хочу сюди!
 

Инна

43 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років

Замітки з міткою «чорногуз»

Весна на граніті 2020

МАНІФЕСТ

безстрокової акції протесту “Весна_на_граніті_2020”

Ішов сьомий рік російської окупаційної війни Росії проти України. Незважаючи на кількарічну боротьбу українців, які пішли захищати свою державу збройно від російської окупації, незважаючи на тисячні втрати серед українських героїв-захисників, президент України Володимир Зеленський погодився на відступ із українських позицій, за якими – земля із кров’ю українських бійців та думками їхніх родин і близьких.
Цим він продемонстрував, що є слабким лідером держави. Головнокомандувачем, який не розуміє людей із військовим досвідом.

Домовленість про створення Консультативної ради в Мінську від 11 березня 2020-го року, які фактично започатковують прямий діалог України з окупаційними адміністраціями на території ОРДЛО, та визнають країну-окупанта Росію “спостерігачем за мирним процесом”, ми розцінюємо як точку неповернення, за якою – реальний шлях до втрати Україною суверенітету.

Володимир Зеленський повинен зупинити політику “вмиротворення” Росії, яка насправді є проросійською політикою гібридної війни проти України руками маріонетки – цю наївну політику “миру” на умовах ворога.
Він має довести, що не є маріонеткою Кремля. Або піти з посту Президента України. Ми знаємо, що наступ Росії буде. Так чи інакше. Ця війна не почалася у 2014-му. Росія веде її проти нас століттями і вестиме далі. Нас чекає друга стадія і ми не бажаємо зустріти її з президентом, який не вміє воювати за свою країну. Війна за свою державу – це мистецтво, і президент Зеленський ним не володіє.

Ми, добровольці, які перебували й продовжують відбувати ротації на фронті знаємо, що Росія порушує Мінські угоди. Усім відомі прецеденти, коли російська армія заходила на українські позиції, з яких відбулося відведення українського війська. Для нас земля, з якої Зеленський відводить українську армію, є не просто клаптиком території. Це земля, де загинули наші побратими, друзі, кохані. Ці загибелі не є для нас простим повідомленням зі стрічки новин, а є живою посутньою втратою, з якою жити все життя і за яку наш ворог, Росія, має заплатити ціну.

За цих нових реалій ми, ветерани російсько-української війни, добровольці, волонтери, громадські активісти та громадяни України анонсуємо безстрокову акцію протесту “Весна_на_граніті_2020”.

Ми ночуватимемо та днюватимемо на граніті перед Офісом Президента України аж поки Володимир Зеленський не припинить курс на зближення з Росією або піде з посади Президента України.

Ми назвали наш протест “Весною на граніті” навмисне, щоб пов’язати її з пам’яттю про революцію на граніті 1990 року, коли студенти домоглися змін державного строю країни, реальних відставок та незалежності.
Ми свідомі того, що доводиться нам починати цю акцію в часи пандемії коронавірусу, а тому дотримуватимемося заходів профілактики й безпеки. Свою місію ми бачимо в тому, щоби не дати українському суспільству забути в часи пандемії про свою державу, про те, що ми досі ведемо за її право бути оборонну війну.

Ми свідомі того, що нас маргіналізуватимуть у руслі загальної політики Зеленського іншування й маргіналізації військових добровольців, а тому ставимо собі за ціль показати президенту й суспільству, що військові є самодостатніми творчими людьми, які здатні на системний захист цінностей своєї країни, що в окопі на передовій, що на граніті перед офісом президента, який неприховано здає цю країну нашому ворогу.
Ми переконані, що кулі та зброя для передової, а тут, у столиці України, тільки мирний протест. Кожен із нас протестуватиме тут безстроково у зручний йому спосіб, але нас об’єднує ідея незалежної демократичної України, яка вміє за себе воювати, яка вміє себе відстояти. Ми віримо, що попри намагання проросійських медіа-ресурсів нас роз’єднати, ми здатні об’єднатися навколо безстрокового ненасильницького протесту за те, щоби Володимир Зеленський змінив свій курс на Росію або пішов із посади.

Ми будемо біологічним годинником, поставленим на граніт, який нагадуватиме, що весна для України не вічна і наш час спливає. Ми використовуватимемо всі наші здібності й сили, аби привернути увагу українців до російського реваншу, який відбувається просто в нас на очах.

1. Скасувати імплементацію мінських домовленостей від 11 березня 2020-го року. Відкликати Ваш підпис та підпис голови Офісу Президента Андрія Єрмака, і таким чином офіційно відмовитися від легалізації окупаційних російських адміністрацій так званих «ЛНР», «ДНР», «ОРДЛО».

