хочу сюди!
 

Татьяна

56 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «саакашвілі»

Ось тут Ляшко правий

Не заслуговує на повагу українців грузин, який зрадив рідну Грузію
27/07/2017

Коли я буду Президентом України, кожен іноземець роками мріятиме про українське громадянство.

І навряд чи ці мрії здійсняться, бо щасливе майбутнє України залежить виключно від самих українців, а не від іноземців! Мене дивує, що такі очевидні істини для будь-кого іншого – американця, німця, француза чи італійця – нам, українцям, ще треба доводити.

Легковажно роздаючи українське громадянство кому попало, у першу чергу своїм друзям (Саакашвілі, Григоришину, Яресько тощо), Президент Порошенко дискредитує і принижує українців, обезцінюючи український паспорт.

Коли Порошенко незаконно, як барин, надав українське громадянство своєму корешу Саакашвілі, більшість українських політиків промовчала, проігнорувавши порушення Президентом Закону України. Не мовчав лише я і наша команда! Бо якщо Закон один для всіх – то він реально має бути один для всіх!!

Ні я, ні Андрій Лозовий не забирали у Саакашвілі паспорт, як про це вигадують олігархічні ЗМІ. Громадянство у Саакашвілі – як дав, так і забрав – Порошенко, з яким вони не поділили владу! Я б його просто не дав – ні Саакашвілі, ні Григоришину, ні будь-якому іншому заїжджому “спасителю”, які потерпіли принизливе фіаско у своїх країнах, а тепер експериментують на українцях. Крім добровольців, які зі зброєю в руках захищають Незалежність України!

І останнє, найважливіше. Саакашвілі каже, що він українець і буде боротися за наше громадянство. Але чи чули ви коли небудь, щоб Саакашвілі – який народився в Грузії і 10 років керував нею як президент – заявляв, що він грузин і буде боротися за грузинське громадянство, яке він так само втратив?! Ні, таких заяв від нього ми не чули!! Вас не дивує, що Саакашвілі не бореться, як лев, за повернення рідного грузинського громадянства, натомість обіцяє ледь не Майдан за незаконно отримане два роки тому українське?!

Не заслуговує на повагу українців грузин, який зрадив рідну Грузію і рідних грузин!
Не заслуговує на повагу українців президент Грузії, який як Янукович, убивав власних співгромадян, щоб утримати владу!

Не заслуговує на повагу українців боягузлива особа, яка ховається по всьому світу, бо панічно боїться постати перед начебто реформованим ним грузинським судом!

Порошенко і Саакашвілі, Янукович і Тимошенко схожі один на одного як близнюки! Для них найголовніше – це абсолютна і безконтрольна влада, заради якої вони переступлять будь-яку червону лінію. Про моральні принципи не пишу – їх у цих заклятих друзів немає.

Тому не будьте знову лохами, не переживайте ви за цих павуків у банці. Вони за вас точно не переживають!!

Саа ... ах який мужчинка !

Ну от і настав час саа ... ах якого грузина ! , #саакашвілі
Скільки думок, скільки припущень та аналізів ... інфопростір перегрітий, аж кіпить.
А це лише наш неперевершений сюр, то лише їх спектакля на опозиційному лекторальному полі по відтягуванні та розпорошені голосів.
і #саакашвили і #садовий то лише спектакля для лохторату, якому "показують" кого в Україні призначили "опозицією.
#порошенко #Україна

Текст выступления Саакашвили в Одессе 7 ноября.



Со мной тут стоят молодые ребята, которые победили в конкурсе для работы в открытом таможенном пространстве, которое мы создавали. Мы все ждали, что уже в начале 2016 года этот ремонт закончиться и все эти ребята будут там работать.  Но произошло так, что деньги на ремонт украли, наши сотрудники не работают и, как всегда, нас просто одурачили. Еще в начале года президент мне обещал, что он поддержит этот проект. В апреле он торжественно повторил это обещание, но пальцем не шевельнул, чтобы этот проект вступил в силу. Я хочу задать вопрос: сколько можно врать и обманывать?

Недавно закрылся Центр обслуживания граждан, который Порошенко торжественно открывал перед местными выборами. Он тогда сказал, что реформы необратимы. Мы набрали туда молодых людей а они, с подачи членов его фракции БПП, изменили нормативы, которые не позволили этому Центру работать. Я обратился к президенту с призывом не подписывать этот закон. После моего призыва он его подписал, и Центр закрылся. Тем одесситам, которые опять остались при старом центре Труханова, теперь нужно ждать два месяца или платить взятки. И это называется реформы необратимы?

Мне это реально надоело. Я устал от невыполненных, лживых обещаний. Мы видим, что силы регресса атакуют все прогрессивное. Мы видим, что все новые начинания убиваются на корню. И все это происходит на глазах всей Украины. Что это за работа, когда мне приходится, как какому-то монгольскому хану, ставить палатки на дорогах на смех всему миру, переходить работать в палатки и вкладывать жалкие гроши на эти дороги, которые не ремонтировались десятилетиями! А чиновники публикуют декларации, где больше денег наличными, чем понадобилось бы, чтобы сделать европейские дороги и в этой, и еще в других областях. Так нельзя работать.

Уже 6 месяцев не назначают трех из моих четырех заместителей. А сейчас они взялись за старое и опять стали продавать места глав администраций. АП через фальшивый конкурс вместо тех людей, которых мы провели по прозрачному конкурсу, молодых и перспективных, опять привела старых коррупционеров с которыми проще фальсифицировать выборы. Я хочу всем сказать: мне надоело терпеть это. И в чем разница для украинцев -- Янукович издевался над народом, а теперь продолжил Порошенко? Какая разница для украинцев, кто их будет грабить: Енакиевский или Кононенко? Какая разница, кто будет все себе присваивать: какой-то Ковальчук или Клюев? Какая разница для одесситов, если раньше их грабили Гончаренко, Пресман, Кивалов, то теперь так грабят уже под управлением новой Администрации? Что поменялось для людей?

Президент Порошенко мне говорил, что ему мешает Яценюк. Мы создали "Рух за очищення" и помогли ему избавиться от Яценюка. И чем это закончилось? Состав Яценюка был чуть-чуть подвинут составом президента, но на этих схемах как грабили, так и грабят. Более того, Аваков, Насиров, Гонтарева – столпы коррупции – так и остались сидеть на своих местах. Я от этого устал и хочу сказать: меня так много еще никто в жизни не обманывал. И так цинично.

Если честно, для меня последней каплей стали эти электронные декларации. Когда я вижу эти обнаглевшие рожи, то нет нормальных слов... По всей стране они заявляют нагло, что у них есть миллионы в наличности, а они еще и получают соцпомощь от государства, от тех пенсионеров, которые дрожащими руками последние копейки собирают, чтобы как-то выжить. И в это время что я вижу -- на порядочных чиновников, которые начали по-новому работать, власть напускает на них всяких псов режима.
А в Одесской обл. президент поддерживает два клана -- это бандитский, криминальный клан из убийц 90-х, клан Труханова, и это измаильский коррупционный клан Уманского. Реально всю власть в области отдали на откуп этим двум, и еще их союзникам-сепаратистам из "Нашего края" Антона Киссе. И это происходит абсолютно открыто. И Одесскую область сдают не только коррупционерам, сдают врагам Украины. Я не намерен молчать, об этом должна знать страна. Поэтому я хочу сказать одесситам: я очень люблю эту область, мы очень многие вещи вместе начали, меня до сих пор вы поддерживали. Я много ездил, встречался с людьми на улицах, на полях, которые ко мне подходили и говорили: только не оставляйте нас, не уходите. Я действительно не хочу оставлять одесситов на произвол судьбы и говорю вам: мы обязательно поднимем Одесский край.
Я когда приехал сюда, я хотел, чтобы здесь были такие же темпы развития, как и в Батуми. Но Батуми мы начали развивать только тогда, когда освободили Тбилиси от прослойки преступных коррупционеров. Аналогично и для Одессы -- этот край будет развиваться тогда, когда Киев избавится от коррупционного клана в союзе с бандитами.

