Муза невинна

 БосОніж пришльопала.

 З музой дружина

 На кухні «заштопала».

  - «Сховався? Ой нене!

 Таємно, в тиші,

 Чом не про мене 

 Ти пишеш вірші?

 Я свою молодість

 Вам віддавала – 

 Ласки од тебе

 Й дітей я чекала».

 Виросли діти – 

 Не стало розваги.

 Треба зуміти

 Додати уваги.

 Служіння сім’ї – 

 Нескінченний процес, 

 Що робить Дружин

 Із колишніх «принцес».

 У мрії в полоні

 Моя «половина». 

 В моєму безсонні

 Муза невинна. 

4 вересня 1985 року за наказом "Горбі"
був убитий 47-річний воїн Правди і Добра,
Герой Украіни Василь Стус...

Василь Стус. Повернення. Реквієм.

Ця передача створена на Донецькому телебаченні у 2010 році.
У 2011 році творча група була удостоєна "Премії ім. Івана Франка"
у галузі інформаційної діяльності "За кращий твір у ТВ-сфері".
Автор, редактор і ведуча Александріна Кругленко, зараз знімає
біографічний фільм про Василя Стуса.



Можновладці України ніколи не візнавали патріотів України, тому
герой Україні Василь Стус не дочекався від пройдисвітів ні
названої його ім'ям вулиці, ні поіменування його ім'ям університету,
у якому він навчався...

Але його творчість повертається, тому може наші внуки будуть
більше шанувати НАШИХ ГЕРОЇВ – а не чужинських катів України!

"Ми ще повернемось...– але не мертві,
А непереможні і безсмертні!"
\Василь Стус\

                       СЛАВА ГЕРОЮ!

 Життя та творчість Василя Стуса =
http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=295

Привіт, друзі!

Нещодавно перечитувала цей блог і так мені сумно за ним стало. Тож сьогодні я (несподівано для себе) вирішила почати знову сюди писати. Сподіваюся, що буде цікаво і мені, і вам.

Приємно, що за час моєї відсутності кількість читачів зросла. Дякую усім!!! Спробую знову бути вам цікавою. ;) 

Нік "Sumna Olesya" на сьогодні вже не актуальний, проте лишаю його без змін, бо сподіваюся, що мене хоч хтось пригадає. :)

Коротко про те, як змінилося моє життя. Про те, що я вийшла заміж за чоловіка з яким познайомилася в Неті, я ще писала, а от про те, що в нас народилася донечка ви не знаєте. :) Зараз я вдома, виховую свою манюню. А ще в мене велике захоплення - СКРАПБУКІНГ про що я ще напишу. Фотографую я і далі. А от пишу дуже мало, що збираюся виправити найближчим часом.

Сподіваюся, що у всіх є приводи для радості, тож  будемо говорити про хороше! :)

 

 

Після трьох років, повернення блудного сина, так би мовити. Чи... дон Кіхота після суванини з вітряками. А може... пішака в Штурмляндію і от - дома!!!!!! Добрі давні друзі й подруги, нові майбутні знайомі, незнайомці і незнайомки Здрастуйте! Оскільки усі дороги у нас в Україні ведуть в одне місце (*в яке, певно здогадуєтесь) так уже сталось, що від долі не втекти, як кажуть, і от - тут. Як мені язик чешеться спитати що тут нового, як поживаєте, чи є які бестрашні плани на майбу... Питаюся - розказуйте, радо послухаю, хочу бути в курсі всього (хоч би потроху))))) За ці три роки дізнався море нової інформації, набув ще одної професії назви якої до цих пір толком не придумав, але то ще попереду. Готовий ділитися знаннями і новинами в свою чергу. Все у free-дотупі, як мовиться, при першій-ліпшій можливості. Крім того у мене море пропозицій, про які з часом по порядку

Отже, я тут - ви тут - давайте щось робити ))))))))

мій скайп - virtschool.in.ua

Привіт усім хто побачив цей мій блог...
Я не знаю з чого почати... Мабуть спершу вибачусь перед вами за таку довгу відсутність... Пробачте мені...
Я за вами всіма дуже скучив... І радий повернутися...
Незнаю чи приймете ви мене назад... Приймете?
Чи хоч не забули про мене?
Як ви тут усі?

****
Я повертаюсь до свого початку,
довго я йшов, та не бачив кінець,
розум затьмарило чорним світанком,
ніч побіліла уже наперед...

Я повернувся чи пізно чи рано..
Вже не скажу бо не знаю чи я...
Я чи не я повернувся із краю,
краю мого чи чужого життя...


P.S. Кохав, кохаю, і завжди кохатиму тільки мою богиню!

Sympathy for the Hard of Hearing
      Співчуття туговухим

Автор - Gary Brooker

Called up to Camberley* in '39
        Призваний у Кемберлі* в 39-му році,
To play his part on the French front line
        щоб виконати місію на французькому фронті.
He was full of hope, overflowing with tears
        Серце повне надій, а в очах повінь сліз,
He'd been on the earth barely nineteen years
        адже щойно він побачив свій 19-ий рік,
but he was willing
        але взяв себе в руки.

Sailed across the Channel for to meet his foe
      Щоб зупинити ворога, він переплив Ла-Манш.
Marched from Le Havre to Forge-les-Eaux
      Від порта Гавр до Форж-лез-О - блискавичний марш,
There were sounds of battle that assailed his ears
      тут битви грім назавжди полонив його слух.
They moved that night with the taste of fear
      У ту ніч не зникав присмак страху з губ
to the killing
      по дорозі на бійню...

Got dug down in Deauville
      Окопався неподалік від Довіля.
His young life on the line
      Поставлено у чергу його молоде життя...
Had time to think about her
      У хвилини спокою він думав про неї -
His first love he'd left behind
      своє перше кохання, яке залишив десь позаду...

The battle lost
      Нищівний розгром,
at heavy cost
      величезні втрати
To life and limb
      вбитих і понівечених тіл,
but not for him
      та його доля інша -
he was caught
      був схоплений...
and marched away
      Відправлений геть,
to darker days
      у найчорніші свої дні,
a prisoner
      невільник...
He walked to Poland
      Дістався Польщі
with thousands of others
      з тисячами інших.
Their common plight
      Їх спільна скрута
would make them brothers
      сприяла їхньому братанню
For years of cold and fear
      на всі роки холоду, жаху
and lonely tears
      та гірких сліз...
for four long years
      На ті чотири довгих роки...
The Allies came
      Прийшли союзники,
 to liberate
      принесли звільнення.
They found him in rags
      Вони знайшли його у лахмітті,
In a pitiful state
      в жалюгідному стані,
But alive
      але живого...
Taken at the very start
      А хтось, втративши свободу на самому початку життя,
Not freed until the last
      так і помер у полоні...
Lest we forget the sacrifice
      Тож не забудьмо, яку жертву
That young men make for what seems right
      ті молоді люди принесли заради праведної справи
We lose them
      Ми втрачаємо їх,
confuse them
      турбуємо їх,
abuse them
      принижуємо їх...

Young rose waiting on the English shore
      Юна квітка чекає на англійському березі,
To hold her boy, now a man of twenty-four
      її руки-віти прагнуть оповити стан її хлопця,
      а нині 24-річного чоловіка...
Hard of hearing, no feeling
      А ми... Що ми знаємо про страждання і зцілення?
What do we know of pain and healing?
      Туговухі, товстошкірі,
Hard of hearing...
      глухі, нечутливі...
hard of hearing...

Слухати пісню

*Camberley - містечко, де знаходиться відомий військовий коледж

Пройшли дні, тижні місяці.Шалені дуелі, пишні бали, таємні місії лишилися позаду. Перепочинок, відпустка і... повернення до епопеї?

Як він зрозумів, то лише початок... початок нової невідомості, що народилася тоді десь у глибинах сердечного спокою і позбавила рівноваги.

Після останнього балу Портос вирішив перепочити і зазирнути до власного маєтку.

Мірабо добряче старався. Клопотання мадам О`Хари далися взнаки і господарство прямо ожило, порівняно з минулими часами, коли Портос власноруч навіть доглядав за всім. Та про все по порядку...

                                             *                                            *                                                 *

Ліниво стискаючи рукоять шпаги я неквапливо наблизився до воріт маєтку . "Давненько ж мене тут не було, певно той старий лінивець геть усе запустив." За мить, пройшовши на подвір`я, змінив свою думку.

- Чвак..! - Глянув, прийнявши ногу. - О, чорт!!! Мірабо!!! Що за лайно під ногами?!!

- Пане Портос! - Почулось за мить.

Із хліва вибіг, хекаючи, з вилами Мірабо. - Пане Портос, я такий радий, що Ви прибули нарешті... - Кинувся в обійми

- Но-но! - зупинив я його. - Поки здоров, а обійматися потім, приведи себе в порядок.., та й мені чан води нагрій, з дороги тре відкиснути.

- Аякже пане Портос, зараз Стефі скажу...

- Кому-кому?!

- Стефі, ну... - Зиркнувши у мої великі очі, Мірабо зніяковів.

- Мадам О`Хара, ну, і по господарству помогла і от, ну, Стефанія - дружина моя...

- О-о?!!

- Вибачте, що без вашого дозволу... - Мірабо упав на коліна і склав благально руки, що змусило вже мене зніяковіти.

- Мадам О`Хара благословила нас, сказала, що Ви не будете проти, пояснить Вам...

- Годі-годі вже, добре... - Моє лице розійшлось у привітній посмішці.  З дверей будинку виглянула миловидна жіночка, років сорока.

- Милий, що там сталось?

- Та от Стефаніє, господар прибув, грій воду на купання, на стіл щось там. - Хазяйновито розпоряджався вже Мірабо, звівшись на ноги. - А я пане Портос, зараз же миттю допораюсь!

- О-о?!!

І тільки зараз, коли глянув услід спішучого до роботи Мірабо (ледаря і затятого холостяка ще зовсім недавно), я осягнув усю глибину перемін, що стались в маєтку...

Кудахкали кури, гагакали гуси, рохкали свині, корови...

- О-о?!!... Сила любові - і тисяча чортів не перепре... прости Господи. - Я й справді був ошелешений.

Не те, щоб геть до цього не керував маєтком, але мої стусани і рявкання не доходили до слуги так, як лагідність і тепло душі мадам О`Хари.

- Чудасія... Ех..!!! - Солодко потягнувшись, попрямував до дверей домівки і тут... завмер наче вкопаний.

Прополоті, охайні - кущі троянд аж сяяли на клумбі біля входу. Дивилися на світ своїми очима-пелюстками і раділи ніжним доторкам сонячного проміння. А поруч, довкола троянд, квітли сонечка-ромашки...

В серці моєму щось добряче таки тьохнуло і почало немилосердно гупати - "Ну от.., коник і допригався..."

Далі все покотилось і полетіло швидкими кадрами старого кіно. Години влились у дні, дні у тижні. Вогонь деколи глушився на зустрічах і полюваннях з друзями дитинства із сусідніх маєтностей, але загасити його нічого не було в силі.

Часто життя просто завмирало і я подовгу сидів перед каміном, бездумно вдивляючись у полум`я, з непочатим бокалом вина у руці. Мірабо і Стефанія про щось перешіптувались лишень між собою, не насмілюючись у такі моменти і підходити.

Невідомо скільки б це тривало і чим би воно закінчилось, але одного вечора до маєтку на змиленому коні примчав такий же захеканий Рене - слуга Атоса...

- Живий?!

- Так пане Портос, Живий-живісінький.

- Атос живий!!! - Громовий клич радості зворушив стіни будинку.

За хвильку Рене вже безпомічно пручався в моїх обіймах.

- Ура!!!

- Так-так, це Ви краще вже при зустрічі продовжите з Атосом, - кряхтів Рене. - От Вам іще пакет.

- Пакет який?

- Це Атос наказав віддати Вам особисто.

Я взяв згорток і, жадібно прямо таки, ковтнув його зміст.

- Ну, що ж... Почалось... - Чуєте почалось!

Мірабо і стефанія отетеріло глипали на мене, а Рене, із компетентним виглядом, задоволено умгукнув.

- Так, завтра на коней і в дорогу. - Звернувся я до слуги Атоса. - Мірабо, стели постіль гостю!

Зранку вийшов на ганок і поглянув на квіти. Отже ж, знов заціпило...

Рене шваркнувся на ходу лобом мені в спину.

- Що з Вами пане Портосе?!

- Що-що... Заліт.., і то по самі вуха...

- О-о?!!

- Та не "О-о?!!", - підморгнув йому. - ...а сідлаймо коней!