В люстерку кави кара втома коханим містом постає: майдани, вулиця знайома – усе незрівняно твоє. Дзвін неба, мов блаватна чашка, як пара з кави, пух хмарин. На підвіконні сіра пташка клює драже ребристих шин. І тільки серце, серце, серце ні-ні – і раптом защемить, як в ямці колесо заб’ється, гальмом таксі заскавучить. Двадцятий вік понад землею сталевим змієм проліта, і мчать в ядучих газах з нею літа надломлені й міста. 1982 рік, ©&nbsp...

Читати далі...