хочу сюда!
 

Лена

39 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «томос»

Філарет відмовився виконувати три умови Томосу

“Ми не відмовляємося від Томосу, але не будемо виконувати ці три умови, які записані в Томосі. Не будемо виконувати”, – сказав він в інтерв’ю.

Показушники.

MV1

MV1

Україна і Томос 2019 рік

НАВІЩО УКРАЇНІ ПОТРІБЕН ТОМОС?
Сергій ІЩЕНКО



Слова з церковного лексикону міцно увійшли в ужиток навіть тих українців, які далекі від релігії. А поява 
в Україні помісної православної церкви стала головною (або, в усякому разі, найбільш обговорюваною) новиною останніх місяців.Чому церковні справи стали 
такими важливими для країни і суспільства?
ТОМОС ДЛЯ ЦЕРКВИ 

Для Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) отримання томосу - дійсно важлива подія.Раніше ці церкви були канонічними. Це означає, що решта православного світу їх не визнавала. Отже, здійснювані в цих церквах таїнства (хрещення, рукоположення в священики, вінчання) вважалися недійсними. 
Тепер вони об'єдналися в нову Православну церкву України, яка отримала визнання від Константинопольського патріархату. 

А ось в Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ МП) 
не задоволені. І справа тут не тільки в конкуренції за прихожан. Верховна Рада прийняла закон, який зобов'язує УПЦ МП вказати в назві приналежність до Росії.Якщо церква цього не зробить, вона втратить державну реєстрацію. Отже - не зможе володіти майном в Україні і взагалі опиниться поза законом. 
УПЦ МП перейменовуватись не хоче і оскаржила рішення депутатів у суді. 

ТОМОС ДЛЯ УКРАЇНИ 

Створення помісної церкви - це крок, який зміцнює незалежність країни. Було несправедливим, що Україна не мала своєї незалежної церкви, тоді як багато країн, в яких православних набагато менше, - мають.Церковне питання стало особливо важливим після початку російської агресії проти України. Багатьох віруючих обурювало, що центр найбільшої української церкви знаходиться в столиці держави-агресора. Тим більше що близькі зв'язки Московської патріархії з російським керівництвом - загальновідомий факт. 
Крім того, незалежність української церкви відновить історичну справедливість. Протягом семи століть православна митрополія в Києві перебувала в складі Константинопольського патріархату і тільки в 1686 році була приєднана до Російської православної церкви. Причому - з грубим порушенням церковних правил.
ТОМОС ДЛЯ ПОЛІТИКІВ
Незалежна від Москви українська церква, єдина і визнана іншим православним світом, протягом декількох десятиліть була мрією для виборців, які традиційно голосують за націонал-демократичні сили. Домогтися церковної незалежності намагалися і Леонід Кравчук, і Віктор Ющенко, але вийшло це тільки у Петра Порошенка. Таким чином, нинішній Президент напередодні виборів значно зміцнив свої позиції. У нього з'явився серйозний козир 
у протистоянні з конкурентами з патріотичного табору. 
Але і для противників нинішнього курсу держави томос, насправді, - 
теж приємний подарунок. Опозиціонери можуть виступити в ролі захисників прав УПЦ МП і залучити на свій бік її прихожан. 
Незважаючи на те що церква в Україні за законом відокремлена від держави, вона впливає на політику, в тому числі на вибори. За даними соціологічних опитувань, майже 60% українців довіряють церкві більше, ніж Президенту, депутатам і партіям.Отже, слово священика може виявитися вирішальним під час вибору, за кого голосувати. Ну а головні українські церкви, схоже, вже визначилися, кого підтримуватимуть на виборах. 
Нарешті, деякі експерти вважають, що політики спеціально роздувають ажіотаж навколо церковних питань - щоб відволікти увагу українців 
від більш насущних проблем. 

ТОМОС ДЛЯ УКРАЇНЦІВ 

Для прихожан колишніх УПЦ КП і УАПЦ життя стане простішим. Зараз нерідкі випадки, коли різні церкви не визнають обряди один одного, вважаючи хрещення дитини або відспівування небіжчика в «чужій» церкві неправильним. 
У січні 2018 року в Запоріжжі навіть був випадок, коли священик Московського патріархату відмовився відспівувати загиблу дитину через те, що ту хрестили 
в церкві Київського патріархату. Тепер страх, що когось 
«неправильно» охрестили або поховали, - зникне. 
Ну а для невіруючих і прихильників інших релігій
не зміниться абсолютно нічого. 

ТРИ ЗАГРОЗИ ТОМОСУ 
ДЛЯ УКРАЇНИ
Для мільйонів патріотично налаштованих віруючих створення незалежної української церкви - це радісна подія. 
Але експерти переконані: це - не тільки привід для радості. Отримання томосу може нести і загрози 
для українського суспільства.
Загроза перша: ЗАНАДТО БАГАТО ПОЛІТИКИ 
З самого початку питання створення української православної церкви було не тільки і не стільки церковним, скільки політичним. У деяких експертів навіть склалося враження, що політики проявили в цьому питанні навіть більше завзяття, ніж священики. Одеський громадський активіст Павло Паламарчук вважає, що це - неправильний шлях. На його думку, є небезпека, що нова Православна церква України буде займатися не проповідями і порятунком душ віруючих, а політінформацією і агітацією. 
Загроза друга: ВСУПЕРЕЧ КОНСТИТУЦІЇ
Згідно з Конституцією, Україна - світська країна, в якій церква відділена від держави, а школа - від церкви. Проте релігійні організації користуються чималими перевагами. Вони не платять податок на нерухомість, оплачують комуналку за пільговим тарифом, мають право відкривати школи і видавати дипломи державного зразка. Чиновники і політики всіляко демонструють свою релігійність. Всеукраїнська рада церков активно втручається в процес прийняття законів, а в Івано-Франківській області облрада рекомендувала школам починати навчальний тиждень з молитви. На думку правозахисників, все це призводить до того, що віруючі і невіруючі опиняються в нерівному положенні. Поява помісної церкви (до того ж, створеної за активної участі Президента 
і правлячої коаліції) може ще більше погіршити ситуацію. 
Тим більше що перед очима в українських політиків - приклад Росії, де православна церква фактично є державною. 

Загроза третя: МИ ЇХ ВТРАЧАЄМО
У захопленому Росією Криму православна єпархія залишається в складі Української православної церкви Московського патріархату і підпорядковується митрополиту в Києві. Така ж ситуація - в непідконтрольних районах Донбасу. Таким чином, місцеві православні парафії вважаються частиною здебільшого 
не російської, а української (хоча й підпорядкованої Москві) церкви. А це - певний зв'язок окупованих регіонів з Україною. Після створення Православної церкви України і рішення Верховної Ради про перейменування УПЦ МП 
цей зв'язок може бути розірваним. 
Загалом, окрім очевидного позитиву, в незалежності української церкви є й «темний бік». 
Втім, чи збудуться побоювання експертів - більше залежить від політиків, чиновників і самого українського суспільства, ніж від церкви. 
ЯК ВЛАШТОВАНЕ СВІТОВЕ ПРАВОСЛАВ'Я?
Зараз у світі існує 14 незалежних православних церков. Це Константинопольська (Туреччина), Олександрійська (Єгипет), Антіохійська (Сирія і Ліван), Єрусалимська (Ізраїль і Палестина), Російська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Греція), Албанська і Польська православні церкви, а також Православна церква Чеських земель і Словаччини. Ці церкви - різні за рівнем свого впливу і за кількістю віруючих. Наприклад, у Російській православній церкві - близько 100 млн прихожан, 
а в чеській - всього 150 тисяч. 
Проте вони вважаються рівними і визнають один одного. Взаємне визнання підтверджується тим, що під час богослужіння глава однієї з церков молиться за керівників усіх інших. Якогось єдиного керівника (на кшталт Папи Римського у католиків) у православних немає. У той же час, так історично склалося, що константинопольський патріарх вважається «вселенським», тобто володіє особливим статусом «першого серед рівних». 
УКРАЇНА НЕ ПЕРША
В історії були випадки, коли Константинопольський патріархат надавав незалежність національним церквам. Наприклад, у 1831 році автокефалію отримала Сербська православна церква, в 1850 році - Грецька, в 1937 році - Албанська, а в 1945 році - Болгарська. А в 1996 році навколо статусу православної церкви в Естонії розгорівся скандал, схожий на нинішній український. Константинопольський патріарх дав місцевій церкві автономію, але в Москві з цим не погодилися. Зрештою, патріархи досягли компромісу. Зараз в Естонії існують дві автономні православні церкви: одна в підпорядкуванні Константинополя, інша - в підпорядкуванні Москви. Відносини між ними складно назвати дружніми. До речі, в світі досить багато православних церков, які ніким не визнані і борються за право вважатися канонічними. Це, наприклад, Македонська і Чорногорська Православні церкви. Є й такі церкви, канонічність яких визнається не всіма. Наприклад, Православна церква в Америці визнана тільки Російською та кількома іншими православними церквами, проте константинопольський патріарх не вважає її незалежною. 

ЩО В РЕЗУЛЬТАТІ?
Православна церква України створена, але все вийшло не зовсім так, 
як розраховували в Києві. 

По-перше,деякі пункти статуту нової церкви дають підстави вважати, що вона буде не цілком незалежна. Наприклад, українська церква не зможе визнати людину святою без згоди Константинопольського патріарха, буде купувати в Константинополі миро (олію для церковних таїнств), 
а главою церкви став не патріарх, а митрополит. 

По-друге, конфлікт з Московською патріархією так і не залагоджено. Москва як і раніше відмовляє українській церкві в праві на існування, а інші православні церкви не поспішають визнавати її незалежність. 

По-третє,передбачалося, що до складу нової церкви увійде більшість 
парафій УПЦ МП. Однак в об'єднавчому соборі взяли участь тільки двоє з майже 
90 єпископів Московського патріархату, а перехід громад у Православну церкву України спостерігається тільки в центральних і західних областях. 

По-четверте,за умовами угоди з Константинополем українська церква втратила зарубіжні парафії. Їх існує близько 80 (вісімдесяти). Згідно з томосом, вони повинні перейти в безпосереднє підпорядкування Константинополя, минаючи Київ. 
Тобто, православні в українській діаспорі залишаться за межами української помісної церквии.
ЦЕРКОВНИЙ СЛОВНИЧОК 

АВТОКЕФАЛІЯ – незалежність церкви. 

ЄВХАРИСТІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ –взаємне визнання церков. Це означає, 
що священики різних церков можуть разом проводити богослужіння, 
а віруючі - разом причащатися. 

ЄПАРХІЯ –церковний округ, керований єпископом або архієпископом. 

ПОМІСНА ЦЕРКВА –незалежна церква зі своєю організацією 
в межах незалежної держави. 

СТАВРОПІГІЯ –особливий статус монастиря чи храму. Він означає, що храм незалежний від місцевого церковного начальства. Наприклад, Андріївська церква в Києві підпорядковується не українській церковній владі, 
а Константинопольському патріархату. 

ТОМОС –указ, який видається головою помісної церкви. 
Зазвичай томос видають з питань, що стосуються церковного устрою.

https://lr.etcetera.media/page4900450.html?utm_referrer=https%3a%2f%2flr.etcetera.media%2fpage4900794.html%3futm_source%3diua2%26utm_referrer%3dhttps%253a%252f%252fwww.i.ua%252f

Открытое письмо архиепископа Берлинского и Германского Марка

ОТКРЫТОЕ письмо архиепископа Берлинского и Германского Марка РАЗМЕСТИЛ в своём ЗАКРЫТОМ БЛОГЕ псевдо православный юашник - http://blog.i.ua/community/3485/2274682/

==================
А это значит, что РУССКОЕ ПРАВОСЛАВИЕ это НЕ открытая для всех ЦЕРКОВЬ, а ЗАКРЫТАЯ от всех СЕКТА - smeh lol rofl

Тверезо про Томос

Задум викласти на папері геть не радісні думки з приводу «довгоочікуваного надання українському православ’ю канонічного визнання» виник в мене задовго до «сенсаційного повідомлення» президентом Порошенком про саме його ініціативу в цій справі. Підконтрольні фракції Верховної Ради не забарилися з підтримкою, й 19-го квітня 2018-го року, 268 народних депутатів України позитивно проголосували за «Проект постанови про підтримку звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію православної церкви в Україні». Перевага політичного чинника в справі змагу за постання незалежної саме від Москви церкви була зрозумілою і відчутною від самих початків. Збройний зудар з вчорашнім окупантом та деструктивна роль москвинського православ’я в Україні зокрема й на світовій арені загалом, зобов`язували до дій. Проте застережень з приводу методів створення ПЦУ (Православної Церкви України), рівно як і стосовно осіб, котрі формально цей процес очолювали, залишили по дійству вкрай неприємний осад.

Починаючи з весни 2018-го року, про «історичну доцільність автокефальної православної церкви» не писали хіба-що ледачі. Порівняння рівнів довіри Церкві й державі в українському суспільстві, засвідчує, що це неспіввимірні величини. Усвідомлюючи це, влада обтяжилася (певно дурним прикладом Московщини) створенням підконтрольної інституції. Керунок міркувань в цій справі був виключно меркантильним. «Новий Заповіт» вчить християн терпеливості, молитви, узгоджених з Божими Заповідями вчинків, жертовності, принциповості і, водночас, рішучості. Патріотичне словоблуддя Петра Порошенка (особи, котра посідала в тому історичному часі крісло очільника (Президента) постколоніальної, постокупаційної і посткомуністичної адміністрації), звичайно, мало глузд, пояснення і логіку. Майже істеричне оспівування події, про котру мова (тут і «перемога над Москвою», і «усунення несправедливості», і «пречудова гра українських дипломатів») позбавляла змоги дати явищу тверезу оцінку. Поза увагою запопадливих перед посадовцями фахових політологів і нікому не відомих «релігієзнавців» лишається факт, що станом справ на час охрещення князем Володимиром Києва (988 рік від Р.Х.), Константинополь перебував в духовній єдності з Римом, а знайдені археологами на території Волині й Криму рештки ротонд де відправи відбувались за римо-католицьким обрядом, датуються сотнею років до того справді історичного дійства. Поділ церкви на православну і католицьку відбувся задовго до 1054-го року. «Принциповому» конфлікту теологів й істориків передував цілий пласт вчинків й забаганок тогочасної політичної еліти. Константинопольський василевс (монарх приєднаних до Риму греків) попри страх перед римським військом, не втрачав сподівань позбутися васальності. Етнічно-національний чинник (златинщені римляни сприймалися еллінами хоч і не дикими, та все ж завойовниками), різниця в культурі та менталітетові, в богослужбових обрядах (Римська Церква практикувала месу, а греки укладену Іоаном Золотоустом літургію) були лише додатком. З історичної перспективи, виокремлення православ’я спричинило постання в обох церквах величезної кількості богословів і філософів, й зобов`язувало до широкої євангелізації. Перші офіційні кроки до пошуку взаєморозуміння і примирення між вселенською (католицькою) і православною церквами відбулись в 60-их роках вже минулого ХХ століття, але їм передували дискусія і приклади мирного співжиття вірних обох церков в регіонах спільного замешкання. Тож і справою цілковитого відновлення єдності Східної і Західної Церков, аналогічно й подолання новітнього конфлікту між Константинопольським патріярхатом та озлобленим на нього за Томос москвинським православ`ям, буде наслідком в першу чергу усвідомлення необхідності, а потім вже і спричинених цим великої кількості дій та вчинків самих вірян та єреїв. Вірю, що дієвий крок нелицемірної турботи про спільне благо не змусить на себе чекати впродовж століть. Ватикан і Константинополь вже засвідчили готовність до відкритого діалогу. Настане час і штучно пересвареної східної ортодоксії.

Постання ПЦУ нехай навіть і зі статусом митрополії, а не патріархату дійсно є хоч і не згубним, проте не слабким копняком по імперсько-реваншистським намірам очільників інтернаціональної Московщини. Цілковито підконтрольна кремлівській верхівці, котра донині практикує тоталітарні методи управління Москвинська Православна Церква (РПЦ) цупко вкорінилась в український грунт, й неприховано ототожнює себе з неприхильним до України світоглядом. Постале ж з ініціативи колишнього компартійного функціонера Леоніда Кравчука утворення, котре очолив митрополит Філарет (Денисенко) виявилось слабкою альтернативою.

Нині, позиції «Державницької Церкви» (термін почутий з вуст знайомих посадовців та експертів, близьких до Служби Безпеки України, що свідчить про його широку вживаність в цих колах) посилились об`єднанням Української Православної Церкви Київського Патріярхату (УПЦ КП) з Українською Автокефальною Православною Церквою (УАПЦ) й переходом до канонізованого Варфоломієм утворення двох митрополитів з Української Православної Церкви Московського Патріярхату (УПЦ МП). «Об’єднавчий собор» відбувся 15-го грудня 2018-го року в Соборі Софія Київська. Нинішній (не перший навіть в новітній історії) процес «повернення від Москви до України» розпочався в 2014-му році, й був спричинений деструктивною позицією РПЦ, духовенство якої, з метою протидії суспільним пертурбаціям в Україні, схвально поставилося і навіть долучилося до антиукраїнських виступів та військової агресії. Але кількість громад, котрі з московського православ’я перейшли до «українського» впродовж чотирьох років війни не перебільшувала трьох десятків. Процес дещо пожвавішав після запевнення Варфоломія надати Томос, а факт його підписання спричинив перехід ще кількох десятків громад. 17-го січня 2019-го року, Верховна Рада ухвалила «Закон №4128д» котрий суттєво полегшує «перехід від Москви до Константинополя», але масового «навернення» очікувати наразі не доведеться.

