хочу сюда!
 

Оля

35 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 29-37 лет

Заметки с меткой «фольклор»

от в принципі, минулого року що було...

золоті часи... ще до кризи.

завершена перша половина з`йомок, перший масштабний фільм в житті , як кажуть...

на це літо буде завершення і основа - ... літо 2009

тут - геть трошки про деякі аспекти)

маються в наявності епізоди лицарського турніру "МЕч Луцького замку 2008", якщо не проти, то викладу 

...

---


86%, 19 голосов

5%, 1 голос

9%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

ступор(((

меня попросили "презентовать" стишки-рифмы для маленьких деток на украинском, ну штото очень популярное из детства, когда еще ни читать ни писать не умеешь, аха, и на украинскомsmoke а мне ничего кроме "мишка косолапый", "гуси-гуси-гагага", "сорока-ворона" и "ехали казаки по ровной дорожке" ниче в голову не приходит, я в ступореhelp народ, подскажите плз а, ну очень надоspasibocup_fullcup_full

Вход платный

- Представляешь, я своим рабочим полгода заплату не плачу,  а они все-равно на работу ходят.
- в натуре оборзели. а ты сделай вход платнымsmeh

             privet privet privet
приходит муж домой весь в пудре, помаде и рыжих волосах. жена :
-ты где был?angry
-не поверишь, с клоуном подралсяburumburum

                 cat
камышовый кот ловко ловит мышей. а могучий як просто жует траву. як, конечно, сильнее кота, но мышей совсем не ловит

Перший всеукраїнський дитячий фольклорний фестиваль "Орелі"

Танцювала риба з раком,А петрушка з пастернаком, А цибулька дивувала, Як петрушка танцювала. Орелі - гойдалка або колиска, в якій плекалася дитина від перших днів свого народження. А ще так назвали Перший всеукраїнський дитячий фольклорний фестиваль його організатори Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» та продюсерська агенція Etno Sound. Фестиваль відбувся 6-7 вересня під лозунгом «Турбота про майбутнє України варта всіх наших зусиль!» і мав за мету збагачення сучасних методів виховання дитини досягненнями української етнопедагогіки. За основу формування особистості, на думку ініціаторів, необхідно брати автентичну народну культуру. Залучення дітей та батьків до спільної творчості, входження молодих у процес творення народного мистецтва, представлення етнічної самобутності фолькгуртів з різних регіонів України, обмін досвідом і демонстрація здобутків – основні цілі заходів проекту. Відбувся розгорнутий показ української традиції плекання дітей від немовлят до шлюбного віку (16-17 років). Ніна Матвієнко, лірник Сашко, Євген Товстуха, дядько Лев, гурт автентичної української музики «Буття», «Школа традиційного народного танцю» не потребують особливих рекомендацій. Були запрошені дитячі фольклорні колективи з Києва: «Левеня», «Яворина», «Цвітень», «Зернятко», «Дай Боже». А також «Великодні хороводи» (Шептичі, Львівщина); «Вербиченька» (Нова Водолага, Харківщина); «Цвіт папороті» (Соболівка, Вінниччина); «Бойківські музики» (Стрілки, Львівщина); «Чорнобривець» (Шишаки, Полтавщина); «Світлячок» (Золотоноша, Черкащина); «Співаночки» (Донецьк); «Цімборики» (Хуст, Закарпаття); «Перекотиполе) (Велика Олександрівка, Київщина); «Берегиня» (Ємільчено, Житомирщина). Це був калейдоскоп різноманіття фольклорної спадщини. Кожен виступ – феєричне театральне дійство з регіональними особливостями. Прелюдією свята став виступ етногурту «Буття» прямо на вулиці. Автентичні пісні, побутові танці з їх показом дітям та випадковим перехожим, інструментальні награвання зазивали киян до святкових заходів. На відкритті фестиваля гурти Цвітень (Київ), Цвіт папороті (Вінниччина), Чорнобривець (Полтавщина), Вербиченька (Харківщина) показали веснянки, обжинки, дитячі ігри. Українські колисанки не просто заспокоюють діток. Вони сприяють фізіологічному та психічному розвиткові немовлят і вивчаються мамами усього світу. Великий двір раптом опустів. В приміщенні музею майстер-клас з колискових пісень проводила Ніна Матвієнко. Хлопчики 12-14 років випробовувались на дорослість. Затим відбувався ініціальний обряд всадження на коня який символізував вступ до парубоцької громади з розширенням обов’язків. Постійно працювала виставка «Дитина в звичаях і побуті українського народу». Дитячі меблі, одяг, іграшки, дитячі знаряддя праці, фото, картини, гостинці з відеосупроводом – забавлянки, колискові, казки. Чим гратися дитині: ляльками чи машинками і зброєю? В грі діти навчаються проявлятися у дорослому житті, «проживають» своє майбутнє життя. Тому думайте які іграшки купувати. Не варто, наприклад, дарувати ляльку Барбі з дорослими рисами, тому,що дитина сприймає ляльку як немовля, яке потрібно пеленати , заколисувати. На ігровому майданчику ДОМу «Равлик» діти мандрували по обрядах року, вчились готувати святкову атрибутику. Звучали казки, загадки, скоромовки. Як завжди розважав своїми мудрими казками лірник Сашко. Його казки – це живі народні картинки з обов’язковою участю слухачів в якості дійових осіб, що можуть на ходу міняти хід подій.…Хочеться сказати кілька слів про мудрого дядька Лева Скулинського. Він спілкувався з Т.Шевченком, О.Пчілкою, І.Франком, Л.Українкою. І зараз живе на Волині біля озера Нечимного (с.Скулин, Ковельського району). Любить дядько розповідати діткам про Лісовиків, Мавок, Перелесників, Потерчат… Майструє для них іграшки і чекає на листи(поштовий індекс 45043). Для представників преси пройшла прес-конференція під головуванням директора фестивалю Петра Гончара. В рамках фестивалю пройшла презентація та перегляд анімаційного відеофільму «Лис Микита». В неділлю відбувся круглий стіл «Впровадження народного досвіду плекання дитини в сучасному українському суспільстві» для батьків, вихователів, вчителів,.методистів, науковців. Ведуча - Ярослава Левчук. Презентувалась книжка Марка Грушевського «Дитина в звичаях і віруваннях Українського народу» та відео «Українська традиція плекання дитини». Два дні працювали:· майстер-класи з соломоплетіння, гончарства, ткацтва, писанкарства, витинанок, бісероплетіння, виготовлення традиційної народної іграшки (лялька-мотанка, трипільська іграшка, кукурудзяна лялька), випікання жайворонків з тіста, молотіння збіжжя;· «плекальні» для дітей і навчання батьків;· «Школа традиційного танцю»;· екологічний намет;· виставка-продаж дитячої літератури;· виставка-продаж робіт народних майстрів.Комп'ютерна техніка, екологічно небезпечні іграшки, швидкі темпи подання інформації та її надмірна кількість спричиняють психічні розлади у дітей. Для нейтралізації негативних впливів треба повернутися до природніх методів виховання, зокрема музики, співу, гри, танцю,малювання, народних ремесел. Важливу роль у процесі становлення людини відіграє фольклорна спадщина: колискові, забавлянки, лічилки, загадки, примовляння. Виготовлення народної іграшки, писанки, витинанки, керамічних виробів, гра на народних музичних інструментах, сприяє гармонійному вихованню дитини, розвиває фантазію, мислення, мовлення, моторику, тактильні відчуття. Відновлюймо плекальні традиції! І

45%, 5 голосов

55%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Думка ''стороннього''

Японський дослідник Хітоші Катаока дослідив, що українська культура та фольклор значно давніші за російські. Думка «стороннього» ставить під сумнів традиційне уявлення про «старшу сестру»
          Хітоші Катаока, що був аспірантом кафедри фольклористики при Київському національному університеті ім. Шевченка, досліджує східнослов'янський фольклор більше 13 років. В Японії вважають, що для цього достатньо вивчити російські традиції та культуру, про українську культуру взагалі не згадують. І це, на думку дослідника, неправильно, адже «ставить воза перед конякою». Після того як Катаока більше 10 років досліджував російський фольклор та близько трьох років український, він дійшов висновку, що українська традиція є значно глибшою, старішою та містить дуже багато рис культури тих часів, коли євразійці ще мали ознаки єдиного народу.

