хочу сюди!
 

Marina

44 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 42-50 років

Замітки з міткою «любовна лірика»

Я чекатиму…



Я чекатиму… твоєї радості,

що в очах мов сонечко сміється,
що немає ані меж, ні давності
й виліковує за мить самотнє серце.

Я чекатиму… твого лиш дотику,

що легенько по устах сковзає
і цілує плечі згубно-солодко,
відкриваючи жадані небокраї.

Я чекатиму… твоєї ніжності,

що дарує смак натхненно жити,
щоби знов розтанути у вічності
із бажанням лиш тебе любити...

Не вмію всміхатися…

Пройдусь одиноко по вулиці,
Вдихну ніжний подих небес,
Та сонце весняне знов хмуриться,
Бо поруч немає тебе…

Між всіх перехожих шукатиму

Я знов твої очі й уста,
І знову без меж сумуватиму,
Що прірви між нами й міста…

В моєму волоссі купатися

Весняний промінчик буде,
А я… я не вмію всміхатися
Як поруч немає тебе…

Як ніхто ще не смів

Розвіваю усі думки
Хай за вітром у даль полинуть…
Я побуду з тобою лиш
Без думок хоч одну хвилину.

Я тебе обійму дощем

Чи осінньо-тремтливим листям,
А на серце вогненний щем,
Коли ти так до болю близько…

Розіллюсь я в тобі за край
,
Прошептавши шаленств сонату,
Ти лиш тільки мене бажай,
Як ніхто ще не смів бажати…

Я тобі напишу про ніч,

Що з’єднала крізь відстань руки.
Ти  мене хоч у сні поклич –
І не буде для нас розлуки.

У осінніх рядках мольби

Прочитаю для тебе літо,
Ти лиш тільки мене люби
Як ніхто ще не смів любити…

І ридає цей світ нехай

Від осінньої болі й втрати,
Але ти… ти мене кохай,
Як ніхто ще не смів кохати!

Я лиш вчусь:))

Хочеш, тобі начарую кохання –
пристрасне, ніжне й звичайно шалене?!
Тільки якщо не заснеш знов до рання,
то не проси більше чарів у мене.

Хочеш, тобі я навію ще трішки

магії погляду і божевілля?
Тільки якщо тебе звабить усмішка,
то не проси приворотного зілля.

Хочеш, іще диво-містики ночі,

що украде твоє серце бажанням?
Тільки якщо полонять тебе очі,
то не проси позабути кохання.

Хочеш, здійсню тобі мрію, що сниться?!

Тільки подумай чи справді це треба,
бо я лиш вчусь, а не є чарівниця,
можу й сама закохатися в тебе. ;)

Намалюй мені море, та так, щоб штормило

Намалюй мені море, та так, щоб штормило.
Сильний вітер і гнівні пориви води…
А на березі ми. Вдвох малюємо крила
Й не змиваються хвилями їхні сліди.

А на березі ми. Не злякавшись негоди,
навстріч вітру босоніж по мокрих пісках,
міцно взявшись за руки, тамуючи подих,
біжимо і сміємось як діти в казках…

Намалюй мені море… Де гнатись не треба
За придуманим щастям, за мрію у нім.
Хай штормить і лютує роз’ятрене небо,
А ми вдвох… і нам все ніпочім, ніпочім…

А ми вдвох. Але ти не малюй, я благаю,
Нас у двох серед хвиль, наших вигадок мить.
Не малюй наших мрій. Я їх й так пам’ятаю.
Тільки море оте, що штормить, що штормить…

Вкраду

Я залишала безліч слів
                               на чистому папері неба,
Придумувала сотні рим
                              й вкладала в них весь світ душі,
Я малювала стільки снів
                              і стільки мрій лише для тебе,
А ти знайшов мільйон причин
                              сказати, що ми все ж чужі…



Я не повірила. Та все ж
                              тебе тримати прав не маю,
Не буду красти твого сну, –

                              я лиш вкраду цілунок твій
І погляд, сповнений без меж
                              такої, як блаженство раю,
Спокуси й ніжності… Вкраду
                              І малюватиму світ мрій…

--_--_--_--



На твоїх устах моя усмішка,
У твоїх очах – моя сльоза,
В серці мрія зваблива і грішна,
Що розпусний вітер розказав.

У твоєму небі зорепади,
Ті, які запалює Любов,
В погляді твоєму стільки зваби,
Що втрачаю голову я знов.

У твоїх обіймах – снів наркотик,
У долонях – райдуга моя
Із бажань і щастя райський дотик,
У твоєму серці – тінню я…

І знайома, й таємнича трішки
З ароматом літньої грози
На твоїх губах – моя усмішка
З присмаком солодкої сльози.

Я сама утечу

Загубитися б птахом десь вільним –
Серед зір, оповитих любов’ю,
Між планет, що сміються весною.
Стати б подихом щастя всесильним...

Загубитись будь чим – сном, зорею,

Лиш подалі від твого мовчання,
Щоб на відстані мого бажання
Навіть тіні не було твоєї.

Ти даремно втікаєш! У тебе

Я любові не буду просити,
Я навчуся без тебе любити,
Я сама утечу на край неба!

Чи будеш?..

Чи слухаєш ти тишу так, як я,
Впиваючись в її чарівні ноти,
Чи відчуваєш як до забуття
Солодкий і звабливий її дотик?..

Чи так як я вдивляєшся ти в ніч,

Шукаючи із зір бажань намисто,
І чи сумуєш з сонцем віч-на-віч
Як перший блиск зорі цілує місто?..

Коли хмільними сутінками я

По твоїх венах розіллюсь в ці миті –
Чи будеш відчувати ти життя,
Чи будеш ти мене таку любити?!

Обійми мене

Обійми мене,

пригорни мене,

я втомилась так втікати

від байдужих слів,

чорно-білих снів,

де не вмієм ми літати.

 

Обійми мене,

заховай мене

в серці від усіх, благаю!

Я ж без тебе – тінь

мрій і сновидінь,

без твого тепла зникаю...

 

Обійми мене,

захисти мене

від холодних злив, від вітру.

Розмалюй життя

з чистого листа

в теплу сонячну палітру.

 

Обійми мене,

зацілуй мене

наче вперше... і востаннє,

я тобі віддам

свій таємний храм

незрадливого кохання...