Мій старший синок Максим дуже любить копати, але не на городі, як би мені хотілося, а у полі-лузі-лісі. Бере металошукач, сідає на свій пепелац (мотоцикл типу ІЖ 19засраного року випуску) і мчить за горизонти. З тих пошуків толку не так багато, бо знайти сундук з золотом шансів майже нуль, але дитина при ділі і то добре.
З самого цінного, що нарив, це звісно старовинні монети. Синок їх складає в баночку від дитячого харчування і іноді дбайливо беребирає і радіє своїм скарбам.
Пару днів тому ми поїхали в село, ну металошукач, звісно, з нами. Ну що вам сказати... викопувати з землі монети, яким 100-200 і більше років це цікаво, але набагато цікавіше отримувати послання з минулого.
Отже..
Приніс ввечері одного дня Маким свої знахідки, вивалив їх на стіл і став перебирати. Монети, пряжка, патрони...
Ееее,- каже синок,- Цей патрон цікавий, в ньому щось є, там щось тарахкотить!
Максим обережно розколупав старе залізо і звідти показався краєчок жовтого паперу. Він тихенько витягнув шматочок старої бумаги, який від часу розвалився на купу маленьких шматочків, а потім на руку випали два металевих шарика, типу дробі. Ми то сподівалися, що випадуть два брильянти! Але цінність була не в тому, що тарахкотіло в патроні, а саме в папірці.
Я обережно стала складати бумагу до купи. Першим склався заголовок статті, яку хтось вирізав з газети. ..РВЫЕ ПЕР...ВОРЫ О М...
Що би це значило? Далі на клаптиках бумаги слова "война", "воевали"...
ПЕРВЫЕ ПЕРЕГОВОРЫ О МИРЕ! Пазл склався!
Ми почали висувати версії. Одну з них підтвердив колєга Максима по пошукам. Дійсно, як ми і думали, це був оберіг солдата. На війні, як казав мені один знайомий, атеїстів немає. Всі у щось вірять. Хтось у ляльку-мотанку, хтось у хрестик, хтось у осколок снаряду, що розірвався поряд і не зачепив. Такі обереги носять з собою і впевнені, що вони захистять від смерті.
От і наш незнайомий солдат з далекого минулого зробив собі захист із вирізаної статті з газети. Для чого він поклав в патрон дві дробинки ми не придумали, може був мисливцем? Інших версій, чого саме ця стаття була вирізана і згорнута в патроні, нема. Може хто знає? "Мода" на такі штуки почалася ще у Першу Світову, а вже у Другу таке мав майже кожний солдат. Хтось утрамбовував в патрон рідну землю, хтось локон коханої. Частіше всього це була молитва, написана від руки. Коротше, кому що було цінне, той те і носив. Наш солдатик дуже хотів миру. Але чи дожив він до нього?
Ще цього разу були вириті 1 копійка 1894 року, гудзик з двоглавим орлом, пряжка якогось морячка, деньга 17невідомого року і дві срібні монети 22-го і 23-го років. Україна тоді оговтувалась від першого голодомору...
Далі фото, щоб ви не казали, що я вам тут заливаю.
