Насильна зміна релігійних переконань - це завжди революція. Революційний процес у Києві часів князя Володимира досить цікаво описаний в повісті М. Горностаєвої "Дажбожа криниця". Головна героїня повісті жриця-цілителька Світозара та її коханий Ратибор волею долі опинилися в самому епіцентрі подій. Прочитавши це - впевнюєшся: опір таки був. Адже наши пращури все ж таки не покірні ягнята, а ті самі слов'яни, перед якими за часів Святослава тремтіла Візантія. Героїня твору впевнена, що хрещення було, говорячи по сучасному, "акцією візантійської розвідки" Ромеї виграли таємну війну - охрещена Русь більше ніколи не повертала проти них зброї... Уривок з повісті "Дажбожа криниця" в художній формі оповідає про події в Києві того святкового дня. [ Читати далі ]  
Повністю повість можна прочитати тут - http://chtyvo.org.ua/authors/Hornostaieva/Dazhbozha_krynytsia/
Сторінка авторки з історичними повістями на тему язичництва і не тільки http://chtyvo.org.ua/authors/Hornostaieva/

Перуне, Батьку Наш!
Ми потребуємо твоєї сили і звитяги, мудрості та завзяття.
Наповни душі наші хоробрістю та мужністю,  Світлом і Правдою,
Щоб прибуло в Роді нашому воїнів сильних, воїнів праведних
Хай перебуває під захистом твоїм Український Народ, весь Слов`янський Світ,
Всі праведні люди і кожний окремо!
Слава Перуну!
І видить Бог наш Перун Сварожич, що зло явне і зло таємне Русь переповнило! І кличе Перун на поміч люду своєму рать звитяжну – щоб повернути славу Богів Руських на землю Предківську! І щоб почали Кола Сварожі до Дажбожих онуків обертатись!Слава Богу нашому, Перуну Світлосяйному! Се він громами землю сотрясає – тим дух укріплюючи та душу радуючи!
Кличемо його воїв небесних, що суть безсмертний Полк Перунів,
стати на межі Прави і Яви берегти закон Сварожий!
Перун іде до нас і главою златою трясе, блискавиці посіває до Сварги Синьої – і та твердіє од них!
І Мати – Слава співає в трудах наших ратних,
і маємо послухати і прагнути брані лютої
за Русь нашу і Пращурів наших!
Слава Богу, Перуну Огнекудру,
що стріли на ворогів верже
І вірно стезею вперед веде
воїнам сам Він і суд і честь
І яко златорун - милостив
І всеправеден єсть... (с)

Літнє сонцестояння (свято Купала)

21 червня - 22 червня.

Початок астрономічного літа та зодіякального знаку «Рак». У колі доби відповідає  дванадцятій годині дня – полудню.
Свято Купала відзначається на літнє Сонцестояння - час, коли день є найдовшим, а ніч найкоротшою. Саме цієї ночі весняне Сонце-Ярило перевтілюється у літнє Сонце-Купалу.
Після Літнього Сонцестояння дні поволі стають коротшими, а тривалість ночі збільшується -поволі зростає сила Марени-Темряви, яка вступить в свої права з Осіннього Рівнодення, тобто з тієї пори, коли тривалість ночі переважить тривалість дня.
Як серед найдовшої ночі року на Зимове Сонцестояння зароджується зростання світла, тобто народжується Сонце-Божич, так і на Літнє Сонцестояння зароджується зростання тьми, з якого народжується Марена, покровителька темної половини року.
На святі Купала відбувається поєднання двох природніх сил: вогняної запліднюючої сили Сонця-Купала та водяної сприймаючої сили, що її уособлює Марена. Поєднання цих двох стихій породжує життя. Без цього поєднання кожна з цих двох сил окремо є убивчою.
Святкування Купальської ночі починають звечора, перед тим днем, коли Сонце перший раз зійде в образі Купала-Дажбога (літнього Сонця), тобто відбудеться перший схід Сонця опісля проходження ним точки Літнього Сонцестояння.
До свята виготовляються образи Купала та Марени. Зазвичай образ Купала це сніп з польового різнотрав’я у вигляді парубка, а образ Марени це подоба дівчини з гілок чорноклену. Образи можуть бути вбрані в парубочий та дівочий одяг - вишивані сорочки, штани у Купайла, плахта або спідниця у Марени.
Образи Купала й Марени умовно уособлюють описані вище вогняну та водяну сили Сонця та Води. Під час свята проводиться обряд їх вінчання, щоб краще уявити собі поєднання вищих сил природи.
Ще одним неодмінним атрибутом свята є Купальське Дерево - прикрашена стрічками гілка верби, котра є втіленням життя, народженого Купалом та Мареною. Власне, Купальське Дерево є образом Дерева Життя.
Присутні на святі рідновіри мають відчути, що вони, проводячи обряд, співдіють разом з Вищими Силами, допомагають обертати Колесо Життя. Тому закохані, котрі вирішили взяти шлюб, освячують цієї ночі своє кохання - дівчина пускає на воду вінок, а юнак має його дістати, увійшовши за вінком до води - жіночої стихії. Потім хлопець веде дівчину до вогню - чоловічої стихії. Через вогонь вони стрибають разом, взявшись за руки. Відбувається обряд очищення молодят вогнем і освячення їхнього шлюбу.
Після проведення обряду вінчання Купала та Марени, їхні образи відправляють до тих стихій, до яких вони належать. Образ Марени кладуть на воду, а образ Купала - до вогню. Дерево Роду - Купайлиця - залишається стояти прикрашеним до кінця свята.
Наприкінці святкування хлопці скочують до води палаюче колесо, обмотане соломою, як ще один знак поєднання вогню з водою, яке відбувається Купальської ночі. Опівночі старші люди з громади пускають по воді великий вінок з запаленою світильнею в пам’ять предків.
Купальської ночі польові та лісові трави набирають виняткових цілющих властивостей. Збирати трави виходять ще вдосвіта, при збиранні рослин, до них промовляють молитви.
Також, ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води з криниці, яку освячують жерці. Після того громада підіймається на пагорб, щоб зустріти схід Сонця. При зустрічі Сонця до нього промовляють славлення, і дякують Дажбогу за життя, бажаючи одне одному здоров’я, щастя та доброго врожаю.
Покровителем першого місяця астрономічного Літа і знаку Рак (a)
(22.06.-23.07 за гр. календ.) є Дажбог. Дажбог є Богом Світла, добра,
благоденства, допомоги. Віддавна Русини звуться Онуками Дажбожими. Дажбог найповніше проявляє свою силу і вдачу влітку, коли після літнього Сонцестояння весняне Сонце-Ярило перевтілюється на літнього Купайла-Семиярила і настає сьомий місяць Кола Сварожого, відлічуючи від Коляди.
На Купальському святі відбувається поєднання вибухової, буйної, ярої
сили весняного Сонця з жіночою сутністю Дани, утворюється їх символічний шлюб.
Літнє Сонце Купайло-Семиярило уявляється в образі зрілого мужа, батька,
чоловіка, господаря, воїна, покровителя. В астрології планетою знаку Рак є Місяць (Луна) – нічний відблиск, «відлуння» Сонячного світла, що означає врівноваження ярої чоловічої сили при поєднанні з її жіночою парою.
Знак зодіяку Рак належить до квадрату основних знаків – до тих хто є
ініціяторами, розпочинають дію, дають поштовх. Але приналежність до тригону стихії Води надає йому значною мірою якостей чуттєвости та емоційности.
Проявляє себе як той хто переживає, піклується, охороняє.
Протилежно астрологічному знаку Рак і його покровителю Дажбогу у
річному Сварожому Колі знаходиться знак Козоріг з покровителем Хорсом –
уособленням нічного, зимового, «потойбічного» Сонця.




 Взято з рідновірського сайту
 

Сиджу і думаю - а що ж усе таки ми святкуємо завтра?
Християни мають відзначати Христове Воскресіння. Ще вони його називають - Паска, або ж Великдень.
Люди добрі - так треба ж усе таки визначитись, що ж ви святкуєте.
Воскресіння Христа - це стала дата певної події, що мусила відбутися дві з лишком тисячі років тому. Тоді чому ж у вас ця дата їздить по всьому квітню, інколи захоплюючи й травень?
Може ви святкуєте Паску? Це традиційне юдейське свято, і воно дійсно рухоме, бо залежить від місячного календаря. І розіп'ято Ісуса було якраз під час Пейсаху, або Паски.
Тоді чого ж ваше свято Христового Воскресіння не збігається в часі з Пейсахом, нехай він, цей Пейсах, і залежить від місячного календаря. Навпаки - якщо трапляється випадковий збіг - християнське свято відсувається ще на тиждень.
І зовсім не зрозуміло - до чого тут старий добрий язичницький Великдень.
Великдень у язичників - це астрономічне сонячне свято середини поміж Рівноденням та Сонцестоянням. Кельти називали його Бельтайн. У цього свята є й осіннє дзеркальне відображення - Велика Ніч ( котра у слов ян за доєвір я стала називатись Поминальна Субота), або ж Ніч Самайн.
Кельтський Бельтайн відзначався і відзначається першого травня. Але, оскільки Сонце не стоїть на місці, то справжня точка середини припадає на четверте-п яте травня. І нікуди не пересувається.
До того ж, якщо вірити Івану Вишенському, проповіднику и апологету православ я з 17 століття, то "Баби" (те, що нині стали називати пасками), крашанки, писанки - то язичництво і гидота перед господом"
"І освячувати їх у церкві - додає суворий проповідник - великий гріх."
Дійсно - подивіться лишень на оці писанки, котрі вчені-народознавці називають традиційними, і знайдіть там хоч один християнський символ.
Нема. Зате язичницьких повнісінько від безкінечників до свастик.
Так що я святкувати почекаю до четвертого травня. А то так і заплутатись можна...

Глобалізм у «Словяно-Арійській» обгортці.

