хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «конституція»

Україна і ДГ по 31 серпня

Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4

Українці, за подіями під Верховною Радою 31 серпня 2015 року розділилися на два табори ворогуючих:

  • Табір Президента;
  • Табір Свободи.

Дякуючи закордонній Диверсійній групі (ДГ), пролилася кров, є 200-ті.


Обидва табори борються за мир в Україні, хоча шляхи досягнення миру в них суттєво відрізняються.


Силові структури натхненно допитують свободівців. Дістають їх телефони. Розшукують. Брешуть. Ховаються за димами.

Свободівці натхненно вимагають діяти по правді. Але, треба згадати Тараса Шевченка: „Правда в кожного своя!”


Тим часом дякуючи діям ДГ, Київ задихається в диму. Державою лунають вибухи. Окупанти порушують мир, коли їм це зручно, коли є цілі на мушці.

Табір Президента очікує, що за змінами до конституції Опозиційний блок і інші промосковські партії (ОБ і КО ) почнуть агітацію згідно виборчих законів України.

Між тим, Запорозька область. Токмак.

4 вересня забігла жінка. Їй треба було стаціонарний телефон, аби подзвонити до СБУ!

Розповіла про робітника Центру соціального, що назвався В’ячеславом Білецьким. Вона стала свідком, як цей „робітник”, замість виконувати свої службові обов’язки з обслуговування пенсіонерів, немічних, відкрито вів антиукраїнську пропаганду, закликав до війни з Києвом на боці Путіна. Критикував усю українську владу. Особливо дістав на горіхи Президент України. Закликав до відновлення СССР. Працював натхненно і не ховаючись, переконаний у власній захищеності.

Тобто, поки український табір готується до виборів, поки одні партії зачиняють членів інших партій під домашні арешти, ОБ і КО готує Україну до війни, розвідують настрої, налагоджують контакти, планують де можуть ДГ ховатися і в кого.

/* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman";}

У День Конституції, 28 червня, в окупованому рефами Донецьку



В окупованому РФ Донецьку під гімн України вивісили прапор
28 июня 2019 г. в 19:06



У День Конституції, 28 червня, в окупованому Росією Донецьку патріоти влаштували українську акцію. Над містом замайорів синьо-жовтий прапор, а в центрі лунав гімн України.

На опублікованих у мережі світлинах видно, що державний прапор вивісили на будівлі колишнього готелю "Україна" в самісінькому центрі Донецька.

Окрім того, з'явилося відео, яке демонструє, що поряд з вивішеним прапором лунає національний гімн України.

Про те, що відео актуальне, свідчить "республіканська" газета, датована вчорашнім днем, 27 червня.



Блогер Necro Mancer відзначає, що такими діями проукраїнські патріоти окупованого Донецька вітають з Днем Конституції.

https://kriminal.tv/news/v_okupovanomu_rf_donetsku_pid_gimn_ukrajini_vivisili_prapor_video.html


Вадим Гетьман - творець Конституції України 1996 р.

В.П. Гетьман

ЯК ПРИЙМАЛАСЬ КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ


Нотатки учасника розробки Основного Закону України


Про автора

Вадим Петрович Гетьман народився 1935 р. в с. Снітин Лубенського району на Полтавщині. Після закінчення 1956 року Київського фінансово-економічного інституту працював у банківських, фінансових, цінових і планових органах Запорізького облвиконкому, з 1975 по 1987 p.p. першим заступником Голови Державного комітету України по цінах. Очолював створені ним Український республіканський акціонерний банк «Агропромбанк», республіканський акціонерний комерційний банк «Україна». У 1992 р. - Голова правління Національного банку України. Нині Голова Біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі. Депутат Верховної Ради України 12 і 13 скликань, заступник голови постійної Комісії Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, керівник депутатської групи «Незалежні», академік Міжнародної академії інформатизації, член- кореспондент Академії інженерних наук України.

З думою про Золоте рало

«Коли держава правується у згоді з розумом, ганебні бідність і злидні.»

Конфуцій.

Із далеких днів у пам'яті моїй відклалась розповідь про Золоте рало, за допомогою якого колись буде ви­оране щастя для рідного краю. Йшли роки, мінялися вожді і п'ятирічки, щораз обіцяючи народові швидкий прихід продекларованих революцією щедрот. Зміню­вались обриси міст і сіл. Тільки далекими від справж­нього щастя почувалися регламентовані люди в них. Думай одне, говори інше, не роби того, про те не смій згадувати, хвали, що хвалять усі, картай, що скажуть згори, — хіба ж для того, щоб бути гвинтиком, народ­жується людина на світ ?!

Алегорія Золотого рала пригадалась мені у сесійно­му залі Верховної Ради, під час палких дискусій про причини наших сучасних негараздів.В уяві раптом так виразно постало засмічене бур'янами поле, яким із краю в край іде, нарізаючи великі скиби чорнозему, плуг. Чи не так має статись і в нашому державному житті ? Де ж те Золоте рало, яке змінить на краще все довкіл нас, змінить нас самих, калічні наші уявлення про життя, працю, про наші права і обов'язки ? Єдине — вона, нова наша Українська Конституція спроможна зробити це.Але її треба здобути, вибороти, вигранити, запровадити в життя!...

... Вируючий зал Верховної Ради України. 23 години. Завершується важкий день 27 червня 1996 року, а кон­сенсусу нема. Натомість чергова тупикова ситуація. Хтось вже виходить із залу, хтось роздратовано шепо­че своєму сусідові: «Я вже ситий цим по зав'язку!» Мені здалося, що якщо цієї миті щодо статті № 10 про мову проекту Конституції, підготовленої Тимчасовою спеціальною комісією, не буде знайдено влаштовую-

чого всіх рішення, то все раніше зроблене перетво­риться на непотрібний фарс.

Високі спостерігачі із президентської команди, що знаходились в урядовій ложі в цей час, напевно, поду­мали: «І цього разу у них нічого не вийде. Цей парла­мент не здатний на серйозні речі. Президент таки прийняв правильне рішення, підписавши сьогодні Указ про призначення на 25 вересня референдуму з пи­тань Конституції».

І тут, як це вже не раз бувало, знову «знайшовся» О. Мороз. Видавивши з себе лагідну усмішку, він звернувся до вкінець наелектризованого, натомлено-го залу: «Шановні депутати, заспокойтеся. Вихід ми обов'язково знайдемо. Як сказав Саахов із відомого кінофільму, у нас із вами звідси лише два шляхи: або в прокуратуру, або в ЗАГС».

Зал вщух, розмірковуючи, куди веде цей хитрий Мо­роз? Хвилинною паузою скористався Олександр Тка-ченко, щоб повідомити, що в приміщенні Верховної Ради цілодобово працюватимуть буфети і підготовле­но транспорт, щоб при нагоді вночі розвезти депутатів по домівках. Тож поспішати нема чого.

Для багатьох із нас стало зрозумілим, що на цей раз керівництво Верховної Ради хвиль не ганятиме, на­лаштоване на результат. Отже, працюватимемо доти, доки не отримаємо бажану наречену — Конституцію.

Так, замість завершення роботи, опівночі ще з більшою силою розгорілися дебати навколо кожного речення майбутньої Конституції. Калейдоскоп карко­ломних епізодів і драматичних подій тієї зоряної ук­раїнської ночі, як відомо, закінчився щасливим і дов­гожданим акордом. О 9.30 ранку, вже 28 червня 1996 року, під скляним куполом сесійної зали Верховної Ради України велично пролунала знайома з дня про­голошення незалежності України мелодія М. Вер-бицького, що лише декілька годин тому, вже консти­туційно, набула статус Державного Гімну України. Це знаменувало, що щойно, в цьому залі, Україна — єди­на держава на терені колишнього Радянського Союзу

—парламентським шляхом   отримала свою нову де­мократичну КОНСТИТУЦІЮ!

Суха протокольна статистика останнього голосуван­ня свідчить: о 9 годині 20 хвилині ранку 28 червня 1996 року в сесійному залі Верховної Ради України за проект Конституції, опрацьований Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України, в дру­гому і третьому читанні, з інтервалом в 2 хвилини, проголосувало 315 народних депутатів. 36 депутатів натиснули кнопку «Проти», 12 утримались, 30 депу­татів не взяли участь у голосуванні.

Радій, звеселися, Україно! Справу зроблено! Наша суверенна, незалежна, демократична, правова дер­жава, ти все-таки діждалася «свого Вашінгтона з но­вим і праведним Законом», про що так мріяв Тарас Григорович Шевченко! Хоч прийшов цей Закон на зе­млю Шевченка через 235 років після свого заокеансь­кого попередника. І все ж довгий, тяжкий, інколи навіть розчаровуючий шлях України до своєї Консти­туції кінець кінцем виправдався.

Незабутні хвилини торжества! Сльози радості, обійми, поцілунки завершили це безпрецедентне нічне засідання Верховної Ради. Потім мені доводи­лось чути, що за своєю тривалістю і змістом воно вар­те бути вписане до відомої книги Гіннеса. Але тоді нам було не до рекордів.

Я щасливий, що належу до категорії небагатьох на­родних депутатів, яким довелось безпосередньо бути в епіцентрі всіх трьох історичних актів, які привели до самоствердження на карті світу суверенної України.

16 липня 1990 року разом із своїми колегами по Верховній Раді України минулого скликання я мав честь віддати свій голос за прийняття Декларації про державний суверенітет України. Саме України, а не УРСР, що вже тоді було далекосяжним державницьким кроком. В історичному тексті Декларації, що стихійно народжувалась у переповненому залі Верховної Ради, є і моя частка. Зокрема, назву центрального банку держави — Національний Банк України — прийнято за

моєю пропозицією. Пам'ятаю, як я хвилювався, коли головуючий на сесії Іван Степанович Плющ першому для короткого привітання з приводу ухвали Декларації надав слово Гетьману. Можливо, у самій семантиці мого прізвища тієї історичної миті було щось сим­волічне.

Дозволю собі навести тут із стенограми цю спонтан­ну трихвилинну промову:

"Гетьман В.П., голова правління Українського рес­публіканського банку "Агропромбанку СРСР (Умансь­кий виборчий округ, Черкаська область). Шановні ко­леги! Щойно наш молодий парламент став фундато­ром історичної події. На очах багатомільйонної ауди­торії наших виборців, у запеклій боротьбі навколо кожного слова, кожного речення народився документ, що закладає основи нашої державності. Хай зважать наші виборці, що в розпалі гострої полемиіки дехто із нас отримував мікрофон, м'яко кажучи, не в парла­ментському вигляді. Що декому зраджувала витрим­ка, що комусь невистачало такту, толерантності, але всі були свідками того, що в залі не було байдужих, що мова йшла про доленосне майбуття нашої рідної Ук­раїни і її народу. Тому мені б хотілося, щоб цей істо­ричний документ усі ми розцінювали як плід колектив­ного розуму. Щоб ніхто не почав визначати пере­можців і переможених, ніхто не став би ділити депу­татів на патріотів нації, а тим більше її ворогів, ніхто не став вираховувати: хто більше, хто краще, хто чистіше. Всі ми діти свого народу і свого часу. Всі ми прийшли сюди і добровільно взяли на свої плечі цей нелегкий вантаж заради тільки одного — в міру своїх сил і здібностей допомогти нашому народу зайняти гідне місце в співдружності націй. Український народ, його історія дає нам для цього всі підстави.

В одному я впевнений, що у прагненні знайти шлях до кращої людської долі ми тут з вами — однодумці, неза­лежно від того — товарищ, добродій чи пан — милує наш слух. Поздоровимо себе і зробимо все можливо, щоб ідеї, які пронизують декларацію про державний

суверенітет України, були якомога швидше втілені в життя. Дякую, шановні, за увагу. (Оплески)."

24 серпня 1991 року в цьому ж історичному залі Вер­ховної Ради України, був проголошений Акт Незалеж­ності нашої держави і вперше над величним куполом Верховної Ради України замайорів державний жовто-блакитний прапор України. Щоправда, спочатку поряд із червоно-блакитним. Цей сміливий крок дався зако­нодавцям нелегко. Хоч невідворотність його була оче­видною. Цього владно вимагало життя. Ще 21 серпня 1991 року, коли не все ще було зрозумілим навколо подій у Москві, демократично настроєні депутати зібрали необхідну кількість підписів своїх колег з ви­могою негайно скликати позачергову сесію Верховної Ради. Ось імена цих ініціаторів: Лариса Скорик, Кате­рина Завадська, Володимир Яворівський, Павло Мов-чан, Іван Заєць та ін. Дякуючи їх сміливості і наполег­ливості Україна зробила ще один крок на шляху до своєї незалежності.

Разом з іншими народними депутатами я стояв тоді на східцях головного входу Верховної Ради перед ви­руючим людом, що скандував: «Незалежність!», «Не­залежність!», «Незалежність!»

Таке неможливо забути.

Повний текст є в Інтернеті, або за цим посиланням

https://spavedfront.io.ua/s2634684/getman_vadim_yak_priymalas_konstituciya_ukraeni


Стаття 15

Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.



гарант Конституції, повинен забезпечувати виконання положень Основного закону. Народ повинен контролювати того, кого обрали в гаранти.

Як нам здійснювати контроль? чи є юристи, які б могли у випадках порушення положення конституції допомогли своїми знаннями?

Свято невідомо чого 28 червня в Україні

Свято невідомо чого 28 червня в Україні



На моє переконання, щорічне державне свято Дня Конституції України 28 червня є одним з найбільш несвяткових з усіх свят, бо сама влада його ледь-ледь відзначає, а населення взагалі не розуміє що то є. Дивний неробочий день і не більше того. Чому так? А дуже просто: коли люди звертаються до Конституції у своєму життя? Та ніколи! Окремі знавці права чи якісь правозахисники в боротьбі з правоохоронцями (вловіть іронію такого протистояння) починають згадувати положення Конституції України, що в реальному процесі не грає жодної ролі. Принаймні я не чув жодного вироку у суді першої інстанції, де рішення суду мало б за підставу норми порушення Конституції України в захисті якоїсь окремої особи. Не чутно і не видно. Всілякі Кодекси з права діють, а Конституція – ні. Є для того, кажуть, спеціальний Конституційний Суд України, але вони тамка кажуть, що «я не я і справа не моя!», тобто іншими словами: ми тут тільки щоб зарплату чималу одержувати і не більше. 
Як не пригадати, коли КСУ одним і тим самим складом визнав оновлену Конституцію України 2004 р. не правочинною і то аж у 2010 році, тобто 6-ть років все було нормально і тільки зміна влади їх думку поміняла, щоб ще одна зміна влади вернула до попереднього стану як ні в чому не бувало. Казус зі волюнтаристським розпуском Верховної Ради України 8-го скликання новообраним президентом Володимиром Зеленським поза всякою Конституцією так само був вирішений КСУ в оригінальний спосіб: нехай вирішує народ! А ви тоді нащо, наддорогучі ви наші судді Конституційного Суду?  А не пішли б ви на і то далеко-далеко!
І таку недолугу Конституцію зі собою прихопіть!

Богдан Гордасевич
28 червня 2020 р.
Львів-Рясне


Записи анархіста 21 ст. від 28.06.19 р. Свято чи ні?

28 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 28.06.19 р. 
Свято чи ні?

28 червня в Державі Україна офіційне свято День Конституції України, але святкують його настільки умовно, що фактично тільки державні інституції й не працюють, а всі інші на цей вихідний не зважають і працюють в поті чола свого, зокрема у моєму під'їзді якраз встановлювали якийсь пристрій, тому довбли і ричали різними інструментами вище усілякої міри. Яскравий приклад ставлення до свята День Конституції України, що насправді не святкують і навіть зневажають. Саме виходячи з таких реалій життя я стверджую, що насправді у нас в Україні панує стан анархії, а не якогось чіткого законодавства і відповідного йому соціального устрою і правопорядку.
Насправді у нас ніхто толком не знає що в Україні за устрій і які закони в ній діють, бо навіть Конституційний Суд України своїм рішенням щодо законності Указу Президента України про розпуск Верховної Ради України і оголошення позачергових виборів довів, що немає у нас законів, а тому нехай сам народ вирішує що і як має бути,  а КСУ цього зробити не спроможний. На тому і вся чергова казочка. Слава анархізму в Україні!
Досить доречно почув дискусію і кпини одного політолога, що оповідав наступне: -Згідно нещодавньому соціологічному опитуванню за зміни Конституції України виступає коло 68 %, тоді як інші проти або не визначились, а читало сам текст Конституції всього 11 % від числа опитаних! І це що називається наша «класика жанру: - Живаго не читав, але осуджую»! Про що далі говорити? Справжнього анархіста від просто неука різнить те, що він сам собі Конституція, але при тому він знає що це таке ґрунтовно! Свідомий анархізм і несвідомий анархізм, що якраз домінує в сучасній Україні – це як Небо і Земля різняться! І немає кому пояснити чому, бо хто зрозуміє? Немає таких.
Отож я просто даю нижче посилання на офіційний текст діючої Конституції України та деякі історичні довідки, де абсолютно не згадано правдивого творця нової Конституції України 1996-го року, а маю я на увазі Вадима Гетьмана. Саме цей Чоловік був тою значною рушійною силою, що підготувала весь законопроект, який тому і змогли прийняти за одну ніч, бо був ідеально готовий, а тільки кляті комуняки довго не годилися з державною українською мовою, гербом і гімном, отож і блокували прийняття, допоки не напаскудили в тих статтях, як їм і притаманно. Аж тоді проголосували за прийняття Конституції України. Хто мені не повірить – нехай перевірить. Точно розумнішим стане і ближчим до анархізму, чого я і добиваюся.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)



https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/print

Конституція України

Як приймалася Конституція України - Гетьман В. П.

ЗМІ оприлюднили цікаві факти про Конституцію України
28.06.2019 11:03

Конституція України була прийнята Верховною Радою о 9:20 ранку 28 червня 1996 року. Депутати весь день і всю ніч працювали над проектом, залишаючись в сесійному залі без перерв.
До Дня Конституції сайт "Львів-місто натхнення" підібрав 11 цікавих фактів про Основний закон.
“За” ухвалення Основного закону проголосували 315 народних депутатів з 300 необхідних.

Конституція України 1996 року стала першою загальновизнаною у всьому світі Конституцією незалежної української держави. Вона визначає основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації і функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Факти про Конституцію України:

1) Процес підготовки Конституції України затягнувся на шість років – з 1990 по 1996 рік. Прийняття документа гальмувалося протистояннями між президентом України та парламентом на фоні тривалої соціально-економічної кризи в країні.

2) Протягом 1990-1996 рр. було запропоновано 15 проектів Конституції України – від Конституційної комісії, політичних партій, науковців. Зокрема, комуністи пропонували зберегти назву УРСР, відновити радянську форму правління, обмежити права президента і увійти в новий Союз. А Крим міг би втратити статус автономії, якби була прийнята редакція Конгресу українських націоналістів.

3) Найбільш гострі дискусії точилися навколо питань розподілу повноважень між гілками влади, державної символіки, приватної власності, статусу Республіки Крим та російської мови.

4) За півроку до прийняття документа в російській газеті “Независимая газета” вийшов матеріал під назвою “Україна може отримати дуже хорошу Конституцію”, в якому московські експерти дуже позитивно відгукнулися про документ.

5) Активний період роботи над документом зайняв три місяці. У березні 1996 року проект документа був винесений на обговорення Конституційної комісії і рекомендований до розгляду Верховною радою. 2 квітня проект Конституції внесли до порядку денного засідань, а після двох місяців доопрацювання проект прийняли в першому читанні. При підготовці до другого читання в документ внесли близько шести тисяч поправок.

6) Засідання Верховної ради, на якому розглядався проєкт Основного Закону тривало цілу добу. 27 червня 1996 року парламент вирішив розглядати проект на одному засіданні без перерв. У результаті бурхливих дискусій за підсумками безперервної 24-годинної роботи депутатам вдалося узгодити всі положення документа. Голосування проводилося по кожній статті окремо і цілими розділами. Голосування за Конституцію України в цілому відбулося о 9:20 ранку 28 червня 1996 року.

7) “Є Конституція!”, – такі були перші слова голови Верховної ради Олександра Мороза після прийняття Конституції 315 голосами.

8) 21 червня 1996 року було прийнято доповнення Мороза про виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад і про те, що це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

9) Конституція України могла бути не прийнята 28 червня, бо напередодні історичного засідання парламенту Президент України видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року про прийняття нової Конституції України. Однак після ухвалення Конституції цей указ був скасований.

10) Президент України Леонід Кучма не був присутній на доленосному засіданні парламенту, однак за кілька хвилин до остаточного прийняття депутатами Конституції прийшов до сесійної зали. Кучма у своєму короткому виступі назвав прийняття Конституції історичною подією.

11) Міжнародне співтовариство привітало ухвалення Конституції України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.


Згадуємо основні віхи процесу ухвалення Конституції та найголовніших конституційних змін
Кожен рік напередодні 28 червня українські журналісти пишуть і говорять про Конституцію. Можливо, людино-години ефіру телевізійників та рядкооб’єм пишучих хоч колись допоможуть сформувати й в істеблішменту, й у суспільства відчуття святості Основного Закону. Як ми його не змінювали б, не перезавантажували, Конституція – одна з цеглин фундаменту держави.

Кожен рік цього дня чиновники та депутати попередніх скликань піднімають келих вина на честь події 23-річної давнини, за ухвалення Конституції, навряд чи оголошуючи наступний тост за неухильність слідування Основному закону. На жаль.

Ми вирішили нагадати основні віхи процесу ухвалення Конституції та найголовніших конституційних змін.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Одного весняного ранку 1995 року в редакцію «Київських відомостей» завітав нардеп Сергій Головатий.

- Я маю сенсацію, – оголосив він, – пропоную укласти Конституційний договір між гілками влади та суспільством.

Україна тоді, вже на п’ятому році Незалежності, користувалася конституцію УРСР. Ухваленню нової Конституції заважав постійний та класичний конфлікт між президентом, прем’єр-міністром, Верховною Радою та неспокійним громадянським суспільством. Конституційний договір між ними мав розв`язати проблему.

Жодної хвилини, не вагаючись, журналісти на першу полосу винесли інтерв’ю з Головатим, де покроково розбирався проект пропонованого ним договору.

Можна сказати, що з цього почався Конституційний процес.

Конституційний договір був документом, у якому містилася дата розробки й прийняття Конституції України. Пізніше учасники процесу казали, що цей період для парламенту – це постійні розмірковування: чи відбудеться Україна як держава? Це був важкий і з багатьма випробуваннями шлях до Конституції України.

 Восени 1995 року до Верховної Ради було подано перший проект Конституції. Тоді в парламенті не налічувалося навіть сотні парламентарів, які дотримувалися національно-демократичних поглядів – більша частина Ради мізками ще були у Радянському Союзі. Але це була блискуча та непохитна у поглядах сотня: Чорновол (покійний), Юхновський, Лук’яненко (покійний), Горинь, Головатий, Буткевич, Поровський, Пронюк, Ємець, Сирота, Плющ (два останніх теж покійні).

Україна багато разів демонструвала, що її розвиток визначає креативна меншість. Але вперше це так успішно трапилося під час процесу набуття Незалежності. Цікаво, що більшість цих людей із сотні націонал-демократів, які закладали основи української України під час Конституційної ночі (Основний закон розглядали навіть уночі), жодного разу не покинули зали, навіть для ковтка води та перепочинку…

Конституційна ніч із 27 на 28 червня 1996 року була ніччю їхнього тріумфу. Хоча самі вони вважають її швидше ніччю компромісів. Коли, створюючи паспорт держави, одним чимось жертвували, щоб зберегти щось інше – більш принципове. Питання єдиної державної мови, символіки, власності – все ставало предметом торгу, жорстко дискутувалося, голосувалося в пакеті. Щоб «протягнути» в проект символіку, наприклад, йшли на поступки по лінії організації влади, із питаннями Криму і призначення прем'єр-міністра України.

Ну, ви пам’ятаєте ці битви не за слова, а за слова-сенси. Як правильно вживати – «український народ» чи «народ України», чи прибирати з присяги нардепа слова, що «депутати виконують свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників». Ну, а федеративний устрій та другу державну нацдеми видирали з проекту «із кров’ю». Одним словом – так була прийнята Конституція України, яка закріпила незалежність і суверенітет. І це, безумовно, заслуга й парламенту, і тодішнього президента. Тоді, 1996 року, ухвалення основного закону незалежної України відбулося в повній відповідності до положень Конституції УРСР 1978 року.

ПОЛІТРЕФОРМА МЕДВЕДЧУКА-МОРОЗА: МАЙДАННІ ЗМІНИ КОНСТИТУЦІЇ

2004 року відбулася Помаранчева революція, коли ухвалили конституційні зміни, які готували Медведчук, Симоненко, Мороз.

Закон про внесення змін до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, продовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років.

На мій погляд, політреформу, ухвалену як умову мирного відходу від влади Кучми, не можна ані критикувати, ані ідеалізувати. Кожен з її ініціаторів мріяв тут про своє. Мороз – про посилення парламентаризму, він завжди був апологетом парламентської республіки, Медведчук категорично не хотів залишати президентом Ющенка з повноваженнями Кучми.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД, ЯКИЙ ЗМІНИВ КОНСТИТУЦІЮ ОДНИМ РІШЕННЯМ

30 вересня 2010 року, після перемоги на виборах президента Віктора Януковича Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були ухвалені в 2004 році.

Тоді автор цих рядків була присутня у ложі преси Конституційного суду та на брифінгу Олени Лукаш. Вже тоді юридичне оформлення антиконституційного перевороту супроводжувала обстановка ненависті між медіакорпусом, суддями та чиновниками президента. Тоді здалося добрим знаком те, що Олена Лукаш, яка давала брифінг про правильність рішення, раптом мало не впала, зашпортавшись об сумку.

Рішення Конституційного Суду 2010 року було використане для того, щоб почати жити тим режимом, який очолив Янукович, за Конституцією 1996 року.

Відбувся фактично антиконституційний переворот, внаслідок чого президент Янукович привласнив собі право на формування уряду. Партії не змогли ефективно протидіяти вказаному рішенню Конституційного Суду, оскільки в ті часи в Україні активно розгорталися політичні репресії. В принципі, творці перевороту самі віддали Януковичу в руки контроль над урядом, виконавчою вертикаллю, силовиками та й інформаційним простором.

НАЗАД ВІД ЯНУКОВИЧА: І ЗНОВУ ЧОТИРИ ДВІЙКИ

2014 рік, країна опинилася у вирі революційних подій, фактично без президента.

21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».

Наступного дня, враховуючи, що Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України не був підписаний президентом, через те, що той самоусунувся, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ПІСЛЯ ЕВРОМАЙДАНУ

В останні роки було ухвалено два важливих конституційних закони.

2 червня 2016-го парламент приймає конституційний закони, які запустили судову реформу.


7 лютого 2019 року Верховна Рада приймає закон "Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)", ініційований президентом.

І що цікаво, якщо після 1996 року Україні всі дорікали браком легітимності щодо всіх наступних змін до Конституції («Ви весь час вносили зміни під тиском обставин із порушенням процедури» – традиційна фраза і для європейських, і для вітчизняних експертів), то два останніх закони були прийняті бездоганно. Будемо сподіватися, що чесність прийняття стане першою ознакою їхнього дотримання.

ЗМІНЮВАТИ ЧИ НІ?

Характерною ознакою нашого політичного часу є прагнення постійно оновлювати, перезавантажувати, перезапускати Конституцію. Логіка вищого політичного класу: мовляв, ми так погано живемо в країні, бо у нас недосконала система влади.

Це так прийнято – у власних негараздах звинувачувати закон. Це стійкий міф пострадянської країни. Молоді журналісти люблять повторювати це за політиками, особливо за президентами, які на зорі своєї влади завжди мріють про сильну президентську модель, а під кінець – про парламентську. У різні роки ми ставили запитання про доцільність повного нового тексту Конституції всім батькам Основного закону. І їхні думки, сказані в різний час з різного приводу, з початку 2000-х по цей рік – співзвучні. Наведемо цитати авторів Конституції, практично всі з яких є безперервними учасниками конституційних груп (за винятком часів, коли країною керував Янукович). Ось що казали отці (без лапок) Конституції про доцільність прийняття нового Основного закону. 

З інтерв’ю з отцями Конституції різних років:

Михайло Сирота (нині покійний):

- Я був і залишаюся прихильником того, що будь-яка нова Конституція одразу ж упреться в жорстке протистояння на кшталт – друга державна мова, подвійне громадянство, федеративний устрій... Я це вже проходив, коли ми приймали Конституцію 1996 року. Тоді парламент був більш поміркований, більш спокійний – і то ми ледве-ледве знайшли межу компромісу. Усі розмови про прийняття нової Конституції мають два підґрунтя. Люди – малопрофесійні й не знають, про що говорять, і по-друге, мають ілюзію, що зможуть зробити Конституцію під себе.

Сергій Головатий:

- Я завжди це кажу, що не можна гудити текст (мається на увазі – Конституції – ред.). Справа не в тексті, хоча так само, якщо формули конституційно не досконалі, то тоді вони породжують і вади. Але не можна фетишизувати, не можна робити фетиш із норм самих. Бо норми, вони в принципі мертві, вони на папері. А щоб вони діяли, то це залежить від того, як їх запускає людина. Людина, яка на посаді Президента, депутата, уряду, інших. Тому оці всі речі й забезпечують дієвість Конституції – досконалість норми і відповідні до норми дії людини, посадової особи.

Іван Заєць:

- Я не прихильник нової редакції Конституції. Я вважаю, що потенціал цієї Конституції до кінця не вичерпаний. Питання – не в тому, що написано в цій Конституції. Є там якісь такі, будемо так казати, кострубатості й т.д. Але питання – в застосуванні цієї Конституції. Чи є у політичної еліти, в керівників нашої держави, політичних наших діячів бажання жити за Конституцією, чи його немає. Чи є той рівень культури, чи є та політична воля? Ось у чому питання.

По-друге. Потенціал цієї Конституції можна ще посилити, якщо прийняти конституційні закони. Тобто, дехто називає там п'ятдесят, дехто 47 конституційних законів, які треба ухвалити для того, щоб створити законодавчі механізми реалізації положень Конституції – ті чи інші.

…Чи є сьогодні у політичному істеблішменті розуміння того, що не можна врегулювати всі суспільні відносини на рівні Конституції. Слід мати традицію, звичаї, певну культуру. Чи є у наших політиків така риса, як прагнення, наприклад, шукати консенсус, іти назустріч суспільним запитам? От про що мова сьогодні. Тому ці всі, хто говорять сьогодні про те, що потрібна нова Конституція, що треба змінити форму державного правління, – це все люди, які хотіли б під себе написати цей документ. Вони не хочуть жити за Конституцією, вони хочуть, щоб Конституція була написана під їхнє розуміння.

Володимир Буткевич:

- Для чого міняти всю Конституцію, пробачте? Конституція – серце народу, вона не ганчірка на швабрі, яку можна зняти, викрутити – і знову почепити. Потрібні й можливі зміни, але подивіться, як вносилися останні правки: ми взяли тільки буквально фрагмент – і вставили в преамбулу (це важливо, бо преамбула – не передмова, це сваї, на котрих стоїть основний текст), далі вносили оці фрагменти в статті, не чіпаючи тіла Конституції. Тим більше, – міняючи основні засади, слід проводити референдум. І тому – якщо затівати цю всю історію, то це – розвал держави.

Лана Самохвалова, Київ

В Украине прослеживается очень опасная тенденция

Марина СТАВНИЙЧУК, заслуженный юрист Украины, о сегодняшних угрозах государственности Украины.

"Жодна політична доцільність не може домінувати над верховенством права. Як тільки це виходить -- все, країни немає, у неї немає правової системи".

"Треба чітко розуміти, що в країні формуються тенденції до авторитаризму. І під соусом необхідності реформ насправді до 2017--18 рр. в змінах щодо децентралізації фактично вибудовується така вертикаль, де теперішні голови адміністрацій будуть суміщати свої повноваження, які вони мають відповідно до Конституції, плюс повноваження префекта. Це подвоєння сили, потужності повноважень виконавчої влади під соусом прав і свобод".

"У мене таке враження, що сьогодні є велике бажання зачистити всіх, хто може думати, у цій країні".

"За тих умов, коли... в країні немає нормального інвестиційного клімату, немає нормального зібрання і розподілу державного бюджету, даруйте, але буду називати речі своїми іменами, коли створюється поліцейська держава...".

"Яку сферу ні візьми, практично в суспільстві насаджується дуже небезпечна тенденція -- тенденція того, що запросто можна не дотримуватися Конституції, запросто можна міняти закони от так нараз, коли треба ту чи іншу людину призначити на посаду... А раз можна це все, то далі можна ще простіше. Можна підвищити тарифи, і соціальний стан людини не відповідає тим стандартам, які повинна гарантувати, за статтею третьою Конституції, держава у країні Україна".

"...в країні знівельовується право, знівельовується сама Конституція, тому що не можна назвати жодного органу в державі, який або наповнено новим складом, або утворено, щоб це не відбулося з порушенням Конституції...".


http://tv.112.ua/hard_talk/ukrainskiy-gosudarstvennyy-deyatel-i-yurist-marina-stavniychuk--gostya-tok-shou-lyudi-hard-talk--vypusk-ot-11072016-324262.html

Читаючи уважно Конституцію і закони...

Мені от цікаво, як можна зрозуміти цю новину? Як не крути, вони згідно з Основним законом праві. З іншого боку, будь-який прибуток має обкладатися податком - теж ідеал державної фіскальної політики. Хотілося б, щоб хтось з хмельничан (тернополян, львів'ян) прокоментував, наскільки це правдива інформація. А від юристів непогано було б почитати міркування про перспективи цієї штуки...

Новый экономический уклад

           Пока политики и чиновники долго и малоубедительно рассказывают о планах выхода из экономического кризиса и уже третий год анонсируют некие эфемерные реформы, в результате которых мы якобы заживем счастливо и в достатке, в Украине потихоньку зарождается новый уклад независимой от государства народной экономики. Граждане, основываясь на 5-й статье Конституции создают народные предприятия.
           Во Львове, Тернополе и Хмельницком уже работают десятки предприятий и индивидуальных предпринимателей, которые НЕ платят налогов государству, НЕ отчитываются за свою деятельность в Госфикальной службе или в каком-либо другом госведомстве и НЕ платят за право заниматься предпринимательской деятельностью.
           «Народная экономика» в хмельницкой версии — это три десятка солидных предприятий по пассажирским автоперевозкам, переработке вторсырья, рестораны и кафе, аудиторские и юридические конторы и фермерские хозяйства. А также около сотни людей, которые занимаются мелким индивидуальным бизнесом: дизайнеры, сапожники, портные, строители, стоматологи, художники. Все они объединены договором о «территориальной громаде», платят в фонд громады минимальные взносы, которые называют «инвестициями» — от 100 грн в месяц и решают ключевые вопросы своего бизнеса сами. Без согласований и отчетов государству.


І такі зміни в Конституції під мараторій?

Робоча група з питань правосуддя: Проект змін до Конституції в частині правосуддя направлений на деполітизацію та забезпечення незалежності судової влади

14 Серпня 2015 - 13:07

Робоча група з питань правосуддя: Проект змін до Конституції в частині правосуддя направлений на деполітизацію та забезпечення незалежності судової влади

В рамках громадських обговорень проекту змін до Конституції в частині правосуддя Робоча група з питань правосуддя та суміжних правових інститутів спільно з Асоціацією правників України та Українським кризовим медіа-центром провела презентацію результатів своєї роботи.

Так, Заступник Глави Адміністрації Президента та Секретар Конституційної Комісії Олексій Філатов у своєму виступі зазначив: «Проблеми судової системи існують не тільки на рівні Конституції. Але вона є фундаментом системи, тому зміни, які пропонуються, задають напрями руху. Напрацьований Робочою групою з питань правосуддя проект направлений на деполітизацію та забезпечення незалежності судової влади, підвищення вимог та професійних стандартів для суддівського корпусу, обмеження імунітету суддів до функціонального, оптимізацію системи судоустрою з метою забезпечення права особи на справедливий суд, забезпечення інституційної спроможності прокуратури, адвокатури та системи виконання судових рішень, а також на забезпечення безперервної та ефективної роботи органів судової влади на перехідний період».

Коментуючи роботу над законопроектом, член Конституційної Комісії Сергій Головатий зауважив: «Попри те, що Конституція - документ позитивного права, він втілює філософію. І філософія змін полягає в тому, щоб усунути недоліки методології, на якій будувалася Конституція 1996 року, забезпечити нову якість, максимально європеїзувати ті розділи, які стосуються системи юридичних інститутів. Робочій групі вдалося досягти цієї мети та виправити у Конституції ті речі, які методологічно є несумісними з філософією європейських конституцій та філософією європейського правничого порядку».

Володимир Кравчук, Суддя Львівського окружного адміністративного суду, зауважив, що «напрацьований проект є консенсусом. І хоча в суспільстві існують різні настрої, будь-який законодавчий процес в демократичній державі завжди є питанням компромісу». Пан Кравчук також відзначив, що маючи досвід роботи суддею суду першої інстанції, вважає одними з найбільш важливих питань, які мають вирішуватися в рамках конституційної реформи – питання незалежності та відповідальності судді.

Погоджується з ним і Наталія Петрова, заступник керівника Проекту USAID «Справедливе правосуддя», але від себе додала: «Незалежність суддів – це не їх привілей, це кожному з нас гарантія і можливість отримати справедливий розгляд справи». Коментуючи ж відповідність проекту змін до Конституції європейським стандартам, пані Петрова зазначає, що «численні рекомендації Венеціанської комісії, які впродовж багатьох років «кочували» з одного висновку в інший, нарешті впроваджено. І це насправді прорив».

