хочу сюда!
 

Особенная

35 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 34-37 лет

Заметки с меткой «любовна лірика»

Залишись…

Залишись… Попрошу… хоча знаєш
я «будь ласка» навряд чи скажу
у думках всі слова десь зникають, –
лиш бажань кольори вітражу…

Залишись… проспіваю тремтінням,
що по тілу як струм протече
і не буде надій на спасіння
як уста поцілуєш й плече…

Залишись... малюватиму тілом
всі «будь ласка» і «дуже прошу»,
навіть втомлена ніч оніміло
теж проситиме маревом сну.

Залишись... я шептатиму мовчки,

перекрикнувши всі «треба йти»…
І, причин тисячі від найшовши,
безперечно залишишся ти…

Я прийду



Я прийду в твої мрії без стуку,

Наче давній забутий каприз,
Поведу тебе мовчки за руку
В ніч, де пристрасть танцює стриптиз.

Я прийду опівночі як сяйво,
Без дзвінків, без листів й телеграм
І «навіщо?» питатися зайво,
Ти і так добре знаєш це сам.

Я прийду… ти мабуть не побачиш,
Та не знати не зможеш, повір.
У любові нема чомусь зрячих,
Хоч в них очі ясніші від зір.

Я пройдусь через сни твої пішки,
На краєчку загублених мрій,
Де стає цілим Всесвітом ліжко,
Я втоплюся в долоні твоїй…

Я прийду. Ти чекай… Тільки знаєш,
В мріях тих було що і яке
Ти на ранок навряд чи згадаєш,
Та чекатимеш знову мене…




Одна гора високая

Одна гора високая, а другая низька, 
Одна мила далекая, а другая близька. 

У цієї близенької воли та корови, 
А в тієї далекої та чорнії брови. 

У цієї близенької воли поздихають, 
А в тієї далекої брівки не злиняють. 

У цієї близенької рушник на кілочку, 
А в тієї далекої брови на шнурочку. 

Ой, я цюю близенькую людям подарую, 
А до тої далекої пішки помандрую.
п.с. в пам'ять про моїх дідуся і бабусю.. я їх дуже люблю.. 

поздравляю всех с днём св. Валентина!

День святого Валентина
Для влюбленных самый светлый,
И не сыщется причины,
Чтобы вдруг забыть об этом.
Дарят милые подарки,
Пишут письма про любовь,
И от слов волшебно жарких
Закипает в жилах кровь.

Если будешь ты художник,
Подарю тебе я кисть.
Если будешь архитектор,
Карандаш и белый лист.
Если будешь музыкантом,
Скрипку, ноты и тетрадь.
Если будешь ты поэтом,
Музу буду я искать.
Подарю я все, что хочешь,
Даже красную морковь.
Только главный мой подарок
Будет нежная любовь.


Пусть же день Валентина святого
Будет праздником вашего дома.
Чтобы вечно любовь в нём цвела
И теплом наполняла сердца.
Поздравляю вас, дорогие друзья,
С Днём добрейшего Валентина.





Трохи лірики до Дня закоханих

Напередодні Дня закоханих раптом згадав,що в юності писав вірші. Ви скажете: хто ж їх не писав? І будете праві. Але, справа в тому, що якимсь дивом вони в мене збереглись... От, і вирішив скинути – раптом комусь сподобається...

                           Твої очі

           Пам’ятаєш, насміхавсь над очима твоїми

          І казав, що не бачив очей таких зроду?

         Я  назвав їх тоді жартома, несерйозно

          Очі кольору неба над морем в туманнц погоду.

 Я сміявсь, насміхавсь і, раптом, відчув-

            Голова закрутилась... серце збилось з ритмічного ходу

           Зрозумів я тоді, що звели мене з розуму ви,

          Очі  кольору неба над морем в туманну погоду.

Поміж нас тепер розлуки ріка 

            І не скоро ми знайдемо броду

           Як багато віддав аби знову потонути в вас

           Очі кольору неба над морем в туманнц погоду!

 

                        Панна Інна

                    (за Тичиною)

О, панна Інна... Імя наче промінь сонця,

Що в росах квітів заблукав,

Заплутався у павутинні

Й перлиною там засіяв.

О, панна Інна, наче казка сонна,

Прекрасна й дивна водночас.

"О, панна Інна" -, з легким губ тремтінням

Повторюю я в котрий раз.

О, панна Інна... Голос таємничий,

Що лине тихо здалека

Змальовує світи чарівні

І, потім, спогадом солодким вирина.

 О, панна Інна... Зоря в нічному небі

На мить заслухалась...

І, враз, покинувши простори сині,

На землю кинулась у ноги панні Інні...

          ******

У нашім світі скрізь гармонія панує

Гармонія кругом – на небі й на землі.

І стан такий неначе й імпонує,

Та все ж протест росте десь в глибині душі.

 І грають дурні в дурня, і мудреці у шахи,

І геніїв на світі відповідно до нездар,

І риби плавають, і десь літають птахи,

Їдять шакали падаль, а бджоли пють нектар.

 

І  електронів стільки ж як протонів,

І на вовків повинно вистачати кіз,

І з мовчунами відповідна кількість ціцеронів,

І стільки сміху в світі- стільки ж сліз.

 

Та знаю я невідповідність,

Принаймні у одній системі – у мені,

Бо сміху й сліз нерівна кількість,

Та й сміх назовні, сльози ж  у собі.

 І сміх ділю на всіх,а сльози лиш для себе

Із креготом зубів в подушку, в самоті.

Та так, що потемніло небо,

Що про діла свої забулися святі.

На ніч


Вже стомлено злипаються повіки,

Думки розсіяно злітаються до снів
І тільки вітер стукає у вікна,
Від тебе подолавши сто світів.

Дихнеш крізь сон і я тебе відчую,

Не знаючи як ти далеко й в сні,
Не знаючи як ніжно ти цілуєш
Не вітром, а устами… тілом всім…


Волоссям пробіжаться твої пальці,

Затьмаривши бажанням небокрай,
А потім, зупинившись на зап’ясті,
Що сили є штовхнуть мене у рай.

Заплаче ніч зірчастими сльозами

Від ніжності, від пристрасті, від свіч,
А я тебе разом з своїми снами
У сто світів вкраду хоча б на ніч!

Співзвучне внутрішньому стану...

Вот снова осень на дворе..
И снова в сердце грусть пробралась.
Туман,дожди - в осеннем дне,
Но лета часть во мне осталась.
Недолго будет она греть,
Своим теплом больную душу.
Недолго в сердце ей гореть,
Но твой покой я не нарушу...

Хоть память лучший лекарь ран,
Никак тот вечер не забуду..
Да,я простил тебе обман.
Со мною ты везде,повсюду.
И каждый раз придя домой,
В твои глаза смотрю на фото.
И кажется,что ты со мной,
И так обнять тебя охота..

И подступает к горлу ком.
И слезы боли сердце душат
Что..плакать ? Станет мне легко ?
Облегчу тем свою я душу ?
Чуть - чуть совсем,неглубоко..
Но твой покой я не нарушу..

Пусть так один страдаю я,
Пусть ты не думаешь о прошлом.
А я давно простил тебя,
Ведь я люблю тебя все больше.
А вдруг все прошлое лишь сон..
А наяву не так..иначе..
Нет..утешенье..Обречен..
Грустя со мной и осень плачет.
Холодным проливным дождем.

by alexrec 97 г.

Плач Єремії - Коли до губ твоїх...

Коли до губ твоїх лишається півподиху, 
Коли до губ твоїх лишається півкроку – 
Зіниці твої виткані із подиву, 
В очах у тебе синьо і широко. 

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти, 
Той шепіт мою тишу синьо крає. 
І забуваю я, що вмію дихати, 
І що ходити вмію, забуваю. 

А чорний птах повік твоїх здіймається 
І впевненість мою кудись відмає. 
Неступленим півкроку залишається, 
Півподиху у горлі застряває. 

Зіниці твої виткані із подиву, 
В очах у тебе синьо і широко, 
Але до губ твоїх лишається півподиху, 
До губ твоїх лишається півкроку. (ост 2 рядки – 2) 

Перепишу історію любові

Перепишу свою історію любові,
Перемалюю ілюстрації до неї,
Та так, щоб в кожному написаному слові
Не було смутку і розлуки апогею.

Перегорну сторінки із розчаруванням,

Переспіваю саундтрек ще раз вітрами,

Щоби сльозами не дощило в ній світання
І розпач протягом не шастав щоб ночами.

Передивлюсь усі бажання і розмови,

Візьму з них ноти, що давно у мріях снились
Й перепишу свою історію любові,
Щоб в ній був ти,- не він, не хтось, а ти лиш…

романс «Сміються й плачуть солов’ї"

Чари ночі (три голоси)(Сміються, плачуть солов'ї)
Романс

Слова: Олександр ОлесьМузика: В. Безкоровайний
Обробка слів, переклад:Обробка мелодії: Василь Триліс
Виконують:
Рідна пісня
Дмитро Гнатюк
Андрій Селезньов  (альбом "Повертайся до коріння")
Ніна Матвієнко  (альбом "Найкраще")


Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там —
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся,
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! - життя єдина мить,
Для смерті ж - вічність ціла.

Чого ж стоїш без руху ти,
Коли весь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості,
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі..."

...........................

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде."