хочу сюда!
 

Маша

46 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 33-63 лет

Заметки с меткой «подорож»

Щеплення від кацапізму (подорож в рашкінське містечко)

Діло було у далекому 2011....

Є в моєї мами рідна сестра Зіна, що живе у раші. Має трьох діток, моїх ровесників і трохи молодших.
Якось так склалося, що ми бачилися завжди в Україні: або в гостях у бабусі на Черкащині, або наші російські родичі приїздили в гості до нас на Дніпропетровщину. А тут - отримали запрошення від них приїхати, бо чоловік моєї тітки (колишній військовий) вийшов на пенсію, вони придбали якусь нерухомість у невеликому містечку, тож ми вирушили у путь. Не буду повністю зараз відновлювати хронологію подій, бо це насправді неважливо, а просто напишу факти, що запам'яталися досьогодні.
Поїзд Київ-Баку, проходження митниці - все дуже умовно, ніхто валізи не відкривав і по речах не лазив.
На гостинець родичі замовили українську "Хортицю", і з своєї ініціативи ми ще везли багато різновидів цукерок (Рошен, АВК тощо). Виявилося, що їхні місцеві продукти не ідуть ні в яке порівняння з нашими і дуже багато імпорту. Молочка та ковбаси - наші та білоруські. Цукерки (я з дитинства думала, що "Красний Октябрь" рулить - виявилося таке г... ) - їхні місцеві і несмачні, наші завезені, їх мало і дуже дорогі.
Про горілку: не вірте тим, хто вам розкаже, що в рашкінській глибинці п'ють горілку. ЦЕ НЕ ТАК!!! Не п'ють, бо дорого. Самогон теж не п'ють, бо він не встигає стати самогоном. Тому п'ють бражку. Всі. Навіть вагітні. Міри не знають. Не бачать нічого сильно соромного в тому, що хтось по п'яні до туалету не добіг. 
А ще вони безстрашні. На жигулях з літньою резиною по вкатаному снігу їздить все селище. І ще з цього кепкують.
Чистотою на подвір'ї, зовнішнім ремонтом хат, цілісністю та пофарбованістю паркану не переймаються.
Вся сім'я, друзі, сусіди дивляться телевізор. У великих кількостях. Моляться на пу. Вважають його "месією", баби в нього закохані, чоловіки не ревнують. Свято вірять у свої скрєпи, духовнісь та руцкій мір. Також щиро ненавидять всіх "нєруцкіх чурок", "хахлов", "пєндосов" та інших, хто не має рашкінського походження.
Єдиний з них більш-менш мислячий - мій двоюрідний брат, що на той час тільки влаштувався програмістом в ФСБ і переїхав жити до Москви. Він хлопець неговіркий, але від інших родичів знаю, що вахтовим методом його засилали до Севастополя на військову базу. Чомусь він не схотів бачитися з нашими кримськими родичами, мабуть, тому, що вже щось знав....
Про Москву окремий абзац. Це для них якась золота мрія. В кого діти у Москві - тим заздрять. Ті, хто не у Москві - дуже хочуть туди попасти. Ті, хто вже вирішив, що в силу обставин не зможе бути там - шкодує про втрачені можливості. Прямо Мекка рашкінського масштабу.
Були у самому Волгограді, ходили на екскурсію до Родіни-матері. Вражає.
Дуже велика вірменська діаспора. Руцкіє їх ненавидять, але працюють на вірменів-підприємців.
Великі простори.... Поля, не засіяні нічим. Просто стоять у бур'янах. 
Таке собі недбале відношення до власних природніх багатств....
 Цього мінімуму вражень вистачило, щоб більше ніколи з власної волі туди не їздити.

... Коли в нас почався Майдан,  десь наприкінці грудня 13 року, російські родичі відфрендили нас у соцмережах і просто в односторонньому порядку без пояснення причин припинили спілкування. Думаю, вони знали про анексію Криму та війну від мого ФСБшного брата.Зараз не спілкуємося. І не тягне.


