Мечты, мечты - где ваша сладость,
ушли мечты - осталась гадость...
Мечтать не вредно - вредно не мечтать))) Уйдут мечты останется не человек. а какое-то растение!!
Вот я и мечтаю о таком райском уголке на земле...Хоть бы на недельку.Хорошо тем, кто рядом с ней живёт.Хотя чаще всего она им незаметна...Если подумать, то жизнь туземца тяжела. Нет времени любоваться пейзажами. Надо работать. Строить жилища. Бороться с болезнями. Змеями, и прочими ядовитыми гадами . Это нам кажется что жизнь там беззаботна. Просто мы мыслим как туристы, которые прилетают на недельку, поплескаться, по жариться на солнце... И домой. Но как говорится, самый счастливый человек тот, что домой с работы идет весь потный... Ибо не надо думать о таких мелочах как продажи, спонсоры, реклама, упадет ли доллар. Так что можно сказать что Туземцы в какой то степени счастливые люди Тем более, что они живут в таких прекрасных местах...а мы о них только мечтаем!
Дуже хотілось відключити мозок від навантаження, так би мовити зробити перезавантаження файлів у голові ))) Часу і грошей на дальні поїздки немає, так що кожен сам собі режисер. Подивились ми карту місцевості і вирішили прогулятись на окраїни міста. Тим більше з недавніх пір у нас є захоплення - збирання старої цегли і черепиці. День був пасмурний, туманний, але чудовий іній на деревах заворожував очі. Отже ми вирушили в дорогу.
Ми майже на старті
Йдемо далі, я такого інія не бачила жодного разу
І ось ми вже на стежці, що веде до кінця геграфії
Велетень-охоронець стежки )))
Ми дійшли до озера, його називають Мертве озеро. Не знаю в якому році його створили, але точно знаю, що воно штучне і було створене в балці. Вдалині видніються пеньки дерев, які були затоплені. І рибаки вийшли на зимову рибалку.
Осінній привіт зимі )))
Наші прекрасні українські яри. Це те, що дає нам енергію, це наше рідне. Наша колиска. Я обожнюю такі місця. Взимку там можна відчути потоки вітру, на хребтах дуже холодно, вітер, неначе кусається, а спустившись в низинку тебе огортає теплом і хочеться сісти на суху траву, заплющити очі і згадати дитинство. Ми там відчули на собі зміни вітрів. Такі вдчуття були, коли ми стояли на верхівках Ай-Петрі або на Мангупі, або на Тепе-Кермен. Там відчувається подих природи Навесні там зелено і смачно пахне весною, квітами, все устелено кульбабками, бджілки створюють атмосферу релаксу, гудучи над квітами. В липні там пахне підсушеною травою і чебрецем. А осінь розфарбовує дерева і навкруги все кольорове. Краса!!!
А це те саме тепле кубелечко, в якому хотілось лягти і заснути. Там було тихо-тихо і тепло-тепло
Хоч прогулянка і була цікавою, але хотілось чогось кольоровенького і ось, по заявкам тєлєзрітєлєй
Диво природи. Дерева ловлять туман на себе і наряжаються у причудливі чарівні вбрання. Це МЕГА ІНІЙ Дивишся на нього і здається, що ті колючки дуже колкі, але береш його у руки і вони розсипаються м"яким сніжком.
Але після споглядання всієї краси, почали ми дорогу додому і вийшовши з посадки натрапили на Зомбі-апокаліпсис Продукти жизнєдєятельності чєловєка
Походили, подивились, пожурились і відчули що вже і ноги гудуть, і їсти хочеться, і котик нас зачекався мабуть , а додомку ще йти і йти. І почемчикували у напрямку дому.
Ой, а це, що таке? Ну звичайно, коли ми йшли вперед був ранок і цей струмочок був ще підмерзлий, а тепер він неначе нагадав, що весна скоро. Вже мало мало чекати залишилось
Ну і звичайно ж наші трофеї
Прийшовши додому, відкрили карту, щоб подивитись де ми набродили. Та не просто подивитись, а ще й виміряти намотаний кілометраж, таки не жарт бродити 5 годин )))) І виявилось, що набродили ми 8,3 км, але зважаючи на те, що йшли не тільки по дорозі, а петляли як бешені зайці, то думаю десятку в зачьот можна поставити Ось тільки маленький відрізок, по якому ми петляли
Ось таке у нас було Стрітення з Весною
Работники, которых можно было увидеть, показывала бодрость и хорошее настроение. Только один при разговоре почему-то хватался за голову и что-то тихо объяснял в трубку… Но это уже было ближе к вечеру.
А вот зрители были «на высоте»! Можно было их фотографировать хоть всех сразу, хоть по одному. Каких только типажей не было!
От сопереживания и долгих часов ожидания у многих нервы стали проявляться в таком странном виде – кто стоял на голове, кто покорял «вершины», а кто и пытался срочно устроить свою личную жизнь…
А тем временем город жил своей, привычной жизнью выходного дня...
Но это было сегодня… Завтра пойду опять. И, возможно, напишу еще один подобный отчет ...