хочу сюда!
 

Карина

37 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-55 лет

Заметки с меткой «лілія гриневич»

Війна за бізнес у державних школах



Реформа шкільної освіти болісний процес. І в першу чергу тому, що сьогодні ламаються не тільки стереотипи – якої бути школі майбутнього, але й цілі бізнес-конструкції, які розквітли в українських школах за часи Табачника.

Нове МОН намагається реформувати школу, впровадити європейські цінності та стандарти освіти,  але не усім це подобається.  

Днями розгорівся скандал навколо платних навчальних програм, таких як Інтелект України, Крила успіху, Росток и декількох  інших, яки не пройшли затвердження МОН. Причина проста - усі ці програми платні - батьки дітей повинні кожен місяць сплачувати по 200 гривень за навчальні зошити. Офіційна позиція МОН, цитую: «Містять потужний “комерційний” компонент. Начебто батьки мають кожного місяця купувати робочі зошити та інші навчальні матеріали, що є порушенням рівних можливостей доступу до державної освіти».

Цікаво, що батьки, вчителі, та так звана «освітяньска громадкість» горою стали на захист платного навчання, отак юрбою кинулися підтримувати приватний бізнес в державних школах. Що тільки не закидали чиновникам, яки намагаються дати всім дітям рівні шанси на освіту. Виявилося, що майже 2 тисячи гривень за рік навчання, це не кошти зовсім, усі заможні та спроможні!  Держава за державні кошти готова забезпечити всіх школярів підручниками, та ні не треба, кажуть активісти, хочемо платити, «бджоли против меда»!  А ось коли проїзд на гривню дорожчає, так усі хоч пішки йти готові!

Не тільки платне навчання панує в наших школах, а ще і конкурси і іспити, список яких вже складає десятки назв - це теж бізнес. Освітяне-підприємці, за тих же часів Табачника, розробили цікаву систему підробітку на дітлахах, запровадивши такі конкурси як «Геліантус», «Кенгуру», «Левеня».

В ЗМІ за останній період вийшла низка гучних матеріалів, автори яких розклали по поличках не тільки абсолютно непрофесійно розроблений контент конкурсних завдань "Геліантуса" та його чорну касу, але й розповіли про російське походження цього контенту. 

Як і в випадку з «Інтелектом України», де автори та засновники, усі професора, та доктора, «Геліантус» теж вигадав заслужений вчитель України Руслан Шаламов. Міжнародну, тобто україно-російську гру "Геліантус" Шаламов започаткувал ще в 2010 році. Спочатку гра була безкоштовна, однак потім вона тихесенько переросла в прибутковий бізнес відомого автора підручників та його російських спільників.

За  традицією заробляють освітяни-підприємці  на шкільних зошитах та на брошурках. Вартість яких «3 копійки», але батьки чомусь купляють їх за зовсім іншим цінам.

Наприклад, брошурки «Геліантуса» продають по 16-20 гривень - 4 маленьких сторінки,  надрукованих на «туалетному»  папері. За словами вчителів, вони збирають кошти по класам та передають їх методистам, яки потім відправляють «касу»  організаторам - ТО «Соняшник». Може й не дуже добре рахувати чужі гроші, але я не втримався - за приблизними розрахунками чорна каса (яка йде мимо ДФС прямісінько в кишеню засновників ТО «Соняшник» Руслана Шаламова та Юрія Морщавки ) може складати  мільйони гривень!

Сьогодні в Україні понад 3,5 млн. школярів, які навчаються в 1-11 класах, тому зрозуміло, що бізнес на освіті – це дуже прибуткове зайняття. Тому буде дуже непросто навести порядок в школах та видворити з навчальних класів всіх цих підприємців, які звикли, що на дітях можна і потрібно заробляти.

Стосовно україно-російськой гри «Геліантус» журналісти,  разом з громадськими активістами звернулися до МОН з вимогою розібратися з приватними конкурсами в українських державних школах. Але, керівництво Міністерства досі не відповіло на запит спільноти. Більш того, як з’ясувалося, заступник міністра МОН Павло Хобзей, автограф якого стоїть на усіх листах-рекомендаціях щодо проведення гри "Геліантус", переадресував запити до Інституту модернізації змісту освіти.  Неймовірно, але саме цей Інститут і координує діяльність організаторів чисельних «прибуткових» конкурсів в українських школах! Тож, можна собі уявити якими врешті можуть бути відповіді. Але реакція «Геліантуса»  не змусила себе чекати - керуючись принципом - кращий захист, це напад, вони далися до погроз та взаємозвинувачень. 

Тому я знов звертають до Міністерства освіти та науки: чому сумнівні конкурси та ігри російського походження, які проходять за тіньовими схемами, досі  підтримуються МОН та рекомендуються до проведення в державних українських школах? Не хотілося б припускатись думки, що  чиновники МОН також задіяні в корупційних схемах цих вельми дохідних конкурсів та ігор.

Реформа в українській школі за російським сценарієм

В Україні щорічно в загальноосвітніх навчальних закладах проводяться сотні різноманітних ігор розуму та конкурсів. Деякі з них проводяться добровільно, адже учні (та їхні батьки) самі для себе визначають мету участі та окреслюють перспективи застосування набутого досвіду.

Деякі відбуваються добровільно-примусово. Ідеться про конкурси, які мають усеукраїнський статус та проходять під патронатом Міністерства освіти і науки України (ред. — супроводжуються офіційними наказами та листами МОН). За словами освітнього експерта, заслуженого вчителя України Віктора Громового, регулярно на адресу вітчизняних навчальних закладів надходять сотні листів з пропозиціями щодо участі в подіях різних напрямів та рівнів. Подекуди школярам настільки набридають безкінечні «змагання», що діти починають писати нісенітниці, аби тільки від них відчепилися. Особливо коли в конкурсних завданнях їм пропонують перевтілитись у представників тваринного та рослинного світів з перспективою розвитку емпатії до навколишнього середовища (Літературний конкурс«Уявіть себе деревом, що росте в лісі»).

Задля осягнення масштабів вітчизняної конкурсоманії наведемо умовний ТОП-10 добровільно-примусових заходів (ред. — загальний перелік може розтягнутися на сотні позицій):

  1. Всеукраїнська гра «Соняшник-учитель».
  2. Міжнародна природнича гра «ГЕЛІАНТУС — природознавство для дорослих» (9—11 класи).
  3. Всеукраїнська українознавча гра «СОНЯШНИК» (1—11 класи).
  4. Всеукраїнський конкурс з англійської мови «ГРИНВІЧ» (2—11 класи).
  5. Всеукраїнський Конкурс дитячого малюнка «Охорона праці очима дітей».
  6. Щорічний Всеукраїнський конкурс «Вчимося заповідувати».
  7. Міжнародний конкурс з інформатики та комп’ютерної грамотності «БОБЕР» (5—11 класи).
  8. Всеукраїнський історичний конкурс «ЛЕЛЕКА» (5—11класи).
  9. Міжнародний математичний конкурс «КЕНГУРУ» (2—11 класи).
  10. Всеукраїнський учнівський фізичний конкурс «Левеня» (7—11 класи).

Для довідки: упровадження конкурсів, що проходять під патронатом МОН, контролює Інстутут модернізації змісту освіти, і далі вони спускаються по всій вертикалі чиновників від освіти по містах і селищах країни. А ось організаторами конкурсів часто виступають приватні структури, які розробляють концепцію, конкурсні завдання та збирають кошти за участь у конкурсах на свої банківські рахунки. Вартість участі для одного школяра коливається від 15 до 50 грн за подію.


Одним із найпотужніших організаторів платних добровільно-примусових конкурсів для українських школярів є Творче об’єднання «Соняшник», яке декілька разів на рік проводить всеукраїнську гру «Соняшник», міжнародну гру «Геліантус»  — окремо для вчителів та учнів і ще низку інших конкурсів-ігор-фестивалів, що проходять під виглядом «тренувальних» ЗНО.

Цікаво, що запустив у школи цей проект Дмитро Табачник, добре відомий своєю корупційною діяльністю. У «табачниківський період» за наказом Міносвіти від 12.10.2012 № 1101 було розроблено та затверджено положення «Про Всеукраїнську українознавчу гру “Соняшник”, Всеукраїнський конкурс фахової майстерності для вчителів-україністів “Соняшник-учитель” та Міжнародну природознавчу гру “Геліантус”».

Міжнародного статусу конкурсу «Геліантус» надала Росія. Українська версія гри була повністю скопійована з тієї, що вже існувала в сусідній країні. Точніше, з легкої подачі пропагандиста «русского мира» в Україні Табачника «Центр дополнительного образования одаренных школьников» (засновник російського «Геліантусу») відкрив свою філію в Україні та отримав держфінансування. Неймовірно, але навіть сьогодні організатори українського «Геліантусу» продовжують повністю дублювати росіян. Хоча це й не дивно, адже незмінним керівником українського «Соняшника» є заслужений учитель України Руслан Шаламов, який тривалий час, починаючи з 2008 року, керував «Всероссийским турниром юных биологов», а також був головою методичної комісії міжнародної гри «Геліантус» у Росії.

Ілюстрація 1: Рекламні постери Міжнародної гри «Геліантус» 2017 року в українській і російській версіях

Відкриваючи фінансування для проектів ТО «Соняшник», Табачник у своєму наказі спирався на Постанову Кабміну Миколи Азарова від 13 квітня 2011р. №561 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року». Потім фінансування було припинено постановою Кабміну, але не було скасовано обов’язковість конкурсів, яку забезпечувало партнерство Міносвіти. Фінансування проектів «Соняшника» при цьому лягло на плечі батьків українських школярів. А це зовсім не малі кошти. Якщо зважити на те, що в конкурсах ТО щороку задіяно 2,5 мільйони школярів від 1 до 11 класів із 24 областей України, організатори подій сьогодні отримують надходження в розмірі щонайменше 35 млн грн за один «соняшниковий» сезон.

Цих надходжень, імовірно, вистачає на пролонгацію домовленості з чиновниками МОН про патронат, а крім того — щоб закрити всі очі на «тіньову економіку» «Соняшника» від продажу супровідних друкованих матеріалів до конкурсів та ігор (ред. — детальніше про них ми розповімо в наступному матеріалі). До речі, всі брошурки «Соняшника» є абсолютними копіями російських оригіналів. Але це, знов-таки, окреме питання, вирішення якого належить до компетенції вже не тільки МОН.

Російська та українська версії брошурок до гри «Геліантус»

Зважаючи на все вищенаведене, автору матеріалу хочеться поставити питання до керівництва Міністерства освіти і науки України, яке вже кілька років розповідає про реформу школи та про європейський шлях розвитку освіти:

  • Яким чином ця державна інновація синхронізуватиметься з рудиментарною, закладеною за табачниківських часів традицією розсипати насіння соняшника, вирощеного на родючому ґрунті «русского мира»?
  • І коли в чиновників МОН уже нарешті дійдуть руки до люстрації старих добровільно-примусових проектів та програм своїх «партнерів»?

Далі буде