Якщо зникаєш, то зникай…
Якщо не знаєш, то не знай!
Та не кажи мені «бувай»-
Любов на згадку залишай.

І ті сторінки небуття
Згорни до купи та спали,
Або залиш для каяття,
Щоб повернутися могли.

Чорнилом із солоних сліз
Пиши без помилок листи.
Малюй там щастя повен віз,
Малюй троянди пелюстки,

Щасливі усмішки й думки,
Обійми і солодкі поцілунки.
Малюй, що хочеш ти,
Бо це не просто є малюнки…

Якщо зникаєш, то зникай!
Бери усе що тобі треба!
Любов мою запам’ятай,
Запам’ятай ти сльози неба.


Інші мої вірші також можна знайти тут: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko

В напівтемряві напівтіні…
Серед них впізнаю тебе…
Візерунки ще не осінні,
Та не літні із них уже.

Там, в узорі із незабуток,
Бачиш – серця проплівся щем,
Та по ньому нитками смуток
І розтріпаний біль плачем.

Ні, не те! Я шукаю знову
У мережеві блиск очей
І кохання парчу шовкову,
І тремтливу вуаль ночей.

Я шукаю… а ти журбою
Серед тих напівтіней всіх
Поснуєш мов  на полі бою
Мертві душі бажань моїх…

                                                                  Україночка
                                         "ОЙ Я ДОБРА ГОСПОДИНЯ, ВМІЮ ВИШИВАТИ.
                                         І ВАРЕНИКИ ВАРИТИ, І БІЛИЗНУ ПРАТИ.
                                         ТА НЕ ТІЛЬКИ Я ДО ДІЛА МАЮ ТАКУ ВДАЧУ!
                                         ЯК ЗАХОЧУ - ЗАСПІВАЮ, А СХОЧУ - ЗАПЛАЧУ!
                                         РІСТ У МЕНЕ НЕВЕЛИЧКИЙ, ЧОРНІ БРОВЕНЯТА,
                                         СИНІ ОЧІ, ЯК ОЗЕРЦЯ, ЩЕ Й НОСИК КИРПАТИЙ!
                                         ТО Ж ПАРУБКИ НАЧУВАЙТЕСЬ, БО НА ВЕЧОРНИЦЯХ,
                                         ЯК ПІДУ З ВАМИ У ТАНЕЦЬ, ТОЙ НЕ ЗУПИНИТЬСЯ!
                                         ГОРЕ БУДЕ НОГАМ ВАШИМ, А МЕНІ - ТО ВТІХА,
                                         БО ДО ТАНЦЮ Я ТАК ЗВИКЛА, ЯК ДО ХАТИ СТРІХА!
                                         ОТ ТАКА Я УКРАЇНКА - ГОРДА ТА ВЕСЕЛА!
                                         І ТАКИХ ДІВЧАТОК МАЮТЬ І МІСТА І СЕЛА!!!"
                                                 http://blog.i.ua/user/2511145/411886/

Ой, вже ж добру дівчононьку...Ой, колись... зустрів... я.
Була в гарній вона сукні... Та така вже мила.
А мені як посміхнулась...Ото задивився.
Своє серце там зоставив...Та й не забарився.
А зі мною пішла в танок...Вогонь... а не дівка.
Скрипка ... та й не поспівала... Одна лиш ... сопілка.
А чоботями , як стукне...Куди тій Руслані...
Цілий вік би танцював там...Такі дівки гарні.
Ой які там всі чарівні ...Чорні та русяві...
Ой які там господині... Які очі мають.
Я вареників поїв би... Та не частували...
Я б горілочки... попив би...Та не наливали.
А прокинувся ...та й думку... Став собі гадати...
Де б ще знову...опинитись... Де б помандрувати.
А сопілка душу крає... А скрипка... регоче.
Де б мені ще станцювати... Як хто ... захоче.


А білявочки в намисті... Очами стріляли...
Мені голову кружляли... Спати не давали.
А вони такі гарячі... А вуста солодкі...
Вже не можу тут співати... піду ... до молодки.
Може трохи приголубить... буде цінувати.
Я ж її такую милу... буду цілувати.
А якщо дасть пообідать ... та й ще заспіває.
Буду я її кохати -добру душу має

Ви танцювали разом з літом
в такт.
Немов життя усе
знайомі були з ним до болю близько.
Я намагаюсь зрозуміти –
знак
чи це все жарт лише?
Бо в вас закохувалась так, немов дівчисько.

Ви танцювали так натхненно.
Я
мов зачарована
невпинно насолоджувалась вами,
вивчала кожен достеменно
па
і неприховано
до вас я рвалася всіма думками.

Ви танцювали… кожен подих
ваш
по тілу розпливавсь
ще пристрасніше тих ночей шалених.
Пориви дикої природи –
шанс
табу всі зруйнувать
й віддатись почуттям, хай незбагненним.

Поруч з тобою у спеку не тану
І не тому, що не  жарко,
Просто в очах в тебе світ океану
І прохолода-бунтарка.

Поруч з тобою не плачу з грозою,
Дощ не тому, що не зливний,
А лиш тому, що коли ти зі мною
Мокну чи ні – не важливо.

Поруч з тобою не треба ні сонця,
Ані веселки пожарів,
Бо ти для мене – весь світ на долоньці
Світ, яким дихаю й марю…

Сонце зайде.
                     Тиша… Тиша!
Ні торохне ...
                     ані де.
Згодом трохи…
                         пискне миша,
Що мовчала
                   цілий день.
Десь їжак
               в садку шелесне…
Заспівають цвіркуни.
Тіні довгі –
                    довжелезні
Завітають... до куми.
А пізніше,
               аж під ранок,
На траву впаде
                        роса…
Вийду я на морок-
                              ґанок…
Крізь туман…
                   А де коса?!
Щоб косить,
                  то треба ж косу…
Де ж покинув я її?!
I як був…
                пішов я босим…
По траві та по ріллі.
До куми
             звернули ноги.
Що я бачу…?!
                  Вже стріча.
-О! Щоб ти була здорова,-
Наливає первача!

Гаряча ванна, ароматна пінка
і відчуття блаженства неземного…
А ще якби мені потер ти спинку,
то я і потонути так готова…

Зірву цілунок грішний я несміло
і, на замовлення неначе, світло щезне,
розслаблене та мокре твоє тіло
мене погубить і в тобі я знов воскресну...

Ти перевір у темряві шаленій
чи дихаю ще я, чи ще жива я,
бо коли ти так близько біля мене,
то я і розум, і життя втрачаю…

Заплаканий вечір. Набридливий дощ у імлі
вистукує срібними краплями ноти вже звичні…
Я пальцем малюю на ледь запітнілому склі
тебе із усмішкою того дощу на обличчі.

Далеко від мене. А хочеться так мені знов
лише оглянутись – і ти будеш поруч зі мною…
І що тоді дощ із плаксивих краплинок-оков,–
я буду сміятись хмільною до згуби грозою.

Лише оглянутись… Не смію… боюсь пустоти,
не хочу у ній потопати самотньо без тебе,
боюсь, озирнуся, а там будеш зовсім не ти,
а іншого ж навіть мені на секунду не треба.

Я буду чекати, хай вічність, та тільки тебе,
на мокрому склі буду очі твої малювати…
А ти повертайсь… Поцілуй, пригорнувши мене,
і я оглянутись тоді вже не буду боятись.

                                "Запроси  мене  на  чашку  чаю.
                                Та  не  дуже  чаруй  лиш,  вважай,
                                А  то  раптом  ще  я  закохаюсь
                                У  такий  ароматний  твій  чай.

                                І  тоді  я  вкраду  в  тебе  спокій:
                                Без  запрошень  приходити  я
                                Буду  знову  і  знову,  аж  поки
                                Не  напою  свої  почуття.

                                Чи  дзвонитиму  ще  опівночі,
                                Бо  вмиратиму  просто  і  все,
                                Якщо  чаю  гарячого  схочу
                                Й  тебе  з’їм,  якщо  не  принесеш!

                                Запроси  мене.  Я  без  вагання
                                З  задоволенням  прийду  на  чай.
                                Не  чаруй  лиш,  бо  справжнє  кохання
                                Незрівняний  з  придуманим  рай!"                 Oliviya
            
Ти хотіла чаю , я вагався...
Бо дівчат давно не цілував.
Поцілунок лиш мені вважався,
та ще більш стрункий твій ніжний стан.
А блакить очей твоїх вже сниться...
А прокинусь... знов в думках все ти...
Хочеться... покликати Орисю,
ту, що приходила уві сні.
Вкрала вже давно мій тихий Спокій,
лише серце сам тобі віддав.
Закохався в волошкові очі,
досі, так ще я нікого не кохав.
Ти приходь до мене, як... коли  завгодно,
чаю з чебрецем тобі наллю,
з материнкой теж...
як будеш згодна...
м’яти кину та деревію.
Почуття давно мої палають,
в мріях бачу я твої вуста...
І тебе так хочу, так жадаю...
взять на руки... та не відпускать.
Що ж на чай ти, мила, не приходиш...?!
Не вагайсь, на тебе я вже жду...
Приготую чай я із любов’ю ,
чай кохання я тобі зроблю!
                                                                                                       Master

Дощ танцював у запальному танго,
й запалювала нас вже навіть тінь
і наша зустріч перетворювалась плавно
на згубний танець диких почуттів.

Заплутавшись у подихах безшумно,
втамовуючи спрагу на губах,
дощ танцював, а ми п’яніли згубно,
впиваючись у кожен його па.

Заворожи мене бажань грозою,
цілуй очима… ти тепер лиш мій
до забуття… Хай стане дощ сльозою,
а ми розтанем пристрастю у ній…