хочу сюда!
 

Alina

31 год, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «самоосвіта»

Вчитель, спрямований на самоосвіту

З кінця XX ст. в суспільстві тривають процеси переосмислення цінностей, зміна ідеалів і пошук перспектив. Щоб гідно прийняти історичний виклик XXI ст., освіта мусить мати випереджальний характер, тобто бути націленою на майбутнє, на розв’язання проблем нового часу, розвиток творчих здібностей учасників навчально-виховного процесу, формування в них проектноїкультури, нових способів мислення — усього того, що забезпечитьуспішну соціалізацію. Тож працювати за новими вимогамиможе тільки творчий вчитель, що перебуває в постійному творчому пошуку, повсякчаснонавчається.

І зараз виправдовується стара істина: «Творчий учитель — творчий колектив». А з чого починається творчий колектив учителів — творців завтрашнього майбутнього України?Перш за все, зі cпівпраці: вільної, творчої, актуальної, цікавої,спільної!

Метою науково-методичної роботи є підтримка ділового тонусу вчителя, допомога в подоланні труднощів, відкриття шляху до пошуку, ініціативи й творчості. При цьому важливо зацікавитипедагогів, залучаючи допроведення того чи іншого заходу. Тож у нашій школі практикують крім загальноприйнятих і нестандартні форми роботи, які захоплюють учителів, сприяють розвитку різного роду компетентностей, індивідуального стилю, креативності, творчих здібностей.

Одним із видів нестандартної роботи є проведення педагогічної ради у формі ділової гри. Саме така форма розвиває пізнавальну активність педагогів, стимулює самоосвіту, розвиток творчої ініціативи, забезпечує формування в колективі атмосфери плідного співробітництва.

Пропоную такий девіз нашої ділової гри: Неможливо жити краще, ніж проводячи життя в прагненні стати досконалішим. Хто хоче зрушити світ, нехай зрушить себе. (Сократ)

Правила учасників ділової гри:

  • гра — справа серйозна. Як ми граємося, так і живемо;

  • будьмо позитивними;

  • толерантність — це повага, у першу чергу, до самого себе;

  • точність — ввічливість королів;

  • світ навколо вирує, а ми — на педраді ТУТ і ЗАРАЗ — вчимося;

  • найдорогоцінніше, що в нас є, це — час, використаймо його для себе найефективніше.

    Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти України свідчать: «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру» (Закон України «Про освіту»); «Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників та професійне самовдосконалення — важлива умова модернізації освіти» (із Національної доктрини розвитку освіти).

    На сучасному етапі розвитку суспільства всі розуміють, що кожному громадянину необхідні універсальні знання, здатність розв’язувати свої життєві та професійні проблеми. Ідею універсальної освіти розглядають нині як головну умову розвитку особистості й суспільства загалом. В основі цієї ідеї лежить здатність людини до безперервної освіти.

    На дитячі та юнацькі роки випадає тривалий процес освіти, і багато молодих людей із полегшенням зітхають, коли приходять на виробництво після вищого навчального закладу, але навіть невелика перерва в освіті відкидає їх назад, бо диплом про вищу освіту — це тільки початок безперервної освіти.

    Здатність до самоосвіти незрівнянно важливіша за своїми результатами та впливом на людину, ніж сама освіта в навчальному закладі. «Вчити самого себе», — девіз кожної особистості, але найактуальнішим він стає для педагогів, бо внаслідок їхньої наближеності до молодого покоління здійснюють безпосередній вплив на розвиток особистості дитини. Особистісно орієнтована самоосвіта педагога забезпечує підвищення педагогічної майстерності, а в результаті — безперервний саморозвиток особистості самого педагога і його вплив на розвиток особистості учня.

    В. Сухомлинський уважав, що джерелом і рушійною силою самоосвітньої діяльності вчителя є потреба в знаннях: «Знати більше, ніж я знаю сьогодні». Вчений зазначав, що суттєвими причинами, які породжують цю потребу, є вимоги, що висувають до вчителя керівники школи, колеги по роботі, батьки й особливо учні. Неодноразово В. Сухомлинський наголошував: «Учень має бачити в учителеві розумну, знаючу, думаючу, закохану в знання людину. Чим глибші знання, чим ширший кругозір, ширша всебічна наукова освіченість учителя, тим більшою мірою він не тільки вчитель, а й вихователь».

    Видатний педагог був переконаний, що самоосвітню діяльність учителя слід починати із самопізнання. Учитель мусить вивчити себе як особистість, порівняти себе з іншими, поспостерігати за собою ніби збоку. Він стверджував, що девіз самопізнання добре виражений у словах Ф. Достоєвського: «Знайди себе в собі, підкори себе собі, оволодій собою!» Виховання почуттів, дисциплінування думки Й волі, вироблення й урівноваження характеру — усе це людина має робити сама, пізнаючи себе й оволодіваючи собою.

    Інтелектуальна розминка

    Хто автор цих слів?

  • Щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддати їм своє серце. (В. Сухомлинський).

  • Щоб дати учням іскорку знань, учителю необхідно ввібрати в себе море світла. (В. Сухомлинський).

  • Учитель, який передає дитині лише знання, — це ремісник; той, хто виховує характер, — справжній митець у своїй справі. (С. Русова)

    2.     Продовжіть фразу

  • Усі перемоги починаються… (з перемоги над собою).

  • Хто не дивиться вперед, той… (залишиться позаду).

  • Істина народжується в суперечках, та коли пристрасті вирують, істина… (зникає).

  • Щоб вести людей за собою, … (йди за ними).

  • Якщо можеш виправити наслідки помилки, … (ти не помилився).

    Отже, в основі ефективної педагогічної діяльності лежить «Я-концепція» вчителя, бо прийняття себе, розуміння себе, оптимістичне життєрадісне світосприймання — головний і провідний принцип забезпечення соціально-психологічних умов для зміцнення та збереження сприятливих тенденцій у самовдосконаленні та самореалізації особистості педагога.

    Кожен учитель визначає чотири компоненти власного «Я»:

  • «актуальне Я» — яким себе бачить учитель зараз;

  • «ретроспективне Я» — яким він себе бачить та оцінює на початкових етапах своєї праці;

  • «ідеальне Я» — яким учитель хотів би бути;

  • «рефлексивне Я» — як, з погляду вчителя, його розглядають і оцінюють керівники школи, колеги, учні й батьки.

    Центральним елементом професійної свідомості вчителя є «актуальне Я», яке ґрунтується на трьох наступних. Стосовно «ретроспективного Я» існує система критеріїв оцінювання особистого професійного досвіду та досягнень. «Ідеальне Я» пропонує перспективу особистості й обумовлює саморозвиток у професійній сфері. «Рефлексивне Я» виступає шкалою середовища в професійній діяльності та забезпечує об’єктивність самооцінки.

    Отже, самоосвіта — це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію, на створення умов для розвитку особистості та соціально значущих якостей особистості вчителя й особистості кожного учня. Самоосвіта — безперервна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки. Шлях від епізодичної самоосвітньої діяльності вчителя до планової усвідомленої самоосвіти пролягає через осмислення та створення особистої «Я-концепції».


    Вправа «Ієрархія цінностей особистості»

  • Ієрархія (від грецьк. — священний) — у широкому розумінні означає розташування частин або елементів цілого в певному порядку. Проранжуйте життєві цінності за ступенем їх значущості для вас, як для вчителя:

    Рефлексія

  • Яку життєву цінність ви поставили на перше місце? Чому?

  • Скільки часу на день ви приділяєте цим людям?

  • На що ви витрачаєте найбільше часу протягом дня?

Творчість вчителя є необхідність чи потреба?

План

І. Вступ

ІІ. Теоретичний блок

ІІІ. Практичний блок. Міні-дискусія

IV. Підсумок

Питання для самоперевірки

І. Вступ

Нині освітні процеси в Україні відзначаються неординарністю, пошуком нових підходів до навчання і виховання дітей у початковій ланці. Технологічна майстерність педагога та наявний професійний рівень є основними чинниками в сучасних умовах.

Вирішальними чинниками успіху вчителя початкового  навчання  стають наступні складові:

інтелектуальність педагога — це поінформованість про технології здійснення певного виду діяльності, розуміння їх особливостей;

дії та практичні знання — це володіння набором дидактичних методів, прийомів та організаційних форм, вироблення власної педагогічної техніки;

емоційність та увага — способи пристосування своїх професійних можливостей до вихованців, урахування їхніх індивідуальних запитів.

Важливе значення має самореалізація педагога як людини, творця, громадянина.

Викладач-практикант. Сьогодні я пропоную подискутувати з приводу питання: «Творчість педагога — це необхідність чи данина моді?»

Без педагога з неординарним мисленням сучасний навчальний заклад не може існувати. Адже лише такі педагоги здатні виховати творчу особистість.

Високого рівня у своїй роботі педагог досягає завдяки творчості та сумлінності, працелюбству, готовності долати труднощі.

В. Сухомлинський наголошував, що «робота педагога — це творчість, а не буденне наштовхування в дітей знань». Він підкреслював, «що справжній вчитель-майстер не може жити без творчості, повторюючи одне й те саме все своє життя. Тільки творчий педагог може розвинути творчі можливості, творчі здібності дітей». Творчість — одне зі складних і таємних явищ людського життя, їй властиві одночасно і знання відомого, доведеного, і фантазія, і сумлінність, і опора на закономірності, і випадковість. Сучасна наука дає таке визначення творчості: діяльність, яка породжує щось якісно нове й таке, що відрізняєгься неповторністю, оригінальністю та суспільно-корисною унікальністю. Педагогічна праця нетворчою не буває й бути не може, оскільки неповторні діти, обставини, особистість самого вчителя, і будь-яке його педагогічне рішення має виходити із нестандартних дій.

 (Ігрова вправа «Як ти себе зараз почуваєш?»)

ІІ. Правила тренінгу

Активність учасників;

говорити по черзі, а не водночас;

критикувати ідею, а не особу, що її висловила;

не перебивати того, хто говорить;

пропонувати власні варіанти.

ІІІ. Дискусія

Вправа «Мікрофон»

Викладач-практикант. Істина народжується в суперечці. Я висловлюю думку, а ви спробуйте її обґрунтувати, використовуючи метод «Мікрофон».

1. Діяльність творчого педагога — це власна ініціатива чи дія за наказом? Як ви вважаєте?

2. Педагог-творець-ерудит, він бачить не лише сьогоднішній, а й завтрашній день. Так це чи ні?

3. Я стверджую, що показником результативності педагога є заняття. Як ви вважаєте?

4. Відкрите заняття — це творчість чи вистава? Ваша думка.

Давайте підібємо підсумки.

Викладач. Отже, творчий педагог — це: (очікувані результати)

1. ….Педагог —творець-ерудит.

2. …..Працює за власним бажанням.

3. …..Вміє працювати творчо.

4. ……Досягає поставленої мети.

Вправа «У світі казки»

Колектив ділиться на 3 команди за допомогою переклички: прислів'я, загадки, приказки.

Завдання: використовуючи героїв казок «Айболить», «Снігуронька», «Попелюшка», «Карлсон», об'єднати їх новим сюжетом і перенести в казку «Троє поросят».

Критерії оцінювання:

наявність художньої обробки;

аргументація всіх видів висловлювань і задіяння всіх героїв.

Час на виконання — 3 хв. Переможець поїде на відпочинок на Гаваї.

Вправа «Сильна ланка»

Викладач. Шановні колеги! Усі ми дуже різні, але нас поєднує спільна справа — ми педагоги. Навчатися важко, проте вчити ще важче: щоб дати дитині іскру знань, педагогу треба увібрати в себе багато світла.

Пропоную виконати вправу «Сильна ланка» (поділ учасників на дві ланки: зима та весна).

Завдання: назвати автора слів.

«Щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддати їм своє серце» (В. Сухомлинський).

«Дітям подобаються вихователі-оптимісти, цей оптимізм — саме той камертон, те невловиме, що не вкладається в жодні плани і конспекти, проте сприяє встановленню душевних зв'язків у стосунках вихователь — діти». (Р. Буре, Я. Островська)

Бліц-турнір для педагогів: продовжіть фразу:

І. Кредо справжнього педагога — не сковувати дитину, а.... (дати можливість).

ІІ. Розуміння дитини — запорука... (у вихованні).

ІІІ. Навчаючи інших, ми... (вчимося самі).

IV. Людині властиво... (помилятися).

Викладач: У сучасний час постійної потреби удосконалення та підвищених вимог до фахової підготовки, вагоме місце має  само діагностування власних потенційних можливостей та творчих умінь. Тож пропоную Вам прийняти участь у анкетуванні « Я як творча особистість» (роздаються чисті листки А -4 кожному присутньому на семінарі)

Анкета (Відповіді оцінюються таким чином: «так» — 1бал, «ні» — 0 балів.)

1. Вважаю, що успіх у житті залежить від особистих зусиль, а не від випадку.

2. Чи наполегливі ви при досягненні своє мети?

3. У своїй педагогічній діяльності я постійно намагаюсь вдосконалюватись, використовуючи інтерактивні форми і методи роботи.

4. Я не копіюю колег, а вдосконалюю себе сам.

5. Можу працювати годинами над створенням нової програми.

6. Заради досягнення мети хочу й буду впроваджувати нестандартні форми проведення роботи з дітьми.

Підрахунок балів

5—6 балів — у вас високе прагнення до творчої діяльності.

1—4 бали — ви маєте творчі здібності, проте не проявляєте їх сповна у своїй роботі.

Викладач. Отже, творчість педагога є необхідністю і покликанням сьогодення, тому що нові погляди на навчання та нові програми планування спонукають нас працювати творчо. Творчий педагог — це особистість, яка під впливом зовнішніх чинників набула потрібних для актуалізації творчого потенціалу додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, які допомагають досягти творчих результатів в одному чи кількох видах творчості.

А щоб працювати творчо, треба читати новинки та цікавитись літературою, спілкуватися з колегами, уміти користуватися Інтернетом, набувати практичний досвід. Я бажаю вам успіхів у творчій діяльності. Дякую за активність і щирість у роботі.

Питання для обговорення  (за потребою):

1. Як Ви особисто розумієте цитату:

Усередині нас криються потенційні творчі можливості,

 і ми повинні працювати щосили, щоб розкрити цей потенціал.

Мартін Лютер Кінг

2.  Чому педагогічна творчість виступає необхідною складовою розвитку самоосвіти педагога?

3. Які Ви знаєте форми самодіагностування  творчості педагога?

4. Чому тільки творчий вчитель може виховати  творчого учня?

Використані джерела

1. Галіцина Л. Серйозні ігри для серйозних людей Шкільний світ. — 2007. — № Б.

2. Кічук Н. Творча особистість учителя у педагогічній спадщині В. Сухомлинського // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002. — № 5.

3. Медведик О. Педагогічний імідж сучасного вчителя початкових класів // Початкова освіта. — 2006, —№ 15.

Становлення та сутність педагогічної творчості та майстерності

План

  1. Історичні витоки становлення й розвитку ідей педагогічної творчості та майстерності.

  2. Поняття про педагогічну творчість та майстерність, їх сутність, співвідношення, специфічні риси.

     

    1. Історичні витоки становлення й розвитку ідей педагогічної творчості та майстерності

     

    Питання про високоякісну й продуктивну педагогічну працю, її ідеали та ознаки у передовій громадській та філософсько-педагогічній думці виникли одночасно з появою, ствердженням та розвитком педагогічної професії,  починаючи з античності та Давнього сходу. Так, буддійська традиція приписувала вчителю ставитися до учня як до власної дитини, а конфуціанство висувало високі вимоги до особистості самого вихователя, його освіченості та моральності. Демокрит називав виховання “шляхетною роботою і ризикованою справою”, Сократ вважав мистецтво викладання “божим покликанням”, а Платон наголошував на тому, що виховання і педагогіка повинно бути частиною державної політики, наставники ж мають бути з числа мудрих, досвідчених, шанованих людей, які допомагатиме “сходженню учнів до світу ідей” на основі тісного духовного зв’язку (платонічної любові)..

    Я.А.Коменський послідовно проводив думку щодо мистецтва навчання як “мистецтва мистецтв”, порівнюючи його із мистецтвом садівника, архітектора, полководця, пастора. Він висунув ряд вимог до особистості педагога та його професійної діяльності – бути “набожним, чесним, дієвим і працьовитим”, “більш за все любити свою справу та дітей”, “бути зразком для їх виховання”, “серйозно ставитися до власної майстерності” та наголошував на важливості навчатися цьому мистецтву за допомогою методу, знання педагогічної літератури, розуміння закономірностей навчання.

    За часів Київської русі у нижчих школах грамоти навчання здійснювали “майстри грамоти”, а пізніше у Братських школах – дидаскали, до праці яких ставилися високі вимоги – бути “благочестивими, розумними,… не хабарниками, не грошолюбами, не гнівливими, не заздрісними, не сміхотворцями…, але прихильними до благочестя, в усьому бувши взірцем добрих справ…”. Г.С.Сковорода підходив до педагогічної праці як “високої місії”, називав її “благородною справою”, а силу вчителя бачив у його знаннях, глибокому розумі, благородстві, гідності, чесності, любові до дітей, єдності слова і діла, здатності до самоосвіти (“долго учись сам, если хочеш учить других”).

    Із загостренням на початку ХХ століття суспільно-політичних проблем, поширенням ідей вільного виховання, започаткуванням експериментальної педагогіки суттєво оновлюються погляди на педагогічну працю. К.М.Вентцель пропонував вважати провідним методом роботи вчителя “звільнення творчих сил дитини”, а В.П.Вахтьоров уперше глибоко обґрунтував проблему педагогічної творчості, розвиваючи тезу про навчання як найвище з мистецтв, порівнюючи школу з художньою студією і висуваючи вимоги про надання простору і свободи учительській творчості.

    У першій чверті ХХ століття видаються перші наукові праці, які відображують етап безпосереднього становлення науки про педагога і його професійну працю, яка на той час отримала назву “дидаскологія” (від терміну “дидаскал”, вчитель). Дидаскологія як дисципліна вивчає проблему вчителя і повинна розв’язати її у всій широті та глибині, давши про цю професію вичерпну характеристику. В дидаскалогії формується погляд на педагогічну професію як на “місію”, а не просто “службу”, “посаду”, “ремесло”, педагог називається “соціальним діячем”, “носієм і сіячем культурних цінностей”.

Сучасними авторами дидаскалогія визначається новою галуззю знань та інтерпретується як напрям педагогіки, що вивчає закономірності відбору, підготовки, функціонування та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Чимало дидаскалогічних досліджень у 60-80-ті рр. фокусувалися на проблемі педагогічної майстерності, внаслідок чого суттєво збагатилися уявлення про її сутність та зміст, ознаки та структурний склад.

На сучасному етапі розвитку наукової думки вивчення проблеми творчої й майстерної професійної праці педагога широко спирається на досягнення психології творчості, де розробляються питання фізіологічних основ, етапів, механізмів творчого процесу типів, структури, обдарованості творчої особистості та ін.; педагогіки творчості, де ведеться пошук ефективних шляхів, методів, технологій розвитку творчих можливостей людини, формування творчої особистості; загальної, професійної та педагогічної акмеології, де вивчаються проблеми професійної й особистісної зрілості людини, її “вершинні” досягнення в праці та житті .

 

2. Поняття про педагогічну творчість та майстерність, їх сутність, співвідношення, специфічні риси

 

Сучасна педагогічна лексика збагатилася чималою кількістю понять, термінологічних зворотів, словосполучень на позначення різноманітних явищ високопродуктивної, досконалої праці освітян як виявів їх професійного мистецтва, вправності, новаторства, найвищої кваліфікації. Серед найбільш традиційних, усталених та досліджених базових дефініцій, передусім вирізняються категорії педагогічної творчості і майстерності.

Найбільш поширеним і розробленим у науковій літературі є поняття педагогічної майстерності, хоча воно трактується досить неоднозначно навіть на енциклопедичному рівні: як характеристика високого рівня педагогічної діяльності, а її критеріями виступають науковість, гуманність, доцільність, оптимальність, результативність, демократичність, творчість; як високе мистецтво виховання і навчання, що постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогу, який працює над собою і любить дітей.

Можливість досягти високого рівня педагогічної діяльності багатьма авторами пов’язується передусім із підготовленістю вчителя.

Нерідко трактування педагогічної майстерності зводиться лише до наявності умінь і розвиненості навичок педагогічної техніки.

Педагогічна майстерність визначається багатьма вченими з урахуванням таких творчих якостей учителя, як досконале творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, як взаємодія почуття та техніки, що веде до цілісного, образного впливу педагога на учня.

Будучи пов’язаним із майстерністю вчителя-вихователя, феномен педагогічної творчості як самостійний об’єкт досліджень трактується ще більш неоднозначно, що пояснюється недостатнім станом наукової розробленості проблеми, а існуючі визначення поняття відображають різноманітність поглядів учених на сутність педагогічної творчості. Їх узагальнення дозволило виділити найбільш важливі підходи до розуміння феномена педагогічної творчості.

Визначальними рисами педагогічної творчості виступають новизна, оригінальність, нестандартність, інноваційність процесу та результату педагогічної діяльності, вихід за межі відомого в педагогічній науці та практиці. За найбільш загальним визначенням учених, педагогічна творчість – це оригінальний та високоефективний підхід учителя до навчальних завдань, збагачення теорії і практики навчання і виховання, це завжди пошук та знаходження нового. У вузькому, суб’єктивному значенні педагогічна творчість – це “відкриття для себе”, нові для педагога думки, ставлення, оцінки, способи діяльності. У визначеннях педагогічної творчості багато авторів, крім новизни, наголошують на результативності, високій ефективності педагогічної діяльності, соціальній значущості, доцільності, оптимальності створених педагогічних інновацій.

Відповідно педагогічну майстерність можна вважати передусім діяльнісною характеристикою професійності вчителя-вихователя, процесом і результатом його продуктивної практичної (зовнішньої) та психічної (внутрішньої) педагогічної діяльності, а педагогічну творчість – особистісною, складноструктурованою системою творчих якостей працівника освітньо-виховної сфери в єдності їх індивідуально-типологічних та індивідуально-специфічних рис та властивостей.

Педагогічна майстерність передбачає професійну вправність учителя-вихователя, вільне володіння професійними знаннями, розвинутими уміннями, що набуваються безпосередньо у процесі накопичення досвіду продуктивної творчої діяльності. Для цього необхідно володіти і певним особистісним творчим потенціалом у педагогічній професії – загальними і спеціальними здібностями, мотивацією досягнень, суб’єктними властивостями і прагненням до самовдосконалення, розвиненість яких переважно сполучається із творчим началом у людині.

Виходячи з вище означеної сутності та особливостей понять педагогічної творчості та майстерності, слід охарактеризувати їх специфічні риси порівняно до інших видів професійної творчості та майстерності. До таких специфічних рис, ознак та властивостей належать:

По-перше, педагогічна творчість виступає фундаментальною родовою властивістю праці вчителя-вихователя, оскільки перед фахівцем педагогічного профілю повстає велика кількість важкопрогнозованих, а іноді й непередбачених факторів постійно виникають нетипові ситуації, що вимагають нестандартності професійних дій вчитель (вихователь) в апріорі не може відтворити абсолютну копію вже проведеного уроку чи виховного заходу, “повторювати самого себе” без певної міри творчої імпровізації, варіативності, “миттєвого” знаходження нових прийомів, технік, рішень тощо.

По-друге, специфічною рисою педагогічної творчості є її відмінність від будь-якого іншого виду людської (професійної ) творчості – художньої, технічної, наукової та ін., що насамперед зумовлено специфікою мети. Метою, а також об’єктом і результатом педагогічної творчості є творення особистості дитини, учня, вихованця, не художнього образу, як у мистецтві, чи механізму або конструкції, як у технічній, інженерній творчості.

По-третє, досить специфічним є і інструментарій педагогічної творчості, яким виступають особистісні засоби вчителя, його духовний потенціал, творчі здібності, мислення, мовлення, зовнішність, емоційний світ тощо (таке унікальне спів падіння спостерігається лише у педагогічній та акторській творчості).

По-четверте, педагогічна творчість має співтворчий, колективний характер, вона передбачає участь у творчому процесі різноманітних суб’єктів – адміністрації, батьків, педагогічного та учнівського колективу.

По-п’яте, педагогічна творчість вчителя жорстко лімітована у часі, обмежена у просторі, що вимагає динамічного включення у творчий процес та оперативного реагування на різноманітні ситуації, прийняття миттєвих рішень, коригування власного стану, творчих виявив, натхнення.

По-шосте, педагогічна творчість належить до так званих публічних видів творчості, тобто творчий процес відбувається безпосередньо “на людях”, “на очах” у дитячій аудиторії. Це вимагає від педагога самоконтролю, саморегуляції.

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

  1. Як Демокрит називав виховання?

  2. Що таке дидаскалогія?

  3. Хто здійснював навчання грамоти за часів Київської Русі?

  4. Які, на вашу думку, є визначальні риси педагогічної творчості?

  5. Охарактеризуйте специфічні риси педагогічної творчості та майстерності?

     

    Рекомендована література

    Основна

  1. Барбина Е.С. Формирование педагогического мастерства учителя в системе непрерывного педагогического образования. – К.: Высш.шк., 1998. – С. 8-19, 33-36.

  2. Гузій Н.В. Майстерність, творчість, професіоналізм учителя-вихователя в історії педагогічної думки: Методичні рекомендації. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2002. – 20 с.

  3. Кічук Н.В. Формування творчої особистості вчителя. – К.: Либідь, 1991. – С. 17–36.

  4. Лазарєв М.О. Основи педагогічної творчості: Навч. посібник для пед. ін-тів та системи підв. квал. вчителів. – Суми: ВВП “Мрія” – ЛТД, 1993. – С.6-13.

  5. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін. За ред. І.А.Зязюна. – 2-ге вид., допов. і переобл. – К.: Вища школа, 2004. – С.10-15, 27-35.

  6. Педагогічна творчість і майстерність: Хрестоматія / Укл. Н.В.Гузій. – К.: ІЗМН, 2000. – 168 с.

  7. Поташник М.М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт. – К.: Рад. школа, 1988. – С.5-11, 25-27, 54-77, 181-184.

  8. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: Підручник. – К.: Міленіум, 2006. – С.10-15, 16-77, 92-97, 100-108, 319-325.