2. Відставка голови Андрія Єрмака та притягнення до відповідальності за статтею 111 Кримінального Кодексу України “державна зрада” за підпис під вище згаданим ганебним документомТристоронньої контактної групи у Мінську від 11 березня 2020-го року.

3. Припинити відведення українських військ у рамках так званої політики “розведення”.

4. Звільнити з посади радника голови РНБО Сергія Сивоху, за те, що він дозволив собі назвати українську оборонну війну від окупації РФ “внутрішнім конфліктом” та легалізував риторику російської пропаганди на найвищому рівні.

5. Звільнити топ-корупціонера, блокувальника реформ правоохоронної системи, Арсена Авакова.

6. Припинити репресії проти добровольців. Зокрема, звільнити новітніх політв'язнів вашого режиму Андрія Антоненка «Ріфа», Юлію Кузьменко та Яну Дугарь, яких тримають під вартою за сфабрикованою справою по вбивству Павла Шеремета.

Закликаємо громадян України приєднуватися до нашої боротьби на граніті. Ця революція має початися навесні.

Слава Україні!

Ярина Чорногуз, волонтер, парамедик,доброволець.

Пам'ятник Евграфу Сідалковському

16 грудня, опівдні на пероні станція «Вапнярка» Одеської залізниці (Вінницька область) відбулося відкриття пам’ятника Євграфу Сідалковському, який є головним персонажем твору Олега Чорногуза «Аристократ» із Вапнярки».Це перший пам'ятник українському літературному героєві. Явив українцям Сідалковського у бронзі скульптор Микола Крижанівський. На відкритті пам'ятника були високоповажні мешканці селища Вапнярка, не менш високоповажне чиновництво, як місцеве так і з інших регіонів, представники депутатського корпусу всіх рівнів, меценати та спонсори. Всіх тих, хто доклав зусиль та рук, аби пам'ятник у всій своїй красі постав перед гладачами, Весела республіка Перець відзначила " Вищою грамотою", яка надає її утримувачам ексклюзивні пільги та права, зокрема; безперешкодно лузгати соняшеникове та гарбузове насіння на пероні вокзалу станції Вапнярка.
Примітка: Європа -це лівіше від Вапнярки

Як я став націоналістом


https://www.facebook.com/PerecRepublic/photos/a.597875357080955.1073741828.597870967081394/739049029630253/?type=3&theater

АНОНС!
Шановна громадо! Подаю уривок з публікаціїї письменника Олега ЧОРНОГУЗА у 10 числі журналу "ПЕРЕЦЬ" за 2017 рік "Як я став націоналістом", у якій він наводить діалог з депутатом ВРУ попередніх скликань Іваном Зайцем.

- Ти Канигіна читав?
- Не читав. Чесно, як нині пишу, відповідаю Іванові Зайцю. (депутат ВР України багатьох скликань)
- Ти не читав Юрія Канигіна? І ти вважаєш себе українцем? Патріотом? Ось тобі його «Шлях аріїв»? Це книжка про те, що українська мова - це мова Богів. Що нею розмовляли українці, які тоді ще навіть русичами не називалися, і Москва не відібрала у тих русичів-українців через 6 тисяч років по тому у нас нашу назву - Русь. Українці - це колишні трипільці. Арійці. А їхня мова? Божественна. Нею пишуть і розмовляють тільки гуру таємничого Тібету. Ця мова - це мова вищих їхніх духовних сановників. Мова «сенсарі»*. Неї розмовляють тільки між собою виключно лами гуру, а на самоті вони спілкуються цією мовою ще й з Богами. Релігійні вчителі. Мова писалася ведичним санскритом, давньо тибетською, а слова на звучання наші - українські. За змістом і формою. Саме звідки ми й походимо.

Текст книги "ШЛЯХ АРІЇВ" можна знайти в Інтернеті і скачати.





Письменник Олег Чорногуз. Ппривітання з Новим роком!



Вітаю Вас із Святом

із Прийдешнім!

 

Хай буде так, хай заметіль мете,

Хай в ніч Святу ми чуєм крики сов,

Та хай! Але нехай цей Новий рік прийде

І принесе нам щастя і любов!

Хай з свистом вітру мир у дім наш прилетить!

Але не „град” від „Буків” й мінометів.

Нехай би Путін здох і дав би людям жить

Під чистим небом, а не під ракетним!

Бо мста уже іде, крокує по землі,

Готують лаву, кажуть, у Гаазі

І хай тремтять: пігмей в тім Кремлі,

А з ним і ті, що поруч - шизо - блазні.

Благословенним будьте в ніч святкову,

Хай світять зорі в куполі небес,

Світ оживає в радощах й любові

Бо ж це хіба не диво із Чудес?!

Освітить шлях Вам ранішня зоря -

Найкраща й наймиліша у цім світі!

Хай дух цей Вас здоров’ям окриля -

Й Любов’ю до життя і Довголіття!

Олег Чорногуз.

Голова Верховної Баляндрасної Ради

Веселої Республіки Перець.

 


Заспів до Відродженого “Перця” — Веселої Держави Сміху...

О.Чорногуз

Заспів до Відродженого “Перця” — Веселої Держави Сміху...

СМІХ ЗАРАДИ МИРУ!

Почнемо з того, що Світ ніколи не вмирав. Від сміху. І ніколи не старів. Також від сміху. Кажуть, нема старих анекдотів, а є старі люди, котрі люблять їх розповідати...
Отже, сміх вічно молодий... А ще — Безсмертний!.. Як і наша славна Україна!
...Як розповідають легенди, молодий Джузеппе Гарібальді, будучи ще моряком, дістався якось берегів... Одеси. У цьому південному місті він зустрів чимало вічно веселих і усміхнених людей. Різних національностей, різних віросповідувань, різних традицій і, природно, різних звичаїв та уподобань. Але найдивовижніше — що, власне, найбільше і вразило майбутнього революціонера, — це те — що геть усі щиро кепкували один над одним, як потім так же щиро та приязно посміхалися один одному, і від того тільки ще більш дружніше та згуртованіше жили під мирним небом цього чудодійного поліса доброзичливості...
Джузеппе Гарібальді відтоді, кажуть, узяв собі “одеську усмішку” — як один із найефективніших засобів мирного спілкування між людьми — за надійну зброю. Тоді, в Одесі, він відкрив для себе одну із непереборних істин: щоб наміцно об'єднати Північ і Південь своєї рідної Італії — як у нас, скажімо, сьогодні в Україні Захід та Схід, — треба усміхатися. Усміхатися щиро! Усміхатись добром один одному і любити одне одного... Тільки перед усмішкою і любов'ю капітулюють гнів і ненависть. Сміх і любов — обеззброюють... А ще Сміх перетворює клятого ворога — на ганебне посміховисько...
Італія перемогла. Оскільки там перемогла ідея Гарібальді.
...Український народ вічно сміявся... Великодушно реготались на Січі козаки... З чорною гіркотою на серці усміхались над своєю недолею покріпачені царською грамотою селяни...
Сміявся народ і продовжував жити!..
У лихоліття Революції, громадянської війни, лєнінського благоденствующого НЕПу, сталінських колгоспів... із їх вічно “напів-не-до-пере-за-повненими” закромами... Не втрачали почуття гумору українці і в підвалах-катівнях НКВС, куди їх нещадно кидали правовірні більшовицькі “радетєлі чаяній народа”. Бо і там, серед закатованого люду, знаходились ті, хто мужньо та зухвало сміявся навіть власній смерті в лице...
Сміялись українці скрізь! І на фронті, коли брали на глум біснуватого і недолугого фашистського недомірка Адольфа-фюрера... Сміялись і потім, коли здобули Перемогу. Щасливим сміхом радості життя...
Сміявся народ з усього, що тільки піддавалося Сміхові... Інакше б не вижив...
Сміявся усно, із вуст в уста, сміявся різножанрово — підбадьорливим дотепом, доречним жартом, добросердим лукавством, іронією... а часто-густо й убивчим сарказмом. Аж поки у 1922 році не засміявся на повний голос своїм першим друкованим словосміхом...
Ним виявився щойно народжений журнал “Червоний Перець”. Заснував його поет Еллан Блакитний, і разом із фейлетоністом Остапом Вишнею та молодим карикатуристом Олександром Довженком дав йому соціальну путівку у велике народне життя.
З того часу вся велелюдна українська громада засміялась навкруг настільки гучно та щиро, й таким іскристим, мудровеселим приперченим Сміхом, що наш великий народний сміхотворець Остап Вишня згодом змушений був зізнатись: “ми сміялись, сміємось і будемо сміятися із радянських дурнів”...
...А заразом самоіронічно засміялись українці ще й, власне, над собою... Аби завчасу убезпечити себе від можливого пошиття до самозакоханих дурнів... І не погрішити проти старої, як світ, істини: добре сміється тільки той, хто вміє посміятися над своїми вадами та недоліками.
За 90-то років свого вікування чого тільки не пережив та не побачив Перець. Радянські дурні закривали часопис, нищили фізично найталановитіших його творців, призупиняли його вихід у світ урізноманітненими постановами, декретами, інструкціями, циркулярами і просто чиновницько-тупеньким — ніззя...
А Перець, як і Сміх народу, наче нічого й не було, продовжував повноцінно жити. Набирав з роками передплатний тираж, подеколи сягаючи його тримільйонних вершин, а то й вище. І непомітно створював у всезагальнонародній державі, де панувала тільки одна кремлівська “Правда” як основний орган “керівної та спрямовуючої”, свою власну вільну Веселу Державу Сміху... Серед громадян яких володарював насамперед живий розум, здорове почуття гумору, критичне ставлення до дійсності, глибинне розуміння соціальної справедливості і людської честі. А ще непохитна віра у те, що будь-яке зло здоланне і за будь-що має бути покаране, якщо проти нього рицарствує Добро... Та ще й озброєне різнокаліберним Сміхом...
...Чи не з такою, погодьтеся, святою вірою у Справедливість починався у незалежній українській столиці Майдан Гідності?!
Та за епохи нікчемного президентства Януковича славний Перець умертвили. Чиновникам, — лизоблюдам-нукерам, — тієї недавньої доби явно було не до сміху. Вони як ніколи жили зосереджено і напружено! То постійно зосереджуючись... на отриманні хабаря, то надміру напружуючись... цуплячи чуже, тобто наше із вами народне майно...
Хапонути з голови перехожого кудлату шапку — це один із видів кримінального злодійства; на чому, ніде правди діти, наш колишній гарант добряче набив руку, але вкрасти у всього народу його веселу щиру душу, де віками оселявся його людинолюбний Сміх — це вже, коли хочете, — своєрідний духовний злочин проти людяності...
Вочевидь саме тому тут же на українських теренах появилися й ті, хто заходився, після тривалої реанімації, повернути Перець знову до активного творчого життя. Ними виявилися колишні перчани - ветерани і не тільки: Юрій Цеков, Анатолій Василенко, Олексій Кохан, Петро Перебийніс, Валерій Чмирьов, Юрій Іщенко і скромний автор цих рядків.

(Частина2)
Послуговуючись немеркнучими найкращими традиціями Великого Перця і переконливим досвідом того ж таки Джузеппе Гарібальді, запозиченого ним вряди-годи у наших земляків-одеситів, нові батьки-реаніматори відродили не просто Перець, а цілу його Веселу республіку, у межах непорушних українських кордонів, що простяглись вздовж і вшир: від зелених Карпат до безкраїх донецьких степів, від замріяних поліських озер-очей до скелястих вершин миловидного Ай-Петрі та найвищої гори кримської яйли — Роман-Кош.
Ми твердо віримо, що миролюбний український Сміх знову заживе-залунає Україною. Адже синонімом Сміху завжди був — Мир.
А “Кремлівським браткам” радимо таки угомонитись і не каламутити народ “ЛД Недоношеними Республіками” ні на українському Донбасі, ні гнилими гаслами на кшталт “Крим наш” в окупованому тимчасово Криму, а таки хоч раз дослухатися до слів свого негласного письменника-Пророка, лауреата Нобелівської премії Олександра Солженіцина, який майбутнім доморощеним любителям “русского міра” та крадіям -зазіхачам на все чуже, завбачливо радив для початку облаштувати хоча б саму Росію, зробивши з неї справді квітучу і найбагатшу країну, а не з’являтись, бува, перед світовим людом у лаптях на босу ногу, зате із атомною ломакою-«дубінушкой» в руках.
Отож Перець відроджено і вже з Нового року він прийде до своїх читачів. Аби разом сміятись і боротись... І нарешті, викриваючи гострою і нещадною сатирою, перемогти: хабарників, здирників, бюрократів, зарозумілих чинуш та всілякого роду інших горе-колекціонерів незліченних “заводів та пароходів”, що колись були безчестно та за копійки відібрано у його справжніх власників.
Людям — чесним, добрим і світлим Перець, як і колись, знову подарує свою щиру усмішку в гуморесках, віршах, літературних пародіях, жартах, дотепах, смішних малюнках, карикатурах, веселинках... А ще приберіг чимало несподіваних іронічних, пародійних сюрпризів для своїх пристрасних шанувальників.
Наповнюймо наше життя сміхом радісним, життєствердним, оптимістично - обнадійливим!..
Сміх — це щедре Свято, подароване кожному, хто вміє любити і цінувати життя.
.............................................................................................................................................................
І насамкінець.
У 20-х роках минулого століття легендарний Остап Вишня кожен свій фейлетон завершував обов’язковою фразою. Яка звучала приблизно так: “...Здавайте хліб та коні до Червоної Армії!”
Ми ж, перчани, аби не порушувати усталених традиції, перефразуємо по-своєму великого сміхотворця:
“Набувайте громадянство Веселої республіки Перець на поштових відділеннях та інших пунктах прийому передплати УДППЗ “Укрпошти”! Будьмо з Перцем! Він — прийшов, щоб залишитись. Уже назавжди!”.

Від щирого серця Вашого Перця —
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник - сатирик

Голова-Заводій Верховної ради народних
Сиднів Веселої республіки Перець.

Світлина від Valeri Chmyriov.