хочу сюда!
 

Татьяна

51 год, телец, познакомится с парнем в возрасте 47-50 лет

Заметки с меткой «аплікація»

Перша квітка


СУСІДСЬКА ДАЧА У ДОЕЛЕКТРОННУ ДОБУ

Пам’ятаю одну невтішно-потішну дачну оповідь, на одному з форумів, про двох хлопчаків з сусідньої дачної ділянки. Потіха там була, власне, крізь сльози, проте…

Було це у ті, давні й прості, часи, коли за слово “гаджет” людина могла й образитись.

Так от, хлопчаків тих, двох братиків, начебто й залишали на цілий тиждень самих, - літо, воля, гуляй скільки завгодно! - але ж при цьому, старшенькому наказали стежити все літо за тим, щоби менший читав. Меншенький, бачте, схопив погану оцінку з читання, - ну й ось таке покарання від батьків на всі канікули.

Але ж вигадливі батьки на цей раз промазали: покараним став той, кого призначили виконавцем батьківського вироку, тобто старший.

І цілісіньке літо, день у день, автор оповіді чув із-за огорожі тужливі крики екзекутора: “Чита-ай! Чита-а-ай! Сашко-о, читай, я сказав! Чита-а-а-й!”

Книга як засіб покарання. Книга, як (не побоїмося цього слова) катівське знаряддя для двох юних створінь, які ще ні перед ким і ні в чому не встигли завинити.

Ось яке невимовно сумне життя було у доелектронну добу. Сьогодні навіть важко уявити, який то був жах несвітський…


ЗГАДАЙ ДИТИНСТВО ЗОЛОТЕ…

А зараз? Зараз це ж навіть не життя, а просто якесь нескінченне свято читання!

Дітлашня захоплено переглядає маси картинок у соціальних мережах, на а разом з ними, - хай і коротенькі, але ж написи. А спілкування! Матінко рідна, та вони ж увесь час тільки й роблять, що спілкуються, і головне - текстами!

Людина, воно ж відомо, істота слабка, вона не може жити, не перегукуючись із собі подібними, - так будь ласка, роздолля: ватсапи, есемески, чати… Зрозуміло, що там найінформативніша частина це смайлики, картинки, і “ваууууу”, “о-о-о!” і “хахаха”, але всі ці вау все одно ж прочитати треба!

Перемовлятися один з одним вже не в моді. Та і як ти усе різноманіття емоцій, що ллються на тебе з екрану, передаш комусь, якщо відірвешся від їхнього джерела? Промовляти якісь звуки, дивлячись на його писок? Тю…

Тому, коли й говорять щось один одному, випірнувши у цей нудний світ з тієї, багатобарвної й насиченої емоціями реальності, то тільки щоб повідомити, що там щойно побачив, і сказати: “Ось я тобі перекину”, - і знову пірнути крізь віконце смартфону в той, справжній, світ. Де багато стежок-посилань, і треба вгадати, якою піти, де багато написів, в хащах яких треба швидко зорієнтуватися, де сила-силенна життя, де “вау!!!”, “о-о-о!!!” і “хахаха!!!”

А що, комусь заздрісно? Може хтось там намислив боротися з цим? Хтось дійсно хоче висмикнути бідних діточок звідти у нашу тоскну матрицю, де усі як із заліза та пластику зроблені, і діють як роботи, за програмою? Тоді нехай той зловмисник згадає, як його в дитинстві намагалися відірвати від тієї книжки, якою він захопився… Як почувався ти тоді, гонителю, га? Згадай. От-от…Відчував, що тебе силоміць витягають, - ти брикаєшся, пручаєшся, а тебе тягнуть, - із справжнього, живого світу у неймовірну нудоту.


ЧИ Ж ВИ НЕ ВІДЧУВАЄТЕ? - ЦЕ Ж ЕПОХА!

Тому, для всіх, хто полюбляє мордувати бідних діточок читанням, - утішливий висновок: не страждайте, панове, сучасні діти живуть у насиченому електронно-вербальному середовищі, вони увесь час пишуть (ну гаразд, - друкують), і - читають, читають, читають!

А музика! Назву диску - її ж прочитати треба… Хай частіше й англійською, то й що?.. А відеокліпи, - також підхожий не навпомацки вибиратимеш. А субтитри! А ігри! Та це ж ціла тобі енциклопедія підписів і написів густим шрифтом. Не кажучи вже про мануали…

Коротше кажучи, настала епоха загальної писемності та безупинного читання.

І вже неможливо уявити собі батьків, які б суворо наказували дитині своїй: “Щоб сьогодні ж, - чуєш? сьогодні! - прочитав усі написи і підписи у грі, яку я тобі вчора завантажив!” Смішно навіть помислити, щоб старшенький ходив по садовій ділянці за меншеньким, який уткнувся у стовпчик повідомлень у своєму смартфоні, і нив би: “Читай, я сказав!.. Чита-ай!”


СПЛАКНЕМО

І те, чим нас раніш, - кого мучили, а кого й дорікали, забираючи, щоб зір не псував, те, звідки ми черпали масу сюжетів пригод, казкових і героїчних, у рядки чого ми в дитинстві вдивлялися в темній комірчині, або й взагалі під ковдрою після “відбою”, наше джерело інформації і наш мучитель, - книга, - відплила у світ забуття. Викрутіть мокрі від сліз хусточки і висякайтесь у них востаннє.

Книга… Вічна їй пам’ять…

Прийшов час писати на цю тему спогади, і малювати до них ілюстрації, - про тяжку дитячу долю в часи доелектронні, - писати опери, квести і прощальні гімни.

Проте, - не видно ще поки напливу бажаючих митців, композиторів і гейммейкерів.

Ну що ж, принаймні нехай ця карикатура буде першою поминальною квіткою до підніжжя пам’ятника дивному і незбагненому явищу цивілізації, котре пішло собі геть, у небуття, і ім’я якому - “книга”.