хочу сюда!
 

Лара

36 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 32-42 лет

Заметки с меткой «любовна лірика»

сумна реалія

Весна  вже

нібито настала

і  роквіта  життя

то мало так...

 

Радіти  самоті?

коли серця  палають

своє

як  кремяне-

у  камінь

і  відвернутися

 

 

 

 

 

І ніби сон як сон

І ніби сон як сон – не раз ти снив любов’ю,
не раз горіла ніч від пристрасті й тремтінь,
та тільки так як я, ніхто іще з тобою
наївно не блукав у нетрях сновидінь.

Не бійся, простягни мені на зустріч руку,
з тобою так давно ми снили в унісон…
Ти обніми мене й сердець незвичним стуком
розбудимо весну квітчасту за вікном.

Не раз тебе крізь сон п’янили аромати,
не раз тобі у снах здійсняла мрії ніч,
та лиш ніхто тебе не смів так цілувати,
як я слізьми роси, торкнувшись твоїх пліч.

Та тільки так як я ніхто не смів дивитись

твоїх очей і мрій у небо голубе.
Не зможе від тепер тобі ніхто так снитись,
не зможе більш ніхто любити так тебе…

Я тебе люблю (пісня)



Без тебе я наче у комі…

Дихати як? Протяги в домі,
Ранена ніч на прірву схожа
Віриш чи ні, я так не можу!
В світлі казок жити без тебе –
Від цих думок вибухне небо,
Від безнадій сонце зірветься…
Віриш чи ні – ти моє серце!

     Заради любові скоряють планети
                                   і цілують сни,

     Заради любові малюють портрети
                                   подихом весни,

     Заради любові
                          з бажаннями в змові
                                   мріями стають,
     А я тебе люблЮ…


Знову ночей схиляться тіні.

Дотик очей, і рук сплетіння,
Жадібність уст, крики бажання,
І наших душ вічне єднання…
Я розіллю всі океани,
Сонцем спалю прикрі тумани,
Із темноти врятую зорі
Тільки лиш ти завжди будь поряд!

Не залишай

Не залишай мене як гаснуть зорі
в мереживі, що сутінки снують.
Оті зірки в моєму небі-морі,
без тебе сірим попелом стають.

Не залишай мене як вітер в шибку
мете сніги, а разом з вітром тим
душа ридає, мов самотня скрипка,
думки німіють від холодних зим.

Не залишай мене як сніжний ранок
уста-крижини тулить до грудей.
Я так зігріти хочу той світанок,
та леденію без твоїх очей.

Не залишай мене як по краплині
доплаче воском втомлена свіча,
бо так важливо саме в ці хвилини
схилитись до коханого плеча…

Кохання з присмаком гірчинки...

Кохання з присмаком гірчинки...
Солодка мить - мить забуття,
Коли є лише ти і я....
А інше, якось не важливо,
Все інше нехай зачека.

Проте не довгі щастя миті.
Ось тут ти був і вже нема.
Бринить не прошена сльоза
І те, що так зігріло серце
Примарно по душі блука...

І мучить навіть не чекання.
Не від розлуки та сльоза.
Безвихідь тужно огорта.
Чому між нами стільки всього,
Що серця стукіт завмира?

Дозволь

Дозволь помріяти про тебе як колись,
Торкнутись поглядом плечей твоїх, обличчя,
Відчути ноти осені незвичні,
Що у волоссі кружевом сплелись
І манять в вись…

Дозволь піти по краї неба-скла,
Осколки мрій мозаїкою скласти
І не боятись вижити чи впасти,
А догоряти всім єством до тла
Від рук тепла.

Дозволь мені не бачити. Візьму
Й помчу всліпу тебе до зір гарячих…
В коханні, віриш, не буває зрячих,
Тож в ньому легко звабити пітьму
Й лишить саму.

Дозволь любити! Так, як ще ніхто
Не смів тебе любити в цьому світі,
В тобі вмирати, воскресати, тліти,
Тобою жити, дихаючи в тон
З любові сном.

Я все, що хочеш випрошу у доль,
Лиш ти дозволь…

Дай мені напитись із очей любові

Дай мені напитись із очей бездонних Лагідних усмішок, ніжності тремтінь. Вже давно відкриті мріям всі кордони, Ти прийшов до мене з трепетних ведінь. Дай мені відчути солод поцілунків, Я сп'янію вкотре і у них втоплюсь, А тоді воскресну відгомоном лунким Й по твоєму тілу морем розіллюсь. Ти вдихни у мене снів цілющу силу, Ангелом я стану сновидінь твоїх, І щоночі будуть лоскотати крила Лебединим пухом руки снів-доріг. Дай мені напитись із очей любові. Втамувавши спрагу, я її віддам І для тебе стану сонцем веселковим, Непідвладним долям, відстаням й рокам.

Oсіння ніч

У  тебе  ніч.  Ти  спиш  і  знову  сниться тобі  весна,  заквітчана  весна. Ну  а  на  мене  ніч  осіння  злиться, що  не  блукаю  я  у  її  снах. А  я  не  сплю.  Із  ніччю  у  двобої то  злюсь,  то  мрію…  В  голові  бедлам… Якщо  удвох  не  бути  нам  з  тобою, то  я  хоч  сни  свої  тобі  віддам. І  хай  же  ніч  від  мене  відречеться, осіннім  громом  б’є  мені  в  журбі, та  я,  допоки  серце  в  грудях  б’ється, весняні  сни  творитиму  тобі.

Коли блукаєш ти в моїх думках



Коли блукаєш ти в моїх думках,
нічна зоря тремтить як в лихоманці,
а вітер мрій танцює дикі танці
і цілий світ тоді в моїх руках,
коли блукаєш ти в моїх думках…

Коли цілунком дихаєш мені
у спину вітром, струшуючи листя,
зриваючи з очей сльозинки чисті,
я оживаю сонцем уві сні
і оживаєш сонцем ти в мені!

Коли приходиш ти у мої сни,
сідаєш на краєчку мого ліжка,
я п’ю до дна хмільну твою усмішку
і небо вмить стає мені тісним,
коли приходиш ти у мої сни.

Коли тобою плаче зорепад
роса сльози тремтить у павутинні,
і воскресають ніжності світлини,
напившись сил очей твоїх свічад
і знов тобою плаче зорепад…

Намалюй мені море, та так, щоб штормило

Намалюй мені море, та так, щоб штормило.
Сильний вітер і гнівні пориви води…
А на березі ми. Вдвох малюємо крила
Й не змиваються хвилями їхні сліди.

А на березі ми. Не злякавшись негоди,
навстріч вітру босоніж по мокрих пісках,
міцно взявшись за руки, тамуючи подих,
біжимо і сміємось як діти в казках…

Намалюй мені море… Де гнатись не треба
За придуманим щастям, за мрію у нім.
Хай штормить і лютує роз’ятрене небо,
А ми вдвох… і нам все ніпочім, ніпочім…

А ми вдвох. Але ти не малюй, я благаю,
Нас у двох серед хвиль, наших вигадок мить.
Не малюй наших мрій. Я їх й так пам’ятаю.
Тільки море оте, що штормить, що штормить…