З Днем Конституції України!
- 28.06.18, 12:53
- НЕЙМОВІРНЕ ПОРУЧ
10
хочу сюди!
-
-
43 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років
Замітки з міткою «конституція»
Яка модель республіки потрібна Україні?
- 14.05.18, 21:04
- Ми любимо тебе, Україно!
Яка модель республіки потрібна Україні?
Сергій Шебеліст, 3 травня
Реформа Конституції не належить до переліку проблем, які найбільше хвилюють українців. Наших громадян, як свідчить соціологія, насамперед турбують війна на Донбасі, корупція та безробіття. Натомість мешканців політичного Олімпу питання внесення змін до Основного Закону ще й як цікавить. Надто ж напередодні президентських і парламентських виборів 2019 року. Від них залежить не лише доля держави, збереження її внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу, але також і політичне майбутнє багатьох представників правлячих кіл. Саме тому вони так переймаються і проймаються темою конституційної реформи.
Хроніки колотнечі
В Україні це питання постає на порядку денному не вперше. 1996 року, коли була ухвалена Конституція, її називали однією із найкращих в Європі. Принаймні, на рівні задекларованих у ній принципів: людина – найвища соціальна цінність, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ.
Вона ж заклала систему поділу влади, наділивши президента чималим обсягом повноважень. При цьому й парламент був далеко не декоративною інституцією. Один зі спікерів Верховної Ради Олександр Ткаченко якось назвав себе «не першою, але і не другою людиною в державі».
Президентсько-парламентська форма правління проіснувала до 2004 року, допоки її не вирішили змінити на парламентсько-президентську. Цю новацію активно просували напередодні президентських виборів, ставки на яких були надзвичайно високими. Вибір стояв доленосний. А оскільки кандидат від опозиції Віктор Ющенко мав високі шанси на перемогу, його як потенційного нового главу держави хотіли максимально послабити інституційно.
З іншого боку, «партія влади» (в широкому сенсі) сподівалася і розраховувала, що в разі ухвалення змін до Конституції Леонід Кучма зможе посісти крісло прем’єра – замість того, аби піти на «третій» президентський термін. Таку можливість «освятив» своїм рішенням Конституційний Суд, порахувавши, що 1+1=1. Мовляв, перша каденція Леоніда Даниловича не рахується, бо її початок припав на той період, коли ще не було Конституції.
Такий поворот подій навряд чи був би схвально прийнятий суспільством, яке дедалі частіше вигукувало: «Кучму – геть!», і світовою спільнотою. Тому «кучмісти» шукали прийнятніших й легітимніших способів збереження себе у владі. Але й тоді їхні спроби проштовхнути реформу були невдалими.
На дискредитацію самої ідеї парламентсько-президентської моделі працювало ім’я одіозного Віктора Медведчука (і меншою мірою – Олександра Мороза). Цей політик із реноме «сірого кардинала» і співтворця кланово-олігархічної системи «кучмізму» навряд чи міг розраховувати на підтримку виборців, навіть застосувавши адмінресурс. Однак завдяки зміні форми правління мав високі шанси вбудуватися в нову архітектуру влади, будівничим якої він і був.
Опозиції тоді вдалося переконати суспільство, що спроби переписування Конституції мають на меті аж ніяк не вдосконалення механізму державного управління, а є намаганням позбавити народ права обирати президента, перетворивши його на церемоніальну постать з обмеженими повноваженнями.
Утім, наприкінці 2004 року, на хвилі Помаранчевої революції, країна знову повернулася до дискусії з цього приводу. Згода на зміни до Конституції стала запорукою проведення повторного голосування (так званого «третього туру») і дозволила вийти з політичної кризи, врегульовувати яку до Києва з’їхалися представники ЄС, РФ, Литви й Польщі.
До набуття змін новообраний президент Ющенко мав іще рік «кумівських» повноважень. Його прибічників не надто хвилювало те, що невдовзі він позбудеться більшості «старих» функцій глави держави й особисто не призначатиме купу чиновників. Популярність і авторитет, які справді були у Віктора Андрійовича в перші місяці президентури, обнадіювали соратників, що ця тенденція збережеться і після парламентських виборів 2006 року. Ющенко, думали вони, матиме в Раді потужну фракцію, котра буде старшим партнером у коаліції з іншими учасниками Майдану, у нього будуть свій прем’єр і уряд, які втілюватимуть у життя його програму «10 кроків назустріч людям».
Практика ж довела помилковість таких сподівань. Уже за рік після вступу президента на посаду симпатії виборців перехилилися на користь Партії регіонів і Блоку Юлії Тимошенко. Але Ющенко вперто хотів мати свого прем’єра, навіть у коаліції з регіоналами. Через демарш соціалістів, лідер яких марив посадою спікера, початковий формат більшості змінився. ПР, СПУ і Компартія створили «Антикризову коаліцію», а прем’єром став Віктор Янукович, політик, якому ще недавно передрікали політичне забуття.
Президент хоч і кооптував в уряд міністрів з «Нашої України», та співпраці не вийшло. 2006–2007 рр. пройшли під знаком постійних конфліктів між Кабміном і канцелярією глави держави. Нормально співіснувати ці інституції не змогли. Протистояння сягнуло піку навесні 2007-го, коли регіонали шляхом «тушкування» депутатського корпусу ледь не сколотили конституційну більшість і не зазіхнули на урізання повноважень президента.
Тоді Ющенко з політичною мотивацією оголосив про розпуск парламенту, який не визнавав його рішень і увійшов у нову фазу конфлікту. Правову базу під рішення президента підвели згодом, унаслідок компромісу і згоди ключових гравців на перевибори.
У принципі, це нормальна модель виходу із політичної кризи. Але у випадку України на цьому вона не закінчилася. Нова більшість, яку сформували БЮТ і «Наша Україна – Народна самооборона», виявилася хисткою і не менш проблемною. Попри те, що люди президента отримали рівно половину портфелів в уряді (хоч електоральний урожай «НУ – НС» був скромніший, ніж у БЮТ), Ющенко «воював» із Кабміном, призупиняв його постанови і скеровував їх до Конституційного Суду.
БЮТ відповідав взаємністю і періодично голосував в унісон із ПР та ще й так, що справа ледь не дійшла до широкої коаліції. ПР і БЮТ розписали між собою поділ влади на 20 років. Ці домовленості, до яких, кажуть, доклався й Медведчук, передбачали вибори президента в парламенті та почергову зміну Януковича і Тимошенко на посаді президента і прем’єра.
Велика угода затятих опонентів зірвалася буквально в останню мить. Віктор Федорович здав назад, зрозумівши, що прямий мандат виборців для нього легітимніший і вигідніший. Тим паче, він мав образу за 2004 р., вважав, що в нього «вкрали» перемогу, а Кучма «кинув» його, не зважившись на силовий розгін Майдану. Реванш став для лідера регіоналів питанням принципу.
Так воно і сталося. 2010 року Янукович переміг на виборах президента, швидко сформував нову коаліцію і свій уряд (байдуже, що в нелегітимний спосіб «тушкування»). Попри чинну на той час модель парламентсько-президентської республіки, Кабмін був абсолютно лояльним і підконтрольним главі держави. У залі засідань уряду навіть повісили великий портрет Віктора Федоровича, щоб знали, хто головний.
На цій хвилі суспільство спокійно «проковтнуло» рішення Конституційного Суду про повернення до Основного Закону 1996 року, що наділив Януковича повноваженнями, під які його ніхто не обирав. Слова про державний переворот тоді мало хто сприймав усерйоз. Авторитарна модель влади і до того розбудовувалася, а відтоді вона отримала правове закріплення.
Сила авторитету й авторитет сили
Повернення до парламентсько-президентської форми відбулося щойно після Революції Гідності, в лютому 2014-го. Це було однією з вимог Майдану і необхідною умовою запобігання авторитаризму. Така модель не дає можливості монополізувати владу. Значно зросла роль парламенту, який після втечі Януковича був фактично єдиними легальним і легітимним органом влади. У перші дні й місяці після Майдану Рада голосувала з дивовижною результативністю, адже цього потребували вимоги часу, коли країна перебувала за крок від прірви.
Новообраний президент Петро Порошенко, який для багатьох став компромісною фігурою, від самого початку задекларував, що йому достатньо наданих повноважень, насамперед у сфері національної безпеки й оборони та зовнішньої політики. Водночас він розширив свій вплив завдяки тому, що після виборів значна частина політикуму переорієнтувалася на переможця, бажаючи потрапити в лави провладної партії. Так був сформований «Блок Петра Порошенка», під прапорами якого до нової Ради пройшло найбільше депутатів.
Маючи потужну фракцію в парламенті, президент посилив неформальний вплив і отримав чималу квоту в уряді, не обмежившись лише МЗС і Міноборони. Понад те, Порошенко хотів мати й свого прем’єра, попри те, що лідером електоральних симпатій за партійними списками став «Народний фронт» Арсенія Яценюка. За цю політичну силу багато українців голосували саме тому, аби забезпечити баланс влади. Це бажання збігалося із позицією Заходу, і тому Петро Олексійович був змушений погодитися на друге прем’єрство Арсенія Петровича.
Проте гармонійної співпраці не вийшло. Із подачі «БПП» кабінет Яценюка (до речі, коаліційний) почали нещадно критикувати за неефективність і низькі темпи реформ. На його дискредитацію були кинуті значні фінансові, медійні й організаційні ресурси. В атаку пішов VIP-борець із топ-корупцією – голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі, який уже бачив себе у кріслі прем’єра.
Яценюка врешті змусили піти у відставку та замінили його на Володимира Гройсмана. З точки зору Порошенка, це означало додаткове посилення впливу на уряд. Але, з іншого боку, відтоді президент почав розділяти відповідальність за успіхи й невдачі Кабміну. Вже не можна спихати і списувати все на Яценюка, бо є свій Гройсман, який, проте, виявився не таким ручним і зручним. Ба більше, Володимир Борисович швидко усамостійнився та зблизився зі своїм попередником. Нині вони говорять один про одного винятково в компліментарній тональності, що не може не дратувати Банкову.
Це стало несподіванкою для президентської команди, котра навіть планувала зняти з посади норовливого прем’єра. Зняти, звісно, вона може, але голоси під його заміну навряд чи вдасться назбирати. Тому Гройсмана терплять і заманюють у нову партію влади, вимагаючи чіткої заяви про підтримку Порошенка на новий термін.
Сам же прем’єр натомість дедалі частіше говорить про необхідність конституційних змін, аби нарешті визначитися, яка в нас республіка. Представники «НФ», насамперед Яценюк і глава МВС Арсен Аваков, давно агітують за посилення повноважень парламенту й уряду. Свою позицію вони пояснюють необхідністю усунення дуалізму влади, конфлікту повноважень і орієнтацією на європейську модель. Водночас «фронтовики» виступають проти скасування всенародних виборів президента, який має стати арбітром нації.
«Парламент – не підрозділ Адміністрації президента, а Кабінет Міністрів – не її господарське управління», – заявив Яценюк в нещодавньому інтерв’ю тижневику «Фокус» і порадив Порошенкові очолити процес комплексних конституційних змін. Інакше – обставини можуть скластися таким чином, що ці новації ухвалять без нього.
Схожі тези озвучує не лише екс-прем’єр. У владних кабінетах як один із можливих сценаріїв обговорюють зменшення впливу президента, який, бачте, сам пішов на урізання власних повноважень. Начебто за таких умов «НФ» може підтримати висунення Порошенка на другий термін. Опрацьовується і гіпотетичний варіант перенесення виборів у парламент. Знову ж таки: в Європі практикується. Та чи зрозуміють виборці?
На іншому полюсі дискусії – запит на сильну руку, який також існує в українському суспільстві (невипадково ж до війни найпопулярнішим закордонним політиком в Україні був президент РФ Володимир Путін, а нині його потіснив білоруський лідер Олександр Лукашенко). І політикум на нього відгукується. Екс-міністр оборони Анатолій Гриценко в інтерв’ю «РБК-Україна» прямо заявив, що не треба боятися авторитарного режиму: «Це не диктатура, яка масово придушує права і свободи людей. Авторитаризм має однокореневе слово – авторитет». Освічений авторитаризм у стилі Лі Куан Ю чи навіть Авґусто Піночета, на його думку, виведе країну на новий рівень економіки й демократії. Хоча в новітній історії України всі спроби побудувати тут авторитаризм завжди закінчувалися повстанням.
Малоймовірно, що дебати й порухи тіла довкола зміни Конституції мають на меті оптимізацію моделі державного управління, хоча така необхідність існує. За рік до виборів навряд чи можливо підготувати якісний документ і пройти повну процедуру його ухвалення. Швидше за все, йдеться про черговий раунд боротьби, шантаж партнерів/конкурентів і підвищення ставок у політичній грі
Богдан Гордасевич: Моя думка, що сучасна модель парламентсько-президентська цілком життєва і корисна для України, як і система виборів 50/50 мажоритарно-партійна до ВРУ, бо, по-суті, це є поєднання двопалатного парламенту, що також добре.
2
День Конституції України
- 29.06.17, 19:14
- Ми любимо тебе, Україно!
На шляху до Конституції: історія української демократії від Пилипа Орлика до наших днів28.06 14:53
Конституції України різних епох
28 червня Україна відзначає День Конституції. Рівно 21 рік тому Верховна Рада, пропрацювавши майже добу, прийняла Конституцію незалежної України. Треба сказати, що це далеко не перша спроба прийняти основний закон в наших краях. Але по невблаганній волі Історії кожен раз текст Конституції з'являвся занадто пізно, коли країна припиняла своє існування. Давайте ж згадаємо спроби України стати суверенною державою в різні історичні епохи.
Конституція Пилипа Орлика
«Пакти й конституції Законів и вольностей Війська Запорозького» - відомий документ, який часто називають першою конституцією нового часу. Варто відразу обмовитися, що суперечка про те, чий же основний закон був першим, ведуться вже не перше десятиліття. У нас прийнято вважати, що першим був Орлик. Литовці і поляки люблять згадувати Три литовських статути, за якими жила Річ Посполита. А ось англійці і американці вважають першим конституційними актами Instrument of Government 1653 року і Fundamental Orders of Connecticut 1639 року.
По суті справи, суперечка ця сенсу не має. На рубежі XVII і XVIII століть у багатьох розвинених країнах почали з'являтися законодавчі актів, які сміливо можна вважати конституціями того часу. Важливим є те, що серед української козацької старшини були досить освічені і прогресивні люди, які опинилися на вістрі юридичної та політичної думки. На жаль, їх конституція так ніколи і не запрацювала.
Документ був складений в 1710 році, і проголошував державу на території сучасної України під протекторатом шведського короля Карла XII. Карл навіть встиг дати свою згоду, але в підсумку програв Північну війну з Росією, і Україна була захоплена військами Петра I.
Після поразки сам Пилип Орлик подорожував по Європі в пошуках союзників для війни з Росією. Але підтримки так і не знайшов. До речі, незважаючи на чутки, що французький аеропорт Орлі названий на честь відомого козака, це не так. Місцевість Орлі була там і раніше, а назва має давньоримські корені.
Сама Конституція була на той момент і правда передовою. Наприклад, вона передбачала поділ влади не три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. А також обмежувала владу гетьмана за допомогою демократичних важелів.
На жаль, документ так і залишився пам'ятником юридичної думки в Україні початку XVIII століття. Перша спроба створити європейську Україну провалилась.
Конституція УНР
Ще один основний закон, який толком так і не встиг почати працювати. Конституція УНР була прийнята 29 квітня 1918 року в останній день існування Центральної Ради.
Це була передова і дуже демократична конституція, яка передбачала існування парламентської республіки, місцеве самоврядування та повний комплекс демократичних прав і свобод. Селянам цей акт обіцяв довгоочікувану земельну реформу.
Проте, Центральна Рада запізнилася. У той же день генерал Павло Скоропадський здійснив державний переворот за підтримки німецьких інтервентів. У своїй «Грамоті до всього українського народу» він проголосив розпуск Ради і скасування всіх прийнятих нею законів, в тому числі і Конституції.
Гетьман не затримався надовго і вже до кінця року був повалений Симоном Петлюрою. Наступні три роки в Україні палала громадянська війна, ускладнена численними інтервенціями більшовиків, поляків та інших бажаючих отримати ласий шматочок. Конституція незалежної України знову залишилася тільки на папері.
Радянські конституції
УРСР за всю історію свого існування жила за чотирма різними радянським конституціям. З них певний інтерес представляє тільки найперша - 1919 року. Адже три наступних були суто декларативними, враховуючи повну залежність країни від Москви.
А ось в 1919 році все ще було не так однозначно. На III Всеукраїнському з'їзді рад право голосу мали не тільки більшовики, але і боротьбисти з лівими есерами. Їх проект конституції був набагато демократичнішим, ніж більшовицький. Наприклад, вони вимагали прибрати пункт про диктатуру пролетаріату і додати статтю про повну рівність націй.
На жаль, більшовики, маючи більшість голосів, відхилили всі пропозиції.
Висновки
Численні спроби прийняти свою демократичну конституцію свідчать про те, що українці давно хотіли жити за сучасними прогресивними принципами і законами. На жаль, кілька разів вітер історії розгортав вітрила в іншу сторону.
Саме тому, незважаючи на всі недоліки сучасної України, святкувати День Конституції необхідно. Конституція 1996 року - це живе свідчення того, що ніколи не треба опускати руки. І тоді результат не змусить себе чекати.
Автор матеріалу:
Митя Раевский
3
В Украине прослеживается очень опасная тенденция
- 12.07.16, 12:52
Марина СТАВНИЙЧУК, заслуженный юрист Украины, о сегодняшних угрозах государственности Украины.
"Жодна політична доцільність не може домінувати над верховенством права. Як тільки це виходить -- все, країни немає, у неї немає правової системи".
"Треба чітко розуміти, що в країні формуються тенденції до авторитаризму. І під соусом необхідності реформ насправді до 2017--18 рр. в змінах щодо децентралізації фактично вибудовується така вертикаль, де теперішні голови адміністрацій будуть суміщати свої повноваження, які вони мають відповідно до Конституції, плюс повноваження префекта. Це подвоєння сили, потужності повноважень виконавчої влади під соусом прав і свобод".
"У мене таке враження, що сьогодні є велике бажання зачистити всіх, хто може думати, у цій країні".
"За тих умов, коли... в країні немає нормального інвестиційного клімату, немає нормального зібрання і розподілу державного бюджету, даруйте, але буду називати речі своїми іменами, коли створюється поліцейська держава...".
"Яку сферу ні візьми, практично в суспільстві насаджується дуже небезпечна тенденція -- тенденція того, що запросто можна не дотримуватися Конституції, запросто можна міняти закони от так нараз, коли треба ту чи іншу людину призначити на посаду... А раз можна це все, то далі можна ще простіше. Можна підвищити тарифи, і соціальний стан людини не відповідає тим стандартам, які повинна гарантувати, за статтею третьою Конституції, держава у країні Україна".
"...в країні знівельовується право, знівельовується сама Конституція, тому що не можна назвати жодного органу в державі, який або наповнено новим складом, або утворено, щоб це не відбулося з порушенням Конституції...".
http://tv.112.ua/hard_talk/ukrainskiy-gosudarstvennyy-deyatel-i-yurist-marina-stavniychuk--gostya-tok-shou-lyudi-hard-talk--vypusk-ot-11072016-324262.html
"Жодна політична доцільність не може домінувати над верховенством права. Як тільки це виходить -- все, країни немає, у неї немає правової системи".
"Треба чітко розуміти, що в країні формуються тенденції до авторитаризму. І під соусом необхідності реформ насправді до 2017--18 рр. в змінах щодо децентралізації фактично вибудовується така вертикаль, де теперішні голови адміністрацій будуть суміщати свої повноваження, які вони мають відповідно до Конституції, плюс повноваження префекта. Це подвоєння сили, потужності повноважень виконавчої влади під соусом прав і свобод".
"У мене таке враження, що сьогодні є велике бажання зачистити всіх, хто може думати, у цій країні".
"За тих умов, коли... в країні немає нормального інвестиційного клімату, немає нормального зібрання і розподілу державного бюджету, даруйте, але буду називати речі своїми іменами, коли створюється поліцейська держава...".
"Яку сферу ні візьми, практично в суспільстві насаджується дуже небезпечна тенденція -- тенденція того, що запросто можна не дотримуватися Конституції, запросто можна міняти закони от так нараз, коли треба ту чи іншу людину призначити на посаду... А раз можна це все, то далі можна ще простіше. Можна підвищити тарифи, і соціальний стан людини не відповідає тим стандартам, які повинна гарантувати, за статтею третьою Конституції, держава у країні Україна".
"...в країні знівельовується право, знівельовується сама Конституція, тому що не можна назвати жодного органу в державі, який або наповнено новим складом, або утворено, щоб це не відбулося з порушенням Конституції...".
http://tv.112.ua/hard_talk/ukrainskiy-gosudarstvennyy-deyatel-i-yurist-marina-stavniychuk--gostya-tok-shou-lyudi-hard-talk--vypusk-ot-11072016-324262.html
5
Новый глава Укрпочты Игорь Смилянский нарушает Конституцию
- 05.07.16, 23:37
- ВАРТА
Ничем не примечательный менеджер американского офиса KPMG Игорь Смилянский вступил в должность руководителя «Укрпочты» с 1 июля 2016 года
На своем первом брифинге новый глава «Укрпочты» рассказал о своей зарплате и двойном гражданстве.
«Базовая сумма моей зарплаты — 333 тысячи гривен в месяц. Не базовая будет проговариваться в зависимости от результатов моей работы», — привел слова Смилянского «Интерфакс-Украина».
На вопрос о гражданстве он ответил, что имеет два гражданства — США и Украины — и не видит в этом противоречий для работы в Украине.
«Я — юрист, и хорошо разбираюсь в данном вопросе, — заявил журналистам новый руководитель «Укрпочты». — Согласно украинскому законодательству, двойное гражданство не запрещено, хотя и не признается».
Давая такой ответ, Смилянский сознательно перекрутил одну из норм Конституции Украины.
Дело в том, что в Украине действует принцип единого гражданства, который
закреплен в статье 4 Конституции. По сути, в этой статье говорится о
том, что если вы являетесь гражданином Украины, то одновременно
гражданином другой страны быть не можете.
В то же время, украинским законодательством не предусмотрена ответственность за двойное гражданство. То есть, принцип единого гражданства есть — а санкций за его нарушение нет, поэтому непатриотично настроенные граждане Украины могут безнаказанно иметь паспорт другой страны.
С первого мая в Украине вступил в силу закон о государственной службе, где прописано требование, что государственный служащий не имеет права работать на государственной службе, если имеет иное гражданство, кроме украинского.
Однако, руководитель госпредприятия государственным служащим не является. Поэтому, Смилянский не боится потерять свою высокооплачиваемую должность из-за наличия гражданства другого государства. Фактически его ответ журналистам означал следующее: «Да, я нарушаю Конституцию Украины, но мне за это ничего не будет». Когда он говорил об этом, рядом стоял министр Владимир Омелян и хитро улыбался.
Получилось так, что на брифинге по случаю вступления в должность нового руководителя «Укрпочты» речь шла лишь о его космической зарплате и втором гражданстве. От этого возникло ощущение, что американский заробитчанин собрал журналистов для того чтобы похвастаться перед ними своим хорошим окладом и перспективой получения надбавок и премий. О каких-то конкретных действиях по реформированию госпредприятия речь не шла.
Американец с украинским паспортом Игорь Смилянский также ничего не сказал о единстве личной судьбы и судьбы Укрпочты. Заробитчанину ничего было сообщить и о своем патриотизме, о том, как он любит Украину, как предан своему народу, о том, что готов на жертвы во имя своей Родины, о том, что ему не нужно второе гражданство.
После брифинга, посвященному высокой зарплате и американскому гражданству нового руководителя Укрпочты, можно сделать вывод о том, что Игорю Смилянскому глубоко чужды интересы сотрудников предприятия, средняя зарплата которых составляет 2000 гривен. Он не знает, как их зарплату поднять до достойного уровня и не особо задумывается об этом.
Даже не особо разбирающиеся в менеджменте люди понимают, что руководители, которых волнует лишь собственная зарплата, заканчивают плохо. Кроме того, украинцы хорошо усвоили, что от двойного гражданства до измены и сепаратизма дистанция невелика. Поэтому брифинг Игоря Смилянского оставил тягостное впечатление и не обозначил для Укрпочты светлых перспектив.
Напомним, в апреле Кабинет министров Украины после беспрецедентно закрытого и коррумпированного конкурса дал согласие на назначение менеджера американского офиса KPMG Смилянского руководителем «Укрпочты».
SKELET-info
В то же время, украинским законодательством не предусмотрена ответственность за двойное гражданство. То есть, принцип единого гражданства есть — а санкций за его нарушение нет, поэтому непатриотично настроенные граждане Украины могут безнаказанно иметь паспорт другой страны.
С первого мая в Украине вступил в силу закон о государственной службе, где прописано требование, что государственный служащий не имеет права работать на государственной службе, если имеет иное гражданство, кроме украинского.
Однако, руководитель госпредприятия государственным служащим не является. Поэтому, Смилянский не боится потерять свою высокооплачиваемую должность из-за наличия гражданства другого государства. Фактически его ответ журналистам означал следующее: «Да, я нарушаю Конституцию Украины, но мне за это ничего не будет». Когда он говорил об этом, рядом стоял министр Владимир Омелян и хитро улыбался.
Получилось так, что на брифинге по случаю вступления в должность нового руководителя «Укрпочты» речь шла лишь о его космической зарплате и втором гражданстве. От этого возникло ощущение, что американский заробитчанин собрал журналистов для того чтобы похвастаться перед ними своим хорошим окладом и перспективой получения надбавок и премий. О каких-то конкретных действиях по реформированию госпредприятия речь не шла.
Американец с украинским паспортом Игорь Смилянский также ничего не сказал о единстве личной судьбы и судьбы Укрпочты. Заробитчанину ничего было сообщить и о своем патриотизме, о том, как он любит Украину, как предан своему народу, о том, что готов на жертвы во имя своей Родины, о том, что ему не нужно второе гражданство.
После брифинга, посвященному высокой зарплате и американскому гражданству нового руководителя Укрпочты, можно сделать вывод о том, что Игорю Смилянскому глубоко чужды интересы сотрудников предприятия, средняя зарплата которых составляет 2000 гривен. Он не знает, как их зарплату поднять до достойного уровня и не особо задумывается об этом.
Даже не особо разбирающиеся в менеджменте люди понимают, что руководители, которых волнует лишь собственная зарплата, заканчивают плохо. Кроме того, украинцы хорошо усвоили, что от двойного гражданства до измены и сепаратизма дистанция невелика. Поэтому брифинг Игоря Смилянского оставил тягостное впечатление и не обозначил для Укрпочты светлых перспектив.
Напомним, в апреле Кабинет министров Украины после беспрецедентно закрытого и коррумпированного конкурса дал согласие на назначение менеджера американского офиса KPMG Смилянского руководителем «Укрпочты».
SKELET-info
4
Читаючи уважно Конституцію і закони...
- 01.04.16, 12:48
Мені от цікаво, як можна зрозуміти цю новину? Як не крути, вони згідно з Основним законом праві. З іншого боку, будь-який прибуток має обкладатися податком - теж ідеал державної фіскальної політики. Хотілося б, щоб хтось з хмельничан (тернополян, львів'ян) прокоментував, наскільки це правдива інформація. А від юристів непогано було б почитати міркування про перспективи цієї штуки...
Во Львове, Тернополе и Хмельницком уже работают десятки предприятий и индивидуальных предпринимателей, которые НЕ платят налогов государству, НЕ отчитываются за свою деятельность в Госфикальной службе или в каком-либо другом госведомстве и НЕ платят за право заниматься предпринимательской деятельностью.
«Народная экономика» в хмельницкой версии — это три десятка солидных предприятий по пассажирским автоперевозкам, переработке вторсырья, рестораны и кафе, аудиторские и юридические конторы и фермерские хозяйства. А также около сотни людей, которые занимаются мелким индивидуальным бизнесом: дизайнеры, сапожники, портные, строители, стоматологи, художники. Все они объединены договором о «территориальной громаде», платят в фонд громады минимальные взносы, которые называют «инвестициями» — от 100 грн в месяц и решают ключевые вопросы своего бизнеса сами. Без согласований и отчетов государству.
4