          Спочатку Хітоші Катаока навчався на відділенні російської філології в Японії, а потім приїхав до Росії для того, щоб краще вивчити  мову і фольклор. Попри велике бажання молодого науковця поїздити російською глибинкою та послухати сучасні зразки народної творчості, в експедицію йому так і не вдалося поїхати. Можливо через те, що творчість а-ля Лесь Подерв'янський культурному японцю поки що була б незрозумілою.

          Через деякий час навчання у Москві та Санкт-Петербурзі Катаока помітив, що книги практично всіх серйозних дослідників мають посилання на українських авторів, науковців чи на збірники українського фольклору. Так з'явилася ідея поїхати в Україну, щоб вивчити питання глибше.

      Після приїзду та вступу до аспірантури Хітоші Катаока дізнався, що Костомаров є насправді українським ученим, а не російським, що до першого видання збірки казок сам Афанасьєв писав: «Шкода, що адресат зневажив українським оригінальним текстом», (що вказує на те, що ці казки мають українське походження). Квітка-Основ'яненко, Максимович, Рудченко збирали українські народні казки та висилали їх до фольклорних збірників, які виходили в Росії. Казки перекладали i вважали російськими. У 1858 році вийшли казки, які збирав Афанасьєв, а в 1869-му, які збирав Рудченко.

      Хітоші Катаока жив у Києві. Він добре оволодів українською, незважаючи на те, що лекції для іноземців в Україні читають російською. «Я щасливий чоловік, — говорив пан Катаока, — бо я зустрів Лідію Францівну (Дунаєвську, завідуючу кафедрою фольклористики — Авт.), яка і вчить мене української мови.

      За словами Хітоші Катаока, в російській культурі помітно великий вплив фінських та сибірських народів. А давньоруська культура, цілком можливо, була привнесена вихідцями з України-Руси, які подорожували, торгували чи переселялися з Русі на північ та північний схід. В українському ж фольклорі та культурі дослідник помітив дуже цікаві перегуки з японською традицією. До того ж, за словами Катаока, глибинні архетипічні уявлення та обряди, ті, які несуть на собі відлуння спільної євразійської традиції, збереглися в японському фольклорі, у Ведах (давньоіндійські книги) та... в українських обрядах та звичаях.

      Одним із таких мотивів є казка про витязя, народженого собакою. Цей сюжет сягає корінням ще часів тотемізму, коли люди вірили у те, що обожнювана тварина була засновником роду людей. Одним iз найдавніших тотемів на території Євразії були собаки (в іншій інтерпретації вовки чи лисиці). Відоме особливе ставленя кельтських племен до тотему собаки, а українські воїни-характерники вважали своїм покровителем вовка. У культурі слов'янських народів сакральність образу собаки-вовка-лисиці залишилися лише в Україні. На думку Катаока, це вказує на те, що українська культура є центром та коренем східнослов'янської культури. Інші тварини, яких поважають в Японії, — це жаба, журавель, бик, черепаха. А  синтоїсти мають у домі маленький храмчик для лисиці, яка (як і в східнослов'янській міфології) символізує розум, довголіття, а також є духом рису. В Азії лис часто вважається богом рослин.

      Інша ознака древності української культури — це збережена традиція поклоніння предкам. Це особливо дивно тому, що християнська традиція суворо боролася з цими язичницькими пережитками, наголошуючи на тому, що Бог є єдиним, а померлі не повертаються до нащадків, бо перебувають після смерті в пеклі або раю, залежно від земних діянь. Японська культура базується на синтоїзмі, вірі у те, що божественне розлито у природі та має безліч своїх проявiв. Можна сказати, що це своєрідний аналог язичництва. Японці вірять, що на великі свята (Новий рік, свято Бон) душі предків відвідують своїх нащадків. В Україні також існує традиція поминання, «підгодовування», задобрювання померлих на новорічні свята, Великдень, Зелені свята (так звана русалчина неділя). У фільмі «Тіні забутих предків» показано традицію закликати в старий Новий рік на кутю душі померлих; в японській культурі також існує традиція пропонувати ритуальну їжу з рису душам, які в певні дні приходять до свого дому.

      Одним із дуже древніх є звичай ритуального вбивства старих батьків. Сам звичай, зрозуміло, в традиціях цих народів не зберігся, проте у казках та в художній літературі почасти до цього сюжету звертаються. Так у одній iз новел Коцюбинського син вивозить свою матір на санях у засніжений ліс, а в творчості японських письменників часто  зустрічається сюжет, коли син відвозить своїх старих батьків у гори. Обов'язковим при цьому є мотив снігу.

