляють освіту, мають бути елітою нації», – наголосила вона.

Зі свого боку директор Перегінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1, що в Рожнятівському районі на Івано-Франківщині, Іван Депутович попросив Президента звернути увагу на проблему зі страхуванням освітян у час пандемії.

Володимир Зеленський зауважив, що питання страхування освітян і учнів стало особливо актуальним з початком навчального процесу. Наразі потрібно зрозуміти можливості, вартість і терміни, в які це можна зробити.

«Питання, яке піднімається, – це застрахувати всіх. Ми ж бачимо статистику й бачимо, що вчителі – в групі ризику. Треба подумати над страхуванням для них, щоб вони розуміли, що ми турбуємося про них, почувалися в безпеці», – наголосив Глава держави.

Крім того, порушувалися питання підготовки нових педагогів, а також збереження сільських шкіл під час децентралізації. Президент України розуміє, що школи – основа села, а тому їх необхідно зберігати та розвивати.

Пріоритетами у діяльності Служби зовнішньої розвідки мають стати ефективне виявлення потенційних загроз і викликів, допомога в поверненні тимчасово окупованих територій України, захист національних економічних інтересів, сприяння оборонно-промисловому комплексу, протидія ворожим інформаційним операціям та захист українців за кордоном, наголошує Президент Володимир Зеленський.

«Розвідка має ефективно виявляти всі потенційні загрози та виклики українським інтересам і протидіяти їм. Здобування попереджувальної інформації щодо планів і намірів ворогів нашої державності, незалежності, нашого суверенітету – це ключова функція розвідки», – сказав Президент під час представлення новопризначеного голови Служби зовнішньої розвідки Валерія Кондратюка.

Також служба має ефективно супроводжувати політичний діалог щодо повернення окупованих територій.

«Чекаю від служби розвідувальну інформацію для вироблення оптимальної переговорної позиції України як у Мінську, так і під час засідання в Нормандському форматі. Ви маєте докласти всіх зусиль для збереження міжнародної підтримки України», – додав Глава держави.

Крім того, Володимир Зеленський акцентував увагу нового голови СЗР на питанні захисту національних економічних інтересів України й наголосив, що гальмування невигідних нашій країні проектів має бути точкою зосередження зусиль розвідки.

Служба також має сприяти українському ОПК в розробці й виробництві власних зразків озброєння та військової техніки.

«Науково-технічна інформація, здобута в інтересах українських підприємств, – це технологічний прорив нашої промисловості та нові робочі місця для громадян України», – зауважив Президент.

Не менш важливим є виявлення, запобігання та протидія ворожим інформаційним операціям.

Крім того, СЗР має опікуватися захистом українців за кордоном в умовах глобальних потрясінь, передусім пандемії коронавірусу, а також від посягань терористів і міжнародної злочинності.

«Виконання цих завдань потребує оптимізації організаційної структури, всіх аспектів розвідувальної діяльності та професійної підготовки співробітників української зовнішньої розвідки. Валерію Віталійовичу, доручаю вам професійно реформувати Службу зовнішньої розвідки України, запровадивши сучасні моделі управління розвідувальною діяльністю, персоналом і стратегічними комунікаціями», – зазначив Володимир Зеленський.

Президент закликав працівників СЗР ніколи не втрачати віри у свій народ і нашу державу.

«Залишайтеся мужніми та непохитними у своїй відданості в служінні народу України. Україна ніколи не залишить і не відмовиться від своїх синів та доньок», – наголосив Глава держави.