хочу сюда!
 

Светлана

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 38-55 лет

Заметки с меткой «кіно»

ТойХтоПройшовКрізьВогонь


"- Тату, а Бог є?
 - Він є, в нашому домі. А з церви вже винесли
".

Головним мотивом сходити в кінотеатр на цей фільм було перш за все те, що він український. Так би мовити, своєрідний крок підтримки, а раптом нас таких багато збереться )) І в результаті я був здивований. Приємно здивований!
Якщо в цьому і фільмі варто виокремити якісь "мінуси", то зумовлені вони тільки невеликим бюджетом, що був у розпорядженні в його творців.
Кіно просто чудове і "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" - приклад як треба знімати! Прекрасний підбір акторів, операторська робота, звуковий супровід - все це захоплює з перших хвилин і не відпускає до самого завершення цієї історії. Народна українська музика в поєднанні з індіанськими мотивами - це чіпляє! Український фільм, українська мова, український герой - де ще таке зустрінеш?
Нарешті на екрані можна побачити Героя, а не традиційний для вітчизняного кінематографу "депресняк" і ниття а-ля "як-все-хреново-в-цьому-світі". І глядач отримує те, що так рідко зустрінеш в сучасному масовому кіно - емоції.
Ну а на фоні недолугого маскульт-непотребу типу "Наполеон против Ржевского" чи "Август. Восьмого" стрічка Іллєнка взагалі виглядає шедевром. Та й взагалі, думаю, для будь-якого українця - це великий фільм!
Я б не назвав "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" проривом, але він точно символізує новий Ренесанс - початок відродження кінематографічної культури великої Нації.
І нехай стрічка не окупиться фінансово, морально - вона вже окупилась!

Хоч як там дехто намагається "вставляти палки в колеса", але кіно знімається, книги пишуться, і пісні співають.
Бо в нашому домі Бог є. А Табачників рано чи пізно винесуть.

Про фільм "Бойовий кінь" Стівена Спілберга

Стівен Спілберґ про подробиці зйомок нової стрічки

«Бойовий кінь» – одна з найвеличніших історій про дружбу та війну. Це успішна книжка, що стала не менш успішною театральною постановкою, яку нині можна побачити на Бродвеї. Тепер ця історія вийшла на екрани з-під рук одного з найбільших режисерів у історії кіно. Стрічка Стівена Спілберґа оповідає про вірність, надію і стійкість на тлі Європи в часи Першої світової війни. «Бойовий кінь» починається з дружби між конем Джої та хлопцем Альбертом, який приручає і дресирує тварину. Коли їх насильно розлучають, глядач бачить подорож коня крізь війну, коли він змінює життя й надихає тих, хто зустрічається на його шляху: британських і німецьких солдатів, французького фермера та його онуку.

У. Т.: Цікаво, як ви відкрили для себе «Бойового коня», адже є і книжка Майкла Морпурґо, й вистава Ніка Стаффорда, яку вперше показали в Національному театрі Великої Британії режисери Том Морріс і Маріанн Елліот. – Кеті Кеннеді (продюсер фільму. – Ред.) і Стейсі Снайдер, президент DreamWorks, побачили виставу у Вест-Енді (західний район Лондона, де зосереджене концертне й театральне життя), і вона їх вразила. Ляльки на лаштунках мали неймовірний вигляд, а ляльководи бачилися свого роду зірками постановки. Але ми знали: якщо передаватимемо цю історію, то зі справжніми кіньми, а не макетами чи маріонетками. Тому ми відразу домовилися про придбання прав, перш ніж я побачив спектакль, просто завдяки сюжету, який мені дуже сподобався. До того ж я читав книжку Майкла Морпурґо і був у захваті. Але там розповідь була від імені коня Джої; читач, по суті, чув його думки. Я знав, що в кіно цього не передати, але такий підхід допоміг мені зрозуміти історію з кількох різних поглядів. У. Т.: Які теми в «Бойовому коні» ви виділили для себе як ключові? – Це кіно здебільшого про мужність. Мужність хлопця, який стільки всього переживає і багато через що проходить, аби досягти того, що йому необхідно – і не тільки йому, а і його найкращому другу – коневі Джої. А ще воно про стійкість цієї надзвичайної тварини.

У. Т.: Як ви фільмували потрібні вам сцени з живими кіньми? Це ж непросто?

– Річ у тому, що досі я мало знімав коней. У більшості кінокартин про людей, наприклад вестерні «Індіана Джонс», кінь – це істота, на якій їздить Гаррісон Форд. Моя робота полягала в тому, аби привернути увагу публіки до Індіани Джонса, а не його коня. Тому зазвичай на коней ніхто особливо не звертає уваги. Кінь просто везе героя вестерну або безстрашного археолога з пункту А до пункту Б. А в житті ми з родиною вже якийсь час мешкаємо поблизу ранчо, де є коні. Я звик до їхньої експресивності ще задовго до свого нового фільму.Провівши з цими тваринами стільки років, я знаю, що вони здатні передавати надзвичайні емоції і будь-хто може легко їх прочитати. Але в кінокартині від нас часто не вимагається присвячувати час роздумам про те, що відчуває кінь. Та в цьому випадку, побачивши, як блискуче ляльководи поставили цю історію на сцені, я зрозумів, що вони не зображували коней як людей. Вони не передавали тих характеристик коня, які ми можемо ідентифікувати із собою, не переносили людської реальності на тварин, а просто відтворювали їхню поведінку, про яку більшість із нас знають, але якої не помічають. У. Т.: Чи вдалося їм «зіграти» у вашій стрічці переконливо? – Мені хочеться вірити: коні точно знали, що роблять, і грали свої ролі так, як і решта акторів. Іноді під час зйомок мені навіть не доводилося їм казати, щ саме потрібно робити. Вони опинялися в кадрі й поводилися перед камерами так, як я навіть уявити не міг. А іноді просто можна було розслабитись і подякувати провидінню, бо коні якось розуміли, що від них вимагалося. Ніби інтуїтивно ловили потрібний момент у кадрі. У. Т.: Розкажіть про родину головного героя, хлопця Альберта. Очевидно, що вона перебуває на межі постійного конфлікту. Звідки взявся цей стан? – Це родина, розбита війною. Батько Альберта брав участь у англо-бурській війні, й вона його зламала, залишивши помітні сліди від поранень. Дух членів сім’ї чимдалі дужче занепадає, аж доки до них потрапляє кінь. Сюжет трохи схожий на давню англійську казку про Джека й бобове стебло. Джек приносить матері боби замість грошей за єдину корову-годувальницю родини. Мама викидає боби – і вони, звичайно, проростають. Джої тут чимось подібний до цих бобів. Він виростає і приносить таку користь, якої уявити собі ніхто не міг. Але сюжети казки й роману схожі лише в тому, що обидві родини розбиті. Зцілити їх може диво. І воно випадково трапляється їм на шляху.

У. Т.: Окрім Джої, що ще тримає вкупі цю сім’ю?

– Земля. У фільмі вона не менш важлива, ніж люди. Адже земля для цих людей – усе. Без неї родина ніколи не вижила б. Вона прив’язана до землі значно більше, ніж може дістати віддачі. У. Т.: Можете виокремити якісь особливі моменти або персонажів, що додали фільму виразності? – Я хотів, щоб німецьких персонажів утілювали німці, тож ми знайшли блискучого актора Гіннерка Шенеманна, який зіграв одного з них – юнака, що намагається допомогти Джої, коли той заплутується в колючому дроті. Тим часом із британського боку до бідолашного коня, аби виплутати його, підходить солдат із Ньюкасла, в ролі якого – Тобі Кеббелл. Оцією сценою я, мабуть, найбільше пишаюся. У. Т.: Ви чули бувальщини про Першу світову від британських учасників своєї знімальної команди, родичі яких брали в ній участь?Так, вони всі добре пам’ятали історії своїх предків. Їх передають від покоління до покоління. Ту війну зберігають у пам’яті – в найкращих європейських традиціях, які приділяють минулому чимало уваги. У нас (у США. – Ред.) нова генерація не так дбає про історичну пам’ять. Але в Англії батьки й діди завжди все розповідають дітям. Тож і мені пощастило почути захопливі перекази про особистий героїзм і чотирирічне жахіття в окопах війни. У. Т.: Наскільки для вас і вашої творчої групи було важливо об’єктивно її зобразити? – Ми не пристали ні на чий бік і не намагалися розбиратися, хто в конфлікті правий, а хто – ні. Наша історія зводиться до того, як персонажі поводяться з кіньми. У роботі з цими тваринами в кіногероїв немає політичних переконань. То був надзвичайно важливий аспект і саме це додає людяності цій воєнній історії. Мені здається, ті, хто турбується про коней, здебільшого дуже гуманні, особливо якщо безпосередньо доглядають за тваринами, годують їх. Тож не важливо на якому боці кінь у війні – британському чи німецькому. У. Т.: Що означає пов’язка на Джої, яку бачимо впродовж усього фільму? – Мені треба було з’єднати якось усі частини історії, оскільки події відбуваються на французькій фермі, потім на німецькому боці фронту, а опісля на британському. Я хотів, аби був якийсь один елемент, що об’єднував би всі ці лінії, які, на перший погляд, не мають нічого спільного. Мені здалося, що це буде цікаво, тому я запропонував ідею сценаристу Річардові Кертісу. Він написав, що то була пов’язка Альбертового батька з англо-бурської війни, яку хлопцеві передала мати. Той прив’язує її до вуздечки, і коли коня купують, забираючи з ферми й від найкращого друга, він проносить цей оберіг і пам’ять про стосунки крізь усе кіно. І ця хустина переходить з історії в історію, аж доки врешті повертається на сам початок Тиждень Від автора блогу.  Подивіться цей фільм. Відсутність кінозірок повністю компенсується як гарним матеріалом - першоджерелом, так і головним героєм - чудовим і розумним конем. Вмінню дружити і боротися за життя мають у нього повчитися люди.

Про кінематографію

Раніше, коли в мене ще не було інтернету я не був таким кіноманом як зараз. Хоча тепер сміло ним можу назватися. Просто вмію шукати хороші фільми. 1. Коментарі до фільму http://my-hit.ru/; 2 рейтинг сайту http://www.kinopoisk.ru/, пройтись по відомих акторах, в них всі фільми хороші, якщо вони звичайно не режисери. Я маю на увазі те, що зняв Том Хенкс, пародію на "Фореста Гампа" - "Ларрі Краун". Особли Клінт Істуд, кожен його фільм зачіпає, Квентін Таорантіно знімає задуже жорсткі фільми, а у Люкак Бессона тільки "Леон", "Ангел-А" та "Ее звали Никита".

Спочатку я думав як більшість що хороших кінострічок в 2000-них стали випускати набагато менше. Тільки думав, просто починав з фільмів 90-тих, але що більше дивився то почав розуміти що не всі бачили усі шедеври 2000-них,  зате фільми 90-тих вони могли переглянути, оскільки вийшли вони набагато раніше. Комедії стали зараз набагато тутпіші, що й подивитися не можна, не те що посміятися. І це навіть не "Ейс Вентура" що можна подивитися хоча б після роботи чи навіть "Тупий та ще Тупіший".

Тепер ж я вважаю, що в 2000-них фільм а ні трохи не гірші. На трилогію "Хресний батько" я б постав  трилогію про смерть Інкогніто. На "Індіану Джонса" - "Володаря кілець" чи "Піратів Капибського моря".

На протистоянння драм:

80-90:

"Человек дождя", трилогія "Крестный отец", "Леон", "День Сурка", "Куда приводят мечты", "Король-рыбак", "Зеленая Миля", "Криминальное чтиво", "Крты, деньги и два ствола",  жизнь прекрасна, "Американская истори Х", "Достучаться до небес", "Бойцовский клуб" , "Пролета над гнездом кукушки", "Матрица", "Запах женщины", "Пробуждение","Шоу Трумана", "Саймон Бирч", "Молчание ягнят", "Храброе сердце", Шестое чувство", "Семь", "Игра", "Титаник", "Спасти рядового Райана", "Адвокат дьявола", "Славные парни", "Бешеные псы", "Пятый элемент", "Привидение", "Бешеные псы", "Индиана Джонс", "Назад в бужущее, Король Лев, Балто " Дневник баскетболиста", "Ромео и Джульетта", "Человек в железной маске", "12 обезьян", "Интервю с вампиром", "Ее звали Никита", "Жанна Де Арк", "Реквием по мечте", 12 обезьян.

2000.

"Малхоланд Драйв", "Гран Торино", "Танствення река", трилогия Инкогинто, "Жизнь других", "Район №9", "Престиж", "Семь жизней", "Пираты карибского моря", "Начало", "Игры разума", "Большой куш", "Отступники", "Гладиатор", "Поймай меня", "Если сможешь" "Хатико: самый верный друг"(можна подивитися на різдво), "ВАЛЛ·И", "Как приучить дракона", "Рождественская история", "Пианист", Хозяин морей: на краю земли", "Остров проклятых", "Пираты карибского моря", "Хористы", "Нокдаун", "Я-легенда", "Темный рыцарь", "Эффект бабочки", "Авиатор", Банды НьюЙорка", "Человек, который изменил все", "Непокореный", "Легендарный", "Вечное сияние чистого разума", "Загадочная история Бенджамина Баттона", "Изгой", "Троя", "В погоне за счастьем",  "Всегда говори "ДА", "Дневник памяти", Счастливое число Слевина", "Друзья Оушена" "Мальчик в полосатой пижаме", "У меня рак", "Кровавій Алмаз" Жизнь Дэвида Гейла", "Король говорит!", "Терминал", "Код да Винчи", "Ангелы и Демоны", "Малышка на Миллион", "Колумбиана", "Потустороннее", "Подмена", "Флаги нашых отцов", "Аватар", "Трансформенри".

Мультфільми? 

Проти Короля Лева та Балто - Шрек, Історія іграшок, Льодяниковий період, Як приручити дракона. Зараз анімація значно перемажає, режисери намагаються вразити спц ефектами, що добре вийшло в Трансформерах та Аватарі.

Мій ТОП-10

1. Побег из Шоушенка

2. Реквием по мечте.

3. Зеленая Миля

4. Отступники

5. Леон

6. Достучаться до Небес

7. Семь жизней

8. Бойцовский клуб

9. Изгой

10. Начало

P.S. Це тільки ті що я бачив, деякі можливо просто забув, у мене в обрамному понад 100 фільмів відшукані за методами вище. Якщо хтось не знає що подивитися виберіть щось з цих фільмів, це драми, ну майже всі, і мали б сподобатися всім.

Семь смертных грехов

Про фільм -- тут.

Частина 1  -- тут.

Частина 2  -- тут.



Нормальний фільм. Незважаючи на малий обсяг фільму, респект авторам. Хоча б за те, що замість ворожок і телепатів (як це зазвичай буває зараз на телебаченні в СНД) коментувати запрошено переважно священиків.

Очі Дензела Вашингтона

           Так вже воно є, що за кожним актором закріпляють якесь певне амплуа й починають його сприймати лише у рамках того звичного амплуа, й потім дуже важко довести, що актор значно більш глибокий і більш різноплановий, що це актор ґатунку трагедій Шекспіра й найкращої світової драматургії. applauseroseroserose            Просто, ну не дають (чи майже не дають) йому грати ТАКІ, класичні найяскравіші ролі... (щоправда, можливо ще й тому, що не часто створюють такі фільми)            І це стосується не лише «акторів другого плану», а і відомих та дуже відомих акторів…unsmile

І тому надзвичайно неприємно вражає, коли, характеризуючи таких акторів відомі журналісти звертають особливу увагу не на ще більш високий рівень філігранної гри, а на… «зайві сантиметри на талії» («чи це не початок ожиріння!», «ми помітили, що він/вона ніби вже не у такій формі» – …та він/вона у найкращої акторської формі, бо здатен передавати такі відтінки почуттів,  які більшість не здатна й сприйняти!)

Ті ж самі неприємні відчуття у мене з’явилися, коли почула (за допомогою ТV), як відомі (англомовні) люди обговорюють, чи з’явився живіт у Дензела Вашингтона…бо його ж сприймають насамперед як такого, що створює кіногероїв, які у гарній спортивній формі…

 І вийшло, що ніби лише це вони помічали, коли дивилися фільми, де грав Дензел Вашингтон!

Щодо більшості кінообразів, створених Дензелом Вашингтоном, то про таких говорять: «це справжній чоловік», chih «стриманий і не багатослівний», «сильний і вольовий» і т. ін. А такі кіногерої у свідомості американців здебільшого мають бути лише «у гарній спортивній формі» і «без зайвих сантиметрів на талії», бо лише це для представників маскультури найперше «впадає у вічі» і найпершим береться до уваги.              Можливо тому про більшість американської кінопродукції також говорять, що це все професійно зроблене, але надзвичайно примітивне не цікаве і пласке?

Але ж там завжди були (і ще є) актори, які, кого б не грали, створювали  такі багатошарові складні кінообрази, що можна лише дивуватися (і додавати, що їх потенціал аж ніяк не міг повністю використатися у більшості фільмів, у яких вони змушені були грати).

 Саме як такий актор мав би й сприйматися Дензел Вашингтон, щоб справжні «кіногурмани» розглядали численні деталі і акторські знахідки, підкресливши, що своєю працею він збагатив досвід світового кіномистецтва.

Наприклад, як він зіграв у трилері з елементами фантастики (спецслужби робили експерименти, щоб  використовувати «двійника» людини) надзвичайно відповідального, лаконічного у жестах навченого опановувати себе і розмовляти з людьми в екстремальних обставинах службовця, який намагається не допустити терористичного акту!            hypnosis    Щосекунди там такі події!  shock      Ті події, як і поведінку людей, важко передбачити (весь час неприємні сюрпризи, а люди здійснюють дурні вчинки і гальмують ними так необхідну швидкість дій), і вони сприймаються й усвідомлюються його героєм, як живою людиною (але це можна помітити лише у якусь частку секунду, лише уважно вдивляючись в очі!), потім мовчки здійснюється аналіз тієї жахливої ситуації й пошук оптимальних варіантів виходу з безвихідної ситуації            (і все це – в очах!), намагання заспокоїти і захистити тих, кого має захистити герой, хоч як там йому самі жертви (чи потенційні жертви) у цьому заважають, робить і говорить лише необхідне, опановуючи своє хвилювання, яке нікому не показує (але все це, всю цю приховану надзвичайну розумову і емоційну активність ми бачимо, уважно вдивляючись в очі! look А це ж найвищий пілотаж для акторів!!!) 

Тому, коли бачиш такі прояви надзвичайного таланту і професіоналізму, просто вражаєшся: а про що це вони всі говорять? Вони ж теж бачили цей фільм, цю філігранну акторську гру, цей вир почуттів і думок у очах актора?! І після цього …з сантиметром і вимірювати талію?!!!bazar Якщо такий підхід є панівним, то… Америка просто не заслуговує на ТАКИХ акторів! _____________________________________________

Опитування

Коли Ви бачите у фільмі  кіногероя (чи кіногероїню), що для Вас є найважливішим?

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

25%, 1 голос

25%, 1 голос

25%, 1 голос

25%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Найпопулярніші фільми Української РСР

Павло Солодько

В топових рейтингах немає жодного фільму "українського поетичного кіно". Лідирують маловідомі нині шпигунські блокбастери виробництва студії Довженка.

Колись я був активістом громадянської ініціативи "Кіно-Переклад". Розбираючи архіви, знайшов прецікавий з історичного погляду документ - статистику щодо відвідуваності радянського кінематографу, від загальносоюзного до УРСРівського.

Ці дані були наведені в рекламному проспекті української мережі кінотеатрів "Мультиплекс Холдинг".

Думаю, синефілам і просто любителям культурної статистики буде цікаво дізнатися і порівняти показники української (і не тільки) радянської кінематографії.

1971: "Червона Рута" - мюзикл про любов Зінкевича-дончанина і Ротару-гуцулки (ВІДЕО)

Спершу ТОП-20 радянського кінопрокату фільмів виробництва кіностудій Української РСР (до 1991 року):

 Дані з монографії С.Кудрявцева "Своє кіно"

Впадає в око, що в рейтингу багато лідерів кінопрокату 1950-60-их, які не дуже відомі сучасному глядачеві. 

На відміну від знятої у Пирятині "Королеви бензоколонки" і пам'ятного детектива останніх років СРСР "Десять негренят" (за Агатою Крісті), пропагандистські бойовики штибу "Надзвичайна пригода" або "Блакитна стріла" (про західну шпигунку, яка полює за кресленнями нового радянського літака) вже мало хто й пригадає.


"Королева бензоколонки" - фільм з російською озвучкою і українськими написами :)

До речі, український фільм, на який прийшла найбільша кількість відвідувачів кінотеатрів ("Надзвичайна Пригода", 47 млн глядачів у 1959 році) має схожий сюжет з найбільш популярною стрічкою СРСР за всі роки існування радянського кінематографу - "Піратами ХХ сторіччя" (88 млн глядачів у 1980-му).

Журнал "Кіно" - часи, коли українські фільми приносили державі мільйони (ФОТО)

В першому випадку азійські капіталістичні негідники захоплюють радянський танкер "Полтава", у другому - вантажний корабель "Ніжин" (теж українське місто, до речі :) )


"Надзвичайна пригода" - лідер українського радянського кінопрокату. В ролях багато студентів із Китаю

Якщо "НП" переповнений радянським пафосом, коли чесні люди не піддаються на спокуси західного способу життя, то "Пірати..." зняті хоч і в Кримській області УРСР, але в типово західному стилі бойовика, де чесні радянські люди виявляються майстерними каратистами і влучними стрільцями.

Однак про це нижче.

70 років Івану Миколайчукові (невідомі ФОТО з життя і смерті актора)

В українському ТОП-20 бачимо два фільми з Володимиром Висоцьким - "Небезпечні гастролі" і "Вертикаль". Перший - дещо артхаусна трагікомедія про нелегку долю більшовиків-підпільників, зате другий став гімном радянському альпінізму, а геть не артхаусні пісні з нього перетворилися на народні хіти.

Радянське виробництво ігрових фільмів (державний сектор):

«Варшавська битва»: наша історія без нас.

Павло Берест.

23 вересня відбудеться світова прем’єра нового фільму відомого польського кінорежисера Єжи Гоффмана «Варшавська битва. 1920». А в середині жовтня побачити його зможуть і українські глядачі в рамках 41-го міжнародного кінофестивалю «Молодість»

В анотації до картини йдеться, що вона розповідає про «одну з найважливіших подій польської історії». Це історична драма про те, як поляки зупинили переможний наступ Червоної армії 1920 року. Тамтешні історики називають цю подію «чудом над Віслою», у результаті чого молода Польська держава змогла відбити тріумфальний наступ більшовиків, які несли на багнетах революцію в Західну Європу. Завдяки перемозі під Варшавою Польща уклала з Радянською Росією мирну угоду, яка забезпечила саме існування цієї держави.

Але мало хто нині знає, що й «диво на Віслі», й події, які йому передували, тісно та безпосередньо пов’язані, як із історією Української держави, так і з героїчністю українського війська  та недалекоглядністю його керівництва. Не так давно в українському інтернеті активно поширювався уривок з іншої польської стрічки «Маршал Пілсудський». В ньому показано, як глава Польської держави просить вибачення перед вояками армії УНР. При цьому, у деяких з них навертаються сльози на очі, а в Пілсудського тремтять руки.. То що ж сталося тоді в історії двох братніх народів?

21 квітня 1920 року між урядами Української Народної Республіки та Польщі було укладено угоду про створення єдиного антибільшовицького фронту. Юзеф Пілсудський у такий спосіб хоча б частково зняти проблему польсько-українського протистояння та отримати союзників на сході. Симон Петлюра таким кроком хотів продовжити боротьбу з військами радянської Росії та створеного ними «уряду радянської України». Проте така боротьба потребувала постійного поповнення боєприпасів, зброї, амуніції, яких українці не мали. Крім того, союз із Польщею міг допомогти й у співпраці з Антантою. Польща зі свого боку визнавала Директорію УНР єдиною законною владою в Україні (без територій ЗУНР) та гарантувала українському населенню в Польщі національно-культурні права.

25 квітня 1920 року об’єднані польсько-українські війська (20 тис. польських та 15 тис. українських вояків) перейшли Збруч і почали наступ на Київ. Протягом першого тижня було звільнено Житомир, Бердичів, Козятин. Однак і в цій кампанії союзники припустились стратегічних прорахунків.

Український адмірал, видатний військовий діяч Михайло Остроградський та інші військові фахівці радили Петлюрі спрямувати основний наступ українсько-польських сил спочатку не на Київ, а на Одесу. Це б забезпечило вихід до моря та поставок в Україну необхідної амуніції та боєприпасів. Крім того, маловідомо, але в Одесі до того часу ще перебували вірні уряду УНР підводні човни, що стояли під синьо-жовтими прапорами. Прихід в Одесу та звільнення Центральної України дав би змогу залучити до війська чимало кадрових національно-свідомих моряків та солдатів та очолити велике антибільшовицьке повстання на Півдні та в Центрі України. Однак такий план було відкинено та вирішено спершу йти на Київ. Час показав, що невзяття Одеси і остаточна втрата флоту призвели до повної ізоляції УНР й унеможливили міжнародну допомогу, закупку і постачання морем припасів для українського війська.

Після того, як Київ зайняли українсько-польські війська, 7 травня 1920 року, звільнення України зупинилось. Дуже швидко більшовики, стягнувши з Росії свої основні сили, розпочали контрнаступ. У листопаді 1920 року Червона армія остаточно витіснила союзників із України. А зусиллями Західного фронту було встановлено радянську владу й у Білорусі, що відкривало дорогу на Варшаву. Падіння Польщі давало змогу більшовикам отримати прямий шлях до Європи та розпочати таку омріяну «світову пролетарську революцію».

Лєнін із Троцьким, користуючись апробованою в Україні моделлю множення паралельних радянських урядів, створили маріонеткові «польський Тимчасовий революційний комітет» на чолі з Феліксом Дзєржинскім і «Галицький революційний комітет» під керівництвом В. Затонського.

Перейшовши польські кордони, радянські війська впритул наблизились до Варшави, й ось-ось були готові зайняти її. В цій боротьбі проти червоних, важливу роль відіграли військові формування армії УНР. Так, під стінами фортеці Замостя морська піхота УНР стала тією цементуючою силою, об яку розбилися атаки 1-ї Кінної армії С. Будьонного та військ М. Тухачевського. Саме сили, сконцентровані в дивізії морської піхоти контр-адмірала Михайла Білинського, 6-й дивізії армії УНР під командуванням генерала Марка Безручка та інших українських підрозділів, чимало доклали зусиль та поклали своїх чимало голів, для того, щоб сталось те саме «чудо на Віслі».

Проте й у цій історії українці були лише зброєю в чужих руках. Укладене поляками перемир'я з Червоною армією 9 листопада 1920 року позбавило українців надій на подальшу допомогу Польщі у боротьбі УНР з більшовиками. А 35-тисячне українське військо було роззброєно та інтерновано до польських таборів.18 березня 1921-го було укладено Ризьку мирну угоду, за якою Польща визнавала УСРР, а під польським контролем залишались, окрім Галичини, українські Підляшшя, Холмщина, Західна Волинь та Західне Полісся.

Отже, таки було, за що Пілсудському просити вибачення перед своїми бойовими побратимами. Але залишмо історичне тло подій початку ХХ століття та повернімося до сьогодення. Дуже цікаво подивитись, чи показана у фільмі хоч якось українська лінія. Хоча можна вже зараз припустити, що якщо вона й буде, то значно краще, ніж у псевдоісторичному російському блокбастері «Адмірал», де згадується якийсь міфічний «другий український полк», що нібито зрадив Колчака на користь більшовиків.

Відомо, що на початку 1990-х років легенда українського кінематографа Юрій Іллєнко дарма оббивав пороги чиновників з готовим пакетом розроблених законопроектів про відродження вітчизняного кіно. Невдовзі йому зателефонували, але не з Мінкульту, а з Москви. Нікіта Міхалков дуже цікавився його напрацюваннями й попросив передати пакет документів. Розповідають, наче на зауваження Іллєнка, що вони ж українською, Міхалков відповів «нічого в нас хохлів багато – розтлумачать». Дуже швидко російська Дума ухвалила закони про розвиток кіно, результати яких ми можемо бачити на власних екранах.

Ще Лєнін казав, що найважливішим із мистецтв для ідеологічної боротьби є саме кінематограф. Це усвідомлюють у США, у Росії, це розуміють французи та поляки, які знімають свої картини про свою історію та зі своїми героями. Й лише 50-мільйоний (чи вже 45-мільйоний) народ у центрі Європи продовжує дивитись чужі фільми, вірити чужим міфам і потроху забувати власну історію, мову, а значить – втрачає власну державність.

Від блогера.   Все те, що пробував пробити Юрій Іллєнко на початку 1990-их, намагались змусити прийняти нову і, як здавалось багатьом українським митцям, нарешті *справжню патріотичну українську владу* після Помаранчевої революції. Протягом 2005 - 9 років до пропозицій Іллєнка додалось ще кілька цікавих та новаторських пропозицій по розвитку в тому числі і українського історико-пригодницького кіновиробництва. Але...Не все те золото, що блищить, не всі то патріоти, що в вишиванках, не всі то державники, що лише говорити можуть... Організаційна бездарність та примітивний цинізм симулякрів по відношенню до пропагованих на словах *духовних цінностей  нації* призвів до ще гіршого, ніж у 1990-их роках, положення. Тоді УКРАЇНСЬКІ історичні фільми ще знімались. Останній фільм про УПА - 2004 рік. Останній бюджетний фільм про козацтво запущений у виробництво ще в 2002р і до 2005 знятий на 90-95 %.  Далі - порожнеча. Яка має стати вироком політикам-брехунамУкраїнське кіно можуть відродити лише українські політики. Хто вони ?   

Повернення Ольги Куриленко. Кіно України.

Наталя Дмитренко

Актриса вперше бере участь в українському кінематографічному проекті – стрічці «Земля забуття», який на Венеційському кінофестивалі побореться за приз у $100 тисяч

 
 
Сьогодні третій день 68-го Венеційського кінофестивалю, який триває з 31 серпнядо10 вересня. На Лідо вже показали три з принаймні десяти найочікуваніших прем’єр цьогорічного кінофоруму. Це «Березневі іди» (The Ides of March) Джорджа Клуні (конкурсний фільм), «Різня» (Carnagе) Романа Поланського (також конкурс) та фільм Мадонни W.E. (позаконкурсний). Сьогодні ж покажуть ще дві конкурсні картини, що можуть стати фаворитами фестивалю: «Небезпечний метод» (A Dangerous Method) Девіда Кроненберга (інтригуючу повість про суперечку між Зіґмундом Фройдом та Карлом Юнґом) та «Спекотне літо» (Un еtе Brulant) Філіпа Гарреля.

Для України Венеційський кінофестиваль набуде особливої ваги з 3 вересня, коли в прокаті з’явиться стрічка «Земля забуття» (La terre outrage) –копродукція Франції, Польщі та України, присвячена 25-річчю Чорнобильської трагедії. До слова, два роки тому, у 2009-му, в основному конкурсі брала участь картина іранської режисерки Шерін Нешат «Жінки без чоловіків». Серед інших продюсерських компаній там значилася і українська SotaCinemaGroup. Стрічку відзначили нагородою за кращу режисуру, але український глядач і досі не побачив цієї роботи.

Картину «Земля забуття» покажуть у програмі International Critics’ Week– це конкурс із семи дебютних картин, які змагатимуться за одну із головних фестивальних нагород – «Лева майбутнього» або, як її ще називають, нагорода Луїджі де Лаурентіса за кращий дебютний фільм (призовий фонд – $00 тис.). До речі, серед журі цього конкурсу – російський режисер Алексєй Фєдорченко, автор «Вівсянок», що відзначилися торік на Лідо. «Український внесок у створення фільму – повне забезпечення зйомок, зокрема, актори, локації, фінансування, частково постпродакшн», – ділиться продюсер «Землі забуття» Марина Лопатьонок. За загального бюджету картини, що сягає приблизно €4 млн, наші продюсери оцінюють свій внесок на чверть цієї суми. «Це приватні гроші», – наголошує продюсер.

Але головний український внесок у стрічку французько-ізраїльської режисерки Міхаль Боганім – це Ольга Куриленко, українка за походженням, француженка за пропискоюй акторка міжнародного рівня за професією. Ольга Куриленко, відома як «українська дівчина Джеймса Бонда», зіграла у фільмі жінку з Прип’яті, що була свідком вибуху на ЧАЕС, втратила там на власному весіллі чоловіка і через десяток років повертається до цієї трагедії. Чоловіка героїні грав російський актор Нікіта Ємшанов, який 17 серпня загинув у ДТП у Москві. «Він грав роль чоловіка героїні Ольги Куриленко, пожежника, який у день весілля, як їй сказали, пішов гасити лісову пожежу і ніколи більше не повернувся. Ось такий трагічний збіг», – розказує Марина Лопатьонок.

Інші, крім Куриленко, українські актори, задіяні у картині: це Сергій Стрєльніков (театр «Ательє 16»), Ксенія Ніколаєва, Дмитро Суржиков (Театр драми і комедії на Лівому березі), В’ячеслав Сланко (Молодий театр). Зйомки фільму відбувалися в Україні (32 літні дні й 26 зимових) – на Донеччині, у Прип’яті і Чорнобилі.

Ніби випереджаючи порівняння «Землі забуття» із фільмом «У суботу» Алєксандра Міндадзе, який зазнав суперечливої критики, інший український продюсер картини Ігор Лопатьонок зауважує, що в цьому фільмі Чорнобильська трагедія показана під абсолютно іншим кутом зору, через те що її знімала людина, не причетна до подій і з зовсім іншою ментальністю. В інтерв’ю DeutscheWelleвін навіть обмовився: «Можливо, потрібно змонтувати ще одну версію картини, щоби демонструвати її в Росії та Україні, щоб не образити глядача». Хоча сама режисерка взялася за справу з усією відповідальністю: «Перед тим, як написати сценарій, я тривалий час перебувала у тій зоні, збирала інформацію, спілкувалася з людьми». У той же час відомо, що під час роботи сценарій неодноразово змінювався.

До слова, на відміну від Ольги Куриленко, яка за семирічну акторську кар’єру вперше взяла участь у проекті, що має українську лепту, Боганім краще знайома з нашим кінематографом. Її кінодебют – фільм «Пилюка» (Dust) –отримав на київському фестивалі «Молодість» нагороду за найкращу студентську роботу. Ще одну картину «Одеса… Одеса» режисер частково знімала в Україні.

Після Венеції «Земля забуття» продовжить свою фестивальну історію: він увійшов до основної конкурсної програми TIIF (Міжнародний кінофестиваль у Торонто, 8–18 вересня), також його покажуть на SBIFF (Міжнародний кінофестиваль у Санта-Барбарі, 26 січня – 5 лютого 2012 року). Планується, що фільм увійде також до програми цьогорічної «Молодості». Щодо ж до прокатної історії в Україні, то Марина Лопатьонок зауважила: «Думаю, це буде восени цього року. Ми над цим працюємо».

Держкіно пропонує бажаючим 70 млн. на зйомки фільмів.

    Уперше в рамках конкурсу на отримання державних коштів в Україні відбудеться нова для вітчизняного кінопростору процедура - пітчинг проектів, за результатами якого між переможцями конкурсу Державним агентством України з питань кіно на цьогорічну реалізацію проектів буде розподілено 70 млн. грн. бюджетних коштів.

Про це УНІАН повідомили у прес-службі Державного агентства України з питань кіно.

Як зазначається в повідомленні, так звані пітчинг-сесії давно є традиційною для міжнародного кінопростору практикою проведення конкурсів-презентацій нових кінопроектів на початкових стадіях реалізації. За обмежений проміжок часу претендентам надається можливість переконати професійних гравців кінобізнесу – інвесторів та представників кіностудій – у тому, що новий проект вартий того, щоб вкладати у нього гроші.

Цього року в Україні вперше саме у такий спосіб визначатимуться переможці другого туру. Пітчинг кінопроектів, відібраних за результатами першого етапу конкурсу, буде проведений наприкінці серпня Експертною комісією з питань кінематографії Державного агентства України з питань кіно, до складу якої входять визнані фахівці кіногалузі: Роман БАЛАЯН, Олег ФІАЛКО, Сергій БОРДЕНЮК, Володимир ВОЙТЕНКО, Анатолій МАТЕШКО, Антон ПУГАЧ, Андрій ХАЛПАХЧІ, Алік ШПИЛЮК та інші. У програмі відбору цього року конкурують більше 100 кінопроектів.

Загалом, процедура отримання державних коштів на створення кіно цього року зазнала значних змін. Конкурс кінопроектів для формування Програми виробництва та розповсюдження фільмів на 2011-2012 рр. проходить за новими вимогами: оцінюються не просто сценарії фільмів, як це було раніше, а кінопроект у сукупності. Претенденти на державну підтримку окрім сценарію фільму представляють режисерське бачення твору, маркетингову стратегію, фестивальну або прокатну історію фільму

Восстание планеты обезьян / Rise of the Planet of the Apes

 Подивився я цей фільм. Ну що сказати - один разок від нічого робити можна подивитись.

      В секретній лабораторії шукають ліки від Альцгеймера і випробовують їх на шимпанзе. Побічний ефект - мавпи розумнішають, а люди помирають. Головний герой, спасаючи хворого батька, краде ліки і мавпочку. Мавпочка виростає і бунтує. Коротко такий зміст - детальніше не буду, що не псувати перегляд.  

      Моя оцінка за 10 бальною шкалою 4-5.

http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3681523