хочу сюда!
 

Anastasia

30 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 28-38 лет

Заметки с меткой «ліна костенко»

Мудра Ліна

Україна - це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим ґартом. В умовах сучасного світу їй нема ціни.

Лиш одна є втіха в тому,
що під небом голубим
аж тепер вже видно, хто ми,
до самісіньких глибин.

Хто на що заповідався,
хто що зміг і що не зміг,
хто уліг яким спокусам,
хто ніяким не уліг.

Все вже чітко, без облуди.
Час ішов і проминав.
То були усе прелюди,
а тепер от-от фінал.

© Ліна Костенко

Вітаємо Велику Українку Ліну Костенко з Днем народження!!!



"Я виросла у Київській Венеції..."

Я  виросла  у  Київській  Венеції.
Цвіли  у  нас  під  вікнами  акації.
А  повінь  прибувала  по  інерції
і  заливала  всі  комунікації.
Гойдалися  причали  і  привози.
Світилися  кіоски,  мов  кістики.
А  повінь  заливала  верболози
по  саме  небо  і  по  самі  котики.
О,  як  було  нам  весело,  як  весело!
Жили  ми  на  горищах  і  терасах.
Усе  махало  крилами  і  веслами,
і  кози  скубли  сіно  на  баркасах.
І  на  човнах,  залитими  кварталами,
коли  ми  поверталися  зі  школи,
дзвеніли  сміхом,  сонцем  і  гітарами
балкончиків  причалені  гондоли.
І  слухав  місяць  золотистим  вухом
страшні  легенди  про  князів  і  ханів.
І  пропливав  старий  рибалка  Трухан.
Труханів  острів...  острів  Тугорханів...
А  потім  бомби  влучили  у  спокій.
Чорніли  крокв  обвуглені  трапеції.
А  потім  повінь  позмивала  попіл
моєї  дерев'яної  Венеції.

А я тебе люблю...





Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м'ятою,
аж холодно джмелю.




А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!

Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття, -
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!





Моя любове! Я перед тобою...




Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.


Я хочу знати



Я хочу знати, любиш ти мене,

чи це вже сон, який уже не сниться?

Моєї долі пекло потайне,

моя сама від себе таємниця!



Чи ти за мене душу віддаси,

чи розміняєш суєтно і дрібно?

Краса – і тільки, трішечки краси,

душі нічого більше не потрібно.



Чи, може, в цім калейдоскопі літ,

де все нещадно звичне і щоденне,

ти просто мені дивишся услід

і трохи любиш сни свої про мене?






Хай буде легко... це був лиш сон

Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був лиш сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Ліна Костенко

***




Ті журавлі, і їх прощальні сурми…
Тих відлітань сюїта голуба…
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.
Сумна арфістко – рученьки вербові! –
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.

Я вам цей борг ніколи не залишу

Я вам цей борг ніколи не залишу. 
Ви й так уже, як прокляті, в боргах.
Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу. 
Віддайте мені ліс і річечку в лугах.
Віддайте мені сад і зірку вечорову. 
І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив. 
Віддайте мені все. Віддайте мені мову, 
Якою мій народ мене благословив. 
© Ліна Костенко

Шипшина важко віддає плоди...

Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: - Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
[ Читать дальше ]