хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Заметки с меткой «педагогічна майстерність»

Становлення та сутність педагогічної творчості та майстерності

План

  1. Історичні витоки становлення й розвитку ідей педагогічної творчості та майстерності.

  2. Поняття про педагогічну творчість та майстерність, їх сутність, співвідношення, специфічні риси.

     

    1. Історичні витоки становлення й розвитку ідей педагогічної творчості та майстерності

     

    Питання про високоякісну й продуктивну педагогічну працю, її ідеали та ознаки у передовій громадській та філософсько-педагогічній думці виникли одночасно з появою, ствердженням та розвитком педагогічної професії,  починаючи з античності та Давнього сходу. Так, буддійська традиція приписувала вчителю ставитися до учня як до власної дитини, а конфуціанство висувало високі вимоги до особистості самого вихователя, його освіченості та моральності. Демокрит називав виховання “шляхетною роботою і ризикованою справою”, Сократ вважав мистецтво викладання “божим покликанням”, а Платон наголошував на тому, що виховання і педагогіка повинно бути частиною державної політики, наставники ж мають бути з числа мудрих, досвідчених, шанованих людей, які допомагатиме “сходженню учнів до світу ідей” на основі тісного духовного зв’язку (платонічної любові)..

    Я.А.Коменський послідовно проводив думку щодо мистецтва навчання як “мистецтва мистецтв”, порівнюючи його із мистецтвом садівника, архітектора, полководця, пастора. Він висунув ряд вимог до особистості педагога та його професійної діяльності – бути “набожним, чесним, дієвим і працьовитим”, “більш за все любити свою справу та дітей”, “бути зразком для їх виховання”, “серйозно ставитися до власної майстерності” та наголошував на важливості навчатися цьому мистецтву за допомогою методу, знання педагогічної літератури, розуміння закономірностей навчання.

    За часів Київської русі у нижчих школах грамоти навчання здійснювали “майстри грамоти”, а пізніше у Братських школах – дидаскали, до праці яких ставилися високі вимоги – бути “благочестивими, розумними,… не хабарниками, не грошолюбами, не гнівливими, не заздрісними, не сміхотворцями…, але прихильними до благочестя, в усьому бувши взірцем добрих справ…”. Г.С.Сковорода підходив до педагогічної праці як “високої місії”, називав її “благородною справою”, а силу вчителя бачив у його знаннях, глибокому розумі, благородстві, гідності, чесності, любові до дітей, єдності слова і діла, здатності до самоосвіти (“долго учись сам, если хочеш учить других”).

    Із загостренням на початку ХХ століття суспільно-політичних проблем, поширенням ідей вільного виховання, започаткуванням експериментальної педагогіки суттєво оновлюються погляди на педагогічну працю. К.М.Вентцель пропонував вважати провідним методом роботи вчителя “звільнення творчих сил дитини”, а В.П.Вахтьоров уперше глибоко обґрунтував проблему педагогічної творчості, розвиваючи тезу про навчання як найвище з мистецтв, порівнюючи школу з художньою студією і висуваючи вимоги про надання простору і свободи учительській творчості.

    У першій чверті ХХ століття видаються перші наукові праці, які відображують етап безпосереднього становлення науки про педагога і його професійну працю, яка на той час отримала назву “дидаскологія” (від терміну “дидаскал”, вчитель). Дидаскологія як дисципліна вивчає проблему вчителя і повинна розв’язати її у всій широті та глибині, давши про цю професію вичерпну характеристику. В дидаскалогії формується погляд на педагогічну професію як на “місію”, а не просто “службу”, “посаду”, “ремесло”, педагог називається “соціальним діячем”, “носієм і сіячем культурних цінностей”.

Сучасними авторами дидаскалогія визначається новою галуззю знань та інтерпретується як напрям педагогіки, що вивчає закономірності відбору, підготовки, функціонування та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Чимало дидаскалогічних досліджень у 60-80-ті рр. фокусувалися на проблемі педагогічної майстерності, внаслідок чого суттєво збагатилися уявлення про її сутність та зміст, ознаки та структурний склад.

На сучасному етапі розвитку наукової думки вивчення проблеми творчої й майстерної професійної праці педагога широко спирається на досягнення психології творчості, де розробляються питання фізіологічних основ, етапів, механізмів творчого процесу типів, структури, обдарованості творчої особистості та ін.; педагогіки творчості, де ведеться пошук ефективних шляхів, методів, технологій розвитку творчих можливостей людини, формування творчої особистості; загальної, професійної та педагогічної акмеології, де вивчаються проблеми професійної й особистісної зрілості людини, її “вершинні” досягнення в праці та житті .

 

2. Поняття про педагогічну творчість та майстерність, їх сутність, співвідношення, специфічні риси

 

Сучасна педагогічна лексика збагатилася чималою кількістю понять, термінологічних зворотів, словосполучень на позначення різноманітних явищ високопродуктивної, досконалої праці освітян як виявів їх професійного мистецтва, вправності, новаторства, найвищої кваліфікації. Серед найбільш традиційних, усталених та досліджених базових дефініцій, передусім вирізняються категорії педагогічної творчості і майстерності.

Найбільш поширеним і розробленим у науковій літературі є поняття педагогічної майстерності, хоча воно трактується досить неоднозначно навіть на енциклопедичному рівні: як характеристика високого рівня педагогічної діяльності, а її критеріями виступають науковість, гуманність, доцільність, оптимальність, результативність, демократичність, творчість; як високе мистецтво виховання і навчання, що постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогу, який працює над собою і любить дітей.

Можливість досягти високого рівня педагогічної діяльності багатьма авторами пов’язується передусім із підготовленістю вчителя.

Нерідко трактування педагогічної майстерності зводиться лише до наявності умінь і розвиненості навичок педагогічної техніки.

Педагогічна майстерність визначається багатьма вченими з урахуванням таких творчих якостей учителя, як досконале творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, як взаємодія почуття та техніки, що веде до цілісного, образного впливу педагога на учня.

Будучи пов’язаним із майстерністю вчителя-вихователя, феномен педагогічної творчості як самостійний об’єкт досліджень трактується ще більш неоднозначно, що пояснюється недостатнім станом наукової розробленості проблеми, а існуючі визначення поняття відображають різноманітність поглядів учених на сутність педагогічної творчості. Їх узагальнення дозволило виділити найбільш важливі підходи до розуміння феномена педагогічної творчості.

Визначальними рисами педагогічної творчості виступають новизна, оригінальність, нестандартність, інноваційність процесу та результату педагогічної діяльності, вихід за межі відомого в педагогічній науці та практиці. За найбільш загальним визначенням учених, педагогічна творчість – це оригінальний та високоефективний підхід учителя до навчальних завдань, збагачення теорії і практики навчання і виховання, це завжди пошук та знаходження нового. У вузькому, суб’єктивному значенні педагогічна творчість – це “відкриття для себе”, нові для педагога думки, ставлення, оцінки, способи діяльності. У визначеннях педагогічної творчості багато авторів, крім новизни, наголошують на результативності, високій ефективності педагогічної діяльності, соціальній значущості, доцільності, оптимальності створених педагогічних інновацій.

Відповідно педагогічну майстерність можна вважати передусім діяльнісною характеристикою професійності вчителя-вихователя, процесом і результатом його продуктивної практичної (зовнішньої) та психічної (внутрішньої) педагогічної діяльності, а педагогічну творчість – особистісною, складноструктурованою системою творчих якостей працівника освітньо-виховної сфери в єдності їх індивідуально-типологічних та індивідуально-специфічних рис та властивостей.

Педагогічна майстерність передбачає професійну вправність учителя-вихователя, вільне володіння професійними знаннями, розвинутими уміннями, що набуваються безпосередньо у процесі накопичення досвіду продуктивної творчої діяльності. Для цього необхідно володіти і певним особистісним творчим потенціалом у педагогічній професії – загальними і спеціальними здібностями, мотивацією досягнень, суб’єктними властивостями і прагненням до самовдосконалення, розвиненість яких переважно сполучається із творчим началом у людині.

