хочу сюда!
 

Оксана

45 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 40-45 лет

Заметки с меткой «подорож»

Львів. Частина четверта, заключна.


Якимось чином знову ми опинилися на площі Ринок і завернули в Копальню кави.


Взагалі-то непоганий рекламний хід і поворот у свідомості дитини...
Я їй після екскурсії пояснювала, що все це неправда, і кава все-таки росте на кавових деревах.

Після екскурсії каву ми не купили, бо моя куплена у Києві (львівська ж таки) Філіжанка панська 60 грн за 250 грамів нічим не гірша від теї, що продають там 130 грн за 100 грамів.

А от сувеніри зацікавили...

Пахнючі фігурки з тканини, що вимочена у суміші кави з корцею і запечені у печі

А ще така дивна котоманія з золотими органами



Прикольний трамвайчик


Далі ми зустріли біля Ратуші прозорий екскурсійний міні-поїзд на колесах і вирішили ще покататися годинною екскурсією. Фотки тут взагалі жахливі, але ми збагатилися великою кількістю знань від екскурсовода.



А це - суворий львівський дитячий майданчик. Перший за день, що попав нам на очі













Екскурсії кінець, на годиннику 18.30, треба вже вечеряти і думати про від'їзд. :)


Смачно, дешево, величезні порції. Я навіть пиво пила, хоча зазвичай це не мій напій.




Ми наїлися і залишки нам запакували з собою, ще в поїзді снідали.

Це просто тьотя з сувенірного магазину, сфотала, поки чекали на перший трамвайчик.




Звичайний трамвай з дешевим проїздом 2 грн дорослий і 1 дитячий квиточок.

А он там у кущах - пам'ятник Бандері. Я запізно почала фотати.


Все! Ми у поїзді! Дякуємо гостинному старовинному місту, кажемо "до побачення".
Маленька моя навіть сльозу пустила, так не хотіла від'їджати у Київ.
Так що тепер в нас є нова мотивашка: якщо будеш гарно вчитися - вступиш до львівського вишу і гарантовано проживеш 5-6 рочків у місті своєї мрії. :)

Веземо додому купу позитиву і цього пахнючого зайку. Ми назвали його Майка.

Вйо на Ратушу! Львів, частина 3. Висота, зоокафе і прогулянка.

Частина перша, друга

З купою ендорфінів повертаємося по Сербській до Ратуші (вона ж - міськрада, або мерія).
Чотириповерхова старовинна будівля, і навіть всередині пам'ятник королю Данилу.


Взагалі-то ремонтами коридорів місцева влада не заморочується. Я не вишукувала це спеціально, просто фоткала те, що впадає в очі.





А це в коридорі висіло, мабуть, для співробітників як промоця здорового способу життя.
Взагалі-то дуже правильно. Цікаво, на багатьох діє?


Після 4 поверхів Ради стоїть білетна каса і за 10 грн пропускають на довжелезні неширокі сходи, іти довго і трохи стомлює, особливо жаль красунь, що пішли у таку вись на підборах 10 см.
На жаль, я не здогадалася сфотати сходи та ту бідолаху на підборах, але повірте на слово, що воно таки так ;)
І ось - ура!! - ми на самому вершечку (65 метрів над рівнем бруківки), дивіться як класно - аж подих перехопило))

Людей було багато, тож надовго там не затрималися.
Ось у тунелі вже під верхом хтось ще і написи лишали))


А це - фото годинникового механізму на ратуші


Спускаємося з тієї верхатури і прямуємо до Зоокафе (те, що з котиками), дякуючи добрим людям та нашим довгим язикам розвідали туди дорогу.




Знайшли!!!
У наявності 4 кицьки, що просто затягані відвідувачами (тому намагаються залізти подалі від людей) та 1 ховрах.
Не можу сказати, що мене дуже вразило, але дитя було у захваті))

Так-так, їжу подають в собачих мисках))


Асортимент невеликий, готують доволі смачно




Ну що? Наїлися? Пішли знову гуляти! Просто без усілякої мети мандруємо містом, на годиннику близько 15.00. Час невмолимо тане...

Я так і не звикла, що на кожному будинку - окремі фігурки виліплені, жодна будівля не схожа на іншу...
Біля музичної академії на кілька кварталів розноситься звук піанінної гри...



Далі десь у дворах знайшли якусь школу. Теж цікаво.

Як на мене, облуплена і внутрішній дворик малуватий... І зовсім нема зелені...
Де ж ті дітки граються на перерві? А стадіон?.. Дивно... Але спитатися було ні в кого, тож крокуємо далі.





Ходили-ходили - і знову прийшли до храму, що з нього починали ранкову подорож))

От любим ми по підворіттях шаритися))




А тут якісь Попелюшки позакидали на проводи свої кросівки, прикольно)


І назва вулиці просто незрозуміла))
Ми її подумки назвали Вулицею Семи Персонажів))




Ще зустріли Мазоха, але до нього не пішли, бо з дитиною, рано їй ще.


Люди добрі, просю хелпу! Звернення до львів'ян.

Як писала в попередніх замітках, їду до Львова. Буду там завтра з 5 ранку до 22 вечора. Ніколи там не була.
Тож питання: допоможіть розписати оптимальний маршрут так, щоб побачити все, що можливо за цей короткий день. Їдемо я та дитя 10 років.
Наперед дякую небайдужим! kiss

Freight Train - Joan Baez

Freight Train
          Товарний поїзд
 
автор Elizabeth Cottеn.

Freight train, Freight train, goin' so fast,
           Товарняк летить так швидко,
Freight train, Freight train, goin' so fast,
           товарняк біжить так хутко,
Please don't tell what train I'm on
           прошу, нікому не кажіть, що то за потяг, що я ним їду,
So they won't know where I'm gone.
           ніхто й не дізнається, куди я поїхала.

Freight train, Freight train, goin' round the bend,
           Товарняк, товарняк, геть збожеволів.
Freight train, Freight train, comin' back again,
           Товарняк, товарняк, він знов запізнюється.
One of these days turn that train around
            Та одного дня той потяг неодмінно виправляється
And go back to my home town.
            і повертається до мого рідного містечка.

One more place I'd like to be,
            Є одне місце, де я б побувала,
One more place I'd like to see,
            ще одне місце, що бажала б побачити.
To watch them old Blue Ridge Mountains climb,
            Дивитися, як височіють гори Блю Рідж,
When I ride old number nine.
            в той час як я лечу старим добрим дев'ятим номером.

When I die Lord, bury me deep,
            Як я помру, о Боже, поховайте мене глибоко
Down at the end of Chestnut street,
            в кінці Каштанової вулиці,
Where I can hear old number nine
            де я зможу чути старий добрий № 9,
As she comes down the line.
            коли він з гуркотом проноситься колією.
                       
                                               22.04.2015

слухати

Цікавить ваша думка

Так вийшло, що об'їхала автомобілем пів-України, а західніше Києва не була.Так буває))
Маю нагоду і бажання на травневі свята зробити вояж по нових місцях. 
Хочу з малою поїздом відвідати якесь з міст Західної України. Ніч у дорозі - день прогулянки - на ніч знову в поїзд.
Яке би місто з запропонованих відвідали особисто Ви? Бажано вказати, чому саме.

55%, 27 голосов

2%, 1 голос

4%, 2 голоса

16%, 8 голосов

8%, 4 голоса

14%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Що таке Успіх?

Закони Всесвіту, Закони Успіху вщент розбивають міф про те, що успіх є результатом важкої праці, точного планування або керованих вами амбіцій.

Варто вам зрозуміти вашу справжню природу і навчитися жити в гармонії з нею, до вас легко і без всяких зусиль хлинуть добробут, здоров'я, взаємини з людьми, які принесуть вам задоволення, енергію та ентузіазм, а також матеріальне благополуччя.

Ви - це рушійне вами ваше глибинне бажання. Яке ваше бажання, така ваша воля. Яка ваша воля, такі ваші дії. Які ваші дії, така ваша доля.

Успіх в житті це безперервне розширення відчуття щастя і поступове досягнення поставлених перед собою цілей. Успіх - це здатність задовольняти свої бажання без особливих зусиль. І тим не менше успіх, включаючи створення багатства, завжди вважають процесом, який вимагає важкої праці, і люди зазвичай вважають, що досягнення успіху можливе лише за чужий рахунок. Ми потребуємо більш духовного підходу до поняття успіху і достатку, яке є не що інше, як спрямований до вас щедрий потік матеріальних благ. Знання і застосування духовних законів дозволить вам жити в гармонії з природою і робити все, за що б ви не взялися, безтурботно, радісно і з любов'ю.

Успіх має багато аспектів, матеріальне багатство - лише одна з його складових.

Успіх - це подорож, а не місце призначення. Матеріальний достаток, у всіх своїх проявах, стає одним з тих аспектів, які роблять цю подорож більш приємною. Але успіх включає також гарне здоров'я, енергію та ентузіазм, взаємини, які б вас задовольняли, свободу творити, емоційну і психологічну стійкість, відчуття благополуччя, спокійний розум.

Справжній успіх — це переживання дива. Це розкриття Божественного всередині нас. Це відчуття дива всюди, куди б ви не пішли, у всьому, на що б не впав ваш погляд, - в очах дитини, в красі квітки, в польоті птаха.

Коли ми починаємо сприймати своє життя як чудовий прояв Божественного - не від випадку до випадку, а постійно, - тільки тоді ми розуміємо істинний сенс успіху.

Закон - це процес, завдяки якому неявне стає явним, мрійник здійснює свої мрії.

Наше фізичне тіло, фізичний Всесвіт - все, що ми можемо сприймати з допомогою своїх органів почуттів, - все це є перетворенням неявного, невідомого і невидимого в явне, відоме і видиме.

Фізичний Всесвіт - Сутність Я, яка звернулася до Себе, щоб випробувати Себе як дух, розум і фізичну матерію. Іншими словами, весь процес творення - це процес, за допомогою якого Я, або Божественне, висловлює Себе. Свідомість в русі виражає себе у вигляді об'єктів Всесвіту у вічному танці життя.

Джерело всього творіння - Божественне (або дух); процес творення - Божественне в русі (або розум); об'єкт творіння - фізичний Всесвіт (який включає фізичне тіло). Ці три складових реальності, дух, розум і тіло - або спостерігач, процес спостереження і спостережуване, - по суті, одне і те ж. Усі вони прийшли з одного і того ж місця: з поля чистих потенційних можливостей, яке є простором непроявленого.

Фізичні закони Всесвіту - це, по суті, весь хід розвитку Божественного в русі, або свідомість в русі. Коли ми розуміємо ці закони і застосовуємо їх до свого життя, ми можемо створити все, що б ми не захотіли, адже ті ж закони, які природа використовує для створення лісу, галактики, зірки або людського тіла, можуть також змусити здійснитися наші найглибші бажання.


https://www.youtube.com/watch?v=XpzocnjQ5gQ


Успіх є


20%, 1 голос

20%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

20%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

40%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Чудова прогулянка на Стрітення

Дуже хотілось відключити мозок від навантаження, так би мовити зробити перезавантаження файлів у голові ))) Часу і грошей на дальні поїздки немає, так що кожен сам собі режисер. Подивились ми карту місцевості і вирішили прогулятись на окраїни міста. Тим більше з недавніх пір у нас є захоплення - збирання старої цегли і черепиці. День був пасмурний, туманний, але чудовий іній на деревах заворожував очі. Отже ми вирушили в дорогу.

Ми майже на старті

Йдемо далі, я такого інія не бачила жодного разу hypnosis

І ось ми вже на стежці, що веде до кінця геграфії lol

Велетень-охоронець стежки )))

Ми дійшли до озера, його називають Мертве озеро. Не знаю в якому році його створили, але точно знаю, що воно штучне і було створене в балці. Вдалині видніються пеньки дерев, які були затоплені. І рибаки вийшли на зимову рибалку.

Осінній привіт зимі )))

Наші прекрасні українські яри. Це те, що дає нам енергію, це наше рідне. Наша колиска. Я обожнюю такі місця.  bravo Взимку там можна відчути потоки вітру, на хребтах дуже холодно, вітер, неначе кусається, а спустившись в низинку тебе огортає теплом і хочеться сісти на суху траву, заплющити очі і згадати дитинство. Ми там відчули на собі зміни вітрів. Такі вдчуття були, коли ми стояли на верхівках Ай-Петрі або на Мангупі, або на Тепе-Кермен. Там відчувається подих природи dada   Навесні там зелено і смачно пахне весною, квітами, все устелено кульбабками, бджілки створюють атмосферу релаксу, гудучи над квітами. В липні там пахне підсушеною травою і чебрецем. А осінь розфарбовує дерева і навкруги все кольорове. Краса!!!

А це те саме тепле кубелечко, в якому хотілось лягти і заснути. Там було тихо-тихо і тепло-тепло 

Хоч прогулянка і була цікавою, але хотілось чогось кольоровенького і ось, по заявкам тєлєзрітєлєй lol

Диво природи. Дерева ловлять туман на себе і наряжаються у причудливі чарівні вбрання. Це МЕГА ІНІЙ hypnosis snegurka Дивишся на нього і здається, що ті колючки дуже колкі, але береш його у руки і вони розсипаються м"яким сніжком. 

Але після споглядання всієї краси, почали ми дорогу додому і вийшовши з посадки натрапили на Зомбі-апокаліпсис omg  Продукти жизнєдєятельності чєловєка tears 

Походили, подивились, пожурились і відчули що вже і ноги гудуть, і їсти хочеться, і котик нас зачекався мабуть cat , а додомку ще йти і йти. І почемчикували у напрямку дому.

Ой, а це, що таке? Ну звичайно, коли ми йшли вперед був ранок і цей струмочок був ще підмерзлий, а тепер він неначе нагадав, що весна скоро. Вже мало мало чекати залишилось

Ну і звичайно ж наші трофеї podmig

Прийшовши додому, відкрили карту, щоб подивитись де ми набродили. Та не просто подивитись, а ще й виміряти намотаний кілометраж, таки не жарт бродити 5 годин )))) І виявилось, що набродили ми 8,3 км, але зважаючи на те, що йшли не тільки по дорозі, а петляли як бешені зайці, то думаю десятку в зачьот можна поставити lol  Ось тільки маленький відрізок, по якому ми петляли

Ось таке у нас було Стрітення з Весною smile 

Сколівські бескиди, Ключ

Символом правильного вікенду мають бути какахи...

Натуральні лосячі какахи, в які ледь не вляпався десь в Карпатах, ібо дивитись треба під ноги, а не кудись там.



По фактурі та габаритах вони схожі з кабанячим послідом. Тут важливо не переплутати, оскільки сусідство з боровим рідко закінчується приємно...


[ Читати далі ]

Автостоп в Малайзії


Сиджу я на автобусній станції і в мене залишається ще майже 5 годин до автобусу на Куала Лумпур. Квиток мені купував чоловік, який повинен був підвезти мене до розвилки на Куала Лумпур, але він вирішив що мені мабуть буде краще купити квитка. До речі, це вже другий раз мені покупають квиток на автобус, замість того, що просто мене підвезти. Можливо, це особистість автостопу по Малайзії. До речі, що це за місто, де я чекаю на автобус, не знаю. Але приблизно десь кілометрів за 60 від Кучуана.

Так ось, гроші мають таку дурну звичку, як зменшуватися в кількості. Після відвідання національного парку Тамана Негара я вирішив ці самі гроші заощаджувати і пересуватися між містами тільки автостопом, бо міжміський транспорт в цій країні як на мене, то достатньо дорогий. В мене був короткий досвід автостопу в Малайзії, коли я проїхався десь з півсотні кілометрів після перетину кордону з Тайландом. Тому я вирішив цей самий досвід розширити, взяв квиток на потяг з Джерантуту до Куала Ліпіс (це година в дорозі та 4 MYR вартість квитка). До речі, з цієї короткої поїздки в потязі, в мене здалося що варіант, купувати квиток до найближчої станції та їхати до кінцевої в Малайзії не пройде, бо кондуктор після того, як перевірив мій квиток, щось довго записував у своєму нотатнику. Ще не сказав, що після джунглів мені страшно захотілося спокою, і тому я вирішив поїхати на море, на остров Палау Капас.

Зараз, коли пишу ці строки виливає страшна злива — тут майже кожен день їде дощ. А в грудні, січні їде без перерву. Ще прикол, жінка каже що я повинен платити за те, що підключив ноутбука 4 MYR за годину. Я відповів що мене про це не попереджували, тому я платити нічого не буду. Я був змушений перервати друкування, тому що злива стала така сильна, що скрізь в повітрі були зважені частинки води - якось стремно було за свій ноутбук.

Обмовлюсь, що все це дійство проходило на відкритому повітрі, біля кафешек на автостанції. Над кафешкам та столами влаштовані навіси від дощу, добре зроблені та достатньо високо встановленні. Але злива буда така сильна, що з цих навісів буквально як з відра текло по бокам, тому скрізь розлітались бризки води. Я подумав про свій намет — не впевнений, що він витримає таку зливу. Але, далі буде видно.

 

Так ось, я доїхав до Куала Ліпісу, і пішов у напрямі, котрий вважав цілком вірним. Десь через півгодини ходу, в мене закралися сумніви, бо покажчиків я ніде не бачив. Я запитав у якогось чоловіка, де дорога на Гуа Мусанг , він довго малював і показував, як мені туди дістатися, але нарешті запропонував мене підвезти в тому ж самому напрямку. Ясно, що я погодився, і за кілька хвилин вже я голосував на дорозі в потрібному напрямку. Десь хвилин через 10-15 розвертається авто, і водій питає, куди мені їхати. Я звісно подумав що то таксі і хоче грошей. Їхати до Гуа Мусанг але грошей, кажу, не має. Але то був не таксист, то був капітан малайзійської армії, хлопець 27 років і він їхав до своєї хворої тещі. Досить не погано розмовляв на англійській, розповів що англійська мова обов'язково вивчається у середній школі, тому майже всі в Малайзії якщо не говорять, то розуміють англійську.

Ще розповів, що капітан отримує разом зі всіма надбавками 2000 USD на місяць, що орендувати квартиру в Куала Лумпурі можно за 100 USD на місяць (але, думаю що він мав на увазі кімнату). Ще розповів, що в армії, після навчання, є такий фінальний тест на придатність : солдат в одних підштаниках, з ножем та сіллю висаджується в джунглях з однією метою — протриматись там місяць.

До речі, в Малайзії дороги дуже в доброму стані, тому їздити по них можна досить швидко. Також, є декілька платних автобанів.

Капітан пригостив мене вечерею, і близько 9 години вечора висадив мене біля автостанції.

Я прогулявся хвилин на 30 до виїзду з містечка і почав стопити, ну дуже вірячи, що щось з цього вийде — було вже давно темно, а зловити машину в темінь для мене було завжди складно. Але на цей раз, хвилин через 10 зупинилось авто, вийшов молодий хлопець, мовляв, тобі куди їхати? Я розповів і він, переговоривши з водієм, дав згоду мене підвезти. Але раптово, водій запропонував мені купувати квитка на автобус. Я погодився.

 

Так от, доїхав я на автобусі до Куала Теренганну десь на початку 12 години. Ночувати вирішив на автовокзалі, бо платити за готель була шкода. Пішов прогулятися містом. Несподівано вийшов на набережну, точніше, спочатку перейшов річку по мосту, а за річкою вже була набережна. Що мене здивувало, о пів на першу, на набережній повно народу -молодь, підлітки, сім'ї з дітьми! Я усівся на рюкзака та спостерігав, як чоловік навчав свою доньку рибалити. Донці років 12 від сили. І це майже в першій годні ночі!

Може такий двіжняк бо була п'ятниця, але все одно, у нас такого не має, щоб з дітьми тусити на вулиці до глибокою ночі.

Позаду мене тусуються якісь хлопці, подивляються в мою сторону, першими заговорити не наважуються. А я не дуже і хочу спілкуватися, тому, посидів ще трохи та забираюся геть на автовокзал. Що добре — в Малайзії вокзали працюють всю ніч, тобто там можно і поїсти, і поспати, якщо дуже треба. Але спати мені якось стремно, ще обчистять кишені, а в них грошики, жалко.

Отже, підходжу я до автовокзалу, і бачу що моя траєкторія пересікається з якоюсь європейкою, яка плететься, та колупається в носі. Я не дуже хотів спілкуватися, тому зробив вигляд що її не бачу. Але не тут то було - вона сама мене окликнула. Розповіла історію, що її подруга закрилась в кімнаті зі своїм бойфрендом, а її випровадила на вулицю, тому її робити нічого, і вона запропонувала тусити до ранку разом. Ну, я не відмовився, і ми пішли базікати на автовокзал.

Її звали Клер і вона було з Ірландії. Два роки тусила в Австралії, а зараз їздить по Азії. До речі, вона якраз провела 11 днів на острові Палау Капас, куди я збирався.

Ох і балакуча вона була. Щось розповідала, рот не закривався. Десь через годину мій мозок перестав переводити з англійської, тому я розумів половини того, що вона говорила, і то, тільки після того, я зосереджувався на її монолозі.

Я давно помітив, що цікаві речі трапляються тоді, коли перестаєш діяти шаблонно. Ось поїхав автостопом і натрапив на Клер. Зараз трудно сказати, що вона там балакала, але слухаючі росказні, час минав швидше. Підійшов якійсь полу-бомж. Молодий, товстий, заглядає в обличчя, либиться та протягує руку здоровкатися. Я здоровкаюсь, щоб відчепився, він щось бормоче на своєму, я йому теж на українській відповідаю - хай послухає. Потім підійшов ще один, по старше. Ми з Клер дивимось друг на друга, і вирішуєм пересісти в друге місце, поближче до нормальних людей. Коли рядом інші люди, такі декласовані елементи перестають вести себе нахабно, вони бояться так себе поводити, бо їх поставлять на місце місцеві.

Ми пересіли ближче до місця руху автобусів — третя година ранку, а народ тусить, автобуси їздять, кафе працює, життя триває. Полу-бомж приплентався знов, але побачивши місцевих рядом, зробив вид що ліг спати, а потім кудись зник. Я купив Клер жерстяну баночку кофе з молоком, Нескафе, продається холодним у кожному магазині. Вона після цього трохи ожила - бо була замовкла, очі закриваються і бачу, що ось-ось відрубиться.

Потім ми пішли прогулятися знову на набережну, шарились по китайському кварталу, вона мені плела про малайську архітектуру, морських черепах та ще щось. Вже світало, а світло настає в Малайзії тільки о 7 годині, і ми підкріпившись печенігами, направились знову на автовокзал, бо мій автобус, відходив о восьмій, а її у дев'ятий годині. Обмінялись контактами, і роззіхались, точніше я уїхав, а вона пішла в номер будити подругу, та забирати свої речі.

Це була перша тривала подорож автостопом по Малайзії.

 

Другого разу я повертався обратно з острову Капас до Куала Лумпур. Цього разу я досить швидко застопов два авто і проїхав десь 30% відстані, а потім застряг в одному місці надовго. Після години невдалого стопу, пройшов далі, перейшов міст, дійшов до автозаправки ( це при тому, що тіні по путі не було, ось в яких випадках сонцезахисний крем просто доконечно потрібний. Була четверта година і сонце жарило будь здоров. Весь цей перехід зайняв хвилин сорок.

На заправці звернувся до чоловіка, якій сідав в машину, чи не їдуть вони в потрібному мені напрямку. Вони їхали та я напросився до них, щоб підкинули мене до повороту на Куала Лумпур — це десь кілометрів за 60 їзди. Вони погодились мене підвезти, пригостили їжею та знову запропонували квитка на автобус, на цей раз до Куала Лумпура. Я не став відмовлятися. Вони потратили деякій час на пошук автостанції, таки знайшли її і купували квитка. Я подякував їм і ось сиджу на зупинці, пишу цей звіт. Злива вже закінчилася, але дощик трішки накрапає.

Захотілося кави з молоком, у жадної тітки, котра намагалася здерти з мене гроші за електроенергію, коли я підключив ноута, купувати знову не хотілося, тому став проходжуватися біля сусідніх прилавок з їжею. Мене запросив хазяїн однієї з них. Розговорилися, він запропонував мені кави, я звісно, був тільки рад. Потім ще пригостив тістечком. З його ламаного англійського я зрозумів, що хоча він і мусульманин, але ще симпатизує християнству. Він казав, що Jesus in his heart. Ще говорив, що не любить американців, на що я відповів, що їх ніхто не любить. Казав, що Штати то плохо, а Росія добре, але я заперечив, що в світі останніх подій між ними вже немає ніякої різниці.

Отже, об 11-тої вечора він зі своєю сім'єю уїхав, а я пішов чекати а свого автобуса, якій врешті спізнився на 1 годину, тобто усього я провів на зупинці 6 годин. Насправді, було навіть цікавіше, аніж екскурсія по музею.

 

P.s. Я дописую ці строки вже на залізничному вокзалі Джохор Бахру. Моя третя подорож автостопом з Мелаки до Джохор Бахру закінчилася опівночі, хоча я почав її о півдні. А їхати було приблизно 250 км.

З Мелаки купував квиток на автобус до найближчого селища — 2,5 MYR, звіти застопив машину до Маура. Там просидів що годину, бо водій висадив мене на автостанції, і в мене не було особливо вибору, крім того, що чекати на автобус до ближайшого селища. Бо місто було занадто велике, для того, щоб проходити його пішки.


Квиток до ближайшого селища коштував 2,2 MYR, і погаласувавши там хвилин 15 я застопив грузовика, як наша газелька, який їхав прямо до пункту мого призначення. Чоловік назвався Семом, він працював на себе, займаючись доставкою вантажу. Цього разу він віз пляшки з соєвим молоком. До речі, я ніколи раніше не пив соєве молоко, а ось у цю подорож я його розкуштував. Воно відносно дешеве, бо звичайне молоко тут у двічі дорожче за наше.

Так ось, швидкість пересування була не більш 60 км/г., але ми їхали майже 6 годин.

Він двічі зупинявся помолитися, потім відвіз частку пляшок одному чоловіку на одруження -

ми там ще чай пили потім. Потім він пригостив мене вечерею. Тобто о півночі ми доїхали до центру. Як мені розповіли в готелі, гестхаузів тут не має, а є тільки “бюджетні” готелі за 60 MYR. Звісно, я ще не зійшов з глузду платити такі кошти, тому зараз сиджу на вокзалі — тут все цивільно, охорона, є що поїсти, вокзал здоровенний. На жаль, вай-фаю тут на має, шкода.

Завтра транзитом в Сінгапур, а звідти через 4 дні в Індонезію. В Сінгапурі планую затасуватися на кемпінгу, якщо зможу, бо дуже дороге житло — ліжко коштує від 12 USD.

Оригінал статті http://welltravelling.com/malayziya/transport/avtostop-v-malayziyi