Обійми мене,

пригорни мене,

я втомилась так втікати

від байдужих слів,

чорно-білих снів,

де не вмієм ми літати.

Обійми мене,

заховай мене

в серці від усіх, благаю!

Я ж без тебе – тінь

мрій і сновидінь,

без твого тепла зникаю...

Обійми мене,

захисти мене

від холодних злив, від вітру.

Розмалюй життя

з чистого листа

в теплу сонячну палітру.

Обійми мене,

зацілуй мене

наче вперше... і востаннє,

я тобі віддам

свій таємний храм

незрадливого кохання...

Сумую без тебе...

Хвилини роками.

Засмучене небо в зірковій імлі…

Лечу знов до тебе стрімкими вітрами,

знайти тільки ще би тебе в суєті…

На тебе чекаю …

роки чи століття –

байдуже, не знаю,– скінчився вже лік…

Без тебе зникаю…

Зів’ялим суцвіттям

усмішка.

Згоряю.

Сльоза із повік.

Без тебе не мрію.

І знову дилеми,

«не можу», «не смію» і ще сотні «не»…

Лише пломеніють твої хризантеми,

даючи надію любити тебе…