Виходячи з вище означеної сутності та особливостей понять педагогічної творчості та майстерності, слід охарактеризувати їх специфічні риси порівняно до інших видів професійної творчості та майстерності. До таких специфічних рис, ознак та властивостей належать:

По-перше, педагогічна творчість виступає фундаментальною родовою властивістю праці вчителя-вихователя, оскільки перед фахівцем педагогічного профілю повстає велика кількість важкопрогнозованих, а іноді й непередбачених факторів постійно виникають нетипові ситуації, що вимагають нестандартності професійних дій вчитель (вихователь) в апріорі не може відтворити абсолютну копію вже проведеного уроку чи виховного заходу, “повторювати самого себе” без певної міри творчої імпровізації, варіативності, “миттєвого” знаходження нових прийомів, технік, рішень тощо.

По-друге, специфічною рисою педагогічної творчості є її відмінність від будь-якого іншого виду людської (професійної ) творчості – художньої, технічної, наукової та ін., що насамперед зумовлено специфікою мети. Метою, а також об’єктом і результатом педагогічної творчості є творення особистості дитини, учня, вихованця, не художнього образу, як у мистецтві, чи механізму або конструкції, як у технічній, інженерній творчості.

По-третє, досить специфічним є і інструментарій педагогічної творчості, яким виступають особистісні засоби вчителя, його духовний потенціал, творчі здібності, мислення, мовлення, зовнішність, емоційний світ тощо (таке унікальне спів падіння спостерігається лише у педагогічній та акторській творчості).

По-четверте, педагогічна творчість має співтворчий, колективний характер, вона передбачає участь у творчому процесі різноманітних суб’єктів – адміністрації, батьків, педагогічного та учнівського колективу.

По-п’яте, педагогічна творчість вчителя жорстко лімітована у часі, обмежена у просторі, що вимагає динамічного включення у творчий процес та оперативного реагування на різноманітні ситуації, прийняття миттєвих рішень, коригування власного стану, творчих виявив, натхнення.

По-шосте, педагогічна творчість належить до так званих публічних видів творчості, тобто творчий процес відбувається безпосередньо “на людях”, “на очах” у дитячій аудиторії. Це вимагає від педагога самоконтролю, саморегуляції.

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

  1. Як Демокрит називав виховання?

  2. Що таке дидаскалогія?

  3. Хто здійснював навчання грамоти за часів Київської Русі?

  4. Які, на вашу думку, є визначальні риси педагогічної творчості?

  5. Охарактеризуйте специфічні риси педагогічної творчості та майстерності?

     

    Рекомендована література

    Основна

  1. Барбина Е.С. Формирование педагогического мастерства учителя в системе непрерывного педагогического образования. – К.: Высш.шк., 1998. – С. 8-19, 33-36.

  2. Гузій Н.В. Майстерність, творчість, професіоналізм учителя-вихователя в історії педагогічної думки: Методичні рекомендації. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2002. – 20 с.

  3. Кічук Н.В. Формування творчої особистості вчителя. – К.: Либідь, 1991. – С. 17–36.

  4. Лазарєв М.О. Основи педагогічної творчості: Навч. посібник для пед. ін-тів та системи підв. квал. вчителів. – Суми: ВВП “Мрія” – ЛТД, 1993. – С.6-13.

  5. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін. За ред. І.А.Зязюна. – 2-ге вид., допов. і переобл. – К.: Вища школа, 2004. – С.10-15, 27-35.

  6. Педагогічна творчість і майстерність: Хрестоматія / Укл. Н.В.Гузій. – К.: ІЗМН, 2000. – 168 с.

  7. Поташник М.М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт. – К.: Рад. школа, 1988. – С.5-11, 25-27, 54-77, 181-184.

  8. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: Підручник. – К.: Міленіум, 2006. – С.10-15, 16-77, 92-97, 100-108, 319-325.