Чому Китайці харкають на вулиці і це нормально? НЕВІДОМИЙ #КИТАЙ - ІНТЕРВ'Ю З ЯНОЮ МОКРИНСЬКОЮ 

       Продовжуючи подорож http://blog.i.ua/user/729788/2250961/?p=1#p1 ми поїхали далі, а саме в житлову частину поселення Орбіта. 

       Коли майже п"ятдесят років тому містечко проектувалося, то передбачили, що у ньому житиме близько 20 тисяч осіб, переважно енергетики із сім’ями. Будувалася АЕС, а разом із нею росла Орбіта. З’явилися житлові будинки, один з найбільших в області універмаг, палац культури, величезна їдальня. Люди почали потроху заселятися, місто загомоніло... 

   Приїжджали люди звідусіль. Влада обіцяла роботу, житло, перспективи. Планувалося, що незабаром в Орбіті збудують школу, садочок, лікарню. Житло тут можна було отримати відразу.

       Після вибуху в Чорнобилі будівництво зупинилося назавжди. Місцеві мешканці враз залишилися без жодних перспектив. Через безробіття більшість із них виїхала. А коли згодом зупинилася котельня і єдина теплотраса в місті припинила подавати тепло в оселі, стало зрозуміло, що Орбіта вмирає.

      Та все ж сьогодні у містечку життя хоч і неквапно, але триває. У двох п’ятиповерхівках мешкають близько шістдесяти сімей, переважно пенсіонери.  (с)

      Одразу на в"їзді в поселення нас зустрічає чималенька дев"ятиповерхівка. Вона зовсім пуста, жодна людина тут не живе. 

Біля неї стоять дві будівлі. На одній з них зрозуміло написано "Універмаг". Але ж від нього залишилась пошарпана коробка. 

         Щоправда навколо самої коробки Універмагу повсюди розсипані неприхотливі квіточки, які вже ростуть самі собою, розсипаючи щорічно насіння.

         Жилі будинки з цього місця навіть не видно. Про їх напрямок ми здогадались по тому, що з-за лісочку вийшли місцеві, а потім туди ж пішов ще один чоловік. І ми теж пішли в тому напрямку, де в ліску натрапляли на старі червиві гриби, такі які бачили і біля так званої АЕС. Теж було дивно, що люди прямо в двох кроках від себе не збирають гриби   Дехто за десятки, сотні кілометрів їдуть хоч трішки зібрати грибів, а тут під носом добро пропадає на очах...

Вже коли підійшли ближче до пролісочка, між віттям стали проглядатись п"ятиповерхові будиночки і чувся дитячий гомін.

 Пройшовши ще декілька метрів нам відкрилась картинка мого дитинства і здалось наче ми з Марсу (недобудованої АЕС) прилетіли на машині часу у вісімдесяті роки минулого століття. 

     Тут дивна, заспокійлива тиша, яка зовсім не в"яжеться з ритмом мегаполісів. І побувши там зразу думаєш, що ось тут би пожити. Але походивши в такому спокійному ритмі вже наче і скучно стає. Але, але... кожен обирає для себе, під свій темпо ритм... 

З плюсів звичайно найчистіше хвойне повітря, для дітей просто оаза, машини виїзжають рідко, автобус по розкладу приїздить наче 3 рази на день, тиша і спокій для нервової системи. Начеб-то діток возять до школи і в садочок на автобусі.

Вийшли ми в іншу сторону від будинків, де побачили зупинку

Перед від"їздом пробіглись по ліску і зібрали трохи грибів.

Вже коли їхали в напрямку Чигирина, на довгому відрізку дороги лежали бетонні плити. Мабуть тут повинна була бути загорожа, якась кілометрова зона від станції.

На цьому наша екскурсія до Орбіти закінчилась, але далі нас чекав ще один цікавий об"єкт. Який вже давненько приманював до себе.

Посеред поля вдалині стоїть млин. І проїзжаючи декілька разів повз нього дуже хотілось підійти поближче. І ось той час настав    

Здаля здається, що з ним все в порядку, але підійшовши ближче вже побачили, що лопасті просто прибиті для антураху. Але ж все одно, хтось це дбайливо зробив. Ми дуже були їм вдячні.

Наблизившись до млина ми почали його оглядати з усіх боків

 

І побачили з боку вхід у млин

Звичайно він нас дуже приманював, тим більше там навіть ступеньки є. І ми полізли всередину, бо це було вперше в житті. Хоч і не дуже сподівались побачити там щось цікаве, все таки млин древній і все могли розтаскати, але ж надія жевріла. І о чудо!  Нам пощастило і ми не пошкодували, що протупцювали через все поле і залізли у млин

Там було багато всіляких перетинок, перемичок, дощечок і саме найголовніше    круглий механізм 

Багато брусів і досок поїдені шашелем, але деякі ще досить міцні і навіть цілі

Коли ми вилізли з млина сонце швидко ховалось за дерева. Ми були раді, що накінець змогли оглянути цього старожила

Млин справив гарне враження і пом"якшив енергетику бетонної станції і поселення Орбіти. Хоч млин давно і не виконує своїх функцій, але ж його енергія добра знівелювала пусту енергію бетонних розвалин.

 Гарного всім настрою   

Арнаутськими вулицями ми й живемо... Затишна, зручна чистенька квартирка, що вікнами виходить на типовий одеський дворик...

Ми знову в мандри... Подорож планували зарані, квиточки на сьогодні я купувала через систему Приват24 ще 1 липня, тож мала можливість обрати на свій розсуд найкращі місця... Приперли до вагону, протягую провідниці квиточки, вона сканує і так спокійненько каже: "В мене вже там 13 та 15 зайшли, алеж я не можу вас не пустити, залазьте до вагону". Ми здивовані ліземо, дійсно на наших місцях жінка з дитиною вже матраци подіставали, стелитися мають. Я в шоці, вона теж. Я пропоную покликати начальника поїзда. Мої квиточки електронні, її куплені в перекупів. Мабуть, там і проблема, ми так собі вирішили та й чекаємо... Розговорилися, виявляється, людина не знає, який в неї номер поїзда, у квитку знайти не може... Іде до провідниці. Виявляється, її потяг відправиться за пару годинок. А вагон і місця правильні, ага. 

Під час вилазки на закинуту насосну станцію забралися на кручу, з якої відкривається красива панорама Дніпра і заброшки. Але мова не про те - на горі ростуть такі гарні квіти. Поки що не вигадав в який фоторепортаж їх впихнути (підказуйте назву і тему в коментарях), тому показую тут.


Може, так і назву: "Польові квіти". Або не обмежуватись дикорослими і польовими (можливо і в лісі квітнуть) і назвати: "Літні квіти"? Звучить нейтрально.
[ Читати далі ]

Коротенький огляд сталку. Розшиерна версія буде в ЖЖ і на Дрімі, а тут коротенько.
І ще: вибачайте за водяні знаки на фото. Просто інформації і фотографій з того місця мало, тому убезпечую від копірайтерів.

Незвичайна заброшка

Часто буває, що сама вилазка виявляється набагато цікавішою, ніж сам об'єкт. Хоча і закинута територія з досить цікавою історією.
У 1980х на березі Дніпра збудували водозабір на насосну станцію, яка б мала забезпечити водою Білу Церкву і Умань. Для транспортування води збудували 80 і 120-кілометрові водогони. Насосну станцію і водогін мали здати в експлуатацію, однак після аварії на ЧАЕС, білоцерківці відмовились від дніпровської води. Ось такий епічний і грандіозний проект.
Зараз станція закинута і поступово розбирається на будівельні матеріали. А в 2017му там виявили несанкціоноване сміттєзвалище. Що там в 2018му я не знав, тому їхав у "невідомість".

Хрін доїдеш!

Поїздка видалась складною. Недарма з першої спроби пару років тому так і не доїхали до того недобуду. Дізнався на автостанції, що маршруток до Ржищєва нема (у них кінцева, наскільки я знаю в іншому місці. А чому не заїжджають на автостанцію — фіг знає). Є тільки до Каніва. А в канівську маршрутку, ясне діло, не влізли. Поїхав з подружкою до Українки. Там стали чекати маршрутку до села. Але до ближнього передмістя маршрутки не було, бо обламалась. А на заміну іншої машини не дали. Друга, дальня маршрутка забилася так, що теж не влізли. Тоді пішли пішки, сподіваючись, що по дорозі зустрінемо маршрутку на підміну відміненого рейсу.

Дійшли до краю Українки. На зупинці зібрався народ. І точно, через пару хвилин під'їхали маршрутки.

[ Захоплююча подорож... ]

"Любов до Вітчизни –     
перша чеснота цивілізованої людини!"
Наполеон Бонапарт

       На жаль самій не довелось ще потрапити в ті місця, але при здійсненні подорожі постійно була на зв"язку і була в курсі пересувань і справ . Так що можна сказати однією ногою і одним глазком була на місці подій .
     Отже: У селі Поповичі Мостиського району, що на Львівщині, на північно-західній околиці зберігся комплекс оборонних споруд ХІХ - ХХ століть, які раніше оточували місто Перемишль.

     Комплекс складався з 57 фортів. На території сучасної України було шість фортів, на власні очі вдалось побачити 4 більш менш уцілілих. Хоча і то добре.
        Подорож нашого мандрівника почалась з прикордонного посту Шегіні. Пішим ходом з рюкзаком і на зв"язку зі мною по-тихеньку продвигався паралельно Україно-Польського кордону.


      
       Із задоволенням відмітили, що прикордонники добре ведуть варту. Буквально через декілька сот метрів подорожі, під"їхали хлопці прикордонники, ввічливо запросили документи і поспілкувавшись розповіли як йти, щоб не заблукати,  дали поради по безпеці, надали телефони на всяк випадок і поїхали далі.
       Потім вже дізнались, що Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, а пост – у селі Поповичі.
      Місто Перемишль, де знаходиться історично відома Фортеця Перемишль, що поруч із кордоном України, приваблює багатьох туристів. Вона була третьою за розмірами і потужністю у Європі. Цю фортецю часто порівнюють із французькою фортецею Верден. Будівництво споруди почалося у 1850 році, а закінчене було майже через 25 років.
      Фортеця, згідно концепції Австро-Угорської держави, мала блокувати вигідний для ворожої армії перехід з півночі на південь. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав усі форти, а це майже 45-ти кілометровий пояс.
      Шість уцілілих фортів сьогодні належать до території України. Вони сховані густими чагарниками та пилом історії.
      Найкраще збережений форт "Дзєвєнчиці" або Дев"ятичі.
http://photo.i.ua/user/729788/513170/  всі фото в альбомі
      Перебудований в 1897–1900 роках на основі більш ранньої оборонної споруди (1882–1886 років). Має неправильну форму. У ньому можна виділити чотири основні комплекси: тиловий казематний, середній, контрескарповий капонір і фланговий комплекс (бронева батарея з двома гарматами у вежах, з’єднана з артказематом). Праворуч знаходилася відкрита артбатарея.
P.S. Тут пару фотографій взято з інета, тому що зняті вони в іншу пору року і не так заросли.










Форт «Поповичі»
http://photo.i.ua/user/729788/513122/  фото в альбомі
Будівництво закінчене у 1900 році. За формою — півколо з бастіоном в тиловій частині укріплення. У центрі знаходився двоповерховий казармено-оборонний будинок. Центральна частина будинку виконувала функції казарми, а в бічних розташовувалися броневі батареї, кожна з них мала дві башти з гарматами. По осі знаходилася вежа спостереження.








Форти «Плешевичі» і «Марушка Ліс»
Найімовірніше належать до першого етапу будови Сєдліської групи (1882–1886 роки). Збудовані практично аналогічними. Мають вигляд трапецій. Рів захищався трьома капонірами1. У центрі знаходилися бетонні казарми. У лівому крилі будинків були сходи, що вели на вищі рівні. Біля сходів містилася шахта ліфту для боєприпасів. Аналогічний ліфт був і в правій частині казарм. Головний вхід розташований по осьовій лінії форту. До правого крила будинку були прибудовані широкі сходи, що вели до бойових позицій на валі.
     Заночував мандрівник на території Фортеці «Марушка Ліс», яка теж порівняно непогано збереглась.
http://photo.i.ua/user/729788/513168/    фото в альбомі








І навіть вцілілий сортір на 4 місця





     Ввечері мандрівник посидів біля кострику, розповідаючи мені як проходили дослідження незаслужено забутої пам"ятки Першої світової війни. Потім вже коли сидів на самоті уява малювала картинки минулого. Можливо 104 роки тому тут так само біля костра сиділи солдати вартові. Інші солдати вже полягали відпочивати. Де хто ще проходжувався по доріжкам між оборонними валами, які тепер вже занесені землею і поросли травою, кущами і деревами. І в мить коли пташки, неначе за наказом, затихли, з"явилось враження неначе час повернеться туди і все постане перед очима. .


     Коли був вранішній зідзвон, то паралельно з розмовою було чути прекрасне щебетання пташок. Ранок був сонячним і прекрасним, а попереду ще одна фортеця. Форт «Плешевичі», яка зараз має досить сумний вигляд
http://photo.i.ua/user/729788/513169/     фото в альбомі






Тут лежали не зрозумілі артефакти, які звичайно були взяті лише на фото.


     Крокуючи вже від фортець, шлях пролягав через село, а саме повз футбольний майданчик. І знову прикордонники?
     Підходять і з важним виразом обличч розпитують "Хто, откуда, зачєм?" і вимагають пред"явити документи.
    Ну звичайно прийшлось повіноваться   . Команда подивилась докУменти і пішла далі нести вахту, бо була ось такого вигляду, і по років 10-12 від роду  . Так що кордон на замку    


Про форти, які знаходяться на сусідській території напишу в наступній замітці.
Далі буде  
      

Така лінь публікувати фоторепортажі. До того ж фоток мало. Брат обіцяв підігнати. Але не став чекати — завантажив, що було. Тож дивіться, що вийшло.
Правда, прикол в тому, що багато пам'ятників не ідентифіковано. Де яка церква незрозуміло. Навіть самі назви і перелік місцевих храмів мало де зазначені.

І традиційно, фоточка для привертання уваги. Пішохідна кладка через річку Рось.