хочу сюда!
 

Acantha

36 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 33-42 лет

Заметки с меткой «любовна лірика»

М.....

Люблю Тебе!!! 
Я люблю тебе!можливо так... 
але це почуття немов безхмарне небо у душі 
Душа болить,душа кричить, 
люблю тебе ... 
сумую за тобою ,і плаче серденько моє 
чому ти не зімною 
чому,скажи мені чому... 
Вибач,що серед усіх вибрав я тебе 
тебе я вибрав-ні ,не я ,а серденько моє! 
Любов моя до тебе ,як сонечко 
що сходить і заходить -та незгасає. 
незнаю чи будеш ти зімною 
незнаю чи хватить сили 
почуттів моїх до тебе 
не муч мене , 
не мовчи крізь сльози 
не залишай мене самого 
з біллю у душі, 
а будь зі мною 
бо серце моє є твоїм... 
Так хочу я тебе обійняти ніжно 
обійняти і поцілувати, 
і буде все цвісти в саду 
бо знай що я тебе люблю!!! 
пам'ятатиму про тебе я 
та знов і знов про тебе 
як усміхалась ти мені у вісні 
як дарувала ти мені ці квіти весняні 
як дарувала ти тепло моїй душі 
заплачу я ,це тільки сон 
це тільки сон...а жаль, що сон 
Нічого, біль мине ... 
і я піду у сад 
піду , та пам'ятатиму про тебе 
та серце моє вже нете.. 
і знов заплачу я 
заплачуть квіти у саду 
бо я кохаю і це прекрасно 
Я Люблю Тебе!!! 
саме так-Тебе Люблю !!!

Візьми мене за руку

Візьми мене за руку й поклич бажанням ночі,
Літати вище неба я ще не розучилась…
Коли зі мною поруч твої бездонні очі,
У мене за плечима могутні й вільні крила.

Візьми в свої долоні мої останні мрії,

Я віддаю без бою тобі усе, що маю,
Давай образи й сльози ми попелом розвієм
І віднайдем частинку загубленого раю.

Візьми мене за руку і заховай від вітру –

У серці, у долонях – це зовсім не важливо,
Лиш тільки б вдвох з тобою летіти на край світу,
Лиш тільки б нам летіти… і буду я щаслива…

Пробач

Пробач, що я в життя твоє ввірвалась, Що, дозволу не запитавши твого, Я так бездумно й грішно закохалась, Тобі взамін не даючи нічого… Пробач, що я у снах тобі писала Із почуттів заплутані картини, Я не зуміла, але так бажала З тобою поруч бути безупинно… Я так хотіла… Потайки присяду, Коли ти спиш, на ліжко біля тебе, Збиратиму любов свою розп’яту Шматочками заплаканого неба. Я твого сну, повір, не потривожу, Торкнусь очей, лиш так, щоб не проснулись… В житті ми стали тільки перехожі, Що мимо пролітаючи спіткнулись…

Як ніхто ще не смів

Розвіваю усі думки
Хай за вітром у даль полинуть…
Я побуду з тобою лиш
Без думок хоч одну хвилину.

Я тебе обійму дощем

Чи осінньо-тремтливим листям,
А на серце вогненний щем,
Коли ти так до болю близько…

Розіллюсь я в тобі за край
,
Прошептавши шаленств сонату,
Ти лиш тільки мене бажай,
Як ніхто ще не смів бажати…

Я тобі напишу про ніч,

Що з’єднала крізь відстань руки.
Ти  мене хоч у сні поклич –
І не буде для нас розлуки.

У осінніх рядках мольби

Прочитаю для тебе літо,
Ти лиш тільки мене люби
Як ніхто ще не смів любити…

І ридає цей світ нехай

Від осінньої болі й втрати,
Але ти… ти мене кохай,
Як ніхто ще не смів кохати!

Про тебе я мрію…

Про тебе я мрію… Зігріваючи ночі осінні, у світанку крадучи проміння, бо інакше не можу… не вмію… Про тебе я мрію… Твої очі малюю зірками, твоїх уст знов торкаюсь дощами і плечей… хоч мабуть і не смію… Про тебе я мрію… Про твою найніжнішу усмішку, «Добрий ранок!» цілунком у ліжку, від якого я вкотре сп’янію… Про тебе я мрію… Кожну мить, кожну долю секунди моє серце з твоїм битись буде… якщо навіть немає надії… про тебе я мрію…

Ти підеш

Ти підеш, не лишивши й слідів,
озирнутись назад не посмієш,
а я буду сльозами віршів
розмивати сполохані мрії…

Ти підеш, залишивши мені

лиш думки, дико сплутані снами,
що стікатимуть знову по склі
то чорнилом, то сіро дощами.

Ти підеш… Я присплю крадькома

всі бажання і пристрасті ночі,
та коли тебе поруч нема,
то чомусь не всміхаються очі…

Ти пробач… за цей сум у рядках,

за ці сльози дощу і чорнила…
Ти від мене втікай, але так,
щоб тебе я знайти не зуміла…

Світ в долоні

Зупинюсь. Обніму. Пригорнуся.
Помовчу разом з серцем твоїм.
Миті вітром повз нас пронесуться,
А ми будемо заздрити їм.

Поцілую тихенько у щічку

І сховаю тебе я від лих.
Ти не став нашим мріям ще свічку,
Краще, знаєш, повірити в них.

Нездійсненні... Нехай нездійснені!

Та які! Але скільки в них нас! –
Світ в долоні і ти біля мене,

А все інше – дрібниці і фарс...


Світ в долоні… Мов крихітна зірка,

Та яка! Як вогнем пломенить!
Блиску, шарму в ній, пристрасті скільки!..
Світ наш – мить, та яка лиш ця мить!

Дилема

Дві дороги. Дві долі. Одне перехрестя.
Дві планети. Два сонця. А небо одне.
Я твоя. Я для тебе. Я тінь твого серця.
Я твоя і без тебе немає мене…

Дві печалі. Дві мрії. Одне божевілля.

Два бажання. Сльози дві. Розлука одна.
Ти скажи де знайти відворотне чар-зілля,
Щоб тобою не марити більше у снах?

Дві надії. Два «хочу». Сердець один стукіт.

Дві любові. Дилема. Один болі штрих.
В забутті до безумств ніжно сплетені руки
І дві різні колючі обручки на них.

Що тоді!

В запітніллому промені ночі
Подивися на тінь тіла мого,
як згоряють засліплені очі
від одного лиш подиху твого.

Дотокнись до обличчя рукою

й загуби у волоссі цілунки,
і на тілі своєю жагою
намалюй із бажань візерунки

Подарованим ніччю серпанком,

ледь торкнувшись, тебе залоскочу,
буду в світі найкраща коханка,
якщо тільки ти цього захочеш.

Я збиратиму краплі в долоні

Й буду струмом по тілу горіти...
Що тоді всі табу й заборони,
коли двоє в загубленім світі!

Українка!

В очах твоїх виблискують лелітки, Як передзвін кришталю — ніжний сміх, Мов скупана у росах диво-квітка, Чарує своїм поглядом усіх. У платті білім, мов лебідка, Через плече — капітанова коса, Ідеш, ти, ні — пливеш, моя ти, українко, І добротою світишся уся, На вулиці всім хлопцям-відчайдухам Спокою твоя врода не дає.

Бровою поведи — і всі щодуху  Помчать бажання виконать твоє.  Чим вимірять красу душі людської,  Не знаємо ні я, ні він, ні ти,  Та впевнений, що дівчини такої,  Як українка, в світі не знайти.