Ірландія з присмаком віскі... << 4 >>



Ірландські поля


       Опісля сніданку з'явився автомобіль від містера О’Каллагана, й невисокий ірландець, під’їхавши до досить привабливого з вигляду будиночка на Ґленанаіл, 9 та привітно привітавшись з місіс Фіннеґан, забрав їхні речі  й повіз до заміського будинку, де на них чекали. Вони поїхали  Тюамськоїю дорогою (R 336) у західному напрямку, на “Автоколі Жойс” повернули на північ та, проминаючи якісь виробничі будівлі й торгівельні центри, дісталися “Автокола Кірвана” й повернули на на Хардфордсько дорогу (трасу  N 84). Їхати довелося вже вздовж невеличких ошатних будиночків, які були дуже подібними один на одного та межували з полями й зеленими насадженнями. Край дороги зрідка виднілися польові квіти. Назустріч їм траплялося чимало інших машин, але нікому не було діла до їхнього автомобіля.
       Недалеко від неоковирної придорожньої їдальні вони повернули на схід. У цьому місці паркан, викладений з каменю, виглядав якимось давнім історичним монументом. На протилежному боці дороги вже можна було побачити цікавіший витвір мистецтва, де з каменю було викладено лише своєрідний “фундамент” та стовпчики, між якими було вмуровано залізні ґратчасті конструкції. Від’їхавши ще трохи, вони повернули на північ й з’їхали на ґрунтову дорогу. Довелося оминути кілька сільських будівель, але проїхавши ще трохи, вони зупинилися посеред майданчика перед будинком містера О’Каллагана. Їхній автомобіль після ремонту вже очікував, виблискуючи новою фарбою.
       Вислухавши вибачення з приводу інциденту, Рейлі та Мерфі поцікавилися тим, чи підозрюють їхні “ірландські друзі” когось у цьому нападі… Натомість їх запевнили, що нічого подібного з-поміж хлопців з ІРА ніхто не міг скоїти. Проте після кількох хвилин розмови вдалося довідатися про групу в рядах ІРА, що нещодавно вимагала зміни керівництва організації та упровадження суворіших вимог щодо участі в ній. Ця група, порівняно невелика, відкололася від основної організації. Але наскільки було відомо містеру О’Каллагану, ні відповідних ресурсів, ні можливостей вони не мали… Навіть віскі.
       Околишніми шляхами через поля вони дісталися траси N 17, повернули на південь і на колі “Мерве” виїхали на звичний шлях до столиці країни по N 6. Сільські краєвиди чергувалися з невеличкими поселеннями й містечками, які мимохіть пролітали за вікнами автомобіля. Коло Атлона вони влилися у потік в напрямку Дубліна автострадою М 6, яка неподалік Кіннеґада перейшла у М 4.


Вечір того ж дня


       Діставшись міста, “туристи” вирішили ще кілька днів побути в країні й зупинилися у досить дешевому (але цілком задовільному щодо розташування та ціни) Абрахам Хаус (Abraham House) на Лоуер Гардінер, 82. Готель, м’яко кажучи, не відзначався рівнем сервісу. До того ж двоповерхові ліжка повною мірою дозволяли утамувати ностальгію за роками, проведеними у навчальних закладах. Але це деякою мірою компенсовувалося порівняно незначною прискіпливістю персоналу при заповненні відповідних документів. Крім того, цей спальний заклад був одним з багатьох подібних і клієнти в них зустрічалися найрізноманітніші.
Проведений тут час давав також можливість поспостерігати за навколишнім життям та орієнтовно встановити причини нещодавнього нападу. Рейлі вподобала невеликий бакалійний магазин дещо південніше на цій самій вулиці. Поблизу можна було дістати гарний  гарячий сніданок. А втім, Кельтський паб на розі Талбот стріт та Лоуер Гардінер теж був вдалим місцем для розмов.


Півгодини потому


       Рейлі вирішила купити щось їстівне й, залишивши Мерфі, облаштовуватися  у щойно винайнятій кімнаті (а заразом, і відпочити після дороги), пішла вздовж вулиці до бакалійного магазину, який вона примітила ще під час свого попереднього перебування у Дубліні. Придбавши кілька сандвічів, булочок та круасанів вона вийшла на вулицю й почала повертатися, коли побачила дещо дивного, але разом з тим непримітного, як їй здалося, молодого чоловіка. Він на певній відстані йшов за нею, залишаючись у тіні будинку. Рейлі зробила вигляд, що роздивляється споруди на протилежному боці вулиці й трохи сповільнила хід, дозволивши чоловіку порівнятися з нею.
       Бічним зором вона побачила, як він кинув на неї поквапливий погляд. Надалі протягом деякого часу дівчина “тримала” його поруч із собою, не відстаючи, але й не даючи можливості випередити себе. Чоловік встиг вийти з тіні будинків, але опісля хвилини такого “крокування” завернув до найближчої підворітні.


Ранок наступного дня


       Мерфі вирішив поспілкуватися з місцевими членами ІРА. Для цього чудово підходив “Селтік Лодж”. Рейлі вирішила теж туди навідатися й оглянути новий для неї заклад. Як виявилося, тут вже протягом тривалого часу існував “гостьовий будинок ”, де можна було зупинитися на деякий час. Окрім того, у цій симпатичній з вигляду чотириповерховій будівлі, яка ззовні навівала думки про ХІХ століття, розташовувалися паб, що вважався одним із найпопулярніших місць для відпочинку. Разом з тим тут був і невеликий ресторан, в якому можна було скуштувати ірландської "домашньої" їжі. Вздовж стін, оздоблених плиткою "під камінь", стояли жовті диванчики. Звичні ресторанні прямокутні та круглі столики, дерев’яні стільці... Дерев’яні ж перегородки між різними “кімнатами” ресторану було прикрашено "модерними" плакатами та картинами. Тут знаходився й невеликий бар. Молодий бармен, зважаючи на ранковий час та незначну кількість відвідувачів увімкнув маленьке радіо. У новинах саме передавали про події в Ольстері, де група озброєних людей захопила завод з виробництва віскі… Вже тиждень не вдавалося отримати від них чіткого формулювання вимог. Це ще більше викликало стурбованість тамтешньої поліції, оскільки в заручниках перебував і персонал заводу…
       Після сніданку Мерфі зателефонував містеру О’Каллагану й трішки посидів у класичному пабі, натомість Рейлі вирішила навідатися до торгівельного центру з багатообіцяючою назвою “Ірландське життя”.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. Хочу також висловити подяку за чудове фото сайту www.sxc.hu/.../550167_foggy_irish_field.jpg...

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 3 >> та << 5 >>.


76%, 29 голосов

13%, 5 голосов

11%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Місто Лева

        Подорожуючи Поділлям і Закарпаттям, мій шлях додому пролягав через одне з найулюбленіших міст України - Львів. Та він і не міг пролягати іншим шляхом, бо за любої нової нагоди я з превеликим задоволенням навідую місто Лева. У Львові я була лише 4 години, але вражень, як завжди, неймовірно багато.
        У Львові я знайшла багато цікавих закуточків і кожного разу, фотографуючи щось цікаве, згадувала свою і.юашну приємну приятельку. Отже  цю замітку я з задоволенням пишу для Галинки disu   druzhba

Все починається з вокзалу, тут я зробила одну фотку і надіялась, що пройдусь по всьому вокзалу перед відправленням потяга. Та не тут то було lol Я так загулялась Львовом, що ледь встигла на потяг, прибігла за 5 хвилин до відправлення lol



Всі хто був у Львові знають, що варто зайти за перший вугол відкривається чудова картина на Храм святих Ольги і Єлізавети. Костел збудовано на пам'ять про популярну імператрицю (цісареву) Єлизавету Баварську (Габсбург), дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа І.

На сьогодні ця будівля є найвищою в місті, її висота 88 метрів. Її я теж хотіла роздивитись краще на зворотному шляху, але не встигла...




Біля Храму я сіла на трамвайчик і поїхала гуляти на площу Ринок. У вікно трамвая побачила будівлю, але не знаю що це таке.


І ось я в історичному серці Львова.  Площа виникла за князювання Лева Даниловича у другій половині ХІІІ ст. внаслідок регулярного планування забудови за взірцем середньовічних західноєвропейських міст, як центр торговельного та суспільного життя нового міста.

Тут куди не повернись з глибини віків  на вас дивиться історія і старовина, стоїш і не знаеш в яку сторону краще підти. 


На площі Ринок розташована будівля Чорної Кам"яниці, більш відома як Чорний Будинок, є унікальним пам"ятником ренессансної архітектури 16-17 століть, яке не має аналогів не лише в Україні, але й у всій Європі. Фасад будівлі і куткові пілястри були викладені тесаними кам"яними блоками темного кольору, що нагадують форму діаманта, вишукано прикрашені різбленням і орнаментом. На рівні першого і другого поверхів розташовані світлі фігурки святих покровителів медицини: Св.Мартин, Св.Флоріана і Мадонни.


Поряд я зайшла на пошту на площі Ринок і відправила додому листівку, яку вже отримала сама lol


Потім я просто пішла по вуличками цього прекрасного міста, насолоджуючись атмосферою старовини, свободи, глибиною віків.




Зверху на правому будинку якийсь герб, звичайно з символікою Львова


На черговій вуличці я побачила арку, а в її глибині хід далі. Галюсь, тут я уявила як ти ходиш і обстежуєш подібні об"єкти podmig


Захожу в арку, піднімаю голову вверх і бачу ооооууу, цікаві сходи. Але вверх я не стала йти, бо там було якось зовсім безлюдно і самій жуткувато. 


Але я пройшла далі по арці і побачила прикафешний дворик


І знову піднімаю голову, і бачу ого що, у нас я такого точно не бачила dada  Переходи-сходи між сусідніми будинками зроблені з дерев"яних досок umnik


Пройшла вперед і побачила теж цікаву картину. Там над вікнами щось написано буквами подібними до грузинських, чи вірменських... Там були сходи вверх, але я і так вже привернула увагу жіночок, які там стояли, то вже мені було не зручно туди залазить. Уявляєте: така собі мадам тю-лю-лю у платтячці з бантиком преться хто зна чого і хто зна куди crazy  lol  Але тепер жалію, треба було таки залізти )))


Поволнувала я публіку, своїми діями і пішла назад, а при виході ось такий цікавий вид

 Іду далі, роздивляюсь на всі сторони і тут якесь диво. Сидять чудіки, махають всим руками. Нижній наче тримає на залізній трубі верхнього, а той так невимушено висить у повітрі і махає всим руками lol


Іду далі і роздивляюсь Львівські балкони





І знову мій погляд падає на цікаві двері


Пішла заглянуть, а там цікавинка bravo


В цьому будинку було більш цивільно і не моторошно, то я вже піднялась уверх





Ця арка теж прохідна і зворотній вихід веде на іншу вулицю.


Далі не пішла, бо ще хотілось пройтись по старовинним костьолам, які розташовані навкруги.

І на останок, перед самою посадкою в трамвай, зупинилась послухати талановитих хлопців. Я в захваті! 

 







Путьова замітка. Пригоди почалися з провідниці.

Ми знову в мандри... Подорож планували зарані, квиточки на сьогодні я купувала через систему Приват24 ще 1 липня, тож мала можливість обрати на свій розсуд найкращі місця... Приперли до вагону, протягую провідниці квиточки, вона сканує і так спокійненько каже: "В мене вже там 13 та 15 зайшли, алеж я не можу вас не пустити, залазьте до вагону". Ми здивовані ліземо, дійсно на наших місцях жінка з дитиною вже матраци подіставали, стелитися мають. Я в шоці, вона теж. Я пропоную покликати начальника поїзда. Мої квиточки електронні, її куплені в перекупів. Мабуть, там і проблема, ми так собі вирішили та й чекаємо... Розговорилися, виявляється, людина не знає, який в неї номер поїзда, у квитку знайти не може... Іде до провідниці. Виявляється, її потяг відправиться за пару годинок. А вагон і місця правильні, ага. 
Слава Богу, розібралися, випровадили дівчат... Дивимося одна на одну, дивуємось безвідповідальній провідниці, як так взагалі можна усіх підряд пускати...
Аж глядь: нагорі їхній рюкзак лишився. Я бігом за ними, мотнулася по перону, не знайшла. Сказала цій дивачці у залізничній формі, що рюкзак треба би повернути, вона щось там типу "передам по рації, ляля..." Я пригадала, що у квиточку бачила ім'я-прізвище забуваки, починаю шукати в фб. Шкодую, що раніше не помітила наплічника. Коли підходить хлопчина, без речей, з водичкою в руці, такий трохи здивований, на нас глип: "добрий вєчєр", ми ж йому "добрий", а він чомусь втік прожогом. А тоді повернувся й якось дивно поглянув, спитав, чи можна на нижнє поряд присісти. Посидів хвилину, уважно нам в обличчя заглядав, пішов десь... Але я зайнята, вся в пошуках методу людині повернути наплічник, бо як жеж їй важко прийдеться в подорожі з дитиною без потрібних речей! І тут мою доню осяяла думка: "Хлопець - наш сусід, рюкзак - його, а дивний він, бо лишав речі з іншими людьми, а повернувся до нас, ото й бігає". smeh 
Так воно все й виявилося, ми зізналися своєму супутнику, що ледь не віддали іншим людям його речі, він дотепер дякує, що таки не віддали, бо, виявляється, в тому наплічнику купа квитків на фестиваль на цілу компанію друзів.
Тут ще дещо по ходу відбувається по дорозі, але поки що бажаю всім солодких снів і гарного дня на завтра.uhmylka

Романтична і казкова Австралія. Хоча казка трохи страшненька.

 Ласкаво просимо на Австралійський континент -  континент веселих кенгуру, обезбашених дінго і ще тисяч великих  і маленьких друзів людини, від яких вам захочеться.......втікти світ за очі. Правда,  самі австралійці якось же живуть. І не тікають. Одне слово - антиподи, і ходять не так, як ми, а вверх ногами lol 



Ах, ці австралійські пляжі! Теплесенький вітерець, міленький білесенький пісочок......
АААААА! І ці чортові електричні двохголові скати, щоб вони лусьнули. Хоча, схоже, що вже... лусьнули lol






А ось і обаяшки -мечехвости. Інколи вони цілими  толпами вилазять- чи то погрітися на сонечку, чи то привітати вас "дружнім" ударом свого, смертельно небезпечного, між іншим, хвостика.




Австалійська гусінь - ну, викапенні демони.



А павучки у них які трудяжки!!!!!!
За кілька днів можуть затягнути своєю павутиною (завтовшки з ватне одіяло) цілу ферму!!!!!




А медузи? Медузульочки просто няшечки! Ростуть швидко, розмножуються просто чудово. Так що звикайте, що скоро ви майже кожен день будете зустрічати на пляжі гори соплів завбільшки з дитячу машину   lol



Не подобаються гігантські медузи?
Ну, тоді Австралія пропонує вам щось більш мініатюрне і красивенне. 
Інколи, буває, вийдете  на пляж і бачите на своєму улюбленому місці біля води колонію фізалій -  ось такого різновиду медуз.




А буває - ось таке манюсіньке сімейство жучків облаштує своє маленьке сімейне гніздечко десь на якомусь шесті 




А хочете - можете зіграти приємну розслабляючу партєйку в гольф   





А може, підете скупнетеся? Погода ж так і манить, манить....
Хоча... манить не тільки погода....





Але знаєте, що добре? Що є кому слідкувати, щоб соми не розмножились зверх всякої міри  smile




Або - собаку не треба тримати, бо є отакий охоронець на фермі.





Тут усе, не як в людей - гусінь теж має своє приватне життя. І в нього бажано не влізати!




Аааа, ледь не забула!
 Під ноги ж теж не забувайте дивитися! 




Одним словом - ласкаво просимо до Австралії!!!









Десь між Малою та Великою...

Арнаутськими вулицями ми й живемо... Затишна, зручна чистенька квартирка, що вікнами виходить на типовий одеський дворик...


Ці сходи бачили багато поколінь людей, а народилися більше сотні років тому.



З нічними стоянками у старих кварталах проблема, вірніше, їх просто нема, тому машини охороняють місцеві люди, а паркують на ніч прямо на вулицях. 


А оцей старенький тут сидить вже другий день. Зранку немає, увечері теж. І собачка така в нього трохи хворенька. Колоритна парочка.


Ідемо, сунемо ніс майже в кожну шпарину, нас скоро гнатимуть євреї зі своїх дворів))


Прямо, наліво, направо, прямо - і ось ми біля нескінченних східців на Ланжирон 


Нарешті дійшли до пляжу


Море вчора було кращим: трохи прохолодне та прозоре, як сльоза. Сьогодні майже прозоре, штиль, але надто тепле. Людей тьма, світлину зроблено о 19.00, народ потроху почав розходитися.

На шляху додому полюбилося нам місце зі смачним форшмаком, пивом та величезними порціями вареників. Персонал гарно говорить мовою. Ціни дуже демокритичні: удвох смачно повечеряти можна вкластися у дві, максимум три сотні гривень.


Солодких вам снів! Я теж вже все світло вимкнула, бо в нас режим: завтра до спеки треба повернутися з ранкового моря podmig

Цікавить ваша думка

Так вийшло, що об'їхала автомобілем пів-України, а західніше Києва не була.Так буває))
Маю нагоду і бажання на травневі свята зробити вояж по нових місцях. 
Хочу з малою поїздом відвідати якесь з міст Західної України. Ніч у дорозі - день прогулянки - на ніч знову в поїзд.
Яке би місто з запропонованих відвідали особисто Ви? Бажано вказати, чому саме.

55%, 27 голосов

2%, 1 голос

4%, 2 голоса

16%, 8 голосов

8%, 4 голоса

14%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Львів. Частина четверта, заключна.


Якимось чином знову ми опинилися на площі Ринок і завернули в Копальню кави.


Взагалі-то непоганий рекламний хід і поворот у свідомості дитини...
Я їй після екскурсії пояснювала, що все це неправда, і кава все-таки росте на кавових деревах.

Після екскурсії каву ми не купили, бо моя куплена у Києві (львівська ж таки) Філіжанка панська 60 грн за 250 грамів нічим не гірша від теї, що продають там 130 грн за 100 грамів.

А от сувеніри зацікавили...

Пахнючі фігурки з тканини, що вимочена у суміші кави з корцею і запечені у печі

А ще така дивна котоманія з золотими органами



Прикольний трамвайчик


Далі ми зустріли біля Ратуші прозорий екскурсійний міні-поїзд на колесах і вирішили ще покататися годинною екскурсією. Фотки тут взагалі жахливі, але ми збагатилися великою кількістю знань від екскурсовода.



А це - суворий львівський дитячий майданчик. Перший за день, що попав нам на очі













Екскурсії кінець, на годиннику 18.30, треба вже вечеряти і думати про від'їзд. :)


Смачно, дешево, величезні порції. Я навіть пиво пила, хоча зазвичай це не мій напій.




Ми наїлися і залишки нам запакували з собою, ще в поїзді снідали.

Це просто тьотя з сувенірного магазину, сфотала, поки чекали на перший трамвайчик.




Звичайний трамвай з дешевим проїздом 2 грн дорослий і 1 дитячий квиточок.

А он там у кущах - пам'ятник Бандері. Я запізно почала фотати.


Все! Ми у поїзді! Дякуємо гостинному старовинному місту, кажемо "до побачення".
Маленька моя навіть сльозу пустила, так не хотіла від'їджати у Київ.
Так що тепер в нас є нова мотивашка: якщо будеш гарно вчитися - вступиш до львівського вишу і гарантовано проживеш 5-6 рочків у місті своєї мрії. :)

Веземо додому купу позитиву і цього пахнючого зайку. Ми назвали його Майка.

Подорож до Кам'яної могили

«Кожного року на Новий рік у нас з друзями є традиція…». Знайома і вже  заїжджена фраза, чи не так? Тому я почну трошки інакше, тим паче, що до Нового року ще далеко. Так ось. Кожного року вмене є традиція робити подорож до Кам'яної могили, що находиться біля невеличкого містечка Мирне мелітопольського району, славетне  також виробництвом однойменної мінеральної води Мирненська. 

                         (Вказівник).

Шлях мій як завжди пролягав через Мелітополь, про який розкажу трошки пізніше. Про Мирне мені розповісти власне нічого, тому що бачив я його лише через скло автобуса та невеличку прогулянку до місцевого магазинчику, де купували оковиту та напої.

Глухий край, ось що спадає, на думку при першому обзорі цього селища. Порожні вулиці,мінімум людей. Проте, біля магазину горлопанила місцева гопота молодь (якщо можна назвати молоддю залитих водярою пацанів) дуже схожа на тих, кого в нас називають словом «бьічье». Відразне враження. Мій провідник місцевими шляхами, мелітополець,а також просто друг та однокурсник, пояснив це явище відсутністю роботи та якихось перспектив у житті мирненьців. 

Коротше від Мирного до Кам'яної пішки десь з кілометр, тому ми встигли і поговорити і посидіти при дорозі, та й помилуватися краєвидами. 

Останнього разу ми «зайшли» до могили трошки екстремальним образом – перелізши через огорожу, тому в цей раз я наполягав саме на культурному відвідуванні через центральний вхід.                          (короткий привал drunk)

Саме головне – Могила на місці. Стоїть собі. Це я до того, що начувся від деяких мелітопольців таких байок, як то: могила осіла і її майже не видно та могилу розтягнули на матеріали під будівництво! Смішно, проте у савецькі «шоколадні»часи був такий прецедент. Якийсь, не в міру дружний з розумом та совістю раціоналізатор з місцевих сільських голів пропонував використати піщані глиби пам'ятки для передового будівництва. А чого тут дивуватися? Ми річки пустимо назад і т.д., із савецького фольклору. Пустили дещо…на свою голову.

Вхід нам коштував 10 гривень з одного. Членам профспілок знижки. Жартую. Поруч входу зупинився весільний кортеж, що вселяло якусь високу надію і екскурсійний автобус. Серед екскурсантів виявилися особи з посвідченнями заслужених майстрів України. Але в якій галузі чомусь не пам'ятаю.

Відвідали вперше і музей. Дещо розчарувало його наповнення, бо очікував купу залів і принаймні два поверхи експонатів. Зал виявися один. Вхід -5 гривень. Фотозйомка сплачується окремо. Експонати можна перерахувати по пальцям і для деяких епох взагалі представлені майже в єдиному екземплярі. Це сумно.

Задав співробітниці музею традиційне питання: «Коли відкопаєте печери?» І отримав традиційну відповідь: «Дозвіл на відкопування і подальше екскурсійне відвідування печер нібито є, але фінансування на це діло нема. Вибори.  ». Це теж сумно, бо фантазія малює в тих печерах і гротах щось дивовижне, а на справді, розумію, що дивовижне там може побачити лише око археолога і то не факт. Все начебто вивчили, задокументували навіть пронумерували.


                                                            

Людей на могилі було чимало. Не менше п'ятдесяти, які лише видерлись на різні пагорби.Картина прикольна: хтось бігає за дітьми, дивиться щоб не ляпнулись в якусь ущелину, хтось загоряє лежачі на камінні, хтось слухає промову представників Рідновіри. 

Ми теж обійшли всю могилу, послухали, подивилися, полазили серед доступних гротів,посиділи на зручному виступі. 

Я не буду тут писати про велич та таємницю могили. Про це вже написано стільки, що можна видавати окремим виданням. І видано. Особисто я планую приїхати сюди ще.Не можу це пояснити, але тут дійсно щось є надзвичайне. Це кожний вирішує сам для себе. Місце яке бачило всі етапи цивілізації людини: від неандертальців до сучасних часів. Ї кожна цивілізація залишала тут свій слід, вважала могилу сакральною. Приїзд двічі до могили Далай-лами та розвідки нацистського «Аненербе» - не випадкові. А звичайні люди шукають в ній щось своє.  В багатьох місцях можна побачити залишені по язичницькій традиції монетки. В той мій приїзд знаходили навіть євро. Поклав ія металеву гривню. 

              (Лекція від рідновірів)

                                                  

Поруч річка Молочна. Але береги там давно не кисільні. Поросло все очеретом – не пролізти. Глибина біля комплексу Кам'яної по пояс максимум. Все міліє,меліорація добиває шлях, яким колись ходили «із варягів в греки». Помитися не вдалось.

Відламувати щось від цього міста на згадку чи виражати свою дурість  любов  на камінні вважаю зайвим. Проте такої думки притримуються не всі. Сміття можна побачити скрізь. Написи «тут був вася» взагалі є типовим проявом вандалізму.

Але могила стоїть. І дай Бог простоїть ще не одну цивілізацію. Залишав я могилу з відчуттям свободи у грудях.

                     (Молочна).

Власне про сам Мелітополь. 

Приїжджаю туди в трете і повноцінно так й не оцінив. Звичайно, що після брудного та задимленого Запоріжжя там свіжіше. І людей менше. Проте заробити там важче.

Краще подивитися кілька фото. Своє ставлення до Мелітополя я поки що складаю, то як планую нову поїздку. Хіба що пригадую як там впадає в око засмічення міста бігбордамисумно відомої ПР. Таке враження, що ти в СРСР однопартійної системи. Випадково побачив серед ПР вивіску комуністів. Проте не мені вам казати що яблуко від яблуні… Сміх і гріх. 

VIVA Запорізькому краю!!! 

===================================================================

фото з Кам'яної тут:http://photo.i.ua/user/2741333/336389/9688438/

фото Мелітополя тут:http://photo.i.ua/user/2741333/336390/9688482/

==================================================================

Пробиотик© 2012.



Вінниця на початку травня

Дякую за допомогу у створенні замітки моїм чудовим подружкам, що навчили постити фото в текст напряму з планшету.


Місто сподобалося, воно дуже самобутнє з приємними людьми та дешевими таксі. З вокзалу до готелю "Франція" доїхали за 41 грн, а назад чомусь за 37. Маршрутки по місту не ходять, лише муніципальний транспорт та таксі. Таким чином колишній мер зробив прибутковими міськтранс. Всі місцеві дуже гарно говорять про Гройсмана та негарно - про діючого президента.


Але замітка про хороше: гарний ресторан Монблан в готелі Франція.

Дуже сподобався будинок-музей Пирогова. Толерантні екскурсоводи провели екскурсію нам двом та терпляче відповідали на всі питання. Музей розташовано саме там, де жив великий вчений, збереглося багато експонатів. Впорядкована територія, гарна енергетика.

 
Липову алею насадив особисто Микола Іванович.

Увечері були фонтани, вони теж чудові, але відяха з планшету не заливається, тому хто сильно захоче - нагуглить.

В місцевих магазинах гарні ціни. Оце платтячко ми купили.


Гарна архітектура та краєвиди. Буг теж прекрасний.










Приїздіть, вам сподобається girlkiss



Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
13
предыдущая
следующая