Зусилля Петра Порошенка та його оточення в справі «боротьби» за постання незалежного від Москви православ’я з точки зору сьогодення було прагненням світської влади отримати ще одну форму контролю над свідомістю загалу. Історія має аналогічні приклади й донині потерпає від їх наслідків. Так було в Московії за часів царату, коли Петро І (Романов), позбавивши Церкву змоги обирати Патріярха, звів її до рівня звичайнісінького міністерства, так відбулось і в Англії, де король зневажив заклик Папи Римського до моральності й «посприяв» постанню «незалежної від Ватикану англіканської церкви». Обидві структури відверто позиціонують себе такими, що послідовно обстоюють «державні інтереси». Але призначення Христової Церкви є цілком інакшим. Те, що Церква зберігає в собі й несе людям, є поза конкуренцією, оскільки дає перспективу вічності, на яку не здатне жодне суспільно-політичне явище. Сумнівів в тім, що слухняні нинішній світській владі та далекі від віри очільники УПЦ КП (адже на базі саме цього утворення і постала ПЦУ) погодяться стати знаряддям Господа в справі піднесення і підтримки потребуючого духовного очищення від надмірної матеріалізації українського народу, більше ніж достатньо. Аналіз їхньої запопадливої перед світською владою поведінки та діяльності ставить цю справу під великий сумнів. Доречною буде згадка про участь Філарета (Денисенка) в започаткованій атеїстами ще в часи відвертої окупації ганебній практиці псевдопрощ до місцин, котрі в часи поневолення проголосили «Пагорбом Слави» й щороку 9-го травня змушували і змушують нині загал влаштовувати там велелюдні імітації жалю за загиблими поневолювачами. Філарет (Денисенко) без найменшого докору сумління співає «вічна пам’ять» матеріалістам окупантам, а офіціоз УПЦ КП «Голос Православ’я» згадуючи події Другої Світової Війни в травні 2014-го року опустився до вжиття терміну «Велика Вітчизняна». Даючи тверезу оцінку таким діям, доводиться визнати що заміна промосковських кліриків з УПЦ МП нібито проукраїнськими з УПЦ КП для владної верхівки є лише зміною підконтрольних фаворитів. Прикро, але ПЦУ принаймні на момент створення виявилась структурою геть не зорієнтованою на служіння своєму народові, а сповідувана мораль (рівно як і переймання духовністю українців) для нагородженого Петром Порошенко званням «Герой України» Філарета (Денисенка), його оточення, та «обраного» місцеблюстителем ПЦУ митрополита Єпіфанія, є далекою від біблійних засад.

Причетність зовнішніх (розташованих геть не близько до України) чинників котрі вплинули на Патріярха Варфоломія в справі згоди надати самопроголошеному Київському Патріярхатові автокефальної канонічності в короткому часі стане відомою і широкому загалові. Наприкінці 2009 року, в часі зустрічі з Філаретом (Денисенком), разом з Проводом Всеукраїнської громадської організації «Чесне Слово», мною було поставлено питання про доречність повернення українського православ’я в лоно Константинопольської Церкви-Матері. Відповідь була очікуваною. Він бачив себе лише Патріярхом, а думка Варфоломія (пригадую, що Філарет не обтяжував і не стримував себе вибором термінів стосовно нього) з цього приводу, рівно як і справа дотримання канонів його жодним чином не турбували. Співчуваю вимушеному маневруванню Філарета (Денисенка), до котрого він вдавався впродовж більшої частки свого життя. Період комуністичного атеїзму провокував до нещирості й підлабузництва, і полишив вкрай негативний відбиток. Не тяжко здогадатись, що нинішня «згода» УПЦ КП, УАПЦ і кількох присталих на «вмовляння» громад з УПЦ МП на Томос зі статусом митрополії була наслідком виконання вимог світських чинників (маю на увазі найвище політичне керівництво України). Дозвіл на відправу літургії й треб «мовою, котру обере громада» (себто і москвинською також) є зайвим свідченням відсутності патріотизму. Розмови про необхідність зберегти власну автентичність виявилися пустопорожнім дзвоном. Горе людині, яка перестає бути собою. Наслідком втрати власної ідентичності є втрата віри. Формальний розрив з Москвою жодним чином не став причиною очищення від започаткованих і практикованих нею практик.

Нефаховість задіяних в постанні ПЦУ силовиків (в першу чергу Служби Безпеки України) й адмінресурсу є ще одним чинником котрий грає не на користь новопосталій церкві. Вихованим КГБістами «розвідникам» й колишнім компартійно-комсомольським функціонерам потреби українського народу (а, тим паче, Христової Церкви) є чужими і незрозумілими. Виклики «на розмови» кліриків УПЦ МП до СБУ (факт масового і геть не закамуфльованого залякування відбувся незадовго до «об`єднавчого Собору» на Сіверщині та Волині), рівно як і примітивні, створені за зразком продукованих на шпальтах комуністичного журналу 20-30-их років минулого століття «Безбожник» карикатури на священнослужителів (нехай і підконтрольних дикій і хижій Москві), грають проти української справи зокрема, й християнства загалом. Значний відсоток «церковних громад», котрі «постановили» перейти з УПЦ МП до ПЦУ, розташовані на території владних і урядових об’єктів. Показовою в цій справі є подія, котра відбулася в часі Різдва на території вінницького училища Департаменту поліції охорони МВС. Розлютований вимогою керівництва поліційного учбового закладу «перепідпорядкуватись» новопосталій ПЦУ, клірик УПЦ МП, котрий був настоятелем, демонтував з майже збудованого храму купол. Екзальтований вчинок адепта москвинського світу не здивував (іншого від нього годі і чекати), але дії ректора й деканату нічим не різняться від свавілля їхніх попередників з НКВД. До постання Томосу (навіть в часі спровокованої на Донбасі війни) вони без найменшого докору сумління дозволяли ширити московську блекоту серед майбутніх захисників закону й конституції, а рішення передати збудований за участі промосковського жерця храм ПЦУ було ухвалене внаслідок неофіційної вимоги керівництва МВС й уряду. Та чи породило слухняне виконання вказівки формально української бюрократії й вимушений конфлікт з промосковським священником в душах бездушних виконавців свідомість й патріотизм? Маю в тім великий сумнів.

Варто визнати, що серед митрополитів і кліру УПЦ МП (структури котра донині здійснює ідеологічну колонізацію) було і залишаються нині чимало патріотично налаштованих осіб. Митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук) вже довгий час не згадує (не поминає) на Літургії московського патріарха. Задовго до приходу до влади Петра Порошенка він організовував конференції, де пояснював священству й вірним, що хрещення киян, а згодом і всієї Руси-України запрошеними з Константинополя священниками відбулось задовго до заснування Москви, й закликав до визнання недійсною накладену за наказом згаданого вище москвинського царя Петра Романова на гетьмана Івана Мазепу анафему. Інколи, сказати «ні» є більшою відповідальністю, аніж сказати «так». Методи, якими творилась ПЦУ, викликали в митрополита Софронія (Дмитрука) належну відразу. Залишатись в єдності з відвертими українофобами в УПЦ МП є болючим і неприємним, але брати участь в дійстві (так званому «соборі», де першу скрипку намагався грати очільник світської влади (Петро Порошенко) він сприйняв справою негідною санові. Чим в такому разі ПЦУ відрізняється від РПЦ, Патріярха якій «обирали» в 1943-му за наказом Сталіна? Прикро, але митрополит, котрий не боявся відверто заявляти свою незгоду з шовіністичним курсом УПЦ МП від участі у згаданому дійстві відмовився, й зіславшись на хворобу обмежився відеозверненням. Аналогічними міркуваннями керувались й настоятелі кількох монастирів та багатьох парафій УПЦ МП, для котрих вказівки світської влади не є дороговказом.

Світ, у якому все можливе (в данім випадку згода очільників ПЦУ бути знаряддям світської влади), і мало що правдиве, не є світом Євангелія. Вітаю православних братів з постанням довгоочікуваної канонічної церкви. Кроком до очищення України від москвинського намулу стало ближче. Проте аналіз наданих прав ПЦУ Вселенським Патріярхом, а головне людські якості осіб, котрі брали дієву участь в цьому процесі і навіть педалювали його, дає підстави для сумніву в його дієвості.

                                                Член Проводу ВГО «Чесне Слово» Олесь Вахній

 

 

Томос для України: повний текст історичного документу

Томос для України: повний текст історичного документу
Томос для України: повний текст історичного документу
Опубліковано 05.01.2019  в Новини/Політична правда
 3 115

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

“Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних” (Євр. 12:22–23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська,— то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України»,-не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви,-який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України.

Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем “Святіша Церква України”, як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави. І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає “Усiх Єпископів Православних”, а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України.

Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що “якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості”, до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу.

Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві. Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися “зберігати єдність духа в союзі миру” (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.

Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.

Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення. Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12.

Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує 

митрополит Вріульський Пантелеймон,

митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій,

митрополит Германський Августин,

митрополит Транупольський Герман,

митрополит Нью-Джерський Євангел,

митрополит Родоський Кирилл,

митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній,

митрополит Корейський Амвросій,

митрополит Сингапурський Контантин,

митрополит Австрійський Арсеній,

митрополит Сімський Хризостом,

митрополит Чиказький Нафанаїл”.

Томос оформлено в повному обсязі юридичних формальностей



9 січня у Стамбулі члени Синоду Вселенського Патріархату підписали Томос про автокефалію Української церкви..

Відтепер документ - остаточно оформлений. Впродовж кількох днів він повернеться до України.

Нагадаємо, на об'єднавчому соборі 15 грудня були присутні представники Вселенського патріархату, глави УПЦ Київського патріархату, УАПЦ, митрополити УПЦ Московського патріархату Симеон і Олександр, президент України Петро Порошенко, спікер Верховної Ради Андрій Парубій. У результаті голосування була підтримана кандидатура митрополита Переяславського і Білоцерківського Української православної церкви Київського патріархату та намісника патріарха Філарета Епіфанія. Після обрання 

Поїздка до Варфоломія і обрання керівних органів. Перші кроки та заяви митрополита Епіфанія
Епіфаній став митрополитом Київським і всієї України. Своєю чергою, митрополит УПЦ МП Онуфрій втратив свій статус. Сама ж УПЦ МП за рішенням Верховної Ради була перейменована.

Рада змусила УПЦ МП офіційно змінити назву
перейменована в РПЦ. На завершення юридичної процедури відведено конкретний час.

Після проведення собору в різних регіонах України розпочались переходи парафій із УПЦ МП до ПЦУ. Найбільша кількість переходів у Вінницькій області. Також є перехід парафії у Запорізькій області, що є першим фактом на території Лівобережної України. Більше читайте тут: https://tsn.ua/ukrayina/usi-chleni-sinodu-vselenskogo-patriarhatu-pidpisali-tomos-dlya-ukrayini-1277481.html

Проваленная социальная реформа, проблемы в армии, Томос...

Вот уже чуть больше недели как в Украине официально началась предвыборная кампания, которая завершится в марте выборами главы государства.
В этом свете хочется остановиться на предвыборной программе действующего главы государства Петра Алексеевича Порошенко. В качестве основных тезисов командой президента выдвигались "Народ, армия, вера". Также к своим важным достижениям Петр Порошенко причисляет введение безвизового режима с ЕС и официальное закрепление евроатлаентического курса Украины.
Командой президента выдвинуты сильные лозунги, обозначение успехов в реализации которых уверенно гарантирует победу в выборах. Но вот почему тогда результаты текущих социальных опросов говорят о том, что президент может не то что не победить, но даже не выйти во второй тур? При этом первые места в рейтингах почему-то занимают комик Зеленский и "вечный" кандидат Тимошенко.
Безвизовый режим ничего стране не дал, а только открыл путь для массовой эмиграции украинцев в поисках трудоустройства в Европу. Евроатланетический путь долог и тернист, а конечной гарантии вступления страны в ЕС и НАТО никто не дает.
Огромный внешний долг заставляет руководство страны идти на уступки ЕС, вгоняя население в нищету и принимая жестокие реформы в социальном секторе. При этом разрастающаяся во всех сферах коррупция сводит к нулю эффективность проводимых реформ.
Итогом всего этого может стать предрекаемый финансовыми аналитиками дефолт. Что естественно тянет вниз президентские рейтинги и повышает шансы Зеленского и Тимошенко.
В борьбе за рейтинги в качестве новых достижений Петром Порошенко преподносится получение автокефалии православной церкви Украины и мероприятия рукводства по созданию сильной армии.
Получение Томоса об автокефалии после его подписания всеми патриархами в Стамбуле может действительно способствовать повышению рейтингов главы государства.
 А вот с сильной армией пока что проблемы. Ситуация на востоке страны не обещает каких-либо резких перемен и остается напряженной. Инцидент в Керченском проливе, когда Россия захватила три украинских судна с экипажами, многие западные эксперты расценили как пощечину Киеву.
Так что президенту очень нужны какие-то сдвиги в этом направлении. Успешная реализация планов по дальнейшему использованию украинскими кораблями Керченского пролива и возврат Россией захваченных кораблей, наверное, могли бы этому поспособствовать.
В противном случае останется искать повод для возобновления военного положения, ведь одного Томоса для победы в выборах явно недостаточно.

Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України

Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України – Петро Порошенко на церемонії підписання Томосу

5 січня 2019 року - 13:35

Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України – Петро Порошенко на церемонії підписання Томосу

Президент Петро Порошенко у Стамбулі взяв участь у церемонії підписання Томосу про автокефалію Православної Церкви України Вселенським Патріархом Варфоломієм. Урочиста церемонія відбулась у Патріаршому Храмі Святого Георгія.

Після церемонії Глава Української держави звернувся до учасників та присутніх: «Ваше Всесвятосте, Ваше Блаженство, Ваші Високопреосвященства, ваші преосвященства, пані і панове. Дорогі українці, які сьогодні дивляться нас зараз в Україні і по усьому світові, які тисячі років чекали цієї події. Слава Богу! Бо без Божої волі ця подія була б неможлива».

«Велика подяка Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію за його віру. Ваше Всесвятосте ці оплески лунають зараз по усьому світу», - сказав Петро Порошенко.

Президент подякував Вселенському Патріарху Варфоломію за віру і любов до України, за молитву за Україну і український народ, за мужність, яку Його Всесвятість демонструє усе життя, але особливо починаючи з Великого понеділка – першого дня після Великодня 2018 року, коли було розпочато публічний процес надання автокефалії Православній Церкві України.

«Я хочу подякувати Святійшому Синоду, Собору Вселенського Патріархату, я хочу подякувати кожному ієрарху, який поставив підпис під зверненням до Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві України», - також сказав Президент.

Глава держави висловив слова подяки Верховній Раді України і голові Парламенту Андрію Парубію, кожному депутату, який проголосував за підтримку звернення Президента до Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві України.

«І, головне - я хочу подякувати мільйонам українців по усьому світу, які відгукнулися на заклик молитися - молитися, щоби Церква відбулася. Вашими молитвами це стало можливим», - особливо відзначив Петро Порошенко.

Він також зазначив, що вдячний поколінням українців, які мріяли про це чи 1030 років, чи 332 роки, чи 100 років. «Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України», - наголосив Петро Порошенко.

Президент приєднався до слів подяки патріаршим екзархам, зазначивши, що їх зусилля в цьому питанні важко переоцінити.

По завершенню церемонії підписання Томосу Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій звернувся до Митрополита Київського і всієї України Епіфанія: «Ваше Блаженство, Ви мали право просити і вимагати Вашої автокефалії. Це було правом і привілеєм Вашої Константинопольської Матері Церкви дарувати Вам цей статус автокефалії. Ми щиро молимося, щоб ви виявилися гідними цього дару і виступили дорогоцінним попутником інших сестер-церков у всеправославній єдності та спільній співпраці, а також у нашому спільному свідченні сучасного світу, який прагне невичерпних духовних скарбів православ'я».

Вселенський Патріарх також наголосив, що «нині, за благодаттю Господа, ми відновлюємо спільноту мільйонів вірян на Вашій землі (українській – ред.), які раптово опинилися поза канонічністю і єдністю та спілкуванням не за власною провиною».

Він підкреслив, що Константинопольська Церква «зібрала їх і пригорнула їх як справжня матір, а не як мачуха. Та сама Церква, яка колись вела їх до християнського хрещення». Вселенський Патріарх також зазначив, що Константинополь завжди діяв, щоб «служити побажанням і інтересам своїх дітей».

«Ваше Блаженство, дорогий брат. У цей чудовий і історичний день, в Священному Центрі Православ'я, стоять і святкують з нами князь Володимир і свята Ольга, разом з усіма святими нащадками прославленої української землі, а також усіма захисниками і Ваших очевидних прав, прав українського народу, а також прав людей, особливо релігійної свободи для всіх людей і народів. Всі вони присутні в дусі і молитві, розділяючи нашу радість і задоволення», - також сказав Вселенський Патріарх Митрополиту Київському і всієї України Блаженнішому Епіфанію.

В свою чергу, Митрополит Київський і всієї України Епіфаній подякував Патріарху Варфоломію за підписання Томосу, зауваживши, що з нетерпінням та піднесенням Православна Церква України чекає на його вручення.

«Також хочу засвідчити нашу подяку Президенту України і всім, хто разом з ним та під його керівництвом трудився, щоб допомогти нам звершити мрію поколінь українських православних ієрархів та вірян мати єдину помісну автокефальну православну церкву. Ім'я ваше, пане Президенте, навіки увійде в історію українського народу і церкви поруч з іменами правителів наших князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Костянтина Острозького та гетьмана Івана Мазепи», - сказав він.

Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая