Не можу без матюків, тому що деньок видався насиченим. З ночі дув такий вітер, що прокинувшись ледве зміг заснути знову. А під ранок ще й нежить заробив, оскільки через вітер було прохолодніше. Так що насморк, що капець.
Зрозуміло, що за такої погоди і насморку хрін куди підеш (планував прогулятись).
Вранці вирубило електрику. Добре, що опівдні полагодили і що хоча б якийсь час працював мобільний 4G, то міг побачити, що була повітряна тривога.
Від потужного вітру відірвався кабель попереднього інтернет-провайдера (якщо не помічали, то до всіх будинків, в усякому разі у мене в місті, тягнуться дроти), а потім щось впало. Я захотів подивитись. Туди не можна, сюди не можна — то я вирішив подивитись зі своєї кімнати, а там перед вікном стояв журнальний стіл. Однак допитливість була сильнішою, обперся на стіл і скло — хрусь. У батьків — істерика. Особливим був припадок у батька. Хоча стіл стояв у мене. Правда, купляли вони, десь 10 років тому. Але у мене не запитували. Одним словом, я не дуже засмутився, бо він мені заважав. І я б його викинув, але нікуди було перекласти папери та всілякі дрібниці. В результаті, зняв столешню, де було скло, — і поставив на місце. Правда, бічні стійки не знімав, бо батьки заперечували. Ну, нехай стоять. Будуть, як обмежувачі. Дрібниці та папери розтасував по різним місцям — і наче норм.
Можна було б, звичайно, замовити нове скло. Але мама переживала, що це дорого (а гроші ж не її), треба шукать, хто зробить. Ну, нехай постоїть напівкомплектний. Так він мені менше заважатиме. А якщо буде незручним, можна купити пластиковий кошик для речей. За 10 років столик вже окупився. Та й шафи і комод не в кращому стані:) Мама вже забула, що хотіла той столик викинути.