В часи швидкісного розповсюдження інформації людина, котра хоче дізнатися про щось важливе, ризикує заблукати в нетрях Інтернету та тисяч книг «на задану тему». Доказом цьому є поява в сучасній Україні такого духовного покруча як «російськомовний слов’янофіл-родновєр», котрий є (найчастіше) русином-українцем за походженням, імперцем-росіянином за переконаннями та мовою. Всіх інших слов’ян, в тому числі і власний народ він любить настільки, наскільки вони готові «слиться в русском морє». При чому подібна особа щиро вважає себе рідновіром, борцем з жидомасонами і найчистокровнішим арійцем у світі.
Щоб дослідити коріння цього феномену, потрібно згадати недавнє минуле.
[ Читати далі ]

Весняне Рівнодення. Новоліття.
     20.03.-21.03. за Гр.к.

Початок астрономічної весни і зодіякального знаку «Овен».  У колі доби відповідає шостій годині ранку.
Зимове Сонце - Божич перевтілюється у весняне Сонце – Ярило (день стає довшим за ніч).
Початок «Нового Літа» - нового кола життя у природі з прадавніх часів одне з найбільш шанованих свят серед верстви господарів, тих хто працює на землі.
Напередодні свята, увечері відзначається Щедрий Вечір, або Щедрик. Обрядові страви: кутя для вшанування Предків, вареники, узвар, колачі. До цього свята випікають «баби» - круглий обрядовий здобний хліб як символ Переможного Сонця. Також фарбують у червоний колір яйця як знак зародку вічного життя.
Зранку ходять у гості, вітають господарів зі святом, бажаючи доброго врожаю. Співають пісні – щедрівки з добрими побажаннями господарю, обсипають зерном на майбутній врожай. Вночі має горіти вогонь – свіча у хаті або багаття на подвір’ї.
На вранішньому Славленні жерці освячують обрядові страви – «баби» та крашанки. Влаштовують братчини, вітають родичів та обмінюються крашанками.
Вранці годиться босоніж постояти на зеленій молодій травичці – відчути силу Землі, що пробуджується зі сну.

Покровителем першого місяця астрономічної весни і астрологічного знаку Овен () (21.03-21.04. за гр. календарем) є Ярило, який уособлює силу весняного Сонця що перемагає зимову Темряву. Від весняного рівнодення починає проЯВлятися все що було приховано, все те, що переосмислювалось темної, Навської половини року. Силу Ярила й характер Овна порівнюють з першим ростком, який пробивається з зернини і може своєю силою прорости крізь камінь. Ярило дає оновлення й відродження, його сутність ясна й усвідомлена, відкрита, пряма, відверта, явна, наповнена Світлом.
Знак Овна належить до квадрату основних знаків – тих, що дають поштовх, ініціяторів. Належність до тригону стихії Вогню надає вольовости і рішучости. Проявляє себе як той, що прокладає шлях.
Протилежно початку весни і знаку Овна під покровительством Ярила у річному Колі розташовується знак Терези з Покровитель¬кою Матір’ю-Славою, з якого починається астрономіч¬на осінь. На противагу буйному, рішучому, дієвому Ярилові, Матір-Слава сприяє зваженості, чутливості, тяжінню до гармонії, і надихає людину на захист красивого і гармонічного світу, заповіданого Богами і предками

Цікава інформація для рідновірів і не тільки...

Про очищення інформаційного потоку

Головна мета сучасного рідновіра -  виховати в собі спокійне, розважне ставлення до сучасного життя. Багато наших одновірців просто таки задихаються в духовному вакуумі – скарга, яку найчастіше доводиться вислуховувати жерцям, це скарга на духовну самотність. Другою за рахунком є скарга на те, що жодна діяльність на користь Рідної Віри або вітчизни не приносить видимих наслідків.
Біда кожної мислячої людини нашого століття, і рідновірів в тому числі, є в тім, що боротися нам доводиться не з людьми, а з самою Калі-Югою, Залізною добою, котра втілилася в інформаційні потоки.
Коли Залізна Доба не мала такої зброї, як газети, радіо та телебачення, а нині ще й Інтернет, який недарма зветься Світовою Павутиною, людина могла чітко визначити ворога свого роду і укласти собі плян подальших дій. Так виникали повстання, державні перевороти, визвольні війни які могли закінчитися поразкою, але не давали заснути народній самосвідомості.
Надлишок інформації в сучасному світі веде до того, що людина просто таки губиться в її вирі. Телебачення, котре стало основним інформаційним  джерелом, випромінює стільки брехні та «чорнухи», що на одне її спростування можуть піти десятиліття. «Образ ворога» є розпливчастим, з ким боротися невідомо, та чи й можливо боротися з привидом, з радіохвилею, з пучком електронів… Адже більшість з нас розуміє, що тіні, котрі метушаться по телеекранам – це ляльки, а ляльководом є Калі-Юга.
Все вищесказане не означає, що потрібно скласти руки, відмовитися від будь-якої діяльности, або заглибитися в себе і там зостатись. Перший крок до рішучих дій рідновір має зробити одночасно з прийняттям посвяти або одразу після неї – навчитися дозувати інформацію.
Критеріями виключення шкідливої інформації є її шкідливість для вашого душевного стану. До цієї групи відносяться:
- криміногенні новини. Їхні творці працюють «на залякування» - глядачеві починає ввижатися, що він живе у ворожому оточенні. Згодом під цим «соусом» йому підсунуть «рятівника» - чергову маріонетку Телеекрану, котра пообіцяє боротися зі злочинністю, аби тільки її допустили до годівниці.
- Новини з групи «як у нас все погано». Зазвичай вони закінчуються так – «а у сусіда краще», хоча сусіди знаходяться в такому ж багні, як і ми грішні. Однак, маріонеткам вигідніше нацьковувати українців одне на одного, і змушувати дивитись з надією на колишню метрополію.
- Серіали, попса, всілякі «гумористичні» шоу… Людина підсаджується на них як «на голку», мотивуючи це тим, що, вона, нібито, відпочиває. Найнебезпечніше в цих «шоу» те, що людину привчають не мати за душею нічого святого. Щодо ж серіалів, то постійно дивитись на історії з життя ментів, злочинців, повій, або – для різноманітності – багатіїв, привчає до думки, що звичайна чесна працьовита людина є неповноцінною.
- Низькопробні голлівудські, а нині і російські фільми «про їхніх хоробрих хлопців», котрі наводять лад в усіх куточках світу. Цим вас готують до того, що подібний «лад» можна навести і в вашій країні.
- Все те, що викликає у вас огиду, або душевний спротив.
Застереження: Інтернет є велетенським вмістилищем інформації. Зазвичай молодий  рідновір черпає звідти відомості з історії та богознавства. Критерії відбору тут мають бути такими: якщо ці відомості вчать вас зневажати вашу землю, мову і культуру, то якими би словами про дружбу всіх слов’ян не прикривалися творці даного сайту, майте на увазі – це ворог. Якраз в Інтернеті ворога можна розпізнати і класифікувати, бо рідновірські сайти сусідніх країн створені людьми з певною ідеологічною базою, які теж бажають діяти, а не просто утримувати перед телеекранами сотні тисяч зомбі. Втім зомбування присутнє і в Інтернеті – Залізна Доба бажає, щоб молодь у найактивнішому віці була прикута до «мишки», тому створює для неї масу ігор та інших розваг. Дозування їх є першим кроком до повноцінного рідновірського життя. Людина невільна, залежна від будь-чого: наркотиків, спиртного, комп’ютерних ігор, телепередач тощо, не може спілкуватися з Богами.  Рабів, як відомо, до раю не пускають.
Відбір корисної інформації має бути за принципом краси і шляхетности. Це знов таки не означає, що потрібно відгородити себе стіною від «реального життя». Просто треба мати на увазі, що так зване реальне життя є майже завжди віртуальним світом, створеним тими ж самими інформаційними потоками. Завданням рідновіра є весь час підживляти свій розум та емоції спогляданням прекрасного. Нехай це буде книга, картина, квітка, мальовничий куточок природи… Не бійтесь стати сентиментальними, або втратити «бойовий запал» - японці так роблять століттями і за правом вважаються одним з найвідважніших народів на землі. Одна «красива» книга замінить вам сотні томів «чорнухи», а один по-справжньому красивий фільм – десятки огидних. Тим більше, що Залізна Доба нашими ж руками викорінює в нас почуття краси та гармонії, які тільки і роблять людину людиною.
Цей процес можна проілюструвати на прикладі двох фільмів, знятих в Америці на одну й ту саму тему з розривом в 50 років. 
Це «Триста спартанців» 1962 р. та 2006 р. Тема фільму  - загибель невеличкого війська зі стародавньої Спарти в боротьбі проти переважаючих сил Перської Імперії.
 Фільм 1962 року: події розгортаються на тлі чудової природи. Фільм ніби пронизаний світлом. Головний герой, спартанський цар Леонід – вродливий білявий арій. Таким же світлооким арійцем є цар персів Ксеркс та його оточення, що історичній правді не суперечить. Військо персів складається з «арійської еліти» та «дикунів-азіатів», але всі перські вояки є людьми пристойного вигляду. Сам Ксеркс є розбещеним та жорстоким самодержцем, але в чомусь і шляхетним та симпатичним. Крізь фільм проходить традиційна для Голівуду «історія кохання» юного спартанця та красуні-принцеси. Леонід та його дружина, люди середнього віку, уособлюють те кохання, що не згасає з роками. У фільмі немає жодної потворної, або навіть негарної особи – навіть зрадник Ефіальт є дурнуватим, але вродливим чоловіком. Мотив його зради теж є класичним – нещасливе кохання до спартанської дівчини. У бойових сценах є своєрідна краса – наприклад, атака персів на бойових колісницях, або сцена, коли спартанці «пропускають» над собою кінноту. З військом Леоніда у похід йде жрець-цілитель, котрий лікує воїнам рани і гине разом з усіма. По перегляді фільму, незважаючи на трагічне закінчення, залишається відчуття світлого спокою.
Фільм 2006 року. Події розгортаються на тлі апокаліптичних пейзажів, що  нагадують декорації до фантастичного фільму. Сонце протягом всього фільму з’являється лише один раз – наприкінці. Сцени навчання Леоніда бойовим мистецтвам в дитинстві та юності – тупо жорстокі. Сам цар Спарти з вигляду -  не смійтеся -  схожий на єврея, а спартанці нагадують перекачаних культуристів. В стосунках Леоніда з його жоною переважає, однак, феміністична тенденція – цариця Спарти тримає чоловіка у жмені. Жерці одного зі спартанських храмів в кращих традиціях соцреалізму беруть від персів гроші за неправдиві віщування. Всі вони – потвори, хворі чи-то на проказу, чи-то на екзему. Цар Ксеркс схожий чи-то на індійського Бога Шиву, чи-то на християнського Сатану. Його воїни наче зійшли з екрану ще одного голівудського фільму: навіть орки та тролі з відомого «Володаря перснів» поступаються в потворності персидським воякам. Сцена бою Леоніда з «перським» велетом є калькою двобою короля Арагорна з тролем з третього фільму того ж таки «Володаря перснів». Зрадник Ефіальт – син спартанського воїна, приятеля Леоніда, є горбатою потворою (загальновідомо, що у Спарті подібних дітей знищували при народженні). Однак, цей горбань якось примудрився залишитися в живих та ще й насмілився проситись до лав елітного війська. Відмова Леоніда нібито і стала причиною зради цієї істоти, яку і людиною-то назвати важко. Бойові сцени занадто «натуралістичні» і тому огидні - ріки крові, в різні боки летять руки, ноги, голови… В фільм введено сцену вбивства перських посланників, яка є історично достовірною, але у перший фільм не увійшла, напевне тому, що не гармоніювала зі створеним там шляхетним образом царя Спарти. Загибель Леоніда асоціюється з розп’яттям Христа, принаймні режисер зробив все, щоб таке враження закарбувалося у пам’яті. Загальне враження опісля фільму – огида та душевний тягар, незважаючи на те, що фінал є більш оптимістичним, аніж у фільмі 1962 року – показане готове до битви з «орками», тобто пробачте, персами, військо «об’єднаної» Греції.
Який можна зробити висновок з подібного порівняння? Якщо в 60-ті роки, незважаючи на цілком реальну небезпеку самознищення, котра висіла тоді над людством, провідники мистецтва намагалися підтримувати в людях здоровий оптимізм, то в наші часи відбувається тотальне залякування глядачів (а глядачами, хочемо ми того чи не хочемо, є більшість землян) апокаліптичними жахами. При тому у сучасних фільмах про ті часи, коли люди сповідували природню релігію, всіляко підкреслюється, що увесь цей жах є породженням «богів», або тогочасних «містиків» – себто жерців і взагалі людей відаючих.
Світ змінюється - і змінюється не в кращий бік. Однак в наших силах створити собі, принаймні, куточок для душевного спокою, котрий є необхідною складовою для людини, що бажає боротьби і діяльності. (с)

Взято з рідновірського сайту.

PS Подивився обидва фільми про Спарту - згоден на всі сто) І гляньте-но на цих двох Леонідів - варто порівняти...

Свято Дани. Водосвяття.
06.01.
Середина першого місяця астрономічної зими. У колі доби відповідає першій годині ночі.
Завершення низки колядницьких свят. В ці дні Божич, новонароджене Сонце, освячує Воду. Дана-Вода моє сповістити  нашу Землю-матінку про народження Світла. Проводяться наступні обрядодійства:
1. Свята Вечеря напередодні Водосвяття, що зветься Голодною Кутею. Вживається кутя, узвар, пісні страви, відсутнє обрядове запрошення душ пращурів.
2. Зранку – відвідання водоймищ даної місцевости. Принесення в пожертву Дані-Воді калинового узвару. або бурякового квасу.
3. Обрядове освячення Води силою новонародженого Світла Дажбожого.
4. Очищення водою через обрядове купання або вмивання у річці, або в озері.
Власне кажучи - це те свято, що його християни звуть Водохрещам. Але цілющі властивості води до 19 січня звичайним природнім чином зійдуть нанівець. А найсильніші вони нині - від шостого до восьмого січня.
Так що, кому потрібна цілюща вода - шукайте джерело.

За слов’янським Звичаєм 21 грудня святкується народження нового Сонця - Божича.

Початок астрономічної зими і зодіякального знаку «Козоріг». Початок нового річного Сонячного Кола. Слово «Коляда» походить від слів «Коло дається». Якщо порівнювати річне Коло з добою, відповідає 12-й годині ночі, або нулю годин – півночі.Святкування починають напередодні ввечері. Святвечір настає з появою на небі першої зірки. Під час святкування виконуються наступні обрядодійства:

1. Внесення пшеничного снопа - Дідуха (уособлення єдности з духами Предків).

2. Внесення поминальної страви – куті, звареної з цілих зерен пшениці, як уособлення зародку нового життя та зв’язку поколінь.

3. Запалення живого вогню – свічки, або трисвічника.

Якщо на святі немає жерця, його обов’язки виконує голова родини. На столі має бути 12 пісних страв за числом місяців року. М’ясні страви на Святій Вечері не можна вживати, бо це є свято єднання людини з Природою, а їжа тваринного походження, особливо м’ясо обтяжує людину грубими матеріяльними енергіями і затруднює зв’язок з тонким Світом.

Після Вечері бажаючі ідуть колядувати – обходять родичів та знайомих, співаючи пісні-колядки та вітаючи зі святом. Колядники можуть розігрувати цілі дійства, гуртуючись у так звані «вертепи». Ватаг гурту несе восьмипроменеву зірку – символ творення Всесвіту. Обов’язкова наявність серед дійових осіб чоловіка, рядженого козою. Вмирання, а потім «оживання» кози зображує «вмирання старого Сонця» – Сивого Яра і «народження нового Сонця» – Божича. Ще коза міфологічно зв’язана з Велесом, який опікується Божичем протягом зимового часу. З точки зору астрології коза також відображає астрологічний знак Зодіяку Козоріг, в який нині умовно увійшло Сонце.

Уранці на Коляду до схід Сонця вітають одне одного, запалюють свічу – прообраз Сонця, що має народитись, обходять оселю, обкурюючи запашним зіллям і скроплюючи освяченою водою. Сідають до святкового столу. Вітають одне одного різдвяними подарунками (пізня народня назва свята – «Різдво», народження Сонця). За повір’ям, цієї ночі Сивий Яр, як уособлення Старого Року приносить дарунки онукам Дажбожим. Дарами відзначається гідна поведінка впродовж минулого річного Кола.

Покровителем  першого місяця після зимового сонцестояння є Хорс, який уособлює собою силу нічного, зимового, потойбічного Сонця, котра відображена у Місяці як відлуння, від чого й походить інша назва Місяця – Луна. Човен – Місяць (Хорс), також переносить до Нави «Старе Сонце», він є і перевізником новонародженого зародку Світла у Навській, темній порі року і передає його під опіку Богу Велесу, у чому має подібність з перевізником Хароном з грецької міфології. Однокореневими зі словом Хорс є слова оХОРонець, ХОРонити, ХОРда. Місяць-Хорс навчив людей спостерігати за часом, вести ХРонологію. Вночі на свято Коляди, серед Навської темряви зароджується нове Світло. У річному плині починається нове світотворення, на початку початків якого з’являється Час.

На святі Зимового Сонцестояння колядники водять козу яка спочатку «вмирає», а потім «оживає» чим умовно позначається «вмирання старого року» і «народження нового». Коза також у Звичаї пов’язана з Велесом, який за Велесовою Книгою (ВК 16-А) «приносить отрочат», тобто як провідник між Світами приносить душі зі Світу неявного до Світу земного буття. Також Велес є опікуном Світла у нічний та зимовий час, бо то «Молимо Велеса, отця нашого, хай потягне в небі коня Суражого...» (ВК 3-А), та відаємо як «Вночі Велес іде по Сварзі, по молоці небесному, іде до свого Чертогу, і в зорях сідає до Воріт...» (ВК 8(2). Коза також пов’язана із зодіякальним знаком Козоріг.

Знак Козоріг (g) (21.12.-21.01 за гр. календ.), як кожен зі знаків, що стоять на початку астрономічної пори року (Козоріг, Овен, Рак, Терези) належить до знаків основного квадрату – тих що дають енергію, розпочинають дію, є ініціяторами. Належність Козерога до стихії Землі спонукає його проявляти себе у конкретних справах. Проявляє себе як той, що використовує досвід, спонукає та скеровує до окресленої дії.

У річному Сварожому Колі протилежно знаку Козерога з покровителем Хорсом знаходиться астрологічний знак Рак, що його покровителем є Дажбог-Купало, прояв літнього Сонця.  

Хвалимо Сварога, Діда Божого…

«Коли в здивуванні, захопленні і натхненні, у горінні щастя і піднесення, Людина підняла голову обличчям до небесних висот, розпружила руки, немов би хотіла обійняти світ увесь, - вона тоді зустріла своїм зором Найвище Небо. Душу цієї людини залила могутнім струменем блаженність і відчуття своєї духовної сутьности і сили. Вона народилася тоді як Духовна Істота, саме як Людина – як Ману – …як істота, що думає і відчуває».
Так описує відчуття єднання з Покровителем нашого світу український містик Володимир Шаян.
«Велесова Книга» згадує Небо - Сварога трохи не найпершим в довгому переліку Богів.
«Хвалимо Сварога,
Діда Божого, який тому
роду Божеському є началом,
і всенькому роду криниця вічна,
яка витікає влітку
від джерела свого
і взимку ніколи не замерзає.
А тієї Води Живущої п’ючи,
живемо, допоки не прийдемо, як і все, до Нього,
і прибудемо до Лук Його Райських»
З цих слів витікає, що Сварог є родоначальником Богів і господарем «райських лук», на яких вочевидь відпочивають перед перевтіленням праведні душі. Велес Книга зберегла для нас чудовий поетичний опис «лук Сварожих»:
А там побачимо
Пращурів своїх і Матерів,
Які порядкують у Сварзі
І там отари свої пасуть
І віни свої вінять (плетуть вінки)
І життя мають, як і наше
Там немає ні гунів, ні еланів
Тільки Права княжити має
І та Права є істинна – яко Нава скинута
Але  Ява дана,
І пребуде віки вічні коло Світовита
І Заребог іде краєм тим
І розказує пращурам нашим
Як ми живемо на землі
І як страждаємо, і як багато зла
А там зла немає
І трави зелені зустрічають їх
І зустрічають шелестом своїм
Про волю Богів
І щастя людей тих
І маємо глядіти
Степи райські в Сварзі
Яка є синя
І та блакить іде від Бога Сварога.»
В індоарійській космології Сваргою називають «небо, житло світла, куди відходять душі достойних  людей, перш ніж повернутися до земного існування згідно закону карми» (Словник-довідник «Індуїзм, Джайнізм, Сикхізм). Тобто паралель є очевидною. Однак, незвичне звучання стародавнього імені Бога Неба привела до того, що деякі українські народознавці, і серед них В. Скуратівський запевняють, що «Бога Сварога» в слов’янській системі вірувань не існувало взагалі. Хоча це ім’я і зустрічається в літописах.   
 В «Іпатієвому Літописі» Сварога порівнюють з Гефестом, тобто з Богом-ковалем, або Богом-ремісником. В богознавчій праці «Матір-Лада» російського дослідника язичництва Д. Дудка, Сварог порівнюється з Тваштаром, ведійським Богом-ковалем, котрий зробив для Індри громову палицю, або з Вішвакарманом, котрий викував небо. Сварог, за скіфськими переказами, подарував людям ковальські кліщі та плуга.
Однак, як уже говорилося вище, згідно Велесової Книги, Сварог є Божеством набагато вищого духовного рівня.
Свароже!
Ти, що сотворив світло,
Ти є Бог Світла
І Бог Прави, Яви і Нави
Се бо маємо їх во істину
І є та істина наша
Що переможе темну силу
І виведе нас до блага
Тобто, в дуальній концепції світу Сварог вважався проявом Білобога, котрий має перемогти «темну силу». В світі Богів Сварог є родоначальником «роду Божеського», в світі потойбіччя – володарем райських лук, а в явному світі – ще й подателем добробуту через свій шлюб з Матір’ю Землею.
Велес Книга зберегла ще одне ім’я Небес – Питаре Діяре (Батько Дій), саме в якості подателя добробуту.
І се давав мужам своїм, Питаре (Батьку)
І обітницею Твоєю хай буде
І повноплодіє, і овочі, і зерно
І се радіємо тому
І гаразд буде в тому
І так буде до конечного дня.
Ще одним іменем Батька-Неба, напевне було – Лад. Ми вже згадували народні пісні весняного циклу, в яких згадується Дід (або Див) Ладо. Ладом, згідно «Слова про Ігорів Похід», в історично не такі вже й далекі часи жінки називали коханого. І «лад» в багатьох слов’янських мовах означає порядок, але не жорсткий, а порядок розміреного спокою.
Можливо, ще однією назвою-означенням Батька Неба було Род, яке замінило ведійське «Батько Дій» і використовувалося в якості все того ж прояву Неба, як подателя добробуту.
І тут спершу Сварога
Пращури молили
Де Роду й Рожаниць було джерело,
Перепросили і тоді бо
Кришили хліб наш…
Тобто молили Сварога біля джерела, присвяченого Роду-Сварогу. Опісля опису пожертви Сварогу-Роду та Рожаницям (певне – Ладі з донькою Лелею) одразу ж іде пряме звернення до Сварога. – «Свароже, ти, що сотворив світло…»  Тобто Велес Книга подає тут місце обряду, хід обряду і обрядову молитву.
Ще одна згадка про Род з його неодмінними супутницями Рожаницями є у Велес Книзі одразу після опису «трудних часів засухи і мору корів», та опису того, як в давні часи споріднені племена допомагали одне одному.
І се Роду Рожаниць імена
До серця ввійдуть
І захистять нас від ворогів
Отже, допомога Роду й Рожаниць знову має прийти у важкі часи, як приходила вона «сто років тому» в образі доброзичливих родичів. У християнській літературі теж згадується Бог на ймення Род, так само разом із Рожаницями. У «Сповідальних питаннях»  оповідається, що їм на пожертву крають хліб, і сир, і мед. «Слово про ідолів», датоване 12-м століттям, також згадує, що «словєнє почали трапезу ставити Роду і Рожаницям, перш, ніж Перуну, Богу їхньому». В «Слові Ісаї Пророка» Рода та Рожаниць порівнюють з Божествами врожаю Близького Сходу, які «були могутні», «їздили на хмарах» і з’являлися у супроводі двох супутниць-дружин.
Відомий історик та дослідник слов’янського язичництва Б.А.Рибаков вважає, однак, що Богу Роду є тотожним Світовид, приводячи на доказ цього композицію образу «Збручського Світовида», де явно виражена влада цього Божества «над трьома світами: Богів, людей та потойбіччям». «Язичництву дорікали багатобожжям, - пише Рибаков, - а християнству ставили в заслугу винахід монотеїзму. Але він почав виникати за кілька тисячоліть до перших християнських творів. Серед слов’ян творцем світу і всієї живої природи був Род – Світовид».
Оскільки нас вчили в радянській школі, що світ розвивається «від нижчого до вищого, від простого до складного», то немає нічого дивного в тому, що гідний поваги історик намагається довести – пращури дійшли «від нижчого до вищого» раніше за християн, розвинувши ідею Бога-творця за кілька тисячоліть до хрещення. Культ Рода, вважає він, замовчувався християнами навмисне, хоча і прирівнювався ними в запалі полеміки, до єгипетського Озиріса, біблійного Ваала а то й самого Саваофа.
Хоча Рибаков вважає, що західні слов’яни шанували Рода під ім’ям Світовида, однак Світовида з Аркони дослідник з Родом не ототожнює, називаючи його «чотириликим Богом війни». Б. Рибаков посилається на те, що опис Образу Світовида з Аркони, відріжняється від Образу Збруцького Світовида, який має «чотири грані – чотири боки світу, три яруси – три вертикальних світи. Верхній ярус – світ Богів, другий – світ людей, третій – підземний світ. Увінчаний Образ княжою шапкою – ознакою влади». (Д. Дудко «Матір-Лада)
 Дійсно, за описом Саксона Граматика, образ Світовида з Аркони мав яскраво виражену воїнську атрибутику, що й не дивно – адже на Руяні Світовид вважався покровителем воїнського ордену. Б. Рибаков же хотів довести, що саме Род, якого ще могли називати Світовидом, є не тільки прародителем слов’янських Богів, а і Прабогом, Прародителем Всесвіту. У своїй книзі «Язичництво давніх слов’ян» він на основі своїх досліджень робить наступні  висновки, проголошуючи при тому тотожність Рода та Світовида:
«Род є творцем Всесвіту…
Род вдихає в людей життя (життєву силу)
Род є Богом неба та дощу
Род покровитель земної води
Род покровитель вогню
Род зв’язаний з підземним «навським» вогнем
Але майже всі приведені вище означення (окрім першого) більше властиві  Сварогу, аніж Світовиду. Згадаймо Велес Книгу – Сварог є «Богом Прави (неба) Яви (земного світу) та Нави (Потойбіччя). Вогонь в літописних джерелах іменується Сварожичем. Лад-Сварог і Мати-Лада були покровителями шлюбів, тобто якраз того, що дає людям життя. Саме Сварог є «вічною криницею» всіх родів нашого світу – Божеським, а через Богів і людським. В християнських повчаннях говорилося «Всьому є творець Бог (Ягве), а не Род» саме в зв’язку з виникненням людського роду.
Саме оці паралелі християнських книжників, котрі порівнювали Рода з Ягве-Саваофом і дали змогу російським дослідникам означити Рода як Творця Всесвіту. Щоправда, можна зауважити, що в християнських гностичних апокрифах біблійний деміург є творцем лише нашого, земного світу, і зовсім не є рівнозначним Абсолюту.
Ми вважаємо Сварога-Рода найпершим проявом Світовида-Творця саме для нашого світу. Якщо культ Світовида був універсальним, і вбирав в себе всі Божественні прояви Всесвіту, то Батько-Небо та Земля-Матінка є опікунами саме нашого Світу, який так і зветься Земним.
Як Сварог, Батько-Небо є оберігачем Вираю, місця перебування духовної сутности Пращурів, як Лад, він є творцем світового порядку, як Род – породжує Богів-охоронців світу, а через них і людей. І завжди з ним поруч Матір-Лада, яка зовсім не є «темною протилежністю світлого чоловічого початку», як-то намагаються нас запевнити багато світових релігій. Шлюб Землі та Неба є навіть не «єдністю та боротьбою протилежностей», а гармонійним злюбом рівних світлих Сил, завдяки яким наш Світ несе в собі зерна краси та ладу.
Батько-Небо звичаєво є «чоловічим» Божеством. Адже чоловіки  потребують опікунства і ласкавої, а часом і твердої батькової руки набагато більше, аніж жінки. Якщо жіноча сутність здебільшого є в ладу з проявами Матері-Землі на підсвідомому, або чуттєвому рівні, то чоловік найчастіше сприймає світ на рівні розуму, не тому, що у нього відсутні почуття, а тому, що ці почуття штучно заблоковані тисячоліттями патріархального суспільства, коли чоловік мусив вважатися володарем, навіть якщо у нього не було до цього ніяких здібностей.
Батько-Сварог вивільняє чуття, опікується містиками та людьми, котрі здатні поєднуватися з обраним Божеством на підсвідомому рівні. Він же допомагає не зірватися в безодню надмірної екзальтованости, і батьківською рукою спрямовує на обраний шлях. Він  допомагає «вкладати душу» у виготовлені речі, є опікуном вмілих ремісників, та осіб, здатних до створення планів та проектів створення будь-чого: від нової хати до нової держави.
Звичайно, природня релігія не вимагає, щоб чоловіки та жінки вшановували кожен окремо свої чоловічі або жіночі Божества. Опіка Матері-Лади так само необхідна чоловікові, як сила Батька-Неба для жінки.
Отже, славити Сварога та Матір-Землю можна і потрібно всім, під різними іменами і в різних проявах. Природня віра тим і відріжняється від неприродньої, що кожна людина може вибрати собі до душі і Божий прояв, і Боже ім’я і спосіб славлення. (с)

Взято з рідновірського сайту