хочу сюда!
 

Ira

35 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «крути»

At

At

На Аскольдовій могилі поховали їх ...

Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, — та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів. На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш з назвою «Пам'яті тридцяти». Десятиліттями історія бою або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці бою встановлено пам'ятник i у 80-ті роковини бою монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню.
Бій під Крутами - спалах героїзму українців, високий і трагічний. Можна проводити паралелі з подвигом 300 спартанців. Під час навали персів на Грецію у 480р. до н.е. в результаті зради під загрозою захоплення опинився грецький флот. Його врятував загін з 300 спартанців на чолі з царем Леонідом. Вони всі загинули, затримуючи ворога у горах. Врятований флот завдав нищівної поразки персам. А тут шлях до серця України врятували ті, кому б іще жити, кохати, будувати Українську державу. Але вони, менше тисячі студентів та гімназистів старшого курсу Першої ім. гетьмана Б. Хмельницького Юнацької військової школи взяли в руки зброю і полягли за майбутнє Вітчизни у нерівному бою.
Сімох полонених більшовики не розстріляли і відправили в більшовицький тил. Один із них згодом чудом урятувався. Решту убивали тут же, під Крутами – спочатку розстрілювали, а потім добивали штиками і ножами.
Підтримуєм кампанію «Пам'ятай про Крути!»
Кампанія «Пам’ятай про Крути!» ініціюється в рамках Молодіжної ініціативи «Героям слава!» для популяризації серед молоді подвигу юнаків, які в січні 1918 року віддали найдорожче – своє життя – захищаючи незалежність України. Принципи кампанії: 1. Дізнайся більше про бій під Крутами. Важливо знати правдиві, а не міфологізовані політиками, причини, події і наслідки. Прочитай кілька сторінок про подвиг юнаків з першоджерел, із спогадів учасників бою. 2. Вшануй полеглих одягнувши крутянську символіку. 29 січня причепи на груди стрічку чи з значок із відповідною символікою, одягни вишиванку, яка споконвіку нагадує українцям червону кров героїв, пролиту за нашу чорну землю. 3. Підтримай кампанію «Пам'ятай про Крути!». Розмісти банер на власній сторінці чи на відомих національних та регіональних сайтах. Перерахуй кошти для підтримки даної кампанії (залишок буде переданий музею в Крутах) 4. Присвяти Героям одну добру справу. Організуй перегляд відповідного відео для молоді, вечір бардівської пісні чи військово-історичну гру на місцевості. Допоможи ветеранам визвольних змагань тощо. Головне, щоб була дія! 5. Підтримай традицію крутянського посту (від 21.00 28 січня до 6.00 30 січня). Даний звичай, саме в цей день, започаткувало в 1931 році покоління Шухевича і Бандери, на ньому виросли майбутні лицарі УПА.
детальніше і хто хоче задекларувати свою участь http://www.kruty.org.ua/
[ вірш, відео, лінки ]

Хто це сказав сьогодні?

«Я не буду у майорінні політичних прапорів говорити про політику. Об’єднують націю не різні кольори, а національні ідеали, цінності. Україну завжди єднав і буде єднати український дух. Якраз український дух завжди витає на цьому полі. От чому потрібно завжди їхати у Крути, везти сюди своїх дітей, допомагати музею, бувати тут треба кілька разів на рік».
«Від чого сьогодні застерігають Крути. Крути говорять, що 100 років тому, забрати нашу соборність і незалежність можна було військовою, мілітарною окупацією. Сьогодні – окупація здійснюється в світі, як правило, не мілітарно, окупація здійснюється – гуманітарно. Якщо у нас не буде імунітету від засилля чужої мови, чужої пам’яті та культури – у нас не буде історії. А історія вчить, що за самооцінкою нації іде її самовизначення, а за самовизначенням формується єдність нації і соборність»

Так хто ж це сказав сьогодні?

95 річниця Бою під Крутами! Слава Героям!

