хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «конституція»

Наперсточники.


ВАЖНО: Порошенко передумал менять Конституцию

Что меня искренне удивляет в Петре Алексеевиче и его присных, так это то, как технично они зомбируют народ вокруг вопроса изменений в Конституцию в контексте Минских соглашений к двухмерной шкале "зрада - перемога".

Все, кто позволяет себе высказывать малейшую тень сомнения в эффективности минских договоренностей и целесообразности их выполнения, немедленно получают ярлык адептов "зрады" и объявляются агентами Кремля. Не зря у нас Порошенко (во времена Януковича этого не было) взял на вооружение опыт российского  Ольгино. Наши ботофермы немедленно разносят по сети нужный мыслевирус, как крысы разносят чуму своими многочисленными стаями.  Людям трудно читать длинные сложные тексты, им лень или не под силу. За них выводы делают прокачанные последователи пелевинского Морковина. Минские соглашения = мир. Все остальное = война. Все, конец дискусссии. Задаешь вопросы? Ты агент Кремля.

Я тоже хочу мира. Но есть вопросы и сомнения, и я имею право их озвучивать. Потому что это и моя страна, и там, на Донбассе, погибли и мои друзья.  Мне вместе со всеми придется платить за все и скрипеть зубами, видя узаконенных на выборах Захарченко и Плотницких не в тюрьме или в могиле, где я их хотела бы видеть, а, например, в парламенте.

Очень раздражают высказывания  из серии "не нравятся минские соглашения - иди и воюй". Опять искривленная логика человека с ограниченным мышлением.  Есть эффективная дипломатия, например. Иди и сделай лучше! Ок, не забудьте меня пригласить в состав переговорщиков в следующий раз, я буду там ежеминутно напоминать, что нужно под каждым пунктом прописывать дедлайны их реализации и настаивать на последовательности их выполнения. Так и предлагают некоторые политические лидеры, но, в том-то и дало, что имеются кулуарные договоренности, о которых умалчивают наперсточники.                      В соглашениях нет пункта, где бы  говорилось, что выборы на Донбассе или амнистия боевиков не могут осуществиться раньше, чем граница и все ныне воюющие территории не будут демилитаризованы и не окажутся под контролем Украины.   А вы думали, что там так и написано?

 По данным газеты "Зеркало недели" (ЗН), издания, которое прошло мою многолетнюю проверку временем, в Минске на пункте об изменениях в Конституцию больше всего настаивал Сурков! А теперь нам впаривают, что Кремль якобы против того, чтобы мы меняли Конституцию, в то время, как это требование было основным. Ну чем не наперсточники?

Теперь немного об "особом статусе". В изменениях в Конституцию такого словосочетания нет. Там сказано, что "особенности местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской области осуществляются отдельным законом".  Пункт 18 ст.144 законопроекта 2217а.  И оказывается такой закон уже есть. Законы, принятые 16 сентября прошлого года при позорно выключенном табло на закрытом заседании с ломанием парламента через колено. А там и амнистия боевикам (законопроект №5082 від 16.09.2014), и их выборы и кормежка Донбасса за счет Украины, и "народная милиция", которую они там сами назначают и вот это все.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1680-18

И очень позорно читать о том, как Порошенко всех переиграл, не переиграл, а сдал.    Нам  рассказывали о том, что Минские соглашения прописывают четкую последовательность выполнения условий и никак иначе. А потом мы их сами прочли и увидели, что там такого и близко нет, а украинские дипломаты просто так их трактуют, как им нравится. Теперь мы, под давлением ЕС, уже с опережением графика готовы их перевыполнить, а Россия не выполнила полностью еще ни одного из пунктов.

Напомню, как Петр Алексеевич на двух языках заявил на весь мир после саммита НАТО, что США решили дать нам летальное оружие. А США это долго потом опровергали.

Напомню, как после недавней Берлинской встречи "нормандцев" АП заявила, что ЕС готов ввести новые санкции против России, если она перейдет какие-то неназванные красные линии, а ни в Париже, ни в Берлине этого не подтвердили. 

Как мы видим, ложь - инструмент государственной политики чиновников.   И еще я помню, как некоторые борзые из двора с хитрым прищуром втолковывали мне накануне принятия капитулянтского закона 16 сентября, что выполнять его на самом деле никто не собирается, это мы так хитро разводим Путина.     А развели на самом деле нас. И продолжают дальше.  При этом никто не гарантирует, что все вышеописанное положит конец войне. Потому что Россия, по давней своей привычке, выполняет только то, что ей выгодно. Некоторые придворные называют, что это перемога.  А я скажу, что это зрада. 

И маленький постскриптум. Если этот закон (об изменениях в Конституцию, включая тот самый пункт об особом самоуправлении) так хорош для Украины и ее победы, почему же за него так дружно голосует Оппоблок и прочие рыги?  Вы же никогда не скажите, что рыги хотят вам счастья?

     Мария ВАСИЛЬЕВА

День Конституції України

На шляху до Конституції: історія української демократії від Пилипа Орлика до наших днів28.06 14:53
Конституції України різних епох

28 червня Україна відзначає День Конституції. Рівно 21 рік тому Верховна Рада, пропрацювавши майже добу, прийняла Конституцію незалежної України. Треба сказати, що це далеко не перша спроба прийняти основний закон в наших краях. Але по невблаганній волі Історії кожен раз текст Конституції з'являвся занадто пізно, коли країна припиняла своє існування. Давайте ж згадаємо спроби України стати суверенною державою в різні історичні епохи.

Конституція Пилипа Орлика

«Пакти й конституції Законів и вольностей Війська Запорозького» - відомий документ, який часто називають першою конституцією нового часу. Варто відразу обмовитися, що суперечка про те, чий же основний закон був першим, ведуться вже не перше десятиліття. У нас прийнято вважати, що першим був Орлик. Литовці і поляки люблять згадувати Три литовських статути, за якими жила Річ Посполита. А ось англійці і американці вважають першим конституційними актами Instrument of Government 1653 року і Fundamental Orders of Connecticut 1639 року.

По суті справи, суперечка ця сенсу не має. На рубежі XVII і XVIII століть у багатьох розвинених країнах почали з'являтися законодавчі актів, які сміливо можна вважати конституціями того часу. Важливим є те, що серед української козацької старшини були досить освічені і прогресивні люди, які опинилися на вістрі юридичної та політичної думки. На жаль, їх конституція так ніколи і не запрацювала.

Документ був складений в 1710 році, і проголошував державу на території сучасної України під протекторатом шведського короля Карла XII. Карл навіть встиг дати свою згоду, але в підсумку програв Північну війну з Росією, і Україна була захоплена військами Петра I.

Після поразки сам Пилип Орлик подорожував по Європі в пошуках союзників для війни з Росією. Але підтримки так і не знайшов. До речі, незважаючи на чутки, що французький аеропорт Орлі названий на честь відомого козака, це не так. Місцевість Орлі була там і раніше, а назва має давньоримські корені.

Сама Конституція була на той момент і правда передовою. Наприклад, вона передбачала поділ влади не три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. А також обмежувала владу гетьмана за допомогою демократичних важелів.

На жаль, документ так і залишився пам'ятником юридичної думки в Україні початку XVIII століття. Перша спроба створити європейську Україну провалилась.

Конституція УНР

Ще один основний закон, який толком так і не встиг почати працювати. Конституція УНР була прийнята 29 квітня 1918 року в останній день існування Центральної Ради.

Це була передова і дуже демократична конституція, яка передбачала існування парламентської республіки, місцеве самоврядування та повний комплекс демократичних прав і свобод. Селянам цей акт обіцяв довгоочікувану земельну реформу.

Проте, Центральна Рада запізнилася. У той же день генерал Павло Скоропадський здійснив державний переворот за підтримки німецьких інтервентів. У своїй «Грамоті до всього українського народу» він проголосив розпуск Ради і скасування всіх прийнятих нею законів, в тому числі і Конституції.

Гетьман не затримався надовго і вже до кінця року був повалений Симоном Петлюрою. Наступні три роки в Україні палала громадянська війна, ускладнена численними інтервенціями більшовиків, поляків та інших бажаючих отримати ласий шматочок. Конституція незалежної України знову залишилася тільки на папері.

Радянські конституції

УРСР за всю історію свого існування жила за чотирма різними радянським конституціям. З них певний інтерес представляє тільки найперша - 1919 року. Адже три наступних були суто декларативними, враховуючи повну залежність країни від Москви.

А ось в 1919 році все ще було не так однозначно. На III Всеукраїнському з'їзді рад право голосу мали не тільки більшовики, але і боротьбисти з лівими есерами. Їх проект конституції був набагато демократичнішим, ніж більшовицький. Наприклад, вони вимагали прибрати пункт про диктатуру пролетаріату і додати статтю про повну рівність націй.

На жаль, більшовики, маючи більшість голосів, відхилили всі пропозиції.

Висновки

Численні спроби прийняти свою демократичну конституцію свідчать про те, що українці давно хотіли жити за сучасними прогресивними принципами і законами. На жаль, кілька разів вітер історії розгортав вітрила в іншу сторону.

Саме тому, незважаючи на всі недоліки сучасної України, святкувати День Конституції необхідно. Конституція 1996 року - це живе свідчення того, що ніколи не треба опускати руки. І тоді результат не змусить себе чекати.

Автор матеріалу: 
Митя Раевский

Зеленський - ворог!

Мій єдиний висновок із прес-конференції Зеленського: його ненависть до свободи слова і демократії, зневага до Конституції, прав і свобод громадян України становлять смертельну небезпеку для цілісності та майбутнього нашої держави. Будемо боротися!


Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

"Вживай відповідально" або "130 КУпАП передбачає"

Основних способів довести знаходження водія в стані сп'яніння у нас два. Розглянемо їх по черзі. 

По-перше, це визнання самого водія. Чистосердечне признання: "Так випив." не слугує пом’якшуючою обставиною. За чим, природно, слідує складання протоколу. Між тим водій має можливість взагалі відмовитися відповідати на питання інспектора. Таке право надає ст. 63 Конституції України, що прямо передбачає, що людина не може притягати до відповідальності (тобто має на це право) за відмову давати пояснення або свідчення відносно себе, близьких родичів або членів сім'ї. І цим правом можна скористатися в цій конкретній ситуації... 

Друге джерело доказів -  це медичне освідування на стан сп'яніння. Висновок  фахівців-медиків що дається при такому огляді, - цей доказ, що водій дійсно нетверезий. 

Тільки ось біда: щоб пройти такий огляд, водію (п'яному або тверезому) доводиться втрачати значний час. І ніяких заперечень співробітники ДАІ не приймають. Вони посилаються на п. 2.5 ПДД, що передбачає обов'язок водія на вимогу співробітника міліції пройти медичний огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних або токсичних речовин. І нагадують про те, що по ст. 130 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачена однакова відповідальність як за управління транспортним засобом в нетверезому стані, так і за ухилення від медичного огляду...

Виходить, що водієві не залишають вибору.

Насправді вибір є. 

 Він заснований на ч. 3 ст. 28 Конституцій України (Конституція має вищу юридичну силу в державі, норми усіх законів і інших нормативних актів повинні відповідати їй в той же час вона є документом прямої дії, тобто може застосовуватися безпосередньо до тих або інших відносин). Там вказано: "Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана науковим, медичним або іншим дослідам". 

Що є медичний огляд? По суті справи, це ряд тих самих медичних дослідів. Що саме слід вважати досвідом з точки зору Конституції? Ні сама Конституція, ні чинне законодавство не дає чіткого зрозумілого і в той же час усеосяжного визначення цього поняття, яке б могло стати орієнтиром, як застосовувати наведену вище норму Конституції. Тому доведеться вивести це визначення самостійно. 

Найбільш близьке визначення дає Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Згідно ст. 1 цього Закону, прикладні наукові дослідження - це наукова і науково-технічна діяльність спрямована на отримання і використання знань для практичних цілей.  Зрозуміло, що всяка діяльність, як процес, складається з від­ділових дій. По відношенню до діяльності, яка носить назву досліджень  такими окремими діями є досліди . З іншого боку, в деяких випадках дослід може проводитися ізольовано, коли в подальшій діяльності по отриманню знань необхідності немає і треба було виконати тільки одно дію щоб отримати такі знання. Таким чином, досвідом в сенсі ч. 3 ст. 28 Конституцій являється дія, вироблювана з метою отримання яких-небудь наукових, медичних, спеціальних і (чи) інших знань, а також їх використання для практичних цілей.

Дії,проведені під час медичного освідування, відбуваються для отримання відомостей (про те, чи знаходиться водій в стані сп'яніння) з метою їх подальшого використання для притягнення водія до відповідальності. Таким чином вони підпадають під визначення дослідів, а сам огляд - це прикладне наукове дослідження (тому як складається з декількох дії, здійснюваних послідовно). 

 А від проведення над собою досліду будь-яка людина має право відмовитися. 

Це положення включене саме в ст. 28 Конституцій, ч. 1 якій встановлює право кожного на повагу до його гідності, а ч. 2 містить заборону на тортури, жорстоке поводження з людиною і тому подібне. Це говорить про те що проведення над людиною дослідів усупереч його волі, примусово, - це, по суті, таке ж грубе порушення його прав, як і тортури. І право відмовитися від проведення над собою досвіду так само природно, так само непорушно, як і право не піддаватися тортурам.

Ну, а то що ще в радянські часи передбачена старим КУпАП відповідальність за "ухилення" від медичного огляду є порушення конституційних прав людини, - навіть не вимагає доказів. Вже сам по собі той факт що водія примушують втрачати декілька годин, не зважаючи на його особисті плани, піддають медичним маніпуляціям, не надають права захищатися від підозр в здійсненні правопорушення, - це усе явні ознаки що навіть зачатки поваги до його гідності тут відсутні. 

Наявність конституційних положень, що прямо передбачають можливість людини вибирати самому, чи піддаватися будь-яким дослідам робить право водія відмовитися від медичного огляду і зовсім безперечним.

А як бути, якщо співробітник ДАІ такого права за водієм не визнає і все-таки звинувачує в тому, що він знаходиться в нетверезому стані?

Якщо інспектор наполягає на огляді водія, а той з якихось причин не має такої можливості (наприклад спізнюється в аеропорт) або просто не бажає то інспектор повинен скласти протокол про адміністративне правопорушення - ухилення від медичного огляду. Звернемо увагу: в КУпАП передбачена відповідальність саме за ухилення від огляду що має на увазі здійснення з цією метою яких-небудь дій. 

Для захисту своїх інтересів водій може написати в прото­колі (або на окремому листі, але відмітити в протоколі, що пояснення додається - цей варіант навіть прийнятніше, тому що помітніше його важче "пропустити", знайомлячись з матеріалами справи) таке пояснення: *Від медичного огляду не ухиляюся, а відмовляюся, реалізовуючи своє право, прямо надане ч. Із ст. 28 Конституцій України". При цьому, у разі наявності яких-небудь причин (наприклад запізнення в аеропорт), їх теж можна вказати в поясненні. Але це не обов'язково і, за великим рахунком, юридичного значення не має: виконання положень Конституції України не обумовлене ніякими причинами. Важливим є тільки бажання або небажання водія піддаватися дослідам.

 Повторимо: воля водія на відмову від огляду має бути чітко виражена в поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення. І обов'язково супроводжуватися посиланнями на конкретні конституційні норми. Інакше водієві безпосередньо в суді буде важко довести, що він не "ухилявся" від огляду, а відстоював свої конституційні права. Запис зроблена водієм власноручно саме при оформленні "порушення", якраз і є таким доказом. І до того ж свідчить, що він не "вивчив одну статтю Конституції спеціально до суду" (чого багато суддів, зрозуміло, не люблять), а знав (і, швидше за все навіть не одну) вже у момент складання протоколу. Це звичайно відразу ж міняє відношення до нього з боку усіх посадовців - адже судді, щоб визнати водія винним, доведеться піти на пряме порушення Конституції... 

В усякому разі, положення водія чиє сп'яніння доведено шляхом медичного огляду, буде незрівнянно гірше...

Слід враховувати ось ще що. Часто при виявленні нетверезих водіїв співробітники ДАІ ставлять їх автомобілі на штрафмайданчик, оплата "послуг" якої перетворюється на щось на зразок додаткового покарання. Природно такий вид "покарання" чинним законодавством не передбачений. Відбувається, по суті, нав'язування платних послуг, що суперечить Закону України "Про захист прав споживачів".

 Мало того - доки автомобіль знаходиться на штрафмайданчику власник (а це не обов'язково водій) не може їм володіти, користуватися або розпоряджатися, тобто здійснювати своє право власності, якраз з цих трьох елементів і полягаюче. А це - пряме порушення ст. 41 Конституції Закону України "Про власність" і Цивільного кодексу. 

 Співробітник ДАІ має право усунути нетверезого водія (дійсно нетверезого, що вже доведене, а не того, якого в цьому тільки підозрює) від управління транспортним засобом. Але законом не передбачено при цьому його право вилучати у власника майно, у тому числі автомобіль. А раз так, то, відповідно до тієї ж ст. 19 Конституцій, такі дії співробітника міліції будуть незаконними. 

Усунений від управління водій має вибір: передати управління тверезому товаришеві (якщо у того є водійське посвідчення), викликати по телефону іншого водія або, врешті-решт, кинути машину на узбіччі. 

Але порушувати право власності на автомобіль не може ніхто, і виправдань цьому не існує. 

І ще про одне самий час зараз сказати. 

Управління транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння - це одне з тих порушень за які в якості адміністративного стягнення найчастіше призначається позбавлення права управляти транспортними засобами, а при повторному впродовж року здійсненні такого порушення може бути застосоване так зване відшкодувальне вилучення транспортного засобу. 

А наскільки відповідають такі заходи покарання Конституції?

Давайте розберемося.

Згідно ст. 43 Конституції, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно ч. 2 цієї статті держава гарантує рівні можливості у виборі професії і роду трудової діяльності. 

Не вимагає особливого доказу, що позбавлення права уп­равління транспортними засобами (неважливо вживане в якості адміністративного стягнення або карного покарання) є порушенням цих конституційних прав і гарантій. Між тим, згідно ч. 2 ст. 8 Конституцій, нові законодавчі акти не повинні суперечити Конституції, старі ж, згідно п. 1 Перехідних положень, діють в тій частині, в якій не суперечать її вимогам. 

Виходячи з цього, ні знову прийняте, ні старе законодавство передбачаюче покарання або стягнення у вигляді заборони обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (у тому числі і позбавлення права управляти транспортними засобами) не відповідає Конституції України і в цій частині не може застосовуватися. Бо така міра покарання або адміністративного стягнення прямо суперечить Конституції. 

Можливо, ст. 43 Конституції містить які-небудь виключе­ння? Стосовно обрання професії або роду діяльності виключень в ній немає. Ось зі встановленого ч. З цієї статті заборони на використання примусової праці виключення є: таким не вважається військова або альтернативна служба, робота виконувана за вироком або рішенням суду і тому подібне. Тому не можна говорити про неконституційність таких видів покарання, як виправні або громадські роботи. 

Право вибору професії або роду діяльності являється безумовним і не може порушуватися ні за яких обставин. Навіть вироком або постановою суду, що виносяться, здавалося б, на підставі закону. Обмежити сферу вибору трудової діяльності повторимося і особливо підкреслимо, не може, не має права навіть суд і навіть при виголошенні вироку у кримінальній справі, не кажучи вже про інші випадки (коли йдеться про адміністративну відповідальність).

До речі кажучи, останній висновок поширюється і на випадки позбавлення права управляти транспортними засобами водіїв приватних автомобілів. Адже, по-перше таке позбавлення обмежує їх можливість в майбутньому змінити професію і управляти автомобілем по найму (Конституція надає саме право вибору трудової діяльності, а не тільки збереження вже існуючої). А по-друге, тут в наявності і порушення права власності. 

Так, згідно ст. 41 Конституції, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. При цьому право приватної власності є непорушним. 

Позбавлення права управляти транспортним засобом представляє собою для його власника позбавлення можливості користуватися своїм майном. Це, як ми бачимо, також суперечить Конституції. 

Примусове відчуження майна може застосовуватися тільки у виняткових випадках у зв'язку з громадською необ­хідністю, а його конфіскація застосовується за рішенням суду (див. ст. 41 ч. 4 Конституції України). Цей перелік, підкреслимо особливо, є винятковим тому усі інші випадки порушення права власності (в т.ч. і позбавлення або які-небудь обмеження права користування майном), виходячи з положень ст. 19, є антиконституційними. Вони не можуть бути дозволені законами тому що такий закон автоматично в цій частині суперечитиме Конституції. І будь-яка особа, що притягається до відповідальності згідно із законом, що передбачає таку міру адміністративного стягнення в результаті якої його право на користування (а також володіння і розпорядження) майном може бути обмежене, має право посилатися на приведені конституційні норми, у тому числі і при оскарженні прийнятих відносно нього рішень. 

Те ж саме торкається і відшкодувального вилучення транспортного засобу. У винятковий перелік випадків, коли майно може бути вилучене у власника, визначений ст. 41 Конституції, така міра стягнення не входить. Таким чином застосування подібної міри стягнення "виламується" за межі тих заходів, які Конституція дозволяє державним органам застосовувати до власника майна. Тому той, до кого застосована така міра має право оскаржити прийняту постанову як що суперечить Конституції. Шкода тільки, що можливість оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення в нашому законодавстві украй обмежена...


матеріал взятий з сайту

"Міжнародної Федерації захисту прав водіїв"

переклав Великий-і-Всезнаючий

адаптував і редагував для Вас БогданП

Іноді так приємно ...

http://www.youtube.com/watch?v=bbIKx-CD_iE

Іноді так приємно ...
просто побути дома з Коханою...
погратись та видресирувати нашу Баську, ходячу зморшку}}}


P.s. на світлині не вона але порода Шарпей}}}

нічого особливо не робити..
просто відпочивати вдома..
покопатись в собі, зайнятись медитацією, роздумами, прийняти теплу ванну та масажик, подивитись останні прем'єри..

Знайти свого внутрішнього гуру,
Знайти відповіді на внутрішні питання .. і знову мати купу питань}}}

І зноВУ шукати відповіді або чекати коли все проясниться...


І знаєте, що?
Я думаю, що дійсно треба насолоджуватись своїм життям, 
яким воно буде, залежить тільки від ВАС...
І ще тому, що тільки від Вас залежить, як відноситись до всього, що відбувається у Вашому житті.




З щирим Коханням до Вас 

та пам'ятайте, в Україні найкраща Конституція в світі.... 

Закон – це хто? Це Зеля-бля!

Закон – це хто? Це Зеля-бля!




Вчора я в своєму дописі з нагоди відзначення 28 червня вже 26-ї річниці Державного свята Дня Конституції України висловився про всю нікчемність цієї інституції в першу чергу через псевдо-діяльність Конституційного Суду України, що паплюжить весь зміст і значення головного документа країни – Конституції. Але ще більше до того доклалися наші неймовірно хитрозроблені законотворці – народні депутати Верховної Ради України. В їх безпосередній обов’язок входить не просто приймати Закони України, але і захищати їх! Контролювати їх виконання та дотримання всіх прописаних в законах норм і порядку, а особливо всього, що стосується Конституції, яка є основою-основ усього правового поля України. Конституція є фундаментом всієї будови Правової  Демократичної Держави Україна.
На жаль, але цей фундамент чим далі – тим більше стає хирлявим і нетривким. Чого вартує промова на 1-шу річницю Конституції України тодішнього Президента України Леоніда Кучми, де він заявив про необхідність внесення змін у Конституцію і посилення і без того безмежної влади президента. З того часу пішло-поїхало головною темою не дотримання і виконання положень Конституції, а боротьба за внесення до неї різноманітних змін. Було навіть і таке-сяке, що я переніс у додаток в кінці цього допису, бо то скорше на фахівця,  а від себе хочу сказати вже наступне: 
1. Справжнім творцем Конституції України 1996 року є Вадим Гетьман і щоб переконати в тому я рекомендую прочитати книгу за його авторства «Як приймалася Конституція України?» або хоча б статтю в додатку Володимира Земляного. 
2. Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 Справа № 1-45/2010 означало тільки одне: Центральна Виборча Комісія України одразу мала оголосити про початок виборів Президента України, Верховної Ради України та місцеві вибори згідно Конституції України 1996 року. І не інакше! Узурпація влади Віктором Януковичем була незаконною – він втрачав легітимність, бо обирався за неконстуційним законодавством та інакшою складовою повноважень. 
3. Рішення КСУ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019  «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» було сфальшоване, тому що новообраний Президент України не має жодного стосунку до існування чи не існування коаліції у ВРУ до вступу у повноваження президента. Але найголовніша фальшивка не в софізмах про коаліцію чи її відсутність, а в тому, що в рішенні КСУ чітко сказано наступне: «Водночас рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України (частина третя статті 90 Конституції України).
Президент України 21 травня 2019 року провів такі консультації з Головою Верховної Ради України, його заступниками, представниками та лідерами депутатських фракцій у Верховній Раді України.»  Але Зеленський оголосив про розпуск ВРУ у своїй інавгураційній промові! Які могли бути консультації?! Він тільки що став Президентом України! Це грубе порушення норм Конституції, в дотриманні яких перед цим присягнув! І це головне! 
4. У нас багато розмов про імпічмент президента через якісь злочини, які важко довести, але зовсім мовчок щодо порушення присяги Президента України! А там чітко сказано наступне: «Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі». Порушив – пішов геть без всякого імпічменту. А Зеленський вже порушив усе, що тільки можна порушити з своєї присяги, але сидить й далі на своєму місці і це останнє з перелічених пунктів. 
5. «Слід підкреслити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:
"Положення частини третьої статті 5 Конституції України" право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами "треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україна, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами»
Проблема в одному: в Україні немає народу, а є тільки населення. І якщо чмо обрало чмо – будемо терпіти і поволі здихати, бо що лишається робити? Народу ж тут немає! І скорше всього вже не буде.

Богдан Гордасевич
29 червня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Записи анархіста 21 ст. від 01.08.19 р. Декалог від Богдана

1 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 01.08.19 р.
Моя особиста Конституція

Декалог від Богдана

Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя з спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.


Профіль Богдана Гордасевича     Малюнок Миколи Горди

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми – різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини – органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість – то не мав би дітей, але якби я не мав совісті – то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна поокремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же – Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру – готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії – з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або – або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких – все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» – я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів – закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб – на своєму Сході, турок – в Турції, а всі українці – в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» – є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне – душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом – всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись – я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось надпанівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» – це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини поокремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові – у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший – музиці, ще інший – бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами – що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком – так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь – кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої – варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, – як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав – всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я – за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава – це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я – повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаєтамничено узурпована малою кількісттю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший – той і багач, а інші – в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати – у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює – той їсть, а хто працює – має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому – існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду – ось головне завдання економіки, а за тим – і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення – нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємопомочі, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті – це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як найнаближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці – виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця – праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле – це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча – це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча – отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця – сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці – багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні зачасту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче – гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природніх ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, – це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації – білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто – і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгажувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людонькі, милі мої, – схаменіться! Як себе не шкода – дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні – не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо.
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там – будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?
Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.
 
ТАЄМНИЦІ ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Не раджу задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.

1. Нам не дано знати, для чого існує весь цей Світ.

Питання просте: навіщо ми є? і цей світ? Який сенс, зміст, ціль тощо?
Тут надважливим є пізнати, як реально виник цей Світ, бо тоді стає можливим пояснити і питання Змісту і Цілі існування Світу загалом. З того – зміст існування Людства і кожної людини по окремо.
Як на мене, то спроба відповіді по цій темі є основою всіх світових релігій і філософій, але їх значна кількість якраз і вказує на відсутність однозначної відповіді. Не маючи можливості пізнати істину як таку, люди творять різні більш-менш вірогідні версії які апріорі проголошують відповіддю на це питання, хоча відпочатку ясно, що людству не дано цього осягнути: бо не може мала складова частина пізнати Все. Вже ясно, що обшир світобудови з його безкінечними мікро– та макрокосмосом настільки метаглобальні, що людству це неможливо пізнати і осягнути. Щось частково – так, але не все в повному об’ємі Світобудови як такої.
Сучасні наукові надбання тільки підтверджують, що сфера невідомого на порядок в безкінечність більша за наші теперішні знання, які ми, до речі, теж толком не можемо охопити, використати і усвідомити. Тотальна спеціалізація роз’єднує людство на окремі групки спеців, але наразі відсутнє універсальне опрацювання і поєднання досягнень в різних наукових сферах як таке для осмислення взаємозв’язку та ідейного змісту того, що ми вже знаємо.

2. В чому різниця живого і не живого?

Як пояснити, що фактично однаковий за всіма параметрами об’єкт є живим організмом, а за пару хвилин перетворюється в просто набір речової маси по суті без жодних змін. Для себе люди віднайшли пояснення у вигляді «душі», хоча ясно, що кожна жива частинка включно до клітини має якусь аналогічну психічну субстанцію, яка робить її живою і відрізняє від неживої речовини.
Що це є? Ми не знаємо.

3. Що таке почуття кохання (тобто: любов) і для чого?

Антропологи до цього часу в питанні еволюції людства не можуть розібратись, як відбувались шлюбно-родові стосунки у первісних людей, хоча навіть побіжний погляд на сучасні відносини чоловіків і жінок досить показові: більшість хоче побільше. Інтимна вірність чоловіка і жінки впродовж цілого життя фактично не існує – настільки це унікальне явище. Також для продовження популяції людей почуття кохання між партнерами абсолютно не потрібне, а цілком достатньо фізичного збудження.
Тоді чому, спитатись, існує у кожної людини це фатальне бажання Любові.
Чому людина закохується?
Звідки це почуття і бажання вкорінилося в людині і то з такою праглибиною? Бо фактично без кохання життя людини втрачає сенс задоволення від життя, тобто жити без кохання можна, але навіщо? Хіба то життя: працювати, їсти, спати, фізичний секс – і так впродовж цілого життя. Начебто і непогано життя прожив – а згадати нічого. Такого гарного, потрясаючого, щасливого моменту в житті неможливо пригадати, якщо в ньому не було кохання. Маю на увазі основну масу людства, а не якість окремі винятки, бо тема кохання тому і популярна в мистецтві, що вона є темою мас чи не найголовнішою з усіх.

4. Свідоме вбивство людини людиною та війни.

Так виходить, що людина як вид вижила тому, що для неї нема нічого неможливого з усього можливого. Включно до вбивства іншої людини і навіть самогубства, тобто подолання найголовнішого інстинкту кожної тварини до виживання.
Людина – дивовижна потвора, а явище соціального організованого масового вбивства людьми одне одного, яким є війна, взагалі переводить людей у щось таке, чому я не знаходжу назви як поняття. Причому, якщо відверто, то війна є найголовним чинником прогресу людства як такого, бо завдяки вдосконаленню зброї і технологій її виробництва переважно і відбувався прогрес людства від первісних часів включно до сучасності.
Чи сприяють війни самоочищенню людського виду від слабших одиниць і формуванню більш витривалої і сильної популяції – не знаю, але знаю, що сучасна популяція людства нестримно деградує, особливо активно вироджується біла раса.
Думаю, що війна як явище є своєрідним відкритим запальним процесом хвороби суспільства. Для мене війна є соціальним безумством., але чи може існувати наш світ без явища війни – не знаю.

5. Наркозалежність еволюції людства.

Питання: чи стала людина людиною, якби не вживала наркотичні речовини, а особливо – алкалоїди, теж лежить в площині малоз’ясованих тем. Археологічні та антропологічні дослідження вказують про давню плідну «співдружність» людей з алкогольними напоями, що не могло не вплинути на процес еволюції людини як виду, а також на становлення людської цивілізації як такої. Паралельно вживали й інші види наркотиків, але вони не мали такої масовості, як алкогольні. Тільки в останні віки набрало світової масовості також паління і нікотинна залежність.
А сучасна фармакологічна еволюція і революція наркотичних речовин масового вжитку взагалі ставить нас перед дилемою: «до чого ми йдемо і прийдемо за таких темпів наркозалежності людства?»

Отже я навів 5 глобальних таємниць життя і нашого буття, які не мають досконалих пояснень. Таких, щоб в них можна було повірити і перевірити як істини, бо гіпотези та різні теорії не є доказом як таким – то тільки здогадки.

Нижче, як зайшла розмова, я перечислю ще різні аномальні диковинки людства, що теж певним чином є глобальними, але все ж таки вторинними, хоча хто зна?

Нещодавно моя донька прочитала мені статтю англійських вчених, які чітко доводять за антропологічними даними про зворотньо-пропорційний зв’язок об’ємів людського шлунку і мозку: зменшення об’єму шлунку співпадало зі збільшення об’єму мозку первісної людини! Тобто до навпаки: збільшення об’єму мозку відзначилось на зменшенні шлунку людини. Причина? Кулінарія! Так! Їжа є основою для виживання, але первісні люди набивали свої шлунки малоенергетичними і проблемними для тралення харчами переважно рослинного характеру. Такої їжі потрібно було багато, тому і шлунки у людей були великими і навіть дещо заважали у пересуванні. Застосування вогню і приготування на ньому їжі значно покращувало процес харчування для людини як енергетично через збільшення вживання м’яса, так і для травлення в цілому, що сприяло зменшенню шлунку, але водночас і значно збільшувало потребу в роботі мозку в його інтелектуальному опрацюванні механізму кулінарії: як готувати те чи інше, зберігати, регулярно повторювати процес, тобто фіксувати рецепти. Звичайно, що важливими були для розумового зросту людей також і процеси ускладнення методів полювання за дичиною, чи вирощування рослин, але без їх досконалого кулінарного застосування в тому б просто не було потреби. Як і в покращенні різних побутових знарядь, тобто камінного реманенту по обробці здобичі. Звідси, напевно, походить різниця розумових пріоритетів у жінки: переважно раціонального і прагматичного, та у чоловіка з схильністю до суб’єктивних абстракцій і ризику.

Засвоєння людьми застосування вогню також є одною з найбільших загадок, які не мають чіткого пояснення. Це куди важче уявити і пояснити, аніж сучасне опанування людством технологій використання ядерної енергії, хоча можливо через 100 років люди теж будуть дивуватись і не розуміти, як це нам вдалось зробити при такому архаїчно-вбогому технічному рівні.
Не знаємо також, як виникла мова, тобто коли люди навчились говорити між собою. Наскільки я знаю, ще не знайдено жодного найдавнішого і найвідсталого племені аборигенів, які б не мали мови для спілкування поміж собою. Але ж якось люди навчились використовувати свій фізичний апарат для їди і дихання ще й для інформаційного обміну через сполучення різних звуків, які виникають при виході повітря з легенів і їх проходженні через горло і носоглотку людини.
Власне я маю припущення, що таке явище, як музика, що є цілком алогічним і непотрібним людям для виживання, має свої генетичні корені в первісному спілкуванні наших пращурів переважно одними голосними звуками, своєрідним ревом-співом. Можливо, що любов до співів є також наслідком цього процесу становлення мови. Хоч все одно важко пояснити причину відчуття людиною музичного ритму і зверхприродне бажання танцювати, тобто рухатись тілом за звуковими тактами. Для чого це і звідки? Неясно, але спів і танці існують споконвік і не збираються щезати.

Нарешті останніми за появою у людей, але першими за значенням, постають питання етики та естетики, тобто виникнення у людства понять моралі як суті існування соціуму гуманоїдів, тобто людей, а також розуміння краси, яке взагалі дивне і малофункціональне з точки зору потреб виживання.
Як сталось, що люди перестали жити етикою зграї де слабші гинуть, а почали допомагати одне одному в обставинах хвороби чи каліцтва – це також одна з загадок життя. Але наявність моралі – це власне і є те, що робить людину – Людиною, а її відсутність – страшною твариною. Зміст моралі полягає у розумінні понять Добра і Зла, в їх свідомому розрізненні. Не даремно в Біблії це вказано як головну ваду-провину для людини, що заважає їй бути постійно щасливою, як то має бути в Раю, але водночас це знання дорівнює людину Богам, яких відрізняє тільки безсмертність. Дивно, що у кожної нормальної людини є якесь внутрішнє бажання творити добро, а водночас життя змушує для виживання робити зло, щоб захистити себе і мати певний прожиток. Людина від народження і до смерті живе за рахунок поглинання чужих життів як рослин і тварин, так і за рахунок людей, але вже без прямого поглинання їх плоті, а фізично-психічного обкрадання (експлуатації). І, на жаль, іншого не дано: людина виживає і процвітає за рахунок зла, але щоб залишитись нормальною людиною – прагне добра в світі.
Стосовно розуміння теми краси – то для мене це повна загадка, якої я абсолютно не розумію! Чому людина щось вважає красивим і це красиве доставляє людині насолоду, якісь приємні враження просто так, без конкретних фізичних впливів на організм людини – це я не можу пояснити, хоч і чимало раз відчував приємні враження від чогось для мене красивого. Як і для чого в людини виникло розуміння краси – ще менше пояснень від її музичних збочень.

Єдине, що хочу дещо не погодитись з тезою, що «людину створила праця», бо я вважаю, що людину як таку створило дозвілля, яке надала йому продуктивна праця. Перевиробництво продуктів одними людьми дозволило займатись різними ремеслами фахово іншим, а ще інші взагалі нічого вже не робили матеріального, а тільки думали про якісь вищі суб’єктивні матерії в якості релігійних служак чи митців тощо. Тільки наявність дозвілля у людей творить той соціальний феномен, який ми називаємо узагальнено Культурою.
Ми живемо і працюємо заради заробітку на своє гарне комфортне дозвілля, а не живемо заради роботи чи соціуму. Робота може приносити задоволення або ні, а ось життя в цілому має бути кожній людині в задоволення, бо інакше нащо воно здалось? І цю компенсацію задоволення надає переважно години дозвілля людини.
Тож праця творить людину розумною, а дозвілля наповнює її духовність. Що важливіше? Питання не коректне, подібно дошукуватись, який полюс електрозарядів ліпший: «плюс» чи «мінус»? Ясно, що одне без одного просто не існує.
І остання найбільша загадка життя для мене – це майбутнє людства.
Сучасні глобальні світові процеси набрали таких величин, що людство перетворюється на одну велику суміш з мешканців урбанізованого мегаполісу, які живуть-виживають і з того тішаться. Живемо, щоби жити! А для чого – хіба це важливо? Головне, щоб було з ким жити і для кого, а що лишиться після – яка різниця. Однаково для всіх: тіло в землю, а душа – на небо, тобто в невідомість, як і личить невідомій субстанції.
Всі існуючі соціальні теорії та їх впровадження зазнали краху, а чогось нового розумнішого – наразі не з’явилось. Тому і добре, що більшість люду не морочить собі голови проблемами «таємниць життя», а живе і радіє з того, або не радіє, але живе.
Як сказав поет Жорж Дикий: «Ми йдемо в нікуди як в куди!». Правильно: кудись обов’язково зайдемо! Може в тому і є інтерес життя – в незнанні майбутнього? Не знаю, але вірю в щось позитивне. Отож: щасливої дороги вам, люди.

Богдан Гордасевич
п'ятниця, 21 травня 2010 р.
Львів-Рясне

Розум – що це?

Не вносив поняття «розуму» до таємниць життя, тому що на мою думку Розум є не стільки таємниця – скільки проблема.
Не є великим відкриттям визнання, що людина не є виключно носієм розуму в світі і на Землі. Просто людський розум має свої цікаві особливості, які зосередив вислів «Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ». Процес гарний в декларації і фактично неможливий в дійсності. Жодній людині не дано пізнати всю реальну вартість свого розуму і особи. Людина може тільки вважати, що так є: Я розумний, тому що Я – розумний. Все. Які ще потрібні докази? Ще гірше з розумом світовим – як його пізнати?
Мої особисті спроби пізнати хоч трошки що собою являє «розум» як загальнолюдська сущність завершились висновком, що люди є просто якимось з багатьох мікроваріантів-сублімацій всесвітнього процесу невідомого значення і призначення. Сублімацією не найкращого змісту, хоча і не найгіршого. А я б назвав її скоріше: цікавою.
Отож якщо комусь цікаво, що таке розум як особиста і загальнолюдська світова реальність – прошу надсилати коментарі і матеріали.
Я вважаю: якщо людство хоче кудись там рухатись – воно має робити це хоч більш-менш розумно! Зокрема це стосується і України!

Конституція завинила, чи Україні пороблено?


Правду кажучи – сьогодні ніби й свято, та великої радості чомусь немає. Бо Конституція нібито гарантує мені практично всі "манни небесні", але ж....

Але ж жорстока життєва реальність каже прямо в очі те, що декларативні гарантії – то є не що інше як маніпуляційна чиновницька брехня!

Бо в нашій Конституції тільки на папері зафіксовані красиві конституційні гасла про найвищі людські цінності. Дуже гарні паперові гасла.
Але ж давно відомо, що навіть найбруднішу брехню можна вдягнути в гарні одежі… Що й зроблено в Україні!

Основоположні людські цінності – такі як честь, совість, порядність, мораль, право на працю та достойний рівень життя – в нашій державі, доведені до негідного стану. Правдивість, доброчесність та патріотизм – вважаються тяжкими недоліками. 
І навпаки – в шаленому фаворі знаходяться демагогічні манкурти та злодійкуваті шахраї всіх мастей.

В цих жадібних владоможців немає державницького розуму. Відкрито пропагується та вихваляється тільки їхнє вміння цинічно махлювати, продавати та продаватися, безжально грабувати та доводити до знищення українську націю.

Забронзовілі владні фарисеї, на найвищому рівні блокують хоч якісь спроби порядних людей робити реформацію держави та виведення її із вкрай тяжкої, практично катастрофічної політико-економічної ситуації.
Поки що, як зліва так із права - в державі панує чиновний саботаж і кругова порука корупціонерів та їх безкінечні спроби знищити нову, несистемну політичну фігуру...

Система відносин подібна до феодальної, бо практично відсутні як політична незалежність так і соціальна справедливість. Телевізійні канали та інформаційні сайти окуповані олігархами-манкуртами, тобто і право на свободу слова мають тільки вони........

зі… тож,що таке українська Конституція? Це реальне свято, чи чиновна театральна бутафорія?

28.06.19