В связи с этой ситуацией я решил подать в отставку и начать новый этап борьбы. У меня не опустятся руки. Я не устану. Пусть они не надеются и пусть они не рассчитывают избавиться от меня. Я тот солдат, который идет столько, сколько надо для полной победы, чтобы избавить Украину от этой воровской мрази, от этой коррупционной грязи, которая жиреет на крови наших солдат, на жертвах Майдана. Они предали идею украинской Революции и набивая свои мешки денежными знаками, оставляют за собой руины -- ограбленную до нитки страну. В Украине более чем достаточно новых незапятнанных людей, которые никак не связаны вот с этой швалью, которая вцепилась за горло страны.
Мы обязательно объединимся, и мы обязательно закончим эту борьбу победой ради всех жителей Украины, в том числе и одесситов.


Іноземні посли на воєводстві України

Алгоритм для відкриття тисячоліття у США про існування гравітаційного поля винайшла, виявляється, людина з українським прізвищем Сергій Клименко. А ми в 43-мільйнній державі, де талантів хоч відбавляй, найбільшій у Європі, чомусь маємо без будь-якої реакції спостерігати за тим, як  наш уряд намагаються очолити, приміром, залітні кавказці, або те, як ряду послам зарубіжних країн, акредитованим у Києві, які безбожно й нахабно повсякчас нині втручаються у внутрішні справи держави (про це читайте тут), дуже подобається литовець Абрамівічус, як до сірості в очах миготить у пресі прізвище колишнього міністра закордонних справ Швеції пана Більдта – ще одного претендента на високу папаху…

             Як для громадянина України, всі ці дикі ігрища довкруги хлібних командних містків мене надзвичайно принижують і ображають.

            Колись я недовго працював власкором однієї центральної газети по Херсонській області. І за той короткий час, що мешкав там тричі залюбки відвідав село Зміївка Бериславського району. Четверту частину його, так зване поселення Старошведське, займають лютеранці, вихідці з Швеції, які відкидають папську владу і визнають лише святе письмо – Біблію. За деякими даними, справжніх корінних шведів там мешкає нині лише 108 осіб. Їхні родини, заслані сюди Катериною II ще у вісімнадцятому столітті, поспіль з українцями пережили кілька голодоморів і московітсько-кагебістські чистки радянських часів. Мужні і красиві люди. Я б радив Карлу Більдту, перед тим, як він захоче все-таки претендувати  на пост прем’єр-міністра України хоч на деякий час пожити серед українських шведів, щоб вони ввели його в курс справ того, як воно там у сільському низу. Нехай би хоч покерував шведською громадою в Україні преш, ніж рватися на Грушевського.

Ось понад чотирнадцять місяців тому, під знаком того, що така собі пані Наталя Яресько, мешканка США, українка за походженням, навіть трішки, здається, трудилася в Держдепу Сполучених Штатів, її висунули і призначили на пост міністра фінансів України. Відтак, стала пані правою рукою вельможного А. Яценюка в усіх його фінансово-економічних подвигах. І те, що держава наша через рік з лишком під їхнім «талановитим» управлінням перетворилася фактично в економічну руїну,  є величезна персонально її заслуга також. Завдяки турботі міністра фінансів Н. Яресько, міністра економіки – А. Абромавічуса (ще один невідомо звідки завезений гастарбайтер-парашутист)  та прем’єра А. Яценюка, за минулий рік ВВП України скоротився на 10,5 відсотків, це означає на два військових бюджети, а він нині складає в межах 113 млрд. гривень. За 2015 рік Україна отримала$ 30 млрд. допомоги від МВФ, Світового банку, ЄС та за угодами з іншими двосторонніми донорами. Саме вони їх розподіляли ці кошти. Де вони, куди пішли, хто їх де помітив? Рік тому борг України складав 1 трлн. 100 млрд. гривень, тепер зріс ще на 500 млрд. Від приватизації планували отримати до бюджету 17 млрд. грн., поступило 144 млн. (менше 1%). В індексі економічних свобод за рік під їхнім управлінням, міністерства економіки (А. Абромавічус) це стосується насамперед, Україна залишилися на 162 позиції і далі займає останнє місце у Європі. Такі ось доленосні "успіхи". Начебто будуємо країну під проводом Саливона Гапоновича Часника з колгоспу "Смерть капіталізму" - п'єса "В степах України. 

Є ще один показник, який вельми важливий для нас усіх і яскраво характеризує те, як ми насправді живемо, а ВОНИ керують економікою. Якщо станом на 14 лютого 2015 року курс долара США складав 15,8 гривні, то нині вже сягає 26,6.  Співставте. 

Тепер дивіться, що виходить. Віжки управління Україною, при бездарному правителю нинішнього часу, впевнено перебирає на себе група послів світової сімки. І першим це відчув якраз міністр економіки А. Абромавічус. Він кинувся саме до них за захистом від корупціонера І. Кононенка, найближчого бізнес-партнера П. Порошенка. Про це пан Айварас якось, зі сльозами на очах, розповідав під час таємної вечері в посольстві Швеції. Керівники дипломатичних місій G7 у Києві за тим столом прийняли рішення (дарма, що це втручання у внутрішні справи України, хіба це для нас новина?!) – Абромавічус повинен щосили грюкнувши дверима, подати у відставку. Вранці вкрай схвильований литовець невпорядковано й сумбурно виголошує свій спіч про складання повноважень міністра, примішавши сюди зовсім не випадково, як на мене, і аргумент-образу про мовбито зняття державної охорони з нього і членів його сім’ї, яка раніше надавалася, мабуть, протиправно, в обхід українських законів. Тому, що за чотирнадцять місяців роботи міністром він так і не вникнув у суть своїх прав та обов’язків, гарантій держави щодо його та сім’ї. Що вже там казати про економіку найбільшої європейської країни, коли йому незрозумілою є ментальність країни, куди його закинули на вахту. Але договір таємної вечері вже працює: не встигли ЗМІ, захлинаючись від здивування, проковтнути новину про відставку міністра економіки, як з’явилося реноме послів, котрі сміливо залізли в город глави держави й українського парламенту, який, відомо, призначає очільників відомств.  

Таким чином, високоросле литовське дитя, яке понад рік удавало з себе великого реформатора, досягнувши в цій справі, разом з командою своїх молодиків,  zero помножене на zero,  стає героєм начебто антикорупційного руху, започаткованого на вищих щаблях влади. Розуміючи звідки куруються процеси, А. Яценюк, першим публічно  й перелякано вигукує: «Я беру під особистий захист Абромавічуса?»  Від кого? Невже він власноручно тепер охоронятиме дружину й дітей  Айвараса при їхніх походах до супермаркету? – тоді подумалося мені. Ще більш дивними були ці самі слова, мовлені через тиждень, з уст глави держави. Пан Порошенко лише гордо додав, що це саме він привів у владу 2 грудня 2014 року пана Абромавічуса, подарувавши йому український паспорт. Після цього гордого зізнання Петра Олексійовича мав би, либонь, прозвучати патетичний туш, але на фоні економічних результатів держави в 2015 році, які викладені мною вище, це могло б виглядати танцями на цвинтарі…

Розуміючи, що відповідати за річну бездіяльність уже не доведеться, він врятований від критики за повний провал в економіці держави, литовець перебирає на себе роль ньюсмейкера – себто, творця новин. Заявляє, що наступним прем’єр-міністром України має стати пані Н. Яресько. Хто мені докаже, що це не консолідоване рішення послів, з якими вечеряє англомовний литовець?

Тим часом в останній робочий день попереднього парламентського тижня у Верховній Раді діждалися голову Національного банку України Валерію Гонтарєву. Це та, яка за словами П. Порошенка, проголошеними на першій його цьогорічній прес-конференції у Києві, може претендувати на роль найкращого банкіра світу. Чуєте, найкращого, номер один? Через тиждень у Давосі, коли було оприлюднено результати роботи світових банківських систем виявилося, що українська банківська структура, за яку совістю і професійною честю відповідає мила й люба Петрові Порошенку пані Гонтарєва, займає найгіршу позицію в світі. Тобто, українські банки найгірші на планеті. А такою дорогоцінною для глави держави пані Гонтарєва є, як не важко здогадатися, лише тому, що створює вигідні, комфортні умови для персонального його банку,яким він володіє у купі все з тим же бізнес-нардепом І. Кононенком. Ось і вся розгадка.

Так ось, ця мила пані, суперфаворитка прибуткових мільйонів пана Порошенка, виступаючи в парламенті, з трибуни заявила, що в Україні ніхто не відповідає за гривну. І це надзвичайно добре, правильно!

Це уважно послухали, похлопали вухами близько трьохсот народних депутатів, і, звичайно ж, юродиве й байдуже промовчали. Значить погодились з цією тезою. Але ще ж є і міністерство фінансів України. Казати б, сторож і розпорядник наших грошових ресурсів. Що ж воно скаже з приводу цієї лободи пані головбанкірши?

Через кілька діб після цього пані Яресько враз вискакує як Пилип з конопель і повторює дурощі В. Гонтаревої: ми, мовляв, щасливі з того, що в Україні ніхто не відповідає за гривну. Це заледве не головна економічна свобода. Читайте про це тут.

Я буду відвертим до кінця, і не боюся за інтереси моєї держави, її громадян ображати невігласів у владі. Бо запитується, звідкіля на владному олімпі з’явилися такі тупі, бездарні баби? Що їх за просторіки висадили на найвищі щаблі влади не поцікавившись рівнем фаху? Як можна публічно плести подібну єресь? В Україні, що вже, можливо, не діє Конституція України? Хто і коли її відмінив? Якщо ще ні, то нехай заглянуть ці  убогі й безграмотні люди, а з ними й народні депутати, які населяють сесійну залу Верховної Ради,  до Основного закону України, де в статті 99 чітко й однозначно записано: «Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України».

         Якщо НБУ не виконую свою «ОСНОВНУ ФУНКЦІЮ», як викарбовано в Конституції, то щодо нього вчиняють одну з двох цілющих речей: або заміняють голову центральної банківської установи, або, мабуть, закривають НБУ, на його місці створюють нову керовану державну структуру.  А в нас НБУ, виходить, діє з однією метою – гусеницями постанов і розпоряджень відомчої структури подавити усіх конкурентів заради розквіту одного-єдиного привілейованого банку імені Порошенка-Кононенка. Міністр фінансів, як можна зрозуміти з її слів, теж вважає, що так усе й повинно бути – за стабільність національної валюти ніхто в Україні не відповідає.

Коли людина за чотирнадцять з половиною місяців знаходячись на посту міністра не уяснила, якою повинна бути функція держави щодо крові економіки – грошей, хто насправді повинен відповідати за провали на валютному ринку, нарешті, ні разу не заглянула до цього розділу Конституції України – закону прямої дії, який регламентує грошово-фінансову систему держави,  то про яке прем’єрство пані Яресько, скажіть, тут можна говорити? Судити потрібно її за подібне нехлюйство. Примусово змусити пройти курс економіки в українському виші. Гарварди, як бачимо, цього не вивчають, а самі розібратися в суті вони не в змозі.

А, можливо, нехай уже краще прем’єром буде пан Аваков? Ви думаєте я жартую? У суботу, 13 лютого, весь інтервент був забитий подібними безділлями, самопіарами. Про це читайте тут.

Бридко навіть обговорювати цю тему. Звичайно ж, знаходячись поруч з Яценюком, який перевівши усю економіку на власне ручне управління, ставши головним паханом при роздачі пожертв друзям і партнерам по бізнесу з бюджету (для того ж він і затверджується у ВР без тіла) і міжнародної валютної допомоги, якої, не забуваймо, надійшло торік лише аж 30 млрд. доларів США, спостерігаючи за його не безбідними потугами, ближні друзі, звичайно ж, готові «погарцювати» на цьому посту ще краще. І пан Аваков, який довів МВС до того, що від нього залишилася тільки згадка, що кримінал, крадіжки буквально накрили Україну, а нова поліція вже "прославила" себе, як мені видається, зумисним вбивством підлітка, хотів би, звичайно ж, перескочити в затишніше і прибутковіше місце  Я щоправда просто дивуюся, чого мовчить про свої високі амбіції пан Турчинов? Після «генія» в прем’єрській подобі, як про Яценюка якось лакейське кричав з трибуни ВР представник «Народного фронту» з Коломиї Юрій Тимошенко, саме він є «генієм-2». Бо пан Саакашвілі вже підбирається до самого командного містка на якому весь у багні, з фіолетовим вогнем шкідливого кота  в очах відбивається від усіх претендентів на його папаху, ледве живий  пан Яценюк.

А якщо чесно, то це велика образа для мільйонів і мільйонів моїх братів і сестер, свідомих своєї гідності і честі українців, до яких парашутами на вахтову роботу прем’єрами та міністрами закидають іноземців, насправді паршивий фаховий непотріб з-за кордону, а управління державою Україною і нацією перебирають на себе невідомо які в управлінському ремеслі чужорідні посли-іноземці. Все це результат нашого з вами, друзі, шалапутного однотурового невибагливого вибору. Який потрібно негайно всенародно, дочасно переглянути. 

Саакашвілі знову… жениться

         Бог усе таки є і він дурощі мітить.

            Ну, ось скажіть, чому найбільший атмосферний катаклізм нинішньої зими спричинився саме в межах 18 січня ц.р., а центром його виявилася вся Одещина? Можливо, щоб продемонструвати  всім, чи є там влада? На що вона здатна. Чи готова вона в пору кліматичного армагеддону (тепер пишуть -  Гар-Маґедону) дати лад у регіоні. Чи болять панів начальників проблеми селян і містян? Особливо тих, які захоплені буревієм застрягли десь у полі під снігом, без пального у баках авто. Як бути з породілями, в яких завжди такої критичної пори починаються пологи, а лікарні укрупнили, акушерок повсюдно поскорочували для галочки в графі Кабміну і пана Квіташвілі: «реформи»? Куди і як доставляти людей за сигналом SOS ? Чи вся техніка вийшла на розчистку трас, чи вирішено питання з заправкою механізмів? Як розв'язується питання подачі живлення в обезструмленні   негодою населені пункти? Чи є кризовий центр, як він діє?

            Обсяг чиїх це проблем? – запитаю вас. Та, звісно ж, керівника першого рангу регіону, у якого і відповідна назва посади – ГОЛОВА обласної державної адміністрації. Ще раз підкреслю – не оскомино рашівське - «губернатор». Губернаторів в Україні немає, хай буде відомо всім, аж з 3 червня 1925 р., коли ВУЦВК у Харкові ухвалив постанову «Про ліквідацію губерній та перехід до триступеневої системи управління», відповідно до якої з 1 серпня 1925 р. скасовувався адміністративно-територіальний поділ Української СРР на губернії. Звідтоді ніяких губернаторів в Україні немає.  Якщо більш точно - останнім саме губернатором України був рейхкомісар і обергрупенфюрер Еріх Кох. Цей козирний арієць відзначався особливою жорстокістю й потворною грубістю, був людиною без гальм і справжнім кретином. Мав у середовищі вищого фашистського начальства огидне прізвисько «другий Сталін». Кох безпосередньо причетний до смерті, як мінімум, чотирьох мільйонів громадян України. Ще 2,5 млн. українці під його орудою депортовані на каторжні роботи до Німеччини. Така роль «губернатора» в історії української нації. Але все це просто для пояснення внутрішнього змісту одного лише слова.

            Хурделиця, заметілі, снігові кучугури, абсолютне бездоріжжя 18-го січня ц.р. скували якраз найбільше Одещину. А в Саакашвілі, котрого університетський друг Петро Порошенко торік у травні нагородив  посадою ГЛАВИ облдержадміністрації, чергове… весілля. Аж у Харкові.

            Ну, й як учинив Міхеїл? Він що, зібрав оперативний штаб? Сам підключився до вирішення найпекучіших проблем області у страшенну негоду? Став допомагати людям вирватися з природного катаклізму?  Десь особисто з'явився на трасах? Якось підбадьорив людей бодай з теле- радіоефіру? Еге ж, воно все так йому потрібне, як голому в кропиву. Чи гелікоптером, а, можливо, й на самому НЛО, але саме в ті години, коли на Одещині був пік з паралічу всього життєвого комплексу регіону, головний начальник у ролі жениха, ставав під вінець у Харкові. З  міфічною корупцією. Ні – Антикорупцією…

            Що воно насправді таке, ця довбана антикорупція, ніхто в Україні уяви немає.  Всі з нею начебто борються, створюють якісь численні державні органи з ловчими завданнями, за особистим дорученням від П. Порошенка  ось М. Саакашвілі теж якийсь уже громадський форум продукує, справжні фестивалі в регіональних центрах влаштовує. До речі, з привітаннями від глави держави. Як же ж мило й чарівно це виглядає – просто краще не придумати! Приїде такий панок, намеле, як млинок і далі поїде.

А все це насправді нікчемна боротьба з міфічними  вітряками. Ви ж зверніть увагу, жодного корупціонера на лаву підсудних так і  не посадили. Позаяк, мабуть, це й зовсім не важливо для справи – мати конкретний результат, більш актуальний, либонь, лише сам процес. Себто, Банкову цікавлять тільки оманливі шашечки, а їхати нікуди й не треба.

            Я ось місяць тому, теж висолопивши язика побіг на подібне збіговисько в Києві, як і ще понад шість тисяч таких же довірливих ідіотів. Міхеїл там покрасувався, щось булькотливо наплів таке, чого ніхто не зрозумів. Цим, він і його команда «Ух», у столиці корупцію поклали на лопатки, перемогли, геть викорінили. Поїхали далі. В Харків.

            Подібної єресі, мабуть, ще не було ніколи. Новий Кашпіровський у купі з Аланом Чумаком об’явився. Пора оголошувати, щоб на наступне стовковисько юродиві, які вірять у чудеса від Саакашвілі, приносили бутлі з водою. Для зарядки від корупції на побутовому рівні – аби надалі злодюжки курей не крали, а пияки останні п’ятаки з хати не виносили. І то резон буде, бо на державному рівні від тих діячів, які обрядилися у рятівників державної казни сенсу, як з козла молока.  Зібралися, стали кричати, як ворона над курчам. Саакашвілі навіть заявляв, що боротьба з корупцією почнеться особисто з Кернеса…

            Спостерігаючи за всім цим балаганом, суть якого відволікти увагу від тих, хто справді розкрадає все, що лише легко лежить, я б повірив у реальність планів команди «Ух», якби вона на такі форуми запрошувала, до прикладу, голову Держфінінспекції Миколу Гордієнка, який і заявив це, і документально довів, що нинішній глава уряду ще той шахрай і корупціонер. Того самого Гордієнка, котрий торік народним депутатам приніс до Верховної Ради кіпу доказів того, що члени Кабміну  А. Яценюка, насамперед, ним призначені люди на високі керівні посади з числа своїх колишніх друзів, побратимів ще більші крадії, як попередники від М. Азарова. Представив акти фінансових перевірок, котрі незаперчно доказували про вкрадені мільярди гривень з державного бюджету тоді, коли в Україні здирають з пенсіонерів 15 відсотків заробленого впродовж трудового життя. Саме вони, нардепи С. Лещенко, Д. Добродомов, М. Найєм, С. Заліщук, які тепер катаються в обозі М.Саакашвілі, розказуючи байки про корупцію, як про щось міфічне, невловиме, тримали в руках ці документи, заявляли, що справді, погляньте, мовляв, які справді жахливі докази казнокрадства, і генпрокуратура підтвердила також об’єктивність звинувачень М. Гордієнка. На сотні і сотні мільйонів украдених котів.

Дорогі колеги! А де ж ці всі документи тепер? Кому, як не вам, наділеним повноваженнями посадових осіб, політиків вищого рангу добитися того, аби наведені факти, підкреслю, документально підтверджені Держфінінспекцією, виявилися чесно розслідуваними, переданими до суду, щоб винні були звільненні з найвищих постів, куди їх підсадив особисто А. Яценюк, негайно притягнені до кримінальної відповідальності. Про яку боротьбу в загальнодержавному масштабі можна говорити, коли ви переступаєте через виявлені колосальні крадіжки? Куди вам боротися з віртуозом Кернесом, якщо ви закриваєте очі на вже доведені факти казнокрадства, навіть підтверджені генпрокуратурою. І нарешті, де сам М. Гордієнко? Чому він не у вашій команді, якщо ви справжні борці з корупцією, а не дешеві імітатори вирощування…груш на вербах… Завдяки піару.

             Смішно дивитися, як, наприклад, мій колега Дмитро Добродомов буквально у милі, вже більше року бігає з одного телеканалу на інший, розповідає й розповідає одні й ті ж самі казки про те, хто і скільки, мовляв, украв, привласнив. Як А. Яценюк разом з М. Мартиненком отримали шість мільйонів доларів США від одного з бізнесменів за прохідне місце в партійному списку. Вірю і знаю, що це правда. Позаяк, коли було б інакше, опоненти уже б давно подали до суду, вимагали спростування. А то ж мовчать, як у рот води набрали. Значить істина. Чому ж у такому разі пан Добродомов не добивається, аби доблесні правоохоронні органи почали перевірку цього факту, притягали корупціонерів до кримінальної відповідальності? Не реагують? А суд для чого і для кого? Кому, як не народному депутату показувати приклад, як саме належить  доводити подібні справи до логічного кінця?  Самим лише розвінчанням крадіїв, переказом фабул оборудок злодіїв не перевчиш, не переможеш. Їх зупинити зможуть лише реальні судові строки і брязкіт засовів СІЗО за спиною.

            За винятком щирого і дещо наївного Добродомова у цій начебто антикорупційній гастролі Великого театру крикливої комедії імені Саакашвілі беруть участь усі наближені люди пана Порошенка. Ті, хто бувають навіть вхожими до нього. І найбільш пригодовані грантоїдством. У цілому вони добре знають, що всі їхні виступи на публіку, заклики до боротьби з корупцією це банальна маячня. Що головна корупційна бацила держави знаходиться там, де дають їм наряди на поїздки в регіони. Себто, на Банковій, на Грушевського. Поки вони в ролі пересувного філіалу «95-го кварталу» розказують казки про якийсь там наступ на казнокрадство, перші особи держави, їх найближче оточення набивають мішки американською зеленню, висилають її на особисті зарубіжні рахунки. Ті, хто у Харкові на черговому весіллі «жениха» Саакашвілі витинають польку-бабочку з мікрофонами перед лопухами з дитячою вірою у покращення ситуації, насправді добре знають, хто наприклад з найближчого оточення глави держави дахує, скажімо, гральний бізнес, хто заробляє величезні бариші на торгівлі з російськими бандюгами, хто контролює контрабанду до так званих ДНР та ЛНР. З них би й починати дезінфекцію у державі. Але, по-перше, страшно, позаяк невідомо чим усе закінчитися може. По-друге, а що, коли їх відтак, нинішніх начальників, зметуть, де самим опинитися доведеться. А так є депутатські мандати, благословенна недоторканність, шик у статусі, повсюдні почесті, підвищена увага. А про корупцію можна і під фонограму Банкової з задоволенням поспівати…      

            … Якщо на закінчення ви мене, можливо, хочете запитати, а що ж там з політичною погодою для Одеси, то я, як на духу, відповім. Міхеїл там абсолютно випадкова птаха. Те гніздо йому, либонь, уже добряче набридло.  Тісне, без масштабів крислатих репутаційних польотів. І для одеситів це, мабуть, гарний вихід з ситуації. Адже немає гірше мати за начальника відвертого шалапута… 

Саакашвілі скликає 23 грудня в Києві антикорупційний форум.

Світлина від Valentyn Melia.


В Києві 23 грудня пройде антикорупційний форум, на якому будуть присутні громадські організації і активісти з усієї України.
Про це під час брифінгу журналістам повідомив Голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі, інформує «Публіцист».

«Я зберу 25 грудня в Києві антикорупційний форум. Ми привеземо людей з усієї країни, представників громадських організацій, активістів», - зазначив Саакашвілі.
За його словами, це буде не партійний форум, хоча політичні партії теж можуть приєднатися.
«Попередньо я хочу об'їхати кілька міст України, зустрітися з громадськістю та поговорити про ті речі, про які я постійно кажу на Нацраді і по телебаченню», - сказав він.
За його словами, у вищих колах України почалися переговори, викликані викриттями на Національній раді реформ.

«Зараз ведуться закулісні переговори, якого міністра залишити, кого призначити, щоб продовжити міжсобойчик. Договірняк такий починається під виглядом, що не можна чіпати уряд, це розколе країну. Але якщо хтось на корупції в наступному місяці менше заробить, чому це повинно розколоти країну?» – сказав Саакашвілі, додавши, що винних у корупції слід негайно видалити з Кабміну.

На його думку, головною проблемою для уряду після інциденту на Нацраді реформ 14 грудня стала його персона.
«Члени уряду в телеефірі відповідали мені сьогодні. Хтось, правда, вважав за краще зберігати горде мовчання. Для інших проблемою став не бюджет, припустимо, а Саакашвілі і документи, які я представив про те, що коїться на держпідприємствах Одеської області і не тільки. Це уряд, який розграбував країну, довів її до рівня середніх африканських країн по корупції», – заявив політик.


Михаил Саакашвили -- какой он есть?

https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/hphotos-xfl1/v/t1.0-9/12360076_1534316440228009_5813782374036879113_n.jpg?oh=bc2feaf755b89f10c0a350783eccd90c&oe=56D679BA

Саакашвили показал свою визу в США и назвал ее "приветом" Путину.
Глава Одесской областной государственной администрации, экс-президент Грузии Михаил Саакашвили опубликовал в Facebook фото своей рабочей визы в США:
--- Вот и мой "привет" Владимиру Путину, который сегодня рассказывал, уже третий раз в этом году, что американцы не дают мне рабочую визу (Рабочая виза типа О1: лица с выдающимися способностями или достижениями). Жалко, что позиция Путина почти аналогична той позиции, которую высказали Премьер-министр и его министр по отношению ко мне. Надеюсь, это случайное совпадение.

Не лишним будет напомнить не слова Михаила Саакашвили, а его дела:
1 — разрушил систему монополии МАУ Коломойского, теперь билет стоит не 220 а 80 долларов;
2 — провел по честному конкурсу назначение новых глав районов;
3 — привел с собой команду, в частности в Одессе Лордкипанидзе стабильно арестовывает высоких подлецов на взятках;
4 — уволил ставленника Коломойского начальника Ильичевского порта, который отдал своим зарубежным компаниям украинские причалы даром, борется за разрыв коррупционных контрактов;
5 — борется с Яценюком за создание электронной таможни, Яценюк сопротивляется и понижает цену растаможки в других городах, чтобы в Одессе никто не растамаживался;
6 — снес незаконные заборы вдоль моря на основе постановления без права на восстановление по суду;
7 — строится дорога на Европу, Одесса –Рени, -- деньги с таможни…
8 — в плане — контейнерный терминал в Ильичевсе, товары из Китая будут идти минуя Россию, срок доставки 9 дней вместо 3-4 недель;
9 — уже запущены в Одессу 3 международные авиакомпании, приглашаются другие… Одесса обьявлена свободным портом, приглашаются все;
10 — в Одессе создан, по примеру Грузии, «прозрачный офис» -- справка за 15 минут для всех граждан;
11 — сократил штат дармоедоа в ОГА на 50% до 300 человек;
12 — напряг инвесторов нового европейского терминала Аэропорта по срокам, -- в начале 2016 года должна быть сдача в работу;
13 — 5 сентября 2015 открыл «Антикоррупционный офис», приглашает волонтеров и специалистов;
14 — создает «особую» летучую группу по борьбе с коррупцией в Одесской области;
15 — уволены все кто агрессивно противодействовал Михаилу — прокурор Настяк, Антонюк (начальник госавиаслужбы), Кучук (советник главы ОГА, вор-миллионер), на грани зам прокурора Одесской Обл Горностаева ( дочь бывшей жены Шокина);
16 — благодаря таможенному скандалу Саакашвили -Яценюк принято решение выровнять таможенные тарифы по всей стране (разница в тарифах достигала 4,5 раз, разница ложилась в карман);
17 — построил новый таможенного терминал с электронной техникой для осмотра грузов и ускоренным прохождением грузов. Убираются менты и контакты с таможенниками, электронная декларация, время прохождения досмотра будет в среднем 15 минут;
18 — по его обращению ночные клубы отменяют концерты артистов -коллаборационистов, а СБУ запрещает въезд в страну российским артистам, поддержавших агрессию России;
19 — получил моральную и материальную поддержку на проведение реформ от США;
20 — по его требованию закрыты незаконные и коррупционные иски прокуратуры против иностранных инвесторов;
21 — в случае срыва запуска нового терминала собственниками, Саакашвили пообещал с помощью инвесторов построить новый аэропорт в 50 км от города. У турецкой компании холдинга «TAV» есть интерес к управлению таким хабом, они уже имеют опыт работы с Саакашвили по управлению аэропотрами Тбилиси и Батуми;
22 — В транспортной сфере губернатор отобрал у гаишников палочки, запретил им ловить на радар;
23 — с подачи Михаила начата реформа и обновление полиции;
24 — анонсировал создание при ОГА «Совета экономического развития», который для облегчения работы инвесторов объединит правоохранительные и государственные органы;
25 — гарантировал защиту инвесторов от поборов и бюрократии (на встрече с инвесторами в США и Турции).


Як позбавили Саакашвілі можливості подолати корупцію в Одесі.

https://scontent-frt3-1.xx.fbcdn.net/hphotos-xfa1/v/t1.0-9/1933884_1532824813710505_4209242676181374237_n.jpg?oh=b01d73e94ed97baef2f8e66c8776f6e1&oe=57186413

Екс-президент Грузії Міхеіл Саакашвілі схильний до авторитаризму (на даний момент це позитив - прим. авт.), але на посаді голови Одеської АДО він сумлінно намагається побороти корупцію; втім дії голови уряду України Арсенія Яценюка та голови МВС Арсена Авакова позбавили його ключових інструментів для виконання цього завдання. Про це інтерв'ю Грузинській службі "Голосу Америки" розповів Джон Гербст, директор Євразійського центру в аналітичному центрі Atlantic Council (США), колишній посол США в Україні.
Експерт відзначив, що у Грузії Саакашвілі запровадив реальні реформи, він був більш важливою та більш позитивною політичною фігурою історично, чим і відрізняється від українського президента.
Гербст висловив переконання, що Саакашвілі на посаді губернатора "намагається робити хорошу роботу", але йому "перешкоджають високопоставлені особи в Києві".
"Митниця в Одесі – це діра, це смердючий абсцес у політичному організмі України. Саакашвілі хотів перебрати контроль над митницею, щоб започаткувати нормальні методи роботи, некорумповані методи, а прем’єр Яценюк згорнув його спробу під приводом, що мовляв діяльність митниці знаходиться у сфері контролю уряду, і мовляв реформувати треба усю митницю, не лише однієї області. Це розумна бюрократична відповідь, але
на ділі зробили навпаки, результатом цього став надзвичайно серйозний удар по реформах. Яценюк заслуговує на гостру критику за збереження корупції", - уточнив суть своїх претензій до голови уряду України Джон Гербст.
"У випадку пана Авакова - така ж позиція. Пан Саакашвілі мав намір завдати значного удару по корупції в Одесі. Він взяв на роботу висококваліфікованого начальника поліції з Грузії. Традиційно, обласний начальник поліції має 6-8 секторів відповідальності, один з яких – боротьба з корупцією. Пан Аваков забрав у начальника поліції в Одесі інструменти (портфоліо в оригіналі - прим. ГА) боротьби із корупцією. Це позбавило пана Саакашвілі можливості боротися із корупцією в його області. Звісно, що зупинка корупційних потоків прямо суперечить принципу Яценюка і Авакова, які використали свою можливість зупинити реформу митниці в Одесі", - деталізував свої претензії до Арсена Авакова колишній посол США в Україні.
"Тобто два високопосадовці у Києві уможливили корупцію в Одесі. Це ганьба і чомусь ця ганьба продовжується, незважаючи на протести", - резюмував Гербст.

Сов Падєніє

Багато обговорень,  багато голосувалок щодо конфлікту поміж щирими українцями з неукраїнськими прізвищами,втім не про то мова, але зацікавила така деталь: більшість українців (звичайних) підтримують Саакашвілі, а совки, рашисти та ДАУнєцкі (релігія такоє (с) - Авакова 

Совпадєніє? ...

73%, 8 голосів

0%, 0 голосів

27%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Советник Саакашвили Шипович



Успешная украинская айтишница, основатель и президент общественной организации “Разом” Любовь Шипович вернулась из США, чтобы работать в команде губернатора Одесской области Михаила Саакашвили. В интервью изданию “ГОРДОН” она рассказала, как разочаровалась в Украине и уехала из страны семь лет назад, как помогала участникам Евромайдана, почему решила работать в Одессе и чем займется в ближайшее время на должности технического директора областной госадминистрации.

Елена ПОСКАННАЯ
Мы встретились с Любой Шипович в офисе “Агентства имиджа Украины” на третий день ее пребывания в Киеве. В расписании сложно найти лазейку. Встречи идут одна за другой с самого утра до поздней ночи. Невысокая худенькая девушка говорит быстро, четко и эмоционально. С первых минут общения становится понятно, что этот человек – безнадежный оптимист, который не боится трудностей и способен вдохновлять людей.
Шипович окончила Киево-Могилянскую академию по специальности “Компьютерные науки” и сразу же, в 2008 году, уехала из Украины в США по программе Green card. Будучи амбициозным молодым IT-специалистом, быстро нашла работу и устроила свою жизнь в Нью-Йорке. Она начинала с должности инженера-программиста и за семь лет выросла до технического директора. При ее участии в 2011 году в Киеве открылся офис американской компании EzTexting.
О стране, которую покинула, девушка предпочитала не думать – слишком сильным разочарованием стало для нее поражение Оранжевой революции. Все изменилось после 30 ноября 2013 года. Среди активных участников студенческого Майдана оказалась ее младшая сестра. К счастью, от действий “Беркута” она не пострадала. Но Шипович почувствовала, что ее опыт и знания могут пригодиться участникам протестов. Она инициировала сбор средств в помощь Евромайдану, а затем и создание общественного объединения украинцев в США “Разом”. После начала российско-украинской войны организация стала помогать семьям людей, погибших на Майдане и в зоне АТО, военным госпиталям и беженцам.
Вернуться в Украину и заняться государственным строительством Шипович решила после просмотра первой пресс-конференции нового губернатора Одесской области Михаила Саакашвили. Она убеждена, что сейчас нужнее в Одессе и сможет здесь сделать намного больше, чем сидя в американском офисе.
В Украине у людей намного больше пессимизма, чем я ожидала. Но видно, что они не совсем утратили надежду, небезразличны к происходящему, заинтересованы в переменах и готовы действовать
– Вы прилетели в Киев несколько дней назад. Как впечатления?
– В первый день было немного сонно и не верилось, что все происходит наяву. Потом начались одна за другой встречи с разными людьми, которые длились с девяти утра и до двух ночи. Утомительно, но помогло быстрее включиться в работу.
Тут, в Украине, у людей намного больше пессимизма, чем я ожидала. Но видно, что они не совсем утратили надежду, не погасли, небезразличны к происходящему, заинтересованы в переменах и готовы действовать. Искры оптимизма есть. Хорошо, что начали из разных стран приезжать люди и включаться в процессы государственного переустройства. Это эмоционально подпитывает украинцев. Новички нужны, чтобы поддерживать и подтягивать тех, кто долго варится в этом котле.
– Какое у вас сейчас гражданство?
– У меня их два. Украину я уведомила о получении американского гражданства, в паспорте есть отметка о том, что я состою на консульском учете. Основанием для этого является американский паспорт. По закону о гражданстве я выполнила все процедуры.
– Уже решили, где и как будете жить в Одессе?
– За время Майдана я настолько обросла друзьями и здесь, в Украине, и в Америке, что все бытовые вопросы легко решились. Мои друзья из Нью-Йорка, в прошлом одесситы, имеют тут квартиру. В ней я и буду жить, так что тратить на аренду жилья не придется. Бюджет – самое серьезное из всех ограничений, которые у меня есть. Его размер – ноль. Я приняла это условие. Все, что нужно, буду искать сама. Я могу год-полтора прожить тут за счет собственных сбережений, при этом выплачивая кредит за дом и оплачивая свои счета в США.
– Недавно объявили о наборе людей в вашу команду. Много получили откликов?
– Намного больше, чем способна обработать. Неожиданно для меня. После того, как я опубликовала в Facebook объявление, пришло 150 анкет из самых разных уголков мира и городов Украины. Одесситов всего 20 процентов. Наверное, это логично, что на работу без зарплаты скорее соглашаются люди из других стран. Потому что в последние годы украинцам было сложнее откладывать деньги. Зарплаты здесь небольшие, Майдан, война и финансовый кризис. Я считаю, сейчас важно использовать ресурс, который есть за границей. Не потому, что иностранцы лучшие специалисты, а потому, что они могут себе позволить жить, не получая зарплату. Конечно, люди из Украины лучше понимают реалии, но они не могут отдавать себя и свое внимание полный рабочий день. Поэтому Одессе нужны симбиозные команды, где будут и украинцы, и иностранцы.
Процесс отбора кандидатов в мою команду уже идет. Он абсолютно прозрачен, я не набираю друзей и знакомых. Все резюме пересылаю специалистам по кадрам при ОГА. Они рассматривают, отбирают соискателей, потом я провожу техническое интервью, и в заключение мы вместе решим, кого брать.
Политических амбиций у меня нет, мне лучше иметь свободу и возможность что-то делать, тогда я принесу больше пользы
– Почему вы решили приехать в Одессу и пойти именно в команду Михаила Саакашвили?
– Все не так однозначно, как кажется. Еще в начале июля я сидела на работе, была куча встреч и звонков. Пришло осознание, что еще долго у меня будет такая жизнь, что никакой жизни, кроме работы и общественных обязанностей. Значит, надо что-то отсечь. Тут же пошла к руководителю и сообщила о своем уходе.
В обед я уволилась, а вечером, когда ехала домой, запаниковала: “Блин, что же я сделала! Что дальше? 12 лет жизни потратила на IT. Это единственное, что я умею делать профессионально, и мне за это платили деньги”. Это, конечно же, шутка, но доля правды все же есть. Волонтерить нужно с умом – применять умения и знания направленно. Поэтому я решила сосредоточиться на своей основной специализации – IT. 
Тогда я даже не помышляла об Одессе. Успокоилась и решила, что нужно определить критерии своей идеальной работы: она должна быть связана с IT, иметь отношение к Украине (я не бросаю дело, не доделав его) и определенным образом менять жизнь людей, причем речь о реальных и заметных переменах. Я подумала, что E-government (электронное правительство) вписывается в эти рамки идеально.
Уже дома, когда заглянула в Facebook, увидела пресс-конференцию в Одессе, где Михаил Саакашвили, его соратники Саша Боровик и Юля Марушевская говорили о необходимости автоматизации государственных процессов. "О! Это оно", – решила я.
Подождала, когда в Украине наступит утро, и начала звонить всем знакомым с просьбой связать меня с Саакашвили. Я написала ему е-мейл. Он не ответил. Понятно, ему таких писем приходят тысячи. Тогда я зашла с другой стороны: ему стали звонить люди и рекомендовать меня. Но и это не продвинуло дело. Написала Марушевской. Она ответила: “Приезжай”. Но это так непонятно и неопределенно. Поэтому я связалась с Боровиком. Мы два часа говорили в скайпе. Он тоже сказал: “Приезжай”. Я готова, но мне нужна конкретика, в каких границах я буду работать, что я могу делать. Тогда он рассказал о возможностях. На выбор было всего два варианта. Если есть политические амбиции, идти на госслужбу, получать 100 долларов зарплаты и иметь множество ограничений. Вторая опция – работа на общественных началах с большей автономией. Поскольку политических амбиций у меня нет, мне лучше иметь свободу и возможность что-то делать, тогда я принесу больше пользы.
Боровик сообщил о моем приезде. Пути назад нет. Еще будучи в США, я начала общаться с выходцами из Одессы, с людьми, которые в Украине занимаются реформами и E-government, спрашивать, какие есть наработки и проблемы. Они рассказали о ситуации в сфере IT в целом по Украине и в Одессе. Нашла специалистов в Америке, которые смогут консультировать нашу команду.
Также мы запустили проект “Разом – Одесса” и стали проводить мозговые штурмы в Нью-Йорке. Интересно, что к нам присоединилось множество бывших одесситов, которые до этого были довольно пассивны. Они давно живут в Америке, но готовы участвовать в модернизации родного города. Я многого об Одессе не знаю, но теперь у меня есть консультанты, успешные и разумные люди, которых я могу привлечь к решению любой проблемы. И я чувствую себя намного увереннее.
– Вы уже представляете, какие задачи и как будете решать?
– Я иду на место Chief Technology Officer (технического директора). Сейчас формируется команда Одесской облгосдминистрации. Люди еще плохо знакомы между собой, и как в каждой новой команде, существуют определенные трудности взаимодействия и общения. Поэтому первое, что меня попросили сделать, – инструментарий для внутренней коммуникации, который также позволит видеть, кто, что и как делает.
Среди других задач – автоматизация процессов, в том числе E-government, IT-образование и IT-кластер. Все они между собой связаны. Я определяю цель, но она может изменяться в процессе реализации. В современных условиях нужна большая гибкость. Не надо писать план на пятилетку и упорно его реализовывать. Надо не бояться отказываться от чего-то. Если ты работаешь над задачей и видишь, что это никому не надо или не принесет нужный результат, не стоит дальше продавливать проект. Надо просто отбросить и делать то, что более актуально.
Я увидела, как тяжело это дается многим в Украине. Люди, начав что-то делать с любовью, продолжают идти до конца, даже если понимают ошибочность своего пути. Это очень мешает в командной работе, человек теряет чувствительность к окружающим и провоцирует конфликты, в итоге снижается качество работы. Важно уметь адаптироваться.
– Страшно браться за новое дело?
– Уже не так, как пару недель назад. Тогда была неизвестность. Я пообщалась с людьми из Америки и Украины, узнала, сколько уже сделано и пройдено до меня, и поняла, от чего можно отталкиваться. Когда все прояснилось, страх исчез.
После Оранжевой революции, когда стало понятно, что ничего не вышло, наступило страшное разочарование. Я не хотела ничего общего иметь с этой страной и решила уехать
– IT-специалисты везде высоко ценятся, и в Украине в том числе. Почему вы уехали в США?
– Это случилось в 2008 году и было для меня совершенно логичным решением. Я активно участвовала в Оранжевой революции. Мы ездили наблюдателями куда только можно. И я верила в возможность перемен, надеялась, что у нас все получится. Потом, когда стало понятно, что ничего не вышло, наступило страшное разочарование. Я не хотела ничего общего иметь с этой страной и решила уехать. Безусловно, сыграл свою роль юношеский максимализм: все или ничего. Сейчас я более гибко отношусь к жизненным ситуациям.
Я еще училась и работала в IT-компании. Политическая ситуация в стране непонятная, экономическая – неадекватная. При приличном уровне зарплаты я себя даже средним классом не чувствовала. Покупать квартиру в кредит на сотню лет под бешеные проценты – это бред. Было страшно и непонятно: вот закончу университет, и что далее? Поэтому я подала документы на Green cаrd, хотя и не особо рассчитывая на успех. Ответ из США с разрешением на иммиграцию я получила в тот день, когда защитила диплом. Решила, что так даже проще, и с легкой душой уехала в США. Я вышла на работу, полностью переключилась и отбросила все мысли об Украине.
– Вы быстро освоились в незнакомой стране?
– Я приехала в Нью-Йорк, потому что там живет сестра моего отца. Родня меня приняла в первое время. Я не привыкла жить с другими людьми, поэтому как только нашла работу, сразу сняла себе жилье. А работать я начала на 10-й день пребывания в США.
Перед отъездом меня все тут пугали, что найти работу будет сложно, потому что нет американского опыта. Я посмотрела на статистику отклика на резюме – в среднем 7-10 процентов. Прикинула, что если буду отправлять примерно 100 резюме в день, получу 7-10 звонков. Со второго дня я начала рассылать резюме. В процессе выяснилось, что в IT-сфере отклик намного выше – около 40 процентов. Откуда ты, где раньше работал, совсем не важно. Главное – что умеешь делать.
Через пару дней я уже просто выключала телефон, потому что поступало до 40 звонков в день. Я физически не могла провести столько разговоров и принять столько приглашений на интервью. В итоге выбрала две компании, сходила на собеседование и сразу вышла на работу.
Когда в моем родном Энергодаре закрыли единственный украинский класс, идти в российскую школу я не захотела и устроила родителям скандал
– Интересно: как ваши родители восприняли переезд сначала в одну сторону, потом – в другую?
– Мои родители – это мой надежный тыл. Люди, которые в любой момент меня могут подстраховать. Помню, во время прошлого Майдана со мной случилась такая ситуация. Я была наблюдателем во время выборов в районах на границе с Донецкой областью. Меня среди ночи вывезли и бросили на трассе. Я звонила и в штаб, и юристам. Те сказали, что приняли сообщение, но помогать не собирались. Тогда я набрала родителей, они за 450 км приехали и забрали меня.
Они живут в городе Энергодар, работают врачами в медчасти самой крупной в Европе Запорожской атомной станции. Меня отпустили из дома еще в десятилетнем возрасте. Тогда в Энергодаре закрыли единственный украинский класс. Идти в российскую школу я не захотела и устроила скандал. Политика ни при чем, и патриотизм тоже. Просто я до этого училась в украинском классе и, как любой ребенок, боялась изменений.
Ближайшая школа нашлась в 120 км от Энергодара, в Запорожье. Представьте, давно независимая страна, 1996 год, на почти миллионный город всего одна украинская школа! Это был Запорожский сечевой коллегиум-интернат при Киево-Могилянской академии. Там я и училась. Привыкла обходиться без родителей, а они привыкли, что я самостоятельная. Поэтому когда пришло время уезжать в США, никаких проблем не возникло.
Когда я решила вернуться, мама разволновалась: “Как ты бросила работу, где ты будешь деньги брать, кто будет за твой дом платить?” Папа отреагировал более спокойно, мол, "приезжай, если что, поддержим". Они знают, что меня тяжело переубедить, остановить, поэтому смирились.
– Вы успели повидаться?
– Конечно, они приехали за мной в Киев, в аэропорт. Свой первый день в Украине я провела с ними.
Представители крупных американских компаний предложили неофициальную помощь в защите информационного пространства. Их специалисты отражали атаки, которые шли на сайты Евромайдана
– Почему вдруг решили вернуться? Разочарование прошло?
– Еще когда Майдан был. Но если в декабре 2013 года я считала, что больше могу сделать из США, то теперь вижу, что буду эффективнее здесь.
– Как после полного неверия вы снова включились в украинскую действительность?
– В студенческом Майдане принимала участие моя младшая сестра Анна, тоже IT-шница. Мой опыт ее ничему не научил, у нее было свое право на перемены. Я, учитывая прошлый опыт, не обращала на это никакого внимания. Еще 30 ноября 2013 года мы с моим бойфрендом Юрой (он тоже украинец) катались на лыжах и ни о чем не думали. Мы спустились на обед, и начались звонки. Мне рассказали, что избили студентов. Я бросилась звонить сестре, но она не отвечала. Тогда я набрала родителей. С облегчением узнала, что Аня буквально за полчаса до разгона уехала домой.
Юра решил все бросить и поехать в Украину, но я его остановила. Сказала: “Чем ты поможешь? Ты программист, драться не умеешь. Чай и бутерброды будешь носить? Давай подумаем, может, отсюда мы сможем больше сделать”. Я вспомнила, как на Майдане в 2004 году нам больше всего не хватало электрики. Не было возможности телефон зарядить, воду подогреть. И мы решили купить генератор. Перебросили деньги сестре, она тут же заказала, и к вечеру генератор работал. Для меня задача была выполнена.
На следующий день меня добавили в группу “Закордонні українці --- ЄвроМайдан”. Там истерика, мол, мы далеко, в Киеве людей бьют, ничем помочь невозможно. Меня это сильно задело. Я зло ответила в комментариях: "Почему вы плачете, возьмите пошлите деньги и попросите друзей купить что-то для Майдана, и это будет достойный вклад", – и рассказала о покупке генератора. Они начали писать, что уехали 20–30 лет назад, никого из знакомых нет, "можно, мы тебе перешлем деньги?".
Началось все с украинцев в Японии. У них большая группа в Facebook, в которой объявили сбор денег на мощный генератор и за два часа собрали нужную сумму. Потом переслали деньги мне, я – сестре. Она тут же заказала генератор, через пару часов он уже стоял на Майдане, мы выложили фотоотчет. И тут началось что-то невероятное. Когда люди своими глазами увидели, как быстро и эффективно можно помогать, на мой счет хлынули деньги. Мне стало страшно. Я еще не думала тогда о налоговой, просто чужие деньги – это же невероятная ответственность! Решили вести подробный учет, когда, сколько, от кого пришло, сестра собирала все чеки и квитанции, составляла фотоотчеты.
Мы отправляли деньги в Украину каждый день, и в какой-то момент моя сестра просто физически больше не могла закупать все необходимое. Тогда мы бросили клич по знакомым. К середине декабря у нас в Киеве была группа активистов и каждый день по восемь машин на дежурстве. Сначала мы покупали то, что просили. В 20-х числах декабря поняли, что надо упорядочить деятельность, и создали инфоцентр. Люди из разных стран, в разных часовых поясах, от Японии до Гавайских островов, каждые два часа обзванивали все приемные пункты Евромайдана (Дом профсоюзов, Октябрьский дворец, деревянные домики, Михайловский собор и так далее), спрашивали, что есть и чего не хватает. Тогда мы узнали, что между этими точками отсутствует простейшая коммуникация, у кого-то что-то в избытке, а у кого-то – дефицит. Мы начали проводить между ними обмен. Инфоцентр составлял списки, перераспределял, что-то еще докупали и развозил. То есть всю координацию и логистику мы осуществляли из-за океана.
Потом на меня стали выходить представители крупных компаний, которые желают оставаться неизвестными. Они предложили неофициально помочь в защите информационного пространства. Их специалисты отражали DDoS-атаки, которые постоянно велись на сайты Евромайдана.
Деньги продолжали идти на мой счет PayPal. И были такие смешные моменты, когда люди из Киева присылали. Я просила: идите занесите на Майдан. Они же отвечали, что не доверяют наличку передавать. Постоянно присылали переводы из России, Беларуси, Молдовы, США, Австралии, Канады… Когда сумма на моем счету перевалила за 20 тысяч долларов, я поняла, что так продолжаться не может. Сначала мы обращались в существующие общественные организации, чтобы они взяли нас под крыло. Но безуспешно. На тот момент уже собралась определенная группа людей в Нью-Йорке, и мы зарегистрировали организацию “Разом”. Все формы заполнили онлайн, и уже через два дня стояли в банке и открывали свой счет. Официально зарегистрировались 21 января 2014 года, подали заявку на освобождение от налогов и начали действовать более организованно.
Американский офис “Разом” будет поддерживать одесскую команду, консультировать, решать сложные задачи и находить инвестиции
– Вы, один из вдохновителей объединения ”Разом”, все бросили и приехали в Украину. Что будет с организацией?
– Она продолжит деятельность. У нас много проектов. Только если раньше они все осуществлялись исключительно из США, теперь часть задач будем решать здесь. Наш проект “Разом – Одесса” – по сути, это фронт-офис в Украине, чтобы на месте ориентироваться и проектировать. В США – бэкинг-офис, который по необходимости будет проводить анализ, делать нужные разработки, консультировать, решать сложные задачи, находить инвестиции.
“Разом” создавалась несколько хаотично. Мы решили, что это не классическая организация, а платформа для проектов. Есть идея, нужен инструментарий? Пожалуйста, приходите и реализовывайте свои задумки. Сейчас у нас несколько ключевых проектов.
Прямая гуманитарная помощь для семей людей, погибших на Майдане и в АТО, пострадавших во время боев и беженцев, – RazomToyDrive. Есть списки семей, которые мы постоянно пополняем, делимся информацией с Министерством социальной политики. Первая часть – когда конкретная украинская семья связывается с американской семьей-опекуном. Они между собой решают, какая помощь нужна, мы только оплачиваем пересылку и контролируем процесс, чтобы семью не забросили. Второе направление этой программы – гуманитарный контейнер. Мы собираем помощь, сортируем, пакуем и передаем организациям – нашим партнерам в Украине.
Шипович: “Разом” – это не классическая организация, а платформа для разных проектов. Офис в США  будет делать разработки для одесситов. Фото: Sofia Dumansky / Facebook
Также мы поддерживаем госпитали. Нашли компанию в США, которая может поставлять медтехнику в Украину. Ее специалисты собирают оборудование, которое не может использоваться в американских медучреждениях. Это либо новые, либо немного бывшие в употреблении медицинские аппараты, но исправные, которые можно эксплуатировать в других странах, где есть специалисты с определенной подготовкой.
Компания передает медицинское оборудование бесплатно, привозит, подключает, учит врачей и техников, периодически проверяет, как пользуются аппараты. Мы только оплачиваем услуги по сборке, оформлению и доставке груза. Уже привезли два контейнера с оборудованием, оба – в Днепропетровск: в больницу им. И.Мечникова и военный госпиталь. Сейчас собираем третий контейнер для больницы в Запорожье.
Еще одно направление деятельности команды “Разом” – мониторинг иностранных СМИ на предмет упоминания Украины, проект “Око”. Сейчас покрываем восемь языков, в том числе арабский. Мы хотим понимать, какой образ страны формируют иностранные медиа, как нас воспринимают люди из разных стран, почему нас поддерживают или не поддерживают. Имея такую информацию, мы можем влиять на это восприятие.
Интересный момент мы заметили в арабских странах. Выяснилось, что информацию об Украине они получают исключительно по спутниковому ТВ, в основном от телеканала Russia Today. Стало понятно, почему они больше симпатизируют РФ. Чтобы повлиять на информационную картинку в этом регионе, уже начали выпускать украинские издания на арабском языке.
Еще “Разом” сотрудничает с Нью-Йоркской юридической школой, которая готовит независимые отчеты. Первый они сделали в прошлом году. Это был анализ ситуации на Майдане с юридической точки зрения, насколько смена власти соответствовала международному и украинскому законодательству. В апреле 2014 года мы его распечатали и вручили дипломатам разных стран. Когда в Совете Безопасности или на Генеральной Ассамблее в ООН представитель России Виталий Чуркин говорил о нелегитимном отстранении президента, все имели на руках заключение юристов и могли делать собственные выводы, основанные на экспертных оценках. В сентябре собираемся представить в ООН еще один отчет по аннексии Крыма и правам человека в регионе.
Также у нас есть проект по распространению украинской культуры в Америке. Приглашаем звезд, устраиваем выставки, показы фильмов, тематические вечера. Плюс проводим конференции и поддерживаем научное сотрудничество. И еще много разных мелких проектов, каждым из которых руководят заинтересованные люди. Так что независимо от того, где я нахожусь, организация продолжит работать.