      Язичники вірили також у божественну силу дерев. Відголосок цієї віри досі зберігся у японській традиції споглядання вишні-сакури. Катаока розповів «УМ», що основним у цьому своєрідному поклонінні є не естетичний аспект, а традиція вшанування предків, адже пелюстки є душами померлих родичів. Цікаво, що в Україні на Поділлі до сьогодні зберігся звичай садити вишні на цвинтарі. А в українській культурі ягоди вишні символізують кров, а тому й рід. Тож не дивно, що вишня так часто фігурує в українському фольклорі та художній літературі. Дерево життя досі вважається одним із найвагоміших символів японської культури. Катаока був просто шокований, коли в експедиції до Карпат побачив, що деякі селяни над дверима, просто на даху прив'язують ялинку. За його словами, це віра в те, що через священне Древо життя божественна енергія сходитиме на хату, на родину.

      Традиція очищеня через вогонь і воду є дуже давньою та характерною не лише для української чи японської культур. Проте свято Івана Купала досі, після більш як тисячолітнього існування християнства в Україні, є актуальним і сьогодні, тобто має дуже міцне коріння. Саме в купальському ритуалі найбільше колись магічних, а нині традиційних обрядів пов'язано з водою і вогнем. В Японії жінки у день літнього сонцестояння також ходять до річки і роблять подібні до давньоукраїнських ритуали. Схожi обряди є хіба що в Китаї, але в інших народів, за словами Хітоші Катаока, немає.

      Також особливою як в Японії, так і в Україні була символіка порогу. Виявляється, що начебто сучасний звичай, коли щойно одружений чоловік заносить свою наречену-дружину в хату, переносить через поріг, містить глибоку символіку. Поріг є межею, символічним місцем. Колись у давній Україні, так само як у Японії та Ірані, у весільній церемонії був звичай запалювати вогонь на порозі, через який наречені мали перестрибнути. Поріг вважався місцем, близьким до домовика. А жінки в давній Україні та Японії ховали під порогом дитину, якщо вона народжувалася мертвою. Також у Японії збереглася традиція обсипати молодих на весіллі та небіжчика під час похоронів зерном (у нас пшеницею, в Японії — рисом).

      На те, що між Руссю та Японією були якісь історичні зв'язки, вказує також повір'я, що колись, у давні часи, в японську провінцію Хоккайдо переселилася група українців. Як доказ цієї, досить малоймовірної версії, Катаока каже, що костюм нареченої в цій провінції є практично копією галицького костюму нареченої. Цікаво, що кілька сторіч між Японією і Китаєм йшла війна за скіфських коней, тому якісь впливи праукраїнської культури здійснювалися і на японську культуру.

      В Україні Японію вважають патрiархальною країною, в якій люди значною мірою зуміли зберегти свої традиції. Проте Хітоші Катаока лише сумно зітхає у відповідь на це питання. Він вважає, що традиції в Україні збереглися краще, що у нас частіше можна побачити людину, вдягнену в традиційний народний одяг, тоді як у Японії кімоно коштує дуже дорого, його одягають лише на традиційні свята і передають своїм дітям у спадок. Катаока турбує те, що Японію у світі часто вважають такою собі «собачкою Америки» і що японці дуже легко переймають європейські звичаї. Виявляється, що в Японії можуть вінчатися в католицькому храмі, періодично відвідувати буддійський, а дитину взагалі не прилучати до певної релігії. Вона визначиться сама, «ким бути», коли підросте. На думку Хітоші Катаока, зараз і Японія, й  Україна намагаються віднайти своє місце у світі. І відповідь на це гіперважливе питання треба шукати не у сучасній геополітиці, політичних «розкладах» чи економіко-енергетичній кон'юнктурі. Японець, який щиро зацікавився Україною, переконаний, що лише минуле може дати відповіді на те, яким буде майбутнє країни.

Лауреати ХІІ Всеукраїнського фестивалю "Червона рута 2011"

популярна музика
ІІ премія Тетяна Радостєва (Юріїв Звенигородський Черкаська)

ІІІ премія Марія Горобцова (Рогань Харківської ), Анна Шатілова (Запоріжжя)

танцювальна музика

ІІІ премія  «Різні» (Хмельницький)

акустична музика
ІІ премія «Крапка»(Запоріжжя),  „Вперше чую” (Київ)                                                                                                        

 ІІІ премія  «Рейнмен» (Чернігів), Євген Кудлатий (Харків), «Бардрок» (Житомир)

рок-музика
ІІ премія «Рокаш» (Мукачево), «Чумацький шлях»( Хмельницький) ІІІпремія «Джамп ту скай»  (Донецьк), «Калікабенд» (Київ), «Соніз» (Чернігів),  «Ад фонтез» (Глухів Сумської
інша музика
І премія «ІLLARIA»(Київ)                                                        

ІІ премія «SЮR BAND» (Київ)                                                                                                                                                  

 ІІІпремія «Оркестр Бобовата» (Ів.-Франківськ), «Рома Малеротта»(Севастополь) ,  «Забава Brass»

(Кам’янець-Подільський)

 автентичний фольклор
 сольний спів
І премія Олексій Заєць (Фасове Макарівського  Київської ), Юлія Миколайчук (Рівне)

ІІ премія Сергій Гаврилюк (Степань Сарненського Рівненської)  ІІІ премія  Олександра Лавренюк (м.Хмельницький),Олена Мельник   (Дроздовиця Городнянського  Чернігівської )                                               

   гуртовий спів
І премія «Сільська музика» (Рівне), «Серпанок» (Суми)                                                                                                     ІІ премія  «Дивина» (Донецьк),  «Сіверські клейноди»(Чернігів),Тріо «Леля» (Рівне-Черкаси),  «Михайлове чудо» (Київ), «Ладовиці» (Хмельницький), «Цімборики»(Хуст Закарпатської)                

 ІІІ премія «Джерельце» ( Житомир), «Лілея» (Кочережки Павлоградського  Дніпропетровської), Тріо «Муравський шлях» (Харків)

виконання обрядів

І премія «Ключівські узори» (Великий Ключів Коломийського  Івано-Франківської ), «Дай Боже» ( Київ)

ІІ премія  «Щедрик» (Славута Хмельницької ),  «Терниця» (Ківерці Волинської ), «Волиняни»(Рівне)  ІІІ премія «Витоки»  (Загнітків Кодимського Одеської ), «Перлинка» (Славута Хмельницької ), «Калинонька»(Білин Ковельського Волинської ), «Вербиченька» (Нова Водолага Харківської )

 гуртова інструментальна музика
І премія  «Буття» (Київ) 

ІІ премія «Троїсті музики»(Рівне), «Надобридень» ( Київ)                                                                                                ІІІ премія «Відлуння Карпат» (Замагора Верховинського Ів.-Франківської

сольна інструментальна музика

І премія Іван Явдошняк (Чернівці)                                                              

ІІІ премія Микола Петрованчук (Космач Косівського  Ів.-Франківської )

кобзарсько-лірницьке виконання
І премія Євген Ветрук (Херсон), Олександр Тріус (Ромни Сумської)    

 ІІ премія Юрій Авдєєв (Київ), Юрій Ягусевич (Прибірськ Іванківського Київської ), Максим Трубніков (Одеса)

музика усно-писемної традиції
І премія «Хорея Козацька» (Київ)

Оцініть масштаби Червоної Рути

50%, 1 голос

50%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Київській Лабораторії етномузикології 15 років!

Київська Лабораторія етномузикології (ЛЕК) при Національній музичній Академії України ім. П. Чайковського до 15-річчя дослідницької діяльності 17 грудня провела наукову конференцію «Молода етномузикологія України», де було заслухано 12 доповідей молодих дослідників по актуальним питанням.

Пройшла презентація книги «Київська Лабораторія етномузикології. 1992-2007» у якій окреслено історію формування київської етномузикологічної школи, подано відомості про науковців ЛЕК та їх особисті досягнення. Висвітлено збирацьку роботу фольклористів: етапи створення етномузичного архіву. 150 експедицій, 1000 годин фольклорних матеріалів з 1200 сіл 22 областей – сухі, але промовисті цифри.

Було переглянуто документальний відеофільм та відбулася інтерактивна презентація мапи «Польові маршрути київських фольклористів»

На завершення конференції присутніх порадували етнічними співами та музикою  гурти Божичі, Володар, Буття, Гуршоправці та молоді виконавці.

 

Український фольклор:


80%, 4 голоса

20%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая