Детальніше тут: http://slovo-motivator.webnode.com.ua/news/a10-najbilsh-nejmovirnikh-mists-na-zemli/

Як писала в попередніх замітках, їду до Львова. Буду там завтра з 5 ранку до 22 вечора. Ніколи там не була.

Freight Train
          Товарний поїзд
 
автор Elizabeth Cottеn.

Freight train, Freight train, goin' so fast,
           Товарняк летить так швидко,
Freight train, Freight train, goin' so fast,
           товарняк біжить так хутко,
Please don't tell what train I'm on
           прошу, нікому не кажіть, що то за потяг, що я ним їду,
So they won't know where I'm gone.
           ніхто й не дізнається, куди я поїхала.

Freight train, Freight train, goin' round the bend,
           Товарняк, товарняк, геть збожеволів.
Freight train, Freight train, comin' back again,
           Товарняк, товарняк, він знов запізнюється.
One of these days turn that train around
            Та одного дня той потяг неодмінно виправляється
And go back to my home town.
            і повертається до мого рідного містечка.

One more place I'd like to be,
            Є одне місце, де я б побувала,
One more place I'd like to see,
            ще одне місце, що бажала б побачити.
To watch them old Blue Ridge Mountains climb,
            Дивитися, як височіють гори Блю Рідж,
When I ride old number nine.
            в той час як я лечу старим добрим дев'ятим номером.

When I die Lord, bury me deep,
            Як я помру, о Боже, поховайте мене глибоко
Down at the end of Chestnut street,
            в кінці Каштанової вулиці,
Where I can hear old number nine
            де я зможу чути старий добрий № 9,
As she comes down the line.
            коли він з гуркотом проноситься колією.
                       
                                               22.04.2015

слухати

Так вийшло, що об'їхала автомобілем пів-України, а західніше Києва не була.Так буває))

Дуже хотілось відключити мозок від навантаження, так би мовити зробити перезавантаження файлів у голові ))) Часу і грошей на дальні поїздки немає, так що кожен сам собі режисер. Подивились ми карту місцевості і вирішили прогулятись на окраїни міста. Тим більше з недавніх пір у нас є захоплення - збирання старої цегли і черепиці. День був пасмурний, туманний, але чудовий іній на деревах заворожував очі. Отже ми вирушили в дорогу.

Ми майже на старті

Йдемо далі, я такого інія не бачила жодного разу 

І ось ми вже на стежці, що веде до кінця геграфії 

Велетень-охоронець стежки )))

Ми дійшли до озера, його називають Мертве озеро. Не знаю в якому році його створили, але точно знаю, що воно штучне і було створене в балці. Вдалині видніються пеньки дерев, які були затоплені. І рибаки вийшли на зимову рибалку.

Осінній привіт зимі )))

Наші прекрасні українські яри. Це те, що дає нам енергію, це наше рідне. Наша колиска. Я обожнюю такі місця.   Взимку там можна відчути потоки вітру, на хребтах дуже холодно, вітер, неначе кусається, а спустившись в низинку тебе огортає теплом і хочеться сісти на суху траву, заплющити очі і згадати дитинство. Ми там відчули на собі зміни вітрів. Такі вдчуття були, коли ми стояли на верхівках Ай-Петрі або на Мангупі, або на Тепе-Кермен. Там відчувається подих природи    Навесні там зелено і смачно пахне весною, квітами, все устелено кульбабками, бджілки створюють атмосферу релаксу, гудучи над квітами. В липні там пахне підсушеною травою і чебрецем. А осінь розфарбовує дерева і навкруги все кольорове. Краса!!!

А це те саме тепле кубелечко, в якому хотілось лягти і заснути. Там було тихо-тихо і тепло-тепло 

Хоч прогулянка і була цікавою, але хотілось чогось кольоровенького і ось, по заявкам тєлєзрітєлєй 

Диво природи. Дерева ловлять туман на себе і наряжаються у причудливі чарівні вбрання. Це МЕГА ІНІЙ   Дивишся на нього і здається, що ті колючки дуже колкі, але береш його у руки і вони розсипаються м"яким сніжком. 

Але після споглядання всієї краси, почали ми дорогу додому і вийшовши з посадки натрапили на Зомбі-апокаліпсис   Продукти жизнєдєятельності чєловєка  

Походили, подивились, пожурились і відчули що вже і ноги гудуть, і їсти хочеться, і котик нас зачекався мабуть , а додомку ще йти і йти. І почемчикували у напрямку дому.

Ой, а це, що таке? Ну звичайно, коли ми йшли вперед був ранок і цей струмочок був ще підмерзлий, а тепер він неначе нагадав, що весна скоро. Вже мало мало чекати залишилось

Ну і звичайно ж наші трофеї 

Прийшовши додому, відкрили карту, щоб подивитись де ми набродили. Та не просто подивитись, а ще й виміряти намотаний кілометраж, таки не жарт бродити 5 годин )))) І виявилось, що набродили ми 8,3 км, але зважаючи на те, що йшли не тільки по дорозі, а петляли як бешені зайці, то думаю десятку в зачьот можна поставити   Ось тільки маленький відрізок, по якому ми петляли

Ось таке у нас було Стрітення з Весною  

Символом правильного вікенду мають бути какахи...

Натуральні лосячі какахи, в які ледь не вляпався десь в Карпатах, ібо дивитись треба під ноги, а не кудись там.

[ Читати далі ]

Сиджу я на автобусній станції і в мене залишається ще майже 5 годин до автобусу на Куала Лумпур. Квиток мені купував чоловік, який повинен був підвезти мене до розвилки на Куала Лумпур, але він вирішив що мені мабуть буде краще купити квитка. До речі, це вже другий раз мені покупають квиток на автобус, замість того, що просто мене підвезти. Можливо, це особистість автостопу по Малайзії. До речі, що це за місто, де я чекаю на автобус, не знаю. Але приблизно десь кілометрів за 60 від Кучуана.

Так ось, гроші мають таку дурну звичку, як зменшуватися в кількості. Після відвідання національного парку Тамана Негара я вирішив ці самі гроші заощаджувати і пересуватися між містами тільки автостопом, бо міжміський транспорт в цій країні як на мене, то достатньо дорогий. В мене був короткий досвід автостопу в Малайзії, коли я проїхався десь з півсотні кілометрів після перетину кордону з Тайландом. Тому я вирішив цей самий досвід розширити, взяв квиток на потяг з Джерантуту до Куала Ліпіс (це година в дорозі та 4 MYR вартість квитка). До речі, з цієї короткої поїздки в потязі, в мене здалося що варіант, купувати квиток до найближчої станції та їхати до кінцевої в Малайзії не пройде, бо кондуктор після того, як перевірив мій квиток, щось довго записував у своєму нотатнику. Ще не сказав, що після джунглів мені страшно захотілося спокою, і тому я вирішив поїхати на море, на остров Палау Капас.

Зараз, коли пишу ці строки виливає страшна злива — тут майже кожен день їде дощ. А в грудні, січні їде без перерву. Ще прикол, жінка каже що я повинен платити за те, що підключив ноутбука 4 MYR за годину. Я відповів що мене про це не попереджували, тому я платити нічого не буду. Я був змушений перервати друкування, тому що злива стала така сильна, що скрізь в повітрі були зважені частинки води - якось стремно було за свій ноутбук.

Обмовлюсь, що все це дійство проходило на відкритому повітрі, біля кафешек на автостанції. Над кафешкам та столами влаштовані навіси від дощу, добре зроблені та достатньо високо встановленні. Але злива буда така сильна, що з цих навісів буквально як з відра текло по бокам, тому скрізь розлітались бризки води. Я подумав про свій намет — не впевнений, що він витримає таку зливу. Але, далі буде видно.

 

Так ось, я доїхав до Куала Ліпісу, і пішов у напрямі, котрий вважав цілком вірним. Десь через півгодини ходу, в мене закралися сумніви, бо покажчиків я ніде не бачив. Я запитав у якогось чоловіка, де дорога на Гуа Мусанг , він довго малював і показував, як мені туди дістатися, але нарешті запропонував мене підвезти в тому ж самому напрямку. Ясно, що я погодився, і за кілька хвилин вже я голосував на дорозі в потрібному напрямку. Десь хвилин через 10-15 розвертається авто, і водій питає, куди мені їхати. Я звісно подумав що то таксі і хоче грошей. Їхати до Гуа Мусанг але грошей, кажу, не має. Але то був не таксист, то був капітан малайзійської армії, хлопець 27 років і він їхав до своєї хворої тещі. Досить не погано розмовляв на англійській, розповів що англійська мова обов'язково вивчається у середній школі, тому майже всі в Малайзії якщо не говорять, то розуміють англійську.

Ще розповів, що капітан отримує разом зі всіма надбавками 2000 USD на місяць, що орендувати квартиру в Куала Лумпурі можно за 100 USD на місяць (але, думаю що він мав на увазі кімнату). Ще розповів, що в армії, після навчання, є такий фінальний тест на придатність : солдат в одних підштаниках, з ножем та сіллю висаджується в джунглях з однією метою — протриматись там місяць.

До речі, в Малайзії дороги дуже в доброму стані, тому їздити по них можна досить швидко. Також, є декілька платних автобанів.

Капітан пригостив мене вечерею, і близько 9 години вечора висадив мене біля автостанції.

Я прогулявся хвилин на 30 до виїзду з містечка і почав стопити, ну дуже вірячи, що щось з цього вийде — було вже давно темно, а зловити машину в темінь для мене було завжди складно. Але на цей раз, хвилин через 10 зупинилось авто, вийшов молодий хлопець, мовляв, тобі куди їхати? Я розповів і він, переговоривши з водієм, дав згоду мене підвезти. Але раптово, водій запропонував мені купувати квитка на автобус. Я погодився.

 

Так от, доїхав я на автобусі до Куала Теренганну десь на початку 12 години. Ночувати вирішив на автовокзалі, бо платити за готель була шкода. Пішов прогулятися містом. Несподівано вийшов на набережну, точніше, спочатку перейшов річку по мосту, а за річкою вже була набережна. Що мене здивувало, о пів на першу, на набережній повно народу -молодь, підлітки, сім'ї з дітьми! Я усівся на рюкзака та спостерігав, як чоловік навчав свою доньку рибалити. Донці років 12 від сили. І це майже в першій годні ночі!

Може такий двіжняк бо була п'ятниця, але все одно, у нас такого не має, щоб з дітьми тусити на вулиці до глибокою ночі.

Позаду мене тусуються якісь хлопці, подивляються в мою сторону, першими заговорити не наважуються. А я не дуже і хочу спілкуватися, тому, посидів ще трохи та забираюся геть на автовокзал. Що добре — в Малайзії вокзали працюють всю ніч, тобто там можно і поїсти, і поспати, якщо дуже треба. Але спати мені якось стремно, ще обчистять кишені, а в них грошики, жалко.

Отже, підходжу я до автовокзалу, і бачу що моя траєкторія пересікається з якоюсь європейкою, яка плететься, та колупається в носі. Я не дуже хотів спілкуватися, тому зробив вигляд що її не бачу. Але не тут то було - вона сама мене окликнула. Розповіла історію, що її подруга закрилась в кімнаті зі своїм бойфрендом, а її випровадила на вулицю, тому її робити нічого, і вона запропонувала тусити до ранку разом. Ну, я не відмовився, і ми пішли базікати на автовокзал.

Її звали Клер і вона було з Ірландії. Два роки тусила в Австралії, а зараз їздить по Азії. До речі, вона якраз провела 11 днів на острові Палау Капас, куди я збирався.

Ох і балакуча вона була. Щось розповідала, рот не закривався. Десь через годину мій мозок перестав переводити з англійської, тому я розумів половини того, що вона говорила, і то, тільки після того, я зосереджувався на її монолозі.

Я давно помітив, що цікаві речі трапляються тоді, коли перестаєш діяти шаблонно. Ось поїхав автостопом і натрапив на Клер. Зараз трудно сказати, що вона там балакала, але слухаючі росказні, час минав швидше. Підійшов якійсь полу-бомж. Молодий, товстий, заглядає в обличчя, либиться та протягує руку здоровкатися. Я здоровкаюсь, щоб відчепився, він щось бормоче на своєму, я йому теж на українській відповідаю - хай послухає. Потім підійшов ще один, по старше. Ми з Клер дивимось друг на друга, і вирішуєм пересісти в друге місце, поближче до нормальних людей. Коли рядом інші люди, такі декласовані елементи перестають вести себе нахабно, вони бояться так себе поводити, бо їх поставлять на місце місцеві.

Ми пересіли ближче до місця руху автобусів — третя година ранку, а народ тусить, автобуси їздять, кафе працює, життя триває. Полу-бомж приплентався знов, але побачивши місцевих рядом, зробив вид що ліг спати, а потім кудись зник. Я купив Клер жерстяну баночку кофе з молоком, Нескафе, продається холодним у кожному магазині. Вона після цього трохи ожила - бо була замовкла, очі закриваються і бачу, що ось-ось відрубиться.

Потім ми пішли прогулятися знову на набережну, шарились по китайському кварталу, вона мені плела про малайську архітектуру, морських черепах та ще щось. Вже світало, а світло настає в Малайзії тільки о 7 годині, і ми підкріпившись печенігами, направились знову на автовокзал, бо мій автобус, відходив о восьмій, а її у дев'ятий годині. Обмінялись контактами, і роззіхались, точніше я уїхав, а вона пішла в номер будити подругу, та забирати свої речі.

Це була перша тривала подорож автостопом по Малайзії.

 

Другого разу я повертався обратно з острову Капас до Куала Лумпур. Цього разу я досить швидко застопов два авто і проїхав десь 30% відстані, а потім застряг в одному місці надовго. Після години невдалого стопу, пройшов далі, перейшов міст, дійшов до автозаправки ( це при тому, що тіні по путі не було, ось в яких випадках сонцезахисний крем просто доконечно потрібний. Була четверта година і сонце жарило будь здоров. Весь цей перехід зайняв хвилин сорок.

На заправці звернувся до чоловіка, якій сідав в машину, чи не їдуть вони в потрібному мені напрямку. Вони їхали та я напросився до них, щоб підкинули мене до повороту на Куала Лумпур — це десь кілометрів за 60 їзди. Вони погодились мене підвезти, пригостили їжею та знову запропонували квитка на автобус, на цей раз до Куала Лумпура. Я не став відмовлятися. Вони потратили деякій час на пошук автостанції, таки знайшли її і купували квитка. Я подякував їм і ось сиджу на зупинці, пишу цей звіт. Злива вже закінчилася, але дощик трішки накрапає.

Захотілося кави з молоком, у жадної тітки, котра намагалася здерти з мене гроші за електроенергію, коли я підключив ноута, купувати знову не хотілося, тому став проходжуватися біля сусідніх прилавок з їжею. Мене запросив хазяїн однієї з них. Розговорилися, він запропонував мені кави, я звісно, був тільки рад. Потім ще пригостив тістечком. З його ламаного англійського я зрозумів, що хоча він і мусульманин, але ще симпатизує християнству. Він казав, що Jesus in his heart. Ще говорив, що не любить американців, на що я відповів, що їх ніхто не любить. Казав, що Штати то плохо, а Росія добре, але я заперечив, що в світі останніх подій між ними вже немає ніякої різниці.

Отже, об 11-тої вечора він зі своєю сім'єю уїхав, а я пішов чекати а свого автобуса, якій врешті спізнився на 1 годину, тобто усього я провів на зупинці 6 годин. Насправді, було навіть цікавіше, аніж екскурсія по музею.

 

P.s. Я дописую ці строки вже на залізничному вокзалі Джохор Бахру. Моя третя подорож автостопом з Мелаки до Джохор Бахру закінчилася опівночі, хоча я почав її о півдні. А їхати було приблизно 250 км.

З Мелаки купував квиток на автобус до найближчого селища — 2,5 MYR, звіти застопив машину до Маура. Там просидів що годину, бо водій висадив мене на автостанції, і в мене не було особливо вибору, крім того, що чекати на автобус до ближайшого селища. Бо місто було занадто велике, для того, щоб проходити його пішки.

Квиток до ближайшого селища коштував 2,2 MYR, і погаласувавши там хвилин 15 я застопив грузовика, як наша газелька, який їхав прямо до пункту мого призначення. Чоловік назвався Семом, він працював на себе, займаючись доставкою вантажу. Цього разу він віз пляшки з соєвим молоком. До речі, я ніколи раніше не пив соєве молоко, а ось у цю подорож я його розкуштував. Воно відносно дешеве, бо звичайне молоко тут у двічі дорожче за наше.

Так ось, швидкість пересування була не більш 60 км/г., але ми їхали майже 6 годин.

Він двічі зупинявся помолитися, потім відвіз частку пляшок одному чоловіку на одруження -

ми там ще чай пили потім. Потім він пригостив мене вечерею. Тобто о півночі ми доїхали до центру. Як мені розповіли в готелі, гестхаузів тут не має, а є тільки “бюджетні” готелі за 60 MYR. Звісно, я ще не зійшов з глузду платити такі кошти, тому зараз сиджу на вокзалі — тут все цивільно, охорона, є що поїсти, вокзал здоровенний. На жаль, вай-фаю тут на має, шкода.

Завтра транзитом в Сінгапур, а звідти через 4 дні в Індонезію. В Сінгапурі планую затасуватися на кемпінгу, якщо зможу, бо дуже дороге житло — ліжко коштує від 12 USD.

Оригінал статті http://welltravelling.com/malayziya/transport/avtostop-v-malayziyi

Потрібно тішитися дрібницями - як от моя поїздка з другом навколо Познані велосипедами. Зранку не легко було одразу розворушитися, особливо увазі, але цьому допомогли гриби, які ростуть в Познанських лісах (звучить двозначно, ми їх не їли, не сушили і взагалі ніяк не контактували, окрім робіння світлин). Зверніть увагу - на розміри - радіаційний фон зашкалює? Не думаю :)



А це Радоєво - виглядає здалеку як звичайне польське село, але це частина міста Познані.


Ось такі дороги в приміській зоні :)


Це трохи вглиб лісу. Озеро можна так скзати - штучне - а сворив його метеорит, який приземлився сюди 5,5 тис. років тому. Дивно, що поляки не пов'язують з цим метеоритом своє божественне походження :) Ми б прив'язали :) Це тільки одне невеличке озеро - є ще одне більше - куди впала основна частина метеориту.


А це дім лісника - така собі "дача" серед лісу. Порядок, спокій і гармонія - так в трьох словах описав би це місце.


А це й ще "туристична атракція". Забув написати - метеорит називається "Мораско".


Ну просто Україна. Написав би, що це Черкащина - всі б повірили :)


Склад? Двоповерхова стайня? Залізнична станція? Ні. Це палац Радоєво, який має свою окрему історію.


А це вигляд палацу в часи розквіту Прусії. Власник - берлінський банкір Отто фон Тресков (хоча в його прускості можна й сумніватися, зважаючи на слов'янскість прізвища). Та все ж палац неомінно мусить набути такого вигляду, який він мав давно, а не зараз.


Вежа посеред лісу. Нагадала мені RPG ігри (хто в темі, зрозуміє).


Звичайні красиві польські поля...

Подорож - це щось чарівне.!
Будь то подорож на поїзді, політ на літаку, так чи просто поїздка за місто на автобусі.
Що може бути краще, ніж сісти біля віконця, включити улюблену музику і думати, дивлячись на дерева які зливаються в єдину пляму;або ж сісти всім разом однією великою компанією, грати на гітарі і співати пісні; дивитися у вікно ілюмінатора, вкривишсь пледом,пролітаючи над Тихим океаном години так в два-три ночі, і потроху засипати; або сісти в поїзд, познайомитися з сусідами по купе / плацкарту, заварити мівіну і грати в дурня.
Неважливо, де ми їдемо, куди ми їдемо і з ким.
Подорожувати - це, однозначно, щось прекрасне.

          Уніјськиј двірець (Union Station), Вашинґтон

          Летовище ім. Дж. Кеннеді (JFK), термінал 2, Новиј Јорк

          Капітоль у Вашинґтоні, ОК

    Між іншим, двірець у Вашинґтоні виявився буквально в межах видимості the Capitol (Капітоля).
    Ми взяли таксівку від двірця Union Station (Юніон Стејшн) до готелю the Ramada Inn (Рамада Інн). До готеля можна було діјти від двірця пішки, але Рич мав дуже велику валізу. В таксі не було лічильника. Таксист сказав:
    — Fares are determined by taxi fare zones. (Оплата визначається за тарифними зонами.)
    Рич потім пояснив:
    — Washington is the exception, not the rule. In most cities cabs have meters. (Вашинґтон — це виняток, а не правило. У більшості міст таксівки мають лічильники.)
    У готелі ми зареєструвалися без проблем. Адміністратор підтвердив моє замовлення на двомісниј номер. Ми заповнили реєстраціјні бланки ј отримали ключа. Носильник відніс валізу Ричарда нагору.
    — How much I should tip him? (Скільки повинен дати јому на чај?) — думав я.
    Рич сказав:
    — A one-dollar tip would be okay. (Один доляр був би добре.)
    — Well, how was I doing? (Ну, як я поравсь?)
    Рич сказав:
    — You were doing all right so far. (Ви поки що поралися нормально.)
    Ми мали не просто номер, а люкс. Фактично це була ціла квартира з кухонькою, холодильником і навіть баром. На приліжковіј тумбочці я најшов Біблію. Рич сказав:
    — There is one in every hotel room. (Вона є в щоготельнім номері.)
    Можете це собі уявити?
    Злегка перекусивши, ми вијшли на прогулянку. Ричард розповів мені дещо про Вашинґтон, ОК. Ці літери завше додаються, щоби не плутати јого зі the state of Washington (штатом Вашинґтон). Цеј штат дуже далеко від столиці, на тихоокеанськім узбережжі. «D. C.» (ОК) означа District of Columbia (округ Колумбія). Це особливиј федеральниј округ не належе до жодного з п’ятидесяти штатів. Він зело малиј. Тому міськиј терен виходе черз јого кордони до сусідніх the states of Maryland and Virginia (штатів Мериленд і Вірджинія).
    Рич сказав:
    — Washington is unlike many other cities in its treatment of tourists. In what way? Most of its museums, galleries and monuments is free. (Вашинґтон не схожиј на багато інших міст у своєму відношенні до туристів. У чому? Більшість музеїв, галереј і пам’ятників — безкоштовні.)
    Абсолютно природно я намагався порівняти місто з Новим Јорком. Я помітив, що тут нема небосягів. Закон заборонив будівництво вище, ніж Капітоль. На вулиці було мало народу ј значно більше негрів, ніж у Новім Јорку. Ричар сказав:
    — Most of the population is black. People go to bed very early in Washington. (Більшість людеј тут негри. В Вашинґтоні люди дуже рано лягають спати.)
    Так, це було зовсім не схоже на Новиј Јорк!
    Ричард весь час казав:
    — If I finished my work earlier today, we could go sightseeing together. (Якби я закінчив сьогодні раніше, ми змогли би сходити разом на екскурсію.)
    Але він мав дуже насичену програму. З одного боку, я не мав особливих справ у місцевому відділі фірми. Значить мав багато вільного часу. Як зазвичај, я хтів спочатку піти на екскурсію з ґідом по столиці. За порадою Рича я вибрав the Tourmobile shuttle bus (екскурсіјниј автобус «Турмобіль»). Платиш раз, сходиш де завгодно і знов сідаєш безкоштовно. Квиток діјсниј ввесь день. Екскурсія з поясненнями. Автобус зупиняється за розкладом біля всіх пам’яток на the National Mall (Націјональніј алеї або парку Молл) і на Arlington National Cemetery (Арлінґтонському націјональному кладовищі).
    Парк Молл — це широке трав’яне поле завдовжки 2 милі. Він тягнеться від підніжжя Капітоля до the Lincoln Memorial (пам’ятника Лінкольну). Він проходе повз the Smithsonian Institution museums (музеїв Смітсоновського інституту) і позаду the White House (Білого Дому). В центрі парку Молл ви бачите the Washington Monument (пам’ятник Вашинґтону). Це обеліск з граніту ј мармуру, присвячениј першому президентові США.
    Вашинґтонці пишаються своєю системою підземки, що вони називають Metrorail (Метрорејл) або просто Metro (Метро). Вона набагато сучасніша за новојорську. Це цілком природньо, бо відкрилася тільки 1976 року. Вона ма 5 лініј: Red, Orange, Blue, Yellow and Green (Червона, Помаранчева, Блакитна, Жовта ј Зелена). Є плани спорудження Silver line (Срібної лінії). Лінії розходяться від середмістя Вашинґтона глибоко на терен Мериленда ј Вірджинії.
    Мінімальна плата в звичајниј час — 85 cents (85 центів). Максимальна плата в годину пік — $2.40 (2,40 доляра). Замість жетона вам тре’ використовувати a magnetic farecard (магнітну картку), що мо’ купити в касах-автоматах на кожніј станції. Щоби потрапити на платформу, ви маєте вставити картку в вхідниј турнікет. Картка вискоче з закодованим часом і місцем. У пункті призначення ви вставляєте картку в вихідниј турнікет, і плата за проїзд автоматично вираховується.
    Автобуси з’єднують усі станції метра. Щоби добратися туди, можете взяти a free transfer ticket from the Metro to a bus (безкоштовниј пересадочниј талон метро-автобус) у автоматі на станції метра, де ви починаєте поїздку.

    І знову Новиј Јорк.
    На протязі першої пари тижнів я нич не купляв, крім some groceries (бакаліјних товарів). Купляти в супермаркеті легко. Ви просто кладете те що хочете до кошика ј несете це до касира. Він проб’є все на касовому апараті, візьме в вас гроші ј покладе закупи до мішка. Проте будьте обережні! Сума може бути більша, ніж зазначено на етикетках з ціною. Це тому, що є a sales tax (податок на продаж) усього, крім основних продуктів харчування. Цеј податок стягується в більшості штатів.
    Я мав не особливо багато грошеј. Через те мені треба було акуратно планувати. Бачите, я хтів привезти додому дарунки для родичів ј друзів. Я так само хтів купити a VCR (video cassette recorder) and a PC (personal computer) (відеомагнітофон і персональниј комп’ютер) для себе.
    Люди в конторі давали мені поради. Вони казали:
    — If you don't want to spend a lot of money, you should watch newspaper ads for sales. If you get to the store early on a sale day you will have a wider choise. There are different kids of sales: semi-annual and annual sales, one-day sales, half-price sales, close-out sales, clearance sales, warehouse sales and many others. (Якщо ви не хчете витрачати багато грошеј, вам тре’ пильнувати за газетною рекламою розпродажів. Якщо пријдете до крамниці в день розпродажі, матимете великиј вибір. Є різні види розпродажів: піврічні ј річні, одноденні, розпродажі за пів ціни, за ліквідації крамниці, сезонні, зі складу ј багато інших.)
    Спочатку я просто пильнував, як купляють інші. Потім я зробив там декілька непоганих закупів і пару вельми вдалих!
    Більшість американців уважно пильнують за цінами ј регулярно ходять на розпродажі. Але є виняток — credit cards (кредитні картки). Подејкують, що американці оплачують карточками 500 billion dollars (500 млрд долярів) щороку. Рич каже:
    — Two-thirds of these people pay only a portion of their monthly bills. That means they'll have to pay a high interest on the remainder. But people like using credit cards because they don't like waiting to get anything. Plastic money has become an important part of American life-style. So when you want to pay for something, you'll hear the question: «Cash or charge?». (Дві третини цих людеј оплачують лише частину їх щомісячних рахунків. Це значе, що вони мають платити високі відсотки з решти. Але вони подобають використовувати кредитні картки, бо вони не люблять взагалі на що-небудь чекати. Пластикові гроші стали важливою частиною стилю життя американців. Тому коли ви захочете за щось заплатити, ви почуєте питання: «Готівкою чи на виплату?».)
    Під час моїх щоденних прогулянок по Мангеттену я так само часто оглядав вітрини. На Fifth Avenue and Madison Avenue (П’ятіј Авеню і Медисон Авеню) ціни мене вразили. Одного разу я бачив шалик за ціною over $1,000 (більше 1000 долярів). Мої друзі пояснили мені, що гроші не мають значення для клієнтів, що там скуповуються. Он де гроші діјсно говорять!
    Як ви знаєте, я мав гарну кухню в квартирі, але не мав ні часу, ані бажання готувати. Я часто купляв продукти або в бакаліјніј крамниці, або супермаркеті по дорозі додому. Це міг бути буханець хліба, пакунок молока, дюжина (= 12) крашанок або фунт (= 454 г) масла на сніданок. Або я купляв величезниј a submarine sandwich (сендвіч для підводників) у місцевому гастрономі, а то ј пару гамбурґерів або чизбурґерів де-небудь, де дають на виніс, на вечерю. Але мені доводилось їсти в основному поза домом.
    Я намагався ходити щоразу до іншого місця, коли јшов на обід у обідню перерву, або на вечерю після праці. Спочатку я завжди прохав Ричарда або когось з друзів у конторі піти зі мною. Дехто з них наполягав на тім, щоби пригостити мя. Тоді я починав наполягати на тім, щоби пригостити їх. Після суперечки, як правило, платили кожен за себе.
    Поїсти десь у Новім Јорку — жодних проблем. Є стільки місць, де мо’ пообідати! Ј назви в них так само різні — restaurant (ресторан) або cafe (кафе), cafeteria (кафетеріј) або coffee shop (кав’ярня), pancake house (млинцева) або steakhouse (біфштексна), pizza place (піцерія) або sandwich shop (канапкова), eatery (їдальня) або просто grill (ґриль). Деякі з них мають назви на кшталт «The Pines» (Сосни). Інші назви за іменням власників «Maria's» (Маріїне), або бувших власників, якщо заклад заслужив гарну репутацію. Можете поїсти навіть у a deli (гастрономі). Коли ви щось купуєте, вас запитують:
    — Here or to go? (Тут чи на виніс?)
    Конкуренція настільки сильна, що мо’ завше знајти гарну їжу, що вам по кишені. Час од часу мајже всі ресторани дають special offers (спецрекламу) дешевих обідів. По неділях, коли я любив поспати пізніше, я завше шукав у газетах якусь рекламу a «Sunday brunch special» (недільного сніданко-обіда).
    Надіјшов час мені прощатися з моїми американськими друзями. Фірма намічала влаштувати велику вечірку на мії гонор. Вони дали мені на вибір любиј новојорськиј ресторан. Нарід у конторі був різних націјональностеј за походженням і кожен пропонував свіј укоханиј заклад. Але я вважав за краще щось типово американське. І ніяких мені французьких вин. Чудово підіјде і каліфорніјське вино.
    Міј зворотніј шлях додому, за порадою Ричарда, проліг транзитом через London (Лондон), де я мав побачитися з Ричардовим товаришем. Ричард Джонсон з торбою подарунків і веселих побажань на дорогу провів мене до самого літака № беззупиночного рејсу KL 6103 Новиј Јорк — Лондон, зліт о 18:45 за Вашинґтонським часом у John F. Kennedy International Airport (JFK) terminal 2 (Міжнарідному аеропорту ім. Джона Фітцджеральда Кеннеді (JFK) термінал 2) Нового Јорка, а посадка наступного дня о 07:05 за Лондонським часом у London Heathrow Airport (LHR) terminal 4 (лондонського аеропорту Гітров (LHR) термінал 4). Усього 7 годин і 20 хвилин польоту. В літаку, що летів до Лондона, мені довелося заповнити бланки, де я мав зазначити ім’я та прізвище. До речі, мені тре’ було написати дату народження таким чином: день/місяць/рік, а не так як пишуть в Америці: місяць/день/рік.
    Під час довгого польоту до Лондона на літаку the Boeing 767 (Боїнґ 767) я намагався розібратися зі своїми враженнями про Америку. Деякі речі здалися мені незвичајними, принајмні.
    Подејкують, що Сполучені Штати — a «melting pot» (плавильниј казан) людеј з різних країн. Я визнав, що це особливо справедливо стосовно Нового Јорка з јого чисельними націјональними рајонами. Із стількома іміґрантами або їхніми дітьми ніхто не зверта уваги на ваш іноземниј акцент. Звичајно, я намагався як міг виглядати і розмовляти як американець. За тиждень я міг розуміти мајже всіх. Але я ніколи так і не зміг зрозуміти жаргон американських негрів. До речі, деякі негри вважають за краще називатися African Americans або Afro-Americans (афро-американцями).
    Мене вразила дружелюбність людеј на вулиці. Цілковиті незнајомці посміхалися мені і навіть казали: «Hello!» (Привіт!) або «How are you?..» (Як ся маєте?..). Вони так само кажуть «please» (будь ласка) і «thank you» (дякую) набагато частіше, ніж ми у себе вдома.
    З іншого боку, мене здивувала та відстань, яку люди намагаються тримати між собою в товаристві. Люди, що чекають в чергах (у банку, або на автобусніј зупинці), стоять близько 2-х футів (2 x 30,48 см) один од одного. Вони вважають, що мають право на відокремленість і особистиј простір.
    Більшість американців подобають неофіціјність у звичках, мові ј одязі. Іноді навіть занадто, як мені здавалося спочатку. На манер людеј, що кладуть ноги на стола. Або людеј, що звертаються один до одного на ім’я мајже в любих умовах, офіціјних або неофіціјних.
    Ще що мене зело здивувало, це як мало люди п’ють і палять. І все це незважаючи на the attractive magazine ads for cigarettes and TV commercials for wine and beer (привабливу часописну рекламу цигарок і телевізіјну рекламу вина ј пива). Так, здоров’я явно модно в Америці сьогодні. Мені завжди хтілося кинути палити. І мені нарешті вдалося це зробити там. When in Rome, do as the Romans do. (Якщо ти в Римі, чини як римляни.)
    І останнє. Я чув багато історіј про злочинність в Новому Јорку. Я читав про вуличні пограбування в місцевих газетах. Але я сам ніколи не мав жодних прикростеј. Може через те, що я дотримувався поради Рича. Він мені радив уникати деякі рајони міста після темряви. До інших рајонів мені взагалі не слід було ходити.

    P. S. [ Читати далі ]

    Як панство ся ставе до Вашинґтона?