Под разбитым стаканом -
разбитая жизнь
кто-то был уркаганом -
что только держись
Кто очкастым ботаном
вдоль стенки ходил
Кто-то девочкой умер
А кто-то родил...
Суета неизменна -
изменений черёд
Кто-то прётся отменно,
а кому-то не прёт...
Лишь одно постоянно -
в небесах облака!
Кто-то выплакал море
кто-то в небо упал....
27.06.07
Для більшосьті людей весна асоціюється з розквітом природи, пробудження зі сну, зародженням нових почуттів і т.д.
Для людей, котрі по-справжньому відчувають природу, відчувають всі її зміни, все має значення, навіть найменша дрібниця. От , наприклад, ви помічали, шо навесні повітря інше, що у людей змінюється погляд, що в їхній очах з`являється надія, радість, вони ніби очікують якогось чуда.
Весна чарівна пора, та що там казати, кожна пора року по-своєму магічна, але зараз не про це... Чи помічали ви, яке навесні повітря? Воно, ніби напоєне щастям, в ньому ніби витає аромат любові, наскрізь просякнуте чудом і радістю...
А небо яке навесні? Чесно кажучи, я рідко дивлюсь на небо, але вчора помітила, яке воно яскраво-блакитне, чисте, як по ньому повільно в даль пливуть легкі прозорі хмари, і від тієї чистоти, тиші і меланхолії в душі поселяється почуття спокою...
А як прокидається від зимового сну природа? Як повільно, але впевнено з-під торішнього листя пробиваються молоді пагони зеленої трави, як на деревах набухають бруньки, згодом з яких проростуть молоді зелені листочки чи білі квіти весняного цвіту. А я гарно і ніжно цвіте верба, спочатку ніби боїться , що холод ще не відступив, тому її котики світло-сірого кольору, а потім , ніби , показує всю свою красу і її котики стають яскраво-жовтого кольору...
А як прокидаються люди від зимової сплячки? Я б сказала так: "Як прокидаються людські душі після зими?". Тут можна довго не шукати аргументів чи слів, просто подивітся на людину, на її одяг, жести, слова... Отак просто йдеш по місту і бачиш : отам вже дівчата вдягнені у світлі легкі курточки, жваво ведуть розмову, сміються, а там, ідуть люди і по-всьому видно, що вони чимось не задоволені, хоча, на дворі +12 і світить сонце і все вказує на те, що зима закінчилась. Отак одні люди вже впустили весну у своє серце, а інші ще ні...
Якщо ви дочитали до кінця, то у вас може скластися враження, що мені весна вдарила в голову. І ви знаєте, скажу чесно, що так, тому що щоденні клопоти забирають стільки часу і сил, що здається, що нічого доброго і світлого немає , але роззирнувшись навколо, я зрозуміла, що щастя і радість поруч нас, треба просто вміти їх вчасно побачити і знайти...
Анатолий Мозжухин
ГЛАЗА
В лазурном небе парой птиц
Волшебные глаза летели,
Махали крыльями ресниц
И песню мне беззвучно пели.
Я их узнал. Они – меня.
С былой загадочностью взора
Они летели, в высь маня,
Прощая все мне без укора.
Я потянулся к ним душой,
И каялся, как пред Всевышним,
Таким же голосом неслышным
Моля их взять меня с собой.
Но в недоступной вышине,
Презрев фотонные метели,
За облака глаза летели,
Поняв, что не подняться мне.
И я упал пред ними ниц,
Как перед алтарем церковным,
И тихо шепотом безмолвным
Молил спуститься с неба вниз.
А городская кутерьма
Вокруг неистово гремела...
Кому сейчас какое дело
До глаз, до неба, до меня...
Зачем нам искать в луже неба отражение,
если небо видно,головы одним движением?..
Зачем спрашивать всех,о цвете глаз тех,
кто рядом,когда можно одним взглядом,
узнать самому,посмотрев в глаза ему?..
18.12.10
В замочной скважине застряли звёзды.
Рождённым заживо ещё не поздно.
Открыть бы заново свою вселенную.
Кому-то равные, кому-то бренные
Теряют в дырах зеркально-чёрных
Осколки мира, спекаясь в горнах,
Взрываясь дымом, стекая лавой,
Холодным пивом, себя побаловав,
След в след ступая босыми ножками,
Не зная рая, пугают рожками.
А где-то краски мешают вёдрами
И без опаски, махая щётками
Рисуют небо хрустально чистое,
Меняя небыль на быль неистово..
Конкурс "Астрономическая фотография года" от Королевской обсерватории.Очень красивые и необычные фото; http://www.factroom.ru/facts/58887
Вынимаю небо из кармана,
У циклона линзу без обмана,
Слушая как океанский бриз
Поворачивает воздух линз.
Отмываю небо от тумана,
Застегнув все молнии упрямо
И кладу просохнуть на карниз,
Синевою небо смотрит вниз.
Небо смотрит но не понимает,
И печально головой качает,
Ну а нам сквозь небо видно всё,
Каждая травинка и жнивьё.
И видны, понятны их печали
От рассветов встреченных вначале
До осенних увяданья дней
И луной очерченных теней.
И видна там на околице церквушка
Перед ней склонённая старушка,
Крест кладущая стареющей рукой
На душу, омытую слезой.
А над ней в неизмеримой дали,
Где лучи лучами образа создали,
Сам собой неверующий Бог,
Боже, как он выжить только смог?
Автор: Геращенко Сергей Иванович
Sengey
07.05.2014
