Уже скоро тиждень, як завершився фестиваль справжнього українського духу «Бандерштат», приурочений 70-тій річниці Української Повстанської Армії, який відбувся 3-5 серпня в Луцьку в Парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки. Час лине, але і йому не підвладні яскраві і незабутні враження, які залишили в наших серцях «Бандерштат», Луцьк і його гостинні жителі.

Але про все з початку. Наша (Українк@+Maxno) поїздка в Луцьк розпочалася із запрошення RnR. Їхати чи не їхати  — довго не вагалися: дуже вже хотіли побувати на «Бандерштаті», нарешті побачити Луцький замок і, звичайно, ближче познайомитися з нашими луцькими  інтернет-друзями  RnR і Moren@.

Зізнаюся чесно — була ще одна потаємна мрія: я дуже хотіла побачити вживу Песів RnR  Рексу та Роккі, а також уже легендарного кота Мотю, відомого на порталі http://www.i.ua/ своїм героїзмом і винахідливістю, проявленими в нерівних «боях» з вищезгаданими псами. Хто знав, що і цій моїй мрії судилося здійснитися?! …Але про все по порядку.

[ Читати далі ]

Мета тренувань - підтягувати ослаблене,

укріплювати тіло та шліфувати дух.

Уесіба Моріхей

Трішки  роздумів

       Рейлі відчувала втому. Протягом останнього тижня їй довелося проїхати доволі велику відстань. Кілька перельотів через океан теж давалися взнаки. Вона не почувалася розчарованою, але емоції начебто полишили її. "Параліч емоцій"… Цікава назва, якою користуються психіатри, але в декого може викликати хіба що… Рейлі посміхнулася.

Вечір того ж дня

       Беручи до уваги звіт, наданий керівництву  Управління після всебічного обстеження стану здоров’я Рейлі, а також  її не останню роль при налагодженні дружніх взаємин з однією "бойовитою організацією", вони прийняли рішення тимчасово дати їй завдання "розібратися в системі тренувань" майстра бойових мистецтв. Він протягом багатьох років виховував нові покоління учнів у власній школі в Японії (хоча досі не викликав інтересу в "керівних осіб").

       На Рейлі  очікував черговий авіапереліт…

       Натомість,у цей час Мерфі в головному офісі намагався  розібратися у  тонкощах транспортування до Ірландії усього обумовленого угодою начиння, що вимагало якнайретельнішого підходу (хоча він також сподівався на нові зустрічі за склянкою у гарній компанії).

Тиждень потому

       Майстер виявився набагато тактовнішим, аніж очікувала  Рейлі. Якось, коли вона заснула під  час занять, він чемно переступив через неї та попросив вибачення (хоча натомість довелося вислухати оповідку про майстра Сайєн Шоку, який не менш чемно поводився з власними учнями). А загалом, її відпочинок, що чергувався з тренуваннями та заняттями (при доволі непоганій попередній підготовці), був цілком задовільним.

       Кілька  разів їй доводилося навідуватися до місцевого офісу Управління, задля отримання подальших інструкцій та аби надіслати свої звіти керівництву. Офіс розташовувався в індустріальній зоні міста й був оточений старими занедбаними будівлями, аби не привертати зайвої уваги сторонніх. Історична забудова (що мала технічне призначення, слугуючи колись фабриками та невеличкими заводами) викликала певне почуття якогось відсторонення від реалій сьогодення. Здавалося, що ти їдеш на сучасному автомобілі у іншому часовому вимірі…

       У пам’ять  Рейлі врізався кумедний випадок, коли в майстра не викликали захоплення її результати, що вона їх продемонструвала на невеличких змаганнях, проведених серед  таких, як і вона початківців. Її результати були найкращими, але це не спричиняло захвату в майстра. На питання він лише зауважив, що вона не бачить мети… Хоча… Що ж і справді є метою?

Місяць потому… Ранок

       Самопочуття було більш-менш нормальним, але ще так хотілося залишитися й нікуди не їхати. Перефразовуючи відомий вислів, в Рейлі кермо було якраз десь поруч. Ранковий виїзд із міста до Даллеса. Надалі слід було знову летіти до Ірландії, супроводжуючи "спеціальний" вантаж. Очікувалися нові переговори. Мерфі, як йому і належить, навряд буде розчарованим, адже стосунки з "партнерами" були настільки чудовими, що після "нічних посиденьок" сильний сон навалювався трохи чи не на кожного, хто був там присутнім…

       Хоча… Наслідки для кожного могли бути доволі специфічними. Рейлі подібна  перспектива не захоплювала, й вона воліла вже під ранок допомагати Мерфі "приводити до ладу власні думки"…

       … І  це їй вдавалося.

                       

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

P.P.Р.S.  Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії".

Також Ви маєте можливість ознайомитися з іншими епізодами:

 << 1 >> та << 3 >> .

Арнаутськими вулицями ми й живемо... Затишна, зручна чистенька квартирка, що вікнами виходить на типовий одеський дворик...

 

Ось тут  є побільше і розміри фото більш вражаючі

Гарного відпочинку!

Арабатська стрілка дуже схожа на степовий Крим, мабуть, саме тому мені тут так добре. З 1991 по 2003 я щоліта бувала на західному узбережжі Крима по місяцю. Тепер ходжу тут і нахлинають спогади дитинства та юності...Навіть доня моя там трохи пожила, і реєстрацію кримську маю в паспорті)) А можливо, все тому, що пишу цю замітку за 7 кеме від уявного "кордону" з тимчамово окупованою територією?.. Фотку зараз викладу в фб.
Але чому про минуле? Краще про сьогодення: трави ще зелені, бо спека всього тиждень як встановилася по всій країні. Пахне іван-чаєм, полином, маслиною (здається, так називала бабуня те деревце з тонким листячком, що так любить рости в посушливих місцинах і духм'янить на величезну відстань). Море - воно свариться, зеленить, пінить, катає на бурунах. Місцеві кажуть, такий стан не природний для Азовського моря. Мабуть, готувалося зустріти мене та скинутися на Чорне)). Гарячі джерела - взагалі щось неймовірне і ні на що не схоже. Сюди обов'язково треба їхать на Йордань. Сиваш - рожеве озеро. Це треба бачити. Особливо гарно, коли за нього сідає сонечко.
От зараз насолоджуюся тисячею цвіркунячих голосів, що вступають на фоні морського штормового шуму. Іноді вступають шурхотінням листочки дикого винограду, що так щільно вкрили мою бесідку-нірку-хованку в дальньому куточку подвір'я. Метрів за 20 біля телевізора сміються наші щасливі дітки, обговорюють шкільні пригоди та новини кінопрокату. Вперше за кілька років війни моя дитина така безтурботна, як колись. Та й я розслабилася трохи. І чудово, що малеча не розвідала про цей вайфай, що я так тихесенько під ним причаїлася.
Окремого абзацу заслуговує подвір'я: воно ідеально чисте з привітними усміхненими господарями. Щоранку нам приносять літр козиного молочка, воно пахне так, наче саме з нього роблять морозиво. А, може, так, наче козу годують ваніллю.
Мала вже закінчувати, аж тут чую, йдуть якісь немолоді дядьки з волинським говором та співають українських пісень. Не матюкаються, не сваряться, а співають. Наших, українських пісень. Взагалі хочу відмітити, що тут немає п'яних, хоча в людей продається смачнюче домашнє вино. Мабуть, ми дожили до того, що бути п'яними немодно. І ще - всі місцеві на привітання "Слава Україні" відповідають, що слава нашим Героям. Мабуть, це основна відмінність від Криму. Хто не був - приїздіть обов'язково, тут нам раді.

Ціни - капєц. Курники з ліжками, що розвалюються, по 70 грн/доба з 1 особи.
Мої подружки їхали в цивільне місце, попередньо домовлялися про ціну 300 грн за двомісний номер, коли приїхали, виявилося, що вже 400, господарка двору навіть не телефонувала, щоб попередити про підвищення ціни. Вільних місць дуже мало, на косі двомісні номери по 600 грн. На пляжі на косі в понеділок об 11.00 ледь знайшла вільне місце для парковки. В АТБ ціни +20% від наших і черги на годину.
Український Бердянськ передає привіт асвабаждьоннаму Криму!

Тому ви тижні зо два не побачите мене на блогах. Їду, знаєте на моря. І всі, кого вже задовбала моя українська позиція будуть дихати з полегшенням і відпочивати від виснажливих дискусій.

А я ж натомість не побачу рідного монітора і не буду з вами мати ніякого зв’язку. Але відпочинок — діло святе. Я так довго його чекав, що аж перевиконав норму своєї роботи. Тому до зустрічі, обіцяю привести нові враження, нові тексти і все-все, що може вміститися в моїй голові.

Вирішив хоч раз спробувати скористатися блогом так, як це роблять "справжні блогери" - описати, наприклад, мандрівку в Крим, так, щоб це було цікаво. Втім, мені надто ліньки фоткати все підряд... але спробую хоч основне :)
Вибачте за нелітературний стиль... Отож, поїхали?
ДО ТОГО
З чого розпочинається море для кожного простого українця? З квитків на поїзд! І що? Правильно - їх немає! Квитків з Тернополя до Сімферополя напряму на бажане число не було, замовив через інтернет (через Приват24) на Хмельницький-Сімферополь. До Хмельницького планував доїхати на "Львів-Москва". За добу до відправки, коли знімають бронь з московського потяга - виявив, що тепер вартість проїзду до Хмельницького (110 км) становить близько 60 грн плацкартою, і 70 грн - купе. Для порівняння - з Тернополя до Сімферополя десь 1000 км, і ціна - близько 130 грн. Офігітєльно...
Але, як то кажуть, все що робиться - все на краще. Випадково виявив, що за добу до відправки броню знімають не лише на "Львів-Москва", але і на "Львів-Сімферополь". І якщо раніше місць не було навіть по-блату, то тепер - будьте добрі! Більше 40 плацкарт в наявності... Здав квитки із Хмельницького, купив із Тернополя... На одному квитку, якщо здати не пізніше 9 годин до відправки - втрачаєш 24 гривні. Ну, це ще нічого :)
20.07
Потяг на Крим був такий, як завжди - старенькі вагони, чай по 3 грн, кава по 4, вікна або не відкриваються, або не закриваються, і звісно  - спека. Ми ж на море їдемо. Тому треба загартовуватися до високих температур. Зі Львова до Тернополя чомусь вже прийшов із 40-кахвилинним запізненням. Частково наздогнав до Сімферополя, але теж запізнився.
Казали знайомі, що вночі я ніби-то - файно хропів. Ніби-то пів-вагону прокинулося, коли потяг став, а я якраз взяв кільки високих нот. Та я їм не вірю
21.07
На сімферопольському вокзалі брали квитки на автобус до Євпаторії. Черга до кас досить таки нехила, причому кас багато (6 штук вроді), а черга якась так "спільна", котра в кінці розділяється на дрібні. Ну, але звісно, з'являються і люди, котрі хочуть вклинитися "поза чергою", тому біля кас утворюються додаткові черги, котрі поступово по масштабності починають наздоганяти основну... Одне слово - хаос.
Окремо не можна не згадати сімферопольських таксистів, котрі напористістю та колоритністю рекламних слоганів немало прикрашають розігрітий і запорошений вокзал. "Молодой человек, куда едем? Узнайте цены! Вы же приехали на отдых! Зачем вам там мучаться, там очереди, это ж как надо себя не любить! В Евпаторию за 350 - поехали уже! В автобус жара, оно вам надо?!" І так далі, і тому подібне :). Один з представників гвардії таксистів навіть намагався розчулити нас галицькою фразою "Пані та панове" :). Втім, ми не велися, і були правими - автобус нам попав із кондиціонером, комфортний, і за 4 чоловік та 3 багажа ми заплатили 100 грн в сумі... Таксі в Сімферополі - очевидно для туристів із Росії, котрим в Криму постійно дешево :).
По дорозі з Сімферополя до Євпаторії бачив дорожній знак "Увага, велосіпедисти!". Невже підлаштовуються під вимову Азарова?!
По прибутті в Євпаторію - нас зустріли, і на таксі за 40 грн довезли до двокімнатної квартири, котру нам "забронював" наш знайомий місцевий житель (ми в них минулого літа відпочивали, і цього літа звернулися до них по допомогу). Квартира виявилися в вбитому досить-таки гуртожитку (сходи, коридори - справжня катастрофа), але із хорошим ремонтом всередині, окремими кімнатами, двома телевізорами із кабельним, посудом, пралкою, мікрохвильовкою, і двома кондиціонерами. Життя налагоджується... :)
21, 22, 23 липня в Євпаторії - дика спека, в той час як в Тернополі - температура впала до +14, і дощить :). Коли виходимо після обіду на вулицю з під своїх "кондишнів" - то дихаємо як риби на повітрі :).
На пляжах - народу вдосталь, на центральному комунальному (а отже безкоштовному) - так прям і лягти толком ніде. В Євпаторії, за кримською традицією, вся лінія моря давно вже кимось загороджена під пляжі для пансіонатів, і вхід туди "па санітарним кніжкам", або по п'ятигривенним купюрам. Той факт, що море безкоштовно належить всім громадянам країни - кримчан геть не турбує. Пляж "Магнат" (на краю міста) на котрий ми минулого року ходили спокійно і безкоштовно (бо він комунальний) - тепер вже намагається стягувати плату теж. На вході сидять молодики і закликають купувати "абанємєнти на услугі пляжа". Хто купує - ок. Хто не купує - проходить так. Кримське дрібне кидалово приїжджих...
Самса із куркою цього року вже виявилася по 18 гривень. Вирішив - хай самі їдять.
23.07
Перша зустріч із медузою. Ні, не так - ЗІТКНЕННЯ :). Я пірнув, і в'їхав в неї головою. Відчуття - як кропива, але трішки слабкіші. Зате значно довше пече, цілий день :) Медуз минулого року не було, а цього року - припливли трохи...


В Криму на пляжах є така професія як "зазивала-глашатай". Це чувак, котрий в мегафон кричить рекламні тексти, прославляючи або свої "супєр-супєр-блінчікі, падходЯм!" (причому завжди саме "падоходЯм", і ніяк інакше), або поїздки на банані, або спуск з гірки...
Потрясну фразу видав дядя, котрий рекламував польоти на парашуті над морем (парашут до моторного човна кріпиться). Він на завершення своєї натхненної промови видав: "Почуствуй сєбя чаєчкой в нєбє, а нє бакланом!"   Фраза стала крилатою :)
Стосовно побуту - тиск холодної води на 5-ому поверсі комуналки-гуртожитка поганий, тому хоч бойлер і є, але добути із нього гарячу воду вдається далеко не щодня
24.07
В Криму на пляжах тінь здається на прокат разом із лежаками. За 20 гривень на день. Здивовані? А от так! На пляжах є невелика частина території, закрита від сонця дахом. Але лягати там не можна. Тільки якщо ви візьмете напрокат лежак за 20 грн на день. Тобто тінь - здається в оренду із лежаком вкупі...
Дивує постійне бажання кримчан поклонитися в сторону "старшого брата". Здогадайтеся з трьох разів, якого. Я ніде не бачив прапору України - без прапору Росії поряд. Іноді прапор Росії навіть вище...

Це ж щоб настільки зневажати свою країну, і настільки підкреслювати реверанси в бік Росії... Дико якось, вибачте...
В морі тим часом було виловлено отакого мешканця:

Після фотосесії - випущено назад.
А ще в морі багато здоровенних медуз, я вже писав... І вони жалять. Спробую зняти хоч одну...
Мого знайомого більший краб навіть цапнув за ногу, коли той на нього випадково наступив. Звісно, це не небезпечено, але ви б чули як він крикнуув
На вечір рвонули на піцу (свято все-ж-таки, Ольги!). Піца велика і смачна по 40 грн. Пиво блін в них із націнкою в 250%, тому я кілька взяв у барі, а решту приніс із магазину))).
На набережній - життя б'є ключем, і щастя, що не по голові
Тут вам і живі скульптури отакі:

І живі скульптури отакі :) :

І ще отакі:

І навіть отакі:

З ними можна фоткатися. В відерко можна кидати гроші. Такси встановленої немає. Наші друзі дали 5 грн за фото.
А ще - є ціла алея художників, котрі за кілька годин намалюють Вам чудовий портрет. Як отут, наприклад:

Коштує таке задоволення немало - гривень 350...
А ще бачив прикольний екскурсійний міні-мікро-автобус. Ніби іграшковий:

Окрім цього, гроші в туристів намагаються виманювати неймовірним асортиментом сувенірів (ложкі с вашимі імєнамі), або атракціонів-розводяг. Наприклад - провисіти 2 хвилини на турніку, і отримати приз 250 грн. Але перекладина турніка встановлена на підшипники, і обертається в руках. Звісно, ніхто не може довисіти... (а минулого року пропонували проїхати, не впавши - метрів 5-8 на велосипеді, переднє колесо котрого повертається в протилежну від повороту руля сторону. Теж всі падали. До речі, на цей велик велися значно краще, ніж на турнік. Ніхто не хоче напружуватися на курорті :)).
Ввечері повернулися із прогулянки, мріючи про прохолоду від кондиціонерів. Фігушки. Знову життя дало ключем. По кумполу. В гуртожитку де наша "база", і в ще кількох будинках поряд - немає електроенергії. Щось там в них на щитовій. Світили мобілами в тувалєті, моя мобіла сіла, і я тепер поза зоною. Свобода повна!
25.07
На ранок ми сподівалися на появу електрики - фіг вам. На обід ми теж сподівалися, коли прийшли із пляжу - теж фіг вам.
Пішли на пляж, купалися, засмагали... Знайшли отакого камінчика, зняли:

Повернулися, пообідавши в "Блінной" (на двох за 40 грн з копійками - можна пристойно поїсти, але врахуйте, що жінки їдять мало :)). Світла вдома далі не було, що викликало в нас тихий жах...
Електрика з'явилася близько 14 години. І на тому спасибі. Хоч не пригадую, що в Тернополі в мене стільки часу не було енергії. Ввімкнули кондиціонери, починаємо охолоджувати мізки...

А по обіді на пляжі я зробив фотку із підписом "тут був я" :)

Ввечері ще разок гуляли центральною набережною - віддавали гроші за завтрашню екскурсію "Ай-Петрі - Балаклава" (то вже завтра ввечері можливо опишу). Забрели в парк розваг... прямо міні-Діснейленд:

Каруселі так ковбасять своїх пасажирів, що я, мабуть, обригався б торішньою паскою ще
А люди - нічого, тримаються :) На батуті чуваки маленьких дівчаток дошкільного віку тааак високоо в небо закидають - я в шоці :). Шкода зняти не міг - темно було.
Можна також прокататися екскурсійним автобусом по Євпаторії, отаким от, в два поверхи без даху:


До речі, про євпаторійську квартиру ще разок. Нам ж обіцяли 2-кімнатну за 300 грн, з кондиціонерами в кожній кімнаті, і з гарячою водою із бойлера постійно. Ну, до моря, правда, далеченько, їздимо маршрутками (чудна ціна за проїзд - 2,75 грн. Ще б 2,85 поставили, щоб добити водіїв і пасажирів тими здачами), а якщо йти пішки помаленько з пляжу додому - то хвилин 40 мабуть протопаєш. Але ми свідомо, можна сказати, на це йшли - поки молоді - можна і погуляти навіть пішки :).
А от гаряча вода - це таки проблема. Та і холодна, по суті, теж. В інших квартирах цього та інших будинків - холодна (а отже і гаряча з бойлера) - є тільки з 6 до 9 ранку та з 18 до 21 вечора. Отак от "жосско". Тернополянам, звиклим до цілодобової зимної і мало не півдня гарячої води під високим тиском - це не просто усвідомити і переварити)
В нашому євпаторійському помешканні завдяки хитрому бакові, котрий змайстрував
господар - холодна назбирується, і фактично цілодобово можна помити руки,
злити унітаз, і так далі, ну а гарячу із бойлера вдається добути лише в наведені години, коли тиск в системі трішки кращий. Питна прісна вода як була, так і лишається для Криму великою цінністю і проблемою... Тож, якщо вам говоритимуть про цілодобову гарячу/холодну воду - майте на увазі, що реальність може трохи розходитися із обіцянками. Важко тут із водою.
26.07 частина перша - Ай-Петрі. Вгору і тільки вгору!
І тут грянула екскурсія за маршрутом "Ай-Петрі - Фороська церква Вознесіння Христового - Балаклавська бухта - Інкерманський чоловічий монастир". Оце я Вам скажу - сильна штука
Коштує купу бабла. по 150 грн проїзд, по 180 грн - за вхідні квитки різні там вже... разом з людини 330 грн. Додайте якесь харчування, а якщо ще й сувеніри... а якщо вас сім'я з двох (чи більше) чоловік? І ви все зрозумієте. Додам, що їхали з турфірмою "Скіф-тур", якщо комусь цікаво. Екскурсовод хороша, з дивовижним ім'ям, котре українці не в силах запам'ятати - щось типу Елае, чи що... :)
Але, як каже моя кохана - Крим без екскурсій - не Крим, тож воно того вартувало, бо вражень дуже багато) Описувати буду частинами, бо зразу все - то може дупа затерпнути
Старт!
Виїзд в 6:30 ранку. По дорозі наші друзі виявили (вже біля місця посадки на автобус) що забули квитки. Пробігся чувачок з кілометр)). Ну, все обійшлося. Екскурсовод сказала, до речі, що можна було і не бігти - взяли б так, в них записані всі пасажири. Та ми цього не знали :)
Автобус невеликий, але із кондиціонером, котрий справлявся із Кримською спекою (а спека в Криму зараз огого).
По дорозі екскурсовод вивалює на вас гігабайти інформації про місця, котрі проїжджає автобус. Про річки, грунти, сонце, ціни, фрукти... про характери жителів, про війни, котрі безперестанку точилися на півострові протягом його довжелезної історії... Запам'ятати нереально)
Зокрема, розказали що оце:

- то не яйця дракона, а насправді - військові антени. Якась там військова частина збереглася з радянських часів.
Перша зупинка - вершина Ай-Петрі, одна із найвищих в Криму, і одна із наймальовничіших. Шкода, що неможливо показати дорогу ЗГОРИ, по котрій ми їхали тим автобусом, щоб ви оцінили її звивистість. Як казав якийсь письменник - дорога як роман. Постійно треба крутити . І це точно. Повороти на 180 градусів - нормальна річ :) Траса досить вузька, і коли наш водій вхитрився на ній обігнати інший автобус, що плентався надто повільно - це виглядало якимось цирковим трюком.
Привехли нас на вершину Ай-Петрі - і виявилося, що вона, по-перше, плоска, як степ. А по-друге - там справжній турецький ринок якийсь... Довкола безперестанно пропонують кататися, фотографуватися, їсти і пити вино. БЕЗПЕРЕСТАННО, друзі! Ця атмосфера справді вражає :) Та пробували кухню ми вже після підйому та спуску із найвищої точки Ай-Петрі. Підйом не складний, займає туди і назад 45 хв (з фотографуванням). Отак типу йдемо...

Але спочатку - лісом. Зовсім не спекотно, до речі...
І за якийсь час - ви виходите на перший оглядовий майданчик, і вам зносить дах від пейзажу із висоти понад кілометр:

Видно і Ялту, і Місхор, і ще бо-зна що там видно, і вітер свистить між скелями...

Маленька фотка в блозі не в силах це передати. Величезний простір води попереду, величезна висота, яскраве сонце, синє небо, що зливається із водою... Як в кіно. Але краще.
До речі, про кіно. Його тут знімалося і знімається дофіга, бо натура неймовірна. І от:

На одній скелі "червоний прапор перемоги" - альпіністи щороку його оновлюють в пам'ять про загиблих солдатів, а на другій - хрест. Наша екскурсовод запевнила, що встановили його недавно ті ж альпіністи на гроші англічан, для зйомок якогось бойовика чи чого там, забув, на жаль, назву. І начеб-то вони відзнялися, а грошей на демонтаж не дали, от і стоїть. Хоч в інеті про цей хрест сама різноманітна інформація гуляє...
Ще пейзажі:

Трикутна будівля - канатна станція. З тої точки вниз ходить канатна дорога, 60 грн з чоловіка в одну сторону. Якщо ви уважно глянете - то побачите і саму крихітну жовтувату кабінку... чуть нижче і правіше від станції. В кабінку - котра виглядає такою крихітною -  вміщається 37-40 людей, як в міську маршрутку. Це щоб ви відчули грандіозність гори... :) Вагончик рухається під кутом в 45 градусів, а це більше, ніж в горілці . Безопорний проліт - понад 2 км! Ефектно!
З вершини Ай-Петрі (1234 м над рівнем моря) - феноменальні пейзажі. Можна прогледіти всі очі, і забити всю карту пам'яті фотками... Це треба бачити...

Ну, після фотосесії - вниз. І на годування в кафе східної кухні. Паралельно нам влаштовують дегустацію кримських домашніх вин. Хто пробував такі вина - той знає, що їх смак і аромат - неймовірні, і неможливо їх порівняти із заводськими, тими що ми купуємо в магазинах. Бо кращі заводські - йдуть на експорт. Скажімо заводське вино "Білий мускат червоний камінь" купує англійська королева, по 200 літрів в рік...
Зайдіть в Криму на ринок, і запитайте про домашнє вино... Не пожалкуєте! Ціни - за 1,5 л - 50-65 грн як правило. Тобто в районі 40 грн за літр. Повірте, воно того вартує.
На дегустації вам розповідають про кожен сорт вина, який виноград береться для його виробництва, скільки там міцність, солодкість, які відтінки...  Повірте, вина пахнуть трояндами, шоколадом, кавою і ще багато чим, і нанюхатися ними неможливо)) Феноменально!
Саме смішне - розкажу, забігаючи наперед) Коли ми вийшли із кафе - ПІСЛЯ ДЕГУСТАЦІЇ, і вже купивши вино - потрапили в полон до якогось молодого хлопця - чи то грузина, чи то абхаза... Вирватися було неможливо. Ми знову перепробували всі сорти, котрі вже щойно пробували в кафе, і ще такі, яких там не було. Ми почули нові історії про вино)) Перебити його, або якось піти - нема змоги, як тільки ви підносите до рота стаканчик із вином - звучить фраза з чітким кавказьким акцентом "а следующій сорт віна у нас..." - і ваша склянка знову не порожня .
Цитата:
- А ета віно називаєтся мужскоє віно! Послє нєго міжчіни дєлают трьоочковиє броскі, а женскій пол радуєтся, і пригаєт до самого утра!

Починаєте із сухих, далі напівсолодкі, далі "дамашній каньяк, 42 градуса крепост, послє второго тоста - уже два солнца над галавой свєтіт, да))"  , і на завершення - "чача" (вінаградний самагон, 62 градуса крепост, а первак ідьот как бензін - 95 градусов! Вибар за Вамі!) Ледве відпросилися ми від нього

Стосовно їжі... Їсти тут можна якісь неймовірні страви східної кухні, все це кипить в великих казанах діаметром понад 1 метр просто надворі і аромат такий, що шлункові соки забризкують оточуючих в радіусі півтора-два метри. Оцініть:

І добре що Ви не чуєте аромату - інакше б заплювали монітор чи клаву))
Друга страва (або, як кажуть офіціанти - "напів-перша" - типу суп, але густий, з м'ясом і т.д.) коштує від 30 грн за порцію. В принципі, можна собі дозволити. Ми, правда, брали скромно - одну порцію на двох, та для того щоб розпробувати - цього цілком достатньо. Ну, а щоб таки поїсти - то треба порцію на одного. Назви неможливо запам'ятати, але ми їли якийсь суп із безліччю спецій та супер-маленькими пельменями, розміром із наперсток. Як вони їх ліплять - загадка. Було досить смачно .
Або - отакий стіл із східними солодощами:

І це не такі, як привозять з Турції - ті заводські, а це - ручна робота. Штучка - 3-5-7-10 грн. Дуже смачні, правда. Тільки гроші давайте))

Коли Ви поїли і випили - але ще очікуєте на свою чергу на канатну дорогу - Вам пропонують фотки із птахами (20 грн)...

а також верблюдами... конями... прогулянки на конях та квадроциклах...
Якщо є зайві гривні - весь світ до Ваших послуг!
В нас зайвих не було, то ж ми чекали своєї черги, і розглядали канатну дорогу...
26.07 частина друга - Ай-Петрі. Вниз і лише вниз!
Всі по обіді сплять, а я оновлюю блоги. Не мала баба клопоту...
Отож, після прогулянки та трапези на вершині Ай-Петрі - всі ми вирушили вниз канатною дорогою. Ще один вид на вершину гори із станції канатної дороги::
До речі, місцями в Криму починають економити енергію. Трапляються вітрові електростанції, і навіть - сонячні батареї, як отут, на вершині Ай-Петрі:

А отак виглядає будинок канатки зблизька:

Колесо - здоровенне - тягне троси австрійського виробництва, на котрих висять кабінки.

Одна кабінки має вагу вроді понад 1 тону... Це порожня.
Але на фоні велетенської скелі Ай-Петрі - виглядає комахою.
Вид з верхньої точки канатного спуску, прямо перед посадкою:

Якраз в цей "проліт" і вписується кабіна канатки.
Заходите в вагончик - і з кожною увійшовшою людиною він просідає :). На тросах все-ж-таки :).
А коли рушає - страху ніякого, все якось банально досить, як в міській маршрутці... .

Тільки ніхто не кричить "передайте на два!" :) Їде рівно, не хитає, не трясе... тільки на стиках, коли проходить через підтримуючі вежі - трішки гойдне.
Вигляд з вікна - чудовий, як завжди на Ай-Петрі:

Швидкість руху вниз, і вгору - 8 метрів за секунду. Тобто - 28,8 км/год! Її зовсім не відчуваєш! І лише коли назустріч "проїжджає" кабіна знизу...

...в цей момент - швидкості обох кабінок додаються, і ти просто офігіваєш, як швидко вона промайнула. Як на автодорозі при зустрічі двох авто!
Пів шляху проїжджаємо - і тут проміжна станція. Виходимо із свого вагончика, переходимо 20 метрів, чекаємо на вагончик знизу, в котрий нас посадять. Вид отакий:

По дорозі від проміжної станції до нижньої - пролітаємо над дорогою "Ялта-Форос"! Кабінки зовсім не високо! :)

З нижньої станції канатки (Місхор) - вид на верхню станцію - офігезний, і здається вона дуууже високою:

Верхня станція - маленька біла цятка на вершині, знайдіть... Бодай би його, як високо!
В приміщенні нижньої станції - купа народу, як і в верхній. І лише одна цікава штучка - дивний кримський вентилятор:

Я таких ніколи і ніде не бачив. Як видно - до нього підведена чи то вода, чи то що, і він її - розпилює! Майже в пароподібному стані. Хто в курсі, що це за прилад, і чим там нас окропили - розкажіть :).
26.07 частина третя - фороська церква, що зависає у повітрі.
Тут внизу ми дочекалися наш автобус (він застряг в пробці - дорога дуже вузька і незручна, до того ж на ній паркуються автомобілі, і проїхати буває важко) - і покотили до фороської церкви Вознесіння Христового. Дорога йде постійно між морем і скелями, краєвиди - неможливо описати. Саме в цих дивовижних місцях з покон-віків "гніздилися" багатії та аристократи, і будували свої нереально розкішні палаци. Тепер ж тут мають свої володіння усі сильні світу цього. Хоч називати їх сильними - це досить умовно... крилатий вираз, знаєте... Тут і всі зірки естради, і депутати, і президенти, і просто бандюки без офіційних посад - всі вони тут. Проїздили по шляху повороти до резиденції нашого великого "Я". Здогадайтеся з трьох раз кого саме. Місцеві кажуть - коли "Я" на своїй хазі - то в морі стоїть сторожовий корабель ВМС України. Це для того, аби якісь пірати не атакували з моря, і не викрали в країни її "Я". Бо тоді країні, мабуть, гаплик - хто ж буде покращувати її життя вже сьогодні?! Фоткати володіння "Я" нема сенсу - все надійно заховано за деревами, навіть вся бухта, де він може плюскати своє високопосадове тіло. Кажуть, що коли він там є - то і на трасі купа охорони. Стережуть, одне слово, як зіницю ока.
Ну, а ми проїхали - і поїхали далі... до фороської церкви. Вид з входу:

Вид з тилу:

Основна її унікальність - неймовірне розташування на скелі над морем, завдяки чому її видно здалеку, як з суші, так і з води. Збудована начеб-то на честь порятунку сім'ї імператора Росії в залізничній катастрофі, хоч легенди ходять самі різноманітні. Всередині були дивовижно багато оформлена геніальними майстрами свого часу. Зокрема, історики відзначали оригінальну підлогу із мозаїки, велику кількість дуже дорогого мармуру, чудовий іконостас і багато іншого. Та пришли "совєти". З церкви скинули хрести, служіння припинилися, в ній ночували туристи, розпалюючи на унікальній підлозі багаття, та по шматках відколюючи надзвичайний мармур. Радянська доба в всій красі. Церкву довели до повної ручки, і лише за часів незалежності України (котрі екскурсоводи вперто не називають такими, а говорять щось типу "во врємєна дємократізаціі") - храм почали відновлювати майстри з Сімферополя. Багато що вдалося, але унікальну підлогу так і не змогли відтворити - секрет роботи майстра нерозгаданий...
Вид із невеликого церковного подвір'я - чудовий, не гірше, ніж з Ай-Петрі:

З іншого боку - нависають мальовничі скелі:

На подвір'ї в руки наших друзів приземлився дивний метелик:

Трішки перепочив - і полетів по своїх метеличих справах. Мабуть, зайнятий. Може, Мреє-Dad знає, що то за звірюка? ;)
Всередині церква в міру гарна:

Хоч, звісно, це вже все не старовинне - а реконструйоване

Лунають церковні співи, і все дихає спокоєм, котрий буває лише в церквах. Та й то - не завжди...

Увечері церква підсвічується потужними прожекторами, і здається, що вона висить в повітрі над морем... Імператор Расєї таки досягнув свого - збудував церкву, котра довго по його смерті молиться за його душу, як "мецената" храму...
До речі, слухаючи в Криму екскурсоводів - вкотре ловив себе на думці, що кримчани асоціюють себе із Росією, і крапка. Розповідають - поети тут жили російські, і художники - російські, і імператор царь-батюшка приїздив, і от вам фото на підтвердження... І при царській Росії було файно, і при савєтах було файно (вулиці Євпаторії і досі названі іменами савєцких діячів, вплоть до чекістів, і всім так пох на це, що неможливо навіть описати... Час наче зупинився. Є тільки сезон, є туристи, є оренда житла і робота на "бананах" і в кафе. Все інше - пофігу. Таких "радянських" вітрин магазинів, як в Євпаторії - я не бачив в нас на заході країни з часів глибокого дитинства. Сфоткаю і покажу.). А як стало при Україні? Пагано.
Слово "Україна" взагалі в них не в фаворі, як таке... Повторюся, замість того аби сказати - "за часів незаоежності України" - кажуть - "во времєна дємократізаціі". Сумно, панове...
Ну, а ми знову сіли в автобус - і вперед, до Балаклави!

26.07 частина четверта - Балаклава. Бухта. Плавзасоби, котрі можуть собі доволити українці під керівництвом мудрої партії.
Я хотів побачити Балаклаву давно. Її сотні (чи тисячі?!) катерів, кораблів та яхт... Вартість яхт, до речі - від кількох десятків тисяч у.о. - до кількох десятків мільйонів у.о. Всі гроші зароблені тільки чесним способом, всі податки сплачено, всі власники - поважні в країні люди. Та Ви і самі в курсі.
Балаклавська бухта чудова! Вона вузька, довга, глибока і звивиста. Плавзасобів у ній - дофіга! Як попростіше...

Так і покрутіше, по-елітніше...

Очі розбігалися, але не було часу довго милуватися - нас гнала екскурсовод до нашого катера. Починалася прогулянка бухтою та купання в відкритому морі. Купальники та плавки сказали взяти із собою, обіцяли видати бажаючим купальні жилети.
Нас посадили на невеличкий катерок, і повезли по бухті. Капітан - молодий хлопець - розповідав історію Балаклави. Тут при СССР була стоянка та місце ремонту атомних підводних човнів. Ремонт їх виконувався... в скелі! В скелі видовбали офігезні печери, субмарина запливала в скелю, ворота зачинялися... і ВСЕРЕДИНІ СКЕЛІ виконувалося обслуговування цих дивовижних машин! От "вхід" в колись супер-секретні ангари:

На грані фільмів фантастики, чесне слово. Захист скельного СТО для атомних підлодок витримував значно більший ядерний удар, ніж був нанесений по Хіросімі та Нагасакі. В кілька разів більший...
Після розпаду радянської імперії - Україна затупила. Реально. Охорону із об'єкта було знято (субмарини пішли в Рашу). І унікальний військовий об'єкт був тупо розкрадений вдребедан. На кольорові метали... Місцеві кажуть - років 5 розкрадали.
А зараз там музей облаштовують.
Хочу попасти...
А от - на причалі - кораблі та катери ВМС України:

Найпузатіший праворуч - це президентська елітна яхта... На ній катається "Я". На борту - номер: BG-01
А це:

- ті самі сторожі човни охорони, котрі бережуть нашого "Я" від атаки з моря, коли він "пакращує життя народу" перебуваючи на дачі в Криму. Я вище писав...
До речі, в совєцкі часи якби в той момент, коли якась субмарина запливала в грот (в скелю для ремонту чи обслуговування) - хтось знаходився на набережній, і спостерігав за цим... та ще й із фотоапаратом в руках... пісець! КГБ миттєво затримувало бідолаху, плівки засвічувалися, і висувалося звинувачення в шпіонажі. Балаклава була "закритим" містом, в'їхати туди було неможливо без дозволу КГБ. Про туризм і мова не йшла...
На набережній кран готується спустити на воду чергову яхту якогось роботяги з якогось там Куп'янська чи Харцизька...

Не вірите що яхта належить роботязі?!
І я теж...
По іншому борту - залишки Генуезької фортеці та елітні новобудови для простих скромних українців, що живуть на офіційні зарплати десь в Стрию, Антрациті чи Мурованих Курилівцях:

Знову не вірите?? Які ви недовірливі...
І отак слово за слово - ми дійшли до виходу із бухти в ВІДКРИТЕ МОРЕ... От він, цей вихід, перед Вами:

Саме тут шмигали надсекретні совєцкі атомні підводні човни... А тепер плаває безліч туристичних катерків і пропонують "купаніє в аткритам морє". Я повірив, і погодився. Йой, що то було!

Вибачте за нелітературний стиль...
ДАЛІ читайте тут: http://blog.i.ua/user/454598/1044817/
 :)

Культура матрьошок і валінків, пхралетарії соітеняйтесь ! 

Зняти штани на сцені й заснути там же п'яним це розповсюджена народна гуская гра.

Багатьом особям навіть не потрібно вживати допінг для хорошого володіння гускою культугою.

Ну, не совсем лето, скорее кусочек осени, самую серединку сентября.