95-й річниці бою під Крутами...

Будь ми прокляті - якщо забудемо це!
І вічне прокляття тим, хто ВЖЕ ЗАБУВ!

Бій під Крутами відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній
станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне,
за 130 кілометрів на північний схід від Києва.
Цей бій між 4.000 комуняцькою армією Михайла Муравйова
та загоном УНР з київських студентів і бійців вільного козацтва,
що загалом нараховував близько 400 вояків, тривав 5 годин.
На ОДНОГО ЮНАКА приходилось ДЕСЯТЬ ВОРОГІВ!



У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, зате
у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму
української молоді. які віддали життя заради незалежності батьківщини.
Особливо вразило сучасників поховання 27 юнаків, які потрапили після
бою в полон до більшовиків, і були ними страчені. На похороні у Києві
біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради
Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі,
героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш
"Пам'яті тридцяти".
Десятиріччями ця історія бою або замовчувалася, або обростала міфами
і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.
2006 року на місці бою встановлено пам'ятник.
Слава героям!

Герої Крут

Проблема всіх громадянських війн у тому, що вони найбільш жорстокі, як це не дивно, але так засвідчує історичний досвід. Жахливих епізодів часів 1918 -1919 років в Україні було безліч, але найбільшого звучання набув саме подвиг під Крутами жменьки хлопчаків, яких десь було коло 30-ти, а вже потім їх подвиг ототожнили з загальною чисельністю всіх загиблих під Крутами.
В чому полягав подвиг цього малого гурту молоденьких безвусих юнаків?
Головною причиною загибелі хлопчаків, які попали в полон, було їх затятість у своїх ідеалах Української Держави! Вони могли приспокійно залишитись в живих, якби в полоні збрехали і сказали, що їх примусово привезли і погрозами погнали битись, що всі вони готові влитись до частин армії Муравйова - їх би залишили живими, тому що такою була масова практика, яку яскраво засвідчив Шолохов у романі "Тихий Дон", де головний герой то з білими проти червоних, а потім легко став з червоними проти білих.
У тому і весь знаковий ДУХОВНИЙ ЧИН героїзму юнаків під Крутами - вони НЕ ЗРАДИЛИ ! Вони не зрадили своїх ідеалів, чим стали тотожні першим християнам-мученикам, які мужньо приймали смерть, бо не зрікались віри в Христа. З жертовних мук одних постала велика сила Християнства, а з жертви юнаків під Крутами постала наша Українська Держава!
Автор нижче наведеного матеріалу якраз цього і не розуміє, тому видумує причину жорстокої смерті юнаків, як і причину їх полону бачить у тому, що хлопчаки заблукали, хоча насправді вони пішли в атаку, свідомо в наступ на ворога! Сили були явно нерівні, що і обумовило трагічну кінцівку: полон і смерть.

Бій під Крутами: про міфи і про правду

Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам’ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва.
29 січня 1918 року біля станції Крути на Чернігівщині, між Ніжином і Бахмачем, за 120 км від Києва, відбувся бій, який як мало яка подія, досі зазнає чимало спекуляцій.
Мої думки з цього приводу засновані переважно на спогадах учасників бою (Ігор Лоський, Іван Шарий та інші), генерала О. Удовиченка, який приймав звіт після бою тощо. “Дані” ж людей, які були далеко від місця подій якраз і внесли плутанину (наприклад шановний історик Д. Дорошенко та безліч інших). Сприяли тому ж галицькі студенти 1930-х років, які міфологізували подію, творячи з неї новий міф (хоча само по собі це може й не погано). Так ось, розберемося з міфами (і з правдою):
Міф перший. “Триста безвусих, недосвідчених і неозброєних студентів”
Учасників бою з української сторони було близько 600 осіб. Цей факт є доведеним на основі військових звітів. Точніше: “1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа”, яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). Це й була основна частина оборонців Крут. Крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. Правда сам курінь ще не був сформований. Це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. Студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти, а юнаки школи, або “юнкери” вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. А. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.
Комендантом оборони Бахмача і командиром куреня юнацької школи було призначено сотника Аверкія Гончаренка, який пройшов Першу світову війну. Тому не відповідає дійсності міф №2, що боєм керував сотник Омельченко, який опісля помер від поранення в бою. Натомість, загальне керівництво здійснював сотник Аверкій Гончаренко.
Показово, що на з’єднання з наступаючими більшовиками, тобто з тилу проти своїх, з Ніжина виступив український полк ім. Шевченка. І взагалі через непродуману політику Центральної Ради (тодішньої “верховної ради”) у військових та інших питаннях, українська армія була фактично розпущена. Залишилось тільки декілька боєздатних добровільних формувань (полк Січових Стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України, та ж Юнацька школа ім. Хмельницького тощо).
3-м міфом є мовляв “різанина”, в якій більшовики добивали беззбройних українських “дітей”. “Брехня як шапка”. Отже, яким був перебіг бою?
Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків. Бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. Завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками та вже згаданим “українським” полком ім. Шевченка з Ніжина, що виступив на з’єднання з наступаючими більшовиками, вирішено відступити з бою на станцію. Організований відступ відбувався холоднокровно уже в темряві. Вояки сіли у потяг на станції і рушили у напрямі Києва, де з’єдналися з Чорними гайдамаками Симона Петлюри і взяли участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі “Арсенал”.
То кого ж розстріляли/закололи багнетами на станції?
Після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, їх не розстрілювали, а кололи багнетами (може, щоб не створювати шуму стріляниною), 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти. Серед них, наприклад, був Ігор Лоський, син міністра. Іншому сину міністра, студенту Володимиру Шульгину, не поталанило –  він загинув. Саме цих 28 загиблих і було поховано на Аскольдовій могилі в березні 1918 року, вже після визволення Києва від більшовиків.
Міф №4 – “зрада офіцерів”.
Не відповідає дійсності і звинувачення у зраді старшин (офіцерів), які мовляв “сиділи у вагоні і пиячили, а потім сіли в поїзд і втекли”, не давши всім евакуюватися. Насправді ж із 20-ти старшин загинуло 10, а один помер у шпиталі (сотник Омельченко). Сотник Лощенко навіть виготовив саморобну гармату, яка на дрезині переміщалась вздовж колії, обстрілюючи більшовиків.
Міф №5 – “поразка”.
Постає питання: якщо вояки виконали наказ, і навіть перевиконали його, затримавши ворога замість одного дня на кілька днів, то чого тоді поразка? До того ж втрати більшовиків були більшими.
Отже, втрати української сягали: близько 250 юнаків, одна чета студентів (28 осіб) і 10 старшин, тобто близько 300 осіб із 600 учасників бою – половина.
Втрати більшовиків були значно більшими, що очевидно й викликало лють Муравйова при розправі з полоненими. Інша половина, ті хто не загинули, взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі “Арсенал” у Києві і у всіх визвольних змаганнях. А окремі учасники бою пізніше опинились на еміграції. Це сотник Модест Семирозум, юнаки Чорпіта, Заквалинський, полковник Лощенко та інші. А сам А. Гончаренко, хоч і наддніпрянець, був сотником у Дивізії “Галичина” під час Другої світової…
Ворога було затримано, виграно дорогоцінний час на переговорах у Бресті, придушено більшовицьке повстання в Києві, вчасно евакуйовано державні установи перед наступом більшовиків.
Це дозволяє нам характеризувати бій під Крутами як перемогу українців.

Андрій Ребрик

Більше є тут: http://spavedfront.io.ua/s105209/doli_geroev_krut

Вони не зрадили - вони співали гімн України. Хоч це, можливо, й частина легенди. На сайті http://kruty.org.ua/ зібрані спогади очевидців, учасників бою і більше чи менше причетних. Багато вартісної інформації.

92%, 45 голосов

8%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Не забуті Крути

29 січня вшановують пам'ять Героїв Крут і найзначиміше це зробили в Києві учасники Майдану, які великою колоною при повній бойовій викладці пройшли до Аскольдової могили і провели молебен на меморіалі крутян.



Герої вшанували пам'ять героїв


Відкрито пам'ятник Герою Крут


17 жовтня у с.Тяпче відбулось урочисте відкриття пам’ятника герою Крут, жителю с.Тяпче Миколі Корпану та меморіальної дошки пам’яті Героїв Крут.

Парох УПЦ КП Святого Миколая с. Тяпче Василь Юрів та парох УГКЦ Перенесення святих мощей Святого Миколая с.Тяпче Ігор Яблонь відправили панахиду за загиблими під час бою під Крутами.

Грамотою голови райдержадміністрації за надану благодійну допомогу для спорудження пам’ятника нагороджено начальника кар’єра «Шандра» ТзОВ «Шляхбудсервіс» Івана Проціва.

Після музичного вітання шкільного хору вихованців Тяпчанської ЗОШ І-ІІІ ст. виступили голова станичної управи братства ОУН-УПА Юрій Долішній, брат Миколи Корпана Йосиф Корпан, поет, член спілки письменників України, уродженець села Тяпче Василь Щеглюк та сільський голова Василь Гаращак.

Це пам’ятник усім землякам, які загинули під час визвольних змагань або були вивезені до Сибіру і не повернулися звідти. На меморіальній дошці вписані прізвища майже 60 сельчан. Автор пам’ятника Богдан Фреїк, а допомагав йому студент зі Львова, уродженець цього села Віталій Лютин.

УВАГА З нагоди 94-річниці подвигу героїв Крут!!!

 http://kruty.org.ua/ 

З нагоди 94-річниці подвигу героїв Крут  відбудуться урочисті заходи з ушанування пам’яті української молоді, яка загинула в нерівному бою біля станції Крути 29 січня 1918 р., відстоюючи зі зброєю в руках незалежність Української держави.

  В акції очікується участь представників національно патріотичного молодіжного руху, громадських організацій та проукраїнських  політичних сил. Запрошуються до участі всі небайдужі патріотичні політичні сили і громадські організації!!!            Захід розпочнеться 29 січня 2012 р. о 12.00 (Меморіал пам'яті героїв Крут, залізнична станція Крути, Ніжинський р - н, Чернігівська обл.).

Співтовариство "ВАРТА" пропонує всім учасникам та однодумцям ДОЛУЧИТИСЯ ДО  підтримки заходу із вшанування ГЕРОЇВ КРУТ і  ЗОКРЕМА,  поміняти тимчасово свої аватарки на ТЕМАТИЧНІ....

ДЯКУЄМО ДРУЗІ!!! Слава Україні! Героям СЛАВА!

ТИСНИ І ОБИРАЙ АВАТАРКУ!!!

Бій під Крутами: героїчний вчинок і державна зрада

Готувавсь до написання статті про Крути. Про цей дійсно мужній вчинок української молоді. Хотілося без звичного для наших політиків пафосу віддати шану подвигу студентів. Крути не були перемогою. В жодному значенні цього слова, як би не намагалися примітивними політтехнологічними словесами прикрити мазохістську схибленість декого до поразок. Те, що вчинили юнаки, насправді - героїчна самопожертва в ім'я України та її незалежності. Це те, чого варто повчитись РОБИТИ, а НЕ ГОВОРИТИ всім політикам. І коли вже були готові перші абзаци, випадково натрапив на статтю відомого історика Олександра Палія. написану 5 років тому. Але сьогодні вона не втратила актуальності. Бо наші *патріотичні політики* дійсно не зробили висновків. Вони здатні закликати молодь вчитись у крутян. Але не здатні на прояв хоч би частини тої самопожертви. В ім'я України.   Олександр ПАЛІЙ Історики так і не дійшли згоди, що ж це була за сторінка українських хроніках, чого в тій трагічній події було більше - героїзму чи ганьби. Це тим більше цікаво зараз, коли влада активно використовує бій під Крутами для виховання патріотизму у співвітчизників. Україна привчається шанувати своїх героїв. Щойно країна відзначила роковини загибелі загону українців під Крутами. Водночас, що то за бій, з ким, в яких умовах, зрозуміло не всім.

Між тим, повчального в тій історії більш ніж досить. 27 січня 1918 року з Києва на зустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий Студентський Курінь. Він складався із студентів Університету імені Святого Володимира (нині це Київський Національний Університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів київських гімназій. Вони майже не мали ніякої бойової підготовки.

Курінь мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. По дорозі прийшло зведення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути – за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ.

Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3-4 кілометри. Поряд зайняли оборону трохи більш досвідчені студенти Української Військової Школи, в кількості 250 бійців. Студентський Курінь становив до 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших, не дуже надійних бійців різних національностей, то українські сили під Крутами не нараховували навіть шести сотень бійців.

Проти них рухався передовий загін військ Муравйова кількістю близько 6тисяч військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата.

Студентським Куренем керував студент Українського Народного Університету Омельченко. Бій ішов цілий день зранку 29 січня 1918 року й до вечора. Вогнем 35 кулеметів та рушниць студенти і школярі змусили захлинутися декільком більшовицьким атакам. Увечері, після закінчення патронів, командир правого крила – учнів Військової Школи – дав наказ відступати. Оюнак ліве крило (Студентський Курінь) чи переплутало, чи взагалі не почуло цього наказу і фактично пішло у наступ. У результаті більша їх частина загинула під час цього неузгодженого маневру. 35 потрапили в полон.

Сімох полонених більшовики не розстріляли і відправили в більшовицький тил. Один із них згодом чудом урятувався. Решту убивали тут же, під Крутами – спочатку розстрілювали, а потім добивали штиками іножами. Як свідчили селяни, що бачили страту, учень сьомого класу гімназії Пипський – заспівав гімн "Ще не вмерла Україна", який підхопили інші. Потім убивці привели й розстріляли двадцять восьмого, який босоніж утік до села. Хату, що дала йому притулок, окупанти спалили. Загалом втрати українців під час бою під Крутами становили близько 300 бійців загиблими.

Втрати більшовиків під Крутами оцінюють за непрямими даними. Судячи з усього, вони немалі. Завдяки характеру бою під Крутами вони разом із пораненими могли становити до 2 тисяч. Відомо,що до Києва з 6 тисяч передового загону більшовиків дійшло 4 тисячі, хоча, по дорозі до Києва, крім бою під Крутами, інших великих сутичок не було.

Дорога до столиці України Муравйову була відкрита. 8 лютого 1918 року він вступив до Києва, де почався червоний терор. У перший день захоплення Києва російські більшовики вбили три тисячі громадян. Розстрілювали за «буржуйський вигляд», за «косий погляд», «за кожне українське слово» або й просто так, як писав очевидець тих подій поет уродженець донецького Дебальцево Володимир Сосюра. Під враженням від тієї різанини Сосюра пішов у петлюрівські війська. 1944 року він написав вірш «Любіть Україну», який за «петлюрівщину» і «бандерівщину» різко розкритикував Сталін та за який Сосюру виключили з партії.

Загалом за неповний місяць окупації червоними було вбито за різними оцінками від 5 до 20 тисяч громадян (населення міста на той час не перевищувало 200 тисяч). Муравйов у своїх зведеннях писав, що він воював з "гайдамаками", "щирими украинцами" чи "господами украинцами".

Через півроку після бандитського погрому в Києві та відступу більшовиків, самого Муравйова було страчено в міжусобній бійці з більшовиками. За іншими даними, він дезертирував з більшовицьких військ і незабаром покінчив життя самогубством.

Усі багатотисячні людські жертви, вчинені російськими більшовиками в Києві й по дорозі до столиці, трапилися через безглузду і подекуди зрадницьку політику діячів Центральної Ради.

2 березня 1918 року російсько-більшовицькі війська було вигнано з Києва, і 19 березня відбулося перепоховання згаданих вище двадцяти восьми розстріляних полонених. Їх викопали з братської могили під Крутами. Над цієї могилою місцеві селяни, які одразу зрозуміли, де «наші», за власною ініціативою після бою насипали курган. Серед упізнаних були студенти Володимир Шульгин, Божко-Божинський, Олександр Попович, Андріїв, Лука Дмитренко, Ізидор Кулик, Олександр Шерстюк, Омельченко, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижів, Кирик, гімназисти Андрій Соколовський, Микола Ганкевич, Євген Тарнавський, Пипський, Гнаткевич. Інших впізнати було неможливо – так окупанти понівечили під час страти їхні обличчя. До цих жертв, перелічених у "Киевской Мысли" в день перепоховання, деякі історики додають ще прізвища таких студентів, як Пурик, Нітенко, Сірик, Дикий, Микола Лизогуб, і гімназистів Павла Кольченка, Мисана. Решта загиблих були поховані на самому полі бою місцевими селянами, і їх до Києва уже не привозили.

Бій українських бійців під Крутами часто порівнюють з боєм грецьких вояків під Фермопілами. Подібність справді є – обидва загони пішли майже на вірну смерть проти багатократно сильнішого супротивника. 480 року до н. е. спартанський цар Леонід добровільно визвався із загоном з 300 спартанців захищати Фермопільський прохід, поки решта 6 000 греків рятувалися від варварських військ. Під час героїчної оборони проти персів загинув і сам спартанський цар, і весь його загін, та ще воїни з сусіднього міста Феспій, які сказали, що їм соромно бути гіршими від спартанців та ховатися за чужі спини.

Однак, між обома ситуаціями є принципова відмінність. Від вчинку спартанців подвиг українців відрізняється насамперед тим, що до складу загону спартанців увійшли виключно особисті охоронці царя Леоніда – загартовані в численних сутичках «кращі з кращих» бійців найбільш войовничого царства Греції, та й то лише зрілі воїни – ті, що вже мали синів.

В трагічному українському випадку непідготовлені студенти віддавали задля своєї країни все, що мали. У той час, ті, хто зобов‘язаний був боронити країну, насамперед політики, маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свій прямий обов‘язок перед країною.

Політики Української Центральної Ради в 1917 році, діючи за соціалістичними гаслами, популярними на той час, перешкоджали спробам тверезих політиків, зокрема Симона Петлюри і Павла Скоропадського, створити українську армію. Крім того, в Центральній Раді за оборону відповідали люди, які були тісно пов‘язані з Москвою, за деякими даними, агентурно (Порш та інші).

Через це всі спроби організації та самоорганізації Українського війська гасилися згори. Було свідомо припинено бурхливе зростання Вільного козацтва, яке об‘єднувало десятки тисяч боєздатних козаків в регіонах. Козакам зверху наказувалося не виявляти ніякої ініціативи. Також було наказано розформуватися цілій низці українізованих частин російської армії, які виявляли готовність воювати з російськими військами – чи то білими, чи то червоними. Усім їм наказали розійтися по домівках. Фактично, це була зрада.

Між тим, Голова Центральної Ради Михайло Грушевський був людиною науки, геніальним істориком, проте далеким від реальної політики. Чи не найголовнішою вадою національної безпеки стало те, що в Україні не було організовано внутрішньої безпеки та протидії більшовицькій пропаганді, яка роз‘їдала військові частини, що залишилися. У самому Києві діяли багато агентів і провокаторів, які готували путч.

Тому коли російське радянське військо під командуванням Михайла Муравйова (кількістю близько 30 тисяч) рушило в Україну, їм реально не було кого протиставити. Центральна Рада поспіхом почала шукати вірні частини, зв‘язок не працював, а тому швидко викликати з регіонів й організувати розпущені війська не було ніякої змоги. Влада мала під рукою кількісно дуже невеликі сили.

Варто відзначити, що вже через рік і через два після Крут, під час грандіозних антибільшовицьких повстань в Україні, пересічне українське село виставляло більше бійців за Україну, ніж їх було під Крутами в січні 1918 року.

Навіть не було проголошено мобілізації – лише зроблено заклик до патріотів, та й то тільки в Києві, а не в околицях, які могли дати тисячі бійців. За кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський писав: «Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!»

Однак такого закріпачення вже не було в тих бійців, які загинули під Крутами. Воно лишалося тільки в безглуздих і безвідповідальних політиків, які виявилися нездатними мобілізувати свій народ і перемогти в тих умовах, коли поразка означала смерть.

Малій силі та БЕЗМЕЖНО-СИЛЬНІЙ ВОЛІ присвячується!

По всій Україні сьогодні відзначали 94 річницю бою під Крутами та вшановували пам"ять Героїв Крут.

В Києві проукраїнські політичні сили пройшли ходою від станції метро "Арсенальна"  до Аскольдової могили.  Там відбувся молебень за загиблими молодими ПАТРІОТАМИ та покладання квітів до їх могил. 

У Харкові марш вшанування пам"яті Героїв Крут:

В Херсоні  місцеві патріоти, не дивлячись на  одинадцятиградусний  мороз, зібралися на площі Свободи, де провели  мітинг - реквієм вшанування пам"яті Героїв Крут . Пізніше колонна с прапорами пройшла ходою до Храму Святої Олександри, де відбувся молебень. 

В Одесі патріоти пройшли ходою центральними вулицями міста. Вони скандували : «Слава Героям Крут!», «Крути, Крути – вас не забути!», «Слава Степану Бандері!», «Комуняку – на гілляку!», «Костусєва собаку – повісим на гілляку».  Учасники акції зупинились біля місця загибелі одеського патріота – студента Максима Чайки, щоб вшанувати пам"ять хвилиною мовчання. Вони запалили свічки та заспівали гімн України.  Хода завершился біля пам"ятника Івану Франку урочистим мітингом.

У Тернополі люди своїми тілами виклали слово "Крути". Так організатори вирішили нагадати, що молодь пам’ятає про подвиг студентів, які загинули у 1918 році, захищаючи рідну державу.

У Луцьку біля пам’ятного знаку Героїв Крут відбувся мітинг-реквієм: 

Вінничани холодного вечора вийшли на факельну ходу:

А протягом дня у самих  КРУТАХ:

Були і неприємні моменти. У Донецьку сталася бійка, пов’язана з ходою, присвяченою пам’яті героїв Крут.  Кілька невідомих чоловіків  почали агресивно поводитися по відношенню до учасників акції, у тому числі й до фотожурналістів, які намагалися відобразити подію, влаштували штовханину і  викрикували: «Донбас – це російський край», «Бандерівцям і фашистам – смерть!» і  погрожували учасникам ходи. За словами одного з фотокореспондентів, «як мінімум, чотири фотокамери ці неадекватні люди розбили або пошкодили».  Міліція, яка пізніше втрутилася, відтіснила нападників, одного з них затримала, тим самим дозволила учасникам маршу продовжити ходу.

І на завершення Дня Пам"яті  Героїв Крут у Києві Хрещатиком молодь пройшла смолоскипною ходою

:

29 січня - День пам'яті Героїв Крут

                          Вшануємо загиблих Героїв

                   Сокира Перуна - 29 січня

             http://video.i.ua/user/1901311/47803/253919/

Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая