хочу сюди!
 

Ірина

36 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «любовна лірика»

Хто мені відповість?

Я б до нього приходила в сни,
                             берегла їх від смутку й печалі,

Я б летіла до нього в піснях,
                             що дарує весна й солов’ї,

Та чи буде він шепіт весни,
                             серцем слухати, дивлячись в далі,
Чи шукатиме він в її снах
                             мої очі і вірші мої?

Чи мене він покличе в політ,

                             викладаючи зорями стежку,
І чи буде любити мене,
                             не любив як нікого ніхто?
Хто ж мені, підкажіть, відповість
                             на питань нескінчену мережку?..
Я ж люблю його… Серце лише
                             розбивати не хочу я знов…

Желание

Звездочка с неба упала
Прямо на мою ладонь.
И я желание загадала,
Чтобы мне приснился ОН...

Чтоб встретились случайно,
Но никто не помешал,
И поцеловались тайно,
Нежно он меня обнял.

Ветер нас пускай увидит...
И на ушко ласки шепчет..
И никто пусть не обидит,
Чтоб не напугал нас вечер!..

Ты, когда со мною рядом,-
Лучик солнца в душу светит.
Я смотрю влюбленным взглядом
Быть хочу  твоей лишь на свете!


heartheartheartheartheartheartheartheartheartheartheartheart

Когда исчезнут все чувства,
Когда будет вокруг пустота - 
На сердце станет тяжело и грустно
И мне будет плохо без тебя!




А вы верите в то, что желания сбываются?

57%, 4 голоси

29%, 2 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

14%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Пробач

Пробач, що я в життя твоє ввірвалась, Що, дозволу не запитавши твого, Я так бездумно й грішно закохалась, Тобі взамін не даючи нічого… Пробач, що я у снах тобі писала Із почуттів заплутані картини, Я не зуміла, але так бажала З тобою поруч бути безупинно… Я так хотіла… Потайки присяду, Коли ти спиш, на ліжко біля тебе, Збиратиму любов свою розп’яту Шматочками заплаканого неба. Я твого сну, повір, не потривожу, Торкнусь очей, лиш так, щоб не проснулись… В житті ми стали тільки перехожі, Що мимо пролітаючи спіткнулись…

А насправді


Затуманений погляд від близькості,

збожеволівший світ від очей
і розпусно-небачені пристрасті
заціловують губи й плече…

Затуманений розум від грішностей,

сонний вечір сп’янівший від згуб,
від бажань, поцілунків і ніжностей
твоїх рук, твоїх мрій, твоїх губ…

Затуманене серце надіями

у шаленстві від ласки щемить…
тільки мить вдвох від щастя летіли ми,
а насправді… вся вічність – ця мить…

Дотанцюй...

Бережи.

Серце наче кришталь –

розбивається легко.

Бережи.

Бо розколиться грань

у душі від образ.

Не спіши.

Дотанцюй долі вальс,

Рай відчуй, а не пекло.

Не спіши.

Бо не буде, на жаль,

шансу другого в нас.

Візьми мене за руку

Візьми мене за руку й поклич бажанням ночі,
Літати вище неба я ще не розучилась…
Коли зі мною поруч твої бездонні очі,
У мене за плечима могутні й вільні крила.

Візьми в свої долоні мої останні мрії,

Я віддаю без бою тобі усе, що маю,
Давай образи й сльози ми попелом розвієм
І віднайдем частинку загубленого раю.

Візьми мене за руку і заховай від вітру –

У серці, у долонях – це зовсім не важливо,
Лиш тільки б вдвох з тобою летіти на край світу,
Лиш тільки б нам летіти… і буду я щаслива…

«Ти моє щастя»

Твої запорошені вії
і ледве усміхнені губи
без жодного зілля уміють
мене приворожувать згубно.

Торкнуться зірниці волосся,
сковзне по обличчі долоня, –
і все попливло, понеслося
мов дика шалена погоня.

Твої ледь примружені очі
і трішки замріяний погляд
запалюють зорі щоночі
із кожною мрією поряд.

Притихне задумано вітер,
задивиться нічка зірчаста
як я із сніжиночок-літер
складатиму «Ти моє щастя»…

Дощ танцював



Дощ танцював у запальному танго,

й запалювала нас вже навіть тінь
і наша зустріч перетворювалась плавно
на згубний танець диких почуттів.

Заплутавшись у подихах безшумно,

втамовуючи спрагу на губах,
дощ танцював, а ми п’яніли згубно,
впиваючись у кожен його па.

Заворожи мене бажань грозою,

цілуй очима… ти тепер лиш мій
до забуття… Хай стане дощ сльозою,
а ми розтанем пристрастю у ній…

І тому...


Я читала про любов книжки,

Та нема в них жодної підказки
Як в реальність втілити ту казку,
Де я млію від твоєї ласки,
У якій зі мною поруч ти.

І тому я вкрала у дощу

Магію жагучої сльозинки,
Що стікає по губах-жаринках,
Що в очах запалює іскринки
І хмелить бажанням досхочу.

В запальної блискавки весни

Вчилась спопелять думки я п’янко;
В ночі пристрасті украла вишиванку,
Поцілунок ніжний – у світанку...
І до тебе полетіла в сни…

Я тебе випитувала в мрій,

У зірок училась чаклувати,
А у сонця – променем всміхатись,
Щоб тебе навік причарувати...
І тепер ти тільки-тільки мій!!!

Дилема

Дві дороги. Дві долі. Одне перехрестя.
Дві планети. Два сонця. А небо одне.
Я твоя. Я для тебе. Я тінь твого серця.
Я твоя і без тебе немає мене…

Дві печалі. Дві мрії. Одне божевілля.

Два бажання. Сльози дві. Розлука одна.
Ти скажи де знайти відворотне чар-зілля,
Щоб тобою не марити більше у снах?

Дві надії. Два «хочу». Сердець один стукіт.

Дві любові. Дилема. Один болі штрих.
В забутті до безумств ніжно сплетені руки
І дві різні колючі обручки на них.