Д-р Віргіліюс Валанчюс, Керівник проекту Європейського Союзу «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні», також відзначив, що більшість рекомендацій Венеціанської комісії були підтримані Робочою групою. Також пан Валанчюс наголосив, що «підвищення незалежності судової влади, втілене у проекті, є хорошим сигналом для суспільства».

Андрій Козлов, провідний юридичний радник організації «Democracy Reporting International» «Підтримка відкритого, демократичного процесу реформ в Україні» говорячи про роботу Робочої групи з питань правосуддя та зазначив, що «дискусія була відкритою та відвертою. Навіть ті засіданні вузьких груп, які мали на меті залагодити спірні моменти з ключових питань, що виникали між членами Робочої групи, проводилися відкрито, прозоро та анонсувалися заздалегідь».

Учасники дискусії висловили низку пропозицій, в тому числі щодо повного перезавантаження суддівського корпусу через звільнення всіх суддів. І відповідаючи на запитання учасників обговорення члени Конституційної Комісії зауважили, що така пропозиція розглядалася Робочою групою, проте не отримала підтримки, оскільки, по-перше, на конституційному рівні немає правових підстав для її реалізації, а по-друге - така практика не відповідає європейським стандартам, оскільки не враховує принципу індивідуальної відповідальності судді.

В той час, як очищення та перезавантаження суддівського корпусу є однією із ключових цілей судової реформи, засоби досягнення цієї цілі мають відповідати європейським стандартам.

Відповідно до правових позицій, висловлених ЄСПЛ, масове звільнення суддів без дотримання принципу індивідуальної відповідальності не відповідає таким стандартам і не призведе до бажаного результату враховуючи прецеденти, що мали місце в інших східноєвропейських країнах.

Очищення суддівського корпусу має здійснюватися в межах процедур індивідуального оцінювання, за результатами якого буде визначено можливість перебування кожного конкретного судді на посаді. Ці процедури мають доповнюватися процедурами дисциплінарної та кримінальної відповідальності щодо конкретних суддів за наявності для цього відповідних підстав.

Новый глава Укрпочты Игорь Смилянский нарушает Конституцию



Ничем не примечательный менеджер американского офиса KPMG Игорь Смилянский вступил в должность руководителя «Укрпочты» с 1 июля 2016 года

На своем первом брифинге новый глава «Укрпочты» рассказал о своей зарплате и двойном гражданстве.

«Базовая сумма моей зарплаты — 333 тысячи гривен в месяц. Не базовая будет проговариваться в зависимости от результатов моей работы», — привел слова Смилянского «Интерфакс-Украина».

На вопрос о гражданстве он ответил, что имеет два гражданства — США и Украины — и не видит в этом противоречий для работы в Украине.

«Я — юрист, и хорошо разбираюсь в данном вопросе, — заявил журналистам новый руководитель «Укрпочты». — Согласно украинскому законодательству, двойное гражданство не запрещено, хотя и не признается».

Давая такой ответ, Смилянский сознательно перекрутил одну из норм Конституции Украины.
 
Дело в том, что в Украине действует принцип единого гражданства, который закреплен в статье 4 Конституции. По сути, в этой статье говорится о том, что если вы являетесь гражданином Украины, то одновременно гражданином другой страны быть не можете.

В то же время, украинским законодательством не предусмотрена ответственность за двойное гражданство. То есть, принцип единого гражданства есть — а санкций за его нарушение нет, поэтому непатриотично настроенные граждане Украины могут безнаказанно иметь паспорт другой страны.

С первого мая в Украине вступил в силу закон о государственной службе, где прописано требование, что государственный служащий не имеет права работать на государственной службе, если имеет иное гражданство, кроме украинского.

Однако, руководитель госпредприятия государственным служащим не является. Поэтому, Смилянский не боится потерять свою высокооплачиваемую должность из-за наличия гражданства другого государства. Фактически его ответ журналистам означал следующее: «Да, я нарушаю Конституцию Украины, но мне за это ничего не будет». Когда он говорил об этом, рядом стоял министр Владимир Омелян и хитро улыбался.

Получилось так, что на брифинге по случаю вступления в должность нового руководителя «Укрпочты» речь шла лишь о его космической зарплате и втором гражданстве. От этого возникло ощущение, что американский заробитчанин собрал журналистов для того чтобы похвастаться перед ними своим хорошим окладом и перспективой получения надбавок и премий. О каких-то конкретных действиях по реформированию госпредприятия речь не шла.

Американец с украинским паспортом Игорь Смилянский также ничего не сказал о единстве личной судьбы и судьбы Укрпочты. Заробитчанину ничего было сообщить и о своем патриотизме, о том, как он любит Украину, как предан своему народу, о том, что готов на жертвы во имя своей Родины, о том, что ему не нужно второе гражданство.

После брифинга, посвященному высокой зарплате и американскому гражданству нового руководителя Укрпочты, можно сделать вывод о том, что Игорю Смилянскому глубоко чужды интересы сотрудников предприятия, средняя зарплата которых составляет 2000 гривен. Он не знает, как их зарплату поднять до достойного уровня и не особо задумывается об этом.

Даже не особо разбирающиеся в менеджменте люди понимают, что руководители, которых волнует лишь собственная зарплата, заканчивают плохо. Кроме того, украинцы хорошо усвоили, что от двойного гражданства до измены и сепаратизма дистанция невелика. Поэтому брифинг Игоря Смилянского оставил тягостное впечатление и не обозначил для Укрпочты светлых перспектив.

Напомним, в апреле Кабинет министров Украины после беспрецедентно закрытого и коррумпированного конкурса дал согласие на назначение менеджера американского офиса KPMG Смилянского руководителем «Укрпочты».

SKELET-info