Що хочте робіть зі мною, але люблю ту пісню...

З нею навіть будяки в сіні не такі колючі

Що квітне?

...У кого з цієї кицькобанди найкраще вихідні проходять?)

Устроили как-то Люлька Пати. Как человек некурщий, Я таки проникся этой темой. И скажу Вам что из всего что есть - это единственная нормальная тема. Как тут не всопмнить наших славных предков. Они ведь курили именно люльки. Наверное есть что-то в этом коктейле: дерево, табак, огонь, дым и Ты. Очень приятный коллапс от трубки. Самый лучший, что у Меня был из всего табакового. Хотелось бы узнать кто еще пробывал и какие мысли его по этому поводу. Ниже СТИХ того с кем курил и пару фото, и который очень таки точен.

Сжимая вишни теплый срез,
И карамели вкус вдыхая..
Я вдруг задумался про жизнь
На мира суету глядя...

Все начинается с огня
И там и тут...
Потом раскачка,
Затем вдыхаешь наслажденье,

Потом глядя на круг огня,
Что от Дыханья воспаряет,
Ты наслаждаешься любя,
Но к сожаленью твердо знаешь,

Что все закончится, УВЫ,
С натужным бульканьем и стоном.
Табак закончился, но жизнь,
Все продолжает бить тромбоном!

И тикают часы как прежде,
Хотя на миг, и сердце стало...
И с полною душой надежды,
Ждешь мига, когда все с начала...

Цикличность, возведя в закон,
Легко поверить в Бесконечность...
Сегодня Я, а завтра Он,
Воскурят жизни наслажденье....

Что суета, когда Процесс,
Важней всего, в конечном счете?
И Я не тороплюсь, Зачем?
Ведь все сравняется в итоге....

Но вот остыла Ты и Я
Тебе не трогать буду сутки,
Воспоминанием живя,
Про эти теплые минутки...

Знову яблучна оскома, танець ватрою в ногах,
На душі і просто вдома сонце сходить на стогах.
Гори пишні від утіхи з Черемоша п’ють води,
Над потоком поміж вільхи загубилися сліди.

Давай зустрінемось в Карпатах, тут казка ще живе повір,
Тут ріки стрімко витікають і ніжно туляться до гір.
Давай зустрінемось в Карпатах, хай здійсниться жаданий сон,
У піднебесних дивних шатах серця заб’ються в унісон.


Одягли село і місто всі багряні кольори,
У калинове намисто нарядилися двори.
Чути музику знайому, осінь горам до лиця,
Завітай же у Карпати, хай здійсниться мрія ця.

Всі молодці, вітаю!!

У розпалі кровопролитної війни та на тлі провалу будь-яких реформ керівник президентської партії влаштував собі та дружині відпочинок на екзотичному острові. І не будь-де, а на екзотичному острові в Індійському океані - на Маврикії... І це в час, коли наші солдати стікають кров'ю, коли країна рахує копійки, щоб дожити до пенсії, зарплати чи соціальної допомоги, виявляється, є люди,  які вміють жити по-іншому, "по-новому". Це - Юрій Луценко, керівник президентської партії у парламенті. Керівник коаліції фракцій, який персонально повинен відповідати за реформи у країні. 

Дружина Юрія Луценка Ірина, яка долучилася до чоловіка у Верховній Раді, розповіла, що подарувала коханому на ювілей, на 50-річчя, йдеться у "Світському житті". За словами Ірини, вона презентувала чоловіку коштовну поїздку на двох на острів Маврикій, куди давно хотів поїхати її коханий. "Ми багато років не відпочивали разом. Тому я дозволила собі подарувати йому відпочинок на двох. Ми їздили відпочивати на Маврикій. Давно хотіли і вирішили", - поділилася Луценко. Вона одразу ж пояснила, де взяла гроші на такий дещо дорогоцінний подарунок. "Продавши в 2012 році бізнес. І це відображено дуже серйозно в моїй декларації, одразу кажу, для податкової. І кошти, частину з них, ми використали на те, щоб змогли провести цей час разом", - зауважила дружина Луценка.

 Маврикій - перлина Індійского океану, смарагдовий острів з чудовими пляжами і всім потрібним для того, щоб туристи могли сповна насолоджуватися тут відпочинком. Дістатися туди можна через Москву. Час польоту зі стиковками - 16 - 19 годин. Цікаво, чи не забули у Москві Луценки пообідати?  А скільки ж коштує, відпочинок у такому "раю ?  Відпочинок на двох на десять днів у п'ятизірковому готелі за системою "все враховано" обійдеться вам у суму чотири-п'ять тисяч євро.

Що там робили Луценки? Аж нiяк не реформи, якi потрiбнi країнi. А в цей час на сайтах в Українi виходили новини з такими цитатами Луценка: "Вiйна перейшла у фазу ресурсного змагання. Саме тому парламент має у єдностi усiх гiлок влади забезпечити армiю всiм необхiдним". "Час вимагає, щоб ми були готовi працювати без перерви, вночi та у вихiднi днi". Цитата дослiвна, у загальному доступi.  Ну яким же треба біти мурлом, щоб так насміхатись над нами?

А вже по приїздi iз заморських пляжiв Луценки мали нову радiсть - дружина полiтика, панi Iрина, теж стала народним депутатом. Тож тепер у парламентi - сiмейний пiдряд Луценкiв. Щоправда, ще пiвроку тому Юрiй Луценко заявляв, що двох Луценкiв у радi не буде. Мовляв, кумiвство та родиннiсть у Верховнiй Радi - неприпустимi. Ось дослiвно, що казав Луценко ще пiвроку тому: "Це недопустимо в полiтицi. Депутати з одної сiм'ї, з моєї точки зору, є неетичним". Або ось так: "Ми (родина Луценкiв. -- Ред.) дiйсно вважаємо, що це не правильно - двом полiтикам бути у Верховнiй Радi". Однак, очевидно, i тут злукавив. Спочатку Iрина Луценко в списку Блоку Петра Порошенка опинилася на, здавалося б, непрохiдному 70-му мiсцi, а вже минулого тижня стала нардепом - мiсце звiльнилось. Неетичне стало етичним.

 Наприкiнцi, за законом жанру, мала б бути мораль. Щось таке: пане Юрiю, назвiмо речi своїми iменами - ви вчинили негiдно. Два роки, якi Янукович дав вам можливiсть провести у тюрмi, щоб осмислити свої помилки, як показують останнi подiї, вас нiчого не навчили. Ось такою могла б бути мораль за нормальних умов. Але сьогоднi, дивлячись на засмаглу пику депутата ,  доходжу висновку, що життя нiчого не навчило не лише Луценка. Життя нiчого не навчило i нас. Iнакше Луценко нiколи б не опинився знову в парламентi.  

Важко повірити, що був тут востаннє десь років двадцять п’ять. Я про один із трьох парків Тернополя – парк Національного відродження. Ні, бував я тут частенько, коли відбувались концерти та мітинги на Співочому полі, коли почав фотографувати для сайту, але на дільниці з атракціонами був ще тоді коли катав своїх дітей. У цьому році у моїх ювілеї, - синові вже виповнилось 25, доньці на днях 30 років. А я прийшов сюди, щоб покатати внучку. Мої фото із цієї прогулянки не варті того, щоб їх виставляти у фотоальбомі, тому вирішив їх «прикрасити» своїми думками та спогадами.

Тут нічого не змінилось і це викликає подвійні відчуття. З одного боку приємно повертатись туди де все до дрібниць знайоме. Серед сучасних барвистих атракціонів, ці здаються своїми, і вони таки свої, бо виготовлені руками своїх спеціалістів. Навіть ціни співмірні тим колишнім… коштував квиток 40 копійок – плати 4 гривні, а де 70 копійок – відповідно. По чесному! Якщо потрапити у місця із сучасними (імпортними), то можна переоцінити свої можливості і бігти до банкомата. Але оці труби і каркаси, фігурки, машинки, так старанно покриті фарбою (хоч і не всюди),  викликають сум. Старість не приховати. На мить задумався  про прожите…, на мить подумав про «руки своїх спеціалістів»… На мить задумався, бо малеча довго думати не дає.

Найбільше збереглося колесо огляду, двадцяти метрової  висоти атракціон. Згадав своє дитинство, коли батько на Великдень хотів завести мене на церковну дзвіницю. Хоч і було мені вже сім років, боявся висоти. На моє щастя, вчора обійшлося все без ексцесів. 

А мені не страшно

Ей ви, там внизу!))

Катання на «Веселих гірках» викликало просто бурю емоцій. І не тільки у внучки. Ні, не молоді літа пригадались! Вразив накинутий ланцюговий «пояс безпеки», з під якого моя малеча могла просто вислизнути як пір’їнка. Але спільне катання лише на користь, дідусь тримав міцно.

Сумно що найбільше зношені каруселі для найменшеньких, бо там завжди багато відвідувачів. Але маленьким багато для щастя не треба. Та й нам стареньким також. Нам понад усе потрібен дитячий сміх, - бо це ж щастя. А якщо крізь гул і скрегіт отих «своїх» стареньких каруселів доноситься твоє «дідусю-ю-ю-ю», то взагалі життя вдалося прекрасно. Геть песимізм!